Методи активізації пізнавальної діяльності учнів на уроках історії та правознавства.

Про матеріал
Розроблений методичний посібник можливий до використання вчителями початківцями ,та вчителями з досвідом,оскільки дозволяє систематизувати наявні сучасні методологічні підходи до питання активізації педагогічної діяльності учнів на уроках історії та правознавства.
Перегляд файлу

Глобинська  гімназія №4 імені заслуженого агронома України Ганни Андрієнко – філія Глобинського ліцею №5 Глобинської міської ради Полтавської області

 

 

 

Клусович  Валерій Іванович

 

 

Методи активізації пізнавальної діяльності учнівської молоді на уроках історії та правознавства:  аналіз методологічної основи, та вибір найбільш ефективних методів в педагогічній роботі .

 

 

 

 

 

 

 

Клусович Валерій Іванович  -                                                      

учитель історії та правознавства,

вища категорія, звання Старший учитель.

 

 

 

 

Глобине   2023

 

 

         

         Головне завдання учителя- фахівця  дати ґрунтовні та фундаментальні знання з предмета ,досягти  в процесі навчання  якомога вищих результатів засвоєння,  а подекуди навіть і відтворення програмового матеріалу. Досягти цих результатів  можна загалом двома шляхами:

 – авторитарним, коли вчитель  використовуючи власний педагогічний авторитет здійснює тиск на учня, використовуючи при цьому  доступні педагогічні « каральні»  методи досягає очікуваних від учнів пізнавальних результатів,

 -  демократичним ,якщо  використати фактор зацікавленості учня навчальним предметом . Цей шлях  надзвичайно продуктивний оскільки він сприяє не лише швидкому ,невимушеному засвоєнню учнем програмового матеріалу, а й   всебічному, гармонійному розвитку особистості. .

          Які методи використати  для зацікавленості учня, як підібрати ці методи у відповідності до вікових особливостей розвитку учнівської молоді ? Що з цього питання говорять вітчизняні дидакти та світова педагогіка ?  Як поєднати наукові бачення    досягнення  результативності в навчанні учнівської молоді з реаліями сьогоднішньої педагогіки?– на ці, та ряд інших запитань автор намагається відповісти  в нижчеподаних матеріалах.

 

 

 

                                                                                       

 

                                        Зміст роботи.

 

 

1. Вступ.

2.Значення активізації пізнавальної діяльності учнів для  розвитку  їх  умінь і навичок, формування особистості учня та  успішного засвоєння програмового матеріалу.

3. Перегляд та аналіз основних сталих поглядів на сучасну методику проведення уроку в контексті  активізації пізнавальної діяльності учнів на уроках історії та правознавства.

4.Висновок.

 

 

 

 

 

 

                                                                                                                

 

 

 

 

 

 

 

 

                                                                

                                                               Вступ

         Вивчення історії та правознавства відіграють важливе місце в контексті патріотично- правового виховання учнівської молоді, особливо це актуально як ніколи в наш час. Велике розмаїття науково методичного матеріалу , обвал інформації сучасних освітніх комунікаційних  засобів потребують  від педагога при підготовці до уроку як історії так і правознавства   максимальної об`єктивності , професійної компетентності і в той же час  конкретики при  висвітленні  історичних подій та фактів, а якщо брати галузь юриспруденції, то  і досконалого знання учителем нормативно- правової бази в межах   сучасного освітнього простору. Це одне з головних  напрямків, на мою думку,  який  стосується роботи професіоналів – викладачів.

          Якщо ж  брати сторону  учнів то питання вивчення  історії  та правознавства їх хвилює здебільшого в контексті  або практичної площини ( підготовка до ЗНО, отримання високого балу свідоцтва або атестату) , або ж в частині особистісної зацікавленості як до предмета загалом ,або до окремих його  сторін.

