Методична розробка "Криниця Шевченкової душі" для 5-7 класів

 

 

КРИНИЦЯ ШЕВЧЕНКОВОЇ ДУШІ

МЕТОДИЧНА РОЗРОБКА

 

Відділ освіти, молоді та спорту Ратнівської райдержадміністрації

Районний методичний кабінет

 

 

 

Ірина Кисіль

КРИНИЦЯ ШЕВЧЕНКОВОЇ ДУШІ

Методична розробка

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Ратне - 2017

 Криниця Шевченкової душі. Методична розробка. –

Укладач: Кисіль І. А. – Заліси, 2017. – 113 с.

 

У виданні подані відомості про життєвий і творчий шлях             Тараса Григоровича Шевченка, поезії Кобзаря та ідейно-художній аналіз віршів, що вивчаються у 5-7 класах. Не менш цікавим є розділ, який містить ігрові завдання до уроків української літератури. Це літературні ігри, ребуси, кросворди, за допомогою яких вивчати творчість Тараса Шевченка буде цікаво та захоплююче. Розгорнувши сторінку «Волинські сліди Тараса Шевченка», ви дізнаєтеся цікаві факти про перебування генія українського народу на території квітучої Волині. У кінці розробки подано літературознавчий словник-довідник, який стане у пригоді при вивченні окремих літературних термінів та понять на уроках української літератури, а також вміщено схему аналізу ліричного твору.

Рекомендовано учителям української мови та літератури, учням загальноосвітніх шкіл.

 

Рецензенти:

Зінчук Наталія Петрівна, методист районного методичного кабінету відділу освіти, молоді та спорту Ратнівської райдержадміністрації;

Денисюк Ніна Михайлівна, учитель української мови та літератури НВК «Загальноосвітня школа I-III ступеня-дитячий садок» села Заліси.

Схвалено методичним об’єднанням учителів суспільно-гуманітарного циклу НВК с. Заліси, протокол № 5 від 3.04.17 р.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ЗМІСТ

Вступ. З любов’ю до Великого Тараса…………………………….5

I. Життєва дорога Тараса Шевченка……………………………….9

II. Волинські сліди Тараса Шевченка……………………………...24

III. Поезія Шевченка лине у серця. Ідейно-художній аналіз віршів, що вивчаються у 5-7 класах………………………………………….29

1.      5клас    ………………………….………………………………30
2.      6 клас……………………………………………………………36
3.      7 клас……………………………..…………………………….52

IV. Цікаві завдання для учнів про життя і творчість Тараса Григоровича Шевченка…………………………………………….70

V. Літературознавчий словник-довідник…………………………99

VI. Додатки…………………………………………………………..109

VII. Список використаних джерел…………………………………113

 

 

 

 

 

ВСТУП

З ЛЮБОВ’Ю ДО ВЕЛИКОГО ТАРАСА

 Ці прекрасні рядки Василя Симоненка перегукуються із народним розумінням Шевченка – поета і людини. Адже для кожного українця Тарас Шевченко означає так багато, що створюється враження, ніби ми все про нього знаємо і він завжди з нами. Та це лише враження.

 Від покоління до покоління , від батьків до дітей передаємо ми, українці, свою шану і любов до Тараса Шевченка, названого в народі Кобзарем.

 Тарас Григорович Шевченко для України – не просто народний поет, геніальний митець, якого доля обдарувала багатьма талантами. Значення його Слова для нас особливе – і в цьому немає перебільшення. Те Слово зігрівало багатьох у годину страждань, додавало сил у боротьбі з поневолювачами, вселяло віру в щасливу долю України.

Ну що б, здавалося, слова…

Слова та голос – більш нічого.

А серце б’ється – ожива,

Як їх почує!.. Знать, од Бога

І голос той, і ті слова

Ідуть меж люди!

                                                                                             Т. Шевченко

Вражає світова слава Кобзаря. Жодному слов’янському поетові не присвячено стільки наукових досліджень, монографій, художніх творів, як геніальному синові українського народу. Видатні представники різних культур захоплювалися й захоплюються постаттю Тараса Шевченка. Лише англійською мовою його твори перекладало понад 130 авторів.

Він народився тоді, коли Україна стогнала в московській неволі, її діти були безправними, темними й неграмотними, вони вже потроху почали забувати, що недавно були вільною, культурною нацією, яка відзначалася серед країн Європи своєю освіченістю й демократичністю. Козацькі сини й онуки занепали духом, не вірили в краще майбутнє.

Саме Тарасові, синові Григорія Шевченка з села Моринці Звенигородського повіту на Черкащині, що був кріпаком пана Енгельгардта, судилося розбудити українців, повернути  надію на свободу, показати шлях національного визволення, навчити шанувати самих себе.

У долі нашого народу Тарас Григорович був яскравим метеором, зорею, якій було відведено дуже мало часу для того, щоб палати. Але спалах освітив Україну своїм довіку непогасним сяйвом, що забезпечило нашому народові право на життя протягом століть.

«Він був сином мужика і став володарем у царстві духа. Він був кріпаком і став велетнем у царстві людської культури. Він був самоуком і вказав нові, світлі і вільні шляхи професорам і книжним ученим».

Іван Франко

Тож нехай вивчення творчості Великого митця українського народу принесе всім натхнення, віру в те, що Україна-мати розправить свої крила, вдихне на повні груди аромат волі, стане незалежною державою, в якій живуть прекрасні люди – українці!

I. ЖИТТЄВА ДОРОГА ТАРАСА ШЕВЧЕНКА

 Народився Тарас Григорович Шевченко 9 березня 1814 року в селі Моринці Звенигородського повіту Київської губернії (тепер Черкаська область) у родині кріпаків Григорія та Катерини Шевченків. Батько Тарасів був не тільки добрим хліборобом, він ще й стельмахував, до того ж умів читати й писати. У сім’ї, окрім Тараса, було шестеро дітей - старші - Катерина та Марія, брат Микита, молодші - Ярина, Марія, брат Йосип.

Досить пророчим виявився батьків заповіт: « Синові моєму Тарасові зі спадщини після мене нічого не треба. Він не буде людиною абиякою, з його вийде або щось дуже добре, або велике ледащо; для нього спадщина по мені … нічого не значитиме…» Коли Тарасові було два роки, родина переїхала до села Кирилівка. Пізніше Т. Шевченко дуже часто називав своєю батьківщиною саме Кирилівку, говорив, що тут він і народився.

У 1882 році батько віддав сина в науку до дяка, а наступного року померла мати Тараса.

Батько одружився вдруге з Оксаною Терещенко, яка мала трьох свої дітей. З того часу в родині почалися постійні сварки між батьком і мачухою, між дітьми.

Там батько, плачучи з дітьми

(А ми малі були і голі),

Не витерпів лихої долі,

Умер на панщині!..

Після смерті батька (у 1825 році) мачуха вигнала пасинка з батьківської оселі. Залишившись сиротою, малий Тарас деякий час жив у дядька Павла, який став опікуном сиріт. Згодом майбутній поет іде школярем-попихачем до кирилівського дяка Петра Богорського, де його життя було постійно напівголодним. Звідти він тікає у Лисянку до диякона-живописця, а згодом - у село Тарасівку до дяка-маляра, але дяк відмовив йому. Утративши надію стати маляром, Т. Шевченко повертається до Кирилівки й пасе громадську череду.

 1827 року Т. Шевченко наймитує у кирилівського священика Григорія Кошиця. Із ранніх років він цікавився народною творчістю, у дяків навчився читати й писати, рано виявився у хлопця хист і до малювання, який помітив маляр із села Хлипнівці, але на той час Шевченкові було вже чотирнадцять років і його зробили козачком В.В. Енгельгардта.

Восени 1829 року разом з обслугою Енгельгардта Шевченко виїздить до міста Вільно. Помітивши здібності козачка до малювання, Енгельгардт віддає Тараса вчитися у досвідченого майстра, можливо, Яна Рустемаса. 1831 року сімнадцятирічний Шевченко приїздить до Петербурга, куди було переведено Енгельгардта, 1832 року Енгельгардт законтрактував Шевченка на чотири роки Ширяєву - різних живописних справ майстру.

     В майстерні у Карла Брюллова

 У 1836 року Т.Г. Шевченко у складі артілі Ширяєва розписує театр у Петербурзі. Цього ж року він знайомиться з учнем Академії мистецтв Іваном Сошенком. Пізніше відбувається знайомство художника-кріпака з Гребінкою, Григоровичем, Венеціановим, Жуковським, Брюлловим. У лютому 1837 року Товариство заохочення художників дозволило Шевченкові (неофіційно) відвідувати навчальні класи. У квітні 1837 року Брюллов створює портрет Жуковського, який був розіграний у лотереї за 2500 карбованців. За ці гроші було викуплено Тараса Шевченка з кріпацтва. 25 квітня 1838 року на квартирі Брюллова йому була вручена Жуковським відпускна.

 Цього ж року Т.Г. Шевченка було офіційно зараховано "стороннім учнем" до Академії мистецтв. Український митець із великою жадобою слухає лекції в академії, багато читає, користується бібліотекою Брюллова, пише вірші, відвідує театр, виставки, музеї - швидко здобуває знання. 1838 року Шевченко знайомиться із художником Штернбергом.

 У січні 1839 р. Т.Г. Шевченка зарахували членом Товариства заохочення художників, а згодом, у квітні, нагородили срібною медаллю 2-го ступеня за малюнок з натури. 1840 року його було нагороджено срібною медаллю 2-го ступеня за першу картину олійними фарбами "Хлопчик-жебрак дає хліб собаці". У цей період життя митця захоплює і літературна творчість. 1837 року ним була написана балада "Причинна", 1838 - поема "Катерина", елегія "На вічну пам'ять Котляревському", 1839 - поезія "Тополя", "До Основ'яненка".

 У 1840 року побачила світ збірка творів Шевченка "Кобзар", що містила вісім творів: "Думи мої ...", "Перебендя", "Катерина", "Тополя", "Думка", "До Основ'яненка", "Іван Підкова", "Тарасова ніч". 1841 року вийшов альманах "Ластівка" із п'ятьма творами Шевченка: баладою "Причинна", поезіями "Вітре буйний", "На вічну пам'ять Котляревському", "Тече вода в синє море...", першим розділом поеми "Гайдамаки" - "Галайда", окремим виданням вийшла поема "Гайдамаки". У вересні того ж року Шевченка відзначено третьою срібною медаллю 2-го ступеня за картину "Циганка-ворожка".

 Із-під пензля Шевченка виходять малюнки "Козацький бенкет" (1838), "Натурниця" (1840) та низка портретів. Він ілюструє чимало художніх творів. 1840 р. з'являється "Марія" - малюнок до поеми О.С. Пушкіна "Полтава", 1841 - до оповіданнь Квітки-Основ'яненка "Знахарь", Надєждіна "Сила волі", 1842 - "Зустріч Тараса Бульби з синами" до повісті "Тарас Бульба". Визначним твором цього періоду є картина олійними фарбами "Катерина" 1842 року.                                                     «Циганка-ворожка», 1841 р

 .                                                                  «Бандурист», 1843 р.

                                «Аскольдова могила», 1846 р.

 Захоплюючись театром, Шевченко пробував свої сили і в драматургії. 1842 року з'явився уривок із п'єси «Никита Гайдай», написаної російською мовою та поема «Слепая». 1843 року Шевченко завершив драму «Назар Стодоля», а 1844 р. у Петербурзі окремим виданням вийшла поема «Гамалія».

19 травня 1843 року Т.Г. Шевченко разом із Є.П. Гребінкою їде в Україну. Зупинився Т.Г. Шевченко в Качанівці, яка належала Тарновському. Із Качанівки поет виїздить до Києва, де виконує кілька малюнків історичних пам'яток. Під час перебування у Києві він познайомився з М. Максимовичем, П. Кулішем та з художником Сенчило-Стефановським, із яким вони 1846 р. приймали участь у розкопках могили Переп'ятихи біля Фастова. Із Києва Шевченко поїхав до Гребінки в «Убіжище» біля Пирятина, а звідти до            с. Мойсівки (тепер с. Мосівка Драбівського району на Черкащині), де знайомиться з О. Капністом, П. Лукашевичем. Разом із ними Шевченко побував у Яготині, в маєтку Рєпніних. На деякий час Шевченко знову приїздить до Києва, потім відвідує Запорізьку Січ, острів Хортицю, села Покровське, Чигирин, Суботів. У серпні 1843 р. у селі Березівка письменник побував у П. Лукашевича. У вересні Т. Шевченко відвідує Кирилівку, зустрічається з братами і сестрами, пише малюнок «Батьківська хата».

В.Україні.Шевченко зробив чимало ескізів олівцем до задуманої.серії.офортів «Живописна Україна».

