Матеріали до уроку "Відлуння літ"

Про матеріал

В запропонованому посібнику подаються матеріали літератури рідного краю. Рекомендовано для використання в роботі учителів української мови та літератури.

Перегляд файлу

Міністерство освіти і науки України

Відділ освіти, молоді, спорту, культури

виконавчого комітету

Старосинявської селищної ради

Мшанецький навчально-виховний комплекс

«Загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів, дошкільний навчальний заклад»

ВСЕУКРАЇНСЬКА КРАЄЗНАВЧА ЕКСПЕДИЦІЯ

«МОЯ БАТЬКІВЩИНА - УКРАЇНА»

НАПРЯМОК: «Духовна спадщина мого народу»

ВІДЛУННЯ ЛІТ

ПІДГОТУВАЛА

КРАВЧУК ІННА ОЛЕКСАНДРІВНА

учениця 8 класу

Мшанецького навчально-виховного комплексу

«Загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів,

дошкільний навчальний заклад»

Керівник: Супотніцька Олена Григорівна

педагог-організатор

Мшанецького навчально-виховного комплексу

«Загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів, дошкільний навчальний заклад»

Тел. 0962883286

ЗМІСТ

ВСТУП………………………………………………………..4-5

РОЗДІЛ 1 ПОКЛИК РІДНОЇ ХАТИНИ (життєвий шлях письменника)………………………………………….6

РОЗДІЛ 2 ДО ЗЛЕТУ ПОЕЗІЇ ЗРІВ РОКАМИ………….7

2.1 ЗГАДКИ МИТЦЯ……………………………………….6

2.2 ТВОРЧИЙ ЗЛЕТ……………………………………….6-8

2.3 ІЛЮСТРАЦІЇ ДО ЗБІРОК……………………………10

2.4 ВІРШІ ПОКЛАДЕНІ НА МУЗИКУ…………………..10

РОЗДІЛ 3 ЗБІРКИ ВОЛОДИМИРА ЯРЧУКА………….11

3.1 ВІДЛУННЯ ЛІТ……………………………………….11-12

3.2 НА КРИЛАХ ДУШІ………………………………….12

3.3 ВУСТАМИ СЕРЦЯ ………………………………….12

3.4 ЛЮСТЕРКО ДОЛІ………………………………….12 - 14

3.5 НА СЕМИ ВІТРАХ ……………………………..14 - 16

3.6 ЦВІТ НЕЗАБУДОК………………………………….16

3.7 У КУПЕЛІ СУЦВІТТЯ …………………………..16-17

3.8 ОДВІЧНА МУЗИКА МОЯ ………………………..17-18

3.9 У ШАТАХ ПЕРЕЛЕСНИКА ……………………….18 - 19

РОЗДІЛ 4 ХМЕЛЬНИЦЬКА ОБЛАСНА ЛІТЕРАТУРНА СПІЛКА «ПОДІЛЛЯ»……………………………………………20 - 21

ВИСНОВОК……………………………………………22 - 23

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ДЖЕРЕЛ……………………………………24

ДОДАТКИ

ВСТУП

«Не кричи на весь світ –

Скажи про своє село,

але так, щоб почув увесь світ»

Мілош Форман

Любов до Батьківщини починається з любові до рідного краю. А любити землю своїх батьків неможливо, коли не знаєш її історії, духовних витоків. Витоки патріотизму починаються там, де людина вперше усвідомила себе особистістю, де взяла в руки першу книжку, відчула красу рідного краю. А краєзнавство відкриває нові грані місцевості, де людина живе, пізнає життя, яке тут було у попередні роки, наповнює новим змістом історію. Воно є безцінною скарбницею збереження досвіду багатьох поколінь - містком, який зв'язує минулі покоління з прийдешніми.

Великі зміни, які відбуваються в житті нашої країни і які відкривають нові факти історії породили у молоді прагнення до вивчення минулого свого народу, своїх коренів, до відродження національної культури. В такій ситуації школярі здебільшого звертаються до книг, бібліотек. Бібліотечне краєзнавство здатне заповнити той духовний вакуум, про який зараз багато говорять, бо духовність зростає, розвивається разом з любов’ю до рідного краю.

