Людські долі – літопис села

Про матеріал

Вивчення життя своєї малої Батьківщини - дуже актуальна тема сьогодні. По-перше, історія країни, краю стає доступнішою, зрозумілішою через долю земляків. А чим глибше ми вивчаємо історію свого краю, тим більше проникаємось любов'ю до своєї малої Батьківщини, тим вона дорожча нам, тому що захоплюємося подвигами предків, пишаємося ними, у нас з'являється бажання продовжувати їх творчу працю. По-друге, вивчаючи документи, архівні матеріали, ми робимо свій внесок у вивчення краєзнавства. По-третє, звертаємося до великої кількості джерел: спогадів, фотографій, документів, архівних матеріалів, публіцистичної літератури, художньої, аналізуємо події - і багато чого дізнаємося для себе, тобто ця робота має і пізнавальне значення. По-четверте, вивчаючи переломні роки в долях людей, осуджуєш зло, кровопролиття, тобто проходячи зі своїми героями через екстремальні ситуації, - виховуєшся і сам.

Перегляд файлу

Департамент освіти і науки

Чернівецької обласної державної адміністрації

Управління освіти Глибоцької райдержадміністрації

Слобідський НВК

ХХІІІ форум юних краєзнавців Глибоцького району

«До оберегів відродження»

Секція « Історичне краєзнавство»

Напрямок «З попелу забуття»

Людські долі – літопис села

(краєзнавчо-дослідницька робота)

Керівник: Костюк Юлія Вікторівна

учитель історії

Слобідського НВК

Зміст

Вступ…………………………………………..3
Етнічний склад населення……………………4
Людські долі…………………………………..5-6
Висновок………………………………………7
Використана література………………………

Додатки

Вступ

Батьківщина. Так називають люди ту землю, на якій народилися.Але людські долі різні і Батьківщиною називають не тільки те місце, де людина народилася, але де прожила все своє життя. По-різному народжується у людини почуття любові до Батьківщини і причетності до неї. Один, побачивши білокору берізку на краю урвища, раптом сприймає її як диво, відкривши для себе її красу і навіки полюбить ту землю, що зростила її. У іншого почуття любові виникає, коли побачить засніжені гори або безкраї степи з пишним різнотрав'ям і спокійним плином рік. Але як би не виникало це почуття, немає нічого дорожчого у людини, ніж Батьківщина, краса якої відкрилася йому одного разу як диво. У кожної людини є своя мала Батьківщина. Край, який він ніколи не забуде.

Етнічний склад населення

Слобідка – гарне, мальовниче село. Його історія нараховує майже 300 років. Перша письмова згадка про село датується 1747 роком, про що читаємо в історичному джерелі Богдана Іоана «Документи Штефана чел Марє».

Досліджуючи цю сторінку історії нашого села Слобідка, ми звернули увагу на етнічний склад мешканців села, серед яких основна частина – українці, але поряд проживають румуни, поляки. Не дивлячись на різні віросповідання, національності, слобідчани жили дружно, вступали між собою в шлюби, виявляли толерантність і доброзичливе ставлення. Закономірно постало питання: як на теренах нашого села з явилися поляки? Вдалися до спеціальної літератури, зокрема до «Краєзнавства Буковини»( автори Корнелій Козак та Єдуард Фішер) і прочитали таке «Загальна кількістьнаселенняБуковини на 31 грудня 1890 р. складала 646591 мешканців, сьогодні ж може налічувати більше 700000. На час об’єднання краю з цісарською Австрією (1775р.) населення налічувало лише 75000 осіб, так що кількість жителів за час 125-річного австрійського панування збільшилось вдесятеро. Найбільший приріст населення у місті Чернівці та Кимпулунгському повіті; найменшим є приріст населення у Сіретському повіті. В середньому, на Буковині на один км. Живуть 62 людини; тому, з огляду на густоту населення, край займає восьме місце серед австрійських коронних країв.

З жителів краю 285000 є русинами, 220000 румунами і 55000 німцями. Крім того, в краї проживають 90000 євреїв, 26000 поляків, 8500 угорців, 4000 липован, 5600 циган і 1500 вірмен. Решта належить до інших національностей, таких як словаки, чехи, словенці, сербо - хорвати та італійці.

Тому Буковину можна по праву розглядати як найбагатший на національності край Австрії…Поляки живуть на Буковині розсіяно по всьому краю, зокрема у столиці краю Чернівцях та у повітах, які межують з Галичиною.

