Любов до себе та вплив цієї риси на життя людини

Про матеріал

Дослідницька робота Любов до себе та вплив цієї риси на життя людини В час бурхливого розвитку науки, медицини та високих технологій формується сучасне суспільство, яке є дуже вразливим до нових тенденцій мереж Інтернету. Зараз наше ставлення до себе часто залежить від вподобання інших людей у різноманітних додатках, від чужих повідомлень і фотографій, новин і телепередач. Тому дуже важливо навчитись любити себе таким, яким ти є, неповторним та унікальним.

Перегляд файлу

Дослідницька робота

Любов до себе та вплив цієї риси на життя людини

Підготувала:

Практичний психолог,

Соціальний педагог

КЗ "Почапинської ЗЗСО"

Піговська Світлана Анатоліївна

ЗМІСТ

ВСТУП

РОЗДІЛ 1. ОГЛЯД ЛІТЕРАТУРИ

1.1. Що таке любов до себе?

1.2. Різниця між любов’ю до себе та егоїзмом

1.3. Види самооцінки та її формування

РОЗДІЛ 2. ПРИЧИНИ НЕНАВИСТІ ДО СЕБЕ

2.1. Шрами дитинства.

2.2. Самопокарання як ознака суворості до себе .

2.3. Неправильне виховання.

2.3. Я не такий або не така, як інші..

РОЗДІЛ 3. ЯК ПОЛЮБИТИ СЕБЕ?

3.1. Праця як самореалізація.

3.2. Поводься з іншими так, як би ти хотів, щоб поводились з тобою.

3.3. Прийми свої помилки й провини.

3.4. Навчись дякувати собі.

РОЗДІЛ 4. ЕКСПЕРИМЕНТАЛЬНА ЧАСТИНА

4.1. Соціологічне опитування.

4.2. Результати дослідження. Висновок.

РОЗДІЛ 5. ВПЛИВ ЦІЄЇ РИСИ НА ЖИТТЯ ЛЮДИНИ

ВИСНОВОК

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

ВСТУП

«Думаю, найважливішим у житті є любов до себе, тому що якщо у вас немає любові до себе, і поваги до всього, що стосується вашого власного тіла, власної душі, власної капсули, то як ви можете мати автентичні відносини з ким іншим?» - Шайлен Вудлі

Цей вислів чудово відображає важливість такої риси, як любов до себе. В час бурхливого розвитку науки, медицини та високих технологій формується сучасне суспільство, яке є дуже вразливим до нових тенденцій мереж Інтернету. Зараз наше ставлення до себе часто залежить від вподобання інших людей у різноманітних додатках, від чужих повідомлень і фотографій, новин і телепередач. Тому дуже важливо навчитись любити себе таким, яким ти є, неповторним та унікальним.

Любов до себе - це турбота про себе. Любов до себе – це виклик, але це та річ, за яку варто боротися. Любіть себе настільки сильно, щоб вам не довелося шукати любові у відносинах з токсичними людьми. Любіть себе настільки сильно, щоб вам не довелося повертатися в невдалі стосунки і опинятися в тих ситуаціях, які змушують вас відчувати біль.

Найлегше шукати схвалення у інших, тому що чужа підтримка дозволяє виправдати дії і рішення, навіть якщо ми самі вважаємо їх неправильними.

Ви та людина, яка знає себе краще за всіх, і важливо використовувати свій час, щоб дізнатися себе ще краще. Вам необхідно розкрити і вивчити всі ті частини своєї особистості, які лякають, щоб побороти страх і прийняти їх. Не тікайте від себе, тому що навіть самі «некрасиві» сторони є частиною того, що робить вас тими, хто ви є. Зрозумійте, що ніхто не досконалий і у всіх є слабкі місця. Зрозумійте, що вам цілком достатньо тієї любові, яка є у вашому серці.

Коли в душі є тепло, коли в душі є світло та сонце, коли у вас в душі і тілі є енергія - ви відчуваєте любов в душі, ви живете з любов'ю. Це - чудово!

Актуальність теми:

Актуальність вивчення цього явища у наш час обумовлюється тим, що більшість самогубств – це наслідок постійних депресій, а депресія або стрес - це найчастіше неприйняття себе.
Вплив цієї риси на спосіб мислення і сприйняття навколишнього світу.
Любов до себе і майбутнє нашої планети.

Об’єкт дослідження: любов до себе та вплив цієї риси на життя людини.

Предмет дослідження: психологія людини, її ставлення до себе і до інших.

Мета дослідження: навчити цінувати себе, свої думки й почуття, розрізняти види самооцінок, знаходити свої сильні сторони; спонукати інших побороти всі комплекси та труднощі, пов’язані із складним дитинством; пояснити, наскільки важливо прийняти себе.

Основні завдання дослідження:

Ознайомити із поняттям прийняття себе. Пояснити відмінності між любов’ю до себе та егоїзмом;
Поінформувати про види самооцінки та її виявлення;
Висвітлити, з чим пов’язана ненависть до своєї особистості;
Показати, що вплив цієї риси, як однієї із найголовніших для щасливого, гармонійного майбутнього.

Практичне значення:

Ця робота може бути використана для поглиблення знань про вплив сприйняття себе у житті людини. Матеріали нашого дослідження можуть бути корисним при вивченні психології або боротьби з частими стресами, депресіями.