Літературні традиції Подільського краю вагомі і багаті. Ціле сузір’я яскравих імен дала Хмельниччина: подоляни справедливо пишаються ними.

Недарма прозу називають розумом, а поезію - душею. У римованих рядках стільки прихованого символізму, сили, особливої енергії. Поезія є різна, бо й душі різні. В когось вона сумна, заплакана, строката, а в когось – піднесена, бадьора, мелодійна….

Проживши 40 років у місті Хмельницькому, Володимир Ярчук так і залишився поетом села, хоча і прожив в ньому 17 дитячо – юначих років. Поет стверджує: “Верта додому батьківська любов, як повертають в рідний край лелеки”

Своїм творчим доробком Володимир Ярчук витворив нетлінний пам’ятник подільському краю, рідному селу Мшанець, коханій дружині, батьківській хаті та своїм батькам.

Поезію чисту, ліричну, живильну, як ковток свіжої води у спрагу, творить подільський поет, член Конгресу Літераторів України, літературної спілки «Поділля», Володимир Ярчук. За останні десять років він встиг видати вісім власних збірок, найновішою ж є «Одвічна музика моя».

Про творчі шляхи Володимира Ярчука, його життєві і мистецькі здобутки наша з вами розмова.

РОЗДІЛ 1

ПОКЛИК РІДНОЇ ХАТИНИ

(Життєвий шлях поета)

Крізь вушко долі пропускаю душу,

З дитинства зачаровану селом.

Лелечий клекіт кличе знов під грушу

Зігріти серце батьківським теплом (Додаток А)

Ярчук Володимир Миколайович народився 14 квітня 1940 року в селі Мшанець Старосинявського району Хмельницької області.

Закінчив школу в рідному селі ( Додаток Б), Кам’янець-Подільське культосвітнє училище, Московський інститут культури та народний університет мистецтв, п’ятирічний факультет станкового живопису та графіки.

Вчителював, працював директором будинку піонерів та школярів, завідував райвідділом культури в Старій Синяві. З 1968 року в місті Хмельницькому працював проектувальником, художником-оформлювачем, художником-графіком. Він є автором ескізів багатьох мозаїчних панно та макетних проектів архітектурних будов, які демонструвалися в павільйоні тваринництва в місті Києві на ВДНГ (Москва – 1967).

Друкувався в тижневику «Козацький вісник» (2005), збірці «Старосинявська весна» (2002), в газеті «Літературна громада»», в альманахах «Осик осінній сон» (2002), «Творче Поділля. Ювілей» (2003), в міжнародному літературному журналі «Склянка часу», в п’яти номерах альманахів «Медобори» (2005-2011), у дев’яти томах: «Хай святиться ім’я твоє» … ( до 1020 – річчя хрещення Київської русі.

Володимир Миколайович – член Хмельницької міської літературної спілки «Поділля» (2003), входить до складу редакторів Хмельницького відділення ВТС « Конгрес літераторів України».

РОЗДІЛ 2

До злету поезії зрів роками

2.1. Згадки митця

Коли йому було 10-15 років, він дуже любив весну. Особливо чарівною вона йому здавалася у рідному селі Мшанець на Старосинявщині.

Часто вмощувався у затишному місці за батьківською хатою з солом’яним дахом і вдивлявся в весняні краєвиди.

Тліючий на сонці сніг, перші пташині трелі пробуджували потяг до чогось високого. Саме тоді він спробував писати. Звичайно, на той час його вірші були ще не професійні, але він вже відчував зародження поетичного дару.

Певний час у його поезій було затишшя, пов’язане з тим, що він працював, навчався. Після школи поїхав на шахту на Донбас. Повернувшись, почав студіювати предмети для вступу у вуз. Кар’єра його почалася з вчителювання у школі села Адампіль – там був викладачем музики. Саме школа його повернула до віршів. Доводилося організовувати для школярів цікаві вечори з віршами та піснями, їх вигадував він сам. Писати про шкільне життя йому було до душі. Гомінкий шкільний вулик, дитячі радощі, перші почуття старшокласників, уроки збуджували його до віршів, які часто перекладав на музику. Серйознішати його вірші почали в той час, коли він працював директором Будинку піонерів і школярів у Старій Синяві та завідував Старосинявським районним відділом культури.

