Матеріал до уроку "Музичний світ М.Гоголя"

 Музичний світ Миколи Гоголя

                                                    Зміст

1. Вступ.
2. Формування музичного таланту М.В.Гоголя.
3. Захоплення народною пісенною творчістю.
4. Задум написати історію Малоросії.
5. Пісні, музика, танці у творах М.Гоголя.
6. Гоголівські сюжети у музичних творах.
7. Висновок.

                Метою  роботи  є розкриття музичного світу Миколи Гоголя. Цю тему я обрала, по-перше, тому, що мені цікаво було досліджувати вплив народних пісень, музики, танцю  на формування М.В.Гоголя як співця традицій рідного краю. По-друге, твори Миколи Гоголя надихнули найвідоміших світових митців на створення геніальних музичних творів.

  Ця тема є досить актуальною у наш час, тому, що в усьому світі зараз надзвичайно широкий інтерес до творчості М.В Гоголя. Виходять з друку його книги, ставляться на сцені його п’єси, знімаються кінофільми за мотивами його творів.

  Видатний російський письменник був родом з України. Він любив свій край, цікавився його історією, звичаями і обрядами, захоплювався мужнім та волелюбним українським народом, прославляв його у своїх творах. Поряд із літературною творчістю М.Гоголь багато уваги приділяв вивченню фольклору та історії. Він збирав українські народні пісні, описував народні звичаї та традиції, свята, які обов’язково супроводжувались танцями. Він мріяв прославити свій рідний край, написавши « Историю Малороссии».

 Микола Гоголь -  дивовижна творча особистість, у ньому органічно взаємодіяли талант мистецтвознавця й письменника, театрального драматурга й історика, актора й фольклориста, та він лишає нащадкам ще одну грань свого таланту – музичну. Йдеться не лише про наявність у нього музичних здібностей: почуття ритму, музичного слуху, голосу, пам’яті, але й розуміння та відчуття ним музики, що зародилися у батьківській родині, набули розквіту у Ніжинський період навчання в Гімназії (уроки музики й театральні вистави в якій сприяли формуванню музичних смаків майбутнього письменника, актора й драматурга).            

 Мовно-музична культура рідної землі знаходила свій вияв у виховній практиці бабусі Тетяни Семенівни. Любов до мови, відчуття слова закладалися у юного Миколи Гоголя уже з дитячих літ. Згодом він захопиться збиранням українських народних пісень, прислів’їв та приказок, готуватиме матеріали до українсько-російського словника. Пізніше він так писав про українську пісню: «Якби наш край не мав такої скарбниці пісень, я б ніколи не зрозумів історії його, тому що не збагнув би минулого...» «Моя радість, життя моє! Як я вас люблю! Що всі холодні літописи, в яких я тепер риюся, перед цими дзвінкими, живими літописами! Як мені допомагають в історії пісні!..» «Це народна історія, жива, яскрава, барвиста, правдива, що розкриває все життя народу». Ще в студентські роки, глибоко переймаючись соціальними негараздами, внутрішньо противлячись найрізноманітнішим виявам зла, вболіваючи за всю державу і свою «милу Україну», М.Гоголь настроювався на таку діяльність, «щоб бути по-справжньому корисним для людства». Загалом же всю творчість великого письменника було спрямовано на «очищення серця», «розуміння серцем», щоб досягти хоч якоїсь подоби суспільної гармонії. «Я палав незгасним прагненням зробити своє життя потрібним для блага держави, я жадав принести хоча б найменшу користь. Тривожили думки, що я не зможу, що мені перепинять шлях, завдавши мені глибокого суму. Я поклявся жодної хвилини короткого життя свого не втрачати, не зробивши блага», — писав палко настроєний на самопожертву юнак.                                                                                           