РОЗДІЛ 1. ОГЛЯД ЛІТЕРАТУРИ

Що таке любов до себе?

Любов до себе – це активна зацікавленість в своєму житті, усвідомлення своєї індивідуальної унікальності, турбота про себе, відповідальність за своє життя та розвиток, пізнання себе. Це активна боротьба за розвиток та щастя. Вона дарує невимовне відчуття спокою, гармонії, впевненості та дозволяє об’єктивно оцінювати свої можливості і особливості.

Наприклад, колись не можна було якось вирізнятися, тому люди намагалися бути як всі інші. Але такі соціальні обмеження демонструють людині, що вона не є прийнятною такою, як вона є насправді, - і це підриває і повагу до себе, і спроможність до самоприйняття. Зараз, на щастя, почало формуватися розуміння того, що таке базові права людини, а отже, й почала зростати увага до особистості, її потреб, саморозвитку, її спроможності добре ставитися до себе і поважати себе.

Через призму любові до себе ми бачимо світ, а не навпаки. Не світ нам показує, чому ми мусимо любити себе, чому ми хороші, а ми спочатку маємо полюбити себе, щоб створити свою призму бачення світу. Розуміння того, що ваша любов іде зсередини не тому, що у вас є успішна кар’єра, великий дім, автомобіль або ви багато читаєте. Вона є просто тому, що ви є. Саме такі, якими ви є.

Різниця між любов’ю до себе та егоїзмом

Але часто, коли ми починаємо з увагою ставитися до себе та своїх потреб, ми одразу отримуємо ярлик егоїста.

Егоїзм - ставлення, коли людина думає тільки (або переважно) про свої особисті інтереси і свою вигоду, а про інтереси інших не думає (або думає в останню чергу). Коли все, пов'язане з ним, йому представляється більш важливою або цікавим. Зовнішній світ сприймається лише з позиції того, що від нього можна отримати, у егоїста немає інтересу до потреб, та поваги до гідності та цінності інших людей. Егоїст не здатен любити, він намагається силою отримати від інших те, чого у нього немає – любов.

Але повага до себе - це не егоїзм. Вона може бути егоїстичною, а може і не бути. Любов - відображення нашої особистості, і якщо людина егоїст, то і його любов до себе буде егоїстична. Строго кажучи, тут правильніше говорити не про любов до себе, а про закоханість в себе. Чарівність собою, перебільшення своїх переваг - це ознаки закоханості, яка є дійсно досить егоїстичною.

Егоїзм відрізняється від любові до себе так само як ракова клітина відрізняється від здорової. Ракова клітина працює лише на себе і розмножуючись, вбиває організм в якому знаходиться. Здорова клітина турбується про себе для блага всього організму.

Якщо ж людина думає про оточуючих і піклується про них, то його любов до себе з егоїзмом ніяк не пов'язана, для нього легко і природно любити як себе, так і оточуючих. Сил на це - цілком вистачає. Той, хто любить себе давно і природно, приділяє цьому не надто багато часу, як і у хорошого садівника доглянутий сад не вимагає занадто великих клопотів. Подбати про себе здоровому і бадьорого людині - нескладно.

Реальність, однак, така, що ті, хто перейнявся любов'ю до себе, принаймні на перших порах стають більш егоїстичні - просто тому, що основна увага у цьому випадку починає приділятися собі коханому або собі коханій. Доповнити любов до себе увагою і турботою до інших - можливо, це нескладно, але це зовсім окремий напрямок роботи. Любов до інших сама по собі з любові до себе ніяк не слід і не випливає.

Тож любов до себе і любов до інших людей не альтернативні. Навпаки, установка на любов до себе виявляється у всіх, хто здатен любити інших:

1. В любові батьків до своєї дитини. Якщо досліджувати вплив батьків, які по-справжньому люблять себе, можна переконатись, що немає більш підходящого способу передати дитині досвід любові, радості та щастя, ніж любов батька та матері, які вміють поважати себе. Вони люблять свою дитину безумовно – за те що вона є, турбуються про неї та допомагають, опікується дитиною, але прагнуть в майбутньому її самостійності.

2. В любові до партнера (кохання). Часто вважають, що любити іншу людину не складно, головне знайти «потрібного» партнера. Проте буває так, що любов’ю ми називаємо те, що до любові немає ніякого відношення: жалість, вдячність, бажання контролювати, користь, залежність... І забуваємо про те, що любити людину – це турбуватись про неї і відчувати відповідальність за її життя. Плідна любов не сумісна зі стороннім спостеріганням за життям коханої людини і вона означає працю, турботу і відповідальність за її розвиток. Це вияв близькості між двома людськими істотами при умові збереження цілісності кожного з них. Закохані люди мають стати кращими ніж до зустрічі, тому що повага та турбота подвоюється.

3. В любові до людства загалом. «Полюби ближнього свого, як самого себе»

- вчить нас Біблія. Людина яка себе поважає не стане принижувати інших, вона поблажливо ставиться до промахів інших людей, бо знає що помилитись може кожен. Така людина турбується про інших і зацікавлена в їх розвитку, бо розуміє, що всі ми пов’язані як клітини в організмі. Така людина відповідальна по відношенню до інших, бо відповідальна по відношенню до себе.

