Літературно-музична композиція «Крізь віки з любов’ю»

ЛІТЕРАТУРНО-МУЗИЧНА КОМПОЗИЦІЯ «Крізь віки з любов’ю»

Слово вчителя.             Кохання – це рушій на землі, це напруження всіх сил, людських і надлюдських, подолання всіх перешкод. Не існує людини, яка б не мріяла про кохання. Так було в усі часи, в усіх країнах. Було, є і буде. Свідченням того, що кохання завжди полонило душу людини, є велика кількість художніх творів, які дійшли до нас крізь століття. Про любов складають романи, поеми, вірші… Петрарка, Шекспір, Байрон, Пушкін,  Ахматова … Та чи все сказано? Звичайно, ні. У кожної людини своє життя, свій світ зі своїм неповторним коханням.  Запрошуємо вас у чарівну подорож «Крізь віки з любов’ю».

 

(На сцені з’являються юнак  і дівчина. Вони ідуть назустріч один одному, читаючи вірш. Звучить мелодія )

Він. Я стискаю руку білу Отак, як колись було…

 

Вона. Це стільки вже літ пролетіло,

 

Він. Це стільки ж води утекло!

 

Вона. Ми іншими зовсім стали,

Лиш небо таке голубе.

 

Він. А як я… любив тебе…

 

Вона. А як я… тебе кохала…

 

Він. Кохала? Невже кохала?

 

Вона. Любив? Та невже – любив?

 

Він. Так чом же ти не сказала?

 

Вона. Так чому ж ти не говорив?

(Пауза.)

 

Вона. Чуєш. Дочка у мене…

 

Він. Дочка? А у мене – син…

 

Вона. Буває все на віку,

Час не даремно лине.

 

Він. Може, твою дочку

Син мій колись зустріне.

 

Вона. Може, ітимуть діти

Пліч-о-пліч в житті своїм,

Та тільки ніхто у світі,

Ніхто не розкаже їм:

Він. Ні люди, ні клени опалі,

Ні небо оце голубе –

 

Вона. І як я тебе кохала…

 

Він. І як я любив тебе.

 

Ведучий 1. Кохання – одне з найкращих і найглибших людських почуттів, невичерпне та вічне, як саме життя. Його сила облагороджує, робить людину добрішою і кращою, спрямовує на величні справи та героїчні вчинки, а іноді змушує тяжко страждати.

 

Ведучий 2. Кохання – одна з найстраждальніших тем зарубіжної літератури від самого початку її існування. Кажуть, що про любов сказано все, але не всіма. Тобто кожен, поет він чи прозаїк, драматург чи людина зовсім не причетна до літератури, у житті обов’язково “пише” свою неповторну історію кохання.

 

Читець 1.

В обмінах народжень, крізь даль і роки,

До тебе манили пориви п’янкі,

З пісень тобі серце сплітало вінки,

Якими вінчалася ти залюбки.

У різних народженнях, в різні віки

Я чую легенди старі про кохання,

Про щастя побачень, про біль розставання,

Ввижається серцю зраділому вмить :

Мов зірка Полярна, крізь морок століть

Твій образ ясний наді мною горить.

Несе нас кохання довічна ріка,

З несмертного часу вона витіка,

В ній сльози розлуки, освідчень слова –

Одвічне кохання усіх порива.

Сьогодні ж кохання спинило свій біг,

Тобі воно, рідна, упало до ніг.

У ньому ридання і радості спів,

У пісні моїй - всіх поетів порив,

В одному коханні – любов всіх часів.

 

Ведучий 1. Любов, таємнича і загадкова, стояла і стоїть біля витоків тих миттєвостей, коли в душах людських виникає щось незбагненне, животворяще, викликає подив і захоплення, вводить у світ краси і величі.

 

Ведучий 2.   Високо цінували кохання ще за античності. Древні греки пов'язували появу любові з народженням з білої піни морських хвиль вічно юної, прекрасної з богинь - Афродіти. З тих пір Афродіта, а разом з нею і любов панують над світом. Свою волю богиня виконує через сина Амура, веселого хлопчика-пустуна із крилами. Розважаючись, він стріляв із зав’язаними очима з лука. Серце, в котре влучила його стріла, запалювалось жагучим коханням. Відтоді людині не було спокою.

Читець 2

Благословенні будьте, день і рік,

І мить, і місяць, і місця урочі,

Де спостеріг я ті сяйливі очі,

Що зав'язали світ мені навік!

