Літературний вечір «Є тисячі ланів, але один лиш мій»

 

 

 

 

 

 

 

Літературний вечір на тему:

 «Є тисячі ланів, але один лиш мій»

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Тема : «Є тисячі ланів, але один лиш мій»

Мета: ознайомити учнів з  життєвим та творчим шляхом  В.Симоненка, ; розвивати уяву, мислення, почуття; виховувати любов до Батьківщини, батьків, людей, взаємоповагу.

Обладнання: книжкова виставка «Син свого народу»; на дошці портрет письменника, вислови; виставка дитячих малюнків до творів В.Симоненка; аудіозаписи.

 

ХІД  ЗАХОДУ

І ведучий: «Я син свого народу»-ці слова Василя Симоненка ми вибрали для назви літературної зустрічі, яку присвячуємо 84 річниці  з дня народження В.Симоненка- поета, журналіста, вірного сина України.

ІІ ведучий: Легко та просто називати себе сином народу, важко й далеко не кожному випадає щастя бути достойним цього великого імені.

І ведучий: Легко й просто говорити про свою любов до України, важко й не кожному вдається справді її любити.

ІІ ведучий: Симоненкова дорога важка, трагічна й коротка, але славна і склалася так, що й зараз, коли вже немає його серед нас, далеко не всі знають кого ми втратили.

І ведучий: Василь Симоненко став для нас легендою. Нескорений, як Прометей, з гарячою і пристрасною натурою, непримиренний до ворогів українського народу, великий патріот своєї Вітчизни, щирий і добродійний, він увійшов у літературу як поборник правди і добра.

ІІ ведучий: Його творчість засяяла на небосхилі української літератури яскравим сонцем. В.Симоненка називають сурмачем доби, витязем української поезії.

( Учень напам’ять читає вірш В.Симоненка  «Є тисячі ланів» )

І ведучий: Життя митця було подвигом, поезія – прапором останніх десятиліть у боротьбі проти номенклатурного засилля. Він бачив, як Україна швидко скочувалася до становища рабині, українська мова не визнавалася державною, промисловість України знаходилась у лабетах союзних міністерств, занепали народні ремесла.

ІІ ведучий: Його поезія в цей час кликала на боротьбу небайдужих до долі українського народу.

Ідоли обслинені, обціловані

Ішли величаві в своїй ході

А поруч вставали некороновані

Корифеї і справжні вожді.

І ведучий: Василь Симоненко прожив неповних 29 літ, із них на літературну творчість припадає 10 років. Життєва дорога поета коротка і трагічна.

(звучить звукозапис Василя Симоненка «Про себе»)

ІІ ведучий: Ця дорога починається у селі Біївці Лубенського району на Полтавщині. Над Удаєм-рікою стоїть старенька селянська хата, де 8 січня 1935 року народився український поет В. Симоненко .

І ведучий: Ця хата, яка збереглася  до наших днів, будила найтепліші згадки у поета.

Ти приймала і щастя і лихо,

Поважала мій труд і піт,

Із-під сірої теплої стріхи

Ти дивилася жадібно в світ

ІІ ведучий: Батько залишив сім’ю, тому  «лиш від матері ласку знати» довелося Василеві. Першим учителем, який допомагав онукові пізнавати світ, історію свого народу, був дід Федір, про якого згодом Василь напише оповідання «Дума про діда» і вірш «Дід умер»

( учень читає напам’ять вірш «Дід умер»)

І ведучий: Твір «Дід умер», як і багато інших-автобіографічний. Мати поета згадувала: «Вася пішов у діда... Федір Трохимович був першим Василевим другом і наставником»

ІІ ведучий: «Безсмертячко ти моє кирпате-шепотів дід, коли я засинав під музику його слів. То були дуже гарні слова, бо поганих дід не говорив мені»-писав В.Симоненко. Дід Федір був чесного хліборобського роду. Самотужки вивчив грамоту, любив читати. Тому перед смертю наказав дочці: «Василя, єдиного онука, вивчи, доню, хай розумною людиною буде».

І ведучий: У школі Симоненко вчився на «відмінно». «Навіть учителі не читали стільки книжок, як наш найкращий учень…»-згадувала вчителька Уляна Демченко.

ІІ ведучий: Поетова мати Ганна Щербань раділа за сина.

(дівчина в ролі матері у вишитій сорочці , на плечах хустка)

Мати: Десятирічку закінчив із золотою медаллю. А вчитися йому було нелегко! П’ять класів закінчив у Біївцях, а решту – в сусідніх селах – Єнківцях і Тарандинцях. А це …9 кілометрів лише в один кінець. Повоєнні зими були люті й сніжні. А пальто у Васі- пошарпане, чоботи -діряві. Тільки ніколи, ні разу він не запізнився на урок. Було питаю його: «Важко, тобі, Васю?» А він весело відказує: «Та чого там важко? Доки дійду до школи, то всі уроки повторю, а як назад вертаюся то всі пісні переспіваю.» Ось такий він був мій Вася.

