Методична доповідь "Використання інтерактивних форм та методів при вивченні економічних дисциплін

Про матеріал

Методична доповідь розкриває особливості використання інтерактивних форм та методів при вивченні економічних дисциплін, наведено алгоритм проведення інтерактивного заняття, подана характеристика інтерактивних форм навчання

Перегляд файлу

http://upload.wikimedia.org/wikipedia/ru/thumb/3/34/UkraineCoatOfArmsSmallBW.svg/86px-UkraineCoatOfArmsSmallBW.svg.png

МІНІСТЕРСТВО  ОСВІТИ І НАУКИ  УКРАЇНИ

ДЕРЖАВНИЙ ВИЩИЙ НАВЧАЛЬНИЙ ЗАКЛАД  «АРТЕМІВСЬКИЙ КОЛЕДЖ ТРАНСПОРТНОЇ ІНФРАСТРУКТУРИ»

 

 

 

 

 

Методична доповідь

 

«Використання інтерактивних форм та методів при вивченні економічних дисциплін»

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

2017

Зміст

 

 

          Анотація

Вступ

  1. Використання інтерактивних форм та методів при вивченні

економічних дисциплін

1.1 Сутність та методи  інтерактивних форм навчання

1.2 Алгоритм проведення інтерактивного заняття

1.3 Характеристика інтерактивних форм навчання

Висновки

Список літератури

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Вступ

 

Процес формування умінь і навичок може бути набагато результативнішим, якщо навчання організоване у співробітництві, яке ґрунтується на спільній діяльності викладача і студентів, взаєморозумінні й гуманізмі, єдності інтересів та прагнень усіх учасників навчального процесу і має на меті особистісний розвиток студентів. Саме таке навчання підносить інтелект, зміцнює віру у власні здібності, стимулює активність, творчість, гідність і самосвідомість. Викладач виступає як організатор, старший, більш досвідчений товариш, що знає і розуміє потреби, інтереси та можливості кожної людини.

Яким би не був урок за формою проведення, його слід організувати так, щоб забезпечити максимально можливу активність студентів з постійно діючим зворотним зв’язком.

Ні для кого вже не є таємницею, що інтерес до знань в студентів падає. З метою успішного розв’язання даної проблеми застосовую в навчально-виховному процесі активні та інтерактивні методи роботи, які активізують діяльність студентів, розвиваючи їх творче мислення, вміння спілкуватися, розмірковувати і приймати рішення. Я.А. Коменський зазначав: “Якщо навчання дається дитині важко, то в цьому передусім винні методи, якими її навчають”. Це положення не втратило своєї активності й значимості і в наш час. Недаремно таку велику увагу приділяють наші педагоги-дидакти вивченню питання ефективності застосування різноманітних форм і методів роботи у навчально-виховному процесі. Педагогічні дослідження свідчать, що студенти під час лекції засвоюють 5% навчального матеріалу, під час читання – 10%, наочні та аудіо матеріали ефективні на 20%, демонстрація – на 30%, робота в дискусійній групі – 50%; практика через дію ефективна на 75%. І тільки під час навчання інших  негайне застосування навчання дає 90% результат.

Одним із чинників, які підвищують ефективність навчання є групова робота з використанням інтерактивних методів. Сутність цих методів у тому, що навчання відбувається завдяки взаємодії тих, хто навчається. Це співнавчання суб’єктами якого є викладач і студенти. Викладач виступає лише як керівник розумової діяльності студентів, спрямовує її, допомагає, послуговуючись фактами, дійти певних висновків. Залучаючи студентів до діяльності, я скеровую їх на пізнання світу і себе в ньому і, дозуючи допомогу, реалізовую важливий принцип виховання: “Допоможи мені, щоб я зробив це сам”.

Дійсно, сьогодні, коли обсяг інформації зріс до неможливості осягнення її однією людиною, я вважаю, що дидактична функція викладача полягає не в передачі знань, а у формуванні навичок здобувати їх. Застосовуючи інтерактивні методи, я моделюю реальні життєві ситуації, пропоную економічні проблеми для спільного розв’язання, використовую рольові ігри.