«Якщо ти любиш себе, ти любиш кожну людину, так як себе. Якщо ти любиш іншу людину менше, ніж себе, то в дійсності ти не досяг успіху в любові до себе, але якщо ти любиш всіх однаково, включаючи і себе, ти будеш любити їх як одну особистість, і особистість ця і є Бог і людина. Отже, той велика і праведна особистість, хто люблячи себе, любить всіх інших однаково» -Мейсгер Екхарт.

Види самооцінки та її формування

Самооцінка - оцінка особистістю самої себе, своїх можливостей, якостей та місця серед інших людей. Самооцінка здійснюється через спостереження за собою, своїми вчинками, ставленням до себе з боку навколишніх, аналіз своїх почуттів і переживань, мотивів і вчинків, досягнень і невдач, а також через порівняння себе з іншими людьми. Самооцінка має комплексний характер, оскільки поширюється на різні прояви особистості – інтелект, зовнішні дані, успішність у навчанні, роботу, спілкування, матеріальні та інші можливості.

Самооцінка формує самосвідомість людини і змінюється впродовж життя. Формування самооцінки відбувається у процесі діяльності і міжособистісної взаємодії. Соціальне оточення значною мірою впливає на формування самооцінки особистості.

Види самооцінки:

1. Адекватна самооцінка – реалістична оцінка людиною самої себе, своїх здібностей, моральних якостей і вчинків. Вона дозволяє людині поставитися до себе критично, правильно співвіднести свої сили із завданнями різної складності та з вимогами оточуючих

2. Неадекватна самооцінка - коли людина себе неправильно оцінює:

2.1. Завищена - це переоцінка людиною своїх позитивних якостей;

При завищеній самооцінці:

людина завжди впевнена у власній правоті, навіть при існуванні аргументів на користь протилежної точки зору;
в будь-якій суперечці така людина переконана, що остання фраза повинна залишатися за нею і їй неважливо, якою саме буде ця фраза;
їй складно просити прощення і вибачатися;
така людина постійно веде суперництво з колегами і друзями, бажаючи завжди бути кращою за інших;
вона висловлює власну точку зору або принципові позиції постійно, навіть за умови, що її думка нікому не цікава;
для неї важливо бути завжди ідеальною і ніколи не допускати помилок і промахів;
боїться здатися оточуючим слабкою, беззахисною або невпевненою у собі;
власні інтереси і захоплення завжди намагається ставити на перше місце;
прагне бути у всьому першою і самою-самою, а якщо це не виходить, то може впасти в депресію.

Хочу сказати, що за завищеною самооцінкою, як правило, ховається занижена, або іншими словами – завищена самооцінка є захисним механізмом заниженої, намаганням захистити своє «я» від розчарувань та неспроможності

2.2. Занижена – це применшення своїх переваг або перебільшення недоліків.

При заниженій самооцінці:

людина, як правило, невпевнена у собі, сором'язлива, нерішуча, надміру обережна;
потребує підтримки і схвалення навколишніх, залежна від них;
легко піддається впливу інших людей, необдумано йде у них на поводі;
прагне самоствердитися (іноді за всяку ціну), довести всім і, найперше самій собі, свою значущість;
вважає себе неповноцінною;
ставить перед собою нижчі цілі, ніж може досягти;
нерідко «заглиблюється» у свої неприємності й невдачі, перебільшуючи їх роль у своєму житті;
занадто вимоглива до себе і навколишніх, надміру самокритична, що призводить нерідко до замкнутості, заздрості, підозрілості, мстивості і навіть жорстокості.

Багато людей із заниженої самооцінкою страждають від хронічного стресу, мають слабкий імунітет, часто хворіють.. Невпевненість у собі і постійні переживання призводять до депресій, які нерідко «заїдається», внаслідок чого можуть виникнути проблеми із зайвою вагою..

Здорова самооцінка – важливий чинник у досягненні успіху в житті. Люди з адекватною самооцінкою і позитивними очікуваннями результатів загалом вчаться і виконують роботу краще, ніж люди із заниженою або завищеною самооцінкою. Кожен успіх підтримує і навіть підвищує їхню самооцінку. Людина з позитивною самооцінкою добре почувається, вона впевнена у собі, гідно поводиться і вільно спілкується з навколишніми.

Самооцінка не є вродженою, а поступово формується з раннього дитинства. На її формування найістотніше впливають:

• у дошкільному віці – емоційна реакція дорослих (батьків, бабусь, дідусів): ступінь їх любові і прийняття, прояв уваги до дитини, спілкування з нею, переважне ставлення, оцінка її вчинків;

• у молодшому шкільному віці – успішність шкільного навчання і ставлення педагогів до дитини;

• у підлітковому віці – успішність спілкування з ровесниками, наявність дружніх і романтичних стосунків;

• у дорослому віці – співвідношення власних досягнень людини з її очікуваннями і порівняння з досягненнями інших значущих для неї людей.

Самооцінка у підлітків схильна до зовнішніх впливів у молодшому підлітковому віці і більш стійка у старшому підлітковому віці. Підлітки нерідко оцінюють себе нижче за тими показниками, які здаються їм найважливішими.