М.В. Гоголь був дуже захоплений ідеєю написати власноруч малоросійську та всесвітню історії на основі дослідження і включення матеріалів аналізу старовинних народних пісень, легенд, міфів як головних історичних джерел. У листі до М.О. Максимовича він пише про те, наскільки його захоплює ця робота, скільки нових, свіжих думок та висновків приходить до нього. При цьому зазначає, що йому дорікають за «живость слога» і тут же заперечує: «Но что за история, если она скучна!». Він мріяв про той час, коли можна буде видати кілька цікавих книжок та підручників з історії України і всесвітньої історії, використавши в них велику кількість ще ніким не залучених джерел, передусім стародавні народні пісні — історичні, побутові, а також билини, міфи, легенди тощо. Тільки справжній поет міг так сказати про їх значення для історії та науки: «Моя  радость, Жизнь моя! Песни! Как я вас люблю! Что все черствые летописи, в которых я теперь роюсь, перед этими звонкими, живыми летописями!.. Вы не можете себе представить, как мне помогают в истории песни… И что замечательно — что многие из них похожи совершенно на антики, которые совершенно не были в обращении и лежали закрытые».                                                                                                                                        

Для Миколи Гоголя пісні та міфи були справжнім скарбом і нерозгаданою загадкою. «Каждый звук песни мне говорит живее о протекшем, нежели наши вялые и короткие летописи, если можно назвать летописями не современные записки, но поздние выписки, начавшиеся уже тогда, когда память уступила место забвению... Если бы наш край не имел такого богатства песен — я бы никогда не писал истории его, потому что я не постигнул бы и не имел понятия о прошедшем, или История моя была бы совершенно не то, что я думаю с нею сделать теперь» .                                                                             

Тільки в останні роки, в ці часи прагнення самобутності і власної народної поезії, привернули до себе увагу малоросійські пісні, що були до того прихованими від освіченого громадянства і держалися в самому народі. До того часу одна тільки чарівна музика їх зрідка заносилася у вище коло, а слова залишались без уваги і майже ні в кому не викликали цікавості. Навіть музика їх не появлялася ніколи цілком. Бездарний композитор без жалю розривав її і клеїв у свій бездушний, дерев’яний витвір. Але найкращі пісні і голоси чули тільки самі українські степи: тільки там, під покровом низеньких глиняних хат, увінчаних шовковицями і черешнями, у сяйві ранку, півдня і вечора, у лимонній жовтизні падаючого колосся пшениці, лунають вони, і тільки одні степові чайки, зграї жайворонків та іволги своїм стогнанням переривають їх.
                   Це народна історія, жива, яскрава, сповнена барв, істини, історія, яка розкриває все життя народу. Якщо його життя було діяльне, різноманітне, свавільне, сповнене всього поетичного, і він, при всій багатобічності його, не здобув вищої цивілізації, то весь запал, все сильне, юне буття його виливається в народних піснях. Вони - надгробний пам’ятник минулого, більше, ніж надгробний пам’ятник: камінь з красномовним рельєфом, з історичним написом - ніщо проти цього живого літопису, і який говорить, співає про минуле. В цьому відношенні пісня для Малоросії - все: і поезія, й історія, і батьківська могила. Хто не зрозумів їх глибоко, той нічого не узнає про колишній побут цієї частини Росії. Історик не повинен шукати в них вказання дня і числа битви або точного пояснення місця, вірної реляції; в цьому відношенні небагато пісень допоможуть йому. Але коли вій захоче пізнати справжній побут, стихії характеру, всі найтонші відтінки почуттів, хвилювань, страждань, радощів описуваного народу, коли захоче випитати дух минулого віку, загальний характер всього цілого і окремо кожного часткового, тоді він буде задоволений цілком; історія народу розкривається перед ним в ясній величі.
                 Пісні малоросійські можуть цілком назватися історичними, тому що вони не відриваються ні на мить від життя і завжди відповідають тодішньому моментові і тодішньому стану почуттів. Всюди проймає їх, всюди дихає в них ця широка воля козацького життя. Всюди видно ту силу, радість, могутність, з якою козак кидає тишу і безтурботність життя домовитого, щоб поринути в усю поезію битв, небезпек і розгульного бенкетування з товаришами. Ні чорнобрива дружина, що пашить свіжістю, з карими очима, з сліпучим блиском зубів, вся віддана коханню, дружина, яка вдержує за стремено коня його, ні стара мати, яка розливається потоками сліз, всю істоту якої заполонило саме материнське почуття, - ніщо не в силі вдержати його. Упертий, непохитний, він поспішає в степи, у вольницю товаришів. Його дружину, матір, сестру, братів - все заміняє ватага гульливих рицарів наскоків. Узи цього братерства для нього вищі за все, сильніші за кохання. Блищить Чорне море; весь чудовий, незмірний степ від Тамані до Дунаю - дикий океан квітів колишеться одним нальотом вітру; і в безмежній глибині неба тонуть лебеді і журавлі; вмираючий козак лежить серед цієї свіжості  незайманої природи і збирає всі сили, щоб не вмерти, не поглянувши ще раз на своїх товаришів.
                    Ніщо не може бути сильнішим від народної музики, якщо тільки народ мав поетичний дар, життя різноманітне і діяльне; якщо натиски насильств і нездоланних вічних перешкод не давали йому ні на хвилину заснути і виривали з нього скарги і якщо ці скарги не могли інакше і ніде виявитись, як тільки в його піснях. Такою була беззахисна Малоросія під те лихоліття, коли хижо вдерлася в неї унія. По них, по цих звуках, можна догадуватися про її минулі страждання, так само, як про те, що пройшла буря з градом і зливою, можна дізнатися по діамантових сльозах, які вкривають з низу до вершини освіжені дерева, коли сонце кидає вечірнє проміння, розріджене повітря чисте, вдалині чути дзвінке мукання стад, голубуватий дим - вісник сільської вечері і достатку - здіймається світлими кільцями до неба, і вечір, тихий, ясний вечір обіймає заспокоєну землю. Саме такою постає перед нами Україна у «Вечорах на хуторі поблизу Диканьки», «Тарасі Бульбі».