           Автор роботи  ставить на меті поділитися досвідом поєднання сторони професійних потреб учителя – дати ґрунтовні знання учням  з усього курсу програмового матеріалу з потребами учнів – вмотивоване  зацікавлення предметом   як з пізнавальної точки зору так і з  розвивальної. З цією метою  ми проводимо аналіз найбільш використовуваних методів  в сучасній  педагогіці, які б могли допомогти  учителеві активізувати пізнавальну діяльність учнівської молоді, а отже максимально  оптимізувати  реалізацію головного професійного завдання учителя – навчити учня, дати ґрунтовні знання з предмету і , що саме головне, як для знавця історії- вміти самостійно аналізувати , критично осмислювати  історичні факти та події, використовуючи при цьому метод  об’єктивного співставлення та історичного судження подій давнього та новітнього часу. Велику увагу приділяємо поняттю компетентності в роботі, під якою розуміємо не лише  достатньо високий рівень фахової підготовки учителя, а й результативність його роботи, що виражається перш за все в умінні донести матеріал уроку до учня, ґрунтовне засвоєння умінь та навичок,  що базується не стільки у сліпому відтворенні  отриманих знань ,а й в здатності ними оперувати при потребі, самостійно формулювати власні  обґрунтовані  історико – правові  судження .

 

 

 

Значення активізації пізнавальної діяльності учнів  як для  розвитку  їх  умінь і навичок, так і для

формування особистості учня та  успішного засвоєння програмового матеріалу.

           Процеси  реформування в нашій країні  загальної середньої освіти відповідно до Закону України "Про загальну середню освіту”, та реформування початкової школи згідно стандартів НУШ передбачають  реалізацію принципів гуманізації освіти, її демократизації, методологічну переорієнтацію процесу навчання на розвиток особистості учня, формування його основних компетентностей, оскільки саме такий шлях дозволяє досягати викладачам помітних результатів  в освітній діяльності. Компетентнісний підхід,як відомо, передбачає не лише професіоналізм учителя  ,а й здатність педагога  навчити, уміння дати ґрунтовні, і що немало значимо, на мою думку, свідомі знання учням.
    Яким же має бути сучасний урок? Які його ознаки, чим він повинен відрізнятись від традиційних  уроків, які ще  типи уроків використовуються зараз у педагогічній практиці для цілей досягнення результативності в навчанні, активізації пізнавальної діяльності учнів.!?Як ці новітні педагогічні технології можна реально впровадити в навчальний процес?

 Давайте спільно, разом поміркуємо над цією проблемою.
     Чи може сучасний урок бути радісним і цікавим для учнів? Чи може він розкрити творчий потенціал особистості, поставивши її в ситуацію морального вибору й підготувати до самостійного рішення?... Досвід   тридцятирічної  педагогічної роботи  доводить, що може, однак лише за умови, якщо процес навчання перевести на інноваційну основу шляхом перебудови педагогічної технології самого викладача і навчальної технології учня, змінивши сам підхід до здобуття знань в бік активізації пізнавальної діяльності учня, постановки процесу навчання учня не в рутинну тяжку працю зазубрювання матеріалу ,а в процес- пошуку, роздумів , творіння, і в цьому процесі учитель – учень мають бути єдиним цілим. Ми разом з вами ,шановні колеги – читачі маємо чітко урозуміти ,що  в процесі навчання виховуємо самодостатню особистість здатну:

  1.     постійно самовдосконалювати отримані знання;
  2.     вміння  ставитись критично до відбору інформації в інформаційному просторі та мережі інтернет; (критичне мислення);
  3.     бути не лише  активним учасником навчального процесу, а й отримувати знання усвідомлено, особистісно вмотивовано.

Ось, до якої моделі учня ми прагнемо.

Безумовно,  це для педагога надзвичайно нелегка справа навчання та виховання такого учня, проте вона можлива до втілення  через впровадження сучасного типу уроку .Який же він – сучасний тип уроку ?Якою має бути його структура?

