Методи розв`язання педагогічних конфліктів

  Конфлікти є незмінними супутниками нашого повсякденного життя. Вони вибивають із колії, створюють стан дискомфорту. Доведено, що переживання, які виникають при конфліктах, викликають серцево – судинні захворювання і неврози. Тому проблема будь – якої людини як професіонала полягає в тому, щоб не допустити негативних наслідків конфлікту, використовувати його для позитивного вирішення проблем, що виникли.

  Як відомо, конфлікт – це зіткнення сторін, думок, сил. Причинами таких зіткнень можуть бути життєві установки, матеріальні проблеми, особистісні (емоційно – психологічні) розходження і т. д.

  Педагогічні конфлікти можна розділити на три великі групи. У першій групі мотиваційні конфлікти. Вони виникають між педагогами й учнями через те, що школярі або не хочуть учитися, або навчаються без інтересу, за примушуванням. Конфлікти цієї групи, як правило, розростаються, і в остаточному підсумку між учителями і дітьми виникають взаємна ворожість, певне протистояння. Основна причина таких конфліктів у тому, що в учнів і вчителів різні цілі і різна спрямованість.

  У другій групі – конфлікти, пов’язані з поганою організацією навчання в школі. Маються на увазі чотири конфліктних періоди, через які проходять учні в процесі навчання. Починаючи навчання, першокласник переживає досить складний і хворобливий етап у своєму житті ( перший конфліктний період). У середньому психологічна адаптація до школи може тривати від 3 місяців до 1,5 років. Перехід у середню школу – другий конфліктний період: поява декількох викладачів, а також початок вивчення нових, більш складних предметів. На початку9-го класу виникає нова хвороблива проблема: потрібно вирішувати, що робити після 9-го класу. Це третій конфліктний період. І, нарешті, четвертий конфліктний період: закінчення школи, вибір майбутньої професії, іспити до ВНЗ, початок особистого життя. Школа, забезпечуючи базову середню освіту, не готує дітей до вступу у нове життя, до ролі студента. Тому період часто буває конфліктним.

  Третя група педагогічних конфліктів – конфлікти взаємодій учнів між собою, учителів і школярів, учителів одне з одним, учителів і адміністрації. Ця група конфліктів викликає найбільший інтерес у психологів. У даному аспекті виділяють:

• «горизонтальний», що відбувається між людьми, які займають однаковий статус у суспільстві, наприклад, конфлікт між учителями;
• «вертикальний» конфлікт, у якому беруть участь, з одного боку керівник, а з іншого боку – підлеглий, наприклад, конфлікт між директором і вчителем. Характеризуючи конфліктну ситуацію, треба відзначити, що вона пов’язана, у першу чергу, із внутрішньою й зовнішньою позиціями учасників. У внутрішній позиції учасників можна виділити цілі, інтереси та мотиви учасників; вона безпосередньо впливає на перебіг конфліктної ситуації, але перебуває як би «за кадром» і часто не проговорюється в ході конфліктної взаємодії. Зовнішня позиція проявляється в мовній поведінці конфліктуючих, вона відбивається в їхніх думках, точках зору, побажаннях.

 У другу чергу виділяють оберт конфлікту, що визначити буває непросто. Візьмемо наприклад порушення учнем дисципліни на уроках. У цьому випадку педагог і школяр мають різні об’єкти конфліктної ситуації. Для вчителя – оберт – дисципліна в класі, для учня – прагнення до привернення уваги до себе інших школярів. Улагоджування конфлікту може бути розпочате з об’єднання об’єктів: учневі пропонується цікаве заняття й підтримується гарна дисципліна в класі.

  У третю чергу звертають увагу на сферу конфлікту, що може бути діловий або особистісний. Педагогові слід прагнути до того, щоб конфлікт відбувався в діловій сфері й не переходив в особистісну. Для цього необхідно пам’ятати небажані й обов’язкові слова, вимовлені вчителем учневі.

  Потрапляючи в конфліктну ситуацію, учитель може направити свою активність у двох напрямках. По – перше на те, щоб краще зрозуміти свого співрозмовника, або, по – друге, на регуляцію власного психічного стану – щоб запобігти конфлікту або його погасити. Н. В. Самоукіна розробила ряд ігор – самонавіянь, які покликані допомогти вчителеві в конфліктній ситуації.

  Проблема розуміння іншої людини дуже складна. Це пов’язано з тим, що людина існує у двох «вимірах»: своєму внутрішньому світі й у взаємодіях з іншими людьми. Ці сфери людського буття психологічно принципово різні. Усе, що відбувається у сфері особистого я, є безпосередня, близька і очевидна реальність для людини: вона відчуває, думає, переживає, бажає тощо.

  «Я» іншої людини певною мірою закрите і виступає якоюсь загадкою, яку необхідно відгадати. Вийти за межі свого «я» і наблизитися до внутрішнього «я» іншого не так то просто. Існують різні способи, що допомагають зрозуміти іншу людину.

  До професійних обов’язків учителя входить знання й використання цих способів.