   З Кирилівки їде на Березань, де пише вірш «Розрита могила». Деякий час поет живе в Ісківцях у Афанасьєва-Чужбинського, робить спроби перекладати твори польських поетів. Із жовтня 1843 р. Т. Шевченко живе переважно в Яготині у Рєпніних. Тут Шевченко робить на замовлення дві копії портрета М. Рєпніна, малює дітей В. Рєпніна та автопортрет, пише поему «Тризна», яку присвячує Варварі Рєпніній, знайомиться із сестрами Псьол.

 Із Яготина поет їздив у Лубни, Пирятин, Березову Рудку, Ковалівку. Залишивши Яготин, Шевченко відвідав Мойсівку, побував у Я. Бальмена у Линовиці, де бачив альбом «Вірші Тараса Шевченка», переписаний латинським алфавітом та ілюстрований Я. Бальменом і художником   М. Башиловим. Побував Т. Шевченко у селі Турівці у маєтку М. Маркевича. Відвідав Київ і на початку 1844 р.  виїхав до Москви, де знайомиться з істориком Бодянським, Шафариком, зустрівся з Щепкіним. Пише поезію «Чигирине, Чигирине...».

 Із Москви Шевченко виїхав до Петербурга. У листопаді 1844 року побачив світ перший випуск «Живописной України», до якого увійшли шість офортів: «У Києві», «Видубицький монастир у Києві», «Старости», «Судня рада», «Дари Богдановії українському народові», «Казка». У 1844 р. поет закінчує поему «Сова», створює поему «Сон», поезії «Дівичії ночі», «У неділю не гуляла...», «Чого мені тяжко, чого мені нудно...», «Заворожи мені, волхве...» та вірш «Гоголю».

У березні 1845 р. Т. Шевченко закінчив навчання в Академії мистецтв, йому було присвоєно звання «некласного художника». У кінці березня Шевченко виїздить до Москви, де зустрічається зі Щепкіним та Бодянським. У квітні 1845 року Шевченко приїздить в Україну, щоб постійно тут жити і працювати. 22 квітня поет прибув у Київ, де зустрівся із Максимовичем.

 Одержавши від Київської Археологічної комісії доручення зарисувати історичні пам'ятки, Шевченко вирушає на Звенигородщину. У Густинському монастирі він виконує кілька малюнків. У середині серпня Т. Шевченко приїздить до Переяслава, де змальовує кілька пам'яток. Відвідавши село Андруші, він малює дві сепії «Андруші», у вересні 1845 гостює у Кирилівці.

 На початку жовтня Т. Шевченко приїхав у Миргород. Тут він написав поезії «Не женися на багатій...», «Не завидуй багатому...» та містерію «Великий льох». У Переяславі, де він живе у Козачковського, Шевченко пише поеми «Наймичка», «Кавказ», вступ до поеми «Єретик». Завершені твори 1843-1845 років Шевченко об'єднав у альбом «Три літа». Наприкінці листопада поет їздив до Києва, а незабаром його офіційно затвердили співробітником Київської Археологічної комісії. Наприкінці грудня тяжко хворий Шевченко приїхав до Переяслава, там він написав «Заповіт». У січні-лютому поет їздив на Чернігівщину. Навесні деякий час жив у Києві, познайомився із членами Кирило-Мефодіївського товариства Костомаровим, Гулаком, Посядою, Марковичем, Пильчиковим, Тулубом, зустрівся із Білозерським. У вересні Шевченко виїхав на Поділля й Волинь збирати перекази і пісні та описувати історичні пам'ятки. У кінці жовтня повернувся до Києва.

 У січні 1847 побував у Борзні, Оленівці. У березні жив у Седневі, у  А. Лизогуба. Наприкінці березня 1847 р. почались арешти членів Кирило-Мефодіївського товариства. Т. Шевченка заарештували 5 квітня 1847 року на дніпровській переправі, коли він повертався до Києва, та відібрали збірку «Три літа».

 17 квітня 1847 року Т.Г. Шевченка привезли до Петербурга і ув'язнили в казематі «Третього відділу». Тут він створив цикл поезій «В казематі» («В. Костомарову», «Чи ми ще зійдемося знову?», «Мені однаково...», «Садок вишневий коло хати»). Його участь у Кирило-Мефодіївському товаристві не була доведена, але документом для обвинувачення був альбом «Три літа». Згодом Т. Шевченка заслали рядовим до Окремого Оренбурзького корпусу, заборонивши писати й малювати. 8 червня 1847 його доставили в Оренбург, а незабаром відправили в Орську фортецю. Цей шлях він описав у повісті «Близнеці».

 В Орській фортеці із-під пера Т. Шевченка з'являються нові вірші: «Думи мої, думи мої...», «Згадайте, братія моя...», поеми «Княжна», «Сон», «Москалева криниця», поезії «N. N.» («Мені тринадцятий минало»), «Іржавець», «А.О. Козачковському», «Полякам». У кінці 1847 р. він відновлює листування з друзями і знайомими, зближується з багатьма польськими засланцями: Фішером, Завадським, Крулікевичем, Вернером.

Чого так весело було? 
Господнє небо, і село, 
Ягня, здається, веселилось! 
І сонце гріло, не пекло! 
 

У першій половині 1848 р. в Орській фортеці Шевченко написав чотири твори: «А нумо знову віршувать», «У бога за дверми лежала сокира», «Варнак», «Ой гляну я, подивлюся...». У березні 1848 р. Т.Г. Шевченка як художника включили до складу Аральської описової експедиції. Тут він виконав малюнки «Пожежа в степу», «Джангисагач», «Укріплення Раїм»,  «Урочище Раїм з заходу», «Укріплення Раїм», «Спорядження шхун» (два малюнки), «Пристань на Сирдар'ї», та інші.

Восени 1849 р. експедиція повернулася до Оренбурга, і Шевченко залишився опрацьовувати її матеріали. 23 квітня 1850 року Т. Шевченка заарештували за доносом офіцера Ісаєва, поета відправили до Орська і там допитували, згодом його перевели у віддалене Новопетровське укріплення. Тут Шевченко читав періодичні видання, зустрічався з ученими й мандрівниками, які відвідували укріплення, листувався зі знайомими.

 Улітку 1851 р. Т. Шевченка як художника включили до складу Каратауської експедиції, де він здобув деяку можливість малювати. Після смерті Миколи Першого на Шевченка не була поширена амністія політичним в'язням і засланцям. Лише 1857 року, завдяки клопотанню друзів, поета звільнили із заслання. Чекаючи дозволу на звільнення, Шевченко почав вести «Щоденник».

 2 серпня 1857 року Т.Г. Шевченко відбув із Новопетровського укріплення, одержавши дозвіл від коменданта Ускова їхати до Петербурга. Дорогою Шевченко малював краєвиди і портрети. Прибувши до Нижнього Новгорода, довідався, що йому заборонено в'їзд до обох столиць. Доброзичливий медик засвідчив хворобу Шевченка, що дало йому можливість прожити усю зиму у Нижньму Новгороді. За зиму 1857-1858 рр. Шевченко створив багато портретів, малюнків, редагував і переписував у «Більшу книжку» свої поезії періоду заслання, написав нові поетичні твори: «Неофіти», «Юродивий», триптих «Доля», «Муза», «Слава». Одержавши дозвіл на проживання у столиці, 8 березня поет залишив Нижній Новгород і через два дні прибув до Москви. Тут він зустрічається з друзями, знайомиться з діячами науки і культури.

 27 березня Шевченко прибув до Петербурга, де познайомився із М. Чернишевським. Жив поет спочатку в Лазаревського, а потім в Академії мистецтв, у відведеній йому майстерні. Як художник Шевченко після заслання найбільшу увагу приділяє гравіруванню. У жанрі гравюри він став справжнім новатором у Росії. 1856 року почали з'являтися у пресі переклади деяких його творів. На початку 1859 року вийшла збірка «Новые стихотворения Пушкина и Шевченка». У травні 1859 року Шевченко одержав дозвіл виїхати в Україну і за поетом встановили суворий таємний нагляд. Т. Шевченко кілька днів жив у Кирилівці, бачився з рідними. У цей період він написав чимало поезій та малюнків. Поет мав намір купити недалеко від с. Пекарів ділянку землі, щоб збудувати хату й оселитися.

 15 липня поблизу села  Прохорівка його заарештували, звинувативши у блюзнірстві. Згодом поета звільнили, але наказали виїхати до Петербурга. 7 вересня 1859 року він прибув до Петербурга. На початку 1860 року вийшов друком «Кобзар», двома накладами вийшов альманах «Хата» із дев'ятьма новими поезіями Шевченка, об'єднаними під редакційною назвою «Кобзарський гостинець». У журналі «Народное чтение» як лист до його редактора опубліковано автобіографію поета.

 Незважаючи на фізичне знесилення внаслідок заслання, поетичні сили Шевченка були невичерпні. 2 вересня 1860 р. Рада Академії мистецтв ухвалила надати Шевченкові звання академіка гравірування. 1861 року Шевченко видав підручник для недільних шкіл, назвавши його «Букварь южнорусский». Поет дбав про поширення освіти серед народу. На початку 1861 року поет почував себе дедалі гірше.

 13 січня Т. Шевченко одержав від Білозерського два примірники першого номера журналу «Основа», де на перших десяти сторінках було вміщено його поезії під назвою «Кобзар». У рецензії «Современника» на цей номер журналу підкреслено першорядну роль Шевченка в українській літературі, світове значення його творчості. У своєму останньому вірші «Чи не покинуть нам, небого»  поет висловив впевненість, що його творчість не потоне в річці забуття.

 10 березня 1861 року о 5 годині 30 хвилин ранку  Тарас Григорович Шевченко помер. Над домовиною Шевченка в Академії мистецтв виголошено промови українською, російською та польською мовами. Поховали поета спочатку на Смоленському кладовищі в Петербурзі.    А   26 квітня 1861 року домовину із тілом поета потягом повезли до Москви. На Україну труну везли кіньми. До Києва прах Шевченка привезли 6 травня увечері, а наступного дня його перенесли на пароплав «Кременчуг». 8 травня пароплав прибув до Канева, й тут, на Чернечій (тепер Тарасова) горі, поета поховали. Над ним насипали високу могилу, вона стала священним місцем для українського народу та інших народів світу.

Пам’ятник на могилі Тараса Шевченка

II.     ВОЛИНСЬКІ СЛІДИ ТАРАСА ШЕВЧЕНКА

Великий Кобзар українського народу побував на прекрасній волинській землі, у ряді містечок і сіл Волині. Ця поїздка відбувалася за завданням Київської археологічної комісії. Вже знаний не лише як поет, а й як дипломований художник Тарас Шевченко робив замальовки культурно-історичних пам’яток  краю, записував народні пісні, розмовляв з волинянами.

 Цій історичній мандрівці і присвятив свою книгу «Волинь у житті та творчості Тараса Шевченка» доктор філософських наук Петро Кралюк, нині проректор з наукової роботи Національного університету «Острозька академія». Вийшла вона у поліграфічно-видавничому домі «Твердиня». Петро Михайлович відомий волинянам , зокрема, як не лише науковець, а й активний громадський діяч, один з творців волинського Руху, згодом не менш діяльний політик і талановитий письменник.

 У післямові до свого твору, який можна назвати і монографією, і своєрідним «есе мандрів», автор зазначає, що хотілося глянути на Шевченка під час волинської подорожі не лише як геніальну , але як і на звичайну людину. Бо ж Шевченко не потрібен нам зараз, як ікона, на яку моляться. Ми, радше, зазначає автор, потребує його, як мудрого співрозмовника, котрого не лише слухають, а й з яким сперечаються, шукаючи істину. Гадаємо, саме такого Шевченка і вдалося показати Петру Кралюку.

 Питання «Був чи не був Шевченко на Волині?» вже не дискутується. На Великій, історичній Волині, звісно, був. Про що засвідчують його малюнки, зроблені у Почаївській лаврі, акварелі, ескізи і начерки, записи народних пісень і спогади про цю мандрівку, які знайшли відображення у повісті «Варнак» та однойменній поемі. І згадки самого поета та його сучасників про його зустрічі під час тої мандрівки, про його інтерес до волинської історії, до культурних діячів того часу, як Тадеуш Чацький чи українсько-польський поет Тимко Падура.

 А ось, чи побував Тарас Григорович на території Волинської області – це питання  досі є предметом і суперечок, і досліджень, і численних гіпотез. Багато хто категорично твердить, що таки був – і в Берестечку, і в Луцьку, і в селах поблизу Ковеля.

 Петро Кралюк підходить до цієї теми доволі зважено, сказати б стримано, наводить численні аргументи. Він обґрунтовує думку, що поет цілком міг бути на полі Берестецької битви. Про це засвідчують ностальгічні спогади про відвідання цього місця і у відомому вірші «Ой, чого ти почорніло, зеленеє поле?» вони знайшли певне відображення. Як справедливо зауважує автор, вірш виглядає як містичний діалог між поетом та землею-полем. Поряд з цим вірш містить ряд конкретних образів і деталей.             