У підлітковому періоді вплив батьків помітно знижується і підвищується значущість однолітків. Підлітки починають критично оцінювати своїх батьків, їхню думку, виробляють власну позицію щодо батьківської оцінки. Батьківська позиція починає сприйматися лише як одна з можливих.

Однак при цьому підтримка сім'ї і прийняття підлітка та його прагнень батьками дуже впливають на рівень його загальної самооцінки. Душевне й уважне ставлення батьків залишається важливою умовою формування і подальшого підкріплення позитивної самооцінки підлітків. Водночас жорстке, негативне ставлення батьків має зворотну дію: такі підлітки, як правило, сфокусовані на невдачах, бояться ризикувати, у них вищий рівень тривожності, вони частіше бувають агресивними і брутальними.

РОЗДІЛ 2. ПРИЧИНИ НЕНАВИСТІ ДО СЕБЕ

2.1. Шрами дитинства.

Причина суворості щодо себе закорінена здебільшого в життєвій історії. Є люди, котрих ще в дитинстві зранили. Якщо вони не проаналізували своїх ран, не осмислили їх і не примирилися з ними, вони приречені постійно ранити себе та інших людей.

Біль, що його відчула дитина, коли її зранили, був настільки великим, що було необхідно приглушити його. Дитину ранить передусім те, коли поважно не сприймають її особливість та неповторність, коли проходять повз її почуття або ж висміюють їх. « Духовне зранення стає головною причиною того, що з нас виростають несамостійні, сповнені сором’язливості дорослі діти. Історія упадку кожного зокрема чоловіка і кожної зокрема жінки вказує на те, що чудова, вартісна, особлива і неповторна дитина втратила свідомість правди» (Бредшоу,66). Коли дитина не відчуває безкорисливої любові, це зранює її на рівні почуття власного «я». Це, мабуть, є найбільшою травмою, яку дитина може пережити.

Батьки, що пережили кризу в подружжі, не можуть дати дитині того, чого вона потребує, бо самі є потребуючими. Через тем більшість дітей із неблагополучних сімей найбільше зранені, тому що людина закривається у своєму внутрішньому світі, вперто вважає, наперекір усьому, що любов не потрібна. Оберігання себе від зранення призводить до того, що людина ізолюється від загалу і стає неспроможною творити справжні стосунки. Така особа відокремлює себе від усякої любові, за якою насправді тужить.

Якщо дитина зранена внутрішньо, вона відреагує або виявом сили назовні, або ж усередину. Щоб витримати біль, дитина втрачає всяке почуття своєї ідентичності ш натомість ідентифікує себе з агресором.

2.2. Самопокарання як ознака суворості до себе .

Однією з форм такого самозранення є самопокарання. Ще одна причина, з якої людина може негативно ставитися до себе – злочин чи поганий вчинок, який вона не може собі пробачити. Ступінь його тяжкості кожен визначає сам, але вже точно ніхто не буде ненавидіти себе за те, що перейшов вулицю на червоне світло, якщо внаслідок цього не загинула інша людина – наприклад, водій автомобіля, який намагався запобігти зіткненню. Неважко зрозуміти, що ненависть до себе в таких випадках тісно пов'язана з почуттям провини, і чим сильніше людина його відчуває, тим сильніше вона буде себе карати – тобто, ненавидіти. Доведено, що ми караємо себе в такий самий спосіб, у який карали нас у дитинстві. Агресії з минулого, яких ми не опрацювали, скеровуємо проти себе самих. Часто самопокарання згодом виражається в депресіях або таких психосоматичних симптомах, як болі шлунково-кишкового тракту, голови та спини. Однією з форм самопокарання виступає само оскарження та самозвинувачування. Це приниження себе, трактування за найгіршу людину та знецінення всього, що робиться, думається та відчувається. Самопокарання може виражатися і в самозранення або в самокаліченні й воно відіграє свою роль. Принаймні коли переживаємо нещастя, не кожен добре ставиться до себе.

2.3. Неправильне виховання.

Інша причина поводження супроти себе може критися в односторонньому вихованні, коли найперше наголошено такі чоловічі чесноти, як твердість та боротьба, а почуття начебто знецінюються. Якщо дитина відчуває, що її переживання, почуття не важливі, що не дозволено плакати, що слід міцно затиснути зуби, аби зуміти вистояти в житті, тоді вона все більше буде стримувати та заглушувати власні почуття і пристосовуватись до цієї твердої суворої поведінки.

Сьогодні більшість психологів вважають, що схильність до насилля закладена вже в самій людині. Проте ця схильність може бути пригальмована суспільством, або ж може отримувати від нього сприяння. Агресія назовні передається завжди суворістю, яку люди застосовують до себе самих. Але не тільки суворе виховання, коли дітей б’ють, приводить до вияву агресивності в дітей, а й невиразне виховання, коли батьки занадто балують свої дітей, уступають, щоб зберегти свій власний спокій. Надмірну поступливість, очевидно, діти сприймають як згоду батьків на їх агресивну поведінку. На противагу цьому найменш агресивні діти походять із родин з чіткими правилами поведінки.

Досить часто дитя, котре відчуло недостатньо любові, відповідає почуттям страху. Це страх бути відхиленим, залишеним на самоті, страх перед відмовою та провиною, страх перед життям… Дитина намагається підмінити відчуття страху перебільшеною суворістю.