Писав вірші для мистецьких заходів, присвяти, сценарії, здебільшого гумористичні.

2.2. Творчий злет

Після насиченого по діями періоду у нього був час усамітнення.

Він тоді жив сам, працював у міському будинку побуту «Південний Буг» графіком портретистом. Робота його була творча, але не важка, вистачало часу на мрійництво. Бувало, ввімкне у своєму кабінеті радіо і починає роздуми про життя, про щось світле, радісне, чого не вистачало. Усе те, що мололося на його внутрішніх жорнах, він виливав на папір. Коли таких поетичних сповідей душі накопичилося чимало, захотілося почути про них думку розуміючої людини, таким для нього став Іван Кубицький .

Він порадив йому писати більш метафорично, символічно.

Він прислухався до його слів. Ріст його віршів помітили, він й сам відчув, як поглибшало його слово, наповнилося соковитістю.

Поезія стала невід’ємною частиною його життя. Приблизно десять років тому його прийняли до літературної спілки «Поділля», саме тоді вийшла перша збірка «Відлуння літ» . Через п’ять років після того він став членом Конгресу літераторів України, де потоваришував з відомими іменами сучасної літератури Надією Пукас, Володимиром Косаковичем, який згодом став його наставником і редактором, та іншими.

Тематика його поезії - різноманітна. Але пріоритетними є інтимна і пейзажна лірика, вірші про родину та війну. Ці теми особливо хвилюють і спонукають до римування.

Вірші про кохання присвячував дружині. Саме про неї він марив, саме їй присвячена його інтимна лірика. Вірній супутниці його життя присвячується кожна збірка. Символічний портрет дружини, на фоні красот природи є на початку кожного його видання. Зустрівся він з нею випадково, але зустріч ця була романтичною.

На березі Кримського моря, куди він поїхав відпочивати з родиною, вона продавала картини.

Запропонувала купити мистецький витвір і йому. Так вони познайомилися, а вже після двох побачень він запропонував їй переїхати до нього у Хмельницький.

Милується собою дуб в озерці,

Стрункій тополі нині приглянувсь,

А у берези защеміло серце.

Лицем поблідла… Граб її торкнувсь

Тихцем обняв:- даремно ти страждаєш…

Не вартий він твого і волоска,

Кохай мене, так як його кохаєш,

Батьки нас заручили з колоска.

Пошле дітей Бог – ти його забудеш,

У них щасливі радощі життя!.....

(Щоб личко квітло. Наливались груди),

Був безтурботним, як оте дитя

Вдивляюсь в нього… Сподіваюсь в храмі,

Що перший – зрадник. Другий - кіш добра.

Дитя – не гріх і не велика драма,
Вони майбутній братик чи сестра!...

І, закохались. Діточок плекали.

Втішалися у озері – ставку.

В одинці – дуб. Зозуленька скувалась.

- О, де ж ви дітки!... Лиш ку-ку й ку-ку….

(поезія присвячена першій зустрічі митця з дружиною

2.3. Ілюстрації до збірок

Ілюстрації до своїх збірок створював сам поет.

Адже малювати навчився у Кам’янецькому училищі, пізніше у Московському інституті культури, Московському університеті мистецтв.

По закінченню цих вузів працював художником у багатьох художніх майстернях, понад десять років працював архітектором макетного проектування в проектних інститутах. Він – графік, тому його ілюстрації локанічні, виразні. (Додаток В 1, 2)

2.4 Вірші покладені на музику

На два його вірші написав музику Володимир Подоба, десять пісень у його репертуарі – авторські,приємно що до одного його вірша музику написав відомий подільський композитор Іван Пустовий. Охоче виконують його пісні соліст ансамблю «Ретро» Леонтій Стахов, його донька Надійка. Часто співпрацює із СЗОШ №6, де його пісні виконує шкільний колектив «Старшокласник». Оспівала його поезію й вчителька музики цієї школи Леся Герасим’юк.

Здавалося про все, про що мріяв Володимир Миколайович, до чого наполегливо поривався, врешті решт здійснилося.

Ішли роки, а заспокоєння не проходило. І тільки тоді, коли з під його руки вилилися перші поетичні рядки, зрозумів: саме цього і не вистачало..

Не вистачало поезії, простої, тихої, спокійної.