Автор здійснює подорож тим же шляхом, яким мандрував чи мандрувати Шевченко. І зауважує, що передусім впадає в очі контрастний образ поля зеленого і поя чорного, як і описано в поета. На Волині пізньої осені (а сме тоді Шевченко відвідав місце Берестецької битви) дуже різко контрастують зелені поля, засіяні озиминою, із «незайнятими» чорними полями. Цей образ, очевидно, добре запам’ятався Шевченку і він його використав, надавши відповідного переосмислення у своєму вірші.

І ще один аргумент, який наводить Петро Кралюк. Є у вірші дуже конкретна деталь. Там говориться, що славні запорожці врили своїм тілом поле «круг містечка Берестечка на чотири милі». І справді, відстань від Берестечка до сіл Пляшева та Острів (а саме на цій території розгорталися основні події битви) сягає приблизно чотири милі. Отож, цілком ймовірно, що Шевченко сам поїхав цей шлях і ці «чотири милі» зафіксувалися в його пам’яті.

Досить детально автор книги розглядає і дослджує версію про те, що Шевченко нібито побував на волинському Поліссі неподалік від Ковеля. Існує думка, що саме тут він зробив два малюнки чорною тушшю, на яких зображена церква в селі Вербка, де був похований князь Андрій Курбський, а також церква в селі Секунь, нині Старовижівського району. Петро Кралюк наводить і свідчення таких авторитетних науковців, як Михайло Шугоров і Орест Левицький, наводить слова на підтримку цієї гіпотези письменника Бориса Грінченка та мистецтвознавця Олекси Новицького.

Цікава розмова була ще в 1979 році у селі Секунь шевченкознавця Петра Жура з місцевим жителем, 86-літнім Мефодієм Рижком. Останній свідчив, що «дід його Іван розповідав йому про те, що в Секунь приїжджав Шевченко, що він малював стару церкву, не нинішню, збудовану пізніше, а ще стару. Шевченко не тільки змалював ту церкву, а й намалював на дошці для неї ікону Богородиці. Коли церкву розібрали, то ту ікону перенесли до кладовищенської каплички».

Справді, цікаво виглядає подана в книзі легенда про те, як Шевченко малював ікону для церкви. Більше того, ця ікона ніби виступала як чудотворна і мала принести волю селянам. Ось так любовно зберігалася пам'ять про поета. У книзі наводиться також інший цікавий факт – згадка про Луцьк у повісті Шевченка «Варнак». Її герой перебував зі своїм повстанським загоном неподалік від цього міста. Петро Кралюк зауважує, що якось невмотивовано виникає це місто в повісті, адже Луцьк лежав далеченько від місць, де діяв герой твору. Тож цілком можливо, що ця згадка про Луцьк була викликана спогадами Кобзаря про перебування в цьому місті – на той час повітовому містечку, яке, проте, зберігало спогади про славні часи, коли воно було воєводським центром, а ще раніше – князівською столицею. Простежується і варіант, за яким Шевченко міг поїхати з Кременця чи Дубна на Берестечко, звідти на Луцьк, а вже далі на Ковель. Повертаючись із Полісся, він знову відвідав Луцьк, а вже звідси подався до Житомира.

А перебування на Поліссі може бути підтверджено інтересом поета і тодішніх властей до особи князя Андрія Курбського і місцями, пов’язаними з його діяльністю. Адже  тоді, у 30-40-х роках XIX століття, наполегливо творився міф про князя Курбського як великого інтелектуала та захисника православ’я на Волині у XVI столітті. І ще варто звернути увагу на слова самого Шевченка у його повісті «Прогулянка із задоволенням і не без моралі», де герой, якого значною мірою можна ототожнювати з автором твору, згадує, що він зміряв Волинь і Поділля вздовж і впоперек, привіз пачку городнього і садового насіння, а також зошит народних пісень, які записав від подолян і волинян.

Про те, що ця подорож на Волинь залишила глибокий слід у свідомості Тараса Шевченка, засвідчує його подальша творчість, зокрема поеми «Відьма», «Варнак» і «Петрусь». І , звісно, знаменитий вірш про Берестечко. Висока поезія, що стала піснею, думою, давала натхнення композиторам, закликала переосмислювати нашу історію, в якій те поле круг містечка Берестечка «почорніло я, зелене, та за вашу волю…».

 

 

 

 

 

III. ПОЕЗІЯ ШЕВЧЕНКА ЛИНЕ У СЕРЦЯ

 

 

«Божий дар випав йому на рідкість щедрий: духом і талантами, здоров’ям і вродою він був обдарований настільки, щоб протистояти – за всіх і за все».

Євген Сверстюк

 

 

 

 

 

КЛАС

 

 

САДОК ВИШНЕВИЙ КОЛО ХАТИ

 

Садок вишневий коло хати,
Хрущі над вишнями гудуть.
Плугатарі з плугами йдуть,
Співають, ідучи, дівчата,
А матері вечерять ждуть.
Сім’я вечеря коло хати,
Вечірня зіронька встає.
 

 

Дочка вечерять подає,
А мати хоче научати,
Так соловейко не дає.
Поклала мати коло хати
Маленьких діточок своїх,
Сама заснула коло їх.
Затихло все, тілько дівчата
Та соловейко не затих.

З циклу віршів "В казематі". Датовано 30 травня 1847 року.

 

 

ІДЕЙНО-ХУДОЖНІЙ АНАЛІЗ ПОЕЗІЇ:

Рік написання — 1847 року

Тема : зображення мальовничої української природи.

Ідея : замилування простим, природним ладом трудового життя з чергуванням праці і відпочинку.

Основна думка: Т. Шевченко звеличує красу українського народу.

Жанр : пейзажна лірика.

Образи: «вишневий сад зелений і темнії ночі», «синє море», «червона калина», «зелені байраки», «небо блакитне».

Художні засоби:

•             епітети — садок вишневий, вечірня зіронька, маленькі діточки ;
•             метафори —  хрущі гудуть, зіронька встає, соловейко не дає .

 Сюжет: відтворено картину весняного вечора в українському селі. Прості, зримі, пластичні образи постають із народно-естетичних і морально-естетичних уявлень. Сила емоційного впливу твору — в природності й рельєфності малюнку, у його світлому настрої. У вірші відобразилась мрія поета про щасливе, гармонійне життя. Ця мрія різко контрастувала з дійсністю, у якій поет-в’язень створював свою поезію. Перед нами постає побутова картина українського села: «…Вечір… Закінчився робочий день, повертається з поля плугатарі, ідуть співаючи дівчата, біля хати зібралась на вечерю сім’я. Непомітно надходить ніч. Все завмирає, тільки чути голоси дівчат. Та невтомного соловейка. Затихло все, тільки дівчата, та соловейко не затих». Умовно цей вірш можна поділити на 4 епізоди: 1-й епізод — вечір… Закінчився робочий день, повертаються з поля плугатарі.; 2-й епізод — ідуть,  співаючи дівчата; 3-й епізод — біля хати зібралась на вечерю сім’я;4-й.епізод—непомітно.надходить.ніч.         

 

ЗА СОНЦЕМ ХМАРОНЬКА ПЛИВЕ

      За сонцем хмаронька пливе,

Червоні поли розстилає

І сонце спатоньки зове

У синє море: покриває

Рожевою пеленою,

Мов мати дитину.

Очам любо. Годиночку,

Малую годину

Ніби серце одпочине,

З Богом заговорить...

А туман, неначе ворог,

Закриває море

І хмароньку рожевую,

І тьму за собою

Розстилає туман сивий,

І тьмою німою

Оповиє тобі душу,

Й не знаєш, де дітись,

І ждеш його, того світу,

Мов матері діти.

 

Історія написання твору

 Т.Шевченко працював у науковій експедиції, якій було доручено вивчення Аральського моря. У неволі він згадував Україну, сумував за нею. Так і виникла ця поезія в 1849 році.

ІДЕЙНО-ХУДОЖНІЙ АНАЛІЗ ПОЕЗІЇ:

 

Тема вірша :змалювання вечірньої пори, що наближається і, немов пеленою огорне серце і душу, так, що аж серце одпочине, з Богом заговорить; очікування нового дня.

Ідея : туга за рідним краєм, його чарівною природою.

Основна думка: батьківщина — рідна домівка.

Жанр «За сонцем хмаронька пливе»: пейзажна лірика.

Художні засоби:

•             Епітети: червоні поли, синє море, рожевою пеленою, хмароньку рожевую, туман сивий, тьмою німою.
•             Метафори: хмаронька пливе, поли розставляє, сонце спатоньки зове, серце одпочине, серце заговорить, туман оповиє душу.
•             Порівняння: мов мати дитину, неначе ворог, мов матері діти.

 Прекрасна пейзажна картина розгортається у вірші Т. Шевченка «За сонцем хмаронька пливе…» Побудований цей твір на казкових, легендарних мотивах, за якими сонце йде спати за море, а вкривають його, як мати дитину, хмарки. Але життя складне. Є в ньому зло, неприємності. Про це нагадує туман, що «неначе ворог». Сонце — уособлення тепла, світла й радості, туман же, навпаки, — темряви, небезпеки. Та людина має завжди вірити, що сонце зійде, прожене пітьму, обігріє, як мати дитину.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

КЛАС

ІВАН ПІДКОВА

I

Було колись — в Україні
Ревіли гармати;
Було колись — запорожці
Вміли панувати.
Панували, добували
І славу, і волю;
Минулося — осталися
Могили на полі.
Високії ті могили,
Де лягло спочити
Козацькеє біле тіло,
В китайку повите.
Високії ті могили
Чорніють, як гори,
Та про волю нишком в полі
З вітрами говорять.
Свідок слави дідівщини
З вітром розмовляє,
А внук косу несе в росу,
За ними співає.

Було колись — в Україні
Лихо танцювало,
Журба в шинку мед-горілку
Поставцем кружала.
Було колись добре жити
На тій Україні…
А згадаймо! може, серце
Хоч трохи спочине.

II

Чорна хмара з-за Лиману
Небо, сонце криє,
Синє море звірюкою
То стогне, то виє,
Дніпра гирло затопило.
«А нуте, хлоп’ята,
На байдаки! Море грає —
Ходім погуляти!»

Висипали запорожці —
Лиман човни вкрили.
«Грай же, море!» — заспівали,
Запінились хвилі.
Кругом хвилі, як ті гори:
Ні землі, ні неба.
Серце мліє, а козакам
Того тілько й треба.
Пливуть собі та співають;
Рибалка літає…
А попереду отаман
Веде, куди знає.
Походжає вздовж байдака,
Гасне люлька в роті;
Поглядає сюди-туди —
Де-де буть роботі?
Закрутивши чорні уси,
За ухо чуприну,
Підняв шапку — човни стали.
«Нехай ворог гине!
Не в Синопу, отамани,
Панове-молодці,
А у Царград, до султана,
Поїдемо в гості!»
«Добре, батьку отамане!» —
Кругом заревіло.
«Спасибі вам!» —
Надів шапку.
Знову закипіло
Синє море; вздовж байдака
Знову походжає
Пан-отаман та на хвилю
Мовчки поглядає.

[1839, С.-Петербург]

 

ІДЕЙНО-ХУДОЖНІЙ АНАЛІЗ ТВОРУ:

Тяжкою була доля українського народу за часів турецько-татарської навали. Скільки беззахисних людей було вбито, полонено в рабство! Єдиним захисником українців від хижацьких нападів ворога було січове козацтво. З метою попередження набігів орд та визволення полонених влаштовували запорожці морські походи на Крим і Туреччину. Один з таких походів покладено в основу поеми «Іван Підкова» Тараса Шевченка.

Іван Підкова був одним із керівників визвольної боротьби українського народу проти турецько-татарських загарбників. І хоча ніяких відомостей про його участь в морських походах немає, Тарас Шевченко припустив, що він міг бути не тільки учасником, а й ініціатором такого походу.

У творі не змальовано власне битву запорожців з ворогом, немає картин покарання загарбників чи визволення полонених. Але сам факт походу на Царград у відносно спокійний час говорить про мужність народних месників. Не лякають козаків ні «чорні хмари», ні синє море, що «звірюкою то стогне, то виє», ні «хвилі, як ті гори: ні землі, ні неба», не мліють їхні серця, бо «тільки того й треба». Дивиться уважно отаман, чи не видно ворога:

Поглядає сюди-туди —

Де-то буть роботі?

Кількома рядками поет окреслює одностайність усієї січової громади, що так приваблювала його  в козацтві. Так, на пропозицію отамана «поїхати в гості» в Царград, запорожці разом «заревіли», погоджуючись. Отамана в поемі зображено розсудливим, мудрим керівником, що пам'ятає про свої моральні обов'язки перед рідним народом і є прикладом для січовиків.

