Логопедичні діагнози за симптомами. Причини. Медична класифікація.

Логопедичні діагнози за симптомами

Одначе логопедичний діагноз не можна ставити «на око», за одним критерієм.

Часто мовленнєві діагнози схожи за ознаками з діагнозами:

• порушення розумового розвитку
• порушення слуху розладами
• аутистичного спектра.

Наприклад, діагноз «алалія» часто зовні важко диференціювати від «розумової відсталості» або «порушення слуху».

Крім того, той чи той мовленнєвий розлад може мати важчий чи легший ступінь, різні форми (дизартрія має щонайменше 7 форм!).

 Ступені та форми мовленнєвих порушень різняться і за симптоматикою. Тому важливо здійснити професійне обстеження на логопункті чи в поліклініці.

Якщо до вступу в школу цього не зроблять батьки, в установленому порядку обстежує всіх учнів початкової школи логопед міського чи районного логопункту. Це відбувається в перший місяць навчального року. Повідомляючи результати обстеження батькам, логопед також: надає рекомендації щодо корекції порушення прогнозує потенціал мовленнєвого розвитку за умови корекції та без неї за потреби направляє дитину до інших спеціалістів.

Медична класифікація

Згідно з міжнародним класифікатором хвороб, всі діагнози позначають латинською буквою з певною цифрою. У медичних картках дітей із порушеннями мовлення можна зустріти такі закодовані діагнози, як-от:

 F80 — розлади мовленнєвого розвитку

 F94, F98 — мовленнєві порушення, пов’язані з емоційними розладами та розладами поведінки

 Q35, Q36, Q37 — порушення мовлення, пов’язані з вродженими аномаліями та хромосомними порушеннями.

 Після букви та цифри, що позначає групу захворювань, ще однією цифрою зазначають конкретний розлад. Наприклад:

 F80.1 є поширеним діагнозом серед дошкільників — означає «розлад експресивного мовлення»

 F98.5 — заїкання тощо.

Клініко-педагогічна класифікація мовленнєвих порушень

За цією класифікацією існує 11 форм мовленнєвих порушень, які включають порушення мовлення:

 Усного: афонія  алалія  афазія  брадилалія  дизартрія  дислалія  заїкання  тахілалія  ринолалія.

 Письмового:  дислексія  дисграфія.

Мовленнєва норма

Для орієнтування у мовленнєвих відхиленнях потрібно уявляти учня з мовленнєвою нормою.

 Майбутній першокласник зі сформованим мовленням має:

• правильно вимовляти звуки та слова
• говорити достатньо гучно, в адекватному для розуміння темпі
• диференціювати (відрізняти) звуки, визначати їх послідовність у словах
• правильно погоджувати слова в реченнях (рід, число, відмінок) переказувати зміст прослуханих текстів (казки, розповіді)
• складати розповіді за малюнками знаходити причинно-наслідкові зв’язки в сюжетах з малюнків, казок, мультиків мати достатній словниковий запас (орієнтовно 2000 слів), в якому присутні основні частини мови.

Причини мовленнєвих порушень

 Часто мовленнєві порушення у дітей можуть мати зовні однакові симптоми, але причини, що їх зумовили, — різнитися. Логопеду важливо з’ясувати причини порушення для того, щоб визначити методику роботи з дитиною. У цілому причини мовленнєвих порушень можно розділити на внутрішні та зовнішні.

Внутрішні причини

 Сюди відносять фізіологічні чинники, що вплинули на дитину під час вагітності матері, пологів або в ранньому віці. Наприклад: захворювання матері під час вагітності спадкові захворювання шкідливі звички батьків складні пологи, родові травми фізичні та психічні перевантаження під час вагітності.

Зовнішні причини

До зовнішніх відносять фізіологічні та соціальні фактори, що діяли на дитину в перші роки життя, як-от:

• інфекційні захворювання, що впливають на мозок
• побічні дії медикаментозного лікування, передозування ліками
• травми голови
• фізичні хронічні захворювання, що ослаблюють організм, впливають на загальний та психічний розвиток
• дефектність мовленнєвого оточення

 Наприклад, мовленнєвий розвиток може затримуватися у зв’язку з німотою чи глухонімотою батьків; коли старші сіблінги мають порушення мовлення, яке менша дитина копіює; через білінгвізм (двомовність) у родині

• психогенні фактори в родині — відсутній/недостатній емоційний контакт з дорослими чи занадто конфліктні, агресивні відносини між батьками тощо
• психологічні травми (переляк може стати причиною заїкання або втрати голосу)
• педагогічна занедбаність

Приміром, у сім’ї не читають, не розповідають казок, не пояснюють навколишні явища, не відповідають на запитання дитини, залишають її на весь день наодинці з комп’ютером чи телевізором неправильні педагогічні підходи в родині (з дитиною дошкільного віку «сюсюкаються», вимовляючи спотворені слова).