Літературно-музична композиція, присвячена Дню народження Тараса Шевченка « Ми чуємо тебе, Кобзарю, крізь століття»

Літературно-музична композиція, присвячена Дню народження Тараса Шевченка

                                  « Ми чуємо тебе, Кобзарю, крізь століття»
Мета: 1.Поглибити знання учнів про життя видатного сина українського народу - Т.Г.Шевченка.

2. Розвивати  творчі здібності учнів, спонукати їх до власної творчості;

3. Виховувати любов і повагу до традицій нашого народу, патріотизм.

Хід свята

1-й учень

Весна прийшла в своїм убранні,

Як в різні роки і віки .

Іще мороз був на світанні.

А зараз глянь-течуть струмки.

 

2-й учень                Щовесни, коли тануть сніги

                                І на рясті засяє веселка,

                                Повні сил і живої снаги

                                Ми вшановуєм

Всі.                      Пам'ять Шевченка!

3-й учень.

Кобзарем  його ми звемо,

Так від роду і до роду,

Кожний вірш свій і поему

Він присвячував народу.

4-учень

Ти зорею сіяєш у прийдешнім віку,

Сходиш хлібом духовним на яр-рушнику.

У розкриллі земних і заобрійних трас

Височієш над світом, великий Тарас.

 

Ведучий. Великі поети – вічні супутники – свого народу і цілого людства. Таким вірним та благородним супутником на дорогах століть став для України її гордість та слава – Т.Г.Шевченко

Ведуча:

Життя нашого поета таке дивне,що,слухаючи про нього,можна було б сказати,що це легенда,коли б усе те діялось не перед нашими очима. Мені хотілось і почати повість про поета,як починаються казки.

За широкими морями,за лісами дрімучими,ще й за горами кам’яними в не нашій далекій стороні був колись веселий край, розкішний і багатий, заворожений злими людьми ,заневолений двома неволями. Одна неволя панська, а друга – царська. І жили там рабами в тяжкій чужій роботі заворожені в неволю люди. Світ їм було зв’язано , говорити – заказано,ходили німі…

Ведуча:

Україна…В одному вже тільки слові і для нашого вуха,і навіть для вуха чужинців ціла музика смутку і жалю…

Україна – це тихі води і ясні зорі, зелені сади, білі хати, лани золотої пшениці, чорні і німі. Ідуть, дітей ведуть…Україна – це царське та панське безмежне свавілля. Праця до сьомого поту…

Світяться злидні.

Україна – розкішний вінок з рути і барвінку, що над ним світять заплакані золоті зорі.

Ведуча. Важким і тернистим був життєвий шлях народного співця.

Презентація «Дітям про Шевченка»

Учень.            

     Чисту матір і дитину

     Він прославив серцем чистим.

      Всю осяв Україну

    Поглядом він променистим.

 

Учень.        Ось чому в сім’ї великій,

                   У цвіту садів прекрасних

                   Буде жити він навіки,

                   Як безсмертний наш сучасник.

 

Ведучий 1.          Чий портрет у кожній хаті

                            І у бідній і в багатій

                            Прикрашений рушниками,

                            Вишитий руками мами?

Всі.             Портрет Шевченка!

Ведучий 2.          За що ж люди так шанують

                            І люблять поета?

                            День народження святкують,

                            Як найбільше свято?

 

Учень.        Бо нещастя свого люду

                   Ніс в душі Тарас,

                   Сіяв добре, мудре, вічне

                   Поет серед нас.

Ведучий 1.                   Чому гіркі людські болі

                            Гостро відчував?

Учень.        Бо таку вразливу душу

                   Господь йому дав.

                   Бо з дитинства не знав волі,

                   Кріпаком зростав.

 

Учень.                 Був цей хлопець кмітливий,

                            Чесний і справедливий.

                            Любив дуже читати,

                            А ще більше малювати,

                            А ще любив малий Тарас

                            Вечірні зорі рахувати.

Дитячі роки Тараса Шевченка

Сценка «Тарас з мамою»

(На фоні тихої мелодії «Зоре моя вечірняя» звучить розмова Тараса з мамою.)

Тарас.        Мамо,  чому так багато зірок на небі?