Сучасним можна назвати той урок, що безумовно  побудований на засадах розвиваючого навчання, а також сприяє розвитку в учнів розумових операцій: умінь аналізу, синтезу,спостереження, порівняння, узагальнення, систематизації, класифікації, визначення причинно-наслідкових зв’язків та залежностей між різноманітними фактами, явищами, а також виробленню навичок логічного структурування.
Використання на уроках різних інноваційних технологій (як то тести, чи урок – гра, чи розвиток критичного мислення шляхом аналізу наприклад історичних документів)  безумовно ,на мою думку,забезпечує позитивну мотивацію здобуття знань з предмета, дає відчуття потреби в самоосвіті, формує стійкий інтерес до матеріалу, що вивчається учнем , сприяє розвитку творчої особистості…
       На основі опрацьованої літератури  з питання  використання педагогічних  методів активізації  пізнавальної діяльності учнів на уроках історії та правознавства  я дійшов висновку, що саме  активність та зацікавленість учня на уроці є тим природним каталізатором, що  дозволяє розвивати природні здібності уміння та навички учня. Усім відомо ,що вчитель покликаний перш за все  розвивати  природні задатки учня ( стосовно уроків історії та правознавства  це природно обумовлені  такі риси як допитливість, здатність порівнювати, аналізувати, співставляти) , оскільки 63 відсотки умінь і навичок матінка природа заклала в людину на генетичному рівні, а решту розвинути – це завдання педагога.
      Так от, пошук організаційної форми навчання викладач обирає, залежно від теми, яка вивчається, та на підставі системного підходу до викладання свого предмета. Систему уроків викладач вносить до перспективно-тематичного планування,яке складає з урахуванням  освітніх особливостей учнів класу . При цьому,на моє глибоке переконання, необхідно чітко продумувати та визначати місце і значення уроку, обсяг знань, якими повинні оволодіти учні, їх готовність до засвоєння нових знань на необхідному рівні. Саме на цьому етапі навчання як ніколи архіважливим є питання диференційованого навчання. Кожен крок вперед, на моє глибоке переконання ,і це підтверджується  власною практичною педагогічною  діяльністю в засвоєнні нового матеріалу навіть для учня з посередніми знаннями має бути своєчасно  поміченим  справжнім учителем – професіоналом, і обов`язково відзначеним для учня. При цій умові в учня виникає зацікавленість у вивченні  навчального матеріалу, бажання рухатись вперед, здобувати нові перемоги у навчанні.

 

 

 

 

 

 

                      Перегляд та аналіз основних сталих поглядів на сучасну

                  методику проведення уроку в контексті  активізації

            пізнавальної діяльності учнів на уроках історії та правознавства.


  

 

                 Аналіз сучасних педагогічних досліджень приводить до висновку, що в структурі уроку  ми чітко розрізняємо мікро- та макроетапи.
      Мікроетап(етап ознайомлення з темою, визначення її доцільності та важливості )   це елементарна, найменша  одиниця системи, яка поєднує в собі чергове дидактичне завдання, з відповідним до нього змістом матеріалу, методичними прийомами та способами організації. Це перший крок в проведенні уроку. Він мною використовується на уроці в частині  вивчення нової історичної події ,окремого історичного факту. На цьому етапі доцільно використати для зацікавленості учнів  портретну характеристику історичної постаті, уривок документа з обов’язковим трактуванням його змісту самими учасниками навчального процесу. Саме на цьому етапі уроку доцільно використати метод «Мозковий штурм», поставивши учням класу проблемне питання, яке б активізувало їх навчальну діяльність.
     Макроетап (етап формування знань, вмінь та навичок з окремо взятої теми або розділу)– відносно завершений цикл пізнання: початкове ,завершене вивчення нового навчального матеріалу, його закріплення , контроль і самоконтроль. На цьому етапі важливо  не звести урок до лише оціночного фактору, а залучити учнів до активного захисту погляду або судження (дебати, диспут, рольові історичні  ігри). На цьому етапі я  спостерігаю за тим наскільки успішною є моя навчальна діяльність, наскільки учні сформувалися  як особистості, що мають свою точку зору і  саме головне- наскільки вони її  грамотно та кваліфіковано відстоюють.  Інколи, коли судження учня  суперечить встановленому трактуванню, але  містить раціональні доводи і аргументи ,то таке судження оцінюється найвищим балом,- адже перед учителем в цьому випадку  неординарна особистість ,здатна до   висунення власних гіпотез, а якщо ці гіпотези  логічно обґрунтовані, то тоді вони дорогого стоять, оскільки з таких випадків часто народжується нове відкриття…

Втім звернемося до  аналізів можливих варіантів проведення уроку. У сучасній дидактиці уроки , як нам відомо, класифікують залежно від провідної  мети на такі типи,(окрім традиційного типу уроку – засвоєння нового матеріалу);

1. уроки контролю і корекції знань;
2. уроки повторення,закріплення, узагальнення і систематизації вивченого;
3. уроки аналізу контрольних робіт.

