Літературно-музична композиція "Зачаровані коханням"

«Зачаровані  коханням»

Літературно – музична композиція

(9 -11 класи)

Ведучий 1. Кожен день людина стоїть перед вибором і створює саму себе тим, що обирає. Часто цей вибір несуттєвий і дріб’язковий, а іноді він змінює людську долю. Найчастіше ми обираємо розумом: передбачивши можливі неприємності, намагаємось їх уникнути.

Ведучий 2. Трапляється ж, що розум безсильний керувати нашими вчинками. І тоді наш вибір здається комусь безглуздим, комусь - незрозумілим, хтось піддає його осуду.

Ведучий 1. А людське серце святкує: адже це його вибір! І ніколи розуму не розгадати таємничого стану, коли очі тануть в очах, усмішка зникає в усмішці, і немає вже поділу душ, які впізнали одна одну серед людського натовпу.

Ведучий 2. Що ж таке кохання? Ніхто не дав точної відповіді на це питання. Упевнено можна сказати про кохання лише те, що воно містить потяг до вічності та безсмертя. І, безперечно, що людина, охоплена коханням, здатна залишати після себе більш-менш досконалі речі, починаючи від маленьких дітей і закінчуючи шекспірівськими рядками.

Ведучий 1. Невпинно йде час, з’являються і зникають держави, помирають і народжуються люди, змінюється обличчя  планети. Тільки однаково світиться таємничим сяйвом обличчя закоханої людини.

Учень.                                 А любовь остается жить!

Океаны ломают сушу,

Ураганы сгибают небо,

Исчезают земные царства,

А любовь остается жить!

Погибают седые звезды,

Серый мамонт вмерзает в скалы,

Острова умирают в море.

А любовь остается жить!

Топчут войны живую зелень.

Пушки бьют по живому солнцу.

Днем и ночью горят дороги.

А любовь остается жить!

Я к тому это все, что если

Ты увидишь, как плачут звезды,

Пушки бьют по живому солнцу,

Ураганы ломают твердь,-

Есть на свете сильнее чудо:

Рафаэль написал Мадонну,

Незаметный свет зачатья

На прекрасном ее лице.

Значит, день не боится ночи,

Значит, сад не боится ветра.

Горы рушатся. Небо меркнет.

А любовь остается жить!

С.Островий

Ведучий 2.  Кохання  всесильне: воно надихає на створення безсмертних шедеврів. Воно увічнило багатьох митців, подарувавши їм наснагу, творчу енергію. Багато геніїв народилося завдяки коханню. Тож відкриймо завісу часу, торкнімося найпотаємніших струн людської душі – і ми почуємо вічну мелодію кохання.

Учень.                             Двори стоять у хуртовині айстр,

Яка рожева й синя хуртовина.

Але чому я думаю про вас?

Я вас давно забути вже повинна.

Це так природно – відстані і час.

Я вже забула. Не моя провина,-

То музика нагадує про вас,

То раптом ця осіння хуртовина.

Це так природно – відстані і час,

І ваша скрізь присутність невловима.

Двори стоять у хуртовині айстр,

Яка сумна й красива хуртовина.

                                                                                                              Л.Костенко

( Звучить романс «Отцвели уж давно хризантемы в саду» на сл. Шумського)

Ведучий 1.  Коханню буває достатньо й миті: лише один погляд – і замість звичайної людини – кохана, наділена нечуваними чеснотами, істота майже ідеальна.

Учень.                    Біліє перламутром личко гоже,

І свіжість, і шляхетність кольорів.

Творець лише у ній одній зумів

З’єднати всі красоти без догани.

З її очей кохання полум’яне

Вціляє в очі кожному, хто їй

Наважиться послати погляд свій.

                                                                                                             Данте

Учень.  Таким ідеальним постає у віршах Данте образ його коханої Беатріче.

Хоч з мороку історії мало дійшло відомостей про Данте до нас, та, безумовно, саме кохання зробило його поетом. Уперше Данте зустрів Беатріче, коли йому було лише 9 років. На ту пору дівчинці йшов дев‘ятий рік. У серці хлопчика прокинулося радісне, високе почуття. Він зрозумів, що у світі існує справжня краса, яка вберегла його від житейського бруду й ницості.