Отож суворість супроти себе самого є спробою подолати глибоко вкорінений страх, що народився через недостатнє відчуття безпеки. Проте ця спроба приречена на неуспіх. Ми не можемо подолати страх за допомогою строгих правил чи обрядів, як і проявом твердості та суворості.

Разом із почуттям страху може проявлятись і недовіра у дитини. Дитя не довіряє само собі та людям. Оскільки воно не може збудувати міцних взаємних здорових відносин між батьками, то не довіряє всім людям і сприймає їх як ненадійних і небезпечних.

2.3. Я не такий або не така, як інші..

На жаль, ми часто практикуємо деструктивне порівняння і потрібно бути дуже сильним, щоб зупинитися і перетворити його на конструктивне.

Кожного дня ми переглядаємо фотографії у різноманітних соціальних додатках, в яких висвітлене таке ідеальне, таке прекрасне, таке веселе та розкішне життя інших, що ми здаємося собі маленькими і незначущими. Часом, чиїсь успіхи можуть здаватися такими яскравими, а життя – таким блискучим, що мимоволі ти починаєш порівнювати і думати про свою нікчемність.

Ще бувають ситуації, коли ти бачиш людину, що здійснює твої мрії, що робить те, що ти завжди мріяла робити, або живе так чи там, де ти завжди хотів. І тут неважливо якою прекрасною є ця людина, і якими добрими є ви – в душу закрадаються нотки порівняння. Такі люди і таке життя. Нас виховують в конкуренції, нас мотивують кращими прикладами, нас надихають чиїмось історіями. Фільми показують ідеальний шлюб чи любов, книги часто пишуть про те, як досягти успіху чи стати надзвичайно продуктивним… Поглинаючи ці величезні масиви “надихаючої” інформації, ми втрачаємо себе, бо починаємо порівнювати з тим, де ми є зараз, і з тим, де є ті, хто написав ту чи інакшу книгу, наприклад.

Проте ніколи не думайте, що чиясь перемога далася їм легше ніж вам. Для того, щоб зробити щось суттєве, потрібно працювати. УСІМ! І навіть якщо вам здається, що Ейнштейн народився генієм, чи Стів Джобс – з грішми, ви помиляєтеся. Просто почитайте їх біографії і те, скільки часу, зусиль, сил, нервів, здоров’я вони витратили на свої успіхи.

Люди багато говорять про інших, як на мене – то забагато. Ми коментуємо гарні фото в Instagram, слідкуємо за кар’єрою в LinkedIn чи ходимо на зустріч випускників, щоб подивитися, чи не відстали ви часом у “забігу”.

Якщо ви будете копіювати чиюсь ношу, то втратите свою суть. А це найстрашніше, що може стати з особистістю

РОЗДІЛ 3. ЯК ПОЛЮБИТИ СЕБЕ?

4.1. Праця як самореалізація.

Необхідність працювати належить до сутності людини. Праця призначена для того, щоб забезпечити власний прожиток і завдяки цьому внутрішньо звільнитися від залежності від інших. Праця має суспільний характер. Вона частково є творчим актом, бо приносить задоволення. У праці людина може знайти себе. Хто охоче працює, той дістає задоволення від цього. Він не відчуває тягаря праці, лишу радість від наслідків. У різних сферах люди можуть відчувати задоволення, коли їм щось вдалося: щось добре організувати, створити здорову атмосферу, у якій кожен радісно працює, провести розмову, яка згуртовує співпрацівників і дає їм відчути вагомість особи в колективі – усе це здатне принести задоволення людині. Хто добрий до себе, той не тримається тільки за себе, він виходить і назовні, віддається своїй праці, отримує радість від витвору власних рук або своїх ідей.

Але часто зустрічаємо людей, які своєю працею завдають собі болю. Для них існує тільки праця, вони настільки опановані нею, що зовсім не виділяють собі часу для відпочинку. Вони не мають змоги піти на прогулянку або почитати книгу. Побиваються, що не мали відпустки. В інших не обсяг праці, а її спосіб та вид стають причиною прикрощів і страждань. Такі люди перебувають у постійному загнанні, у гонитві від одного до іншого. Почуваються завжди в ситуації стресу. Але борються проти нього. Інколи спостерігаємо, як стрес перетворився в них майже на символ власної значущості. Проте стрес є завжди ознакою того, що хтось не вміє добре ставитись до себе. Можемо відзначити три причини стресу:

1. По-перше, це надужиття собою в праці, коли або доводиться надто багато працювати, або забагато зробити у визначений час;

2. По друге, це внутрішня настанова працею доводити свою значущість, демонструючи іншим, на що ми здатні. Тоді шукаємо свою ідентичність у праці, бо не знаходимо її самі в собі;

3. Третьою причиною може бути внутрішній протест, що його особа виявляє супроти праці. Вона вважає, що сотворена для іншої діяльності, а теперішня позбавлена всякого змісту і нудна.

Так вона пасивно реагує внутрішнім відхиленням і постійно відчуває себе вичерпаною. Нарікання на стрес позбавлене всякого сенсу. Хто так чинить, винен сам. Слід спробувати розкрити причини свого стресу, а тоді усувати їх. Слід спробувати розкрити причини свого стресу, а тоді усувати їх.

