Індивідуальність учня і мистецтво педагога

   Міністерство культури України

Комунальний заклад

«Чернівецький обласний фаховий

коледж мистецтв ім. С. Воробкевича»

Методична доповідь на тему:

ІНДИВІДУАЛЬНІСТЬ УЧНЯ І МИСТЕЦТВО ПЕДАГОГА

Виконала:

викл. Гураль Ірина Юріївна

Чернівці-2020

     Педагогічна взаємодія в музично-виконавській педагогіці відноситься до одного з найстаріших соціальних відносин «вчитель-учень». Недарма саме в мистецтвознавчих сферах основною формою професійного навчання є індивідуальні предмети, де відбувається міжособистісне спілкування. Діалог між досвідченим музикантом і студентом завжди буде займати важливу позицію в педагогічній практиці, адже виконавська майстерність, формування душі, світогляд, художнє мислення, естетичний смак можуть бути досягнуті тільки при безпосередньому контакті вчителя і учня.

     Тема доповіді досить об’ємна, і включає в себе все, що пов’язане з навчальним процесом, з особистістю студента і педагога, їх взаємовідносини. Тут піднімаються питання педагогіки, психології, музичної педагогіки.

     Основними якостями особистості педагога є доброта, чутливість, тактовність, а також знання свого предмету і вміння ним зацікавити. Ці якості ми зазвичай і називаємо «педагогічними здібностями». Проте досвід викладачів показує, що, навіть, за наявності цих здібностей, вчитель, який не володіє комплексом засобів в області виховання дітей, який не осмислює досвід своїх колег, який замикається в своєму класі, не досягає хороших результатів. Педагог повинен мати широке коло інтересів, багато слухати, читати, бачити.

     Внутрішній світ підлітка надзвичайно складний і багатогранний.  В роботі педагога має бути, перш за все, глибока повага до дитини і поєднання навчання з її інтересами та переживаннями. Основна мета викладача – пробудити інтерес до музики в дитячому серці, а крім цього прищепити любов до праці. М. Фейгін відзначав, що завданням педагога є допомога учневі в розвитку його здібностей, знайти себе, свій шлях, улюблену професію, стати індивідуальністю, особистістю.

     Найважливішою якістю педагога має бути вміння співпереживати, важливо не переносити дитину в свою сферу, а самому перенестись в її духовний світ, тобто володіти високим рівнем емпатійної культури.

     Слово «емпатія» походить від римського «patho», що означає глибоке, сильне, чутливе почуття. Емпатія пов’язана з прийняттям іншої людини такою, якою вона є. Її також називають емоційним резонансом на переживання іншої людини.  

    Діти потребують великої чуйності з боку викладача. Часто необхідно вловити їхній настрій, самопочуття, спостерігати за реакцією, знати міру строгості, робити влучні зауваження, не втомлювати увагу. Все це досить складно, потребує постійного самоконтролю, який забирає багато енергії.

     Праця вчителя лише тоді має результат, коли йде колективна робота учня і педагога, при великій активності і зацікавленості обох. Одним із головних завдань є активізація діяльності. Найбільшим успіхом можна вважати зацікавленість учня на уроці і вдома, прагнення перебороти труднощі, інтерес і увага щодо пояснень вчителя. З перших уроків необхідно привчати учня до того, що не тільки вчитель говорить на уроці. Ідеальною формою роботи на уроці – діалог. Особливу увагу треба звернути на виховання самостійності учня, адже по словах М. Фейгіна, самостійно добуті знання викликають радість пізнання, вчать працювати і стають надбанням учня. Так, Г. Нейгауз вважав, що завданням педагога – стати якнайскоріше непотрібним учневі, тобто прищепити йому самостійність мислення, вміння досягати своєї цілі.

     Педагог передає учневі своє відношення до музики. Значним важелем в успіху є особистість вчителя, його захопленість музикою і добросовісність. Тому необхідний саме комплексний метод навчання, який включає в себе не тільки розбір нот, але аналіз форми, гармонії, мелодії, фактури, особливостей стилю композитора. Таким чином педагог стає одночасно і істориком музики, і теоретиком, і вчителем сольфеджіо, гармонії і гри на фортепіано – казав Г.Нейгауз.