 

Благословен вогонь, що серце пік,

Солодкий біль спечаленої ночі

І лук Амура, що в безоболоччі

Пускав у мене стріл ясний потік!

 

Благословенні будьте, серця рани

І вимовлене пошепки ім'я

Моєї донни — ніжне і кохане,

І ці сторінки, де про неї я

Писав, творивши славу, що не в'яне,—

Й ти, неподільна радосте моя!

 

Ведучий 1. Перші зразки любовної лірики дійшли до нас із часів античності. Найвідомішою поетесою, яка оспівувала кохання, була Сапфо.

 

Читець 3.          До богів подібний мені здається

                        Той, хто біля тебе, щасливий, сівши,

                        Голосу твого ніжного бриніння слухає і ловить.

                        Твій принадний усміх: від нього в мене

                        Серце перестало битись;

                        Тільки образ твій я побачу – слова мовить не можу.

                        І язик одразу німіє і прудко

                        Пробігає пломінь тонкий по тілу.

                        У вухах чути шум, дивлячись, нічого очі не бачать.

                        Блудну й тремчу, обливаючись потом,

                        Мов трава пожовкла, безсило никну;

                        От іще недовго і, здається, має смерть надлетіти…

 

 

Ведучий 2. Епоха Середньовіччя… Вона залишила нам неперевершені зразки лірики. За тих часів знатні сеньйори поклонялися дамам серця.

            Ця епоха подарувала світові  Елоїзу та Абеляра. Їх листування було у ХІІ ст.. перекладено з латинської мови французькою і стало джерелом натхнення для багатьох письменників. Ці двоє довели всьому світові, як можна любити на відстані і наскільки сильна може бути така любов. 

 

(Сцена нагадує монастирську келію. Стіл, на ньому горить свічка. Просто на підлозі сидить дівчина в одязі монашки (Елоїза) і пише листа. Звучить зажурлива мелодія)

Елоїза. О, мій коханий! Усі знають, як я багато втратила, втративши тебе. Душа моя була не зі мною, а з тобою! Навіть і тепер, якщо вона не з тобою, то її немає ніде: справді, без тебе моя душа не може існувати. Але, благаю тебе, зроби так, щоб їй було з тобою добре. А їй буде з тобою добре, якщо вона відчує твою відданість, якщо ти за любов віддячиш любов’ю. На що мені сподіватися, якщо я втрачу тебе?

 

Ведучий 1. На межі доби Середньовіччя та Відродження з’являється феномен Данте. Можливо, він би не прославився, якби не покохав..

 

 Ведучий 2.   Минуло 150 років, відколи світові стали відомі імена Елоїзи та Абеляра… Саме в цей час Данте вперше побачив Беатріче, «Одягнену в дуже благородний пурпуровий колір…»

 

Читець 4.

«… моїм очам явилася преславна панна мого серця, яку багато хто знав Беатріче, навіть не знаючи, що вона і справді Благословенна. Віднині і надалі, кажу вам, кохання заполонило мою душу і зачало брати наді мною силу і владу… Вона здавалася дочкою не смертної людини, а Бога».

 

Ведучий 1.  Їхня друга зустріч  відбулася  через 9 років. Вона стала поштовхом для створення перлини світової лірики – книги «Нове життя», своєрідної автобіографії, в якій поезія переплітається із прозовою розповіддю про чарівну Беатріче Портінарі. Данте покохав на все життя.

 

Читець 5.

Така владарка мого серця мила,

Така вона вродлива і проста,

Що біля неї з подиву несила

Підняти зір і рознімать вуста.

 

Їй очі освітила доброта,

Покора милостива стан повила.

Здається по землі іде свята,

Що нам про вищу силу ознайомила.

 

Ведучий 2.   «У рік 1327, у квітні, о першій годині шостого дня, ввійшов я в лабіринт, де виходу нема». Так написав за п’ять років до смерті перший поет доби Відродження Франческо Петрарка. Останній запис був таким: «Вже ні про що не думаю я, окрім неї».

 

Ведучий 1.  Коли Петрарка побачив Лауру, в Авіньйонській церкві, йому було 23, їй 20, вона вже була заміжньою, він – молодим ученим і поетом.

            Лаура стає натхненницею і душею поезії Петрарки,  який прославляє жінку і вірне кохання у сонетах. Його сонети – листи до неї. Навіть після смерті Лаури Петрарка продовжує писати твори, присвячені їй, коханій жінці, високе почуття до якої піднесло його над буденністю. Ми відчуваємо в поезії Петрарки живу душу, бо він кохає не ідеальний образ, а земну жінку.

