Матеріали до уроку "Голод на Поділлі".

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Трагічні сторінки голодомору на Поділлі.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Немало трагедій пережив за свою багатовікову історію український народ. Майже кожне століття, як свідчать архівні та історичні матеріали, позначене голодними роками, спустошливими війнами, чужоземними навалами. Та найбільш втрат зазнала Україна в ХХ столітті, особливо в ті трагічні 1932 - 1933 роки, які вже ніколи не зітруться у зболеній людській пам`яті.

До найбільшої проблеми України ХХ століття належить голодомор 1932 - 1933років. Однак донедавна ця тема була закритою і, зрозуміло, “білою плямою” нашої історії. Завіса для її дослідження була привідкрита у процесі демократизації суспільного життя наприкінці 80-х років. Повністю знята заборона лише після проголошення суверенітету України.

На початку 30-х років в Україні виникла криза сільськогосподарського виробництва, головною причиною якої стало насильство над селянами, грубі, адміністративні методи керівництва колгоспами.

Хлібозаготівельна кампанія з урожаю1931 року, проводилась методом продрозверстки, стала прелюдією голоду двох наступних років. Саме в результаті вилучення хлібних ресурсів взимку 1932 - 1933 років багато селян залишилося без продуктів харчування.

Щоб не залишитися без хліба зовсім, селяни-власники закопували, ховали його в лісах, далеких селах. Тому плани хлібоздачі по одноосібному сектору не виконувалися. В лютому 1932 р. уступивши політиці викручування рук, хлібороби віддали державі хліб по плану. Однак це стосувалося  передусім колгоспів, з яких викачували навіть насіннєві фонди. Протестуючи проти такої несправедливості виробники відмовлялися виходити на роботу, як це траплялося, наприклад, в Проскурівському районі. Ту довелося наймати одноосібників, щоб годували колгоспних коней.

Гостро потребувало  продовольчих ресурсів місто. Мали місце часті перебої в хлібопостачанні городян. Нелегальний ринок був недоступний для більшості з них, адже ціни на сільгосппродукцію  до кінця першої п`ятирічки зросли аж в 30 разів.

5 травня Політбюро ЦК КП(б)У розпорядилося повністю забезпечити харчами підприємства Полонного, Славути, Дунаївців, а також студентів Кам`янця-Подільського та інших прикордонних пунктів. Це сталося після того, як наприкінці квітня сюди навідався секретар ЦК КП(б) у П.П. Любченко.

В червні-липні 1932 р. голод відступив. Знесилене село рятувалося городиною і фруктами з присадибних ділянок. Частина колгоспників отримала аванси хлібом в рахунок трудоднів. Але до цього часу не дожили тисячі подільських селян. В Україні загалом безпосередні втрати від голоду 1932 року становили близько 150 тис. чоловік.

З приходом жнив голодне село жадібно кинулося на дозрілий хліб. Скошений і обмолочений хліб колгоспники масово розкрадали. Партійні працівники окремих  районів  були  змушені визнати, що “ колгоспники забирають зерно в мішки,  кармани і розносять по домах, з чим боротьба ведеться слабко”. За свідченням тогочасної преси, в кожному  районі   Хмельниччини  мали місце сотні доведених фактів розкрадання зерна. Селянство покладалося лише на себе. 7 серпня 1932 р. Сталін запровадив за «розкрадання» майна розстріл, а за «пом'якшуючих обставин» --позбавлення волі на строк не менше 10 років з конфіскацією майна. В жовтні план хлібоздачі було зменшено, а тиск на селянство навпаки посилився.

9 серпня 1932 р. було заборонено колгоспну торгівлю хлібом до 15 січня 1933 р. – повного виконання хлібозаготівель по Союзу. Цей захід мав «сприяти успішному виконанню плану... і збереженню максимальних натуральних фондів, що підлягають розподілу серед колгоспників».