     Має місце і такий парадокс, коли педагог багато знає, відмінно володіє інструментом, дуже активний на уроці, але залишає учня байдужим до музики. Таке відбувається тоді, коли педагог замінює своєю активністю активність дитини. Учень повинен відчувати право висказати свою думку і її аргументувати. Частіше треба звертатись до учня з питанням: «А ти як думаєш?».

     По словах Д.Артоболевської: «В дитинстві закладаються не тільки основи знань, але і формується музичне мислення і вміння працювати. Тільки досягнувши зацікавленості на перших зустрічах з музикою, можна постійно  вводити дитину в більш вузьке коло професіональних навичок».

     Погано, коли учень боїться педагога. В такій атмосфері дитина мовчить, замикається у собі, не говорить про свої труднощі, і як наслідок немає духовного контакту між педагогом і учнем, зникає творча обстановка.

     Важливо викликати повагу до вчителя, віру в його професіоналізм, в справедливість його вимог, і добре, якщо такі почуття виливаються в любов. Адже в перші роки навчання сама музика мало захоплює дитину, їй приходиться переборювати багато незручностей в процесі пристосування до інструменту. В цей період особливо важливо, щоб педагог подобався дитині, щоб була приємна похвала, щоб учень всіма силами намагався її заслужити, щоб уроки викликали в нього тільки позитивні емоції.

     Часто буває і протилежна реакція на вимоги педагога, і в такому випадку бажано розрядити обстановку, відволікти дитину жартом чи цікавою історією. Дітям дуже подобається, коли викладач веселий і поділяє їх хороший настрій. Такі маленькі перерви знімають втому, напругу, роздратування. Набагато важче, коли учень приходить на урок сумним, розчарованим, з почуттям провини – «знову не вивчив». І грає як на попередньому уроці, педагог робить ті самі зауваження, але вже різко і нервово, навіть кричить. Такі вияви гніву не є помічниками в роботі, адже викладач просто «зривається» на учневі. Якщо такі випадки часті, то досить швидко дитина звикає до крику і не реагує на зауваження, і навіть озлобляється. Навіть в поганому виконанні музики, при великому бажанні, можна знайти щось хороше, на це і треба опиратись в роботі з дітьми.

     Так, звичайно в педагогічній практиці буває багато моментів, коли педагог має право сердитись, і висловити свій гнів в різкій, категоричній формі. Буває дуже прикро за проведену роботу і час, який зведений на ні недбалістю учня. Проте педагог повинен цим викликати правильну реакцію дитини – почуття своєї провини, бажання виправити недоліки. А для цього потрібно, щоб учень добре розумів вимоги педагога, відчував справедливість і необхідність зауважень, і можливо, він буде працювати з більшим бажанням, усвідомлено і цілеспрямовано.

     Без заохочення важко викликати інтерес учня до занять. Найбільше цього потребують наші молодші учні.

     Чи потрібно класти оцінки? Дуже часто діти судять про справедливість викладача по тому, як він оцінює їхню працю. Для нас, викладачів музики, оцінювати буває не дуже просто, але тим не менше, діти звикли до системи оцінювання в загальноосвітніх школах, і часто очікують оцінки в щоденник, часом самі батьки просять оцінювати дитину на кожному уроці. І тут знову ж таки необхідний підхід має бути строго диференційований: комусь дійсно не потрібно ставити оцінок на певному етапі, так як учень старається, але ще не все виходить. Потрібно уникати негативних емоцій, пов’язаних з низькою оцінкою у чутливих дітей. А бувають діти, яких двійка стимулює до ще більш завзятішої праці. Тим не менш, педагог повинен завжди аргументувати свої оцінки, учень повинен розуміти за що отримав ти чи іншу оцінку. Це закладе віру в справедливість суджень педагога. Багато вчителів оцінюють різні види роботи учнів, що являється найбільш доцільним, адже за щось можна похвалити, а за щось посварити.