 Мета кожного уроку має три обов’язкові складові частини , і на мій погляд вони  не заслуговують на забуття .Так, згідно  рекомендацій  сучасної освітньої програмної концепції мета може не озвучуватись, проте ,як на мене ,вона має бути основною канвою за якою рухається викладач упродовж усього уроку. Без подібної канви урок просто перетвориться на хаотичне подання матеріалу  і всеодно учень в кінці уроку хоч і подумки ,але поставить собі запитання «А для чого мені все це потрібно знати?». Так от, щоб таких питань не виникало в учнів все ж рекомендую дотримуватись в роботі триєдину складову мети:

А)освітньо-навчальну,

Б) розвивальну

В) виховну.

  Освітньо – навчальною  метою може бути:
забезпечення під час уроку засвоєння (повторення закріплення) понять, законів, теорій;
формування ( продовжити формування, закріпити) певних вмінь;
формування системи знань з теми;
контроль рівня засвоєння знань, отриманих під час попередніх уроків;
узагальнення, систематизація та закріплення знань з теми;
навчання учнів використанню знань для вирішення практичних завдань тощо.
-Завдання розвитку мислення (розвиваюча мета) – розвиток пізнавальних інтересів і здібностей учнів:
  безумовно,формування загально-навчальних вмінь та навичок (робота з підручниками, узагальнення, планування, самоконтроль тощо);
важливу роль відіграє на мою думку і  сприяння розвитку волі, наполегливості під час навчання, розвитку пам’яті (уяви, технічного мислення, мови, самостійності тощо);
розвиток емоцій учнів шляхом створення ситуацій здивування, переживань тощо,
розвиток зацікавленості учнів у навчанні шляхом доведення важливості матеріалу, що вивчається ( використання ігор, проблемних ситуацій тощо).

Визначаючи виховну мету занять, я в роботі   намагаюсь  враховувати її приорітетні напрямки:

- формування національної свідомості, любові до рідної землі, поваги до культури та історії свого народу;

- шанобливого ставлення до культури всіх народів, що проживають на території України;

- формування творчої, працелюбної особистості;

- розвиток духовної культури особистості;

- розвиток індивідуальних здібностей і забезпечення умов їх реалізації.

Переконаний,історична дисципліна ,потребує розвиток та виховання  в учнів здатності критично мислити,співставляти історичні факти не лише минулого,а й сьогодення.

 Розвиток критичного мислення при засвоєнні історичного матеріалу та матеріалу сучасних інформаційних медіаресурсів, це надважливо в  контексті сучасної героїчної боротьби Українського народу проти російського агресора,і пам`ятаємо ,що подібна боротьба ведеться не лише на полі бою,а й в інформаційному просторі, іде справжнісінька інформаційна війна і наші учні мають бути готовими до критичного сприйняття матеріалу сучасних пабліків..


      