Тема : зображення спогадів діда про героїчну минувшину рідного краю, коли козаки на чолі з отаманом Іваном Підковою боролися з турецькими загарбниками.

Ідея : возвеличення мужності, героїзму козаків та отамана Івана Підкови, їх сили волі, братерської дружби, які так необхідні в здобутті перемоги над ворогом.

Основна думка: ми повинні пишатись героїчним минулим України та її синами-козаками, на чолі яких були такі мудрі керівники, як І. Підкова; вшановувати  і пам’ятати їх.

 Композиція: твір поділяється на дві частини: 1) сучасність (дід, дивлячись на могили, згадує, як козаки мужньо виборювали волю, щасливе життя для України; козаки не втрачали почуття гумору, впевненості в собі, навіть під час небезпеки); 2) минувшина (бурхливе море, яке начебто відчуває небезпеку, що наближається, — битва козаків з турками. І. Підкова обмірковує, де будуть відбуватися військові події, і відчувається задоволення отамана від того, що запорожці готові до рішучої боротьби, за це він їм дуже вдячний).

Художні засоби:

•             рефрен: «Було колись…»;
•             метафори: «ревіли гармати», «тіло лягло», «могили чорніють, … говорять», «лихо танцювало», «журба … кружала», «серце … спочине», «небо сонце криє», «море… стогне, виє», «лиман човни вкрили», «хвилі запінились», «море грає», «серце мліє», «човни стали»;
•             епітети: «біле тіло», «козацьке тіло», «синє море»;
•             порівняння: «могили …, як гори», «хвилі, як ті гори»;
•             звертання: «Ануже, хлоп’ята», «Грай же, море», «Добре, батьку, отамане»;
•             риторичні оклики: «А згадаймо!», «На байдаки!», «Ходім погуляти!», «Грай же, море!», «Поїдемо в гості», «Спасибі вам!»;
•             риторичні запитання: «Де-то буть роботі?»

•             Славним козацьким кошовим був Іван Підкова (справжнє ім’я Іван Вода). Був дуже сміливий і розумний. Мав неабияку фізичну силу – міг погнути і поламати пальцями монету, підкову, зупинити за заднє колесо віз, запряжений шістьма кіньми… За це його прозвали Підковою. Очолював походи запорожців на турецькі міста. У 1577 р. став володарем Молдавського князівства, що не сподобалося турецькому султанові і він пригрозив польському королю новим походом, якщо той не розправиться з Підковою. Козака хитрощами заманили до Львова, що тоді належав Польщі, схопили, закували в кайдани. 16 червня 1578 р. отамана було привселюдно страчено на площі «Ринок». Його поховали спочатку у Львові, але згодом козаки перевезли останки свого побратима до Канева.

Словникова робота:

Китайка – тканина;

шинок – заклад, де продавали спиртне, де можна було пообідати й випити;

поставець – посуд, кухоль;

гирло – місце впадання річки в море;

байдаки – великі козацькі човни;

рибалка – тут: птах;

Синод – турецьке місто;

Царград – давня слов’янська назва Стамбула, колишньої столиці Туреччини.

 

І ДОСІ СНИТЬСЯ ПІД ГОРОЮ…

 

І досі сниться: під горою

Меж вербами та над водою

Біленька хаточка. Сидить

Неначе й досі сивий дід

Коло хатиночки і бавить

Хорошеє та кучеряве

Своє маленькеє внуча.

І досі сниться, вийшла з хати

Веселая, сміючись, мати,

Цілує діда і дитя

Аж тричі весело цілує,

Прийма на руки, і годує,

   І спать несе. А дід сидить

    І усміхається, і стиха

  Промовить нишком: — Де ж те      лихо?

Печалі тії, вороги?

І нищечком старий читає, 

Перехрестившись, Отче наш.

Крізь верби сонечко сіяє

І тихо гасне. День погас

І все почило. Сивий в хату

Й собі пішов опочивати.

 

Історія написання:

 Вірш Шевченка, написаний в Оренбурзі навесні 1850 до арешту поета 23.IV 1850 р. Записаний до «Малої книжки» (до захалявної книжечки 1850 — за № 12, останнім серед поезій того року). В «Більшу книжку» поет переписав у 1858 році  допрацьований текст. Вперше надруковано в журналі «Основа» . Зміст вірша — вимріяна поетом картина щасливого життя селянської родини.  У вірші розкривається те ясне, чисте, добре, що є в  житті, в красі родинного щастя. Але такого життя за умов самодержавства немає, про нього поетові лише «досі сниться». Це — мрія Шевченка і водночас образне узагальнення його роздумів над нар. ідеалами, мораллю і психологією. Твір поклав на музику Я. Ярославенко.

ТАРАСОВА НІЧ

На розпутті кобзар сидить
Та на кобзі грає;
Кругом хлопці та дівчата —
Як мак процвітає.
Грає кобзар, приспівує,
Вимовля словами,
Як москалі, орда, ляхи
Бились з козаками;
Як збиралась громадонька
В неділеньку вранці;
Як ховали отамана
В зеленім байраці.
Грає кобзар, виспівує —
Аж лихо сміється…
“Була колись гетьманщина,
Та вже не вернеться.”

“Встає хмара з-за Лиману,
А другая з поля;
Зажурилась Україна —
Така її доля!
Зажурилась, заплакала,
 

Як мала дитина.
Ніхто її не рятує…
Козачество гине;
Гине слава лицарськая,
Немає де дітись;
Виростають нехрещені
Козацькії діти;
Кохаються невінчані;
Без попа ховають;
Запродана жидам церков,
В церков не пускають!
Як та галич поле крив,
Ляхи, уніати
Налітають — нема кому
Порадоньки дати.
Обізвався Наливайко —
Не стало кравчини!
Обізвавсь козак Павлюга
За нею полинув!
Обізвавсь Тарас Трясило
Волю рятувати,
Обізвався, орел сизий,
Та й дав ляхам знати!

Вже не три дні, не три ночі
Б’ється пан Трясило.
Од Лимана до Трубайла
Трупом поле крилось.
Ізнемігся наш Трясило,
Тяжко зажурився,
А поганець Конецпольський
Тому звеселився;
Зібрав шляхту всю докупи
Та й ну частовати.
Зібрав Тарас козаченьків —
Поради прохати:
“Отамани товариші,
Брати мої, діти!
Дайте мені порадоньку,
Що будем робити?
Бенкетують вражі ляхи —
Наше безголов’я”.
“Бенкетують, препогані
Собі на здоров’я!
Нехай, кляті, бенкетують,
Поки сонце зайде,
А ніч-мати дасть пораду, —
Козак ляха знайде”.

Лягло сонце за горою,
Зірки засіяли,
А козаки, як та хмара,
Ляхів обступали.
Як став місяць серед неба,
Ревнула гармата;
Прокинулись ляшки-панки —
Нікуди втікати!
Прокинулись ляшки-панки,
Та й не повставали:
Встало сонце — ляшки-панки
Покотом лежали.

Червоною гадюкою
Несе Альта вісти,
Щоб летіли круки з поля
Та ляшеньків їсти.
Налетіли гайворони
Вельможних будити…
Зібралося козачество
Богу помолитись.
Закрякали гайворони,
Виймаючи очі,
Заспівали козаченьки
Пісню тії ночі,
Тії ночі кривавої,
Що славною стала
Тарасові, козачеству,
Ляхів що приспала.

Над річкою, в чистім полі,
Могила чорніє;
Де кров текла козацькая,
Трава зеленіє.
Сидить крячок на могилі
Та з голоду кряче…
Згада козак колишнеє,
Згада та й заплаче!»

Умовк кобзар, сумуючи:
Щось руки не грають.
Кругом хлопці та дівчата
Слізоньки втирають.
Пішов кобзар по улиці —
З журби як заграє!
Кругом хлопці навприсядки,
А він вимовляє:
“Нехай буде отакечки!
Сидіть, діти, у запечку,
А я з журби та до шинку,
Найду в шинку свою жінку,
Найду жінку, почастую,
Та з ворогів покепкую”.

[6 листопада 1838, Петербург]

 

ІДЕЙНО-ХУДОЖНІЙ АНАЛІЗ ПОЕЗІЇ:

Жанр : історична поема.

Тема: зображення боротьби українського козацтва з польськими загарбниками; змалювання ночі розгрому армії польського воєначальника Конецпольського під час антишляхетського повстання 1630 р., очоленого гетьманом Тарасом Федоровичем (Трясилом).

Ідея: возвеличення мужності, героїзму, цілеспрямованості, наполегливої віри в перемогу козаків на чолі з гетьманом Трясилом; засудження жорстокості, жадібності ляхів, які полонили український народ, позбавляючи його навіть віри християнської.

Основна думка: наш народ завжди буде пам’ятати і шанувати своїх оборонців, їх подвиги; тих, хто визволяв їх від рабства і поневолення.

Художні засоби:

•             Порівняння:   кругом хлопці та дівчата, як мак процвітає; козаки, як та хмара, ляхів обступали.
•             Уособлення: лихо сміється; зажурилась Україна, зажурилась, заплакала; мовчать гори, грає море, могили сумують; ніч-матидасть пораду; лягло сонце за горою.
•             Епітети: тії ночі кривавої, козацькії діти .
•             Метафора: заплаче серденько.
•             Синекдоха: червоні жупани.
•             Гіпербола: чи затопило синє море, твої гори; од Лимана до Трубайла трупом поле крилось.
•             Риторичне звернення: Грай же, море, мовчіть, гори, / Гуляй, буйний, полем — / Плачте, діти козацькії, / Така ваша доля!
•             Анафора: Нехай собі бенкетують, / Нехай на здоров’я! / Нехай, кляті, бенкетують.

Композиція  твору: події у творі перемежовуються у двох часових площинах — сучасній (спів кобзаря) і минулій (боротьба українського народу з ляхами). Співаючи, кобзар розповідає про лихо, яке огорнуло Україну, коли польська шляхта заполонила рідний край і намагалася перетворити народ у рабів, позбавляючи його навіть віри християнської. «Тарасова ніч» — це історична пісня про далеке героїчне минуле, про перемогу козаків під проводом Трясила над ворогом. Тому народ і уславлює вірних захисників неньки України, завдяки яким має волю, віру і щастя.

Історія написання «Тарасова ніч»

 У Санкт-Петербурзі 6 листопада 1838 р. Т. Шевченко написав твір «Тарасова ніч». З-посеред безстрашних ватажків селянсько-козацьких повстань кінця XVI ст. — Тараса Федоровича (Трясила), Павла Павлюка (Бута), Северина Наливайка, Якова Остряниці — першого з них Великий Кобзар оспівав особливо натхненно. В основу згаданого твору покладена історична подія — перемога козаків над військом польської шляхти у 1630 р. під Переяславом.

ДУМКА

 

Тече вода в синє море,

Та не витікає,

Шука козак свою долю,

А долі немає.

Пішов козак світ за очі;

Грає синє море,

Грає серце козацькеє,

А думка говорить:

«Куди ти йдеш, не спитавшись?

На кого покинув

Батька, неньку старенькую,

Молоду дівчину?

На чужині не ті люде —

Тяжко з ними жити!

Ні з ким буде поплакати,

Ні поговорити».

Сидить козак на тім боці,

Грає синє море.

Думав, доля зустрінеться —

Спіткалося горе.

А журавлі летять собі

Додому ключами.

Плаче козак — шляхи биті

Заросли тернами.

 

ІДЕЙНО-ХУДОЖНІЙ АНАЛІЗ ПОЕЗІЇ:

   Тема : зображення суму, туги козака за рідним краєм, батьком, ненькою старою, молодою дівчиною під час перебування далеко на морі.

 Ідея: співчуття козаку, який повсякчас сумує за милою країною («думав доля зустрінеться, а спіткалося горе»).

 Основна думка: наймилішим для кожної людини є те місце, де вона народилася, живе, — батьківська хата, люди, природа, і коли втрачається це все, то відчуваєш себе нещасним, самотнім.

Художні засоби:

•             епітети: «синє море», «серце козацьке»;  неньку  старенькую, молоду  дівчину, шляхи  биті ;
•             метафори: «грає море», «грає серце», «думка говорить», «спіткалося горе»;
•             риторичні запитання: «Куди ти йдеш, не спитавшись?», «На кого покинув?»

 Т. Шевченко часто називав свої вірші «думками». Багато думок було у поета, особливо сумних. Він самотній, нерідко закинутий долею далеко від рідної землі. Той добре розуміє почуття козака, що шукає своєї долі і не знаходить її. Покинув рідних, кохану, а все даремно — чужі люди навкруги, ні з ким поговорити, душу заспокоїти. Та й дуже часто немає вже повороту додому — «шляхи биті заросли тернами». Недаремно кажуть, що «у чужій сторонці навіть не звідти сходить сонце».