     Без мистецтва слова, заняття з учнями не мають художньої, творчої атмосфери. В живій педагогічній практиці слово повинно нести і раціональну, і емоційну функції. Викладач повинен не тільки вказувати на недоліки гри, але і захоплено пояснювати, прикрашати свою мову епітетами, порівняннями, асоціаціями. І що цікаво, лексику потрібно постійно оновлювати, адже діти перестають реагувати на одні і ті самі слова.

     Неможливо навчати музики і не розвивати в дитині асоціативного мислення, яке є основою в роботі над художнім твором. Словесні музичні характеристики важливі ще й тому, що вони сприяють розвитку творчої уяви учнів.

     Сама мова викладача має бути диференційованою. В якій формі говорити з учнем, з якою інтонацією – все це обумовлене віком дитини, його темпераментом та іншими індивідуальними якостями.

     Одним з важливих емоційних впливів на учня є конкретний виконавський показ. Педагог по спеціальності має бути хорошим музикантом, повинен знати природу і особливості інструменту. Існує безліч видів такого показу, всі вони виникають під час роботи з учнем – знайомство з твором повністю задля виявлення характеру музики, побудови, загального настрою; перебільшений показ задля виявлення недоліків або, навпаки, більш виразнішого звучання; показ різних способів роботи над складним місцем.

     Ціль педагога – допомогти, пояснити, активізувати учня, а не добиватись копіювання, тому не потрібно сильно захоплюватись показами на інструменті. Головне в такому навчання – це допомогти учневі вникнути в суть музики.

     Можна сказати, що педагог має бути артистом; залишати всі свої турботи і поганий настрій за дверима класу, намагатись відключатись від сторонніх справ і думок. І це, безперечно, дуже складно. Адже часом наш гнів на межі або погане самопочуття заважає працювати на 100 відсотків. Тому необхідно прикласти чимало вольових зусиль і бути корисним для дитини. В цьому і полягають труднощі професії педагога , намагатись завжди бути у формі. Не кожному вчителі дано стати артистом, але кожний має прагнути до світил музичної педагогіки – Когана, Нейгауза, Баренбоіма та інших. Цікавою є цитата І. Зетеля в своїй статті про Г.Нейгауза: «Одною з чудових заслуг Генріха Густавовича перед нашим мистецтвом – вміння підняти педагогіку до висоти артистизму».

     Працюючи з дітьми, потрібно в першу чергу їх любити, при чому любов має проявлятись в чуйному відношенні, в сердечності, ласці, без сентиментальності. Діти відчувають прихильність педагога і йдуть назустріч, бувають вдячні і довірливі, діляться своїми думками, турботами, просять поради.

     При всій гуманності і доброті, навчальний процес потрібно проводити на високому рівні вимог до учнів. Не завжди і не всіх потрібно навчати на складному матеріалі, але намагатись добиватись хорошої якості виконання необхідно зі всіма учнями, незалежно від їх даних. Потрібно вести учнів вперед, випрацьовувати у них вміння, правильні навички. Всі учні потребують багато енергії і сил.

     Одним із критеріїв розвитку індивідуальності учня є виконавський репертуар. Вміння підібрати для кожного учня найкращі твори – важливий показник педагогічного мистецтва. Чим кращі художні якості твору, тим більше збагатить учня робота над ним. Звичайно треба включати в репертуар сучасні твори і твори, які цікаві учневі, враховуючи його темперамент і характер. В роботі завжди має бути відповідна до здібностей п’єса, яка успішно виконується на публіці, а також твори які розвивають певні недоліки у виконавстві.

     Педагог повинен тонко, всесторонньо знати свого учня, мати повне уявлення про його природні дані, особливості характеру, мислення, психіку. Тільки при такому розумінні дитини можна правильно побудувати роботу і знайти ефективні методи навчання.