          Проблематика в навчанні – це важливо.Проблемні уроки дозволяють активізувати пізнавальну діяльність учнів,і їх  методику проведення  можна підвести під наступну схему:
             І. Тема уроку:
1) Мета ( як ми вже зазначали- дидактична, виховна, розвиваюча).
2)  Далі визначається  тип уроку.
3) Методи навчання, або  викладання.
4) Використання технічних та комп’ютерних засобів навчання, засобів наочності, джерел інформації (  електронні підручники, періодичні видання, художня література та ін.).
           ІІ. Актуалізація знань та активізація розумової діяльності:
1) Опорні зв’язки ( поняття та факти).
2) Зв’язок із попереднім уроком.
3)  Самостійної робота.
4) Засоби та способи індивідуалізації.
5) Форма контролю за ходом уроку, оцінка навчальних досягнень.
           ІІІ. Засвоєння нових понять:
1) Нові поняття та засоби їх засвоєння.
2) Основні та другорядні проблеми.
3) Вид самостійної роботи, її зміст (індивідуальна робота).
4) Проблемні та інформаційні питання (для утворення проблемних ситуацій та постановки проблем) і питання, що будуть запропоновані учням.
            IV. Формування умінь та навичок:
1) Вид самостійної роботи (фронтальна та диференційована).
2) Конкретні вміння та навички для опрацювання навчального матеріалу (вміння формулювати питання, знаходити причину за наслідком, вирішувати типові завдання та ін.).
3) Засвоєння знань, зміцнення умінь у процесі узагальнення, систематизації, застосування знань, умінь і навичок на практиці.
4) Засоби отримання зворотної інформації -більш відома в сучасній методології як рефлексія.
             V. Домашнє завдання:
1) Повторення, підведення підсумків уроку, повідомлення домашнього завдання.
2) Вид самостійної роботи (диференційовані завдання творчого характеру, їх обсяг, джерела інформації) поради, як її краще виконати.

       Викладач  в роботі використовує поєднання перерахованих  елементів структури уроку, визначаючи їх послідовність залежно від дидактичної мети уроку, змісту навчального матеріалу, рівня підготовки учнів, конкретних умов проведення уроку. Важливу роль відіграє процес підготовки вчителя до уроку. Підготовка до уроку так би мовити – один з головних обов’язків щоденної роботи викладача. Її необхідно починати з аналізу підсумків попередніх уроків за реалізацією поставлених цілей, а також відповідність їх щодо дидактичних, виховних і організаційних вимог.

      Підготовка до уроку складається з наступних елементів які я  особисто досить часто застосовую в роботі:
    1. Визначення змісту та відбір матеріалу запланованого на урок, з урахуванням його специфіки та складності.
     2. Уточнення теми заняття, чітке визначення навчальної, виховної та розвиваючої мети заняття і шляхів її реалізації.
     3. Визначення форми та методу проведення уроку, типу уроку та його структури, з розподілом часу.
     4. Уточнення завдань для вправ і самостійних робіт, а також контрольних запитань.
     5. Складання плану уроку та конспекту викладання матеріалу.
     6. Підготовка матеріально-технічної бази, ТЗН, наочних посібників.
Велику роль у активізації інтелектуального розвитку учнів і забезпечення викладачеві можливості керувати їх пізнавальною діяльністю відіграють методи навчання, які визначаються як способи взаємопов’язаної діяльності викладача та учня.
          Методи навчання можна поділити за джерелами знань та формою викладу навчального матеріалу. Ми знаємо ,що за джерелами знань методи поділяються на:
1. Словесні методи:
метод розповіді (розповідь-вступ, розповідь-виклад, розповідь-висновок);
метод навчальної лекції (усний, послідовний системний виклад змісту наукового питання);
метод співбесіди .
опрацювання підручника.
2. Наочні методи:
метод ілюстрацій (показ ілюстративних засобів);
метод демонстрацій (проведення дослідів, наведення прикладів, показ моделей);
3. Практичні методи навчання:
метод вправ з ТЗН (робота учнів із звукозаписуючою та звуковідтворюючою апаратурою, мультимедійними засобами навчання та комп’ютерами);
виконання практичних вправ, тестових завдань, і навіть історичних ребусів.
   За формою викладу навчального матеріалу сучасна педагогіка  навчальні  методи поділяє на:
1. Індуктивний метод – це вивчення інформації від часткового до загального. Використовується при виконанні практичних завдань.
2. Дедуктивний метод – виклад від загального до часткового. Викладач на початку подає загальні положення, далі викладає цілу систему понять, після чого переходить до викладу конкретних завдань.
3. Репродуктивний метод – активне сприйняття і засвоєння навчальної інформації. Учні повинні запам’ятати те, що почули, або виконати завдання за зразком. Цей метод мало сприяє розвитку самостійності і гнучкості мислення, навичок пошукової і творчої діяльності. Надмірне його використання може призвести до формального "зазубрювання”.
4. Проблемно-пошукові методи в сучасній педагогіці вони визнані пріоритетними, оскільки дають змогу розвинути навички творчої навчально-пізнавальної діяльності, сприяють свідомому і самостійному оволодінню знаннями.
     Зауважу, що   вибір методів залежить не лише від мети і змісту навчання, а й від рівня підготовки учнів, їх активності, духовного виховання, фізичного розвитку, сформованості певних навичок, умов проведення даного уроку. У зв’язку з цим постає необхідність вибору оптимального співвідношення методів, які б якнайкраще забезпечили засвоєння навчального матеріалу і одночасно стимулювали зацікавленість у навчанні, розвивали навички самостійної навчально-пізнавальної діяльності.