 

Читець 6

Як не любов, то що ж це бути може?

А як любов, то що ж таке вона?

Добро? — та на ній скорбота нищівна.

Зло? — але ж муки ці солодкі, Боже!

Горіти хочу? — бідкатись не гоже.

Не хочу? — то даремна скарг луна.

Живлюща смерте, втіхо навісна!

Хто твій тягар здолати допоможе?

Чужій чи власній волі я служу?

Неначе в просторінь морську безкраю

В човні хиткому рушив без керма;

Про мудрість тут і думати дарма, -

Чого я хочу — й сам уже не знаю;

Палаю взимку, в спеку весь дрижу.

  

Ведучий 2. Як виникає кохання, коли воно пробуджує душу людини, яким чином люди потрапляють у світ Ромео та Джульєтти? Відповіддю на ці запитання є сонети видатного представника англійського Відродження Вільяма Шекспіра. Хто ж була «смаглява леді», прекрасний земний образ якої постає перед нами у ліричних рядках видатного англійця? Вважають, що це дочка італійського скрипаля. Існує думка, що свої сонети Шекспір присвячував придворній дамі королеви Єлизавети Мері Фіттон.

 

Читець 7

Її очей до сонця не рівняли.

Корал ніжніший за її уста.

Не білосніжні пліч її овали.

Мов з дроту чорного, коса густа.

Троянд багато зустрічав я всюди,

Та на її  обличчі не стрічав.

І дише так вона, як дишуть люди, -

А не конвалії між диких трав.

І голосу її рівнять не треба

До музики, милішої мені,

Не знаю про ходу богинь із неба,

А кроки милої — цілком земні.

І все ж вона — найкраща поміж тими.

Що славлені похвалами пустими.

                       

Ведучий 1. Життєвий збіг, який можна назвати любов’ю, - це зустріч із людиною, яка, здається, вміщує і несе в собі безмежжя. Тоді, спілкуючись із кимось одним, відчуваєш, що спілкуєшся з цілим світом.

 

Ведучий 2. Про кохання писали і в добу Просвітництва. Поети творили, шукаючи ідеали у глибинах людської душі.

     Води Сени ні на мить не могли пригасити пам’ять про кохання філософа й письменника Дідро до Софії Волан.

 

Читець 8

     «Пишу, нічого не бачачи. Я прийшов, хотів поцілувати Вашу руку і піти. Доведеться,

 

 

 

одначе, піти без цієї винагороди; але хіба я не буду вже досить винагороджений, засвідчивши Вам, як я Вас кохаю? Тепер 9 година, я пишу Вам, що кохаю Вас. Принаймні хочу про це писати, але певен, що перо не слухає мене. Може, Ви нагодитесь, щоб я міг Вам це сказати і піти собі? Прощавайте, моя Софіє, прощавайте; Ваше серце, виходить, не каже Вам, що я тут? Уперше пишу в сутінках, це мало б викликати в мене дуже ніжний настрій. Але я відчуваю тільки одне: я б не пішов звідси. Надія побачити Вас утримує мене тут, і я розмовляю з Вами, навіть не знаючи, чи виходять у мене літери! Скрізь, де їх не буде, читайте: Я ВАС КОХАЮ!!!».

 

Ведучий 1.  Уособленнями високих почуттів були взаємини відомого письменника Йоганна Вольфганга Гете. Багато красунь мріяли про слова кохання, що злітають тільки для них з вуст поета. Всі потрапляли під владу кохання до Гете. Але стосунки з багатьма із них були лише короткими епізодами в його житті. Він весь час поспішав далі.

 

 

Ведучий 2. Єдиною жінкою, поряд з якою він затримався, була Крістіана Вульпіус, хоча він надовго і залишав її. Жодна інша не обдаровувала його такою щирою, невибагливою любов’ю. Завдяки цьому коханню він, можливо, і пізнав спокій, бо вона була сама постійність, тоді як він– рух.

 

 

Читець 9

Как все ликует, поет, звенит!

В цвету долина, в огне зенит!

Трепещет каждый на ветке лист,

Не молкнет в рощах весёлый свист.

Как эту радость в груди вместить!—

Смотреть! И слушать! Дышать! И жить!

 

Любовь, роскошен твой щедрый пир!

Твое творенье — безмерный мир!

Ты все даришь мне: в саду цветок,

И злак на ниве, и гроздный сок!..