Вони найбільше сприяють формуванню в студентів умінь і навичок, виробленню у них власних цінностей створюють атмосферу співробітництва, творчої взаємодії в навчанні.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

1. Використання інтерактивних форм та методів при вивченні економічних дисциплін

1.1 Сутність та методи  інтерактивних форм навчання

 

Нестандартне завдання - поняття дуже широке. Воно включає цілий ряд ознак, що дозволяють відмежувати завдання цього типу від традиційних (стандартних). Головна ознака нестандартних завдань - їхній звязок "з діяльністю, що у психології називають продуктивною", творчою. Є й інші ознаки:

  •                 самостійний пошук студентами шляхів і варіантів рішення, поставленої навчальної задачі (вибір одного з запропонованих варіантів чи пропонування власного варіанта й обґрунтування рішення);
  •                 незвичайні умови роботи;
  •                 активне відтворення раніше отриманих знань у незнайомих умовах.

Впровадження інтерактивних форм навчання - один з найважливіших напрямків удосконалювання підготовки студентів у сучасному вузі. Основні методичні інновації звязані сьогодні з застосуванням саме інтерактивних методів навчання. При цьому термін "інтерактивне навчання" розуміється по-різному. Оскільки сама ідея подібного навчання виникла в середині 1990-х років з появою першого веб-браузера і початком розвитку мережі Інтернет, ряд фахівців трактує це поняття як навчання з використанням компютерних мереж і ресурсів Інтернету. Цілком припустиме і більш широке тлумачення, як здатність  взаємодіяти чи знаходитися в режимі діалогу з чим-небудь (наприклад, компютером) чи ким-небудь (людиною).

Поняття "інтерактивний" походить від англійського "іnteract" (" іnter" - "взаємний", "act" - "діяти"). Інтерактивне навчання - це спеціальна форма організації пізнавальної діяльності. Вона має на увазі цілком конкретні і прогнозовані цілі. Одна з таких цілей складається в створенні комфортних умов навчання, при яких студент чи слухач почуває свою успішність, свою інтелектуальну заможність, що робить продуктивним сам процес навчання.

У педагогіці розрізняють кілька моделей навчання:

1) пасивна - той, кого навчають, виступає в ролі "обєкта" навчання (слухає і дивиться);

2) активна - той, кого навчають, виступає "субєктом" навчання (самостійна робота, творчі завдання);

3) інтерактивна - взаємодія.

 Використання інтерактивної моделі навчання передбачає моделювання життєвих ситуацій, використання рольових ігор, спільне рішення проблем. Виключається домінування якого-небудь учасника навчального  процесу чи якої-небудь ідеї. З обєкта впливу студент стає субєктом взаємодії, він сам активно бере участь у процесі навчання, рухаючись своїм індивідуальним маршрутом.

Навчальний процес, що спирається на використання інтерактивних методів навчання, організується з урахуванням залучення в процес пізнання всіх студентів групи без винятку. Спільна діяльність означає, що кожний вносить свій особливий індивідуальний внесок, у ході роботи йде обмін знаннями, ідеями, способами діяльності. Організуються індивідуальна, парна і групова робота, використовується проектна робота, рольові ігри, здійснюється робота з документами і різними джерелами інформації. Інтерактивні методи засновані на принципах взаємодії, активності тих, яких навчають, опорі на груповий досвід, обовязкового зворотного звязку. Створюється середовище освітнього спілкування, що характеризується відкритістю, взаємодією учасників, рівністю їхніх аргументів, нагромад-женням спільного знання, можливістю взаємної оцінки і контролю.

Ведучий (викладач, тренер) разом з новими знаннями веде учасників навчання до самостійного пошуку. Активність викладача поступається місцем активності студентів, його задачею стає створення умов для їхньої ініціативи. Викладач відмовляється від ролі своєрідного фільтра, що пропускає через себе навчальну інформацію, і виконує функцію помічника в роботі, одного з джерел інформації. Тому інтерактивне навчання покликане споконвічно використовуватися в інтенсивному навчанні досить дорослих людей.

