Літературно-музична композиція "Вшановуємо Тараса Шевченка"

Про матеріал
Сценарій спільного фольклорного свята для учнів 1 та 5 класів, присвячене вшануванню пам'яті великого українського письменника Тараса Шевченка.
Перегляд файлу

                                            Літературно-музична композиція 

                                                      ВШАНОВУЄМО ШЕВЧЕНКА

                                                                                           І мене в сім’ї великій,

                                                                                           В сімї вольній, новій,

                                                                                           Не забудьте пом,янути

                                                                                           Незлим, тихим словом.

(кадр)

Учень:   Тарас Григорович Шевченко волею історії став символом України і представляє нас,  українців, усьому світові.  Він – наш великий поет, наша честь і слава. Ми називаємо його  Кобзарем. Так поет назвав і свою першу книгу, книгу всього свого життя – «Кобзар». Вона стала настільною для кожного українця, для кожної людини, яка любить і цікавиться мистецтвом.

Учень.                 Щовесни, коли тануть сніги

                            І на рясті засяє веселка,

                            Повні сил і живої снаги

                            Ми вшановуєм

                            Пам'ять Шевченка!                       

                                     Білосніжку, брате, квітонька раненька,

                                     Вже крокує свято Кобзаря Шевченка.

                                     Набирай же сили та рости завзято,

                                     Бо надходить миле українське свято.

                              Ми нарвемо квіточок й за нашим звичаєм

                              Сплетемо віночок, портрет заквітчаєм.

                              Тоді заспіваєм на повнії груди,

                              Нехай усі знають, що Шевченка любим.

Учень.        Кобзарем його ми звемо

                   Так від роду і до роду.

                   Кожен вірш свій і поему

                   Він присвячував народу.

Учень.                 Кожну матір і дитину

                            Він прославив серцем чистим.

                            Всю осяв Україну

                            Поглядом він променистим.

Учень.        Ось чому в сім’ї великій,

                   У цвіту садів прекрасних

                   Буде жити він навіки,

                   Як безсмертний наш сучасник.

Учень                 Чий портрет у кожній хаті

                            І у бідній, і в багатій,

                            Прикрашений рушниками,

                            Вишитий руками мами?

Всі             Портрет Шевченка!

............................................................................................

Учень                  За що ж люди так шанують

                             І люблять поета?

                             День народження святкують,

                             Як найбільше свято?

                   Бо нещастя свого люду

                   Ніс в душі Тарас,

                   Сіяв добре, мудре, вічне

                   Поет серед нас.

 Учень             Чому гіркі людськії болі

                         Гостро відчував?

                            Бо таку вразливу душу

                            Господь йому дав.

                            Бо з дитинства не знав волі,

                            Кріпаком зростав.

Учень                    Був цей хлопець кмітливий,

                              Чесний і справедливий.

                              Любив дуже читати,

                              А ще більше малювати,

                              А ще любив малий Тарас

                              Вечірні зорі рахувати.

Учень:    9 березня 1814 року в селі Моринцях на Київщині в сімї селянина-кріпака народився син  Тарас.

                         В похилій хаті, край села,

                         Над ставом, чистим і прозорим,

                         Життя Тарасику дала

                         Кріпачка-мати, вбита горем.

            Хлопчик ріс мовчазний, завжди чомусь замислений. Ніколи не тримався хати, а все тинявся  десь по бурянах, за що  його прозвали в сімї «малим приблудою».

 

Дитячі роки Тараса Шевченка

Сценка «Залізні стовпи»

Ведуча.      Невесела вечеря – зморений батько, зажурена мати.

Сусід.         Слава Ісусу Христу!

Всі.             Слава на віки!

Сусід.         Це тільки вечеряєте? Що так пізно?

Мати.         Та у нас клопіт, що й вечеря не вечеря: хлопець десь дівся,- зранку як пішов, то й досі немає. Бігали і до ставка, і до греблі, всі бур’яни обшукали,- як у воду впав!

Батько.       Догляділи!

Сусід.         Нічого, знайдеться. Може заснув десь у буряні. Виспиться, прийде…

Мати.         Ну й де б їй дітися, вражій дитині?

