Методична доповідь "Вправи піаніста"

Основою майстерності піаніста будь-якого віку є техніка: як учня-початківця, так і концертуючого виконавця. Тому питання пов’язані з вдосконаленням технічних можливостей музикантів завжди залишатимуться актуальними.

В процесі вивчення гам та арпеджіо старшокласники набувають вміння чути та грати в різних тональностях: на практиці оволодівають системою кварто-квінтового кола, аплікатурою, активними рухами пальців, здатністю охоплювати одним вольовим зусиллям групу звуків, пристосовуватися до чорно-білого рельєфу клавіатури.

На початовому етапі навчання гри для вільності рухів, особливо при зажатості в лікті, потрібно зайнятись гімнастикою, наприклад виконати ряд кругових рухів руками від плечового суглобу і в сторону. Якомога вільніше намагатись відчувати вільності в плечовому суглобі, передпліччі, кисті і важкість руки, що зосереджені на кінчиках пальців. Вправи Т.Юдовіної-Гальперіної, що в своїй практиці використовувала різні гімнастичні вправи, що допомагають учням подолати труднощі, які визвані порушенням опорно-рухових системи. Ряд вправ, які допомагають вирішити задачі, що стоять перед учнями. Викладач може варіювати, змінювати вправи.

ВПРАВИ ДЛЯ ПРАВИЛЬНОЇ ОСАНКИ: «Ліфт», «Балерина», «Палочка», «Шейка»

ВПРАВИ ДЛЯ КРУПНИХ М*ЯЗІВ: «Млин», «Циганочка», «Прощання», «Прання», «Диригент»

В «Фортепіанній азбуці»  Олени Гнесіної є чудові вправи, що підготовлюють учня до гри гам, при переході від 3-го пальця до 1-го, вільно відводячи руку в сторону руху: поскладувати 1-й палець під 3-й без толчку і не нажимаючи на 1-й палець. Так же і назад. Вчити спочатку кожною рукою окремо, а потім двома.

Я, як викладач фортепіано також придумала декілька вправ для підготовки до гам «Річка» та «Вгору вниз» Дітям дуже подобається грати вправи та промовляти текст.

ГАМИ

Щоб забезпечити рівність руху гами вверх у правій руці потрібно спокійно, поступово але швидко підвести 1-ий палець до клавіші, яку він повинен натиснути. Так само спокійно, але швидко, у виконанні гами вниз 3-й і 4-й пальці правої руки в момент натискання 1-им пальцем попередньої клавіші мають опинитися над своїми. В грі довгих арпеджіо підведення 1-го пальця відбувається за тим же принципом. З приводу забезпечення рівності у виконанні дуже цікавими нам видаються міркування Н.Перельмана. Він вважає, що рука піаніста має 6 пальців: 1-2-3 і 3-4-5. Перші важкі, але вільні, другі легкі, але скуті. Третій палець має дві іпостасі: в першій він вільний, в другій залежний. Для того, щоб пальці грали вирівняно, необхідно: важкими торкатися легше, легкими – важче. Досягнувши рівності звучання, учень отримує можливість зосередитись на роботі над звуком, тембром, динамікою, артикуляцією та швидкістю темпу.

Вчити гами можна по-різному. Приміром, Є.Ліберман пропонує гру forte, marcato, piano, leggiero; crescendo вверх, diminuendo вниз і навпаки; в артикуляції legatissimo або poco legato і т.д. В.Сафонов вважає доцільним вивчати гами у різних ритмічних варіантах, зокрема, самостійно створених учнями.

Н.Перельман рекомендує спробувати «виконати до-мажорну гаму без усіляких агогічних та динамічних хитрощів – рівним звуком: 1)вольовим, 2)розслабленим (так-так!!!), 3)власним, 4)покірним, 5)скорбним, 6)радісним, 7)тремтячим, 8)різким, 9)пошепки, 10)криком. Але тільки не наспівним, цим ми займаємося вдосталь». Використання вищезазначених способів вивчення гам та арпеджіо перетворює їх на матеріал для художньої роботи. 

