Літературно-музична композиція "Напій мене, мамо, калиновим чаєм"

                                                                   

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Літературно-музична композиція до 100-річчя з дня народження поета-земляка Йосипа Михайловича Дудки

 

Шкільний зал прибраний під українську світлицю – квітами, рушниками, кетягами калини. На сцені – портрет Й.М.Дудки, під ним – дати життя поета: !915 – 1990 рр., а нижче – майстерно виведені його слова:

Щоб не знати чаху

Ще й журби-печалі,

Напій мене, мамо,

Калиновим чаєм...

Звучить лірична  українська мелодія. Через кілька хвилин музика повільно стихає. На сцену виходять ведучі.

 

 І ведучий. Який кущ наймиліший для серця українця? Народ на це відповів так: “Нема цвітку на всім світку, як на тій калинці!” Немає такого села, де б за тином чи біля криниці, у лузі чи на березі водойми не росла, не квітла рясним білим цвітом навесні, не рум’яніла б червоними ягідками аж до зими калина. Саджали її біля криниць, щоб вода була здоровою і смачною, поруч із застільними вікнами відразу після завершення будівництва оселі. На початку зими, коли в сірих холодних сутінках журилися села, червоні грона гордої калини звеселяли серця селян, наповнювали їхні душі спокійним чеканням світлих змін. Калину називали в народі “гордовиною” – вона була прикрасою, гордістю зимового українського садка.

 

ІІ ведучий. Калина росте не тільки біля хати, а в кожної людини в серці, у душі. Білий калиновий цвіт, червоні, вигріті сонцем та напоєні земною силою кетяги, що поблискують з-під різьблених листочків, - то обраний  народом символ України.

 

І ведучий. За популярністю символ калини не має рівних. І це зрозуміло, адже червона калина в народній символіці репрезентує не лише магічну силу крові, красу і силу життя, а й людську долю, духовну міць народу, любов до рідної землі.

І ведучий. Калина – це спомин про домівку, пам’ять про рідну матір, її турботу і пестливі руки. “Ой у лузі калина з квіточками, наче матуся з діточками”, - кажуть у народі.

 

І ведучий. Проводжаючи сина в далеку дорогу, мати напувала його калиновим чаєм, а в дорогу давала пироги з калиною.

Вірш “Напій мене, мамо, калиновим чаєм”

 

І ведучий. Ви прослухали вірш нашого поета-земляка Йосипа  Михайловича Дудки. Він дуже любив калину, як і все те, що його оточувало – поле, ліс, річка – таке близьке, рідне й дороге серцю.

Лунає музика

ІІ ведучий. На березі мальовничої Сули, серед зеленого розмаїття лісів та луків, у затишному куточку хутора Широкий Яр 15 листопада 1915 року народився Йосип Дудка. У багатодітній родині Йосипко був найменшою дитиною. Усе ходив, плечі підгинав, щоб бува хто-небудь зі старших братів стусанів не дав. Минали дні. Хлопчик ріс, мужнів, як молодий дубок. Коли йому виповнилося 5 років, почав бігати до діда Привоя, старенька хата якого стояла неподалік. Найосвіченіша на той час людина в усій окрузі, дід Привой  став найпершим і наймудрішим порадником у житті. Він розвинув у малого хлопця цікавість до книги, навчив читати, писати, рахувати; іноді й малював разом з ним.

 

І ведучий. Коли школа діда Привоя закінчилася, почав ходити на навчання у Вовківці. Після закінчення семирічки – робітфак у Недригайлові. Потім робота  2-3 місяці. І знову зібрався на навчання. Тепер уже в Ніжинський учительський інститут. Мати налаштувала йому нехитрого клуночка з сухарями, брат дав 5 карбованців, з тим і поїхав...

 

ІІ ведучий. А тут, у Широкому Яру, залишилися чекати, виглядати з далекого краю свого сина – верби над річкою, поросла споришем доріжка до рідного двору, старенькі посивілі батьки...

Звучить вірш “Річка дитинства”

 

І ведучий. У снах же часто кликали до себе червоні ягоди калини – наулюбленіші,  найдорожчі....

Пісня про калину

ІІ ведучий. Так  непомітно, так блискавично промайнуло дитинство,  і ось уже Йосип – студент Ніжинського  педіституту філологічного факультету...  А з серця просяться на папір, до людей щирі й привітні  вірші.  Й  увіковічнюються  в них  до щему  рідні  люди.

Вірш  “Найкращий син”

 

І  ведучий. Як би там не було,  а юність  бере  своє: весняними  вітрами мрій,  неспокою,  натхнення  шугає в скронях,  ніжним  квітом любові  спалахує  в  серці. І те незбагненне почуття переливається в чарівну Поезію.

Вірш  “Перші у ключі”

ІІ ведучий. Тяжко жилося  поетові  такої  громадянської  відданості.  Та чи  й  поетові ще?..

Ішов 1933 рік. Рік штучного голоду,  рік розгулу сталінських  репресій, коли за бодай одне  необережне слово “чорний  ворон”  міг  забрати  будь-кого  до  відділів  НКВД,  а звідти на Колиму  чи  в Магадан.  Не минула  ця участь і Ніжинський учительський  інститут.  Серед  однокурсників  Йосипа  Дудки  теж були  свого  роду  “донощики”, а листи,  які писали  студенти  додому,  цензура суворо перевіряла. Й  ось в  одному  із  листів  до старшого  брата  Микити,  який  жив у Вовківцях,  Йосип Михайлович повідомляє  про смерть  Хвильового.  Цього було досить,  щоб запроторити його  на  два  місяці  у слідчий  карцер;  навіть погрожують  виключити  з вузу.