Ведуча.      Раптом чути: «Чумаки! Чумаки!»

Мати.         А ось і наш волоцюга з’явився!

                   Нарешті прийшов!

Мати.         Де ти був?

Батько.       Де тебе носило?

Мати.         Де ти волочився?

Батько.       Де ж ти був оце - питаю?

Тарас.         Був у полі та й заблудив.

Батько.       Бачили таке? Хто ж тебе привіз додому?

Тарас.         Чумаки.

Всі.             Хто?

Тарас.        Стрітився з чумаками, питають: «Куди ідеш-мандруєш?», а я кажу: «В Кирилівку!», а вони й кажуть: «Це ти йдеш в Моринці, а в Кирилівку треба назад іти. Сідай з нами, ми довеземо», та й посадили мене на віз. І дали мені батіг волів поганяти.

Батько.       Бачили такого? Чумакувати надумав уже! І як воно згадало, що з Кирилівки.

Сусід.         Я ж казав, що знайдеться. Такий лобатий не пропаде.

Батько.       Ну, почумакував, тепер бери ложку та й сідай вечеряти.

Мати.         Ну, чого тебе понесло в поле? Чого? Як мотає! Наче три дні не їв.

                 Ви послухайте, що цей волоцюга вигадує, старий того не придумає збрехати, як воно. Каже, що ходив він туди, де сонце заходить, бачив залізні стовпи, що підпирають небо, і ворота, куди сонце заходить на ніч. Розповідає, ніби сам теє бачив. Ой, Тарасе, що з тебе буде?

Сусід.         Всі на кутку кажуть, що з вашого сина, мабуть, щось добряче вийде!

Батько.       Що вийде? Розбишака великий вийде – ось що! Ото чули про Кармелюка?

                    А це другий буде такий.

Сусід.         Це той, що в панів віднімає та наділяє бідних?

Батько.       Так.

                                     Садок вишневий коло хати,
Хрущі над вишнями гудуть,
Плугатарі з плугами йдуть,
Співають ідучи дівчата,
А матері вечерять ждуть.

                                              Сімя вечеря коло хати,
        Вечірня зіронька встає.
        Дочка вечерять подає
        А мати хоче научати,
        Так соловейко не дає.

                                             Поклала мати коло хати
Маленьких діточок своїх,
Сама заснула коло їх.
Затихло все… Тільки дівчата
Та соловейко не затих.

 

Сценка «Тарас з мамою»

(Заходить жінка, одягнена в селянський одяг, несе запалену свічку, ставить на столик біля портрета Т.Шевченка. До неї підходить хлопчик.)

Тарас:   Матусю, а правда, що небо на залізних стовпах держиться?

Мати:         Так, мій синочку, правда.

(Жінка сідає на лаву, хлопчик біля неї, кладе голову на коліна матері)

(На фоні тихої мелодії «Зоре моя вечірняя» звучить розмова Тараса з мамою.)

Тарас.        Мамо,  чому так багато зірок на небі?

Мати.        Це коли людина на світ приходить, Бог свічку запалює, і горить та свічка, поки людина не помре. А як помре – свічка гасне, зіронька падає. Бачив?

Тарас.        Бачив, матусю, бачив… Матусечко, а чому одні зірочки великі, ясні, а другі ледь-ледь видно?

Мати.         Бо, коли людуна зла, заздрісна, скупа, її свічка ледь-ледь тліє. А коли добра, любить людей, робить їм добро,

                   тоді свічечка такої людини світить ясно і світло це далеко видно.

Тарас.         Матусю, я буду добрим. Я хочу, щоб моя свічка світила найяскравіше.

Мати.         Старайся, мій хлопчику.

(гладить його по голові)

(На фоні мелодії «Зоре моя вечірняя» звучать слова матері.)

Мати.         Як гірко, як нестерпно жаль,

                   Що долі нам нема з тобою.

                   Ми вбогі, змучені раби

                   Не знаєм радісної днини.

                   Нам вік доводиться терпіть,

                   Не розгинать своєї спини.