Інтерактивні методи можуть застосовуватися при організації викладачем наступної роботи зі студентами при вивченні економічних дисциплін:

  •                 організація тематичних занять;
  •                 організація тимчасових творчих колективів при роботі над навчальним проектом;
  •                 формування портфоліо студента;
  •                 організація дискусій і обговорень дискусійних питань, що виникли в колективі;
  •                 для створення освітніх ресурсів;
  •                   кафедральних освітніх архівів (курсів лекцій, тренингових матеріалів, дипломних робіт, творчих робіт, аудио і відеоматеріалів і ін.);
  •                 тематичних бібліографій.

Для рішення виховних і навчальних задач викладачем можуть бути використані наступні інтерактивні форми:

  •                 інтерактивна екскурсія;
  •                 використання кейсів-технологій;
  •                 проведення відеоконференцій;
  •                 круглий стіл;
  •                 мозковий штурм;
  •                 дебати;
  •                 фокус-група;
  •                 ділові і рольові ігри;
  •                 case-study (аналіз конкретних, практичних ситуацій);
  •                 навчальні групові дискусії;
  •                 тренінги.

Передбачувані результати використання інтерактивних занять у роботі викладача зі студентською групою:

  •                 Підвищення ефективності занять, інтересу студентів до діяльності викладача.
  •                 Формування і розвиток у студентів комунікативних навичок і умінь, емоційних контактів між студентами (уміння жити в діалоговому середовищі; розуміння, що таке діалог і навіщо він потрібний).
  •                 Формування і розвиток аналітичних здібностей, відповідального відношення до власних вчинків (здатність критично мислити; уміння робити обґрунтовані висновки; уміння вирішити проблеми і уникнути конфлікти; уміння приймати рішення і нести відповідальність за них).
  •                 Формування і розвиток навичок планування (здатність прогнозувати і проектувати своє майбутнє).

Принципи роботи на інтерактивному занятті:

  •                 Заняття - не лекція, а загальна робота.
  •                 Сумарний досвід групи більше досвіду тренера.
  •                 Всі учасники рівні незалежно від віку, соціального статусу, досвіду, місця роботи.
  •                 Кожен учасник має право на власну думку з будь-якого питання.
  •                 Немає місця прямій критиці особистості (зазнати критики може тільки ідея).
  •                 Усе сказане на занятті - не керівництво до дії, а інформація до міркування.

 

1.2 Алгоритм проведення інтерактивного заняття.

 

Алгоритм проведення інтерактивного заняття складається з таких етапів:

1. Підготовка заняття

2. Вступ:

2.1. повідомлення теми і мети заняття

3. Основна частина:

3.1. пасивне позиціонування (з’ясування позицій учасників) з фіксаціями (Тут є одна сторона уявлення - тільки позиція аудиторії)

3.2. сегментація аудиторії й організація комунікації між сегментами (Це означає - формування цільових груп відповідно спільності позицій кожної з груп. Ми робимо об’єднання подібних думок різних учасників навколо деякої позиції і створюємо з аудиторії набір груп з різними позиціями. Потім - організація комунікації між сегментами. Цей крок є особливо ефективним, якщо ми маємо справу з величезною аудиторією: у цьому випадку сегментування являє собою інструмент підвищення інтенсивності й ефективності комунікації)

3.3. інтерактивне позиціонування (Тут є три сторони - набір позицій аудиторії, визначення сенсу, створення нового набору позицій).

 Існує чотири етапи інтерактивного позиціонування:

1) з’ясування набору позицій аудиторії,

2) осмислення загального для цих позицій змісту,

3) переосмислення цього змісту і наповнення його новим змістом,

4) формування нового набору позицій на підставі нового змісту.

4. Висновки (рефлексія)

 

Детальніше проаналізуємо кожний з етапів інтерактивного заняття.

  1.              Ведучий (викладач, педагог) робить підбір конкретної форми інтерактивного заняття, що може бути ефективним для роботи з даною темою в даній групі. (Наприклад, на предметі «Ціноутворення» при вивченні теми: «Еластичність попиту» я пропоную визначити цінові та нецінові фактори попиту, навести приклади товарів з різною еластичністю)
  2.              Вступ. "Скажи те, що ти збираєшся зробити".

- Учасники знайомляться з пропонованою ситуацією, із проблемою, над рішенням якої їм треба буде працювати, а також з метою, якої їм потрібно досягти.

