Матеріали до уроку зарубіжної літератури у 8 класі "Життя і творчість польської поетеси Віслави Шимборської".

Життя і творчість польської поетеси Віслави Шимборської

Віслава Шимборська

Віслава Шимборська – польська поетеса й есеїстка, лауреатка Нобелівської премії з літератури. Авторка видала 13 томів віршів, а її твори перекладено понад 40 мовами.

Віслава Шимборська – співзасновниця Товариства польських письменників, член Польської академії знань. Діяльність Віслави Шимборської відзначена Орденом Білого Орла, найвищою нагородою Польщі. Шимборську звали «першою дамою» польської поезії.

Дитинство та юність майбутньої лауреатки Нобелівської премії

Віслава Шимборська народилася 2 липня 1923 року в містечку у Великопольщі. Літературний талант Віслави Шимборської розкрився в дитинстві. Відомо, що за написаний юною авторкою вірш батько дав донечці дрібні монети.

З Великопольщі родина Шимборських переїхала до Кракова, з яким поетеса була пов’язана решту свого життя. У Кракові Віслава Шимборська відвідувала початкову школу та гімназію сестер урсулянок.

З початком Другої світової війни дівчина продовжила навчатися таємно, Під час окупації, у 1941 році, вона склала екзамени. У 1943 року почала працювати клерком на залізниці, аби уникнути вивезення до Німеччини. В той же час уперше виконала ілюстрації до книжки (підручник англійської мови First steps in English Яна Станіславського) і почала писати оповідання, іноді — вірші. З 1945 року Віслава Шимборська брала участь у літературному житті Кракова.

Після війни Віслава розпочала вивчати полоністику і соціологію в Ягеллонському університеті, але важке матеріальне становище змусило її припинити навчання. Віслава вимушена була залишити університет заради роботи в редакціях культурних журналів.

Поетичний дебют Віслави Шимборської

1945 року Шимборська дебютувала віршем „Шукаю слово” у краківському „Польському щоденнику”. Вірші, опубліковані в той час, мали риси епохи. Віслава Шимборська зізнавалась, що „любила людство в цілому, щоб через багато років оцінити цінність любові до окремих одиниць”.

Віслава Шимборська (Фото: Томек Сікора / Форум)

Перший том поезії Віслави Шимборської „Ось чому ми живемо” був виданий та опублікований 1952 року. Того року вона стала членом Спілки польських письменників.

У 1953-1966 роках Віслава Шимборська завідувала відділом поезії у „Літературному житті”. Разом із Влодзімежом Маціонгом співредагувала колонку „Літературна пошта”, писала статті „Читання за бажанням”, які згодом публікувала в інших періодичних виданнях. З 1983 року співпрацювала із Загальним тижневиком. З 1988 року була членом ПЕН-клубу, а з 2001 – почесним членом Американської академії мистецтв та літератури.

Нобелівська премія в галузі літератури

В обґрунтуванні членів Шведської академії з приводу надання Віславі Шимборській Нобелівської премії з літератури в 1996 році зазначено, що нагорода присуджена „за поезію, яка з іронічною точністю розкриває закони біології та функціонування історії у фрагментах людської реальності”.

Віслава Шимборська отримує Нобелівську премію за 1996 рік

Пам’ять

Віслава Шимборська померла 1 лютого 2012 року. Похована на Раковицькому цвинтарі в Кракові. 

На честь поетеси була заснована польська премія Віслави Шимборської.  

Українські переклади

Вірші Шимборської перекладали: Дмитро Павличко, Григорій Кочур, Ярина Сенчишин, Наталя Сидяченко, С. Шевченко, Леонід Череватенко, О. Гордон, Анатолій Глущак, С. Йовенко.

Про поетесу і поезію

Першокласне почуття гумору, яке прослідковується у текстах віршів Шимборської, супроводжувало її щодень. Це виявлялося, наприклад, у даруванні друзями й знайомими листівок з дотепними саморобними колажами чи лотереями, в яких фантами були невеликі подарунки.

На думку польської акторки Анни Димної, вірші Шимборської допомагають розуміти найскладніші явища. «Вона пише про такі дрібниці, з яких складається наше життя, вона так чудово вивчає світ, вона дивиться на світ як дитина, вона й сама така була. З одного боку така неговірка, усміхнена, трохи таємнича. Вона ніколи не говорила якихось великих речей, а водночас говорила про дуже важливі справи. У її віршах є щось таке, що допомагає зрозуміти найскладніші явища», – зауважила Димна.

Поезія Віслави Шимборської будує послідовний і багатий у своїй різноманітності образ світу, охоплюючи всі доступні людському розумові та уяві його обшири — від піщинок, каменів, рослин, тварин через історію людської цивілізації і культури аж до планет, зірок, галактик і навіть позаземного буття, підходячи до них із філософським скептицизмом і мудрою іронією:

А та пісенька про зелений листочок —

ніхто її при мені не закінчив.

Я любила їх..

Але любила з висоти.

З-понад життя.

З майбутнього.

Де завжди порожньо і звідки немає нічого легшого…

("Монолог для Касандри", пер. Я. Сенчишин)

Віслава Шимборська. Лірика

 Джерело: З книги: Антологія зарубіжної поезії другої половини ХІХ — ХХ сторіччя (укладач Д.С.Наливайко).— К.: "Навчальна книга", 2002.