                   Промовиш слово – і нагай

                   Над головою люто свисне.

                   І так усюди – з краю в край –

Панує рабство ненависне.

Росте неправда на землі

згорьованій, сльозами злитій.

О, любі діточки малі,

Одні залишитесь на світі!

Ну хто замінить вам мене,

Рожеві квіти нещасливі,

Коли безжальна смерть зітне

Мене на довгій панській ниві?

(Цілує Тарасика, під музику йде)

.............................................................................................................................

(пісню виконують учні 1 класу)

                                Зоре моя вечірняя,

                                Зійди над горою,

                                Поговорим тихесенько

                                В неволі з тобою.

                                            Розкажи, як за горою

                                            Сонечко сідає,

                                            Як у Дніпра веселочка

                                            Воду позичає.

                                Як широка сокорина

                                Віти розпустила,

                                А над самою водою

                                Верба похилилась.

Учень:    Восьмирічного Тараса батьки віддали до дяка в «науку». Дивна це була наука. Пяниця-дяк навчав дітей по церковних книгах. За найменшу провину карав своїх учнів різками. Будучи  вже відомим поетом, Т.Шевченко згадував ту школу, куди привела його кріпацька доля.

                      Ти взяла мене маленького за руку

                       І хлопця в школу одвела

                      До пяного дяка в науку.

                      Учися, серденько, колись

                      З нас будуть люди, - ти казала.

Учень:  Та недовго тривала Тарасова «наука». Несподіване горе випало на долю маленького  хлопчика. Замучена важкою працею померла мати, яку він дуже любив. Їй було всього  32 роки. Незадовго після смерті матері в 1825 році помер і батько. Смерть батька приголомшила  малого Тараса. Девятеро дітей-сиріт «розлізлися межи людьми, мов мишенята».

                       Якби ви знали, паничі,

                       Де люде плачуть живучи,

                       То ви б елегій не творили

                       Та марне Бога б не хвалили,

                       На наші сльози сміючись.

                                За що, не знаю, називають

                              Хатину в гаї тихим раєм.

                              Я в хаті мучився колись,

                              Мої там сльози пролились,

                              Найперші сльози; я не знаю,

                              Чи єсть у Бога люте зло,

                              Щоб у тій хаті не жило?

                              А хату раєм називають!

                      Не називаю її раєм,

                      Тії хатиночки у гаї

                      Над чистим ставом край села.

                      Мене там мати повила

                      І, повиваючи, співала,

                      Свою нудьгу переливала

                      В свою дитину... В тім гаю,

                                У тій хатині, у раю,

                                Я бачив пекло... Там неволя,

                                Робота тяжкая, ніколи

                                І помолитись не дають.

                                Там матір добрую мою,

                                Ще молодую, у могилу

                                Нужда та праця положила.

                         Там батько, плачучи з дітьми

                         (А ми малі були і голі),

                         Не витерпів лихої долі,

                         Умер на панщині!.. А ми

                         Розлізлися межи людьми,

                         Мов мишенята. Я до школи —

                         Носити воду школярам.

                         Брати на панщину ходили,

                         Поки лоби їм поголили!

                         А сестри! сестри! Горе вам,

                         Мої голубки молодії,

                         Для кого в світі живете?

                         Ви в наймах виросли чужії,

                         У наймах коси побіліють,

                         У наймах, сестри, й умрете!

                                                            (мелодія «Думи мої...»)

Учень:    Тарас наймитує в школі, а потім наймається пасти громадську худобу. Мине 20 років, а він

                з болем буде згадувати своє дитинство у вірші «Мені тринадцятий минало».

                              Мені тринадцятий минало.

                              Я пас ягнята за селом.

                              Чи то так сонечко сіяло,

                              Чи так мені чого було?

                              Мені так любо, любо стало,

                              Неначе в Бога......

                                  Уже прокликали до паю,

                                  А я собі у бур’яні

                                  Молюся Богу... І не знаю,

                                  Чого маленькому мені

                                  Тойді так приязно молилось,

                                  Чого так весело було.

                                        Господнє небо, і село,

                                        Ягня, здається, веселилось!