Звучить тривожна  мелодія. Дівчина в полотняній  сорочці зі свічкою в руках читає  вірш  “Хто вберіг тебе, земле свята?”

Потім ставить свічку біля портрета поету.

 

І ведучий.  А потім  була війна. І знову гіркота втрат,  розчарувань: розстріл брата, смерть батька, каторжна праця в полоні на шахті  “Брухштрассе”. Та доля іноді  стає прихильною.  “Назавжди пам’ятний  день повернення з мертвих: засипани й цеглою і землею на глибині більше метра. Мертвий, відкопаний братами Забавськими з Білорусі. Яка легка і прекрасна смерть! 23.03.45”.  Це сторінки  з його щоденника -  вісники жаху, смерті, нелюдських мук.

 

Звучить мелодія воєнних років

ІІ ведучий. Повернувся – хата майже розвалюється. Взявся за ремонт. Почав подумувати про нову. Після війни хотілося тиші, спокою. Душею і серцем линув до рідної природи. Намагався всього себе віддати дітям, виховував у них почуття поваги , а не розбою. Учителював спочатку в Бобрику,  потім у Вовківцях і Вощилисі.

 

І  ведучий. Краса крихітного чарівного раю – Широкого Яру – надихала,  будила й розвивала його творчість. Більше того, саме вона, краса рідної природи, допомагала вижити, вистояти, залишитися самим собою.

 

Вірш „Хіба ж не скарб оці ліси”

ІІ ведучий. Йосип Михайлович дуже любив і ревно оберігав ніжний цвіт білих лілій. Тому й з’явився в його творчому доробку вірш „Пісня срібної  лілії”, який згодом був покладений на музику композитором-українцем із Ленінграду.

Вірш „Пісня срібної лілії”

І ведучий. Єдиній доньці, білявій Надійці, згодом студентці філологічного факультету присвячує Йосип Михайлович вірш  „На пружних крилах”.

Вірш „На пружних крилах”

Про свого батька розповідає донька Й.М. Дудки Надія Йосипівна Карпенко

 

ІІ ведучий. Добре, щире серце мав поет. Та й друзів багато. Бо ж любив товариську  бесіду, спілкування. У людині, перш за все, цінував порядність, чесність. Не терпів пихатості, зазнайства. Вражала його людська байдужість до долі самотніх, кинутих сіл  і хуторів.

Вірш  „Криниці ждуть”

 

І ведучий. А скільки хвилювань викликало в поета  зневажливе ставлення до рідної мови. Тому й виходять з-під його пера вистраждані рядки вірша  „Мово рідна”:

Як же сталось? Коли і чому

зажила ти зневаги і кари?

Наче доля лиха посилає чуму,

Наче топчуть тебе яничари?

Можливо, через ці вболівання  за долю рідної мови, її майбутнє Й.М. Дудку звинуватили в українському націоналізмі.

Близько 20 років йому не дозволяли друкуватися в пресі.

 

ІІ ведучий. Та він писав. Мовчати просто не міг. У сімейному архіві зберігаються оповідання, новели, публіцистичні статті, інші прозові та поетичні речі, які з відомих причин не друкувалися. Так і не побачила світ збірка віршів для дітей „Зозулині черевички”. А „Собори душ” з’явилися вже по смерті поета, у 1993 році.

 

І ведучий. Нелегке життя судилося прожити нашому поету-земляку Йосипу Михайловичу Дудці. Немало випробувань випало на його долю. Та він завжди залишався самим собою, не зраджуючи ідеям. Його життя – це життя людини, яка ніколи не втрачала гідності.

Вірш „У серці нестиму невтишну муку”

І ведучий.  Над зеленим розмаїттям Царства Широкого Яру спалахнула і згасла зірка народного поета. У 1990 році його не стало.  Йосип Михайлович залишив у спадок  свої чудові вірші, опромінені світлом його душі – чистої, святої. А ще часточку цього світла зумів передати своїм вихованцям. 46 років педагогічної праці не минули даремно.

ІІ ведучий.  2010  року побачила світ нова збірка Йосипа Михайловича „Дерево правди народу”. У ній уміщені вірші,  які до цього часу не були надруковані. Також у  цій збірці ми знаходимо відгуки друзів та шанувальників творчості Йосипа Дудки. Його учениця Ніна Правдюк (Коряченко) написала вірша  „Я й досі у вас на уроці”, якого присвятила „справжньому вчителю й поету, людині широкої душі, палкого серця й незламної вдачі”.

Вірш „Я й досі у Вас на уроці”

І ведучий. Відійшло у вічність життя нашого уславленого поета-земляка. Та шумить над Сулою алея білокорих берізок, посаджена колишніми вихованцями, живе в їхніх та наших серцях пам’ять про Йосипа Михайловича – поета, учителя, людину. І на рідній землі палахкотить гронами рясна калина – лікує душу, зігріває серця, єднає в одну велику родину  дорогих та близьких людей, як сьогоднішнє свято.

Танець „Одна калина...”