Це країна надзвичайної краси. Вона розташована на Балканському півострові, що на півдні Європи, у східній частині Середземного моря. Це – Греція. Так нарекли її завойовники – римляни. Але народи, які жили тут у давнину, подарували цій землі чарівну назву – Еллада. Себе вони називали еллінами. Головна ознака краєвиду – море та гори. Невисокі, не вище від 3000 м, лісисті, вони поділили країну на долини з річками. Бурхливі восени, ці річки за літньої спеки пересихають, перетворюючись на струмки. Земля багата на залізо, мідь, срібло й глину. Вона кам’яниста, захищена горами від холодних північних вітрів та зігріта південним сонцем.
Побут. Одяг стародавніх греків. Говорячи про побут та матеріальну культуру еллінів, ми беремо до уваги особливості природно-кліматичних умов, у яких формувалася давньогрецька цивілізація. Матеріальна культура греків упродовж різних періодів історії була дзеркалом змін в економічному, політичному, соціальному та навіть релігійному житті суспільства. Були й певні стабільні речі, які відображали самобутність еллінів.
Цікаві зразки грецького костюма нам демонструють вазопис і давньогрецька скульптура. Всупереч поширеним уявленням, античні статуї, та навіть фрагменти споруд, не були білими. У давнину їх розфарбовували. Не були винятком і тканини, здебільшого виготовлені з овечої шерсті у домашніх умовах і розфарбовані за допомогою особливих пігментів. Особливо цінували екзотичні кольори, як-от пурпуровий. Інколи тканини прикрашали вишивкою. Ахілл і Аякс грають в ігриу перерві між боями Троянської війни
Одяг греків або його відсутність на тілі людини виконували важливу символічну функцію. Так, спартанські вояки у бій ішли в одязі червоного кольору. Атлети на змаганнях, зокрема й на знаменитих Олімпій- ських іграх, виступали лише оголеними (у давнину в них брали участь лише чоловіки). Давньогрецькі чоловіки здебільшого носили бороду, причому її тип також міг відрізнятись. Спартанці, за словами письменника Плутар- ха, носили бороду, але голили вуса.
З огляду на те, що близько 80% території материкової Греції складають гірські райони, землі для вирощування зернових культур бракувало. В уявленні греків господарство мало бути самодостат- нім і добрий господар (обов’язково доброчесний землероб, який працює на власній землі) мав би забезпечувати себе усім самостійно. Проте реальність була складнішою. Греки були вимушені ще з найдавніших часів налагоджувати систему обміну та торгівлі, зокрема й продуктами харчу- вання. Згодом пшеницю або ячмінь стає вигідніше привезти, скажімо, з Єгипту, ніж вирощувати їх у Греції.
Основою харчування були різноманітні каші (як із зернових, так і з бобових культур) та хліб. М’ясо споживали нерегулярно, найчастіше – після жертвоприно- шень богам. За одним із міфів, титан Прометей навчив на честь богів спалювати лише кістки і шкіру тварини, яку приносили в жертву, а м’ясо могли їсти люди. Популярними й різноманітними були рибні страви. З огляду на те, що влітку в Греції не пересихало лише декілька річок, основну увагу все-таки приділяли морю. З риби і морепродуктів готували численні страви та специфічні рибні соуси. Культуру вирощування винограду греки перейняли, найімовірніше, від своїх північних сусідів – фракійців.
Вино стає неодмінним атрибутом давньогрецької кухні. Транспортуючи вино, у нього часто додавали солону морську воду та деякі інші консерванти. Вино обов’язково пили розбавленим. Культура споживання вина у вечірньому чоловічому товаристві привела до появи симпосіїв – своєрідних бенкетів.
Важливим елементом побуту був давньогрецький посуд. Особливо прославились гончарі Аттіки. В Афінах один із кварталів міста навіть отримав назву – Керамік. Щедро ілюстровані міфологічними сюжетами зразки грецького посуду часто знаходять далеко за межами ойкумени (території розселення) греків.
Будинки еллінів мали особливе планування, тому щобули вимушені «вписуватися» в простір давньогрецького міста. Житло зазвичай ділили на чоловічу й жіночу частини – андрон і гінекей. Помешкання мали внутрішній дворик. У будинку були приміщення, які використовували як кухню, господарські частини. Діти проживали з матір’ю в гінекеї. Житло давніх еллінів
Життя в давньогрецькому місті відрізнялося від сучасного багатьма побутовими моментами. Скажімо, пересуватись увечері, за умови відсутності вуличного освітлення, доводилося в супроводі раба з факелом. Гігієнічний стан міст також подекуди був незадовільним. Скажімо, в Афінах не було централізованої каналізації аж до кінця V століття до н. е. Під час Пелопоннеської війни, коли в місті зібралася величезна кількість населення з усієї Аттіки, розпочалась епідемія, яку з жахом описав її очевидець Фукідід.
Публічним простором в Афінах були акрополь (укріплення всередині міста, з храмами основних богів, яких вшановували афіняни), агора (центральна, торгова площа) іпагорб Пнікс, де збиралися народні збори поліса. Більшість кварталів міста заселяли торговці і ремісники. Останні доволі часто використовували своє житло як майстерню. Від доби еллінізму, яка розпочалася після завойовницьких походів Александра Македонського, побутова культура еллінів поширилася на величезні простори Сходу, досягаючи навіть теренів сучасної Центральної Азії.