Історія написання вірша «Думка»

  Вірш датується 1838 роком орієнтовно на підставі повідомлення Євгена Гребінки в листі до Григорія Квітки-Основ’яненка від 18 листопада 1838 року про передачу Шевченком творів для публікації в альманасі «Ластівка»: «Він мені дав гарних стихів на збірник». У кінці 1838 року Шевченко передав Євгенові Гребінці текст вірша разом з кількома іншими творами для публікації в альманасі «Ластівка». За описом Петра Картавова, складальний рукопис «Ластівки» містив писарську копію вірша.

 

МЕНІ ОДНАКОВО, ЧИ БУДУ...

 

Мені однаково, чи буду                    
Я жить в Україні, чи ні.
Чи хто згадає, чи забуде
Мене в снігу на чужині —                
Однаковісінько мені.
В неволі виріс між чужими
І, неоплаканий своїми,
В неволі, плачучи, умру.
І все з собою заберу,
Малого сліду не покину
На нашій славній Україні,
На нашій — не своїй землі.
 

 

 

І не пом’яне батько з сином,
Не скаже синові: — Молись,
Молися, сину, за Вкраїну
Його замучили  колись. — 
Мені однаково, чи буде
Той син молитися, чи ні...
Та неоднаково мені,
Як Україну злії люде
Присплять, лукаві, і в огні
Її, окраденую, збудять...
Ох, не однаково мені.

 

 

 

 

ТЕЧЕ ВОДА З-ПІД ЯВОРА

Тече вода з-під явора
Яром на долину.
Пишається над водою
Червона калина.
Пишається калинонька,
Явор молодіє,
А кругом їх верболози
Й лози зеленіють.
Тече вода із-за гаю
 

Та попід горою.
Хлюпощуться качаточка

Помеж осокою.
А качечка випливає
З качуром за ними,
Ловить ряску, розмовляє
З дітками своїми.
Тече вода край города.
Вода ставом стала.
Прийшло дівча воду брати,
Брало, заспівало.
Вийшли з хати батько й мати

В садок погуляти,
Порадитись, кого б то їм
Своїм зятем звати?                              

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

КЛАС

 

 

ЯК УМРУ, ТО ПОХОВАЙТЕ…

Як умру, то поховайте
Мене на могилі
Серед степу широкого
На Вкраїні милій,
Щоб лани широкополі,
І Дніпро, і кручі
Було видно, було чути,
Як реве ревучий.
Як понесе з України
У синєє море
Кров ворожу... отойді я
 

 

 

 

І лани і гори —
Все покину, і полину
До самого Бога
Молитися... а до того
Я не знаю Бога.
Поховайте та вставайте,
Кайдани порвіте
І вражою злою кров’ю
Волю окропіте.
І мене в сем’ї великій,
В сім’ї вольній, новій,
Не забудьте пом’янути
Незлим тихим словом.

        (1845 р., Переяслав)

Свій знаменитий «Заповіт» Тарас Шевченко написав 25 грудня 1845 року в м. Переяславі під час важкої хвороби.

У грудні 1845 року Шевченко гостював на Переяславщині у поміщика-декабриста С. Н. Самойлова. Тут він, застудившись, захворів. 24 грудня стан його здоров’я різко погіршився – запалення легень. Самойлови, побоюючись ще гіршого, відправляють поета в Переяслав до Козачковського. Тяжко було в дорозі, нелегше і по прибутті, хоч лікар-приятель зробив усе можливе. Прийшла невесела думка, що це, може, останні години його життя. Так не хотілося умирати, бо ж тільки почав по-справжньому жити. Нелюдськими зусиллями, перемагаючи хворобу, якось підвівся і ослаблими руками запалив свічку. На папір лягли перші слова:

Як умру, то поховайте

Мене…

Отакі події наштовхнули Шевченка до написання «Заповіту». Але поштовх ще не є причиною. Якби тільки хвороба поета була причиною, то ми мали б суто особистий, так би мовити, приватний, а не громадянський заповіт. Насправді ж, вірш був викликаний суспільно-політичними умовами життя 30-40-х роках XIX століття, сповнений глибокого революційного змісту.

Поет викриває соціальне зло, про яке спочатку наслухався, а потім побачив на власні очі в 1843-1845 рр. Відвідавши знедолену свою Вітчизну, проїхавши сотні сіл Полтавщини і Київщини, він чув відгомін спалахів селянських повстань по Україні.

Уперше поезія була надрукована під назвою «Думка» в збірнику «Новые стихотворения Пушкина и Шевченка» (Лейпциг, 1859 р.). В автографі вона не мала заголовка. Загальновідома назва «Заповіт» зявилася як редакційна у виданні «Кобзаря» 1867 року.

 Перші слова погезії вражають своєю граничною простотою, навіть буденністю. Тут немає  і сліду «декларативності». Поет від імені ліричного «Я» висловлює свою останню волю. Неначе батько зібрав синів перед смертю і лагідно, спокійно, без жалю і зітхань, як колись загадував їм чергову роботу, нині просить з ледь помітною журбою поховати його, як годиться. Але в цій простоті — глибина думки і образу. Кількома звичайними словами намальована ціла картина. Разом із собою поет силою поетичного слова підняв своїх читачів на таку височінь, звідки вони оглядають Україну від краю до краю, відчувають себе господарями цієї краси, цієї величі і усвідомлюють співгромадянську відповідальність за долю рідної Вітчизни.

 У двох наступних парах строф поет уже думає не про себе, не про свою смерть, а думає і турбується за долю рідного народу, його майбутнє. Відчувається хвилювання автора: рядки тут більш енергійні, поривчасті, з недомовленостями. Якщо станеться так, що Дніпро «понесе з України у синєє море кров ворожу…», тобто коли будуть знищені усі кати його народу, а трудящі стануть вільними і щасливими, він готовий полинути з вдячності до бога і молитися йому, а значить, і вірити в нього. Пов’язавши перші дві строфи з третьою словом «поховайте», Шевченко звертається до рідного народу з наказом-порадою революційного повалення існуючого ладу: …вставайте, Кайдани порвіте І вражою злою кров’ю Волю окропіте. Рядки ці — вибух пристрасті поета, його найзаповітніше бажання, здійсненню котрого він віддав усі сили і помисли. Це програма його життя, за виконання якої він мужньо боровся. Вмираючи (як він думав) і не встигнувши побачити свій народ вільним, він хоче, щоб хоч після смерті здійснилась його мрія. Поет-трибун прямо говорить народові, що порвати кайдани неволі (символ соціального і національного гніту) можна тільки шляхом збройної боротьби, в котрій проллється кров. Але це буде справедлива війна: епітети «вража зла кров» вказують прямо, що йдеться про тиранів-царів, панів-кріпосників та інших гнобителів трудящих. Інакше пани ніколи не віддадуть своєї влади. Закінчується вірш дуже оригінально. В останній строфі особисті й громадянські мотиви зливаються в один. Після емоційного спалаху-заклику відчувається спад напруження і перехід до інтимного світу поета, його мрій. Непохитно вірячи, що народ збудує нове суспільство — «велику сім’ю, вольну, нову». У  цьому прекрасному суспільстві, за яке боровся і страждав поет, нехай не забудуть його. Нехай інколи Мати-Вітчизна згадує «незлим тихим словом» свого вірного сина. Це друге його особисте прохання. І дуже скромне. В одному з варіантів було «тихим добрим словом», але поет замінив «добрим» на «незлим».

 Символічними є образи: ревучий Дніпро, широкий степ, широкополі лани,— бо вони — свідки «козацької слави». Бути похованим «на могилі» — означає знайти останній притулок на козацькому кургані і розділити участь оборонців рідного краю. Тому початок твору свідчить про невіддільність постаті поета від України.

ІДЕЙНО-ХУДОЖНІЙ АНАЛІЗ ПОЕЗІЇ:

Рік написання: 1845

Жанр: ліричний вірш.

Вид лірики: громадянська.

Провідний мотив: заклик до повалення експлуататорського ладу й розбудови нового вільного суспільства.

Віршовий розмір: хорей .

Тема: заклик до українського народу звільнитися від кайданів самодержавства, боротися за вільне життя, відстоювати інтереси простого люду.

 Ідея: віра поета у світле майбутнє України.

Основна думка: змінити соціальний устрій гноблених можна тільки революційним шляхом.

Художні засоби:

•             Епітети: «степ широкий», «Вкраїна мила», «лани широкополі», «вража зла кров», «сім’ї великій… вольній, новій», «незлим тихим словом», «синєє море».
•             Повтори: «Як… було…», «реве ревучий», «в сім’ї…».

Композиція :За формою своєю вірш — монолог ліричного героя. Він складається з шести строф, котрі об’єднані попарно і тому утворюють ніби три ступеня, три градації, кожна з яких має свою окрему провідну думку, свій ритм і свою інтонацію. У той час всі вони об’єднані в одну гармонійну цілість.

Експозиція: Як умру, то поховайте… На Вкраїні милій…

Зав’язка: Як понесе з України Кров ворожу.

Кульмінація: …Вставайте, Кайдани порвіте.

Розв’язка: І мене… Не забудьте пом’янути

Незлим тихим словом.

УЧІТЕСЯ, БРАТИ МОЇ
 

Учітеся, брати мої!
Думайте, читайте,
І чужому научайтесь, − 
Свого не цурайтесь:
Бо хто матір забуває,
Того Бог карає,
Чужі люде цураються,
В хату не пускають,
Свої діти − як чужиї,
І немає злому
На всій землі безконешній
Веселого дому.
Обніміте ж, брати мої,
Найменшого брата, − 
Нехай мати усміхнеться,
Заплакана мати!
Благословить дітей своїх
Твердими руками,
І обмитих поцілуйте
Вольними устами!
І забудеться срамотня
Давняя година,
І оживе добра слава,
Слава України,
І світ ясний, невечірній,
Новий засіяє...
Обніміться ж, брати мої,
Молю вас, благаю!

 

 

ПО ДІБРОВІ ВІТЕР ВИЄ

По діброві вітер виє,
Гуляє по полю,
Край дороги гне тополю
До самого долу.
Стан високий, лист широкий
 

Марне зеленіє.
Кругом поле, як те море
Широке, синіє.
Чумак іде, подивиться
Та й голову схилить,
Чабан вранці з сопілкою
Сяде на могилі.

 

 

МЕНІ ТРИНАДЦЯТИЙ МИНАЛО             (1847р.)

Мені тринадцятий минало.

Я пас ягнята за селом.

Чи то так сонечко сіяло,

Чи так мені чого було?

Мені так любо, любо стало,

Неначе в Бога......

Уже прокликали до паю,

А я собі у бур’яні

Молюся Богу... І не знаю,

Чого маленькому мені

Тойді так приязно молилось,

Чого так весело було.

Господнє небо, і село,

Ягня, здається, веселилось!

І сонце гріло, не пекло!

Та недовго сонце гріло,

Недовго молилось...

Запекло, почервоніло

І рай запалило.

Мов прокинувся, дивлюся:

Село почорніло,

Боже небо голубеє

І те помарніло.

Поглянув я на ягнята —

Не мої ягнята!

Обернувся я на хати —

Нема в мене хати!

Не дав мені Бог нічого!..

І хлинули сльози,

Тяжкі сльози!.. А дівчина

При самій дорозі

Недалеко коло мене

Плоскінь вибирала,

Та й почула, що я плачу.

Прийшла, привітала,

Утирала мої сльози

І поцілувала...

Неначе сонце засіяло,

Неначе все на світі стало

Моє... лани, гаї, сади!..

І ми, жартуючи, погнали

Чужі ягнята до води.

Бридня!.. А й досі, як згадаю,

То серце плаче та болить,

Чому Господь не дав дожить

Малого віку у тім раю.

Умер би, орючи на ниві,

Нічого б на світі не знав.

Не був би в світі юродивим.

Людей і [Бога] не прокляв!

ІДЕЙНО-ХУДОЖНІЙ АНАЛІЗ ПОЕЗІЇ:

 У вірші «Мені тринадцятий минало» теж присутні автобіографічні мотиви. Поезія написана Шевченком 1847 року в Орській фортеці. Перебування в солдатах викликало у поета невимовний біль за безповоротно втраченими хвилинами радості, волі, далеким дитинством. Спогади про нього іноді збуджували світлі почуття, які змінювалися смутком, тугою за рідним краєм.

 У першій частині показано замилування підлітка чудовим навколишнім світом. Піднесений настрій ліричного героя пов'язаний з яскравою природою. У людей теж радісний настрій («уже покликали до паю»). Але все це було швидкоплинне, ніби сон.