Учень.  Удруге Данте побачив Беатріче через 9 років, у розквіті її дівочої вроди. Вражений юнак закохався. Та раптом Беатріче вмирає. Віднині під впливом невмирущих спогадів про Беатріче поет прагне підкорити своє життя тільки всьому високому, прекрасному, шляхетному. Його відомі твори «Нове життя», «Божественна комедія» звеличують, підносять Беатріче.  

Ведучий 2.  Так, кохання – велика сила, яка здатна повністю змінити людину.

Ведучий 1.  Кохання – це дар творити дива.

Ведучий 2.   Кохання – це впевненість у тому, що близька людина не зрадить у горі й не позаздрить у радості, а розділить з тобою і те, й інше.

Учень.  6 квітня 1327 року, на Великдень у церкві св. Клари м. Авіньйон італійський митець Франческо Петрарка зустрів і покохав на все життя донну Лауру де Нов. Кажуть, що Лаура була білявою красунею з чорними очима. Поет познайомився з нею, коли вона була дівчинкою.

Учень. Через 21 рік також 6 квітня вона померла від нищівної чуми, що прокотилася тоді  Італією. Немає жодних свідчень про те, що поет був близько знайомий з Лаурою. Вона була одружена, мати дев’ятьох дітей, а він мав духовний сан.

Учень. Петрарка любив її високим платонічним коханням, сповненим не пристрасті, а обожнювання. Його Лаура – взірець усіх чеснот, краси та досконалості; кохання до неї очищає поета від  скверни, облагороджує його. А любов його висока, безнадійна, пов‘язана з душевними муками та стражданнями. Та попри все, кохання – джерело щастя та радощів. І Петрарка благословляє все, що пов’язане з Лаурою.

Учень. 

Сонет 61

Благословенні будьте, день і рік,

І мить, і місяць, і місця урочі,

Де спостеріг я ті сяйливі очі,

Що зав’язали світ мені навік!

Благословен вогонь, що серце пік,

Солодкий біль опечаленої ночі

І лук Амура, що в безоболоччі

Пускав у мене стріл ясних потік!

Благословенні будьте, серця рани

І вимовлене пошепки ім’я

Моєї донни – ніжне і кохане,

І ці сторінки, де про неї я

Писав, творивши славу, що не в’яне, -

Й ти, неподільна радосте моя!

                                                                                                          Петрарка

Ведучий 1.  Життя без кохання втрачає сенс. Це – унікальне почуття. Ми любимо ні за що. Іноді наше почуття незрозуміле, іноді приносить страждання й розчарування. Але це єдине, заради чого варто жити!

Ведучий 2.  Ми не знаємо імені коханої Шекспіра, але його сонети переконують, що любов для поета – це провідна зоря в буремному морі життєвих незгод, це основна життєва цінність.

(Звучить сонет №116 Шекспіра, муз Тарівердієва)

Ведучий 1. «О, яке це було кохання, вільне, небувале, ні на що не схоже! Вони кохали один одного не через неминучість, не охоплені пристрастю, як це неправдиво зображують. Вони кохали один одного, тому що так хотіло все навколо: земля під ними, небо над їхніми головами, хмари й дерева…»

Ведучий  2.  «… О як солодко існувати! Як солодко жити на світі й любити життя! О як завжди тягне подякувати самому життю, самому існуванню…» -  говорить закоханий герой Бориса Пастернака, насолоджуючись почуттям.

Ведучий 1. Тільки кохання дозволяє відчути всю повноту, радість життя. І часто в такі миті духовного піднесення народжуються рядки божественної краси.

Учень. 

         Майова пісня

 О, як яріє    Благословляєш

 Весь світ навкруг!  Ти ранній шлях…

 Як сяє сонце,   Весняним цвітом

 Як мріє луг!   Весь світ пропах!

 Кохана, щастя   Так любить жайвір

 Моє ясне!    І світ, і рух,

 Тебе люблю я,   Так люблять квіти

 Як ти мене!    Майовий дух.

 Квітує кожне   Твоє кохання

 Живе стебло,   Приносить в дар

 Пташиним співом  І юнь, і радість,

 Ліс облягло.   І співу чар,

 Блаженна радість –  Дарує щедру

 Сердець єство!   Днів течію…

 О земле! Сонце!   Люби ж, кохана,

 О торжество!   Як я люблю!

 Любов, Любове!

 Шарієш ти,

 Неначе хмарка

 Із висоти.

