Абдулразак Гурна – лауреат Нобелівської премії
з літератури 2021 року
-
Народився майбутній письменник 20 грудня 1948 року в родині мусульман арабського походження на острові Занзібар (Танзанія), який тоді був британською колонією. Наприкінці 1960-х років прибув до Англії як біженець.
-
У 1982 році захистив докторський ступінь у Кентському університеті, а у 1985 році почав тут викладати курс лекцій про постколоніальну літературу і творчість письменників діаспор – вихідців із колоній Великобританії на сході Африки, Індії та Карибських островів. Зараз очолює аспірантуру на кафедрі англійської мови у рідному університеті. Член Королівського літературного товариства.
-
Художні твори почав писати у 21 рік мовою суахілі, але літературним інструментом стала англійська мова.
-
Надихався арабською та перською поезією, Кораном, англійською літературою – від Вільяма Шекспіра до Відьядхара Сураджпрасада Найпола.
-
Автор 10 романів:
«Пам'ять про виїзд» (1987 р.)
«Шлях пілігримів» (1988 р.)
«Дотті» (1990 р.)
«Рай» (1994 р.)
«Захоплення мовчанням» (1996 р.)
«Біля моря» (2001 р.)
«Пустеля» (2005 р.)
«Останній подарунок» (2011 р.)
«Серце з гравію» (2017 р.)
«Потойбіччя» (2020 р.)
-
Його романи відступають від стереотипних описів і відкривають погляд на культурно різноманітну Східну Африку, яка незнайома багатьом людям з інших частин світу.
-
Нобелівську премію отримав «… за його безкомпромісний і співчутливий погляд на наслідки колоніалізму та долю біженців у прірві між культурами та континентами…»
-
А. Гурна – четвертий уродженець Африки, який став Нобелівським лауреатом із літератури (Воле Шойінка, Надін Гордімер, Джон Кутзее).
-
Письменник про важливість історичної літератури:
«Художні тексти, присвячені історичним подіям, знайомим нам лише у загальних рисах, часом допомагають зрозуміти їх краще, ніж сухі факти. Я не думаю, що важливо, коли відбувається дія розповіді, у минулому чи тепер, − важлива сама тема та її трактування».
10. А. Гурна про роботу над романами:
«Іноді ідеям потрібен час, щоб досягти зрілості. Над «Раєм» я
працював 10 років. За цей час встиг опублікувати ще три книги.
«Гравійне серце» спочатку було коротким оповіданням про смерть
матері, а потім я зрозумів, що треба дещо дослідити».