- Педагог інформує учасників про рамкові умови, правила роботи в групі, дає чіткі інструкції про те, у яких межах учасники можуть діяти на занятті.

Зразкові правила роботи в групі:

  •                 Бути активним.
  •                 Поважати думку учасників.
  •                 Бути доброзичливим.
  •                 Бути пунктуальним, відповідальним.
  •                 Не перебивати.
  •                 Бути відкритим для взаємодії.
  •                 Бути зацікавленим.
  •                 Прагнути знайти істину.
  •                 Дотримуватися регламенту.
  •                 Креативність.
  •                 Поважати правила роботи в групі.

 3.  Основна частина. "Скажи те, що хотів зробити".

- Процес гри (учасники взаємодіють активно, намагаючись досягти поставленої мети).

У структуру інтерактивного заняття, в основну частину рекомендується включати ігри на зняття емоційних затисків.

Золоте правило гри:

Гра вимагає часу, підготовки, простору, визначеної кількості учасників, готовності групи, майстерності ведучого.

Існує 2 види ігор на зняття емоційних затисків:

  •                 "ігри-криголами" ( іce - breaker ) - короткі ігри, що використовуються для створення атмосфери довіри в групі.

Приклади "ігор-криголамів":

- "2 правди, 1 неправда"

- "Сніжний ком"

- "Моя нова знайома людина особлива, тому що..."

  •                 "гра-розминка" - використовується для зняття напруги, утоми, переключення уваги (під час переходу від однієї частини заняття до іншої), при появах ознак утоми групи.

Приклади "ігор-розминок":

- "Космічна швидкість".  Хід гри: Ведучий пропонує групі придумати і продемонструвати найшвидший  спосіб передачі маленького мяча (будь-який інший предмет) по черзі від першого до останнього учасника групи (час не повинен перевищувати 5 сек.). При цьому повинні бути названі імена кожного з учасників групи.

  1.              Висновки (рефлексія). "Скажіть про те, що зроблено".

Рефлексія починається з концентрації учасників на емоційному аспекті, почуттях, що випробували учасники в процесі заняття. Другий етап рефлексивного аналізу заняття - оцінка (відношення учасників до змістовного аспекту використаних методик, актуальності обраної теми й ін.). Рефлексія закінчується загальними висновками, які робить викладач.

Зразковий перелік питань для проведення рефлексії:

  •                 Що ви почували і чому?
  •                 Що справило на вас найбільше враження?
  •                 Що вам допомагало в процесі заняття для виконання завдання, а що заважало?
  •                 Чи є що-небудь, що здивувало вас у процесі заняття?
  •                 Чим ви керувалися в процесі ухвалення рішення?
  •                 Чи  враховувалася при здійсненні власних дій думка учасників групи.
  •                 Як ви оцінюєте свої дії і дії групи?

 При розробці інтерактивного заняття рекомендуємо звернути особливу увагу на наступні моменти:

  • Учасники заняття, вибір теми.
  • Вік учасників, їхні інтереси, майбутня спеціальність.
  • Часові рамки проведення заняття.
  • Чи  проводилися заняття по цій темі в даній студентській групі раніше.
  • Зацікавленість групи в даному занятті.
  • Перелік необхідних умов.
  • Мета заняття.
  • Технічне устаткування.
  • Основні питання, їхня послідовність.
  • Практичні приклади з життя.
  • Що повинно бути на кожному занятті.
  • Уточнення проблем, які треба буде розвязати.
  • Представлення учасників (вправи на знайомство, зняття емоційних затисків).
  • Перспектива реалізації отриманих знань.
  • Практичний блок.
  • Програма заняття.
  • Роздаткові матеріали повинні бути адаптовані до студентської аудиторії.
  • Використовуйте графіки, ілюстрації, схеми, символи.
  • Використовуйте прості слова, прості пропозиції.

Доцільно дописати особливі труднощі, на які необхідно звернути увагу викладачу при організації інтерактивного заняття. Труднощі при даній формі подачі матеріалу носять психологічний характер і вимагають певної підготовки самого викладача.