Педагогами-піаністами (Й.Брамсом, О.Бартоком, Ганоном, О.Корто, В.Сафоновим, К.Черні та ін.) створено чимало збірок вправ.

Корисними та доступними для вивчення дітьми є етюди К.Черні op.299, "50 маленьких етюдів" та ор.740; О.Лешгорна op.66; І.Крамера, М.Мошковського та ін.

Позиційнара базується на мисленні позиціями. Ознакою позиції є незмінне положення 1-го пальця. Позиційне мислення допомагає правильно організувати рухи руки, при яких пальці отримують можливість бути більш зібраними та точними. Сутність позиційної гри полягає у мисленнєвому розділенні складної структури пасажів на ряд простих груп, що виконуються за допомогою руху руки. З’єднання декількох позицій великої послідовності здійснюється шляхом м’якого напівлегатного зісковзування руки та перекладання 1-го пальця. Такий спосіб гри дозволяє запобігти зайвим рухам кисті та ліктя, адже перекладання 1-го пальця, на відміну від підкладання, не вимагає від руки повернення в попереднє положення. Крім того, увага розподіляється більш раціонально: вона зосереджується не на кожній ноті, а на виконанні однієї, а з часом, і декількох груп. При зміні позицій дуже важливо, щоб рука опинялася одночасно над всіма нотами наступної позиції, долаючи при цьому якомога коротший шлях. Успішному перельоту руки на нову позицію сприяє легке відштовхування від останнього звуку попередньої.

Освоївши позиційну гру, можна починати працювати над методом технічного фразування. Цей метод є більш складним, порівняно з позиційною грою, але так само, як і позиційна гра він допомагає полегшити учням оволодіння складною фактурою. Сутність технічного фразування полягає в переосмисленні нотного малюнку віртуозного пасажу з метою його розділення на ряд простих груп-фраз, виконання яких дає відчуття м’язової зручності. Метод технічного перегрупування допомагає знаходити такі рухи рук, які ставлять пальці в найбільш сприятливе, зручне положення для гри. Наприклад, якщо учень, виконуючи 4-х-нотні фігури мимовільно акцентує перші звуки кожної групи, а решта звучать нерівно й нечітко, доцільно запропонувати йому мислити початок піаністичних фігур не з першого звуку, а з другого, тобто, в ямбічному викладенні. Таке технічне перефразування дозволить легко позбутися наявних недоліків та запобігти новим, якщо учень виконуватиме технічну фразу на одному «диханні» (об’єднуючим рухом руки), на початку групи допомагатиме пальцям вагою руки, а на стиках груп своєчасно скеровуватиме руку на наступну групу.

Пошук зручного в технічному відношенні фразування починається тоді, коли конкретні труднощі не тільки виявлені, а й усвідомлені. Різка зміна позицій, зміна напрямку руху, стрибки на великі інтервали, широке розташування, складності в середині позиції, нерівність у звучанні через слабкість деяких пальців, неможливість досягти потрібного темпу – ось далеко не повний перелік причин, за яких доцільно застосовувати метод технічного фразування. Варто підкреслити, що використовувати у навчальному процесі позиційну гру, метод технічного фразування, різноманітні ритмічні, звукові, штрихові та темпові варіанти слід розумно, обережно й диференційовано, зважаючи на особливості фактури і кожного конкретного учня: тільки тоді вони виявляться дійсно корисними. 

Окрім суто технічних завдань виконання вправ ставить перед учнями й певну художню мету. В процесі оволодіння вправ відбувається різносторонній розвиток м’язів.  