Й.В.Гете

Учень. Так писав закоханий німецький поет Гете. З юнацьких років його обожнювали жінки,а любов до них надихала його на створення шедеврів. Світ не побачив би «Страждань молодого Вертера», якби не кохання Гете до Шарлотти Буфф.

Для проходження юридичної практики Гете поїхав у невеличке містечко Вецлар. Там він і познайомився з нареченою свого друга Кестнера – Шарлоттою Буфф.

Учень. Гете сумує, бо не може зруйнувати чуже щастя: Лотти й Кестнера. Але й жити без Лотти він не міг. Єдине, що лишалося, - це самогубство. У Гете була велика колекція зброї, серед якої знаходився й гарний кинджал. Засинаючи, він клав його біля ліжка й думав: чи зможе він проткнути ним груди? Та Гете знайшов вихід своїм пристрастям у творчості. Саме вона врятувала його від самогубства.

Учень.  У романі Гете «Страждання молодого Вертера» головний герой, не в змозі примирити свої почуття з дійсністю, вистрілив у себе. А після друку книги прокотилась хвиля самогубств юнаків. Гете довелось додати до роману коротку передмову, у якій він закликав не піддаватися спокусі, а черпати сили для боротьби в стражданнях.

Ведучий 1.  Нерозділене кохання, неможливість поєднати свої долі – одвічне джерело смутку, страждань. Та все ж і приречена на розлуку, і без взаємності любов завжди робить людину кращою, відкриває новий сенс життя. Про це пише й сучасна поетеса Ліна Костенко.

Учень.

Не знаю, чи побачу Вас, чи ні.

А може, власне, і не в тому справа.

А головне, що десь в далечині

Є хтось такий, як невтоленна спрага.

Я не покличу щастя не моє,

Луна луни туди не долітає.

Я думаю про Вас. Я знаю, що Ви є…

Моя душа й від цього вже світає.

Ліна Костенко

Ведучий 2.  А мені запам’яталися слова з казки «Маленький принц»: «Якщо ти любиш квітку, що є одна-єдина у світі і тільки на одній з мільйонів і мільйонів зірок, цього досить: дивишся на зорі і почуваєш себе щасливим. І кажеш собі:  «Десь там моя квітка…»

Учень. Була в житті Гете ще одна кохана, зв’ язок з якою тривав 14 років. На момент їхньої зустрічі Шарлотті було 33 роки, вона заміжня жінка, мати сімох дітей. Гете – лише 26 років. Шарлотта була дуже гарною й розумною жінкою, вони разом обговорювали твори поета.

Учень. Гете пише Лотті: «Твоє кохання – як ранкова й вечірня зоря: вона заходить після сонця й устає до сонця. Я молю богів, щоб вони не примусили її згаснути на моєму життєвому шляху».

Учень. Та одружився Гете все-таки не з інтелектуалкою, а з простою дівчиною Христіаною Вульпіус, яку зустрів зовсім випадково.

У  веймарському парку до нього підійшла молода, напрочуд гарна дівчина. Вона просила Гете, на той час міністра, влаштувати на роботу її брата. Дівчина випромінювала свіжість і здоров’я. Це було кохання з першого погляду. Але тільки через 7 років після народження сина Августа вони повінчались, не дивлячись на обурення веймарського оточення.

Учень.  Христіана була люба не стільки розуму, скільки серцю Гете. Вона не здатна була розділити думки й високі прагнення поета, але мала любляче серце, була доброю господинею. А душа Гете вимагала земної ніжності, родинного затишку, смачного обіду, гарної доброї дружини. Поет присвятив їй багато віршів. Та через 17 років близькості Христіана померла після тяжких епілептичних нападів.

Учень.  Дійсно дивовижним було останнє кохання Гете. 75-річним дідусем він полюбив 18-річну Ульріку фон Левецов. Дивно, але Ульріка покохала його по-справжньому, пристрасно. І це почуття пронесла до смерті. А прожила вона на білому світі 96 років. Вона так і не вийшла заміж.

Учень.  Ульріка погодилась стати дружиною поета. Але перемогла думка міщанського середовища, для якого шлюб з такою різницею у віці здавався  непорядним. Люди не розуміли, що цей великий старий, підкоривши поетичний Олімп, живим був «зарахований» до богів.

