Людина і час (Урок-роздум за романом І. Багряного «Тигролови»)

Людина і час

(Урок-роздум за романом І. Багряного «Тигролови»)

МЕТА: своєрідною формою зустрічі створити атмосферу довіри, природності при обговоренні роману, збудити й актуалізувати архетипи українців під час розкриття образів героїв твору як людей могутньої волі й незламного духу; формувати в учнів активну життєву позицію, змушувати працювати уяву, думку.

ТИП УРОКУ. Урок узагальнення й систематизації вивченого.

ФОРМА УРОКУ. Урок-роздум.

Методи, прийоми і форми роботи: розповідь учителя, виразне читання, усне малювання, пошукова робота, «Мозковий штурм», випереджувальні завдання, бесіда, «Мікрофон», рольова гра, інсценізація.

Випереджувальні  завдання:

•                   підготувати інсценізацію «Медвин — Многогрішний» за романом І. Багряного «Тигролови»;
•                   підготувати коротку розповідь на тему «Родовід моєї сім'ї».

Сміливі завжди мають щастя.

Іван Багряний

Перебіг уроку

І. Вступне слово вчителя про мету і завдання уроку.

Для уроку літератури слово «зустріч» типове. Бо що не автор, то й зустріч, що не твір — то знайомство, вивчення, враження й роздуми. І від хорошої книги — як від зустрічі з мудрою і доброю людиною — незабутні враження, якесь світле почуття в душі. Але сьогодні мені хочеться акцентувати це слово, а зустріч зробити більш реальною, зримою. Силою власної уяви хотілося б максимально візуалізувати героїв, наблизити до власних сердець, щоб відчути могутню волю і незламний дух наших предків. Хотілося, щоб зустрілися два покоління: реальне — це ви та ірреальне, що зображене на сторінках роману І. Багряного «Тигролови». Щоб ця зустріч спонукала вас до глибоких роздумів про людину, її високе покликання і таємницю її незламної духовної сили.

Усне малювання. Немов у кінематографі, розгортаються події... Якими б були перші кадри вашого фільму за цією книгою? («Летить, розриваючи простір шаленою швидкістю, потрясаючи ревом пустелі і нетра пекельна потвора — ешелон»),

•                   Як реагує на цю пекельну потвору все живе? («Скелі розступаються, розбігаються злякано сосни й смереки, сохатий, спаралізований жахом, «прикипів на галявині»).
•                   Усе живе «ховалося» в нетрях... Які сумні метафори! Яка зловіща сила. Навіть якби найвідчайдушніший з вас наважився на нього поглянути, навряд би це вдалося. Чому? (Це не звичайний потяг, а в ньому не звичайні пасажири, з ними не можна зустрічатися: вони «вороги народу», каторжани).
•                   Звідки взялося це чудовисько, у якого народу так багато ворогів? («вилетів з чорного пекла, землі людоловів і гнав над просторами»).
•                   З чим асоціюється у вас слово «людолови»? (З часами Київської Русі, коли наші пращури потерпали від спустошливих набігів татаро-монголів. Про це розповідають твори В. Малика, 3. Тулуб, Р. Іваничука, Ю. Мушкетика, П. Загребельного).
•                   Як переосмислюється цей образ у романі І. Багряного? (Людолови — це не зовнішні вороги, а класові, політичні, це, по суті, громадяни однієї країни знищують собі подібних).
•                   Знайдіть опис потягу-дракона («Шістдесят суглобів у дракона — то шістдесят рудих домовин, і в кожній з них повно поглинених жертв, повно живих мертвяків»),
•                   Яка роль оксиморону «живі мертвяки» у цьому описі? (Приреченість, безнадія, близька смерть).
•                   І все ж, як на мене, перемагає життя. Знайдіть рядки, які це підтверджують, («… мерехтіли грона очей», а над потягом дивним птахом злітала пісня).

У виконанні вчителя звучить пісня «Забіліли сніги».

•     Що собою символізувала ця пісня? (Сумна бурлацька пісня — це голос невпокореної волі, свідчення нездоланного українського духу).
•     Згадайте казкового дракона, чому він прилітав до людей? (Щоб забрати найкращих і найвродливіших).
•     Чи можна сказати, що письменник трактує цей образ услід за народними уявленнями? (Так, бо в цьому потязі теж їдуть кращі з кращих).
•     Чому «тисячі обірваних, брудних, зарослих, як пращури, і худих, як скелети, людей» кращі з кращих? (Бо вони люблять свою землю, мають національну гордість, людську гідність, вони не погодилися стати «сексотами, вони хотіли не животіти, а жити на рідній землі»).

Поряд із символом зла драконом рухається у забайкальські простори потяг-експрес «Негорєлово-Владивосток», найліпший і наймодерніший експрес в СРСР?