«Скоромовки для фортепіано» Т.Сімонова 50 вправ для досягнення швидкості пальців

«Піаніст-віртуоз. 60 вправ, для досягнення швидкості, незалежності, сили і рівномірного розвитку пальців, а також легкості руху кисті » відомий збірник вправ французького музичного педагога Шарля Луї Ганона , який використовується при навчанні гри на фортепіано, вперше опублікований в 1873 році в Булоні. Поряд з етюдами Черні, цей збірник Ганона є найчастіше використовуваним для розвитку фортепіанної техніки в перші роки навчання.  Існує думка, що в основі музичного матеріалу є твори Й.С. Баха, насамперед Токата і фуга ре-мінор, перетворюючи окремі мотиви на циклічні послідовності. 

Ця збірка вправ є третьою частиною чотирьохтомного навчального посібника: перша частина навчала початківця піаніста азам техніки і нотації, друга включала оброблені для дидактичних цілей п'єси і фрагменти фортепіанних творів минулого, а заключна частина складалася з фортепіанних п'єс самого Ганона.

У 1878 році праця Ганона отримала срібну медаль на Всесвітній виставці в Парижі і прийнята як навчальний посібник Паризької консерваторії, про що свідчить опублікований в перевиданні цього року лист провідних викладачів консерваторії - Антуана Мармонтеля, Жоржа Матіа і Фелікса Ле Куппе.

У наступні роки збірка стала всесвітньо відомою як серед музикантів, так і серед музичних педагогів.

Вправи призначені для вирішення загальних задач піаністичної майстерності. Зокрема, це «схрещування великого пальця», посилення четвертого і п'ятого пальців, а також трелі. Вправи призначені для вивчення по одній, а потім послідовної гри в порядку, в якому вони розміщені. Окрім підвищення технічних можливостей, гра вправ поспіль у швидкому темпі сприятимуть тренуванню витривалості. Вправи розділені на три частини:

1. Вправи 1 — 20: під назвою «підготовчі вправи», найвідоміші вправи і використовуються для розвитку сили та незалежності пальців. Кожна вправа містить послідовність 8 вісімок, починаючи з «до», і потім повторюються від кожної наступної клавіші в діапазоні двох октав. Потім вправи повторюються у зворотньому — низхідному порядку до початкової ноти «до». Вправи передбаченні для вивчення групами по три, за винятком перших двох, які практикуються разом.
2. Вправи 21 — 43: під назвою «подальші вправи для розвитку віртуозної техніки.» Цей складніший розділ призначений для вивчення після того, як піаніст повністю засвоїть Частину 1. Ця частина включає гами та арпеджіо.
3. Вправи 44 — 60: під назвою «віртуозні вправи для оволодіння найбільшими технічними труднощами» окільки цей розділ значно складніший, Ганон рекомендує засвоїти обидві попередні частини, перш ніж переходити до цієї. Ця частина включає повторювані ноти, повторювані подвійні ноти, гами в терцію і октаву, тремоло та багато іншого.

Після засвоєння всіх трьох частин Ганон рекомендує виконувати всі вправи щодня, щоб зберегти техніку.

Вправи Ганона найчастіше критикують за те, що, якщо учні вправлятимуться на чисто фізичних вправах, це призводить до немузичного, механістичного ставлення до фортепіано. Критики стверджувати, що немузична практика притуплює музичні почуття, особливо коли це нав'язується дітям та початківцям (хоча у вступі Ганон стверджує, що вправами слід займатися приблизно через рік після початку занять на фортепіано), яким потрібно більше розвивати музичні ввідчуття ніж фізичну вправність. Вправи можуть знищити в учня музикальність, звівши гру на інструменті до технічних навичок. Крім того, одноманітність вправ може позбавити інтересу до музики, особливо дітей.

Також відзначається, що вправи в до мажорі, без чорних клавіш, занадто відірвані від реальних творів. Тому вони рекомендують переводити їх в інші тональності. Інші критики відзначали, що руки у вправах Ганона діють занадто синхронно, що не сприяє прискоренню розвитку незалежності рук.