Мама.        Це коли людина на світ приходить, Бог свічку запалює, і горить та свічка поки людина не помре. А як помре – свічка гасне, зіронька падає. Бачив?

Тарас.        Бачив, матусю, бачив… Матусечко, а чому одні зірочки великі, ясні, а другі ледь-ледь видно?

Мати.         Бо, коли людина зла, заздрісна, скіпа, її свічка ледь-ледь тліє. А коли добра, любить людей, робить їм добро, тоді свічечка такої людини світить ясно і світло це далеко видно.

Тарас.        Матусю, я буду добрим. Я хочу, щоб моя свічка світила найяскравіше.

Мати.         Старайся, мій хлопчику.

(На фоні мелодії «зоре моя вечірняя» звучать слова матері.)

Мати.                  Як гірко, як нестерпно жаль,

                   Що долі нам нема з тобою.

                   Ми вбогі, змучені раби

                   Не знаєм радісної днини.

                   Нам вік доводиться терпіть,

                   Не розгинать своєї спини.

                   Промовиш слово – і нагай

                   Над головою люто свисне.

                   І так усюди – з краю в край –

                   Панує рабство ненависне.

                 Росте неправда на землі

                   згорьованій, сльозами злитій.

                  О, любі діточки малі,

                 Одні залишитесь на світі!

                   Ну хто замінить вам мене,

                  Рожеві квіти нещасливі,

                Коли безжальна смерть зітне

               Мене на довгій панській ниві?

                           (Під музику йде.)

Учень.        Рано вмерла його мати,

                   Лишивсь сиротою,

                   Не міг раду собі дати

                   З горем і журбою.

Учень.                 Були у Шевченка

                            Брати й сестри рідні.

                            Всі кріпаки, всі сироти,

                            Усі дуже бідні.

Учень.        Були сестричка Маруся,

                   Яринка та братик Микита.

                   Малим його забавляла

                   Найстарша Катерина.

Інсценівка оповідання С.Васильченка

«Залізні стовпи»

Ведуча.      Невесела вечеря – зморений батько, зажурена мати, сестричка Катерина, брат.

Сусід.         Слава Ісусу Христу!

Всі.             Слава на віки!

Сусід.         Це тільки вечеряєте? Що так пізно?

Мати.         Та у нас клопіт, що й вечеря не вечеря: хлопець десь дівся,- зранку як пішов, то й досі немає. Бігали і до ставка, і до греблі, всі бур’яни обшукали,- як у воду впав!

Батько.       Догляділи!

Сусід.         Нічого, знайдеться. Може заснув десь у буряні. Проспиться, прийде…

Мати.         Ну й де б їй дітися, вражій дитині?

Ведуча.      Раптом чути:»Чумаки! Чумаки!»

Сестра.      А ось і наш волоцюга з’явився!

Брат.          Нарешті прийшов!

Мати.         Де ти був?

Батько.       Де тебе носило?

Мати.         Де ти волочився?

Батько.       Де ж ти був оце - питаю?

Тарас.        Був у полі та й заблудив.

Батько.       Бачили таке? Хто ж тебе привіз додому?

Тарас.        Чумаки.

Всі.             Хто?

Тарас.        Стрітився з чумаками, питають: «Куди ідеш-мандруєш?» а я кажу: «В Кирилівку!» а вони й кажуть: «Це ти йдеш в Моринці, а в Кирилівку треба назад іти. Сідай з нами, ми довеземо.» та й посадили мене на віз. І дали мені батіг волів поганяти.

Батько.       Бачили такого? Чумакувати надумав уже! І як воно згадало, що з Кирилівки.

Сусід.         Я ж казав, що знайдеться. Такий лобатий не пропаде.

Батько.       Ну, почумакував, тепер бери ложку та й сідай вечеряти.

Катерина.  Ну, чого тебе понесло в поле? Чого? Як мотає! Наче три дні не їв.

Мати.         Ви послухайте, що цей волоцюга вигадує, старий того не придумає збрехати, як воно. Каже, що ходив він туди, де сонце заходить, бачив залізні стовпи, що підпирають небо, і ворота, куди сонце заходить на ніч. Розповідає, ніби сам теє бачив. Ой, Тарасе, що з тебе буде?