3 18 листопада райвиконкомам надавалося право перераховувати в хлібозаготівлі всі колгоспні насіннєві, продовольчі і фуражні фонди.  Місцеву владу зобов'язували вилучити хліб,  розкрадений під час жнив. Були санкціоновані масові обшуки у селян з негайною конфіскацією наявних запасів. Запроваджувалася практика натуральних штрафів. Прикладом репресій стосовно населених пунктів може бути рішення бюро Затонського райпарткому від 23 листопада, яким порушувалося питання перед облвиконкомом про занесення на «чорну дошку», як саботажників хлібозаготівель, села Осламово, Курники, Пирогівку, Стару Гуту, Старі Нетечинці. Неабиякого значення надавалося покаранню керівних працівників   на місцях. Так,    голову   відстаючого   колгоспу з с.Адамівка було   виключено   з   партії   і притягнуто   до   судової відповідальності за те, що посмів видати голодуючим натуральний аванс зерном по 3 кг. 400г. кожному і за втрати на жнивах.

29 грудня в райком партії надійшов лист  про вивезення в п`ятиденний строк всіх наявних фондів колгоспів, що не виконали плану. В містах в особливій скруті опинилися тисячі найменш соціально-захищених людей.  Так,  4  грудня   1932  р.  66  пенсіонерів  із Кам`янця-Подільського писали голові ВУЦВК  Г.І.Петровському, що давно не отримують хліба. Ринкові ціни складають 1 крб. 50 коп. і більше за один фунт, а місячна пенсія — 7-20 крб. З кінця січня 1933 року вивіз хліба з України припинився. На зміну хлібозаготівлям прийшла заготівля насіннєвих фондів,  яка проводилася тими ж методами.

В лютому Хмельниччина   розпочала   формування   насіннєвого фонду одноосібних   господарств. Щоб   голодні селяни   не   з'їли насіння, його насильно звозили до сільських гамазеїв. Підготовчі заходи до сівби відбувалися на фоні всезростаючого голоду.

Зрозумівши,   що   Україна   залишилася   без   хліба   і   насіння, сталінське оточення направило сюди 22,9 млн. пудів насіннєвої, 6,3 млн. пудів фуражної, 4,7 млн. пудів продовольчої позики і 400 тис. пудів продовольчої допомоги. Значна частина дісталася і голодуючому Поділлю. Станом 13 березня область отримала 9157 пудів борошна. До кінця місяця  на  харчування було залишено 17690 пудів зерна, взятого через хлібозаготівлі після 1 лютого. Але це допомагало мало.

В середині травня обласна оздоровча комісія зарахувала до ІV групи, найменш складної, такі голодуючі райони Хмельниччини — Деражнянський, Грицівський, Меджибізький, Полонський і Летичівський. Окремо характеризувалася прикордонна місцевість. Так, у Проскурівському районі продтруднощі охопили 90 господарств, де проживали 755 осіб.

Шукаючи   порятунку   від   смерті,   люди   нерідко   займалися крадіжками колгоспного зерна у своїх сусідів. Лише у Волочиському районі протягом першої половини 1933 р. в зв'язку з цим та іншими порушеннями було засуджено 633 особи.

Не обминув голод і міста. Так у лютому 33 р. обкому партії доповіли про випадки госпіталізації робітників паперової фабрики в Понінці, фаянсового заводу в Полонному. Не зміни лось таке становище і в наступні місяці. Хліб не надходив у продаж . Також не обминув голодомор лікарні і дитбудинки.

В зовсім іншому становищі були в містах і районних центрах ті, хто забезпечував на місцях виконання генеральної лінії ВКП(б). Ще 2 листопада 1932 р. РНК УСРР прийняла закриту постанову, за якої керівні працівники в районах (на Вінниччині їх - нарахову­валося 1813) повинні були отримувати: печеного хліба на день — 800 г, крупи на місяць — 2 кг, макаронів — 1 кг, риби — 2 кг, цукру — 1 кг, консервів — 1 банку, олії — 0,5 л, сиру — 1 кг, кондитерських виробів — 1 кг, мила простого — 2 куски, туалет­ного — 1 кусок. Приблизно половину цього отримували 2470 членів сімей цих працівників. Крім того, передбачалися продукти для них, що видавалися в закриті їдальні.