В інтерактивних методах навчання в рамках навчальної програми існує складність надання зворотного звязку й одержання його. Навчання не може бути ефективним, коли щось просто виконується. Необхідно обміркувати, що зроблено, підвести підсумки, зрозуміти, що можна взяти в арсенал професіоналізму. Відправним моментом у цьому обміркуванні є конкретний досвід, він утворить ґрунт для спостереження і міркування, для використання його у визначених ситуаціях і при складанні плану дій.

 

  • Характеристика інтерактивних форм навчання

 

Приводимо інформацію про деякі інтерактивні форми, які можуть використовуватися на заняттях з економічних дисциплін.

Тренінги

Під тренінгами розуміють таке навчання, у якому основна увага приділяється практичному відпрацьовуванню досліджуваного матеріалу, коли в процесі моделювання спеціально заданих ситуацій студенти мають можливість розвити і закріпити необхідні знання і навички, змінити своє відношення до власного досвіду і підходам, які застосовуються у роботі.

Поняття тренінг має загальне збірне значення. У тренінгах звичайно широко використовуються різні методи і техніки активного навчання: ділові, рольові й імітаційні ігри, розбір конкретних ситуацій (Fallstudіe) і групові дискусії.

Тренінг ділового спілкування спрямований на розвиток в студентів ефективних навичок не тільки міжособистісної взаємодії, але і на підвищення загального рівня їхньої компетентності в цій області.

У результаті тренінгу керівники не тільки аналізують сам процес управлінської діяльності (планування, прийняття рішень, оцінка, контроль і ін.), але і засвоюють знання й алгоритми рішення управлінських задач і працюють над розвитком свого лідерського потенціалу.

Навчальна дискусія

Цей метод навчання полягає в проведенні навчальних групових дискусій з конкретних проблем у відносно невеликих групах студентів (від 6 до 15 чоловік).

Традиційно під поняттям "дискусія" розуміється обмін думками у всіх його формах. Досвід історії показує, що без обміну думками і суперечок, ніякий розвиток суспільства неможливий. Особливо це стосується розвитку в сфері духовного життя і професійного розвитку людини.

Дискусія як колективне обговорення може носити різний характер у залежності від досліджуваного процесу, рівня його проблемності і, як наслідок цього, висловлених суджень.

Навчальна дискусія відрізняється від інших видів дискусій тим, що новизна її проблематики відноситься лише до групи студентів, що беруть участь у дискусії, тобто те рішення проблеми, що вже знайдено в науці, має бути знайдено в навчальному процесі в даній аудиторії.

Для викладача, що організує навчальну дискусію, результат, як правило, уже заздалегідь відомий. Метою тут є процес пошуку, що повинний привести до обєктивно відомих, але суб’єктивно, з погляду студентів, нових знань. При чому цей пошук повинний закономірно вести до запланованого викладачем завдання. Це може бути, на наш погляд, тільки в тому випадку, якщо пошук рішення проблеми (групова дискусія) цілком керуємо з боку викладача.

Керування тут носить двоякий характер. По-перше, для проведення дискусії викладач створює і підтримує визначений рівень взаємовідносин студентів - відносини доброзичливості і відвертості, тобто керування дискусією з боку викладача носить комунікативний характер. По-друге,  викладач керує процесом пошуку істини. Загально прийнято, що навчальна дискусія припустима "за умови, якщо викладач зуміє забезпечити правильність висновків".

Узагальнюючи сказане вище, можна виділити наступні специфічні риси оптимально організованої і проведеної навчальної дискусії:

1) високий ступінь компетентності в розглянутій проблемі викладача -організатора і, як правило, наявний достатній практичний досвід рішення подібних проблем у слухачів;

2) високий рівень прогнозування рішення типових проблемних ситуацій завдяки серйозній методичній підготовці викладача - організатора, тобто  відносно низький рівень імпровізації з боку викладача. Одночасно досить високий рівень імпровізації з боку студентів. Звідси необхідність керування викладачем процесу проведення дискусії;

3) метою і результатом навчальної дискусії є високий рівень засвоєння студентами знань, подолання помилок, розвиток у них діалектичного мислення;

4) джерело знань варіативне. У залежності від конкретної проблемної ситуації це або викладач -організатор, або студенти, або останні виводять дійсні знання за допомогою викладача.

