МАРКІЯН ШАШКЕВИЧ - БУДИТЕЛЬ НАЦІОНАЛЬНОЇ СВІДОМОСТІ ГАЛИЦЬКИХ УКРАЇНЦІВ

 

 

 

 

 

 

 

 

МАРКІЯН ШАШКЕВИЧ - БУДИТЕЛЬ НАЦІОНАЛЬНОЇ СВІДОМОСТІ ГАЛИЦЬКИХ УКРАЇНЦІВ

 

План

Вступ

1. Життя Маркіяна Шашкевича.

     2.  М.Шашкевич – провісник української національної ідеї в Галичині.  

Висновки

 

 

 

Руська мати нас родила

Руська мати нас повила,

Руська мати нас любила:

Чому ж мова єй немила?

Чом ся нев встидати маєм?

Чом чужую полюбляєм?

                   М. Шашкевич

 

 

 

 

Вступ.

Визначна постать Маркіяна Шашкевича з’явилася в той час, коли його рідна Галичина була східною провінцією Австрії - Угорщини і уряд цієї країни проводив політику нещадної експлуатації і денаціоналізації українського народу. Маркіян Шашкевич, як ніхто інший, відчув дух і вимоги часу. Він розумів, що не можна мовчати і чекати. Настав час, коли народ повинен заявити про себе. І поет, сповнений енергії, сміливих бажань і задумів, у 1833 році організував гурток «Руська трійця», до якого увійшли також його однодумці Яків Головацький та Іван Вагилевич. Під керівництвом Маркіяна Шашкевича молоді ентузіасти уклали альманах «Русалка Дністровая». Тут були, зокрема, твори Маркіяна Шашкевича на історичну тему. Шашкевич і його побратими дивилися на історичну славу та старовинні пам’ятки як на джерело духовної сили рідного народу. Кого ж бачить поет на історичних дорогах України? Преславного гетьмана Богдана Хмельницького, мужнього козацького ватажка Северина Наливайка…

Нагадуючи про славні сторінки історії, поезії Маркіяна Шашкевича пробуджували в українців почуття національної гідності, підтримували їх у боротьбі за свободу рідного краю.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

1.ЖИТТЯ М.ШАШКЕВИЧА    

Маркіян Шашкевич мав коротке але плідне життя. За 32 прожиті роки Маркіян Шашкевич визначився на Західній Україні як перший народний поет, прозаїк, публіцист і перекладач, автор першої книжки українською мовою «Русалка Дністровая».    Маркіян Семенович Шашкевич народився в селі Підлісся Золочівського повіту на Львівщині в сім*ї священика. Початкову освіту здобув у дяка, потім навчався в Золочівській німецькій школі, у Львівські та Бережанській гімназіях.    З 1829 року юнак навчається у Львівській духовній семінарії і одночасно є слухачем філософського відділу університету. Але офіційна традиційна наука не цікавила його. Я. Головацький  згадував пізніше: «Він все тужив за чимось, чого в школах не вчили, чого не знаходив ні в старих, ні в нових словесностях».
    У гімназійний період Маркіян Шашкевич почав писати вірші.    В лютому 1831 року Шашкевича було виключено з семінарії за порушення семінарського режиму й «вільнодумство». Розгніваний батько вімовився від сина. Тому Маркіян вирішив залишитися у Львові в дядька по матері Захара Авдиковського.    У ці роки Шашкевич активно займається самоосвітою. Читає все, що стосується слов*янських культур, знайомиться з «Енеїдою»    І. Котляревського, зі збіркою  народних пісень М. Максимовича.    1833 року помер батько Шашкевича, і тому треба було дбати про сім*ю. Він знову поступив у Львівську семінарію і по закінченні її став священником на селі.    

Шашкевич очолив гурток прогресивної молоді «Руська Трійця», який виступив на захист української літератури, проти ополячування населення Галичини. 1834 року гурток львівських семінаристів остаточно оформився в культурно-просвітню організацію.     1837 року здійснилася заповітна мрія Шашкевича і гуртка: в Будапешті з*явилася «Русалка Дністровая» – перша книга народною українською мовою в Галичині.    Матеріальні нестатки, постійне цькування властей вкрай погіршили здоров*я Шашкевича (з студентських років він хворів на сухоти). 1842 року поет остаточно занедужав. Смерть молодшого сина спричинила в нього тяжкі переживання і сприяла загостренню туберкульозу. Втратив зір і слух, паралізований він ще кілька місців страждав. 7 червня 1843 року Маркіян Шашкевич помер.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

  3. М.Шашкевич – провісник української національної ідеї в Галичині.  