                                        І сонце гріло, не пекло!

                                        Та недовго сонце гріло,

                                        Недовго молилось...

                                        Запекло, почервоніло

                                        І рай запалило.

                                   Мов прокинувся, дивлюся:

                                   Село почорніло,

                                   Боже небо голубеє

                                   І те помарніло.

                                   Поглянув я на ягнята —

                                   Не мої ягнята!

                                   Обернувся я на хати —

                                   Нема в мене хати!

                                   Не дав мені Бог нічого!..

                                   І хлинули сльози,

                                   Тяжкі сльози!.

                                                         А дівчина

                                           При самій дорозі

                                           Недалеко коло мене

                                           Плоскінь вибирала,

                                           Та й почула, що я плачу.

                                           Прийшла, привітала,

                                           Утирала мої сльози

                                           І поцілувала...

                                                  Неначе сонце засіяло,

                                                  Неначе все на світі стало

                                                  Моє... лани, гаї, сади!..

                                                  І ми, жартуючи, погнали

                                                  Чужі ягнята до води.

Оксана:    Чом же плачеш ти? Ох, дурненький Тарасе. Давай я сльози витру. Не сумуй, Тарасе, ад  кажуть, найкраще від усіх ти читаєш, найкраще від усіх співаєш, ще й, кажуть, малюєш. От виростеш і будеш малярем. Еге ж?

Тарас:       Еге ж, малярем.

Оксана:    І ти розмалюєш нашу хату.

Тарас:       Еге ж. А всі кажуть, що я ледащо і ні на що не здатний. Ні, я не ледащо. Я буду-таки малярем.

Оксана:    Авжеж, будеш! А що ти ледащо, то правда. Дивись, де твої ягнята! Ой, бідні ягняточка, що

                 чабан у них такий – вони ж питоньки хочуть! Ходімо! Відженемо їх до водопою!

(кадр презентації)

Т.Шевченко-художник

Учень:      Як же далі склалася доля Тараса? Не дивлячись на те, що народився поет в бідній кріпацькій сім’ї і дитинство його було тяжким і безрадісним, малий Тарас ріс допитливим і розумним хлопчиком.

Учень:        Тарас наймитує, у вільний від роботи час читає і малює. А по закутках, щоб ніхто не бачив його горя, плаче.

                   Але думка знайти людину, яка б навчила його малювати, не покидає хлопчика. Так він потрапляє до

                   Хлипнівського маляра. Той погоджується навчити хлопця малювати, однак пан Енгельгардт забирає його до

                   себе в Петербург, і стає Тарас козачком.

 Учень.                У пана Єнгельгардта

                            За козачка служив.

                            Не згинався перед паном –

                            Служив, як умів.

                            Скуштував на юнім тілі

                            Не раз батогів.

Учень:     Хоче малювати,

                Прагне він до знань,

                Та за це багато

                Зазнає знущань.

Учень:             Нишком він малює

                         Статуї в саду,

                         Вночі пише вірші

                         Про людську біду...

Учень.      Чи довіку залишився

                   Тарас кріпаком?

                   Чи усе-таки звільнився

                   Від своїх оков?

Учень:  Зустріч в Петербурзі із земляком-художником Сошенком круто змінила долю Тараса Шевченка. Він

              познайомився також із байкарем Євгеном Гребінкою, художником Карлом Брюловим та поетом Василем

              Жуковським. Вони побачили великі здібності молодого художника і викупили його з неволі.

Учень:   Тарас Григорович виправдав їхні надії. У 1845 році він закінчив Петербурзьку Художню академію з двома

               срібними медалями і званням «вільного» художника. Тарас малює портрети, картини, памятники минулого,

               робить ілюстрації до своїх віршів. Ось погляньте, які чудові картини залишив нам у спадок Т.Шевченко.

(Демонстрація картин на екрані на фоні музики)

                                                Шевченко – поет

Учень       Не можливо не захоплюватися красою, мелодійністю, лагідністю прекрасних віршів Тараса Шевченка, у яких

                 слова переливаються одне в одне, як чарівне намисто...