І ведучий: Закінчивши школу – десятирічку, Василь у 1952 році вступає на факультет журналістики Київського університету. Водночас з ним навчалися Юрій Мушкетик, Микола Сом, Валерій Шевчук, Борис Олійник. Під час навчання в університеті Василь пише багато віршів, стає активним членом літературної студії.

ІІ ведучий: Після закінчення університету в 1957 році Василь Симоненко почав працювати в редакції газети «Черкаська правда», а пізніше в газеті «Молодь Черкащини». В 1962 році виходить перша збірка поета «Тиша і грім». В 1963 році окремі твори «Монархи», «Вино з троянд», «Ти знаєш, що ти-людина?»

( учениця читає вірш напам’ять «Ти знаєш, що ти - людина?»)

І ведучий: Але перше прилюдне вшанування Симоненка як поета відбулося 8 січня 1963 року в Будинку літераторів.

ІІ ведучий: За що ж переслідували поета? Чому забороняли друкуватися? Як можна забороняти твори, героями яких виступає людина праці, Батьківщина?

І ведучий: В 1960-х роках став активним членом Клубу творчої молоді. З групою однодумців, а це були Алла Горська, Лесь Танюк, займалися пошуком жертв сталінських репресій, місцем масових розстрілів і таємних поховань. Пізніше Л.Танюк став вигнанцем на 20 років, а А.Горська була вбита невідомими людьми.

ІІ ведучий: Такі дії розцінювалися як виклик владі. Сміливців переслідували, залякували розправою, позбавляли права друкуватися. Клеймо «відступник», «зрадник» відлякувало друзів, та поруч залишалася дружина з сином Олесем та редактор газети Ілля Бердник. Серед вірних друзів був і відомий письменник Олесь Гончар, який зумів добитися видання творів дорогоцінної для нас спадщини В.Симоненка .

(учень читає уривок з вірша «Перехожий» («Як він ішов!»))

І ведучий: З  під пера Симоненка вийшли такі збірки: «Берег чекань», «Поезії», «Народ мій завжди буде», «З матір’ю на самоті», щоденникові записи «Окрайці думок»

ІІ ведучий: Написано дві казки для дітей «Цар Плаксій та Лоскотон» та «Подорож у країну Навпаки»

(учениця читає уривок з казки «Цар Плаксій та Лоскотон»)

І ведучий: Вірш «Лебеді материнства» відомий і поза межами нашої країни. Композитор Анатолій Пашкевич дав популярним рядкам Симоненка музичні крила і пісня «Виростеш ти сину…» одразу облетіла всю Україну, стала народною.

(звучить звукозапис пісні «Виростеш ти сину…», І куплет)

ІІ ведучий: Неповторний художній пласт у поезії Симоненка складає інтимна лірика.

(учень читає вірш «Вона прийшла»)

І ведучий: Випало поету зустріти на своєму шляху й тих, хто жорстоко розправився з ним. Влітку 1963 року «кати» в міліцейських мундирах люто побили поета. Ця акція була цілеспрямованою. Міцно зв’язали руки і били так, що він відчув як щось відірвалося всередині, а 14 грудня 1963 року В.Симоненко помер в черкаській лікарні. Йому було лише 28 !

( учень в образі В.Симоненка у вишитій сорочці, в руках книга)

Не докорю ніколи і нікому

Хіба на себе інколи позлюсь

Що в двадцять літ в моєму серці втома

Що в тридцять -смерті в очі подивлюсь.

Моє життя-розтрощене корито

І світ для мене -каторга і кліть…

Та краще в тридцять повністю згоріти

Ніж до півсотні помаленьку тліть.

1 учень:

Свій шлях у всіх колись кінчається

І майже кожному до ніг кладуть вінки

Одні жили, помруть і забуваються

А інші, пам'ять залишають навіки

2 учень:

На їх могилах виростають бур’яни і квіти,

Бо тіло тлінне та душа жива,

І для народу вічно будуть жити-

Їх пам'ять, совість і палкі слова

3 учень:

Ти знав тоді, якщо тебе не буде,

То в кожнім слові кожного вірша-

Живий поет, поки живі є люди,

Бо в кожного із нас живе твоя душа.

4 учень:

І хоч землею стисло тобі груди,

Та голос твій лунає звідтіля:

«Народ мій є! Народ мій завжди буде!

Поки живий він буде -житиму і я».

(звучить продовження пісні «Виростеш ти сину…»)

Заключне слово ведучого: Тож візьмемо з собою на життєві дороги полум’яні і величні поетові слова і несімо гордо прапор Пам’яті про Василя Симоненка в рідній його Україні.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Список літератури

1. Відлуння десятиліть.- К.: Грамота,2005.-510с.
2. Симоненко В. Цар Плаксій та Лоскотон.-К.: Веселка, 1988.-15с.
3. Шкільна бібліотека: Поборник правди, честі і краси.-2009, №12.
4. Порадниця: Голос совісті.-2008,№19
5.  Вибрані твори / В.Симоненко/ упорядник А.Ткаченко .-3-тє видання, виправлене-К.:Смолоскип, 2015.-852с.