Ще в студентські роки М. Шашкевичеві судилося під час навчан­ня у Львівському університеті та духовній семінарії стати провісником української на­ціональної ідеї в Галичині, на­креслити шляхи і забезпечити організаційно її реалізацію. У складних умовах безпросвітного життя українців, зумовлено­го браком власної державності і перебуванням Галичини під владою Австрійської монархії, в умовах послідов­но здійснюваної асиміляторської політики правлячих кіл і шлях­ти щодо українців, він зумів організувати навколо себе гурт сподвижників, надихнути їх націо­нальним духом та власним при­кладом запалити до благосло­венної праці над національним відродженням народу.

Саме М. Шашкевич став на­тхненником, організатором і ліде­ром «Руської Трійці» – демокра­тично зорієнтованого громадсько-культурного угруповання, до складу якого, крім нього, входили також Іван Вагилевич і Яків Головацький. Навколо нього гуртувалося чимало інших його однодумців, прихильників і послідовників.

Згідно з головними засадами «Руської Трійці», М. Шашкевич і його побратими, наслідуючи при­клад літературних сил Наддніпрянської Украї­ни, прагнули з допомогою власних українознавчих досліджень, літературної творчості й друкованого слова рід­ною мовою сприяти піднесенню освітнього рівня та пробудженню національної свідомості галичан як невід*ємної частини українського народу. Так вони прислужилися справі його відродження до самостійного національного життя та входження в коло вільних, рівноправних й культурних націй Європи, на­самперед слов'янських. Цьому присвятили всю свою багато­гранну працю.

Першим документально за­свідченим виявом патріотичної громадсько-культурної праці гуртка М. Шашкевича початку 1830-х рр. була рукописна пое­тична збірка «Син Русі» , яка своїм змістом заохочувала гуртківців до праці для добра народу. Програмним був вірш - заклик М. Шашкевича «Слово до чтителей руського язика»:

Разом, разом, хто сил має,

Гоніть з Русі мраки тьмаві,

Зависть най нас не спиняє,

Разом к світлу, други жваві!

Одним із найголовніших на­прямів діяльности «Руської Трійці» стали лекції з народо­знавства. Наслідком уперше ор­ганізованої її діячами широкої цілеспрямованої етнографічно-фольклористичної праці стали опи­си етнографічних груп західних теренів України (подоляків, бойків, гуцулів, лемків), цінні записи усної народної творчості, які увійшли до різних фольклористичних видань, у тому числі до альма­наху «Русалка Дністрова». Народні пісні у запи­сах М. Шашкевича публіковані у різних фолькло­ристичних збірниках, а в 1973 р. вийшли окремим виданням.

Своєю літера­турною творчістю М. Шашкевич започаткував нову, національну літературу в Га­личині і західно­українських землях загалом. За М. Шашкевичем, нова літе­ратура мала обсто­ювати національну окремішність наро­ду, пізнавати його і бути джерелом його пізнання, ши­рити серед нього освіту, впливати на морально-патріо­тичне виховання. А поза тим, вона повинна виконувати високу громадянську місію, збагачуватись з допомогою інших, насамперед слов'янських культур, тобто мати безпосередній стосунок до створення української спільноти. В їхніх творах уперше в українській літературі зазвучали щира турбота про народ, високі громадянські мотиви.

Ще один надзвичайно важливий аспект «Русь­кої Трійці» — це царина історії народу. Її діячі надавали великого значення дослідженню, популяризації, науковому і худож­ньому відтворенню історичного минулого народу, вважаючи, що «в минулому пересторога і наука на будучність» . Предме­том їх особливого зацікавлення й мо­тивацією цілеспря­мованої діяльності стали давні традиції політичного життя українського наро­ду, насамперед кня­жої доби та часів Козацької держави.

Стосовно княжої доби, на особливу увагу за­слуговує німецькомовний рукопис М. Шашкевича «Die Ruthener» («Русини»). Княжа доба постає зі сторінок рукопису як найсвітліша епоха в історії руського народу, що породила мудрих державних діячів, які нічим не поступалися найвидатнішим володарям інших країн. На їхньому тлі автор дає лаконічну, влучну й багатовимірну характеристи­ку багатьох чільних руських державотворців.