                            Тече вода з-під явора
Яром на долину.
Пишається над водою
Червона калина.
       Пишається калинонька,
       Явор молодіє,
       А кругом їх верболози
       Й лози зеленіють.

                            Тече вода із-за гаю
Та попід горою.

                            Хлюпощуться качаточка
Помеж осокою.
       А качечка випливає
       З качуром за ними,
       Ловить ряску, розмовляє
       З дітками своїми.

                        Тече вода край города.
                        Вода ставом стала.
                        Прийшло дівча воду брати,
                        Брало, заспівало.
                             Вийшли з хати батько й мати
                             В садок погуляти,
                             Порадитись, кого б то їм
                             Своїм зятем звати?...............................

                                  По діброві вітер віє,
                                  Гуляє по полю,
                                  Край дороги гне тополю
                                  До самого долу.

                                           Стан високий, лист широкий
                                           Марно зеленіє,
                                           Кругом поле, як те море
                                           Широке, синіє.

                                   Чумак іде, подивиться
                                   Та й голову схилить,
                                   Чабан рано з сопілкою
                                   Сяде на могилі.

                                          Подивишся — серце ниє,
                                          Кругом ні билини!
                                          Одна, одна, як билина,
                                          На чужині гине...................................

                         Світає, край неба палає;
                         Соловейко в темнім гаї
                         Сонце зустрічає.
                 Тихесенько вітер віє.
                 Степи, лани мріють;
                 Між ярами над ставами
                 Верби зеленіють.
                        Сади рясні похилились;
                        Тополі по волі
                        Стоять собі, мов сторожа,
                        Розмовляють з полем.
                 І все то те, вся країна
                 Повита красою,
                 Зеленіє, вмивається
                 Дрібною росою.
                        Споконвіку вмивається,
                        Сонце зустрічає…
                        І нема тому почину,
                        І краю немає!

(кадр)

                                                              Т.Шевченко – борець за волю народу

Учень      А звільнившись від кріпацтва

                Чи став він щасливим?

                     Не жилось йому спокійно

                     На білому світі:

                     Всю неправду, всі нещастя,

                     Що душили груди,

                     Виливав він на папері

                     Піснею між люди.

Учень.        А вже цар

                   Та пани прелюті

                   Налякались того слова,

                   Бо люди розкуті

                   Підуть волю здобувати,

                   Кайдани ламати,

                   Із неволі із тяжкої

                   Народ визволяти.

Учень.            Тому й засудили

                       Судом хижим

                       Судді-недоріки

                       І на каторгу заслали

                       Мало не на віки.

Учень:  За бунтарські вірші 33-річного Тараса забрали в солдати.

                      Та малює й пише

                      Він таємно там.

                      Гнівні його вірші

                      Страх несли панам.

Учень:  Незважаючи на заборону, Тарас Григорович писав вірші і ховав їх за халявою чобота.

              Поет писав:     Думи мої, думи мої,
           Лихо мені з вами!
           Нащо стали на папері
           Сумними рядами?..
           Чом вас вітер не розвіяв
           В степу, як пилину?
          Чом вас лихо не приспало,
           Як свою дитину?.

                                              О думи мої! О славо злая!

                                               За тебе марно я в чужому краю

                                               Караюсь, мучуся, ...але не каюсь!..

Учень:   Коли Шевченко був на засланні в далеких степах Казахстану, він дуже тужив за Україною.

                   Десять літ пробув Шевченко

                   На солдатській службі.

                   Із казахами в їх краю

                   Жив у щирій дружбі.

Учень.            Повернувсь Тарас з неволі

                       Вже хворим додому.

                       Але пісню, але думу

                       Не забув складати.

                       Як страждала-горювала

                       Україна-мати.

Учень:  Туга за рідною природою, рідним краєм звучить і в його віршах. Він закликає український

              народ до боротьби за волю, за кращу долю.

                                                                (кадр)

                                 І на оновленій землі

                                 Врага не буде супостата,

                                 А буде син, і буде мати

                                 І будуть люди на землі.