 

Находит ландыш тенистый лес,

Стремится птица в простор небес.

А мне любовь лишь твоя нужна,

Дает мне радость и жизнь она.

Мой друг, для счастья, любя, живи,—

Найдешь ты счастье в своей любви!

 

 

Ведучий 1.  Найяскравішою постаттю в англійському романтизмі є Джордж Байрон. Він заздрив тим, хто брав участь у морських битвах, відкриваючи нові шляхи й землі, тим, хто

 

 

 

відважно воював, звільняв народи від рабства! За чим нудьгувала його душа? Відповідь, можливо, криється в самому житті поета.

 

Ведучий 2.    Серед неоціненних скарбів, які залишив Байрон, - його кохання. Останньою любов’ю поета була шістнадцятирічна Тереза Гвіччіолі, з якою він познайомився у Венеції за чотири роки до подорожі берегами Еллади, за чотири роки до смерті.

 

Читець 10

     «Світе мій… Коли б ти знала, як я кохаю тебе, то ти не подумала б, що я зможу забути тебе хоч на мить.

             …Ніколи не захоплюватись, насолоджуватися, не надаючи насолоді дуже великої ціни – бути байдужим до всіх людських справ,- такі були  основи моєї філософії. Я не хотів більше кохати і не сподівався, щоб мене хтось покохав. Ти зруйнувала всі ці наміри. Не треба було будити моє серце… Проте ці роздуми запізнились. Хоч би яким був кінець, довічно буду лише твоїм…

Цілую тебе тисячу і ще тисячу разів…

Кохай мене – твого незмінно ніжного і вірного…»

 

Ведучий 1.  Поети своїми творами дарували безсмертя коханим. Саме тому до нас дійшли їхні імена. О.Пушкін у своїх віршах оспівував красу і грацію багатьох жінок, але на безсмертний поетичний шедевр надихнула його лубенчанка Анна Керн.

 

Ведучий 2.  Віршем «Я помню чудное мгновенье…» Пушкін увіковічнив образ жінки з сильною душею, стосунки з якою він цінував так високо, що строфи, в яких були і спогади про першу зустріч, і палке почуття від нового побачення, лягли на папір за одну ніч.

 

Читець 11

Я помню чудное мгновенье:

Передо мной явилась ты,

Как мимолётное виденье,

Как гений чистой красоты.

 

В томленьях грусти безнадёжной,

В тревогах шумной суеты,

Звучал мне долго голос нежный

И снились милые черты.

 

Шли годы. Бурь порыв мятежный

Рассеял прежние мечты,

И я забыл твой голос нежный,

Твои небесные черты.

 

В глуши, во мраке заточенья

Тянулись тихо дни мои

Без божества, без вдохновенья,

Без слёз, без жизни, без любви.

Душе настало пробужденье:

И вот опять явилась ты,

Как мимолётное виденье,

Как гений чистой красоты.

 

И сердце бьётся в упоенье,

И для него воскресли вновь

И божество, и вдохновенье,

И жизнь, и слёзы, и любовь.

 

Ведучий 1. Золоте перо реалізму - Афанасій Фет! Дивовижний, душевний поет-лірик. Талановита людина. Подібно до Бетховена, йому дана влада зачіпати найтонші струни людських душ.

 

Ведучий 2. У серці поета, не згасаючи більше чотирьох десятиліть, палав вогонь його далекої юнацької любові до Марії Лазич. Життєва драма, мов струмок, живила його лірику, додавала віршам особливого звучання.

 

Читець 12

Я пришел к тебе с приветом,

Рассказать, что солнце встало,

Что оно горячим светом

По листам затрепетало;

 

Рассказать, что лес проснулся,

Весь проснулся, веткой каждой,

Каждой птицей встрепенулся

И весенней полон жаждой;

 

Рассказать, что с той же страстью,

Как вчера, пришел я снова,

Что душа все так же счастью

И тебе служить готова;

 

Рассказать, что отовсюду

На меня весельем веет,

Что не знаю сам, что буду

Петь - но только песня зреет.

 

 

Ведучий 1. На початку ХХ ст. відбуваються зміни в суспільному житті, змінюються засоби зображення людини, світу. Та жодні зміни не можуть торкнутися «вічних тем», зокрема кохання.

 

Ведучий 2. «Той, хто мені дорожче серця»… Саме так завжди говорила Марина Цвєтаєва про свого коханого Сергія Ефрона.