РОЗДІЛ 3

3.1. ВІДЛУННЯ ЛІТ

Поет стверджує: «Верта додому батьківська любов, як повертають в рідний край лелеки». Його душа квилить чайкою над рідкою домівкою: «Смакуєш навіть гіркоту страждання, коли віршуєш ямбів сонет».

В сільському пейзажі Ярчукові завше вчувається музика, що лине «від пісні колискової села»:

Співає поле мрійним видноколом

Чарівну пісню під орган небес.

Тополі в росах підняли подоли,

Бредуть лугами з нами, ген до плес.

Прикметною ознакою поетичної палітри Ярчука є багата і яскрава за образністю та художньою колоритністю метафоричність вислову. І у нього це так природно, невимушено (й не вимучено, як у декого!).

Цей духмяний словниковий вінок метафор (погляньте на «Зміст») бринить у кожній назві вірша: «Криничка личко приховала в травах»,

«Злетіло птахом сонце над землею», «Весільним блиском грає зорепад», «Весна ширяє на могутніх крилах», «Як ліс крадеться повз п'янкі луги» і тощо.

Коли читаєш вірші Володимира Ярчука, то час-від-часу «спотикаєшся» на незручності - діалектизми, русизми, - які кортить корегувати в руслі дистильованої літературної мови. Але спохвачуєшся, прочитавши застереження в кінці книги: «Стилістика, орфографія, пунктуація та художнє оформлення - авторські». Таке трепетне ставлення до рідного слова, усотане ще з молоком матері, засвідчує самобутність та аромат подільського діалекту. Ярчук ні під кого «не косить», він сам по собі. Такий, як у житті: відверто щирий, без догідливості критикам.

З усього сказаного можна зробити резюме: Своїм творчим доробком Володимир Ярчук витворив нетлінний пам'ятник подільському краю, рідному селу Мшанець, коханій дружині, батьківській хаті та своїм батькам.

З 2006 року він є членом Всеукраїнської творчої спілки «Конгрес літераторів України»

3.2. НА КРИЛАХ ДУШІ

"На крилах душі" - друга книга поезій подільського автора Володимира Миколайовича Ярчука, любовна а також пейзажна лірика якою привертає до себе увагу напрочуд глибоким проникненням у сутність людського буття, і віддзеркаленням його за допомогою образного, тихого, спокійного поетичного слова.

Ви шановні читачі, можете пересвідчитися самі, як тільки пірнете у хвилі сторінок цієї щойно народженої книги.

3.3. ВУСТАМИ СЕРЦЯ

Неухильно намагаючись додержуватися вислову- заповіді: "Бог Трійцю любить", поет-подолянин Володимир Миколайович Ярчук - приємно порадував любителів красного письменства, випустивши в світ свою третю книгу "Вустами серця".

Далека від футуристичних забаганок сьогодення і задиркуватого авангардистського рашпіля, його поезія вабить нас, читачів, своєю світлою безпосередністю, тонким ліризмом і сердечним теплом, а ще рідкісними у наш час щирістю і откровенням.

3.4. ЛЮСТЕРКО ДОЛІ

Кожна поява в світ нової книги - це точна подія у житті і велике свято для її автора, а ще невимовний дарунок долі та чарівна винагорода; налічені години, дні і тижні радісно-хвилюючого народження, бодай навіть у муках, наче тої дитини, дарованої Господом Богом, світлих поетичних творів.

З такими думками узявся за написання Володимир Касакович передмови до нової книги лірика Володимира Ярчука «Люстерко долі».

Стежка – змійка в’ється в клени

Попід вишні й грушу,

Під грибочок хати-нені.

В синь бузків, жар-ружі.

Стіни білі. Стріха в зіллі.

Рушниками вбрані

Образи, як на весіллі –

Трійці клич і мами.

В гойдалку мого дитинства,

На семи вервечках.

Літ блаженство в швидкоплинствах,

Призьбочки краєчок.

З мережкою-споришами

Під п’янким під небом,

На клич вічний тата й мами,

Ваблячих до себе.

Стежка-змійка попід грушу.

Без. Могилка хати.

Поклонюсь їм, біль заглушу

Я гіркої втрати.