Князь Володимир, за М. Шашкевичем, шу­кав «вищого світла» і запровадив християнст­во на Русі, через те його проголосили «вели­ким і рівноапостольним»; він створив могутню східнослов'янську монархію. Князь Ярослав – і хоробрий воїн, і врівноважений, справедливий будівничий держави, і дбайливий сіяч на ниві високої культури, фундатор шкіл, покровитель писемности, пильний книжник, кодифікатор права і творець знаменитої «Правди Руської» – свідчення високого рівня правової культури києво-руського суспільства. Ці риси князя дали підставу авторові величати його Ярославом Законодавцем.

Могутнім джерелом творчого натхнення для діячів «Руської Трійці» стала поема «Слово о полку Ігоревім» – панегірик во славу київських і галицьких князів. Вони стали першими в Галичині її дослідниками, інтерпретаторами і переклада­чами на народну мову.

Посилений інтерес викликало у діячів «Руської Трійці» державне життя у період Галицького і Галицько-Волинського князівств XII-XIV ст. як продовжувачів києво-руської державности. М. Шашкевич звертається до Дністра як свідка ко­лишніх княжих столиць такими словами: «Слав­ний Дністре!.. Над тобою Галич, Звенигород – любі згадки русинові». М. Шашкевич та його побратими оспівують мужню боротьбу галичан проти чужоземних завойовників у XII-XIII ст.

Предметом пильної уваги діячів «Руської Трій­ці» стали козацтво і Запорізька Січ як своєрідна форма військово-політичної самоорганізації українського народу після втрати ним власної державності, в умовах завоювання його етнічної території сусідніми державами, як носії і охоронці національної державницької традиції, як символ свободи і національно-визвольної боротьби.

М. Шашкевич у вірші «Побратимові» щиро захоплюється творами письменників Наддніпрянщини, в яких виразно звучить мотив тяглости національної державности від княжої доби до козаччини і «стара бувальщи­на» з їх сторінок нагадує   «Про давні літа, про давні часи, як слава гула світом вокруги; про руських батьків, боярів, князів, про гетьманів, козаків».

Пам*ять про лицарський чин козацтва, його визвольну місію засвідчив фрагмент одного з рукописів М. Шашкевича: «Славні руськії могилоньки ще лицарів хоронять. Колись були борби козацькії – нині тишина. І гриміло, і дудніло... Лучша борба нещаслива, як нинішня тихота, в борбі була надія, а нині знила. Козаки самі себе забили, хотячи нас боронити. Пострадали свободу, хотячи нас вирвати з неволі».

Велике значення мало видання «Русалки Дністрової».  М. Шашкевич під час підготовки з цензурних міркувань відмовився від вміщення у альманах найбільш політично загострених сюжетів, та все ж деякі матеріали з поетизацією визвольної бороть­би козацтва в ньому зберіг. Зо­крема, в альманасі опубліковано народні думи й історичні пісні про козацького старшину Морозенка, козака Коновченка, про здобут­тя козаками Варни в XVII ст. Девізом книжки стали слова Я. Коллара: «Не тоді, коли очі сумні, а коли руки діяльні, розцвітає надія.»

Своїм змістом, нав'язуванням до традицій власної державності та політичної незалежності, звеличуванням визвольної боротьби, поетизацією народних героїв, подвигів козацтва, учасників гайдамацького руху книжка демон­струвала нескореність духу уярмленого народу, усвідомлення неправомірності розчленування його території, живучість пам'яті про його колиш­ню велич і могутність та жертви у боротьбі за сво­боду, прагнення патріотичних сил до відновлення його суверенних прав та готовність до праці над його відродженням та налагодженням співпраці з іншими слов'янськими народами на основі взаємності. «Русалка Дністрова» своїм змістом, отже, відповідала тій місії, якої чекав від спогадів про минуле М. Шашкевич у вірші «Споминаймо, браття милі», а саме – «Воскресити в но­вій силі Руську славу, руську власть».

Укладачі альманаху відмо­вилися від старомодної книжної мови, замінивши її живою народною мовою, новомодним фонетичним правописом і т. зв. граждансь­ким (цивільним) шрифтом. Зага­лом «Русалка Дністрова» стала синтезованим виявом новаторсь­ких починань у різних ділянках національно-культурного життя українців Галичини доби «Русь­кої Трійці» (народознавстві, історіографії, літературознавст­ві, мовознавстві, літературній творчості), маніфестом їх націо­нального відродження. За слова­ми І. Франка, збірка була «свого часу явищем наскрізь револю­ційним». Вона стала визначною подією національного руху і по­клала початок новій літературі в західноукраїнських землях.