В узагальненому плані проблема голоду на Хмельниччині вперше розг­лянута у посібнику для вчителів "Нариси історії Поділля", виданому облполіграфвидавом в 1990 році, зокрема, в розділі "Соціально-економічні і політичні перетворення на Поділлі у 1928-1941 рр.". В ньому справедливо підкреслюється, що форсовані темпи, переважання адміністративно-репресивних методів колективізації, низький рівень трудової дисципліни і продуктивності праці та інші фактори спричинили на початку 30-х років кризу сільськогосподарського виробництва. Автори підкреслили, що про­ведені у 1931-1932 рр. хлібозаготівлі залишили багато колгоспів без зерна і посівних фондів, колгоспників і одноосібників - без продовольства, худо­бу - без фуражу. Як результат Поділля в числі інших регіонів України охопив голод, значно підвищилась смертність населення, особливо серед  людей літнього віку та дітей, типовим явищем стала голодна дистрофія, тяжкі шлункові розлади, випадки канібалізму. Однак ґрунтовного висвітлення проблеми у книзі зробити не вдалося через обмеженість на той час дже­рельної бази.

Узагальненим історичним довідником про трагедію голодомору у селах Хмельниччини можна назвати літературно-художнє видання "Голод на Поділлі. Книга свідчень", підготовлене членом Ради Всеукраїнської Асоціації "Голод-33" Віталієм Мацьком і видане у Кам'янці-Подільському в 1993 році. Цікаво, що у брошурі приводяться не тільки десятки свідчень очевидців про страшне лихо, але й вчених-академіків Г.Костюка (родом-з Кам'янець-Подільського району, проживає в СІЛА) і О.Мазуркевича.

Лебединою піснею, пам’ятником загиблих від голоду, в тому числі хмельничан, Стала Книга-меморіал “1933:голод”(1991 р.), упорядкована  В.Маняком і його дружиною.

План для України в обсязі 265 млн. пудів і вимога Кремля до українського радянського уряду "розверстати" за одну добу для кожної округи та кожного села мінімальні січневі завдання — організація терору за дорученням Й. Ста­ліна. "Тверде завдання" для кожного господарства як умова виконання хлібозаготівельного плану. "За невиконання "твер­дого завдання" навесні 1929 р. описано майно 18 тис. 264 селянських господарств, з них 8012 продано на торгах, а до кримінальної відповідальності притягнуто 1150 власників господарств" . Запровадження так званих надзвичайних заходів - репресій, фізичного та морального знущання з селян, а та­кож позбавляння зерна, землі, помешкання, худоби, всіх за­собів для існування.

Постанова Раднаркому УРСР від б грудня 1932 р. "Про занесення на чорну дошку сіл, які злісно саботують хлібоза­готівлі" - виморювання голодом селян, яким припинялося постачання продуктів харчування у 85 районах У країни . Відтворення щодо українських селян практики давньоєврейсь­ких гетто: патрулювання на залізницях та заслонні загонів військ НКВС.

Вирішальний чинник голодомору: покарання натуральни­ми штрафами — повною конфіскацією незернового продо­вольства у боржників із хлібозаготівель.

Цілковите вилучення харчових продуктів. Планування масових обшуків і голодомору на 1933 р. — новорічна телепрограма-постанова ЦК ВКП(б).

Підготовлений ЦК КП(б)У та РНК УСРР у липні 1933 р. проект постанови "Про порядок видачі хлібних авансів у кол­госпах з врожаю 1933 р. на внутріколгоспні потреби" - категорична заборона будь-яких витрат хліба на громадське хар­чування.

В той самий час, коли робилися перші кроки у напрямі придушення селянства в 1929—1930 рр.,» Сталін відновив наступ на Україну та її національну культуру, тимчасово припинений на початку 20-х років.