 Опис  завзятого  запорізького танцю подає М. В. Гоголь у повісті  

«Тарас Бульба»:  

«Їм  перетнула шлях ціла юрба музик,  усередині яких витинав молодий  запорожець, заломивши шапку чортом йскинувши руки. Він кричав лише:
     «Швидше  грайте, музики!» ...Коло молодого запорожця  четверо старих  виробляли досить дрібно ногами, звивались,  неначе  вихор,убік,  мало  не  на   голову музикам й раптом опустившись, неслися навприсядки і били круто й міцно своїми срібними підковами  щільно вбиту  землю. Земля глухо гула на все довкілля, і в повітрі далеко відлунювали  гопаки  й тропаки, що вибивалися дзвінкими  підковами чобіт.»              Саме національна стихія, народні звичаї, традиції, історія та фольклор українців стали основою творчого стилю й мистецької своєрідності Миколи Гоголя. Показовим є вислів письменника: "справжня народність полягає не в описах костюмів, а в самому дусі народу". Цей дух Гоголь відчував серцем і душею в українських народних піснях, які любив із дитинства і до останніх років життя. І тільки знавець душі української може висловитися: "Моя радість, життя моє, пісні, як я вас люблю". Своїм змістом ці слова М.Гоголя перегукуються з думками письменника ХХ століття Б.Олійника, який зазначав, що "пісня – прикметна ознака нашого національного профілю. Ми вбереглися завдяки пісні".За свідченням науковців, Микола Гоголь не тільки знав багато пісень, збірок фольклористів того періоду, але й сам записував їх, залишивши нам понад 1000 пісенних зразків. На його думку: "ніщо не може бути сильніше народної музики", – тим самим сприяючи становленню таких принципів сучасної національної освіти, як природовідповідність і культуровідповідність. Адже активне пізнання культури й мистецтва рідного краю, його звичаїв, традицій і обрядів у дитинстві та в роки навчання у Ніжинській гімназії Вищих наук у подальшому стали джерелом його різноманітної фольклористичної, літературознавчої, театральної, мистецької діяльності. Дослідник П.Голубенко зазначає, що "вплив української пісні виразно позначився у творах Гоголя", образи парубків та дівчат та їхні розмови відтворюються Гоголем дуже часто в стилі українських ліричних пісень". І з часом, сприйняття музики слова, мовно-інтонаційної основи літературного тексту, так само як необхідність її звучання у театральній дії, акторській грі для Миколи Гоголя стають непорушними.    

                Прикладом знання ним музичних жанрів були його листи з Німеччини, Франції, Італії, в яких відчувається емоційно забарвлене захоплення Гоголя-глядача італійською оперою.