            Заслуговують на увагу  хоча б невеличкий аналіз загальноприйнятих у вітчизняній педагогіці   типів уроку які на мій погляд  можна активно використовувати в умовах звичайної  середньої загальноосвітньої  школи:

 

Урок засвоєння нових знань.
Мета: оволодіння учнями новими навичками, матеріалом та новими способами діяльності.
Структура
1. Організаційний момент.
2. Підготовка до сприйняття матеріалу або актуалізація опорних знань, умінь, уявлень та чуттєвого досвіду.
3. Мотивація навчальної діяльності.
4. Оголошення теми, мети, завдання уроку.
5. Вивчення нового матеріалу (первинне засвоєння).
6. Осмислення нових знань, умінь.
7. Закріплення, систематизація та узагальнення.
8. Контрольно-коригувальний етап.
9. Підбиття підсумків уроку.
10. Інструктаж щодо виконання домашнього завдання.
Найчастіше таким уроком є вступний урок курсу (теми, розділи), коли він незначною мірою пов’язаний з темою попереднього уроку. Також доречного обрати цей тип у випадку, коли зміст матеріалу складний, об’ємний, містить значну кількість нових понять і положень.
Може використовуватись пояснювально-ілюстративний, проблемний виклад. Заняття можна провести у формі бесіди, лекції, уявної подорожі чи екскурсії, відеоуроку, навчальної конференції з підготовленими доповіданнями (повідомленнями) учнів. Під час проведення уроку доречні конспектування, складання тез, опорних схем, робота з підручником, картою, довідниками тощо. Головне – щоб вивчення нового матеріалу учнями відбувалося не пасивно, а в ході різноманітної активної пізнавальної діяльності. Цей урок надзвичайно важливий саме на комунікативно – пошуковому рівні, оскільки він  сприяє формуванню в учнів  світогляду і  особистісне сприйняття чи навпаки – несприйняття  матеріалу уроку ,да і сам  урок.

Урок формування та вдосконалення вмінь і навичок. 
Мета: закріплення й усвідомлення раніше засвоєного матеріалу (знань, умінь, навичок) і формування нових навичок та вмінь.
Основою такого уроку можна назвати тренування в різних варіантах, яке вимагає від учня перенесення знань і вмінь у нові, нестандартні ситуації. Для проведення таких уроків використовується практична робота. Практичні роботи в значній кількості представленні у навчальних програмах, та й практичні завдання є невід’ємною складовою фактично кожного уроку. 
Структура
1. Організаційний момент.
2. Актуалізація опорних знань та їх коригування. Повідомлення теми й мети.
3. Мотивація навчальної діяльності.
4. Вступні вправи (можуть поєднуватись із поглибленням або вивченням невеликих порцій нового матеріалу та ознайомлення з правилами, алгоритмами виконання певних дій).
5. Пробні та тренувальні вправи (використання вивченого в стандартних умовах).
6. Творчі вправи.
7. Підсумки уроку.
8. Домашнє завдання.
Зміст уроків цього типу має значні можливості для великої варіативності і тому сприяє диференціації та індивідуалізації навчання. Уроки формування та вдосконалення вмінь і навичок можуть проводитись у вигляді ігор, змагань, уявних експедицій тощо та поєднувати й індивідуальні, і фронтальні, і групові методи роботи.
Коли на практичну роботу відводиться ціле завдання, то може бути використаний такий тип уроку, як урок використання знань, умінь і навичок.