Володимир Касакович гадав, що дуже легко буде йому, як постійному редактору творів Володимира Миколайовича, розповісти про нього, людину неординарну і талановиту, а разом із тим і про його новий вагомий поетичний доробок, кожний рядок якого наскрізь пронизаний і сповитий не розпачем і журбою, а життєстверджуючою, світлою вірою і надією у день прийдешній. Отож, гадав легко буде викласти все це на папері та, виявляється помилився. Я важко висловити свої почуття, захоплення, які переповнюють душу,

закоханість у навколишній світ, рідну землю. Як передати сонячну гаму та образність схвильованість поета? Якими словами розкрити щиру душевну сповідь митця.

Не інакше як разом усім читацьким кошем пірнути і осягнути увесь витвір Володимира Миколайовича, витвір, чарівний і напрочуд ліричний, оздоблений, піснями, так, саме піснями. Бо він іще і композитор

3.5. НА СЕМИ ВІТРАХ

Збірка «На семи вітрах» - вибране з шести поетичних книг (2003-2008 рр.) Володимира Ярчука. Це своєрідний логічний підсумок творчого поступу, «Відлуння літ» (назва першої збірки), прожитих, пережитих і вистражданих автором. У них виписана його доля:

Навіщо, доле, ти наворожила:

Натомість смутку, сподівань і мрій,

В стрімкому леті дружні дача крила

Й лебідку в небі, як рятунок мій?..

Кожна збірка - це знакова віха в неухильному леті поетичних дум, «вузлики на згадку», що зблискують «Цвітом незабудок» (назва останньої збірки) про рідне село Мшанець, що на Старосинявщині, про батьківську хату:

До тебе, краю, може б я не линув

Щоднини, щохвилини залюбки,

Якби не поклик рідної хатини.

Звідкіль у рай давно пішли батьки.

Відкривається «Вибране» найоб'ємнішим (80 віршів із 245) розділом інтимної лірики - «Несе кохання птахом над землею». Він нагадує розлогу поему про кохання у віршах, розкриває душевний стан ліричного героя, в якого «страждань безмірна глибочінь».

Загалом, «Вибране» має сім означених розділів, де кожен з них несе своє смислове навантаження: філософія буття у другому, третьому і шостому розділах - «Зов часу в лет незнаними стежками», «За світ під сонцем, рідні, вам чолом», «Гарячий подих променів жар-птиці»; пейзажна лірика у четвертому і п'ятому - «Розхристане і тихе, тихе море», «Здрастуйте, осини і берізки». Завершується збірка розділом «Час із страшенними очима», де жахіття війни подані не на рівні осмислення їх воїном, а описані «дитиною війни» - на рівні відчуттів півторарічної дитини, коли «долівку ще не міряв пішки, і гріла мамина пола...»

Якщо відслідковувати збірку за збіркою формування поетичного стилю Володимира Миколайовича, то можна помітити бурхливу кристалізацію образної сфери: від юначого римування у шкільні роки, як потреби душі, до високостей філософських узагальнень з глибинним усвідомленням суспільної ваги художнього слова, як чинника патріотичного виховання підростаючого покоління.

Незмінним, що в'яже усі збірки в єдине ціле, є витончене художницьке світобачення автора, розлоге словесне (наче пензлем) змалювання розкішної подільської природи, доповнене власними графічними ілюстраціями в кожній книзі - батьківська хата, став, портрет дружини. Недарма ж закінчив Московський народний університет мистецтв (графіка, дизайн) та Московський інститут культури (режисура), Ярчук, до речі, є автором ескізів багатьох мозаїчних панно та макетних проектів архітектурних будов, які демонструвалися в павільйоні тваринництва в м. Києві на ВДНГ (Москва - 1967).

Понад сорок років проживши у місті Хмельницькому, Ярчук так і залишився поетом села, хоча і прожив у ньому 17 дитячо-юначих років. Вже майже сімдесят п’ять стукнуло, а Ярчук марить ним і сьогодні:

Давно стара заклякла піч.

На палицю підперлась грубка,

І не воркує тихо в ніч

Над нами матінка-голубка.

ЇЇ слова благословінь

Пронизують мене повсюди: -

Завжди жени від себе лінь,

І Бог про тебе не не забуде!