Хто перепрацьовує, обходиться недобре зі собою. Про це йдеться в листі, якого Бернард фон Клервекс написав до папи Євгена. На думку Бернарда, перевантаження приведе папу до внутрішнього закам’яніння. Для нього це ознака агресивного поводження з собою. Коли він буде віддаватися тільки своїм заняттям, серце його затвердіє, і він втратить вміння обдаровувати інших своєї прихильністю. Так Бернард застерігає папу, щоб той не розтрачувався. Допомагати іншим він спроможеться тільки тоді, коли матиме чутливе серце до себе.

Багато людей самі відмежовують себе від життя, з головою занурюються у працю і нічого, окрім праці, не знають. Звичайно, вони можуть вишукати різні причини для свого оправдання. Вони потрібні багатьом людям. Якщо не працюватимуть, не виживе родина.

Знаємо людей, які багато працюють, та це нічого не приносить, бо їхня праця не є креативною. Хто відшукав розумну міру власної праці, той матиме з неї найбільші плоди. Людині приємно, коли вона чогось досягла, коли щось зробив, можеш зітхнути з полегшенням та почуттям гордості і бути вдячним за успіх. Досягнення потрібні людині, вони ставлять перед нею певні вимоги і відкривають її здібності.

Творчий потенціал людської праці невичерпний. Він присутній в усіх професійно обмежених її формах. Та й у своїй вузькій професійній діяльності людина завжди збільшує потенціал своєї творчості, виходячи за межі професійних інтересів, інтегруючи в індивідуальному розвитку максимально можливі для неї сфери людської діяльності. Професійна обмеженість людини не є абсолютною перешкодою для всебічного і гармонійного розвитку, для виявлення власного творчого потенціалу. Ось чому для досягнення мети – перетворення людської праці з необхідності в потребу самореалізації – слід рухатись з двох боків. Передусім – це зміна за допомогою науки і техніки характеру виробництва, що виключає тяжкі, виснажливі, монотонні процеси. Однак не можна недооцінювати й інший шлях – розвиток, вдосконалення самої людини, здатної вже сьогодні багато чого змінити в характері праці, зробити її максимально привабливою і бажаною.

4.2. Поводься з іншими так, як би ти хотів, щоб поводились з тобою.

Зміст другої частини головної заповіді Ісуса звучить « Люби… ближнього твого, як себе самого» (Лк.10,27). Раніше останні слова « як себе самого» часто випускали з уваги. Із любов’ю до ближнього витворювали заповіді, яка перевищує сили, віддаляє особу від себе самої. Сьогодні ми перебуваємо у небезпеці відкинути зміст першої частини головної заповіді і вірити, що любов до себе самого є найважливіша, без неї ми не здатні любити ближнього. І навіть, коли цілком очевидно, що без любові до себе неможлива любов до ближнього, особливий акцент на любові до себе може посприяти розвиткові « нарцистичного» обертання довкола себе самого. Здоровий спосіб життя полягає у відповідному відношенні між цими обома полюсами. Любов до ближнього кожному приносить користь. Мають право на існування й егоїстичні мотиви, коли я когось люблю, я маю право очікувати чогось натомість.

Хто бажає тільки самовідданої любові, той жорстоко поводиться з людиною. Егоїзм, що набуває вигляду самореалізації, часто змушує сумніватися в правдивості любові до ближнього. Через цілком зрозумілий страх, що за нею можуть ховатися неправдиві мотиви, її часто відкидають. Більшість цікавляться тільки власними потребами. Через те життя втрачає смак, стає прозаїчним, безплідним, і ми перестаємо добре ставитись до себе.

Ми позбавляємо себе радості від того, що надали комусь допомогу. Ми боїмось, що через нашу допомогу нас використають інші, що не матимемо досить часу для себе, що не зможемо по-справжньому зрозуміти свої почуття, які бажають деколи чогось цілком іншого, аніж допомагати ближньому. Звичайно, існує небезпека, що нас використають, що бажання допомагати може перетворитись на примусовий механізм і що збільшиться агресія в особі. Проте нехтування собою та своїми бажаннями для того, щоб допомогти іншій людині, яка саме стукає в мої двері, здатне ощасливити мене. Відкриваючи двері, можу пережити незабутню зустріч. Коли я приймаю гостя, не думаючи про клопіт, якого він мені завдає, не вигадуючи собі всіх можливих перешкод, що він їх зі собою приносить, тоді гість дасть мені більше, ніж час, що я його зарезервував для себе.

Саме тоді, коли поставимо себе на другий план, зможемо відчути радість

Ми сваримось з кимось не тому, що немає іншого способу вирішити конфлікт. А тому, що ми внутрішньо сваримось із собою. Ми ображаємо ближніх, дорікаємо їм чи вимагаємо чогось від них тому, що так ставимось самі до себе. Коли ми скаржимось, що хтось нас ображає, то це означає тільки одне – ми дозволили так зі собою поводитись. І коли ми терпимо погане ставлення близьких, то не виявляємо любов до них, а виявляємо не любов до себе.