Урок закріплення знань, умінь і навичок (уроки повторення).
Мета: повторення та закріплення, уточнення та поглиблення попередньо засвоєних знань, умінь і навичок.
Як правило, викладачі проводять наприкінці вивчення великих розділів, на початку навчального року або під час підготовки до іспитів. Значний обсяг матеріалу, що виноситься на повторення, дає змогу урізноманітнити форми роботи та сприяти підвищенню зацікавленості учнів до вивчення географії.
Особливістю й одночасно складністю цього типу уроків є вміння визначати обсяг навчального матеріалу, виділяти головні ідеї, поняття, правила й добирати відповідні завдання.
Структура
1. Повідомлення теми, мети уроку.
2. Мотивації навчальної діяльності.
3. Повторення основних понять теми.
4. Повторення основних закономірностей, правил теми.
5. Виконання практичних завдань на повторення й закріплення основних умінь і навичок.
6. Підсумки уроку.
7. Домашнє завдання.
Урок систематизації й узагальнення знань.
Мета: встановлення рівня оволодіння учнями основними теоретичними знаннями, повторення, більш глибоке осмислення навчального матеріалу, приведення його до певної системи.
Структура
1. Повідомлення теми й мети уроку.
2. Мотивація навчальної діяльності.
3. Відтворення та коригування опорних знань.
4. Узагальнення та систематизація понять.
5. Засвоєння провідних ідей і теорій на основі широкої систематизації.
6. Домашнє завдання.
Для систематизації та узагальнення виділяються ключові питання відповідного курсу. Увага звертається на знаходження та розкриття в уже вченому матеріалі закономірностей, логічно-наслідкових зв’язків, глибокої сутності процесів та явищ; на перехід від окремих до більш широких узагальнень. Слід звернути увагу на те, що систематизація передбачає певну форму відображення окремих фактів у певній системі взаємозв’язків схему, узагальнюючу таблицю тощо. У жодному разі не можна вважати систематизацією просте відтворення окремих фактів або дій наприкінці вивчення теми. Це буде просте повторення.
Урок такого типу може проходити у формі оглядової лекції, бесіди, опитування й виконання системи завдань та ін.
Урок перевірки та коригування знань, умінь і навичок.
Мета: перевірка якості та міцності засвоєного матеріалу, сформованості умінь і навичок; внесення коректив.
Структура
1. Повідомлення теми та мети уроку.
2. Мотивація навчальної діяльності.
3. Перевірка знання фактичного матеріалу та основних понять.
4. Перевірка глибини усвідомлення знань.
5. Використання знань у стандартних умовах.
6. Використання знань у змінених умовах.
7. Збір виконання завдань (їх перевірка, оцінювання, аналіз, як правило, виконується до наступного уроку).
8. Підсумки уроку .
9. Домашнє завдання.
            Такі уроки проводяться наприкінці вивчення теми, розділу й виконують цілу низку функцій: контролюючу, навчальну, виховну, діагностуючу та ін.
Уроки перевірки можуть бути організовані досить різноманітно (у вигляді ігор-змагань, аукціонів, огляду знань тощо), мають широкі можливості для поєднання і індивідуальної, і групової роботи.
Проте памятаємо,що  при плануванні такого типу  уроку викладачам необхідно пам’ятати, що сучасний урок має відрізнятись багатоваріантністю і форм навчальної роботи, і методів її організації, і прийомів реалізації мети уроку, що дає широкі можливості здійснювати індивідуальний підхід у навчанні та вихованні учнів.

                 Які ж шляхи  удосконалення  ефективності проведення  уроку ми    

                можемо виділити  аналізуючи вищеподані судження?