3.6. ЦВІТ НЕЗАБУДОК

"Цвіт незабудок" - така назва нової книги віршів поета-подолянина, члена Всеукраїнської творчої спілки "Конгрес літераторів України" Володимира Ярчука, у якій він з розділу в розділ, традиційно-неспішно, схвильовано і лірично веде розповідь про свою кохану, про батьків-селян і жахливе голодне дитинство.

Немає сумніву, що любителі красного письменства, з цікавістю пірнаючи у дивосвіт автора, віднайдуть і для себе щось корисне і конче необхідне.

3.7 У КУПЕЛІ СУЦВІТТЯ

Як свідчать численні факти нашого грізного сьогодення, здебільшого хто не витримує і падає під першими ж хвилями лютих негараздів, породжених відносинами чорного ринку, це найбільш вразлива і незахищена людина мистецтва.

Як же йому, Володимиру Миколайовичу Ярчуку, професійному художнику, архітектору, музиканту, методисту культурно-освітньої роботи, режисеру театралізованих сцен та вистав вищої кваліфікації, вдалося встояти і зберегти в собі за цих умов найцінніші надбання такі як: порядність, толерантність і духовність, причому не тільки зберегти, а й щедро дарувати їх часто-густо колегам, однодумцям, друзям? – «Запитую я сам у себе і приходжу до висновку, що надійною запорукою цьому, насамперед, була, є і неодмінно буде в подальшому моє тихе, спокійне, розважливе поетичне слово.»

Саме воно, а не щось інше, народжене подивом навколишнього світу і вилите з-під пера на папір, допомагає Володимиру Миколайовичу Ярчуку, з діда-прадіда сину українського села, не схилятися перед лихоліттям, а сміливо зустрічати і долати як те цунамі, безвихідь і скруту. Незаперечним доказом сказаного слугує і четверта книга поезій Володимира Ярчука "У купелі суцвіття", яка щойно побачила світ і яка, сподіваюсь, теж знайде свого уважного читача.

3.8. ОДВІЧНА МУЗИКА МОЯ

Збірка «Одвічна музика моя» Володимира Ярчука - це своєрідне логічне продовження поступу: «Відлуння літ», «На крилах душі», «Вустами серця», «У шатах перелесника», «У купелі суцвіття», «Цвіт незабудок», «На семи вітрах», «Наперсток духмяного літа», «Люстерко долі» прожитого і вистражданого автором.

У них написана його доля:

Навіщо, доле, ти наворожила:

Натомість смутку сподівань і мрій,

Дала в стрімкому леті дружні крила

Й лебідку в небі, як рятунок мій

Характерність нової книги, яку він присвячує найдорожчим у житті людям - батькам, портрети яких виконані особисто ним у техніці «гризайль» і розміщені під словами «За світ під сонцем, рідні, - вам - чолом!». Вони доповнені епіграфом:

У миттях, що теплом зігріті

Сердечну заспокою втому

Нема ріднішого на світі,

Як стежка що веде додому.

До тебе, краю, може б я полинув

Щоднини, щохвилини залюбки,

Як би не поклик рідної хатини,

З якої в рай давно пішли батьки.

Його душа квилить чайкою за домівкою: «Смакуєш навіть гіркоту страждання, коли віршуєш ямбовий сонет». У сільському пейзажі Ярчукові завше ввижається музика, що лине «від пісні колискової села»:

Співає поле рідним видноколом

Чарівну пісню під орган небес

Тополі в росах підняли подоли,

Бредуть з лугами з нами ген до плес

Загалом книжка має сім розділів, кожен із них несе своє смислове навантаження: «Приходите у сни ви знов і знов», «Серце від щастя примружує вічі», «Любовні подихи природи», «О море, море», «Обходь, синочку, сіті сатани», «Світ мій з дитинства вальсує-кружляє», «На променях пісні».

Прикметною ознакою поетичної палітри В.Ярчука є багата і яскрава за образністю та художньою колоритністю метафоричність вислову. У нього це так природно, невимушено. Цей духмяний словниковий вінок метафор: «Відлуння літ», «На крилах душі», «Вустами серця», «У шатах перелесника», «У купелі суцвіття», «Цвіт незабудок», «На семи вітрах», «Наперсток духмяного літа», «Люстерко долі» бринить у кожній назві вірша: «Криничка»

3.9. У шатах перелесника

Спочатку, відверто кажучи, до рукопису нової книги лірики Володимира Ярчука я поставилась досить скептично. Чим іще, промайнула думка, автор може заінтригувати прискіпливого читача? Якими несподіваними рядками здатний захопити і здивувати його, полонити і занурити у невимовно чарівний світ її Величності Поезії? Адже все це тихо і спокійно він зробив у попередніх своїх книгах.