Вже на час існування молдавських князівств під час різноманітних взаємовідносин, які існували між польським королівством і Молдавією, на Буковину потрапили багато поляків в якості солдатів і купців. Однак найбільший наплив до краю був вже за австрійського панування, а саме після 1786 року, оскільки Буковину було об΄єднано з Галичиною під назвою « Чернівецька округа ».

Людські долі

Серед колишніх односельчан, поляків за національністю, ми виявили жителя села Слобідка Вілка Валентина Іоновича (Додаток №1). Як розповіла нам його онучка Вілк Ніна Василівна, він народився у Кракові (Польша),1881року у селянській сім’ї. У зв’язку з життєвою ситуацією в 1900 р. переїхав до Румунії. У 24-х річному віці Валентин одружився. У цьому шлюбі народилося четверо дітей. Але в 1910р. дружина та двоє діточок померли. За кращою долею в 1915р. Валентин та його діти переїхали до гарного, мальовничого села Слободзія (Слобідка).

З часом він знову одружився, тому що було важко виховувати дітей без жінки. Дружину Катерину привіз з села Віктани (Румунія) (Додаток №2). Вони обоє працювали на пана Скібінецького, який проживав у маєтку, що знаходився в Глибоці (Додаток №3). Валентин знав грамоту, умів читати, писати, виконувати нескладні арифметичні дії, а ще був працелюбний, чесний. Тим–то і завоював прихильність пана.

Пан Скібінецький піклувався про добробут своїх людей, і якщо сім'я не могла побудувати хати, він сам давав їм житло. Так і новостворенній сім’ї Вілків він подарував хату в урочищі села «Діброва». В урочищі була ферма, розводили корів та обробляли панські поля.

Валентин Вілк був гарним господарем, на подарованій паном землі розвели господарство, посадили сад, який є й донині. Як справжній католик, разом із сім'єю щонеділі їздив до Глибоцького костьолу на службу. Принагідно хочеться відзначити і той факт, що сини Валентина від першого шлюбу Ясько і Юзек, які у свій час переїхали до Польщі, матеріально допомагали при будівництві Глибоцького костьолу. Всього Валентин виростив і виховав семеро добрих, роботящих, активних дітей. В 1926році Валентин Іонович помер і похований на сільському кладовищі( Додаток № 4 ).

Для сім'ї настали скрутні часи. Відомо, що в 1927 році черговий з’їзд Комуністичної партії проголосив курс на колективізацію сільського господарства. Створювались колективні господарства – колгоспи, у яких все повинно було бути спільним: земля, худоба, знаряддя праці. За задумом Й.В.Сталіна, колективізацію слід проводити швидко, повсюдно, незважаючи на опір селян.

Вілків виселили з хати, взамін їм дали іншу ділянку землі. Син Василь,зібравши рештки матеріалу з старої хати побудував нову( Додаток № 5 ). А на місці старої хатини виріс стрункий, високий ясень. Так все господарство пана забрали. З корівника зробили магазин, а з приміщення, де пан вів справи – контору. Сам пан Скібінецький, коли на Буковину прийшли радянські війська, виїхав. Родина ж Вілків не залишила землю, в яку пустила міцне коріння, і сьогодні у селі живуть нащадки Вілка Валентина Іоновича. Історична справедливість восторжествувала: на зламі століть їм вдалося здійснити мрію свого роду – повернути батьківську землю. І сьогодні вони обробляють землю, як і їхній батько.

Правнучка Вілка Валентина, Марина Чобан з гордістю розповідала що, серед його нащадків є медичні працівники, вчителі, державні службовці і просто чесні трударі.

Висновок

Є в Слобідці працьовиті хлібороби, будівельники, водії, трактористи, продавці, вчителі. Про село та його мешканців можна писати романи. І наша робота лише маленька частина досліджень, які слід продовжувати і далі, бо ще багато не написано і не розказано.

Список використаної літератури

Корнелій Козак та Єдуард Фішер.Краєзнавства Буковини. – Чернівці. Золоті литаври, 2006.-208 с.

ФедоракВ.Ф., ЧеркачН.І.. Історія рідного краю.- Чернівці. Прут, 2001.-176 с.

Піддубний І.А. Суспільно – політичне та культурне життя українців Буковини міжвоєнного періоду 1918-1940 рр. Автореферат. – Чернівці, 1996.-17 с.
Богдан Іоан «Документи Штефан чел Марє» книга І видавництво Бухарест

Інформанти