А Ульріці після знайомства з Гете всі інші чоловіки, хай молоді, гарні, розумні були просто нецікаві. Ось чому вона, доживши до глибокої старості, лишилась старою дівою.

Ведучий 1.  Маючи великий життєвий досвід, Гете зрозумів, що з кожним новим коханням у нього з’являється стимул до творчості. Без нього ж душа  спустошується й джерело поетичного натхнення всихає.

Ведучий  2.  Думки Гете повторила поетеса ХХ століття Ольга Берггольц.

Учень                      …А я вам говорю, что нет

Напрасно прожитых мной лет,

Ненужных, пройденных путей,

Впустую слышанных вестей.

Нет невоспринятых миров,

Нет мнимо розданных даров,

Любви напрасной тоже нет-

Любви обманутой, больной,

Ее нетленно чистый свет

Всегда во мне, всегда со мной,

И никогда не поздно снова

Начать всю жизнь, начать весь путь,

И так, чтоб в прошлом бы ни слова,

Ни стона не зачеркнуть.

Ведучий 1.  Світло кохання залишається з людиною назавжди. А іноді минають роки – і світло спалахує яскравим полум’ям.

 ( звучить романс «Я встретил вас»)

Учень 1                    Весняний вечір. Молоді тумани.

Неон проспектів. Туга ліхтарів.

Учениця                    -Я так тебе любила, мій коханий.

Учень 2                    - Пробач мені – я так тебе любив.

Учень 1                    І срібляться озерами долини,

         Шовковий шепіт пригашених калюж,

Учень 2                    - Мені ти все життя, немов дружина,

Учениця                    - Мені ти все життя, неначе муж.

                                       А пам‘ятаєш?

Учень 2                    - Добре пам’ятаю.

Учениця                    -А не забув?

Учень 2                    - Чи не забув? О, ні. Здається,

                                          Знову в молодість вертаю.

Все наче увижається вві сні.

Учениця                     - І першу зустріч?

Учень 2                     - Першу і останню.

Учениця                     - А я лиш першу. Ніби й не було

  Минулих років нашому коханню,

Не вір, що за водою все сплило.

Учень 2                    - Не треба, люба.

Учениця                    - Знаю, що не треба.

Учень 1                    Хай давні душі б‘ються на ножах.

А єдиниться – предковічне небо

        Вам спільний шлях покаже по зірках.

                                                                                                     В.Стус

Учень.  Усі перепони на шляху до кохання долав німецький поет-романтик Генріх Гейне.

…І Гейне, і «червоній» Зефхен у той час було по 16 років. І вона була… дочкою ката. У дівчини було не руде, а саме червоне, як кров, пишне волосся. Осиротівши у 14 років, Зефхен виховувалась дідом, який теж був катом. Це була династія катів. Вважалось, що Зефхен належить до безчесного роду і їй довелось з дитячих років вести усамітнене життя. Тому вона була дуже сором‘язлива, мрійлива та нелюдима.

Гейне писав: «Наперекір мечу правосуддя, що зітнув сотню голів, і не дивлячись на ганьбу, яка загрожує за будь-яке спілкування з безчесним родом, я цілував прекрасну доньку ката».

Це було кохання й виклик старому укладу життя з його безглуздими забобонами.

Учень. А дружиною поета стала гарна, але проста сільська дівчина Матильда. Вона була не освічена, навіть не вміла читати. Марно Гейне намагався навчити її німецькій мові. Вона так і померла, не прочитавши жодного вірша свого чоловіка. Одного разу вона сказала: «Кажуть, що Гейне – розумна людина й написав  багато чудових книжок, і я маю вірити цьому, хоча сама нічого не помічаю».  Їхнє подружнє життя тривало 20 років. Гейне радів, що Матильда покохала його не за гучну славу, не як поета, а як людину. Померла Матильда в річницю смерті свого чоловіка, рівно через 27 років.

       ( звучить романс П. Чайковського на слова Г. Гейне)

Ведучий 2. « Немає більших радостей, ніж кохання. Любити, відчути кохання – цього досить. Не вимагайте більше нічого. Ви не знайдете іншої перлини в темних закутках життя», - так писав відомий французький письменник Віктор Гюго.