  Метод інтроспекції полягає в тому, що людина ставить себе на місце другої людини, а потім у своїй уяві відтворює думки та почуття, які на її думку, ця інша людина відчуває в даній ситуації. Після того, як та психологічна імітація внутрішньої людини зроблена, робиться висновок про мотиви та зовнішні побудники її поведінки, цілі та стремління. На основі результатів психологічного аналізу будується взаємодія з людиною.

  Цей метод досить ефективний. Але виникає небезпека власні думки і почуття прийняти за думки й почуття іншої людини.

 Вправа «Марія Іванівна». Уявіть собі вашу неприємну розмову, наприклад, із завучем. Умовно назвемо її Марія Іванівна, що дозволила собі нечемний тон у розмові з вами і несправедливі зауваження. Закінчився трудовий день і по дорозі додому ви ще раз пригадуєте неприємну бесіду й почуття образи захльостує вас. Це шкідливо для вашої психіки: на тлі психологічної втоми після робочого дня розвивається психічне напруження. Ви намагаєтесь забути образу, але вам це не вдається. Спробуйте піти від противного. Замість того, щоб насильницьким чином викреслити Марію Іванівну зі своєї пам’яті, спробуйте, навпаки, максимально приблизити її. Спробуйте по дорозі зіграти роль Марії Іванівни: наслідуйте її ході; програвайте її міркування; її сімейну ситуацію, нарешті, її відношення до вашої розмови. Через кілька хвилин такої гри ви відчуєте полегшення, спаде напруження. Зміниться ваше ставлення до конфлікту, до Марії Іванівни, можливо, ви зможете побачити в ній щось позитивне.

 Метод емпатії заснований на техніці вникнення в переживання іншої людини.

  Вправа «Монолог із двійником». Йде педрада у вашій школі, виступає вчитель, і ви можете потренувати своє вміння розуміти і відчувати іншу людину. Повторюйте про себе деякі фрази виступаючого безпосередньо як ви її почули.

Постарайтеся уявити почуття і думки промовця, спробуйте зрозуміти його невисловлені переживання. Дивіться на вираз обличчя і рух рук учителя, повторюйте ці рухи у своїй уяві, вживайтеся в його образ. Вправа допоможе глибше зрозуміти іншу людину.

 Вправа «Перша фраза». Ви йдете по шкільному коридорі. На зустріч вам іде знайома вчителька. Підійшовши одне до одного, ви зупиняєтесь, щоб перекинутися парою слів. Така скороминуща бесіда може пройти для вас майже непомітно, ви залишитеся якби «всередині себе», реально переживаючи тільки власний стан і настрій. Але якщо ви хочете бути людиною тонкою і чутливою, то, наближаючись до вчительки, постарайтеся настроїтися на розмову з нею. Уважно подивіться на її обличчя, ходу, відчуйте ритміку її рухів. Вийдіть за межі свого «Я» і приготуйтеся зрозуміти «Я» іншої людини. Нехай ваша перша фраза максимально відповідатиме душевному стану вашої співбесідниці. Наприклад: «В тебе чудовий вигляд! Як тобі це вдається?». Ця фраза доречна, якщо ваша партнерка в гарному настрої. Якщо ви побачите сумне обличчя, то тоді першою фразою буде: «Щось трапилось? Тобі потрібна моя допомога?».

Метод логічного аналізу підходить для тих, хто раціональний, хто опирається на своє мислення.

Вправа «Рівність». Розглядає особливості організації рівноправної взаємодії вчителя з батьками.

Конкретні поради:

  Здатність до спілкування – професійна якість учителя. Учитель повинен мати високу психологічну культуру: вміти спілкуватися, вести бесіду, слухати і розуміти співрозмовника, взаємодіяти і впливати, і не важливо, хто виступає як співрозмовник.

  Не відштовхуйте, а залучайте до співробітництва. Учителі часто бачать учнів та їхніх батьків, людей, які стоять щодо нього в деякій опозиції.  Намагаючись заздалегідь випередити їхні можливості заперечення, він починає бесіду в наказовому «учительському» тоні, починає повчати, докоряти. Так вести розмову не можна, тому що відбувається відштовхування співрозмовника. Природно, що про жодні спільні дії тут і мови немає: батьки починають жаліти свою дитину, обвинувачувати вчителя, який у бесіді з ним показав себе несимпатичною людиною. Постарайтеся зрозуміти почуття батьків, більше того – знайдіть у них опору, продумуючи спільні дії. Не відштовхуйте від себе батьків, що прийшли до школи, виявіть стриману доброзичливість, відкритість. Ваше особисте позитивне ставлення до свого співрозмовника буде вираженням доброї волі і першим кроком назустріч співробітництву.

  Розвивайте в собі прагнення до рівної позиції з батьками. Ефективність виховання забезпечується на спільних зусиллях школи та сім’ї. Об’єднати ці зусилля можна тільки при взаємному й однаково поважному визнанні одне одного. Перший крок у цьому напрямку повинен зробити вчитель, оскільки це знаходиться в межах його компетенції, показує його професіоналізм.