Та варто було перегорнути кілька сторінок нового рукопису, як сумніви мої непомітно зникли. Натомість з'явилась краплина радості і за автора, і за нові поетичні фарби, і за глибоке проникнення його і злиття з оточуючою нас, людей, природою.

Вирости судилося в селі

Світ зустріть із чебреців перині.

Мисник. Хліб духмяний на столі.

Рушники.. Ви не забуті нині!

З дерева життя ви, рушники.

Лик ікон журливий та ласкавий.

Тут батьків коріння і ростки,

Щоб їх біля серденька плекали.

З юні відгук босоногих літ

І любов до праці із дитинства –

Прививав її, як дичку, дід,

Кільця йшли з утроби материнства.

А позвала сиза далечінь –

Рушники, у півнях, звали смуту.

В покуті пшениця і ячмінь

В снопику, на сіні, не забуті.

Рушники – святиня, рушники –

Міражі дитинства – райські храми, -

Промінь, що сіяє крізь роки,

Ви – гіркі й солодкі сльози мами.

Слава Богу, виявляється, є ще у Володимира Ярчука порох в порохівниці, і що найголовніше - гострий зір справжнього художника.

Розділ 4

ХМЕЛЬНИЦЬКА ОБЛАСНА

ЛІТЕРАТУРНА СПІЛКА «ПОДІЛЛЯ»

З 2006 року Володимир Ярчук член «ХМЕЛЬНИЦЬКОЇ ОБЛАСНОЇ ЛІТЕРАТУРНОЇ СПІЛКИ «ПОДІЛЛЯ»

Проголошення незалежної, суверенної, соборної держави України в 1991 році дало поштовх відродженню національної культури і духовності. Творче піднесення, що запанувало в літературному житті Хмельницького, вилилось в створення нових творчих спілок і об'єднань. Так, 3 січня 1993 року на установчих зборах літераторів міста була створена, а 25 червня зареєстрована в міськвиконкомі незалежна, добровільна організація літераторів - Хмельницька міська літературна спілка "Поділля".

Було розроблено і прийнято Статут цього об'єднання. До організації увійшло тоді 20 літераторів: Іван Кубицький, Микола Коваль, Петро Савчук, Надія Пукас (ініціативна група), Євгенія Богдан-Бєлова, Дмитро Брилінський, Володимир Ярчук Михайло Гуменицький, Володимир Дмитрик, Микола Житар, Володимир Касакович, Богдан Костюк, Валерій Котомкін, Борис Кузін, Ольга Лихогляд, Анатолій Сваричевський, Михайло Цимбалюк. Згодом до них приєдналися поети, прозаїки, краєзнавці міста, які не входили до складу обласної організації Національної спілки письменників України, - це Раїса Біберна-Тимчук, Олександр Босенко, Марія Будзінська, Галина Ісаєнко, Павло Козінчук, Микола Куземський, Микола Хоружий та інші.

З 1993-го очолював спілку Микола Коваль. У 1995-1996 рр. - Володимир Касакович і Михайло Цимбалюк, 1997-2005 рр. — поет Володимир Дмитрик, 2005-2011 рр. - Войчишен Петро Іванович. З 2011 року головою став Цимбалюк Віктор Іванович.

Визначною спільною працею колективу спілки став випуск першого в історії Подільського краю художньо-літературного альманаху "Творче Поділля" (Хмельницький, 1993. Редактори В.А. Дмитрик, МІ. Коваль, II. Кубицький). Альманах виходив у 1995, 1998 роках, а в 2003 році побачив світ альманах "Творче Поділля. Ювілей".

З 1995 року щоквартально виходить часопис "Літературна громада" - орган Хмельницької літературної спілки "Поділля". Наклад - 300 примірників (спецвипуски до визначних дат - 1000 примірників). Це єдине періодичне художньо-літературне видання на Хмельниччині.