 Друга частина контрастна за змістом до першої, написаної в мажорному тоні. Усвідомлення сирітської долі закриває від пастушка осяяний сонцем світ. Тон вірша передає похмурий настрій поета. Драматизм розповіді про долю покривдженого сироти посилюється введенням червоного і чорного кольорів («сонце почервоніло», «село почорніло»). Плавна, милозвучна ритміка рядків стає напруженою. Хлопчик немов прокинувся і думками перенісся до чужих ягнят, згадав, що і хати в нього немає. І в дитини хлинули сльози, «тяжкі сльози».

 Похмурі роздуми перервала дівчина. Її співчуття осяяло душу незмірним припливом радості, опромінило надією — і світ одразу став кращим, дорожчим, ближчим, ніж раніше.

5. Словникова робота.

 Пай — частина чого-небудь, здебільшого харчів, у вірші вживається в значенні «вечеря».

Плоскінь — чоловічі рослини конопель.

Тема: зображення безрадісного дитинства Тарасика, коли він, будучи кріпаком, випасав панську худобу.

Ідея твору: співчутливе ставлення до хлопчика-пастушка; засудження страшних часів кріпацтва, коли людина не мала власних прав і вимушена страждати.

Основна думка: не зазнали щасливого дитинства тарас і такі як він, бо не мали волі, щасливої долі через гноблення народу панами.

Художні особливості твору:

•             Риторичні оклики: «Господнє небо, і село,  ягня, здається, веселилось!», «Поглянув я на ягнята – не мої ягнята!», «Обернувся я на хати – нема в мене хати!», «Не дав мені бог нічого!», «І хлинули сльози, тяжкії сльози!», «…лани, гаї, сади!»;
•             Риторичні запитання: «…чи так мені чого було?», «…чого так весело було?»;
•             Порівняння: «любо стало, неначе в бога…», «мов прокинувся, дивлюся», «…поцілувала…наче сонце засіяло, неначе все на світі стало моє»;
•             Метафори: «сонце гріло, не пекло», « сонце…не довго молилось», «сонце запекло, почервоніло і рай запалило», «небо помарніло»;
•             Епітети: «небо голубеє», «тяжкі сльози».

•             Слово Бог – головний образ його творчості, (вжите в текстах 1281 раз).

«…Душа і Бог були для Шевченка найбільшими словами, а для коментаторів –найменшими» (Є.Сверстюк).

Написання слова Бог з малої літери у всіх виданнях «Кобзаря» перевернуло призму Шевченкового світосприйняття і здрібнило світила Шевченкового світу – Любов, Істину, Волю, Добро, Матір, Україну.

 Особливість і цінність віршів Т. Шевченка в тому, що вони написані людиною з релігійною свідомістю, вкоріненою в духовну спадщину свого народу.

• Тестові завдання до твору  у Додатку 1
• Робота за картиною І. Їжакевича «Тарас – пастух» у Додатку 2

 

 

 

ТОПОЛЯ

По діброві вітер виє, 
 

Гуляє по полю, 
Край дороги гне тополю 
До самого долу. 
Стан високий, лист широкий — Нащо зеленіє? 
Кругом поле, як те море 
Широке, синіє. 
Чумак іде, подивиться 
Та й голову схилить; 
Чабан вранці з сопілкою 
Сяде на могилі, 
Подивиться — серце ниє: 
Кругом ні билини! 
Одна, одна, як сирота 
На чужині, гине!

Хто ж викохав тонку, гнучку 
В степу погибати? 
Постривайте, все розкажу, 
Слухайте ж, дівчата. 
Полюбила чорнобрива 
Козака дівчина. 
Полюбила — не спинила, 
Пішов та й загинув... 
Якби знала, що покине,— 
Була б не любила; 
Якби знала, що загине,— 
Була б не пустила; 
Якби знала, не ходила б 
Пізно за водою, 
Не стояла б до півночі 
З милим під вербою; 
Якби знала!..

І то лихо — 
Попереду знати, 
Що нам в світі зустрінеться. 
Не знайте, дівчата! 
Не питайте свою долю... 
Само серце знає, 
Кого любить... Нехай в'яне, 
Поки закопають! 
Бо не довго, чорнобриві, 
Карі оченята; 
Біле личко червоніє 
Не довго, дівчата! 
До полудня, та й зав'яне, 
Брови полиняють... 
Кохайтеся ж, любітеся,

Як серденько знає. 
Защебече соловейко 
В лузі на калині, — 
Заспіває козаченько, 
Ходя по долині. 
Виспівує, поки вийде 
Чорнобрива з хати; 
А він її запитає: 
«Чи не била мати?» 
Стануть собі, обіймуться, — 
Співа соловейко; 
Послухають, розійдуться,— 
Обоє раденькі. 
Ніхто того не побачить, 
Ніхто не спитає: 
«Де ти була, що робила?» 
Сама собі знає. 
Любилася, кохалася, 
А серденько мліло: 
Воно чуло недоленьку, 
А сказать не вміло. 
Не сказало — осталася, 
День і ніч воркує, 
Як голубка без голуба, 
А ніхто не чує. 
Не щебече соловейко 
В лузі над водою, 
Не співає чорнобрива, 
Стоя під вербою; 
Не співає,— як сирота, 
Білим світом нудить. 
Без милого батько, мати — 
Як чужії люде. 
Без милого сонце світить — 
Як ворог сміється; 
Без милого скрізь могила... 
А серденько б'ється!

Минув і рік, минув другий 
Козака немає; 
Сохне вона, як квіточка, — 
Ніхто не питає. 
«Чого в'янеш, моя доню?» — 
Мати не спитала, 
За старого, багатого 
Нищечком єднала. 
«Іди, доню,— каже мати,— 
Не вік дівовати. 
Він багатий, одинокий — 
Будеш пановати».

«Не хочу я пановати, 
Не піду я, мамо! 
Рушниками, що придбала, 
Спусти мене в яму. 
Нехай попи заспівають, 
А дружки поплачуть: 
Легше мені в труні лежать, 
Ніж його побачить».

Не слухала стара мати, 
Робила, що знала; 
Все бачила чорнобрива, 
Сохла і мовчала. 
Пішла вночі до ворожки, 
Щоб поворожити: 
Чи довго їй на сім світі 
Без милого жити? 
«Бабусенько, голубонько, 
Серце моє, ненько! 
Скажи мені щиру правду, 
Де милий-серденько? 
Чи жив, здоров, чи він любить, 
Чи забув-покинув? 
Скажи ж мені, де мій милий? 
Край світа полину! 
Бабусенько, голубонько, 
Скажи, коли знаєш! 
Бо видає мене мати 
За старого заміж.

Любить його, моя сиза, 
Серце не навчити. 
Пішла б же я утопилась — 
Жаль душу згубити. 
Коли нежив чорнобривий, 
Зроби, моя пташко, 
Щоб додому не вернулась... 
Тяжко мені, тяжко! 
Там старий жде з старостами... 
Скажи ж мою долю». 
«Добре, доню; спочинь трошки.. 
Чини ж мою волю. 
Сама колись дівовала, 
Теє лихо знаю; 
Минулося — навчилася, 
Людям помагаю. 
Твою долю, моя доню, 
Позаторік знала, 
Позаторік і зіллячка 
Для того придбала».

Пішла стара, мов каламар 
Достала з полиці. 
«Ось на тобі сего дива! 
Піди до криниці; 
Поки півні не співали, 
Умийся водою, 
Випий трошки сего зілля — 
Все лихо загоїть. 
Вип'єш — біжи якомога; 
Що б там ні кричало, 
Не оглянься, поки станеш 
Аж там, де прощалась. 
Одпочинеш; а як стане 
Місяць серед неба, 
Випий ще раз; не приїде — 
Втретє випить треба. 
За перший раз, як за той рік, 
Будеш ти такою; 
А за другий — серед степу 
Тупне кінь ногою. 
Коли живий козаченько, 
То зараз прибуде. 
А за третій... моя доню, 
Не питай, що буде. 
Та ще, чуєш, не хрестися, 
Бо все піде в воду. 
Тепер же йди, подивися 
На торішню вроду».

Взяла зілля, поклонилась: 
«Спасибі, бабусю!» 
Вийшла з хати: «Чи йти, чи ні? 
Ні, вже не вернуся!» 
Пішла, вмилась, напилася, 
Мов не своя стала, 
Вдруге, втретє, та, мов сонна, 
В степу заспівала:

«Плавай, плавай, лебедонько, 
По синьому морю, 
Рости, рости, тополенько, 
Все вгору та вгору! 
Рости тонка та висока 
До самої хмари, 
Спитай бога, чи діжду я, 
Чи не діжду пари? 
Рости, рости, подивися 
За синєє море: 
По тім боці — моя доля, 
По сім боці — горе. 
Там десь милий чорнобривий 
По полю гуляє, 
А я плачу, літа трачу, 
Його виглядаю. 
Скажи йому, моє серце, 
Що сміються люде; 
Скажи йому, що загину, 
Коли не прибуде. 
Сама хоче мене мати 
В землю заховати... 
А хто ж її головоньку 
Буде доглядати? 
Хто догляне, розпитає, 
На старість поможе? 
Мамо моя, доле моя! 
Боже милий, боже! 
Подивися, тополенько, 
Як нема — заплачеш 
До схід сонця ранісінько, 
Щоб ніхто не бачив. 
Рости ж, серце-тополенько, 
Все вгору та вгору; 
Плавай, плавай, лебедонько, 
По синьому морю!»

Таку пісню чорнобрива 
В степу заспівала. 
Зілля дива наробило — 
Тополею стала. 
Не вернулася додому, 
Не діждала пари; 
Тонка-тонка та висока — 
До самої хмари. 
По діброві вітер виє, 
Гуляє по полю, 
Край дороги гне тополю 
До самого долу.

[1839, С.-Петербург]

 

ІДЕЙНО-ХУДОЖНІЙ АНАЛІЗ БАЛАДИ:

Рік написання: 1839

Жанр: балада з казково-фантастичними подіями.

Тема: розповідь про глибокі переживання дівчини, розлученої з коханим, її звернення до ворожки, розмова з тополею і, нарешті, перетворення самої дівчини на тополю під впливом чудотворного зілля.

Ідея: невмирущість справжнього кохання, возвеличення краси, вірності, незнищенності світлих і благородних людських почуттів.

Основна думка: кохання — це не тільки щире почуття, а й те, через що любляче серце страждає у поневіряннях.

Проблематика у баладі «Тополя»:

• вірність і зрада;

• кохання щире і без почуттів;

• батьки і діти.

Художні засоби:

•             Метафори: «вітер виє, гуляє..», «море синіє», «серце ниє», «лихо… зострінеться», «серце знає», «личко червоніє», «брови полиняють», «серденько мліло», «чуло серце недоленьку», «серденько б’ється», «чорнобрива сохла», «стань місяць серед неба».
•             Порівняння: «поле, як те море», «одна, як сирота», «воркує, як голубка без голуба», «сонце світить — як ворог сміється», «сохне…, як квіточка», «пішла стара, мов каламар», «полетіла, мов на крилах».
•             Повтори: «одна, одна…», «…пала, пала, стала…», «плавай, плавай, лебедонько».

•             Епітети: «біле личко», «карі оченята», «щира правда».
•             Звертання: «Легше, мамо, в труні лежати», «Бабусенько, голубонько, серце моє, ненько», «Зроби, моя пташко!». «Добре, доню…», «Спасибі, бабусю», «Плавай, плавай, лебедонько!», «Скажи, моє серце!», «Мамо моя!.. доле моя!», «Боже милий, боже!», «Подивися, тополенько!», «Рости ж, серце-тополенько!..», «Не знайте, дівчата!», «Бо не довго, чорнобриві!»

Композиція  балади «Тополя»: балада  побудована за мотивами народної творчості і стародавніх уявлень народу.  За своєю будовою твір містить вступ, основну частину і закінчення. У творі письменник звертається до дівчат із сумною розповіддю про трагічне кохання. Тут наявні і народна символіка, і міфологічні метаморфози (перетворення дівчини на тополю), і народні ворожіння.

Експозиція: вступна частина до твору, де поет описує із сумом тополю. Зав’язка: полюбила чорноброва дівчина козака.

Розвиток дії: зустрічі дівчини з козаком, які завдали молодій чимало страждань після її розлучення з хлопцем.

Кульмінація: дівчина  вирішує скористатися зіллям ворожки для швидкого повернення козака.

 Розв’язка: дівчина перетворилася на тополю.