Учень.  Вірною супутницею життя Гете стала жінка з дивною долею – Жульєтта Друе. Утративши кохання дружини Адель, Віктор усім серцем припав до Жульєтти. 26-річна акторка, щоб заробити на життя, стала куртизанкою: її та маленьку доньку Клер утримували багаті коханці. Зустрівши Віктора, Жульєтта змінила свій спосіб життя й повністю присвятила себе поетові.

Учень. Гюго подарував їй книжечку, де кожного вечора, перед розставанням, записував якусь ніжну думку: «Я визначаю твою сутність у двох словах: янгол у пеклі. Краса - є в тебе, розум – є в тебе, серце – є в тебе. Якщо б суспільство обдарувало тебе так, як природа, ти б піднеслась високо. Однак не сумуй: суспільство могло б зробити тебе лише королевою, а природа створила тебе богинею».

Учень.  У вільні години Жульєтта переписувала рукописи Гюго, залишивши кар’єру актриси. Через 50 років кохання поет подарував їй своє фото з  підписом: «50 років кохання – ось найпрекрасніше подружжя». У довгому житті Гюго були інші закоханості, але жодна жінка не займала такого великого місця в душі поета, як Ж.Друе, жінка з великим серцем.

          ( романс «Только раз бывают в жизни встречи» )

Ведучий 1.  Трапляється, що зустріч закоханих приходить запізно. І тоді можна тільки захоплюватись людською вірністю та відданістю, здатністю на самопожертву.

Учень                                       После стольких лет

После стольких лет

Я пришел назад,

Но изгнанник я,

И за мной следят.

Я ждала тебя

Столько долгих дней!

Для любви моей

Расстоянья нет.

В стороне чужой

Жизнь прошла моя,

Как промчалась жизнь

Не заметил я.

-Жизнь моя была

Сладостною мне,

Я ждала тебя,

Видела во сне.

Смерть в дому моем

И в дому твоем,-

Ничего, что смерть,

Если мы вдвоем.

                                                                                                        М.Гумільов

Учень. Французький письменник Оноре де Бальзак з першої зустрічі покохав Евеліну Ганську. Та тільки через 18 років вони змогли одружитися, адже на шляху до щастя було стільки перепон! На той час Бальзак був уже тяжко хворий. Рішення Єви вийти заміж було героїчне: вона розуміла, що бере шлюб з людиною, яка приречена на загибель. Вона знала, що доглядатиме хворого й знову стане вдовою. Та Евеліна як мужня, віддана й терпляча дружина не відходила від ліжка Бальзака протягом 3 місяців.

Учень.  У своїх творах письменник розкрив історію свого життя: «Досягти мети вмираючи! Бачити, як щастя і смерть одночасно приходять на твій поріг. Не мати можливості насолоджуватися, коли право бути щасливим нарешті здобуте! Це було долею стількох людей!» Така доля спіткала й Бальзака.

             (романс «Зимняя ночь» на сл. Б. Пастернака)

Ведучий 2.  Горіла свічка в старому свічнику, горіла та й згасла – скінчилась. «Яка вона недовговічна! – весело мовив тарган, виповзаючи з щілини. – Мало прожила свічка!»

«Так, вона прожила мало, - сказав, зітхнувши, старий свічник. – Зате вона яскраво горіла, і багатьом від неї було світло й радісно». Ніщо не відповів на це тарган, що заповзав  у щілину, тому що у свічник уставили нову свічку й запалили. А тарган не любив світла й боявся його.

Ведучий 1.  Світло кохання залишається з нами назавжди, зігріваючи душу. А світло від створеного добра зігріває серця багатьом. Отож, кожен обирає для себе: тремтіти чи діяти, тліти чи горіти. Та не забуваймо, що ми – творці своєї долі.

Ведучий 2.                      Ти знаєш, що ти — людина?

Ти знаєш про це чи ні?

Усмішка твоя — єдина,

Мука твоя — єдина,

Очі твої — одні.

Більше тебе не буде.

Завтра на цій землі

Інші ходитимуть люди,

Інші кохатимуть люди —

Добрі, ласкаві й злі.

Сьогодні усе для тебе —

Озера, гаї, степи.

І жити спішити треба,

Кохати спішити треба —

Гляди ж не проспи!

Бо ти на землі — людина,

І хочеш того чи ні —

Усмішка твоя — єдина,

Мука твоя — єдина,

Очі твої — одні.

                                                                                                 В.Симоненко