Методи та принципи організації пізнавальної діяльності учнів на заняттях гуртків

Методи  та принципи  організації пізнавальної діяльності

учнів  на заняттях гуртків

Пізнавальна діяльність - це єдність чуттєвого сприйняття, теоретичного мислення і практичної діяльності. Вона здійснюється на кожному життєвому кроці, у всіх видах діяльності і соціальних взаємин учнів (продуктивний і суспільно корисна праця, ціннісно-орієнтаційна та художньо-естетична діяльність, спілкування), а також шляхом виконання різних предметно-практичних дій в навчальному процесі (експериментування, конструювання , рішення дослідницьких завдань тощо). Але тільки в процесі навчання пізнання набуває чітке оформлення в особливій, властивій тільки людині навчально-пізнавальної діяльності або навчанні. Ставлення учнів до навчання викладача зазвичай характеризується активністю. Активність (вчення, освоєння, змісту і т.п.) визначає ступінь (інтенсивність, міцність) "зіткнення" учня з предметом його діяльності. 
У структурі активності виділяються наступні компоненти: 
· Готовність виконувати навчальні завдання; 
· Прагнення до самостійної діяльності; 
· Свідомість виконання завдань; 
· Систематичність навчання; 
· Прагнення підвищити свій особистий рівень та інші. 

 Принципи активізації пізнавальної діяльності учнів. 
При виборі тих чи інших методів навчання необхідно перш за все прагне до продуктивного результату. При цьому від учня потрібно не тільки зрозуміти, запам'ятати і відтворити отримані знання, а й уміти ними оперувати, застосовувати їх у практичній діяльності, розвивати, адже ступінь продуктивності навчання багато в чому залежить від рівня активності навчально-пізнавальної діяльності учня. 
Якщо необхідно не тільки зрозуміти і запам'ятати, але і практично оволодіти знаннями, то природно, що пізнавальна діяльність учня не може не зводиться тільки до слухання, сприйняття і фіксації навчального матеріалу. Знов отримані знання він пробує тут же подумки застосувати, прикладаючи до власної практики і формуючи, таким чином, новий образ професійної діяльності.

 Принцип проблемності. Шляхом послідовно ускладнюються, або питань створити в мисленні учня таку проблемну ситуацію, для виходу з якої йому не вистачає наявних знань, і він змушений сам активно формувати нові знання за допомогою викладача і за участю інших слухачів, грунтуючись на своєму або чужому досвіді, логіці. Таким чином, учень отримує нові знання не в готових формулюваннях викладача, а в результаті власної активної пізнавальної діяльності.

Принцип забезпечення максимально можливої ​​адекватності навчально-пізнавальної діяльності характеру практичних завдань. 

Практичний курс завжди був складовою частиною професійної підготовки учнів. Суть даного принципу полягає в тому, щоб організація навчально-пізнавальної діяльності учнів за своїм характером максимально наближалася до реальної діяльності. Це й має забезпечити у поєднанні з принципом проблемного навчання перехід від теоретичного осмислення нових знань до їх практичного осмислення. 
Принцип взаємонавчання. 

Слід мати на увазі, що учні у процесі навчання можуть навчати один одного, обмінюючись знаннями. Для успішного самоосвіти необхідні не тільки теоретична база, а й уміння аналізувати і узагальнювати досліджувані явища, факти, інформацію; вміння творчо підходити до використання цих знань; здатність робити висновки зі своїх і чужих помилок; вміти актуалізувати і розвивати свої знання та вміння. 