На закінчення необхідно відзначити, що цей метод дозволяє максимально повно використовувати досвід слухачів, сприяючи кращому засвоєнню досліджуваного ними матеріалу. Це обумовлено тим, що в груповій дискусії не викладач говорить слухачам про те, що є правильним, а самі студенти здобувають докази, обґрунтування принципів і підходів, запропонованих викладачем, максимально використовуючи свій особистий досвід.

Навчальні групові дискусії дають найбільший ефект при вивченні, закріпленні складного матеріалу і формуванні потрібних установок. Цей активний метод навчання забезпечує гарні можливості для зворотного зв’язку, підкріплення, практики, мотивації і переносу знань і навичок з однієї області в іншу.

Case-study - аналіз конкретних практичних ситуацій (case-study - англ. м., Fallstudіe - нім. м.).

Цей метод припускає перехід від методу нагромадження знань до діяльного, практико-орієнтованого щодо реальної діяльності керівника підходу. Це один із самих випробуваних у німецькій практиці підвищення кваліфікації керівних кадрів метод навчання навичкам прийняття рішень і рішення проблем.

Мета цього методу - навчити слухачів аналізувати інформацію, виявляти ключові проблеми, вибирати альтернативні шляхи рішення, оцінювати їх, знаходити оптимальний варіант і формулювати програми дій.

При аналізі конкретних ситуацій особливо важливо те, що тут поєднується індивідуальна робота студентів з проблемною ситуацією і групове обговорення пропозицій, підготовлених кожним членом групи. Це дозволяє студентам розвивати навички групової, командної роботи (Teamarbeіt), що розширює можливості для рішення типових проблем у рамках досліджуваної навчальної тематики. У результаті проведення індивідуального аналізу, обговорення в групі, визначення проблем, знаходження альтернатив, вибору дій і плану їхнього виконання студенти одержують можливість розвивати навички аналізу і планування.

Розробка практичних ситуацій може відбуватися двома шляхами: на основі опису реальних подій чи дій на базі штучно сконструйованих ситуацій.

Підводячи підсумок аналізу методу case-study, необхідно відзначити значимість цього методу для формування спеціальної, методичної і комунікативної компетенції в студентів у:

  • встановленні міжпредметних звязків;
  • аналітичному і системному мисленні;
  • оцінці альтернатив;
  • презентації результатів проведеного аналізу;
  • оцінці наслідків, зв’язаних із прийняттям рішень;
  • освоєнні комунікативних навичок і навичок роботи в команді.

В основі методу конкретних ситуацій лежить опис конкретної професійної діяльності чи емоційно-поведінкових аспектів взаємодії комерсантів. При вивченні конкретної ситуації, і аналізі конкретного приклада студент повинен вжитися в конкретні обставини, зрозуміти ситуацію, оцінити обстановку, визначити, чи є в ній проблема й у чому її суть. Визначити свою роль у рішенні проблеми і виробити доцільну лінію поведінки. Метод конкретних ситуацій можна розбити на етапи:

  •                 підготовчий етап;
  •                 ознайомлювальний етап;
  •                 аналітичний етап;
  •                 підсумковий етап.

На першому етапі викладач конкретизує мету, розробляє відповідну "конкретну ситуацію" і сценарій заняття. При розробці важливо враховувати ряд обовязкових вимог:

  • приклад повинен логічно продовжувати зміст теоретичного курсу і відповідати майбутнім професійним потребам сьогоднішніх студентів;
  • складність описаної ситуації повинна враховувати рівень можливостей студентів, тобто з одного боку, бути під силу, а з іншого, викликати бажання з нею справитися і відчути  успіх;
  • зміст повинен відбивати реальні професійні ситуації, а не вигадані події і факти.
  • студентам повинні бути надані чіткі інструкції роботи над конкретною ситуацією.

На другому етапі відбувається залучення учнів у живе обговорення реальної професійної ситуації. Викладач позначає контекст майбутньої роботи, звертаючись до компетентності учнів у визначеній області. Знайомить студентів зі змістом конкретної ситуації. У цій методиці велику роль грає група, тому що підвищується розвиток пізнавальних здібностей під час обговорення ідей і пропонованих рішень, які є наслідком спільних зусиль. З цієї причини, ознайомлення з описом конкретної ситуації корисно виконувати в малій групі.