         У процесі навчання, в результаті якого в учнів формується система знань, умінь і навичок, одночасно формуються пізнавальні здібності та мислення, які можуть бути ефективними тільки при умові їх пізнавальної самостійності, яка керується і спрямовується викладачами.
            Тому одним із шляхів удосконалення уроків теоретичного навчання є формування в учнів пізнавальної активності.
           Умовою високого рівня пізнавальної активності є глибоке розуміння навчального матеріалу, свідоме виконання дій, високий рівень самостійності, усвідомлення необхідності вивчення навчального матеріалу, виконання завдань високої складності.
   Способами підвищення пізнавальної активності учнів в процесі теоретичного навчання можуть бути:
- ситуації пізнавальних проблем перед вивченням нового матеріалу (ситуативний метод);
- ув'язання навчального матеріалу з життям і досвідом учнів- ( метод життєвих реалій);
- проблемне викладання нового навчального матеріалу ( мозковий штурм);
- проведення евристичних бесід ;
- створення для учнів умов, в яких їм необхідно самостійно набувати знання ( метод  штучної постановки проблем при навчанні) ;
- стимулювання і розвиток творчих інтересів і здібностей учнів;
- широке застосування питань продуктивного характеру;
- комплексне використання різноманітних форм і методів з врахуванням цілей і змісту навчання.
             Проблема індивідуалізації навчання тісно пов'язана з задачею підвищення його навчального рівня. Навчання буде розвиваючим при умові відповідності рівню розвитку учнів і розвиток навичок самостійності роботи і пізнавальної активності. Індивідуальна самостійна робота характеризується безперервністю, тому проводити її слід на всіх етапах навчання в залежності від цілей уроку, складності матеріалу, рівня знань учнів.
Основними шляхами удосконалення уроків теоретичного навчання є посилення організаційної чіткості уроку, підвищення пізнавальної активності і самостійності учнів, формування у них мотивів навчання і мотивація навчальної діяльності, здійснення між- і внутріпредметних зв'язків, удосконалення технології та структури уроків.

        Удосконалення уроків теоретичного навчання шляхом прогнозування виробничих ситуацій. Суттєвим моментом підготовки до професійної діяльності учнів є формування у них умінь передбачати, прогнозувати, розумово програвати ті наслідки, які можуть виникнути у  навчальній  ситуації..
     Удосконалення уроків теоретичного навчання шляхом використання методів активного навчання. При використанні тематичної дискусії в учнів розвивається логічне мислення, уміння критично оцінювати і творчо засвоювати навчальний матеріал…
          Таким чином, всі методи, які приводять до позитивних результатів і спрямовані на формування професійних умінь і навичок мають право на їх використання в навчальному процесі…

 

                                                  Висновок

          Шановні колеги, в своїй роботі я разом з вами проаналізував майже усі  основні та можливі   методи та засоби активізації пізнавальної діяльності учнів на уроках історії та правознавства. Переглянули існуючі найбільш ,на мою думку прийнятні в сучасних реаліях типи уроків,та дійшли висновку  що , всі методи використовувані викладачем під час роботи , які приводять до позитивних результатів і спрямовані на формування та підвищення  професійних умінь і навичок педагога, підвищення результативності в процесі засвоєння навчального матеріалу учнями - мають право на їх використання в навчальному процесі…Безумовно, я не претендую в своїй роботі на істину в останній інстанції, але дуже б хотів, щоб мої міркування та педагогічні навички, спостереження хоч трішки   допомогли, стали  в нагоді  в творчому та професійному зростанні колег – педагогів. Адже для нас з вами кінцева мета - виховання всебічно розвиненої особистості, гідного громадянина – патріота рідної  нашої України, громадянина-учня ,здатного до не лише до репродуктивного засвоєння навчального матеріалу, а й до саморозвитку, самовдосконалення.

Слава Україні.

 

                                                             

 

                                                                    

 

 

docx
До підручника
Історія України 9 клас (Сорочанська Н.М., Гісем О.О.)
Додано
19 листопада 2023
Переглядів
389
Оцінка розробки
Відгуки відсутні
Безкоштовний сертифікат
про публікацію авторської розробки
Щоб отримати, додайте розробку

Додати розробку