Представники національної культури і навіть значна частина комуністів прийняли московське панування умовно.

У 1929—1930 рр. Сталін придушив опір «правих» і взяв курс на колективізацію та розкуркулення, який особливо боляче вдарив по Україні. Наштовхнувшись тут на відчай душний опір, він ладен був дати волю своїй ненависті до всіх периферійних відцентрових тенденцій.

У   лютому   1931 р.  прокотилася  нова  хвиля  арештів провідних представників інтелектуальних кіл —переважно визначних учених, які повернулися з еміграції у  1924-1925 рр.      Вони,      за      даними      ОДПУ,     організували «Український національний центр», який очолив видатний національний діяч, історик Грушевський та колишній прем’єр незалежної  України Голубович, на думку властей, - один із головних змовників. Грушевський уже протягом року зазнавав подібних нападок.

Більшість членів «Українського національного центру», як повідомлялося у матеріалах ДПУ, - колишні есери. Більшість обвинувачених відправляли до концтаборів, хоча самого Грушевського попросту усунули з України  і посадили під домашній арешт.

Страшні спогади жителів Хмельницької області.

 

ЯЦКОВА Харитина Демидівна,

нар. 1910 року

Моя рідня жила скрутно. Голод 1933-го доконав старшу сестру, Параску (1905 року народження). А я врятувалася тим, що працю­вала на Донбасі. На шахті вугілля вантажила.

*        *        *

БЕРЕЗНІЦЬКА Домка Іванівна,

нар. 1912 року

Якраз 1933 року йшла заміж. Понад ставом їхали до вінця, то страшно було глянути, що там творилося. Повно голодного люду шукали в очереті черепашок і ніякої уваги не звертали на наш весільний кортеж.

 

*        *        *

ТІМОЩИНА Юстина Овксентіївна,

нар. 1913 року в с.Головчинцях  Летичівського району.

 

У 1933 році я з мамою уже працювала в Головчинецькому кол­госпі. А вижили як? Окрім бідного пайка виручала природа: ліс, річка. Сушили гриби і рибу. Тримали й корову.

Старший мій брат, Григорій, 1902 року народження, вів окреме господарство. Якось вночі нашу хату оточили активісти. Хоч брат й виконав продподаток, а таки все зерно з хати забрали. Мама їздила неодноразово в район, та це нічого не допомогло,  бо брат скурив ту книжку, в якій відмічалось виконання плану, доведеного до його  двору. І все ж таки, це не була основна причина здирства...

*        *        *

СТОРОЖУК Олександра Іванівна,

(1924 — 1992)

 

Мій батько, Сторожук Іван Гнатович, працював бухгалтером. Він був досить сумлінним в роботі.

У Пронилові до колективізації розташовувались поля індусів, тобто тих, хто займався одноосібним господарством. 1932 року зем­лю усуспільнили, а врожай забрали до колгоспної комори.

Тільки у звіті цього не показали. Батько почав добиватися прав­ди. Посварився з головою колгоспу Загайдачним, а також головою сільради.

Вони правди не любили. Для них одна була правда: крики, по­грози, насильство — символ й ідеал сталінської системи. Довго до­копувались до батька і таки придумали версію: «Зв'язок із закор­донними агентами». Страшний голодомор пережив, а репресій не уникнув. Із сталінських застінків не повернувся.

*        *        *

 

Віра Йосипівна Єліц,

 

1921 року народження, с. Галузинці:

 

В 1933 році їли цвіт акації, варили бурякове насіння. Пам'ятаю,як у Теклі  Іваницької померло з голоду двоє діточок. Замотала вона їх у рядно і так поховала на цвинтарі. Нашу ж сім"ю врятувала корова — молоко не дало спухнути з голоду.