     При індивідуальній роботі з учнями вчитель має враховувати:

• Особливості фізичної побудови руки;
• Особливості пам’яті, процесу запам’ятовування;
• Данні слухового апарату, вміння відтворити мелодію голосом, стан внутрішнього слуху;
• Наявність почуття ритму, почуття часових співвідношень;
• Яскраві риси характеру: запальність, байдужість, лінь, флегматичність, спокійність і т.д.

     Намагаючись розгадати індивідуальність учня, і незважаючи на всі недоліки його гри, треба знаходити маленькі зерна оригінального, цікавого виконання певних деталей, не подавляти творчу ініціативу своїми виконавськими рішеннями.

     Дуже корисним є колективне прослуховування програм в присутності всіх учнів і батьків. На таких концертах батьки проявляють відвертий інтерес і повагу до праці своєї дитини, вони починають краще розуміти ті серйозні задачі, які ставить перед їхньою дитиною педагог музичної школи. Прослуховування краще робити невеликими групами близьких по віку дітей, щоб не втомлювати їхній слух і увагу. Учні будуть порівнювати те, що в них на слуху і навпаки дізнаватись про ті тори, які чують вперше.

     Батьків треба залучати до навчального процесу, але їхня участь не має бути настирливою – така опіка тільки дратує дітей і відбиває бажання працювати. Батькам треба пояснювати, що входить в їхню компетенцію, а чого робити не треба. В сучасному суспільстві існує проблема «зникнення батьківської ініціативи». Вона виражається в тому, що сучасні батьки перекладають освіту і виховання своєї дитини «третім особам», спілкування в сім’ї дуже мале, а питання культури взагалі лежать поза сферою інтересів батьків. Тому необхідно, щоб батьки бачили професіоналізм педагога, його зацікавлення в індивідуальному розвитку їхньої дитини. Вся атмосфера взаємодії вчителя і батьків повинна свідчити про те, що вони – союзники, і викладач не може обійтись без батьківської допомоги. Дуже важливо завоювати прихильність батьків, їхню довіру, розбудити бажання ділитись своїми думками, сумнівами.      

     Отже, при навчанні дітей, крок за кроком треба вести їх до свого ідеалу виконання музичних творів, постійно фіксувати і схвалювати їхні успіхи, а всі якості, яких не вистачає, поступово випрацьовувати з уроку в урок.

     Вплив педагога на учня виключно багатогранне. Інтелект вчителя являється одним із важливих джерел пізнання дитини, духовне багатство, зовнішність, манера поведінки – все це слугує цілі виховання.

Нам, педагогам, потрібно вміти і знати, думати і шукати, переймати досвід і щедро ділитись своїм, щоб вихованці росли культурними людьми, чесними, працелюбними, які щиро люблять мистецтво.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Алексеев А. Методика обучения игры на фортепиано/ А. Алексеев //. – М.: Музыка, 1978.
2. Артоболевская А. Первая встреча с музыкой. Учебное пособие /А. Артоболевская //. – М.: Советский композитор, 1985.
3. Баренбойм Л. Вопросы фортепианной педагогики и исполнительства / Л. Баренбойм //. – Л.:Музыка, 1969.
4. Ибрагимова Е. К проблеме формирования творческой индивидуальности в процессе обучения [Ел.ресурс] / Е. Ибрагимова //. – Режим доступу: https://vk.com/away.php?to=http%3A%2F%2Fwaucondastore.com%2Fk-probleme-formirovaniya-tvorcheskoj-individualnosti-v-processe-obucheniya%2F
5. Мастерство и искусство педагога в организации общения [Ел.ресурс]. –Режим доступу: https://vk.com/away.php?to=http%3A%2F%2Fpaidagogos.com%2F%3Fp%3D53
6. Нейгауз Г. Об искусстве фортепианной игры / Г. Нейгауз //. – М.: Музыка, 1987.
7. Фейгин М. Индивидуальность ученика и искусство педагога/ М. Фейгин//Ребёнок за роялем: Педагоги-пианисты социалистических стран о фортепианной педагогике. Сборник статей/ Ред. Г. Балтер. – М.:Музыка, 1981. – С.28-32