Першою об'ємною сумісною працею 18-ти авторів Поділля стало видання історико-краєзнавчої збірки статей, свідчень та документів "Великий Терор на Хмельниччині" (1997 р., друге, доповнене видання 2004 р.). Того ж 1997 року спілчани у Сімферопольському видавництві "Доля" випустили три збірки "Поезія-97".

Знаковою мистецькою подією у культурному житті міста і всього краю став випуск антології "Хмельниччина поетична - 2000" у двох книгах по 180 сторінок - "Безсоння вишень" та "Осик осінній сон" (редактори-упорядники В Дмитрик та М.Хоружий).

Творче життя в спілці забуяло з новою силою з приходом нового поповнення: поетів Михайла Войнаренка, Віталія Міхалевського, дитячої письменниці Алли Цюпак та прозаїка, літературного критика, мистецтвознавця Миколи Кульбовського, який ввійшов в літературу як зрілий автор.

Більш як 20 членів спілки друкували свої твори у міжнародному літературно-мистецькому журналі "Склянка Часу" (Україна-Росія-Німеччина).

575-річчя м. Хмельницького спілка зустріла виданням поетичної антології "Плоскирів... Проскурів... Хмельницький", в яку увійшли кращі поетичні твори про рідне місто.

Серед спілчан - люди різних професій: художники, музиканти, вчителі, юристи, хлібороби, лікарі, студенти. У повсякденному житті вони перебувають у постійних цікавих мистецьких пошуках, творчих експериментів. (Додаток И)

ВИСНОВОК

За проведеним дослідженням можна зробити такі висновки:

- Голос Володимира Ярчука виразно звучить у сучасній українській поезії.

- Його вірші приваблюють тонким ліризмом, свіжістю образного мислення,оригінальністю стилю.

- Володимир Ярчук - блискучий майстер слова і справжній громадянин

України.

- У його поезіях сконцентровані глибокі й мудрі думки: призначення людини на землі, протиборство добра і зла, пошанування батьків як найдорожчих людей, ніжна, трепетна любов до рідної землі, з якої вирушив у широкий світ, любов до України.

- Поезіям Володимира Ярчука притаманні щирість, задушевність, яскрава, емоційно наснажена образність, звернення до найсокровенніших людських почуттів.

- Своїми творами поет утверджує почуття неповторності кожної особистості, національної гідності як головної передумови повноцінного життя усього народу.

- Думки про Поділля допомагали В. Ярчуку усвідомити свою причетність до рідного краю, його історії. Спорідненість з кожною людиною, яка тут мешкає, уявляється поету як дар Божий, як доля, якій треба бути вірним до скону. Виливаючи свої щирі слова до рідної землі, він ніколи не забував, що вона - частинка неосяжної України.

- Ліричний герой його поезій захоплений споконвічним призначенням людини, закоханий у красу рідної землі, у звичайній ситуації готовий до душевної розмови, болісно реагує на прояви бездушності.

Нами було досліджено поезії, які пройняті високими патріотичними почуттями, які відіграють велику роль формуванні підростаючого покоління.

Ми переконались, що Володимир Ярчук створив такі поезії, які зачіпають найтонші струни людської душі. У звичайному він зумів побачити незвичайне, відшліфував кожне слово - і засяяло воно новим блиском, новою гранню.

Отже, «квітує і плодоносить рясний сад поезії В. Ярчука, дарує людям творіння, осяяні теплом і щирістю його доброї душі»

Результати дослідження сприятимуть подальшому вивченню й глибшому розумінню поезій Володимира Ярчука, будитимуть прагнення заглибитись у розмаїття барв рідного слова.

Ці знання допоможуть нам орієнтуватися у навколишньому світі, обирати правильний шлях для досягнення своєї мети.

На прикладах творів письменників-подолян виховується покоління із стійким характером, сильною волею, добрим серцем, чистою совістю. Їхні твори вчать любити Україну, поважати її мову, історію, традиції, бути реалістами, долати нинішні проблеми, утверджують на подільській землі ідеали Українського Відродження.

Разом з тим це зобов'язує нас долучатися до нових досліджень, отримувати нові знання, а від плідної, творчої праці мати справжнє задоволення.