 

*        *        *

Пилип  Антонович Грицьков,

 

Колишній перший голова колгоспу с. Згарок Деражнянського району:

 

Колгосп почав вирощувати гарні врожаї зернових культур, буряків, було в достатку молока, м'яса. Аж раптом — голод. Я до цього часу не можу зрозуміти, навіщо в людей забирали останні крихти хліба. Адже урожай був на славу — вистачило б і людям, і державі. Так ні, - вимітали все начисто. Як зараз бачу перед собою озлоблене обличчя уповноваженого з району, його руку, що розмахувала наганом, чую погрози та істеричний крик: колгосп, мовляв, саботує поставки зерна.

*        *        *

Один із активістів пригадує: «Я чув, як діти... душилися, заходилися в криках від кашлю. І я бачив вигляд цих людей,— він був переляканий, благальний, ненавидячий, тупо байдужий, затьмарений відчаєм або палахкотів напівбожевільною зухвалістю і люттю. Візьміть це. Усе заберіть. Є ще горщик з борщем у печі. Він, правда, пісний, без м'яса. Та все ж має буряк та картоплю з капустою. І солений до того ж! Краще візьміть його, товариші громадяни! Ось, зачекайте. Я зніму череви­ки. Лата на латі, але може таки матимуть якусь користь для пролетаріату, для нашої рідної радянської влади".

*        *        *

Протягом жахливої весни 1933 р. я бачив людей, які вмирали від голоду. Я бачив жінок і дітей з роздутими животами,  посинілих,  які ще дихали,  але  з порожніми, позбавленими життя очима. І трупи—трупи в зношених вовняних кожухах та дешевих повстяних черевиках; трупи в селянських хатинах, на талому снігу старої Вологди, під мостами  Харкова... Я бачив усе це  і не  збожеволів,  не покінчив  життя  самогубством.  І не  проклинав  тих,   хто послав   мене   забрати   в  селян   зерно   взимку,   а   весною переконувати людей, що ледве пересували ноги, худі як скелет або болісно опухлі, вийти в поле, щоб „виконати більшовицький посівний план ударними темпами".

Ще один активіст оповідає про те, як він міг, цілком свідомо йдучи за Сталіним, перекладати вину за «ексцеси» на особливо поганих комуністів, але «підозра, що страхіття не були випадкові, а заплановані та санкціоновані найви­щою владою, все глибше западала мені в душу. Цієї ночі вони стали безперечним фактом, що залишило мене, на якийсь час, без будь-яких надій. Сором від цього мені було легше терпіти доти, доки я міг обвинувачувати окремих осіб».

Ще один розповідає про село (не в Україні), де «худоба поздихала за браком корму, люди їли „хліб", зроблений з кропиви, „оладки", зроблені з одного виду бур'яну, „кашу" - з іншого», їли кінський гній, зокрема через те, що він часто містив у собі цілі зерна пшениці. На початку зими поїли всіх курей та іншу живність, яка ще залишила­ся. Тоді перейшли на собак, а пізніше — на котів, «їх нелегко було піймати. Здичавілі тварини почали боятися людей. Люди варили їх. Але з усього того мали жорсткі жили та шкіру. А з голів варили м'ясний холодець».

МОВОЮ ФАКТІВ

1921 рік, січень. Селянські виступи в Україні - прояви різкого невдоволення селян політикою Радянської влади.

*        *        *

8-16 березня 1921 року X з'їзд РКП(б) проголосив перехід до НЕПу: заміна продрозверстки фіксованим продподатком, товарно-грошові відносини, приватні господарства.

*        *        *

1921, літо. Голодомор в Україні (крім України голодували на Північному Кавказі, у Поволжі). Загалом голодувало близько 22 мільйони чоловік. Померло близько 1 мільйона.

*        *        *

17 серпня 1921 року. ВУЦВК прийняв постанову про створен­ня центральних, губернських, повітових комісій допомоги голодуючим. Очолив Г.Петровсьвий.

(Із книги: В.Крушинський, Ю.ЛЕВЕНЕЦЬ. «Історія України», К -1992).