  Людям подобається відчувати власну значимість. Один із кращих способів залучення батьків до співробітництва – підкреслення їх значення в цьому процесі. Зміцніть впевненість батька або матері в самих собі, у тому, що вони, безумовно, можуть бути і терплячими, і наполегливими, що вони можуть налагодити життя і навчання своєї дитини.

  Покажіть батькові свою любов стосовно його дитини. Психологічний контакт виникає одразу ж, як тільки вчитель показує, що бачить позитивні сторони в характері дитини, симпатизує їй. Адже гарне є в кожній людині. Коли батьки бачать дружелюбні очі вчителя і відчувають, що вчитель піклується про благополуччя дитини, вони готові до співробітництва.

Вправа «Переключись на співрозмовника». Опис поетапної технології переключення на співрозмовника, заснованої на методі логічного аналізу.

1 крок. Зміцніть у собі позитивне ставлення до людини, яку ви хочете зрозуміти. Це робиться для того, щоб роздратування і ворожість, які ви можете відчувати до нього, не спотворили вашого розуміння.

2 крок. Опишіть у своїй уяві ситуацію, у якій опинилася людина, що цікавить вас.

3 крок. Відповідайте на запитання: Що він робить? Чому він це робить? Навіщо (з якою метою) він це робить?

4 крок.  Які побажання і потреби людини прагне задовольнити за допомогою своїх дій?

5 крок. Яким чином треба будувати спілкування або взаємодію з людиною, щоб урахувати свої і її цілі та не викликати конфлікту? Від чого вона могла б відмовитися? Від чого могли б відмовитись ви?

  Таке раціональне «пророблення» проблемної або конфліктної ситуації допоможе краще зрозуміти співрозмовника, учня, колегу.

  Допомогти вчителеві в регуляції власного психологічного стану допоможе, наприклад, вправа «Мудрець».

Вправа «Мудрець». Візьми будь – яку із книг «Російські прислів’я», «Афоризми». Погортайте книгу, читайте фрази прислів’їв або афоризмів протягом 20-25 хвилин, доки не відчуєте внутрішнє полегшення.

  Особливий інтерес являють способи розв’язання конфлікту. У педагогічному колективі для розв’язання суперечок між членами колективу використовують наступні методи:

1. «Адміністративний». Здійснюється за рахунок видалення елементів, які перестали сприяти успіху цілого (вилучення, переведення до іншого колективу).
2. «Авторитетного третього». Припускає звертання до тієї людини, яка користується довірою і авторитетом в обох конфліктуючих сторін, і повністю погоджуються і підкоряються його рішенню.
3.  «Ситуативний». Полягає у створенні ситуації, у ході якої конфліктуючим особам доручається одна спільна справа, при чому в досягненні поставленої роботи вони повинні використовувати результати і досвід роботи одне одного та постійно обмінюватися інформацією. Поданий метод треба використовувати обережно, при глибокому аналізі конфліктуючих сторін.
4. «Комунікабельний». Припускає розкладання конфлікту, у присутності обох сторін і директора, на складові елементи, розбирання конфлікту. У цьому випадку при вислуховуванні конфліктуючих сторін директорові слід бути максимально тактовним, враховувати індивідуальні особливості сторін. На одного краще діяти м’яким звертанням, вмовлянням, іншого – швидше переконати. Можна використовувати вимогу, попередження, але воно не має бути сформульоване в образливій формі. Треба пам’ятати, що будь – які конфлікти повинні бути перероблені на принциповій основі.

 Особливості аналізу конфлікту.

  Пропонуємо схему аналізу конфлікту, яку можна використовувати психологу в процесі розв’язання сформованої конфліктної ситуації.

1. Час початку конфлікту.

2. Конфліктуючі сторони (їхня чисельність).

3. Хто був ініціатором конфлікту?

4. Звідки відомо про конфлікт:
   • від однієї із сторін;
   • від інших учителів;
   • у результаті особистих спостережень.

5. Характер міжособистісних стосунків учасників конфлікту до його початку:

• гарні;
• нейтральні;
• погані;
• погано знайомі.

6. Тип конфлікту і його обґрунтування:

• боротьба за якість діяльності;
• боротьба за справедливу оцінку діяльності;
• боротьба проти приниження честі і гідності;
• боротьба за певний статус у колективі;
• боротьба за висування на вищу посаду;
• конфлікт «особистісного» характеру;
• інший вид конфлікту.

7. Коротко опишіть суть конфлікту і основні його етапи.

8. Характеристика першої сторони конфлікту (анкетні дані, професійна підготовка, мотиви конфлікту, особливості поведінки в конфліктній ситуації, хто підтримує).

9. Характеристика другої сторони конфлікту (анкетні дані, професійна підготовка, мотиви конфлікту, особливості поведінки в конфліктній ситуації, хто підтримує).

10)Як розв’язано конфлікт.

11)Як змінилися стосунки конфліктуючих сторін після конфлікту:

• стосунки стали кращими;
• стосунки фактично не змінилися;
• стосунки стали гіршими;
• важко сказати.

     12) Як конфлікт був сприйнятий членами колективу (аналіз за цим пунктом               робиться за необхідності).