 

IV. ЦІКАВІ ЗАВДАННЯ ДЛЯ УЧНІВ ПРО ЖИТТЯ І ТВОРЧІСТЬ

 ТАРАСА ШЕВЧЕНКА

 

Хто сказав, що сучасні діти полюбляють лише комп'ютерні ігри? Із великим задоволенням вони розв'язують кросворди, чайнворди, криптограми! Такі ігрові вправи розвивають кмітливість, стимулюють самостійну діяльність, тренують пам'ять. А головне - дають можливість відчути радість успіху, солодкий смак перемоги, а для дітей і підлітків це так важливо! Пропоную вашій увазі навчальні ігри, застосовуючи які, можна організувати повторення та закріплення вивченого про життя і творчість.Тараса.Шевченка. Складання кросворда - одне з найцікавіших шкільних завдань. Під час його створення учень не тільки показує свої знання, а й виявляє аналітичні здібності. Адже запитання важливо сформулювати так, щоб для однокласників вони були нелегкі і в той же час доступні, корисні.й.захопливі. Пропоную пам'ятку для учня, який хоче скласти кросворд. 1. Окресли коло художніх творів, знання яких хочеш перевірити. До кожного з них добери по 2-3 питання, відповідь на кожне з яких складається з одного слова, яке пишеться без апострофа і без дефіса. Це має бути іменник у формі називного.відмінка. 2. Слова-відповіді розділи на дві рівні групи. Якщо серед відповідей є багатоскладові («довгі») слова, у кожній групі їх має бути порівну. 3. Першу групу слів запиши на аркуші горизонтально. Слова другої групи подописуй вертикально так, щоб на перетині слів обох груп збігалися літери. 4. Накресли сітку з клітинок, кожній з яких відповідає одна літера. Відстань між сусідніми словами в одному ряду має бути не менше однієї порожньої клітинки. Відповіді, розташовані поруч по горизонталі і по вертикалі, можуть стикатися кутами.клітин. 5. У лівому верхньому куті кожної клітинки простав номер. Це номер завдання для обох слів, що починаються з цієї клітинки - розташованих і вертикально, і горизонтально. 6. Відповідно до нумерації чітко сформулюй значення всіх слів кросворда. Видали.всі.літери.з.клітинок. Тепер відповіді є тільки у тебе, тож можна запропонувати кросворд своїм однокласникам!

 

 

 

 

Кросворд

1.Село, в якому пройшло дитинство Т.Г.Шевченка.

2. Село, в якому народився поет.

3. Прізвище одного із художників, які викупили Тараса з    кріпацтва.

4. Поема Шевченка.

5. Місто, в якому похований поет.

6. Старша сестра, яка виховала Тараса.                        

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

                                          4

1	2	3		5	6
К	о	б	з	а	р

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Кросворд 

 

« Шевченкові поезії»

Вставте відповідно пропущені слова з віршів Т.Г. Шевченка. Поясніть значення слова у виділених клітинках по вертикалі.

 Завдання оцінюється 3 балами.

 

 

					1
				2
		3
					4
				5
			6

 

1. Пишається над водою червона …

2. Тече … з-під явора

3. А над самою водою … похилилась

4. ... моя вечірняя, зійди над горою.

5. Поклала ... коло хати маленьких діточок своїх.

6. Тихесенько … віє.

ЗА                                                

 

                                             ,,

 

(Заповіт)

 

 

 

          ,

                                                                    ( Чумак)                                                

 

 

 

 

 

 

 

 

             і а                       ,

 

 

                      ів      (Канів)

 

 

 

 ‘ ‘   

                              ( Катерина)

 

 

 

 

 

     ,        т     (Катерина)

 

 

 

 

 

                    ,   ,,

 

( Моринці)

 

 

                                       Р   З

 

 

                 Р ( Кобзар)

 

                

 

                                         Р  (Кобзар)

 

 

 

 

Ш Л      ,       ,   ,           ,,

     ( Шевченко)

 

                    ,        ,, 

  ,,,   100 м²

 

                            ( Тарас)

 

 

 

 

Літературні ігри

 

СКЛАДІТЬ КУБИКИ

  Складіть кубики в такому порядку, щоб прочитати слова Т. Шевченка. Про що вони свідчать?

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 ЛІТЕРАТУРНО-ХРОНОЛОГІЧНИЙ КРОСВОРД

По горизонталі:

1. У селі Моринцях на Київщині народився Тарас Шевченко. 2. 100-річчя з дня смерті письменника. 4. Повернення із заслання. 5. Виходить збірка поезій Тараса Шевченка „Кобзар”. 6. Вийшла з друку поема „Гайдамаки”. 8. Шевченко вдруге виїжджає на Україну. 9. Шевченко входить до таємної політичної організації – Кирило-Мефодіївського товариства. 10. Шевченка викупили з кріпацтва.

По вертикалі:

1.Арешт Т.Г. Шевченка за участь у Кирило-Мефодіївському братстві. 3. Став учнем майстра В. Ширяєва. 7. Тарас Шевченко помер у Петербурзі. 8. Брав участь в Аральській експедиції.

КРОСВОРД

По горизонталі:

3. Ріка, над якою похований Шевченко. 5. Село, де Тарас провів дитячі роки. 7. Поезія Т. Шевченка, в якій він закликає: Поховайте та вставайте, кайдани порвіте ...

По вертикалі:

1. Цеховий майстер, у якого навчався Тарас. 2. Місто, біля якого похований Шевченко. 4. Художник, земляк Шевченка, який брав участь у викупі його з кріпацтва. 6. Російський художник, який намалював портрет В. Жуковського. 8. Давні предки Т. Шевченка. 9. Місто, де Тарас навчався в Академії мистецтв.

ГОЛОВОЛОМКА

     Розплутавши нитку, ви прочитаєте уривок із твору Тараса Шевченка. Як називається твір? Визначте його жанр. До якого періоду творчості поета він належить? Назвіть інші твори цього періоду.

 

 

 

З ЯКОГО ВІРША?

    Прочитайте рядки з твору Т. Шевченка. Як називається твір? Визначте його жанр. Що міститься в цих рядках?

 

 

 

 

 

 

ХОДОМ ШАХОВОГО КОНЯ

     Ходом шахового коня, не заходячи двічі в одну й ту ж  клітинку, прочитайте рядки з твору Т. Шевченка. Як називається твір? Укажіть його жанр. Дайте  визначення жанру.

ХТО ВІДГАДАЄ?

     На смужках паперу,  які складено  в сходинки, записано назву твору Т. Шевченка.

     Частини літер не видно. Спробуйте по тих літерах, що ви бачите, прочитати цю назву. Визначте жанр твору. Які події лягли в основу твору? Вкажіть джерела написання.

 

 ПРИГАДАЙТЕ!

     Упишіть у горизонтальні рядки назви розділів поеми «Гайдамаки». Установіть послідовність. Визначте тему та ідею твору.

*

ім»я та прізвище автора поеми.

Якщо правильно впишете розділи,   у вертикальному рядку прочитаєте ім»я та прізвище автора поеми.

*Замініть літеру Щ на Ш.

 

 КРИПТОГРАМА

     Прочитайте назву твору Т. Шевченка. Вкажіть жанр твору . Дайте  визначення жанру. Розкажіть про побудову твору.

     Читати слід через відповідний інтервал.

 

 З ЯКОГО ТВОРУ?

 Ідучи по лініях, які з’єднують кола,  прочитайте рядки з твору Т. Шевченка.  Як називається твір? Який художній засіб використав тут поет?

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ЗАГАДКОВИЙ НАПИС

     Якщо збагнете порядок, у якому розташовані букви в кружечках, то прочитаєте перші рядки твору Т. Шевченка. Пригадайте назву. Визначте жанр. Який авторський підзаголовок? Розкажіть про побудову твору.

 

 

 

 ХОДОМ ШАХОВОГО КОНЯ

     Ходом шахового коня, не заходячи в одну й ту ж  клітинку та в клітинки з шаховими фігурами двічі, прочитайте слова Тараса Шевченка. З якого вони твору? Про кого йдеться?  До якого періоду творчості поета належить ця поема?

ГОЛОВОЛОМКА

На цьому малюнку записані назви засобів  сатири. Прочитайте їх. У якому творі Т. Шевченко використав їх? Свою думку доведіть. Кожне слово записане іншим видом букв.

 ХОДОМ ШАХОВОГО СЛОНА

 

Ходом шахового слона, не заходячи в одну й ту ж  клітинку та в клітинки з шаховими фігурами двічі, прочитайте рядки з твору Т. Шевченка. Як називається твір? Визначте його жанр. До якого виду лірики він належить?

 

 

ХОДОМ ШАХОВОГО СЛОНА

 Ходом шахового слона, не заходячи в одну й ту ж  клітинку та в клітинки з шаховими фігурами двічі, прочитайте уривок з вірша Т. Шевченка. З якого вірша ця строфа? Що називається строфою?

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ПОМІРКУЙТЕ!

     Упишіть у горизонтальні рядки назви поем Тараса Шевченка про жіночу долю. Назвіть головних героїв. Поясніть, чому саме так записано твори.

    

 

 

 

 

 

 

КРИПТОГРАМА

     Якщо правильно заміните цифри буквами,  прочитаєте назву циклу поезій Тараса Шевченка. Що ви знаєте про нього? Скільки поезій увійшло до циклу? Назвіть їх. Охарактеризуйте одну з них.

     Кожна цифра відповідає порядку букв  у алфавіті.

 

ЗАГАДКОВИЙ ЗАПИС

Прочитайте рядок із вірша Т. Шевченка. Яка його назва? Поясніть ці слова.

Ш	Е	Н	І
О	І	М	Е
А	Ї	Й	Л
С	Н	Й	—
Н	В	А	З

 

КРИПТОГРАМА

     Прочитайте визначення основного мотиву вірша „Мені однаково...” Хто автор? Як умовно можна поділити вірш? За яким принципом побудований вірш?

П	О	Н	О	Г	С	Є	О
Я							Ь
Т							Д
И		А	О	Ж	Н	К	В
Д		И
С		Г
Н		Н	Т	О	Н	Т	Й
А							Я
И					Г	О	І
И					Л
М					С
Б	Д	О	О	Ю	Р

 

 

 

 

 

 

 

 

ХОДОМ ШАХОВОГО  СЛОНА

Ходом шахового слона, не заходячи двічі в ту ж  клітинку, прочитайте назву вірша

Т. Шевченка.

 

 

КРОСВОРД

     Упишіть у клітинки назви автобіографічних віршів Т. Шевченка. До якого періоду творчості вони належать? Зробіть ідейно-художній аналіз одного з них.

     Якщо правильно впишете слова, то по вертикалі прочитаєте ім’я подруги дитинства поета.

 

				1
2
					3
							4
			5
									6

 

ЛІТЕРАТУРНА КРИПТОГРАМА

     Розгадавши криптограму, ви прочитаєте рядки з вірша Тараса Шевченка. Як називається вірш? Який художній засіб використав тут поет? Дайте визначення. Розгадувати криптограму слід починати з букви А.

 

Е	В	О	Д	Н	С
З	Н	И	Л	А	О
В	А	А	Г	О	Є
О	О	Г	Ч	Л	Т
Т	Н	К	А	Е	Я
А	А	З -	Н	Ю	П

 

 ХТО ВІДГАДАЄ?

На смужці паперу, яку складено в сходинки, записано, як називається поєднання трьох самостійних, але пов’язаних змістом  творів Тараса Шевченка.  Назвіть ці твори. До якого виду  лірики вони належать?

 

 

 

ХОДОМ ШАХОВОГО СЛОНА

     Ходом шахового слона, не заходячи в одну й ту ж  клітинку та в клітинки з шаховими фігурами двічі, прочитайте рядок з твору Т. Шевченка. Як називається твір? Визначте його жанр. Хто з композиторів написав  на слова твору музичний твір? Який? Дайте визначення.

КРОСВОРД

     Упишіть у кросворд назви  творів  Тараса Шевченка на біблійну тематику. Початкові букви вказано .Що таке псалом? Дайте визначення гімну.

 

 

КРОСВОРД

Упишіть у клітинки назви  творів Т.Г. Шевченка, уривки з яких тут подано.

По горизонталі:                                                           

1. Та не однаково мені,                                               

Як Україну злії люде

Присплять, лукаві...

2. Мов одірвалось од гіллі,

Одно-однісіньке під тином

Сидить собі в старій ряднині.

4.  … Я умерла

     Зимою під тином,

     А весною процвіла я

     Цвітом при долині…

8. Воно б, може, так і сталось,

    Якби не осталось

    Сліду панського в Україні.

 

9. І огнем-сльозою

   Упаде колись на землю

   І притчею стане…

По вертикалі:

3. І вивчився. А ти збрехала.

    Які з нас люде? Та дарма!

    Ми не лукавили з тобою …

 5. Великомученице? Села

       Минаєш, плачучи, вночі…

 6. Там матір добрую мою,

Ще молодую – у могилу

Нужда та праця положила

 7. Встане Україна.

    І розвіє тьму неволі,

    Світ правди засвітить…

 

 

 

 

 

ПРИГАДАЙТЕ!

1. Прізвище  відомого  Кобзаря.

2. Вірш, що починається словами: „Як умру, то поховайте”.

3. Скульптурне зображення людської фігури на весь зріст.

4. Місто, де Т. Шевченко навчався в Академії мистецтв.

5. Село, де народився Тарас.