 Принцип дослідження проблем. 
Дуже важливо, щоб навчально-пізнавальна діяльність учнів носила творчий, пошуковий характер і по можливості включала в себе елементи аналізу та узагальнення.Процес вивчення того чи іншого явища або проблеми повинні за всіма ознаками носити дослідницький характер. Це є ще одним важливим принципом активізації навчально-пізнавальної діяльності: принцип дослідження проблем і явищ. 
Для будь-якого навчального процесу важливим є принцип індивідуалізації - це організація навчально-пізнавальної діяльності з урахуванням індивідуальних особливостей і можливостей учня. Для навчання цей принцип має виключне значення, тому що існує дуже багато психофізичних особливостей: 
склад аудиторії (комплектування груп), 
адаптація до навчального процесу, 
здатність до сприйняття нового і т.п. 
Все це вимагає застосовувати такі форми і методи навчання, які по можливості враховували б індивідуальні особливості кожного учня, тобто реалізувати принцип індивідуалізації навчального процесу. 
Принцип самонавчання. 
Не менш важливим у навчальному процесі є механізм самоконтролю і саморегулювання, тобто реалізація принципу самонавчання. Даний принцип дозволяє індивідуалізувати навчально-пізнавальну діяльність кожного учня на основі їх особистого активного прагнення до поповнення і вдосконалення власних знань і умінь, вивчаючи самостійно додаткову літературу, отримуючи консультації.  
Принцип мотивації. 
Активність як самостійної, так і колективної діяльності учнів можлива лише при наявності стимулів. Тому в числі принципів активізації особливе місце відводиться мотивації навчально-пізнавальної діяльності. Головним на початку активної діяльності повинна бути невимушеність, а бажання учня вирішити проблему, пізнати що-небудь, довести, оспорити. 
Принципи активізації навчально-пізнавальної діяльності учнів, також як і вибір методів навчання, повинні визначаться з урахуванням особливостей навчального процесу. Крім принципів і методів, існують також і фактори, які спонукають учнів до активності, їх можна назвати ще і як мотиви чи стимули викладача, що б активізувати діяльність учнів. 
Фактори, які спонукають учнів до активності. 
У числі основних чинників, що спонукають учнів до активності, можна назвати наступні: 
Професійний інтерес є головним мотивом активізації учнів. Даний фактор викладачеві необхідно враховувати вже при формуванні навчального матеріалу. Учень ніколи не стане вивчати конкретну ситуацію, якщо вона надумана і не відображає реальної дійсності і не буде активно обговорювати проблему, яка до нього не має ніякого відношення. І навпаки, інтерес його різко зростає, якщо матеріал містить характерні проблеми, які йому доводиться зустрічати, а часом і вирішувати в повсякденному житті. Тут його пізнавальна активність буде обумовлена ​​зацікавленістю в дослідженні даної проблеми, вивчення досвіду її рішення. 
Творчий характер навчально-пізнавальної діяльності сам по собі є потужним стимулом до пізнання. Дослідницький характер навчально-пізнавальної діяльності дозволяє пробудити в учнів творчий інтерес, а це в свою чергу спонукає їх до активного самостійного і колективного пошуку нових знань. 
Змагальність також є одним з головних збудників до активної діяльності учня. Однак у навчальному процесі це може зводиться не лише до змагання за кращі оцінки, це можуть бути й інші мотиви. Наприклад, нікому не хочеться «вдарити в бруд обличчям» перед своїми одногрупниками, кожен прагне показати себе з кращого боку (що він чогось вартий), продемонструвати глибину своїх знань і умінь. Змагальність особливо проявляє себе на заняттях, що проводяться в ігровій формі. 
Ігровий характер проведення занять включає в себе і чинник професійного інтересу, і фактор змагальності, але незалежно від цього являє собою ефективний мотиваційнийпроцес розумової активності учня. Добре організоване ігрове заняття має містити «пружину» для саморозвитку. Будь-яка гра спонукає її учасника до дії. 

Особливе значення для успішної реалізації принципу активності в навчанні мають самостійні роботи  творчого характеру. Різновиди: програмовані завдання, тести. 

 Способи активізації пізнавальної діяльності. 
Існують основні способи активізації пізнавальної діяльності: 
1. спиратися на інтереси учнів і одночасно формувати мотиви навчання, серед яких на першому місці виступають пізнавальні інтереси, професійні схильності; 
2. включати учнів у вирішення проблемних ситуацій, а проблемне навчання, в процесі пошуку і розв'язання наукового та практичних проблем; 
3. використовувати дидактичні ігри та дискусії; 
4. використовувати такі методи навчання, як бесіда, приклад, наочний показ; 
5. стимулювати колективні форми роботи, взаємодія учнів у навчанні. 
В активізації пізнавальної діяльності учнів велику роль відіграє вміння вчителя спонукати своїх учнів до осмислення логіки і послідовності у викладі навчального матеріалу, до виділення в ньому головних і найбільш істотних положень. Дані способи активізації пізнавальної діяльності здійснюються за допомогою методів навчання. Активними методами навчання слід називати ті, які максимально підвищують рівень пізнавальної активності учнів, спонукають їх до старанного навчання. 
Методи активізації пізнавальної діяльності учня 
Ступінь активності учнів є реакцією, методи, і прийоми роботи викладача є показником його педагогічної майстерності. 
Активними методами навчання слід називати ті, які максимально підвищують рівень пізнавальної активності школярів, спонукають їх до старанного навчання. 
У педагогічній практиці і в методичній літературі традиційно прийнято ділити методи навчання за джерелом знань: словесні (розповідь, лекція, бесіда, читання), наочні (демонстрація натуральних, екранних і інших наочних посібників, дослідів) і практичні (лабораторні та практичні роботи). Кожен з них може бути і більш активним і менш активним, пасивним. 
Словесні методи. 
1. Метод дискусії застосовую з питань, які вимагають роздумів, добиваюся, на своїх уроках, щоб учщіеся могли вільно висловлювати свою думку і уважно слухати думку виступаючих. 
2. Метод самостійної роботи з учнями. З метою кращого виявлення логічної структури нового матеріалу дається завдання самостійно скласти план розповіді викладача або план-конспект з виконанням установки: мінімум тексту - максимум інформації. 