В пам’ять загиблих під час голодомору В. Мацько написав вірш, який описує тогочасне становище в Україні.

 

ВІТАЛІЙ МАЦЬКО

Курними дорогами

Ще гупотіли тачанки,

Жінки-молодиці від дива

Здвигали плечима,

А в хаті, а в хаті...

Ні крихти зерна.

До хати заходить

Голодна зима.

До хати ввірвався

Червоний заспів,__

Немає для нього

Гостинця і ... слів.

— Нічого, кріпіться!

Гуде комнезам,

З-під свити виймає

Не хліб — одрізан,_

Буржуя прихлопнем!

Відкриємо ТСОЗи,

Усе переборем _

І голод, й морози.

Що диво, то диво!

Та слово — не хліб,

І гасло порожнє

Не спине від бід.

Пішли молодиці

До церкви молити

Червоний заспів

Встиг і там оселитись.

Ним править нечистий _

Жди горя й біди.

Злітають із храму

Додолу хрести.

... Курними дорогами

Ще гупотіли тачанки,

Жінки-молодиці від дива

Здвигали плечима.

А в хаті убого:

І зимно, і голо...

В господі лютує

І тішиться, голод.

Архівні документи 1932-1933 років переконують, що в нашому краї, як і в усій республіці, колективізація здійснювалася методом протиставлення різних за майновим станом верств селянства.

З документів Хмельницького обласного архіву постає, що трагічні дні голодомору супроводжувались іншим лихом для селян – репресіями. Підтвердженням цього є чисельні інформації, які зберігаються в архіві. Більшість репресивних заходів стосувалась так званих “ куркулів ” . Однак були непоодинокими випадки, коли засуджували за кілька зрізаних колосків. В інформації Солобковецького райпарткому від 23 липня 1933 року на адресу Вінницького обкому КП(б)У підкреслювалося, в зв’язку з достиганням хлібів у районі збільшилось число випадків знищення врожаю, зрізування колосків. Мешканці Підлісного Мукарева Марія Кушлінська і Антон Колісник зрізали на колгоспному полі 20 кілограмів колосків. За їх вчинок вони були притягнуті до кримінальної відповідальності. Рішенням районного нарсуду Колісник був ув’язнений на 8 років перебування в далеких таборах. Справу Кушлінської розглянула сесія облсуду і винесла вирок до 10 років ув’язнення в далеких таборах.

Аналіз документів засвідчує, що з перших кроків існування у товаристві, а потім артілі була низька продуктивність праці.

За таких обставин держава ставить перед членами артілі непосильне завдання про продажу хліба. Районне керівництво 12 грудня 1931 року констатує кволість хлібозаготівлі у Глинках і затверджує зустрічний план : відвантажити у державні за корма 1500 пудів зерна. А 12 січня 1932 року находить нове рішення. Суть його зводилась до того, щоб ліквідувати всі фонди хліба протягом доби за винятком фондів вчителів і сімей інвалідів.

Скупі архівні матеріали все-таки проливають світло на те, що зароблений колгоспниками хліб на трудодні затримувався для видачі спеціальними розпорядженнями державних органів. Однак у селян забирали не тільки товарний хліб, але й насіннєвий.

Весною 1933 року на адресу правління колгоспу почав надходити потік допомоги про харчування. Одночасно на правлінні розглядалось десятки заяв. Наприклад, 18 травня відреагували на 13 прохань, однак 11 з них було відмовлено у виділенні картоплі. Наслідок таких рішень керівництва сільгосппартії відомий: масовий голод.

Колективізація позбавила селян не тільки землі, самостійного господарювання, а й засобів життя, зробила їх цілком залежними від держави.

 

Під грифом “таємно”

В Славутському районі станом на 20 липня 1933 року від голоду померло 4250 сімей колгоспників, серед них 2135 чол. Опухло і 299 померло. Потерпіло також 4306 сімей, одноосібників в яких налічувалось 3422 чол. опухлих і 689 чол. померлих. Державна допомога суттєво не поліпшувала ситуацію, оскільки становила по 1,7 кг на душу.