Аналіз у груповій роботі починається після знайомства студентів з наданими фактами, і пропонуються наступні рекомендації:

  •                 виявлення ознак проблеми;
  •                 постановка проблеми вимагає ясності, чіткості, стислості формулювання;
  •                 різні способи дії;
  •                 альтернативи і їхнє обґрунтування;
  •                 аналіз позитивних і негативних рішень;
  •                 початкові цілі і реальність їх втілення.

Результативність цього методу збільшується завдяки аналітичній роботі студентів, коли вони можуть довідатися і порівняти кілька варіантів рішення однієї проблеми. Такий приклад допомагає розширити індивідуальний досвід аналізу і рішення проблеми кожним студентом.

Так як аналіз конкретної ситуації - то групова робота, рішення проблеми бажано проводити у формі відкритих дискусій. Важливим моментом є розвиток пізнавальної діяльності і прийняття чужих варіантів рішення проблеми без упередженості. Це дозволяє студентам розвивати уміння аналізувати виробничі ситуації і виробляти самостійні рішення, що необхідно кожному комерсанту, особливо в сучасній ринковій економіці. Особливістю мого методу є те, що, переносячи умови проведення уроку на виробництво, інтерактивний метод не утрачає своєї актуальності.

 

 

Ділові і рольові ігри

Ряд активних методів навчання одержав загальну назву "ділові ігри". Цей метод є комплексом рольових ігор з різними, найчастіше протилежними інтересами її учасників і необхідністю прийняття яке-небудь рішення по закінченні чи в ході гри. Рольові ігри допомагають формувати такі важливі ключові кваліфікації керівників, як комунікативні здібності, толерантність, уміння працювати в малих групах, самостійність мислення і т.д.  Від викладача потрібна велика попередня методична підготовка при проведенні рольових ігор, уміння прогнозувати результати і робити відповідні висновки.

Ділові ігри характеризуються спрямованістю на зняття визначених практичних проблем, придбання навичок виконання конкретних прийомів діяльності. Необхідність в іграх такого типу виникає тоді, коли наявних здібностей учасників управлінської діяльності недостатньо для реалізації готових дієвих норм, або відбувається неузгодженість у діяльності в результаті зміни зовнішніх умов. Тому виникає потреба в розвитку відсутніх здібностей у процесі ділової гри на особливій модельній площадці.

Ділові ігри проходять, як правило, у формі погодженого групового розумового пошуку, що вимагає залучення в комунікацію всіх учасників гри. По своїй суті цей метод навчання є особливою формою комунікації.

 У будь-якому типі комунікації один з учасників є автором, що виражає свою точку зору. Другий учасник є реципієнтом, який, сприймаючи авторський текст, будує образ того, що зрозумів, щоб реконструювати авторську точку зору. Третій учасник комунікації в рамках ділової гри може бути критиком, який, спираючись на результати прийнятого рішення, виробляє свою власну точку зору, більш оформлену і зроблену. Четвертий учасник - організатор комунікації - узгоджує всі види робіт і перетворює розрізнені зусилля в цілеспрямований рух з удосконалювання авторської точки зору.

Завершується ділова гра підведенням підсумків, де основна увага спрямована на аналіз її результатів, найбільш значимих для практики. Однак завершальна фаза може бути розширена до рефлексії всього ходу гри. Об’єктами такої рефлексії можуть стати: динаміка індивідуальних, групових, міжгрупових траєкторій руху розумових процесів; динаміка утворення колективної думки на основі змін у міжособистих відносинах; позиційність гравців і міжпозиційні відносини і т.д..

Якщо ціль підвищення кваліфікації керівників вищої школи полягає в тому, щоб освоїти діючі моделі керування, випробувати нові проекти діяльності організації, то найбільш ефективним методом навчання є ігровий. Саме ділова гра має можливість відтворення, проектування і моделювання дієво-орієнтованих відносин, кооперативних комунікативних зв’язків із залученням представників різних підсистем організації. Отже, у керівників у процесі навчання розвиваються не тільки організаційні, але і методологічні, ігротехнічні здібності.

