Літературно-екологічна вітальня «Доля природи — наша доля?»

Літературно-екологічна вітальня «Доля природи — наша доля?»

Мета: виховувати почуття відповідальності за долю рідної землі, за майбутнє планети, почуття патріотизму, прагнення до гармонії, людяності, доброти, синівські почуття до матері – України, дбайливе ставлення до природи; формувати екологічну свідомість, естетичні смаки старшокласників.

Обладнання: репродукції картин українських художників із зображенням мальовничої природи України, виставка збірок українських поетів, фотоальбоми, рушники, квіти, цитати з віршів екологічної спрямованості (на великих аркушах, обрамлених українським орнаментом), фонограми пісень та мелодій.

                                                «Там смог навис, і сонце тяжко гріє,

                                                  Потік машин тісніший череди,

                                                  І алігатор міста – алергія –

                                                  Виходить із асфальтів, як з води».

                                                                                      Ліна Костенко

Ведучий. Добрий день, дорогі друзі. Я вітаю всіх, хто зібрався в цьому залі. Сьогодні ми поговоримо про наш спільний дім – про Землю, про нашу щиру, одну-єдину на всіх матір – Україну. Поговоримо про наше довкілля, про чудову природу нашої Батьківщини, про місце в ній людини та про ті екологічні проблеми, які сьогодні турбують не лише український народ, а й все прогресивне людство.

Учень.  Навряд чи знайдеться людина, яка скаже:       «Я не люблю природу».

Учениця.     Справді, ми так охоче зізнаємося в палкій любові до природи, але…

Учень.  Чому залишившись з нею наодинці, багато хто стає схожим на печерного дикуна, що не знає елементарних правил людської поведінки?

Учень.   Природа з дивовижною щедрістю обдаровує нас усім, що має: ягодами,

грибами, цілющими травами. Все це ми отримуємо безкоштовно….

Учениця.      І настільки звикаємо до цього, що іноді поводимося на природі, як  у власній коморі, беремо все, що хочемо, бо впевнені:

Учень.  «На мій вік вистачить… »

Учениця.  «Природа не збідніє…»

Учень.      І перетворюються мальовничі галявини на звалища сміття….

Учениця.   Ліси – на кладовища, з яких назавжди втікають птахи та звірі.

Ведучий. Твердження, що краса врятує світ, відоме всім, бо ж людина стала людиною, коли побачила яскраве різнобарв'я рідної природи, коли почула спів жайворонка й тьохкання солов’я, коли відчула тонкі пахощі бузкового цвіту і медові розливи білої акації.

Ведуча. Але людина інколи забуває, що вона є лише часточкою природи й Космосу, із законами й силами яких необхідно рахуватися. Не владарювати над природою, а співпрацювати з нею, бути не "царем природи", а її невіддільною частинкою.

Ведучий. Дуже хотілося б, щоб ви згадали кращі твори українських письменників, яких хвилює краса рідного краю, турбує доля планети, яким не байдужі екологічні проблеми людства.

Учень: Чую, земле, твоє дихання,

Розумію твій тихий сум,

Як на тебе холодні світання

Ронять пригорщами росу.

Ведуча. Так міг написати тільки справжній син своєї Батьківщини, тільки та людина, серце якої наповнене всеохоплюючою любов'ю до рідної землі. Це рядки із вірша відомого українського поета Василя Симоненка, якому судилося прожити неповні 28 літ...

Учень: Симоненко був тісно пов'язаний із самою серцевиною української землі, його поезія вражає синівською відданістю, горінням душі, готовністю взяти будь-який тягар на себе заради України і людства.

Учень: Василь Симоненко.

Грудочка землі

Ще в дитинстві я ходив у трави,

В гомінливі трепетні ліси,

Де дуби мовчали величаво

У краплинках ранньої роси.

...Ті пісні мене найперше вчили

Поважати труд людський і піт,

Шанувать Вітчизну мою милу,

Бо вона одна на цілий світ.

Бо вона одна за всіх нас дбає,

Нам дає і мрії, і слова,

Силою своєю напуває,

Ласкою своєю зігріва.

З нею я ділити завжди буду

Радощі, турботи і жалі,

Бо у мене стукотить у грудях,

Грудочка любимої землі.

Учениця. Поет ніби нагадує відому істину про те, що людина є частинкою єдиної людської родини, яка повинна шанувати все живе на Землі.

Ведучий. А якби ж людство прислухалося до матінки-природи, якби ж намагалося зрозуміти її болі й жалі, то могло б вчасно зупинитись. Як би ж то...

Ведуча. У Павла Тичини є чудова поезія: "Що місяцю зіроньки кажуть". От коли б цей вірш став маніфестом усіх екологів світу, то, напевно, і життя змінилося б, і людське ставлення до природи було б значно дбайливішим.