•      Знайдіть слова-характеристики, які б показували ваше розуміння цього образу. (Феєрверк емоцій і розваг, безтурботність, розкіш, розпуста).

Феєрверк емоцій і розваг, безтурботність, розкіш, пошуста = ілюзія Сталевий блиск маузера                                                                           свободи і

                                                                        щастя

• Чому ілюзія? (У будь-який момент усе може змінитися: пасажири розкішного експресу можуть стати політичними в’язнями ).

Учитель. Розкіш і розпуста на тлі голодної затероризованої країни. Ілюзія породжує трагедію.

І. Багряний єдиний із українських письменників зумів підібрати найхарактерніший образ ешелону для показу життя в тоталітарній державі СРСР. Що символізує цей образ?

•                   народ, який летить у безвість.
•                   націю, розчахнуту на класово ворожі сили.
•                   напругу в суспільстві, де паніка, підозри, арешти, психологічне середовище відчаю і зневіри, у якому божеволіли, визнавали себе без вини винними або тікали, як Григорій Многогрішний.

«МОЗКОВИЙ ШТУРМ».

Чому втік Многогрішний? (відповіді записуються у зошити)

а) не хоче жити гниючи;

б) сміливий;

в) гордий;

г)  відчайдух;

д) людина, а не раб;

 е)       молодий і завзятий;

є)        незламний;

ж) у його жилах тече козацька кров;

з) він хоче бути щасливим;

и) він повинен знищити зло;

і)        він хоче довести іншим, що зло не всесильне.

Учитель. І це зрозуміли не тільки його знедолені товариші, а й вороги — вірні пси людоловів.

Інсценізація. З’являється Медвин, а потім Многогрішний ( з протилежного кінця класу).

Впізнаєте мене? Так, я начальник етапу Медвин. Мене вчили пильнувати, полювати на людей, залякувати, катувати й принижувати непокірних. У моїй практиці зустрічалося небагато сміливців, але був один, який примусив мене задуматися, що знищити всіх неможливо.

Що я з ним не робив! Мені уже не зізнання його були потрібні, я добивався, щоб він заскавчав і почав благати мене, як то роблять всі. Авжеж! Дивиться виряченими очима — і тільки. Як каменюка! Це в твоєму житті виняткова епопея-слідство над цим зоологічним націоналістом...

Брр... Ті очі з кривавими росинками на віях, вони стоятимуть переді мною вічно... Після зустрічі з ним у мене відбувався психічний струс: я п’ю вино, але раптом воно здається кров’ю, у чарці бачу очі зі сльозами. Диявол, диявол. Я його знайду і знищу, ще нікому не вдавалося втекти від майора Медвина.

Многогрішний:

Ти ніколи мене не знищиш, Медвин, бо я дух, який живе в кожній людині. Бо я — народ, якого чим нижче гнеш, тим у нього більше спротиву. Ти думав, відбиваючи мені печінки, ламаючи кості, розчавлюючи мою молодість у катівнях два роки, що видряпаєш з грудей серце? Ти думав, що присудивши мені 25 років каторги за те, що я любив свій нещасний край, ти похоронив мене? Ти був переконаний, що стрибок з ешелону — смерть, але ти помилявся.

Згодься, Медвин, що я переміг, не визнавши себе нулем в історії, не озвірів, як ти, а зберіг у собі людяність, доброту і віру.

Я, Медвин, твоя заплямована людська совість, яка не дасть тобі спокою до скону.

Ми неминуче зустрінемося з тобою в тайзі, і я вб’ю тебе, як зло, яке ти породжуєш. Отам я тобі буду й рев, отоді я тобі й трибунал! Я присуд виконаю сам і розпишуся на снігу в цьому. А за що я тебе судитиму, ти, пес, знаєш сам.

Бесіда

1.          Яким було ваше враження від першого інсценізованого уривку? Чому? (Гнітюче, тому що Медвин — втілення зла, потвора, для якої не існує нічого святого, садист, кат, здатний упиватися муками жертви).
2.          Щоб ви сказали Медвину? ( Ти—зло, яке загрожує людству).
3.          Які почуття викликає у вас образ Григорія Многогрішного? (Захоплення, гордість, віру в людину).
4.          Чи ми можемо розцінювати перемогу Многогрішного як помсту? (Учні висловлюють власні думки).

Учитель. Другу сторінку трагічної долі українців відкриває рід Сірків, до яких після втечі потрапляє Григорій. Пригадаємо сторінки роману, де розповідається про тигроловів. Зайдімо в їх оселю. З чого видно, що тут живуть саме українці? (Учні цитують).

Інсценізація.