(3 учні співають пісню «Реве та стогне Дніпр широкий» )1 клас

Учень         Всі ви вчили і читали

                   Твори Кобзаря,

                   Як ви їх запам’ятали

                   Перевірю я.                            (кадри)

                                                                   Вікторина        

1.     Чи знаєте ви твори Кобзаря? Закінчіть рядочок.

1)    Неначе сонце засіяло,

Неначе все на світі стало

Моє… лани, гаї, сади!..

І ми, жартуючи, погнали

Чужі ягнята до … (води).

2)    Дивлюсь, аж світає,

Край неба палає,

Соловейко в темнім гаї

Сонце … (зустрічає).

3)    Не називаю її раєм

Тії хатиночки у … (гаї).

4)    Тече вода з-під явора

Яром на долину.

Пишається над водою

Червона … (калина).

5)    На панщині пшеницю жала,

Втомилася; не спочивать

Пішла в снопи, пошкандибала

Івана сина … (годувать).

6)    Садок вишневий коло хати,

Хрущі над вишнями гудуть,

Плугатарі з плугами йдуть,

Співають ідучи …(дівчата).

7)    В лиху годину

Якось недавно довелось

Мені заїхати в … (Україну).

                                             (кадр)

                                                         Ми тебе не забудемо, Тарасе

Учень:  9 березня 1861 року Тарасу Григоровичу Шевченку виповнилося 47 років. Надійшло багато

              вітальних телеграм. Привітати поета, який лежав тяжко хворий, прийшли друзі. А 10 березня

              перестало битися серце великого українського Кобзаря. Тіло Т.Шевченка було перевезено до

              Канева і поховано на Чернечій горі. Так заповідав великий поет.

(Вірш «Заповіт»)

Учень:  Минуло 200 років з дня народження славного сина України. Він прожив коротке і тяжке

              життя. З прожитих років: 24 – припало на кріпацтво, 10 – на заслання і лише 13 років поет

              був вільною людиною...

              Але зайдіть у будь-яку хату і ви побачите прикрашений вишитим рушником портрет

              Кобзаря. Він – член сімї, як найдорожча людина.

.....................................................................................................

Учень.                 У нашій хаті на стіні

Висить портрет у рамі.

Він дуже рідний і мені,

І татові, і мамі.

 

     Він стереже і хату,  й нас,

     Він знає наші болі.

     Я добре знаю – це Тарас,

     Що мучився в неволі.

Такий ріднесенький  -  дивись

Він мов говорить з нами,

Він на портреті мов живий,

Ось-ось  - і вийде з рами.

Учень:   В день народження Т Шевченка дорослі й діти йдуть до його памятника, щоб запалити свічку, покласти квіти,

               почитати його вірші, поспівати пісні і цим висловити свою шану  великому Кобзареві.

                     Тарасе, наш Кобзарю, всюди

                     Приходиш нині ти, як свій,

                     Тебе вітають щиро люди

                     На всій Україні моїй.

Учень:  І дорослі, і діти шанують геніального українського поета, художника, борця за волю народу і  завжди будуть

               пам’ятати його заповіти.

............................................................

Учень.            Я - маленька українка,

Вісім років маю,

Про Тараса Шевченка

Вже багато знаю.

     Він дитя з-під стріхи,

     Він в подертій свиті.

     Він здобув нам славу,

     Як ніхто на світі.

А та наша слава

Не вмре не загине

Наш Тарас Шевченко –

Сонце України.

.........................................

Учень:  Відомий український письменник Олесь Гончар, звертаючись до дітей, писав: «Юні друзі,

              дорожіть Шевченком!»

              Минають віки, стираються написи на камені, тліють книги, руйнуються будівлі, але слово

              Шевченка – живе і вічне.

              Вивчаймо його, думаймо над його істиною, виконуймо його заповіти!

                                                   (мелодія)

              Велике спасибі усім учасникам і гостям нашого свята! На все добре!

doc
Додано
28 серпня
Переглядів
63
Оцінка розробки
Відгуки відсутні
Безкоштовний сертифікат
про публікацію авторської розробки
Щоб отримати, додайте розробку

Додати розробку