Сусід.         Всі на кутку кажуть, що з вашого сина, мабуть, щось добряче вийде!

Батько.       Що вийде? Розбишака великий вийде – ось що! Ото чули про Кармелюка? А це другий буде такий.

Сусід.         Це той, що в панів віднімає та наділяє бідних?

Батько.       Так.

Ведучий.    Як же далі склалася доля Тараса?

Учень.        У пана Єнгельгардта

                            За козачка служив.

                            Не згинався перед паном –

                            Служив, як умів.

                            Скуштував на юнім тілі

                            Не раз батогів.

Ведучий.    Що ж любив Тарас робити, де любив бувати?

Учень.        В літній сад він вечорами

                   Ходив малювати.

Учні виконують пісню «Садок вишневий коло хати.

Ведуча.      Чи довіку залишився Тарас кріпаком?

                   Чи усе-таки звільнився

                   Від своїх оков?

Учень.        О, довіку вдячний

                   Був Тарас Шевченко,

                   Що в саду Петербурзькім

                   Стрів його Сошенко.

                   Сошенко й Григорович

                   У розумнім колі

                   Вирвали талант вкраїнський

                   З тяжкої неволі.

Ведучий.    А звільнившись від кріпацтва Чи став він щасливим?

Учень.        Не жилось йому спокійно

                   На білому світі:

                   Всю неправду, всі нещастя,

                   Що душили груди

                   Виливав він на папері

                   Піснею між люди.

Учень.        Серце мліло

                   Від горя людського

                   Й викресало гордо й сміливо

                   Тарасове слово.

Учень.        А вже цар

                   Та пани прелюті

                   Налякались того слова,

                   Бо люди розкуті

                   Підуть волю здобувати,

                   Кайдани ломати,

                   Із неволі

                   Народ визволяти.

Учень.        Тому й засудили

                   Судом хижим

                   Судді-недоріки

                   І на каторгу заслали

                   Мало не на віки.

Учень.        Десять літ пробув Шевченко

                   На солдатській службі.

                   Із казахами в їх краю

                   жив у щирій дружбі.

Учень.        Повернувсь Тарас з неволі

                   Вже хворим додому.

                   Але пісню, але думу

                   Не забув складати.

                   Як страждала-горювала

                   Україна-мати.

Учні співають пісню «Зацвіла в долині»

 

 

Ведуча:

Тим він рідний кожному серцю.

Що народові душу свою віддав.

Тим і сучасний у всякий час він –

Вінок із пісень народ йому склав.

 

Ведуча:

І мрії всі його здійсняться знову!

Ми віримо , що в наш нелегкий час

Як заповіт, ми збережемо рідну мову,

Найкращу мову, що любив Тарас.

 

Учень 9 :

Провіснику волі,великий титане,

Справдилися думи пророчі твої,

Приймай же данину любові і шани

Од рідної Вкраїни – твоєї сім’ї !

Чолом тобі, славний Кобзарю, чолом !

Спи тихо й спокійно над сивим Дніпром!

 

 

Ведуча: Він поет наш,він поет народний , він національний поет. У ці дні, святкуючи день народження Великого Кобзаря ,ми ще раз звертаємося до його творчості,до його прекрасних віршів і поем, до його прекрасного образу.

Хотілося б жити так,як Шевченко. Хотілося б творити так , як Шевченко. Хотілося б любити талановиту,співучу,мальовничу Україну так, як Шевченко. (Пісня «Заповіт»)

Ведуча: 10 років заслання за революційні поезії, що викривали царський уряд,підірвали здоров’я нашого поета.10 березня 1861 року перестало битися його гаряче серце. Тарас був похований на Смоленському кладовищі у Петербурзі, а потім було перевезено його тіло на Чернечу гору в Канів (як і заповідав поет).

Ведуча: Він поет наш,він поет народний , він національний поет. У ці дні, святкуючи день народження Великого Кобзаря ,ми ще раз звертаємося до його творчості,до його прекрасних віршів і поем, до його прекрасного образу.

Хотілося б жити так,як Шевченко. Хотілося б творити так , як Шевченко. Хотілося б любити талановиту,співучу,мальовничу Україну так, як Шевченко. (Пісня «Заповіт»)