Головною визначальною рисою інтерактивних методів навчання є ініціативність студентів у навчальному процесі, яку стимулює викладач з позиції партнера-помічника. Хід і результат навчання здобуває особисту значимість для всіх учасників процесу і дозволяє розвити в студентів здатність самостійного розвязання проблеми.

На заняттях з використанням інтерактивних методів навчання доцільно розташовувати групу за наведеними нижче зразками.

 

Просторове розташування групи

 

--- питання по колу

Велике коло (стільці по колу)

-велике коло (студенти менш підготовлені)

- мале коло (студенти - експерти, більш підготовлені)

 

--- парти ялинкою, робота в групах

"жива лінія"

експерти.

.

---- дебати

--- - робота в групах

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Висновки

 

Інтерактивне навчання – це насамперед діалогове спілкування між викладачем  і студентом. Тому викладач організує навчальний процес таким чином, що практично всі  студенти виявляються залученими в процес пізнання.

Спільна діяльність студентів у процесі засвоєння навчального матеріалу означає, що кожний вносить свій внесок, йде обмін знаннями, ідеями, способами діяльності. В умовах доброзичливості, взаємної підтримки студенти одержують не тільки знання, але йде і розвиток пізнавальної діяльності, що переводить її на більш високі форми кооперації і співробітництва.

У ході діалогового навчання студенти вчаться критично мислити, вирішувати складні проблеми на основі аналізу обставин і відповідної інформації, брати участь у дискусіях, спілкуватися з іншими людьми.

З метою підтримки інтересу до економічних дисциплін рекомендується впроваджувати науково - пошукові дослідницькі заняття.

Серед форм і методів, які включає у себе інтерактивне навчання на уроках економічних дисциплін мають переважати наступні:

Форми: традиційні і нетрадиційні творчі, самостійні роботи, уроки-семінари, ділові ігри, конференції, екскурсії і т.д.

Методи: інтерактивні, метод дискусій, метод проектів, метод проблемного викладення матеріалу.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Список літератури:

 

  1.    Вайсен Р., Оли Дж., Эванс В., Ли Дж., Спрунгер Б., Пеллаукс  Д. Обучение жизненным навыкам в школах. М.: Вита-Пресс, 1996. 66 с.
  2.    Кларин М.В. Интерактивное обучение — инструмент освоения нового опыта // Педагогика. 2000. № 7. С. 12—18.
  3.    Коростылева Л.А. Психологические барьеры и готовность к нововведениям.- СПб., 2001, 66 стр.
  4.    Moore M. G., The American Journal of Distance Education, Volume 3, Number 2, 1989
  5.    Мясоед Т.А. Интерактивные технологии обучения. Спец. семинар для учителей.- М., 2004
  6.    Новые педагогические и информационные технологии в системе образования / Под ред. Е.С.Полат. – М.: Издательский центp “Академия”. 2000.
  7.    Панфилова А. П. Игротехнический менеджмент. Интерактивные технологии для обучения и организационного развития персонала. — СПб.: ИВЭСЭП, «Знание», 2003. — 536 с.
  8.    Пидкасистый  П. И., Хайдаров  Ж. С. Технология игры в обучении и развитии. — М.: Роспедагенство. 2005, 268 стр.
  9.    Портфель учителя экономики. — Новосибирск: Центр экономического и Бизнес Образования, 2002—2003. № 1—8.
  10. Самохина А. Активные методы обучения // Экономика в школе. 2002. № 3. С. 29—36.
  11. Суворова Н. Интерактивное обучение: Новые подходы.- М., 2005.
  12. Томин М. Стратегії віртуальної реальності // Синергія. Аналітичний журнал з менеджменту. — 2003. — № 3 (7). — С. 55–61

 

 

doc
Пов’язані теми
Педагогіка, Інші матеріали
Додано
29 жовтня 2018
Переглядів
969
Оцінка розробки
Відгуки відсутні
Безкоштовний сертифікат
про публікацію авторської розробки
Щоб отримати, додайте розробку

Додати розробку