3. Метод самостійної роботи з дидактичними матеріалами. 
Організувати  самостійну роботу таким чином: дається класу конкретне навчальне завдання. Намагаючись довести його до свідомості кожного учня.

4) Метод проблемного викладу. 
На уроках використовую проблемний підхід у навчанні учнів. Основою даного методу є створення на уроці проблемної ситуації. Учні не володіють знаннями або способами діяльності для пояснення фактів і явищ, висувають свої гіпотези, вирішення даної проблемної ситуації. Даний метод сприяє формуванню в учнів прийомів розумової діяльності, аналізу, синтезу, порівняння, узагальнення, встановлення причинно-наслідкових зв'язків. 
Проблемний підхід включає в себе логічні операції, необхідні для вибору доцільного рішення. 
Даний метод включає в себе: 
-Висування проблемного питання, 
Створення проблемної ситуації на основі висловлювання вченого, 
Створення проблемної ситуації на основі наведених протилежних точок зору з одного і того ж питання, 
-Демонстрацію досвіду або повідомлення про нього - основу для створення проблемної ситуації; вирішення завдань пізнавального характеру. Роль викладача при використанні даного методу зводиться до створення на уроці проблемної ситуації і управління пізнавальною діяльністю учнів. 
Метод самостійного рішення розрахункових і логічних завдань. Усі учні за завданнями самостійно вирішують розрахункові або логічні (вимагають обчислень, роздумів і висновків) завдання за аналогією чи то творчого характеру. 
Але в кожній паралелі завдання диференціюю - більш складні, творчого характеру - сильним учням. 
А аналогічні - слабким. При цьому у самих учнів на цьому не акцентую увагу. Кожен учень отримує завдання по своїх можливостях і здібностях. При цьому не знижується інтерес до навчання. 
Наочні методи. 
Частково-пошуковий. 
При застосуванні цього методу викладач керує роботою класу. Організовується робота учнів таким чином, щоб частина нових завдань вони добули самі. Для цього демонструється досвід до пояснення нового матеріалу; повідомляється лише мета. А учні шляхом спостереження та обговорення вирішують проблемне питання. 
Практичні методи. 
Частково-пошуковий лабораторний метод. 
Учні вирішують проблемне питання і здобувають частина нових знань шляхом самостійного виконання та обговорення учнівського експерименту. До лабораторної роботи учням відома лише мета, але не очікувані результати. 
Також використовуються методи усного викладу - розповідь і лекції. 
При підготовці лекцій планується послідовність викладу матеріалу, підбираються точні факти, яскраві порівняння, висловлювання авторитетних учених, громадських діячів. 
Також використовуються прийоми управління пізнавальною діяльністю учнів: 
1) Активізують діяльність учнів на етапі сприйняття і супутні пробудженню інтересу до досліджуваного матеріалу: 
а) прийом новизни - включення в зміст навчального матеріалу цікавих відомостей, фактів, історичних даних; 
б) прийом семантизації - в основі лежить порушення інтересу завдяки розкриттю смислового значення слів; 
в) прийом динамічності - створення установки на вивчення процесів і явищ у динаміці та розвитку; 
г) прийом значущості - створення установки на необхідність вивчення матеріалу у зв'язку з її біологічною, народногосподарської та естетичну цінність; 
2) Прийоми активізації діяльності учнів на етапі засвоєння матеріалу, що вивчається. 
а) евристичний прийом - задаються важкі питання і за допомогою навідних питань приводять до відповіді. 
б) евристичний прийом - обговорення спірних питань, що дозволяє розвинути в учнів уміння доводити й обгрунтовувати свої судження. 
в) метод дослідження - учні на основі проведених спостережень, дослідів, аналізу літератури, рішення пізнавальних завдань повинні сформулювати висновок. 
3) Прийоми активізації пізнавальної діяльності на етапі відтворення отриманих знань. 
прийом натуралізації - виконання завдань з використанням натуральних об'єктів, колекцій; Активізацію пізнавальної діяльності можна проводити також на позакласних заходах. 
Прийоми активізації пізнавальної діяльності. 