Перекладач: С. Йовенко


Четверта перед ранком

Година з ночі на день.
Година з боку на бік.
Година для тридцятирічних.

Година, що у співі півнячім омита.
В годину цю земля вже відцуралась нас.
Година, коли віє з зірок уже погаслих.
Година чи-по-нас-не-лишиться-хоч-сліду.

Година порожнеч.
Глуха, даремна.
Дно інших всіх годин.

Нікому добре не бува над ранок о четвертій.
Якщо мурахам добре над ранок о четвертій —
вітаємо мурах. І хай поквапить п'ята
бо маєм жити далі.

              Люстро

 Так, я пам'ятаю ту стіну
у нашій збуреній місцині.
Стирчала до сьомого поверху майже.
а на четвертім мала люстро,
люстро неймовірне,
бо не розбите, прикріплене міцно.

Не відбивало вже обличчя нічийого,
нічиїх рук, які волосся укладають,
жодних дверей навпроти,
нічого, що б назвати можна
місцем.

Було, неначе у відпустці,
відображалось в ньому живе небо,
рухливі хмари у повітрі дикім,
румовищ пил, омиваний лискучими дощами,
птахи в польоті, зорі, сходи сонця.

І так, як кожен добре зроблений предмет,
служило люстро це без дорікань,
із професійним браком здивування.

Румовище, а, с., заст. Руїна. Тільки.. румовище печі свідчило, що тут стояло людське житло (Фр., І, 1955, 179).

             Карта

 Пласка, як стіл,
на котрому лежить.
Ніщо під нею не здвигається
і виходу для себе не шукає.
Над нею – подих мій людський
не творить вихорів повітря,
її поверхню жодним чином
не тривожить.

Її низини, доли – завжди зелені,
височини, гори – жовті і брунатні,
а моря, океани – це приязна блакить
між берегів роздертих.

Усе тут маленьке, доступне й близьке.
Кінчиком нігтя вулкани можу притискати,
гладити полюси без грубих рукавиць,
Можу єдиним поглядом
кожну пустелю охопити,
разом з рікою, що із нею поруч.

Ліси позначені лиш декількома деревцями,
поміж якими важко заблукати.

На сході і на заході,
над і під екватором –
тиша, хоч маком сій,
а в кожнім чорнім зернятку
живуть собі люди.
Масові поховання і руїни наглі –
то не на цій картинці.

Країн кордони – ледь помітні,
немов вагаються: чи бути чи не бути.

Люблю я карти, бо вводять в оману,
не допускають напасливу правду.
Бо на столі великодушно, з гумором поштивим
переді мною розстилають світ,
що не від світу цього.

         Зізнання машини, що вміє читати

Я, Номер Три Плюс Чотири Поділене На Сім,
відома своїм знанням лінгвістики глибоким.
Вже встигла розпізнати тисячі я мов,
що людям вимерлим
у їхніх діях слугували.

Усе, що знаками своїми записали,
хоча й притрушене шарами катастроф,
видобуваю і відтворюю у первісному стані.

Це не хизування –
читаю навіть лаву
і облікую попіл.

Висвітлюю я на екрані
про кожну річ загадану:
коли її створили,
з чого і для чого.

І вже за власним імпульсом
вивчаю деякі листи
і виправляю в них
орфографічні помилки.

Я визнаю – певні слова
у мене викликають трудність.
Наприклад, станів, званих почуттями,
не можу й досі пояснити стисло.

Так само і з "душею", дивним словом.
Наразі встановила, що це вид імли,
триваліший, ймовірно, від смертних організмів.

Однак, найбільший клопіт маю зі словом "є".
Воно подібне на звичайну дію,
керується загально, та не збірно,
в теперішнім прачасі,
недоконаного виду,
хоч, як відомо, давно доконаного вже.

Та тільки чи для визначення цього досить?
У мене тріск на стиках і шурупів скрегіт.
Кнопка зв'язку із Центром – коптить, замість світитись.

Звернусь по допомогу, мабуть,
до побратима Нуля Дві П'яті Поламані Навпіл.
Щоправда, він безумець знаний,
але ідеї має геніальні.

Список використаних джерел:

1. Антологія зарубіжної поезії другої половини ХІХ — ХХ сторіччя (укладач Д.С.Наливайко).— К.: "Навчальна книга", 2002.
2. https://www.ckpide.eu/ua/aktualnosci/wydarzenia/4728-zhyttia-ta-tvorchist-polskoi-laureatky-nobelivskoi-premii-vislavy-shymborskoi
3. https://chytomo.com/poetychna-premiia-vislavy-shymborskoi-oholosyla-dovhyj-spysok-iz-79-knyzhok/
4. https://slovnyk.ua/index.php?swrd=%D1%80%D1%83%D0%BC%D0%BE%D0%B2%D0%B8%D1%89%D0%B5
5. https://www.ukrlib.com.ua/bio-zl/printit.php?tid=4411&page=2
6. https://www.ukrlib.com.ua/world/printit.php?tid=4395
7. https://www.ukrlib.com.ua/world/printit.php?tid=4399
8. https://www.ukrlib.com.ua/world/printit.php?tid=4406
9. https://www.ukrlib.com.ua/world/printit.php?tid=4410