Учень:  Що місяцю зіроньки кажуть ясненькі?

Що шепчуть квітки уночі над рікою?

Про що зітха вітер? Що чують тумани,

Коли гай зелений цілують-милують?

Хотів би я знати, про що той струмочок

У мріях своїх гомонить між травою?

Що листячко шепче, мов дише, в садочку?

Про що очерет пісню сумную дзвонить?

Скриплять і ридають дерева під вітром...

Чого? Болить серце чи доля їх гірка?

Чи давлять важкії, понурії хмари?

І плаче травиця сама при дорозі...

Що бачить у сні став глибокий, таємний?

Кому усміхаються рожі червоні?

А роси! Хто скаже, чиї вони сльози,

Такі дивні, чиcті, мов перли коштовні!

Ведуча: Людина має навчитися бачити все, що її оточує, має відчувати, душу природи.

Ведучий. „Головного очима не побачиш. Проникливе тільки серце, бо побачити красу природи можна лише здійснивши чудо. Тому що краса природи – саме чудо. Це Таємниця Природи. Це Вічність Природи. Це її Нескінченність”, – говорив Маленькому принцові Мудрий Лис. Але для того, щоб відчути чудо Природи, необхідне інше чудо – прозріння людини, осяяння її.

Ведуча. Але щоб відобразити нескінченність Природи, потрібна нескінченність людини. І тоді відбувається єднання Природи і людської Душі. І, мабуть, просинається бентежна тривога за майбутнє нашої землі, як у відомої української поетеси Ліни Костенко, якій зовсім небайдужа доля Природи.

Учениця: Не знаю я, що буде після нас,

В які природа убереться шати.

Єдиний, хто не втомлюється – час.

А ми живі, нам треба поспішати.

Зробити щось, лишити по собі,

А ми, нічого, – пройдемо, як тіні,

Щоб тільки неба очі голубі

Цю землю завжди бачили в цвітінні.

Щоб ці ліси не вимерли, як тур,

Щоб ці слова не вичахли, як руди.

Життя іде і все без коректур,

І як напишеш, так уже і буде.

Але не бійся прикрого рядка

Прозрінь не бійся, бо вони як ліки.

Не бійся правди, хоч яка гірка,

Не бійся смутків, хоч вони як ріки.

Людині бійся душу ошукать,

Бо в цьому схибиш – то уже навіки.

Учениця: Жіноча поезія... А як мужньо звучить її голос, ні, не звучить, – волає, благає...

Вже почалось, мабуть, майбутнє.

Оце, либонь, вже почалось...

Не забувайте незабутнє,

Воно вже інеєм взялось!

І не знецінюйте коштовне,

Не загубіться у юрбі.

Не проміняйте неповторне

На сто ерзаців у собі!

Любіть травинку і тваринку,

І сонце завтрашнього дня,

Вечірню в попелі жаринку,

Шляхетну інохідь коня.

Ведуча.  Кожен визначний митець слова – справжній син своєї матері України, справжнє дитя матінки-Природи, яка дає силу і натхнення, бентежить розум і освячує душу.  Кожен поет залишив нам, нащадкам, свої одкровення – зізнання в любові до України.

Ведучий. Нехай над річками й ставками схиляються кучеряві верби, а під вікнами квітують мальви, червоніють калинові грона. І все це вливається у вічну симфонію душі, краси, поезії, життя...

Список літератури

1. Бровдій В. Світ, в якому ми хочемо жити / В. Бровдій, О. Гаца, Н. Куруц // Космос, Земля, Природа, Екологія, Людина / В. Бров­дій, О. Гаца, Н. Куруц. — К., 1997. — С. 29-37
2. Коберник О. Г. Нестандартні форми екологічного виховання засобами нових інформаційних технологій: Матеріали всеукраїнської конференції – Умань, 1997 с. 80-82.
3. Костенко Л. Триста поезій: вибране / Л. Костенко; упоряд. О. Пахльовська, І. Малкович. - К.: А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА, 2013. - 416 с.: портр. – (Українська Поетична Антологія).
4. Позакласні біологічні заходи. К. Н. Задорожній – Х., ВГ. «Основа»2008 р.
5. Ротач П. Грудочка любимої землі. Василь Симоненко і Полтавщина.— Опішнє, 1995.
6. Джерело: http://ukrclassic.com.ua/katalog/s/simonenko-vasil/1198-vasil-simonenko-biografiya Бібліотека української літератури © ukrclassic.com.ua
7. Навчальні ігри на уроках біології / Упор. К.М. Задорожній – Х. вид. група 

„Основа” 2006 ст. 162 – 163