Однак вихід книжки вороже сприйняли офіційні кола і на неї була накладена цензурна заборона. Відразу після її вихо­ду розійшлася лише невелика частина (близько 200) її накла­ду (близько 800 прим.). Решта зберігалась у львівській цензурі до 1848 р. і була пущена в обіг лише 1849 р. Видавці альманаху опинилися під наглядом поліції і зазнали переслідувань.

Глибоко переживаючи територіяльну розчле­нованість народу, діячі „Руської Трійці" всі свої по­мисли звертали до Наддніпрянської України, яку вважали центром тяжіння для всіх українських земель. М. Шашкевич, як і його побратими, ви­являв неабияке зацікавлення літературно-видав­ничим доробком Наддніпрянської України.

Він пророчо надіявся, що завдяки цьому вони згодом «під крилом часу і добрих владнувателів хорошою і кріпкою засіяют величею», а внаслідок освоєння всієї культурної спадщини  «стане піснь вели­ка, довга, безконечна, що цілим світом загуде, що сильно розгримить славу перідніх і нинішніх літ всього народа».

Подвижницьку працю «Руської Трійці», гідно репрезентовану виданням „Русалки Дністрової", прихильно оцінили не тільки провідні культурні діячі Наддніпрянщини (Т. Шевченко, М. Макси­мович, І. Срезнєвський та ін.), а й чимало діячів визвольних рухів і культур слов*янських народів, підвладних Австрії, яких з галицькими діячами об'єднувала спільність інтересів у боротьбі за демократичні перетворення і національну свободу. Завдяки їхній безкорисливій підтримці,  галицькі діячі мали змогу одержувати багату інформацію з питань громадсько-культурного життя, а свої твори, які натрапляли на цензурні рогатки в Галичині, друкувати поза її межами (в Буді, Празі, Відні, Варшаві та ін.) і, таким чином, пускати в широкий світ. Ця товариська взаємодопомога на­бувала вагомого суспільного значення.

Ідеї та діяльність М. Шашкевича і його побра­тимів мали значний резонанс як в Галичині, так і поза її межами. Вони стимулювали утвердження національної свідомості багатьох поколінь укра­їнської інтелігенції й надихали її на само­віддану працю на ниві національного відроджен­ня, окриляли творчість багатьох українських письменників, художни­ків, композиторів, учених та здобули всенародне визнання.

Традиції М. Шашкевича і «Руської Трійці» продовжив український національний рух під час «Весни народів», зго­дом народовський, національно-демократич­ний напрям національно­го руху в Галичині та Буковині, спадкоємцями якого стали творці Західно-Української Народ­ної Республіки та ініціатори її Злуки з Українською Народною Республікою 22 січня 1919 р., а у віддаленій перспективі – будівничі сучасної незалежної України.

Ідейна і творча спадщина М. Шашкевича уві­йшла, таким чином, животворним надбанням у духовний світ українців, слов'янських народів, зайняла почесне місце у скарбниці европейської та світової культури. Вона є живим джерелом зба­гачення духовности сучасних поколінь і творення нових цінностей.

   

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Висновки

Шашкевич увійшов до історії української думки передусім своїм внеском у самоусвідомлення власної спільноти, у виявлення потреби народу стати і бути самим собою. Він зрозумів і відчув, що настав час, коли український народ має усвідомити свою самобутність і заявити про себе, передусім — на ниві культури. Не менш важливою для Маркіяна Шашкевича засадою був художній історизм. Звертання до історичного минулого народу розцінювалось ним як чинник пробудження його національної самосвідомості й разом з тим як антитеза сучасній безбарвній дійсності; у старовинних пам’ятках та в історії славі бачив він джерело духовної сили народу. Тому вагомим для Маркіяна було гасло, адресоване його спільноті: «Пізнай себе!». Захоплюючись, як і всі романтики, героїкою княжих часів і козацької доби, Шашкевич робив перші спроби сформувати історичне мислення. У філософсько-теологічних поезіях у прозі, у віршах, статтях і нарисах Шашкевич обстоює культ розуму, поєднаного з мораллю і красою, розуму, який би не домінував над вільною чуттєвістю людини. І. Франко вважав Шашкевича засновником «справді нової, справді народної школи літературної», а його діяльність — свідченням прогресивних тенденцій у культурі Галичини й України.