Люби себе. І лише потім – люби ближнього свого, як самого себе. Як тільки ми це збагнемо, то раптом зауважимо, що нічого не трапилось, коли ми сказали комусь «ні» або не виконали свій обов’язок. Кудись зникло бажання сваритись, дорікати чи ображати. А будь-які слова, повні неповаги, викликають дискомфорт. Саме тоді, з любові до себе, нам стає раптом легко виконувати Десять заповідей. Ми зауважуємо, що все частіше зустрічаємо хороших людей і знаходимо в собі силу залишити тих, які не намагаються любити себе (а відтак – не можуть любити нас). Люблячи себе, ми звикаємо до постійної радості, яка раніше нас навіть лякала. Ми наповнюємось і наповнюємо інших.

4.3. Прийми свої помилки й провини.

Найважче завдання людини полягає в тому, щоб добре поводитись зі собою тоді коли ми не виправдали довіри або провинились. Зазвичай тоді ми звинувачуємо себе й внутрішньо докоряємо себе за нікчемність, слабкість та малодушність. Або ламаємо голову над тим, чому виявились такими необачними та як змогли таке допустити. Ще раз зважуємо ситуацію й хапаємось за голову, як міг статись такий промах

Добре ставитись до себе не означає просити вибачення за свої помилки перед іншими чи перед собою. Декого гнітить обов’язок вибачення. Він бажав би ніколи не заплямовувати білосніжної сорочки. Тому завжди змушений вишукувати нові причини для виправдання: це не він винен, а інші або ж погода чи зовнішні обставини. Оправдовування за свою помилку перед собою чи іншими нічого не дає. Знову виринатимуть причини власної вини в тому, що ми зробили помилку, і відповідальність лежить на нас. Так само мало допомагає звинувачувати себе та вважати себе за найгіршу людину. Ми добре поводимось з нашою провиною, коли просто залишаємо її в спокої, нічого не оцінюючи, і коли передаємо її Богові. Ми не маємо гарантії, що не робитимемо більше помилок. Навпаки, найвірогідніше, що знову не виправдаємо довіри, проте коли Бог простив мені, мушу і сам собі простити і не можу перешкоджати собі жити, затримуючи вину та ганьблячи себе самого.

4.4. Навчись дякувати собі.

Ми багато разів за день дякуємо. Інколи виконуємо це автоматично, як хорошу звичку і не завжди задумуємось як це важливо для нас самих! А ще важливо навчитись дякувати собі!

Звичка дякувати собі – це доволі важлива та ефективна техніка. Ми фокусуємося на позитиві й ніби заземлюємося в теперішньому. Також це впливає на самооцінку та любов до себе. Слова подяки також допомагають переоцінити та розставити пріоритети в житті, поставити нові цілі .

Вдячність – це орієнтир до дивовижних та продуктивних змін в житті. Це індикатор нашого росту. І не важливо, які труднощі чи розчарування виникають на нашому шляху, завжди є щось хороше, за що ми можемо подякувати. Тому, щоб досягти найвищого рівня креативного усвідомлення, ми маємо постійно практикувати вдячність

Вдячність – це позитивна енергія, яка працює за законом відображення. Ви отримуєте те, що віддаєте. Відчуття вдячності говорить про те, що ми живемо в гармонії з законом «причини і наслідку». Вдячність – це вміння в кожній людині і в кожній ситуації знайти щось позитивне та оптимістично дивитися на життя в цілому. Наш внутрішній креативний потенціал перетворює нас на той образ, якому ми приділяємо найбільшу увагу. Вдячні люди постійно концентруються на хорошому, тому і отримують від життя краще. Коли вдячність стає стилем життя, то успіх, щастя і позитив стають його невід`ємною частиною. І навпаки, коли ми не цінуємо те, що вже маємо, то перебуваємо в стані обмеженості і бідності, тим самим ще більше притягуючи її в своє життя. Роблячи що-небудь для когось, ти робиш це для себе. Це означає, що чим більше ти віддаєш – при цьому безкорисливо, не думаючи про те, що отримаєш натомість – тим більше «бонусів» дарує тобі Всесвіт. Адже вдячність не є налаштуванням мислення, це налаштування серця. І саме з такого налаштування я закликаю починати кожен свій день!

Можливо, це прозвучить дивно, але дякувати потрібно не лише за «хороше», але й за «погане». Адже багато негативних ситуацій несуть в собі цінний урок, який послужить нашому подальшому особистісному росту і дозволить побачити цінність життя в кожній його миті і в найдрібніших проявах. А найголовніше, що це зміцнить відчуття вдячності за все, що маєте.

Вміння дякувати за все впливає не лише на наш настрій – слова «дякую» чи «спасибі» мають великий вплив на організм. Доведено, що вдячні люди не лише щасливіші, але й фізичне здоров’я в них краще. Ряд досліджень показують, що коли ми собі дякуємо, у нашому організмі виділяються дофамін і серотонін: це допомагає знизити тривожність, впливає на самооцінку, покращує сон і навіть пом’якшує симптоми депресії.

РОЗДІЛ 4. ЕКСПЕРИМЕНТАЛЬНА ЧАСТИНА

3.1. Соціологічне опитування.

Своє дослідження я проводила за допомогою соціологічного опитування. Основною сукупністю мого опитування являлися підлітки віком 13-18 років.