 У свою чергу Гоголівські сюжети "Ніч проти Різдва", "Майська ніч", "Тарас Бульба" сприяли формуванню у творчості українських композиторів ХІХ століття таких оперних жанрів у національній музиці, як лірико-комічна "Різдвяна ніч", казково-фантастична "Утоплена", народна музична драма "Тарас Бульба" композитора М.В. Лисенка. До повісті "Тарас Бульба" звертається П.П.Сокальський, залишивши нащадкам оперу "Осада Дубно", а російський композитора М.П. Мусоргський, безмежно закоханий в Україну, створює геніальний "Сорочинський ярмарок"; "Ніч проти різдва" написана М.А.Римським-Корсаковим, а комічно-фантастична "Коваль Вакула" створена П.І.Чайковським.               У ХХ столітті до гоголівських сюжетів звертаються українські композитори Я.Ярославенко ("Відьма" 1922 рік), М.Вериковський (опера "Вій" 1946 рік), О.Рябов (оперети "Сорочинський ярмарок", "Майська ніч"), Л.Грабовський (симфонія-легенда "Ніч на Івана Купала", 1978 р.), В.Губаренко (опера-балет "Вій", 1980 р.), Є.Станкович (фольк-опера "Квіт папороті", 1979 р.).                                                                                         

Шедевром сучасного світового оперного мистецтва 90-х років ХХ століття визнана фольк-опера Є.Станковича "Квіт папороті". Створена на замовлення митців культури Франції, що прагнули ознайомитися з національним мистецтвом України, вона стала вагомим внеском у розуміння невичерпних скарбниць народного генія.                                                     

Поряд з оповіданням М.Гоголя "Ніч проти Івана Купала", фольк-опера "Квіт папороті" Є.Станковича вражає достовірністю втілення особливостей купальського обряду. Спільним в оповіданні письменника й фольк-опері композитора є втілення широкої гами емоційних переживань: зображення таємничо-фантастичних образів, нечистої сили у М.Гоголя та "Відьомських" і "Чортячих" купало у Е.Станковича, почуттів особистості (трагічна сфера в пісні Русалки "Ой, глибокий колодязю") і ліричного настрою в хорових номерах "Ой, молодая, молодице", "Кругом Мариноньки", що символізують красу й силу молодості. Таким чином, простежується спадковість традицій творчої інтелігенції ХІХ і ХХ століть у роботі з фольклорним матеріалом – через його осмислення розкрити психологію народного свята, під час якого в учасників формується емоційно-психологічний стан єдності з природою, розуміння її величі, краси й вічності.                 

Отже, розділені більш ніж сторічною відстанню в житті, ці митці об’єднані в історико-соціальному вимірі почуттям любові до України, її культури і мистецтва.Таким чином, вивчивши літературні джерела, які подано нижче, можна зробити висновок, що Микола Гоголь виховувався на традиціях рідного народу. З дитячих років він мав змогу слухати мелодійні українські пісні, вивчати історію свого народу, насолоджуватись красою народного співу.  Пізніше великий українець своїми творами довів усьому світові, що Україна – не забута Богом і людьми окраїна, а осередок народної культури. Герої його творів співають пісень, грають на музичних інструментах, жваво вибивають гопака , і в усьому цьому зосереджена народна мудрість і краса. Його мрія відобразити історію Малоросії здійснилася. Читачі мали змогу не лише спостерігати за захоплюючими подіями, які відбуваються в житті  героїв його повістей та оповідань, а й знайомитись із побутом українського народу, його творчістю. Недарма сюжети гоголівських творів знайшли своє відображення у музиці  М.В.Лисенка, М.П.Мусоргського, М.А.Римського-Корсакова, П.І.Чайковського та багатьох інших.

                                         Список використаної літератури

1.              Голубенко П.І. Україна і Росія у світлі культурних взаємин. – Київ: «Дніпро», 1993. –с.274
2.              Єлісовенко Ю.П. Вітчизняний театр ХІХ ст. у ракурсі історичного аналізу. Актуальні проблеми історії, теорії та практики художньої культури. Випуск І
3.              Каманін Н. Научные и литературные произведения Н.В.Гоголя по истории Малороссии. – Киев, 1902
4.              Машинский С.И. «Художественный мир Гоголя», М.: «Просвещение», 1979. - 432с.
5.              Гоголь Н.В. Соч.: В 4 т. – Т. 4.  – М.: Правда, 1952

.

                                                               - 6 -