 

Ведучий 1. Від першої хвилини знайомства з майбутнім чоловіком життя Марини Іванівни наповнюється новим сенсом…

 

 

Ведучий 2. Це кохання з першого погляду. Це кохання - на все життя. Кожен рядок вірша – для нього. «Кожен вірш – дитя кохання».

 

 

Читець 13

Мне нравится, что вы больны не мной,

Мне нравится, что я больна не вами,

Что никогда тяжелый шар земной

Не уплывет под нашими ногами.

Мне нравится, что можно быть смешной -

Распущенной - и не играть словами,

И не краснеть удушливой волной,

Слегка соприкоснувшись рукавами.

 

Спасибо вам и сердцем и рукой

За то, что вы меня - не зная сами! -

Так любите: за мой ночной покой,

За редкость встреч закатными часами,

За наши не-гулянья под луной,

За солнце, не у нас над головами,-

За то, что вы больны - увы! - не мной,

За то, что я больна - увы! - не вами!

 

 

 

Ведучий 1.  Олександр Блок… Це ім’я турбувало сотні жіночих сердець. Його зустрічали закохані очі скрізь, де він з’являвся. Марно вабили до себе красуні, його серце полонила звичайна жінка, а для нього кращої не було. Вона була його Беатріче, Лаурою, Джульєттою…

 

Ведучий 2.  Його Богинею, його янголом, його «Прекрасною дамою». Так і назвав Блок цикл поезій, присвячених Любові Менделєєвій.

 

Читець 14

Я прошёл под окном и, любовью горя,

Я безумные речи шептал…

Утро двигалось тихо, вставала заря,

Веторок по деревьям порхал…

 

Ни призыва, ни звука, ни шёпота слов

Не слыхал я в ночной тишине,

Но в тенистом окошке звучала любовь…

Или, может быть, грезилось мне?..

 

Ведучий 1.  Довгими вечорами, коли плачуть небеса і тихо падають зорі, далекими стежками, серед незвіданих всесвітів блукає кохання. Мов та пісня, неосяжна й незбагненна, блукає воно. А потім несподівано підійде до тебе, торкнеться твого серця, і зникнуть хмари, і вигляне сонечко, і засяє все довкола різнобарв’ям.

 

Ведучий 2.  Змінюються часи, життя і людський світогляд. Але незмінними залишаються найвищі істини, незмінною лишається людська потреба любити. Нерозгаданою залишається таємниця душі, в якій незгасним вогнем горить священне і нездоланне почуття любові. Кохайте і будьте коханими!

 

Читець 15-16

- Как больно, милая, как странно,
Сроднясь в земле, сплетясь ветвями,-
Как больно, милая, как странно
Раздваиваться под пилой.
Не зарастет на сердце рана,
Прольется чистыми слезами,
Не зарастет на сердце рана -
Прольется пламенной смолой.

- Пока жива, с тобой я буду -
Душа и кровь нераздвоимы,-
Пока жива, с тобой я буду -
Любовь и смерть всегда вдвоем.
Ты понесешь с собой повсюду -
Ты понесешь с собой, любимый,-
Ты понесешь с собой повсюду
Родную землю, милый дом.

- Но если мне укрыться нечем
От жалости неисцелимой,
Но если мне укрыться нечем
От холода и темноты?
- За расставаньем будет встреча,
Не забывай меня, любимый,
За расставаньем будет встреча,
Вернемся оба - я и ты.

- Но если я безвестно кану -
Короткий свет луча дневного,-
Но если я безвестно кану
За звездный пояс, в млечный дым?
- Я за тебя молиться стану,
Чтоб не забыл пути земного,
Я за тебя молиться стану,
Чтоб ты вернулся невредим.

Трясясь в прокуренном вагоне,
Он стал бездомным и смиренным,
Трясясь в прокуренном вагоне,
Он полуплакал, полуспал,
Когда состав на скользком склоне
Вдруг изогнулся страшным креном,
Когда состав на скользком склоне
От рельс колеса оторвал.

Нечеловеческая сила,
В одной давильне всех калеча,
Нечеловеческая сила
Земное сбросила с земли.
И никого не защитила
Вдали обещанная встреча,
И никого не защитила
Рука, зовущая вдали.

С любимыми не расставайтесь!
С любимыми не расставайтесь!
С любимыми не расставайтесь!
Всей кровью прорастайте в них,-
И каждый раз навек прощайтесь!
И каждый раз навек прощайтесь!
И каждый раз навек прощайтесь!
Когда уходите на миг!