У процесі придбання учнями знань, умінь і навичок важливе місце займає їх пізнавальна активність, вміння викладача активно керувати нею. З боку викладачанавчальний процес може бути керованим пасивно й активно. Пасивно керованим процесом вважається такий його спосіб організації, де основна увага приділяється формам передачі нової інформації, а процес набуття знань для учнів залишається стихійним. У цьому випадку на перше місце виступає репродуктивний шлях придбання знань. Активно керований процес спрямований на забезпечення глибоких і міцних знань усіх учнів, на посилення зворотного зв'язку. Тут передбачається врахування індивідуальних особливостей учнів, моделювання навчального процесу, його прогнозування, чітке планування, активне управління навчанням і розвитком кожного учня. 
У процесі навчання учень також може проявити пасивну та активну пізнавальну діяльність. 
Існують різні підходи до поняття пізнавальної активності учнів. Б. П. Єсіпов вважає, що активізація пізнавальної діяльності - свідоме, цілеспрямоване виконання розумової чи фізичної роботи, необхідної для оволодіння знаннями, вміннями, навичками. Г. М. Лебедєв вказує, що "пізнавальна активність - це ініціативне, дієве ставлення учнів до засвоєння знань, а також прояв інтересу, самостійності і вольових зусиль у навчанні". У перовому випадку йде мова про самостійної діяльності викладача і учнів, а в другому - про діяльність учнів. У другому випадку в поняття пізнавальної активності автор включає інтерес, самостійність і вольові зусилля учнів. 
У навчанні активну роль відіграють навчальні проблеми, сутність яких полягає в подоланні практичних і теоретичних перешкод у свідомості таких ситуацій у процесі навчальної діяльності, які приводять учнів до індивідуальної пошуково-дослідницької діяльності. 
Метод проблемного навчання складає органічну частину системи проблемного навчання. Основою методу проблемного навчання є створення ситуацій, Формування проблем, підведення учнів до проблеми. Проблемна ситуація включає емоційну, пошукову і вольову сторону. Її завдання - спрямувати діяльність учнів на максимальне оволодіння матеріалом, що вивчається, забезпечити мотиваційну сторону діяльності, викликати інтерес до неї. 
Метод алгоритмізованого навчання. Діяльність людини завжди можна розглядати як певну послідовність його дій та операцій, тобто вона може бути представлена ​​у вигляді деякого алгоритму з початковими і кінцевими діями. 
Для побудови алгоритму рішень тієї чи іншої проблеми потрібно знати найбільш раціональний спосіб її вирішення. Раціональним способом вирішення володіють найздібніші учні. Тому для опису алгоритму розв'язання проблеми враховується шлях його отримання цими учнями. Для решти учнів такий алгоритм буде служити зразком діяльності. 
Метод евристичного навчання. Основною метою евристики є пошук і супровід способів і правил, за якими людина приходить до відкриття певних законів, закономірностей вирішення проблем. 
Метод дослідницького навчання. Якщо евристичне навчання розглядає способи підходу до вирішення проблем, то дослідницький метод - правила правдоподібних істинних результатів, подальшу їх перевірку, відшукання меж їх застосування. 
У процесі творчої діяльності ці методи діють в органічній єдності. 
Найважливішим методом дослідження пізнавального інтересу учнів є спостереження, змикаються з педагогічним експериментом у тих випадках, коли точно обчислена завдання, коли спостереження націлене на виявлення і фіксації всіх умов, прийомів, факторів, процесів, пов'язаних саме з цим поставленим завданням. Спостереження за протекающим процесом діяльності учня або на уроці, в природних, або в експериментальних умовах дає переконливий матеріал про становлення і характерні особливості пізнавального інтересу. 
Для спостереження необхідно мати на увазі ті показники, за якими можна визначити прояв пізнавального інтересу. 

Література

1.Смолкін А.М. Активні методи навчання. М: 1991 
2. Харламов И. Ф. Педагогіка. Курс лекцій. - Мінськ, 1979. 
3. Щукіна Г.І. Активізація пізнавальної діяльності учнів у навчальному процесі. М: 1982