Сірчиха: У сміливих щастя завжди є! От хоч би й ми. Приїхали сюди... Боже! Яка страшна і дика пуща була! І нудьга смертельна. І лихо скрізь навколо, і злидні, і смерть. Чужа чужина... А бач, оббулися. І дивись — зажили ж як потім! І пущі здолали, і край скорили, ще й залюднили. І звикли, полюбили. Спочатку ми поселилися в селі, тепер це містечко Києвом зветься. Хати білили, як на Україні. З нас тут за це сміялися, що от, мовляв, скільки лісу, а «хохли» хати з глини ліплять та білять. Колись, до революції, здорово жили тут наші люди. Довго борюкалися зі злиднями, але ж потім і жили добре. Тут край працю любить та й винагороджує її щедро. А народ наш робочий. То й ми жили колись! А сім ’я у нашого діда була велика... Понад 50 чоловік сімейка синів сім мав, женив, не відділяв. Дочок заміж віддавав — на сторону не відпускав, зятів у прийми брав. Двір у нього був не двір, «економія». Сірків куток то ціле село. Весело жилося. Трудилися щиро, то й мали. Хліб сіяли, промишляли звірину, ходили з хурами в Маньчжурію і в Китай, копали золото, ловили рибу, звіра живцем, «пантували». Ми хліба сірого не їли. Жили ми тут ліпше, ніж вдома. Це була наша друга Україна, але щасливіша. І назви тут люди подавали свої, сумуючи за рідним краєм: Київ, Чернігівка, Полтавка... по всій Уссурі і по всьому Амуру, як вдома... Жили! Ну, а потім пішло все шкереберть... Нові часи, нові порядки. Перевелись люди, звелось життя нінащо... Вже немає Сіркової держави, гай-гай... А ми плюнули на все те тай перебрались сюди, щоб і не бачити, і не чути та щоб по-своєму таки віку доживати.

Бесіда.

•                   Кого показав І. Багряний в образах Сірків? (Українців, які в суворих умовах сибірської тайги виживають, свято зберігаючи свої звичаї, мову, традиції).
•                   Якими принципами керуються вони, живучи на чужині? (Це цілісні натури, які відчувають повну єдність з нацією, її культурою, історією, але душею і вчинками чинять спротив тому, що стало злою долею народу; учать нас не покладатися на чиюсь залізну волю, в умовах, де на тебе всюди однаково чигає смерть, виходити на неї першим.)

«Мікрофон».

Чи зберігаємо таку цілісність, єдність з культурою, звичаями і традиціями ми, живучи на рідній землі? (відповіді учнів)

Завдання: стисло схарактеризувати образ Наталки.

(Народившись і вирісши в уссурійській тайзі, ця дівчина знала свій родовід, свято зберігала пам’ять про дідів і прадідів, могла розповісти про кожного з тих, хто був зображений на фотографіях, що прикрашали Сіркову світлицю. Перекривляла уїдливо та зневажала тих, що звали її рід «хохлами». Зате прізвище своє вимовляла гордо: Сірківна. Мій батько — Сірко, і дід — теж Сірко, і прадід. Всі Сірки»).

• Чи вимовляємо і ми гордо: «Я — українець». Чи рабуємо і плазуємо перед чужим, потоптавши власну гідність? (Учні знайомлять з історією свого роду).

Учитель. Багато прекрасних слів можна сказати про родину Сірків і Григорія Многогрішного. І не випадково автор у кінці роману зводить їх разом. Це одне плем’я, яке вбачає силу свою в єдності роду.

Я б назвала тигроловів людьми, які перемогли обставини й час, жорстокий і немилосердний, коли Україна перетворювалася на концтабір, де випробовувалися найвишуканіші методи масових репресій, відбувалося знищення інтелектуальної еліти нації, а далі — геноцид цілого народу.

Час руйнує храми, оазиси перетворює в пустелі, зорі й ті не вічні у Всесвіті. А людина, виявляється, може бути не підвладна йому. За якої умови? (якщо вона має міцне коріння). Мова, віра, звичаї народу — це не порожні слова, а його сутність.

«Рольова гра». Щоб ви сказали Наталці і Григорію, коли б зустрілися з ними?

З’являються Наталка і Григорій (у їх ролі учні, які отримали завдання підготувати монолог-звернення до сучасних читачів).

Наталка: Рідні мої українці! Природа створила нас такими співучими, вималювала граціозно наші тіла й душі! Якщо ми відсахнемося від своєї суті, свого призначення на землі, ми розминемося зі своєю долею. Коли б не довелося її наздоганяти!..

Григорій: «У кожного своя доля...». У нас, українців, вона теж є. А щоб її здобути, треба міцно триматися за руки і глибоко пускати коріння в рідну землю, бо тільки на ній ми розквітнемо і будемо по-справжньому щасливими»!

Домашнє завдання: написати власну версію подальшого розгортання подій роману І. Багряного «Тигролови».