Складним було становище і в селах Летичівського, Полонського, Проскурівського, Солобковецького, Чемеровецького та інших районів області. Бюро  партійного осередку «Червона Зірка» с. Сахни Летичівського району 11 червня 1933 р. інформувало Летичівський РПК, що в селі опухла половина мешканців, й лише за травень і половину червня померло 25 душ різного віку. До того ж 50 чол. померло тут у перші весняні місяці.

Зов. Таємно

Сер. “К”

СЕКРЕТАРІЮ РПК –

м. Меджибож

6\ІІІ-1932             № 288

СПЕЦ-ЗВОЛКА № 32

…с. ГНАТІВЦІ.  Завдяки відсутності переведення масової роз’яснюючої роботи та активізації А/Р елементу,  під впливом якого біднота відмовляється переводити весняний засів. Так, наприклад, 28/ІІ-ц.р. відбулися збори бідноти, на яких МЕЛЬНИК Явдоха, біднячка, одноосібниця висловилась: “Що ми з цього маємо, що рахуємось з КНС. І раніше я мала скидку, а цього року я дала 47 пуд. хлібозаготівлі, а решту прийшли і самі забрали 7 пуд., тепер допомоги бідноті немає ніякої. Я землі тепер не хочу подам заяву до сільради, аби землю з мене зняли і сіють хай самі, бо в мене нема чим сіяти, все забрали і я сіяти не буду ”. виступ Мельник Явдохи підтримувала Ковалюк Олена.

Райуповноважений ДПУ УСРР по Меджибізькому району КАЦ

Уповноважений СПВ        ОБОДОВСЬКИЙ

 

 

Схема причин та наслідків голодомору

 

 

 

Причини голодомору
Необхідність знищення українського народу як свідомої національної верстви, яка загрожувала імперським прагненням Москви		Непосильні для селян хлібозаготівлі, конфіскація владою продовольчих запасів; надмірний хлібний експорт			Небажання колгоспників працювати в громадському господарстві		Економічні прорахунки,спроба здійснити соціалістичне будівництво воєнно-комуністичними методами
Точки зору на причини голодомору
Голод був спланований Й.Сталіним заздалегідь, щоб винищити українське селянство, у якому вбачався оплот націоналізму і приватновласницької психології				Необдумана політика добування коштів на індустріалізацію, коли доля селянства не бралася до уваги
Голод розпочався у грудні 1931 року і тривав до початку 1934 р.  Найбільшого прояву досяг у червні 1933 р.
Наслідки голодомору
Завершення колективізації, утвердження колгоспної системи, розорення села	Масові жертви(за різними оцінками від 2,5 до 8 млн. осіб). Підрив генофонду Української нації		Придушення опору Українського селянства			Переселення селян з Росії в Україну(Донецьку, Дніпропетровську, Харківську обл.)		Голодомор став приводом для розгортання боротьби з «українським буржуазним націоналізмом» (прибуття 1933 р. комісії  на чолі з П. Постишевим)

 

 

 

 

 

 

 

З наведених вище документів, розповідей та фактів, можна зробити висновок, що голодомор є найбільшою трагедією України. Указами та розпорядженнями обласного організаційного комітету передбачається проведення заходів по влаштуванню пам’яті загиблих під час голодомору. Кожен з нас в душі розуміє яке це було нещастя для України.

Кожного року ми вшановуємо пам'ять загиблих: проводимо мітинги, ставимо театральні вистави, деякі пишуть вірші присвячені подіям 32-33 рр. але важливо не це.

Важливо те,  щоб кожен з нас зрозумів сам для себе, яке горе спіткало Україну, та скільки лиха воно принесло за собою.

І хай пам'ять про померлих дідусів, бабусь, батьків, всіх рідних і знайомих буде вічною і світлою. А головна мета майбутнього покоління – не допустити такого лиха знов.