Опитування проводилося та такими питаннями:

1. Чи любиш ти себе?

2. Яка у тебе самооцінка?

3. Як ти думаєш, є різниця між егоїзмом і любов’ю до себе?

4. Чому людина починає ненавидіти себе?

5. Як ти розумієш слова «любов до себе»?

6. Що потрібно робити, щоб полюбити свою особистість?

7. Чи важливо це для майбутнього людини

3.2. Результати дослідження. Висновок.

Проаналізувавши результати, які отримала під час опитування, я зробила деякі висновки:

На питання « Чи любиш ти себе?» 78% учнів відповіли, що так, а 13% - ні, проте є одна цікава річ, 9% опитуваних не змогли дати конкретної відповіді на запитання, вони не вважають, що люблять себе, але водночас і не ненавидять.

60% учнів мають адекватну самооцінку, проте 14% - занижену і 24% - завищену.

А погляди, щодо питання про ненависть до себе, розділилися, Одні ( 33% ) думають, що через порівняння себе з іншими утворюються комплекси, а вони впливають на погане ставлення, інші ( 28% ) – через цькування та булінг у школах, 25% опитуваних гадають, що людина починає ненавидіти себе через добре необмірковані вчинки, які зробили колись, і 14% - через важке дитинство, проблеми з родинними стосунками

Позитивні результати показало третє запитання, аж 88% людей бачать і розуміють різницю між егоїзмом та любов’ю до себе, а 12%, на жаль, ні

Для більшості любов до себе – це гармонія із собою, прагнення бути кращим, самоповага, турбота про себе.

На питання «Що потрібно робити, щоб полюбити свою особистість?» кожен відповів по-різному:

- Не звертати увагу на думки оточення (19%)

- Навчитись правильно себе оцінювати (14%)

- Розвивати, вдосконалювати свої здібності й таланти (21%)

- Бути вдячним собі за все (9%)

- Частіше допомагати іншим (3%)

- Прийняти себе, навчитись перетворювати недоліки на особливості (34%)

93% учнів вважають, що дуже важливо любити себе для кращого майбутнього, навіть більше, говорять, що без неї люди найчастіше закінчують життя самогубством, а 7% не бачать впливу цієї риси на майбутнє

РОЗДІЛ 5. ВПЛИВ ЦІЄЇ РИСИ НА ЖИТТЯ ЛЮДИНИ

Немає людей, життя яких повністю легке й безхмарне. Кожному з нас на життєвому шляху зустрічається безліч труднощів, просто у кожного з нас вони свої. І якщо ви на якомусь відрізку вашого життєвого шляху вже пройшли через нелегку життєву ситуацію, і вийшли з неї без втрат або з втратами, але більш мудрими, це вже неабияка справа!Швидше за все, ви набагато сильніші, ніж вам здавалося раніше. Ми всі заслуговуємо власної любові нітрохи не менше, ніж інші люди, яких ми любимо - а то й більше. Але чому любов до себе так важлива? Насамперед тому, що вона впливає на ваш спосіб мислення і благополуччя сильніше, ніж ви можете собі уявити. Непідробна, щира любов до себе дає вам безліч переваг, і почати любити себе, щоб їх отримати, простіше, ніж вам здається!

Якщо у вас вийде краще зрозуміти самих себе, ви зможете багато чого змінити у власному житті. Звичайно, постаратися полюбити себе з тією ж силою, що й інших, не так просто, і з першого разу це може не вийти, але якщо ви затратите на це потрібні час і зусилля, це може повністю змінити все ваше життя.

Навчитись любити себе – це початок вашої внутрішньої свободи

ВИСНОВОК

Отже,у своїй роботі я розглянула тему: «Любов до себе та вплив цієї риси життя людини». Визначила та описала види самооцінки. Проаналізувала, чому виникає ненависть до себе та як можна полюбити себе. У своїй роботі я також визначила вплив цієї риси на життя людини.

Головне, що можна підкреслити з моєї роботи це те, що

кожна людина – унікальна. Я точно знаю, що кожна людина несе щось своє індивідуальне в цей світ. Якщо ви будете копіювати чиюсь ношу, то втратите свою суть. А це найстрашніше, що може статися з особистістю.
Над собою потрібно постійно працювати для того, щоб стати тим, ким ви хочете, жити так, як мрієте, робити те, що любите. Нічого не приходить відразу. Може навіть не за кілька років. Але історія показує, що хто стукає, тому відчиняють а хто шукає, той знаходить. Не опускайте руки.
Вчіться у інших. Не порівнюйте, а вчіться. Бо так ви повірите у свою власну силу, у свою роль в житті інших та вплив на цей світ
А ще дякуйте тим, хто любить вас справжніх. Не за ваші заслуги, не за вашу красу чи дотепність, не тільки вас веселих чи серйозних, розумних чи божевільних, а вас різних, різноманітних і справжніх, бо ці люди вгледіли те, що, можливо, ви самі ще не побачили в собі.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

docx

Завантажити

Зберегти на потім

Додав(-ла)

Піговська Світлана Анатоліївна

Пов’язані теми

Психологія, Інші матеріали

Додано

22 січня 2023

Переглядів

2861

Оцінка розробки

Відгуки відсутні