6. Майстер живописних справ, у якого Тарас вчився малювати.

7. Вірш, що починається словами: „На панщині пшеницю жала”.

8. Художник, автор картини „Тарас – пастух”.

 

     Якщо правильно впишете слова в горизонтальні рядки, то у вертикальному рядку прочитаєте ім’я старшої сестри Т. Шевченка

 

		1
	2
	3
	4
5
	6
7
8

 

 

 

 

ХОДОМ ШАХОВОГО СЛОНА

Ходом шахового слона, не заходячи двічі в одну і ту саму клітинку, прочитайте останні рядки з вірша Т. Шевченка. З якого це вірша?

 

 

 

 

 

 

 

ЧАЙНВОРД

1. Село, де народився Т. Г. Шевченко. 2. Ім'я діда поета. 3. Відомий російський поет-демократ, який написав поезію „На смерть Шевченко”. 4. Видатна українська письменниця, з якою дружив поет. 5. Поема, в якій Шевченко виступив проти загарбницької політики російського царату, проти пригнічення і поневолення народів, які населяли Російську імперію. 6. Вірш поета, який починається словами: „Як умру, то поховайте”. 7. Російський письменник, який брав участь у похоронах Т.Шевченка. 8. Місто, в якому проживав Т. Шевченко, будучи козачком у пана Енгельгарда. 9. Місто, де відбував заслання за революційну діяльність Т. Шевченко.

10. Український письменник, який брав участь у викупі Шевченка із кріпацтва.

V. ЛІТЕРАТУРОЗНАВЧИЙ СЛОВНИК - ДОВІДНИК

 

Автобіографія (від гр. сам, життя, пишу) — опис автором свого особистого життя; художній життєпис. Від мемуарів або щоденника відрізняється наявністю елемента вимислу та узагальнення. Якщо у художньому творі автор використовував події свого особистого життя як вихідний матеріал, опрацьований ним, такий твір називається автобіографічним.

Акровірш— вірш, написаний так, що початкові букви рядків, прочитані згори вниз, утворюють слово або словосполучення, найчастіше — це ім'я автора чи адресата; віршована загадка.

Алегорія (від гр. інакомовлення) — інакомовне відображення абстрактного поняття, передане за-допомогою конкретного образу. Алегорія складається з двох елементів:

1) смислового — це яке-небудь поняття або явище (мудрість, хитрість, доброта, дитинство, природа тощо), яке прагне зобразити автор, не називаючи його;

2) образно-предметного — це конкретний предмет, істота, зображена в художньому творі. Зв'язок алегорії із зазначеними поняттями більш прямий і менш значний, ніж у символа. Алегорія висловлює строго визначений предмет або поняття. В цілому алегорія та символ дуже близькі.

Анафора (від гр. виношення нагору) — єдинопочаток; повторення слова або групи слів на початку декількох фраз чи строф.

Балада (від фр. танцювати) — ліро-епічний твір з драматично напруженим сюжетом. Баладі властиві невелика кількість персонажів, підкреслена узагальненість, відсутність деталізації, стислість у викладі матеріалу, «магічна» музичність. Балади пов'язані з народними легендами, поєднують в собі перекази й пісні.

Байка — невеликий, здебільшого віршований повчально-гумористичний чи сатиричний твір з алегоричним змістом, в якому людське життя відтворюється або в образах тварин, рослин і речей, або зведене до простих і умовних стосунків. Фабула байки коротка, динамічна і драматична. З 50-х років все більшої популярності набувають прозові байки. Як і віршовані, вони бувають сюжетні, байки-мініатюри й байки-приповідки.

Верлібр або вільний вірш — один з видів віршів, ритмічна єдність якого ґрунтується на відносній синтаксичній завершеності рядків (речення, синтагми) і на їх інтонаційній подібності. Вільний вірш не допускає переносів. В порівнянні з попередніми системами віршування верлібр не поділяється на стопи, рядки його мають різну довжину, різну кількість наголосів, довільно розташованих. Верлібр не використовує рим, тому не поділяється і на строфи.

Вірш — це невеликий за розміром твір, побудований за законами віршованої мови.

Віршова мова—ритмічно організована мова з метою посилення її виразності й емоційності. Віршована мова в художній літературі, як і мова художньої прози, характеризується спільною ознакою — образністю. Але на відміну від прози віршована мова є розмірена, ритмічно організована, поділена часто на строфи. Вона більш емоційна і експресивна.,

Віршована мова характеризується своєрідністю інтонації й особливим темпом, пов'язаним з більшою кількістю пауз, ніж це буває у прозі.

Гімн – (урочиста пісня) один з видів ліричної поезії: хвалебна пісня (поетичний і музичний твір) на честь якогось героя чи події.

Гіпербола (перебільшення) — різке перебільшення якихось рис людини, предметів або явищ, їх кількості, розмірів, сили тощо, щоб надати зображуваному виняткової виразності, загостреності з метою виявлення емоційності, захоплення або презирства.

Гумор (від англ. настрій, схильність) —м'яка форма комічного; сміх, який не ставить за мету викриття явища; добродушне підсміювання.

Діалектизми (від гр. говір, наріччя) — елементи народної мови, місцеві діалекти.

Діалог (бесіда, розмова між двома особами)—розмова, в якій беруть участь дві особи, іноді — кілька осіб.

Деталь художня - така виразна подробиця або штрих, яка особливо збуджує думку, часто викликає в уяві цілу картину, робить зображення дуже відчутним і яскравим. Художня деталь може відображати подробиці обставин, зовнішності, пейзажу, портрета і взагалі бути домінантою цілого твору.

Загадка—вигадливий поетичний опис предмета чи явища, яке потрібно відгадати; жанр усної народної творчості

Інверсія (від лат. перестановка) — порушення загальноприйнятої граматичної послідовності мови; перестановка частин фрази, яка надає їй особливої виразності.

Інтер'єр—обстановка дому чи садиби.

Історизм — здатність художньої літератури передавати обличчя історичної епохи в конкретних людських долях і подіях.

Композиція (від лат.  укладання, поєднання) — співвідношення частин твору, яке відбиває складність зображуваних у ньому явищ життя; послідовна вибудова, розміщення та взаємозв'язок частин, образів, епізодів художнього твору; побудова твору, обумовлена його змістом і жанровою формою. Притаманна будь-якому творові.

Кульмінація (вершина) — момент найвищого напруження дії, вершина конфлікту; кульмінація виявляє основну проблему твору та характери героїв граничне ясно; після неї дія послаблюється.

Легенда (від лат. Іедепо" — те, що слід прочитати) — один із жанрів неказкової народної прози, народне передання про видатну подію чи вчинок якої-небудь людини, в основі якого—диво, фантастичний образ або уявлення, яке сприймається оповідачем як достовірне. Водночас сюжет легенди базується на реальних або допустимих фактах; легендарний герой може мати свій прооб­раз у реальному житті, в історичній дійсності.

Ліричний герой — образ поета (його ліричне «я»), чиї переживання, думки та почуття відображено в ліричному творі. Уявлення про Л. г. складають на основі знайомства з його внутрішнім світом, який розкривається не через вчинки, а через переживання, душевні стани. Умовне поняття; на його основі створюється цілісне уявлення про творчість поета, його переживання, які відображаються у творі, але не в його особі. Л. г. не тотожний авторові.                                                     

Лірична проза —- твір будь-якого прозового жанру, емоційно насичений, пронизаний авторським почуттям.    

Метафора (від гр. перенесення) — переносне значення слова, заснована на уподібненні одного предмета чи явища іншому за схожістю або за контрастністю; приховане порівняння, побудоване на схожості або контрастності явищ, у якому слова «як», «нібито», «неначе» відсутні, але маються на увазі. Різновидами метафор є уособлення — уподібнення живій істоті та уречевлення — уподібнення предмету.

Мотив (від фр. —мелодія, наспів) — музичний термін. Найменший елемент сюжету. Термін частіше використовується відносно творів усної народної творчості. У літературознавстві мотивом називають тему ліричного твору.

Новела (від італ новина)—близька до оповідання жанрова форма, яка відзначається чіткістю зображуваних подій, несподіваністю їх розвитку та розв'язки. Тип малої форми оповіді, який виник в епоху Відродження; характеризується динамічною інтригою та увагою до особистості героя, його індивідуальної свідомості та вчинків. Н.—один із жанрів епічного роду літератури.

Образ художній—особлива форма відображення дійсності мистецтвом; зображення людського життя, окремих його боків, в індивідуалізованій формі (одне з основних понять літератури). Об'єднує у собі загальне і часткове, узагальнення та індивідуалізацію. Реальне життя відбивається в художньому творі, в художніх образах.

Образ автора (оповідача)—умовний носій авторської мови в прозовому творі, від особи якої ведеться оповідь.

Пейзаж (від фр. країна, місцевість) — опис, картина природи, частина реальної обстановки, у якій розгортається дія. Пейзаж може підкреслювати або передавати душевний стан персонажів: при цьому внутрішній стан людини уподібнюється або протиставляється життю природи.

Поема (від гр. творити) — великий віршований твір із сюжетно-оповідною організа­цією, повість або роман у віршах, багаточастинний твір, у якому зливаються воєдино епічне та ліричне начала. Поему можна віднести до ліро-епічного жанру літератури, оскільки оповідь про історичні події і події життя героїв розкривається в ній через сприйняття і оцінку оповідача.

Підтекст — не висловлене прямо в тексті, але ніби витікаючи з окремих реплік, деталей ставлення автора до діючих осіб, їх взаємин, сюжетних ситуацій; неявний смисл, який може не співпадати з прямим смислом тексту.

Порівняння — форма поетичної мови, основана на порівнянні двох предметів або явищ з метою пояснити один з них за допомогою іншого («очі, як небо, голубі», «слово — золото» тощо).

Портрет (від фр. зображати) — зображення зовнішності героя (обличчя, фігури, одягу, манери поведінки) як засіб його характеристики; різновид опису. Портрет — один із засобів характеристики образу.

Приказка — влучний образний вислів, який не містить у собі узагальнюючого смислу.

Прислів'я — короткий, закінчений, образний народний вислів узагальнюючого характеру.

Псевдонім (від гр. вимисел —видумане ім'я, використовуване письменником для приховання справжнього з якихось причин.

Рима (від гр. співмірність) — повтор звуків, які пов'язують закінчення двох або більше рядків (наприклад, «грози — морози», «гірлянди — троянди» тощо), співзвучність у кінці рядків, композиційно-звуковий повтор у кінці двох або кількох рядків.

За розміщенням у рядках розрізняють рими: парні (суміжні), які пов'язують суміжні рядки; перехресні— які римують перший і третій, другий і четвертий рядок тощо; охоплюючі — які римують у чотиривірші перший та четвертий, другий і третій рядки.

Ритм (від гр.  отруйність, співмірність) — повторюваність у віршованій мові однорідних звукових, інтонаційних, синтаксичних особливостей (може бути мелодичним і немелодичним); періодичне повторення якихось елементів віршованої мови через певні проміжки; впорядкованість його звукового ряду.

Рефрен (від. фр.  приспів) — повторення якогось рядка або низки рядків у кінці стро­фи.

Романтизм — 1) Світорозуміння, яке усвідомлює недосконалість оточуючого світу. 2) Літера­турний напрям, який відбиває світогляд романтиків. В художній творчості романтизм виявляється у показі ідеального героя, його духовного світу та його ідеалів, заради яких він вступає у боротьбу.

Основною рисою романтизму є трагічне двосвіття: герой усвідомлює недосконалість світу і людей, страждає від спілкування з ними і водночас бажає жити в цьому світі, з цими недосконалими людьми, мріє бути ними зрозумілим і прийнятим. Основна властивість—домінанта суб'єктивного над об'єктивним, прагнення не відтворити, а перетворити дійсність, потяг до висунення на перший план виняткового (в характерах і обставинах).

Романтичний герой — герой романтичного твору, який страждає від відчуження, від немож­ливості змінити своє становище та оточуючий світ. Він ідеальний: красивий зовнішньо і внутрішньо, здійснює вчинки у відповідності до своїх ідеалів, жертвує собою в ім'я цих ідеалів та людей, суспіль­ства, якому він не потрібен.  

Сатира (від лат. суміш)—вид комічного, який найбільш нещадно висміює людську недосконалість, С. виражає різко негативне відношення автора до зображуваного, має умовою висміювання виведеного характеру або явища.

Символ  — предмет або слово, яке умовно виражає суть певного явища (скажімо, хліб-сіль — символ гостинності). Предмет, тварина, знак стають символами, коли їх на­діляють додатковим, винятково важливим значенням (наприклад, хрест став символом християн­ства, а свастика — знак швидкоплинного часу — символом фашизму). Значення символу домис­люється, тому його сприйняття залежить від читачів. Символ багатозначний. Порівняно з алегорією символ більш багатозначний, широкий, дає велику свободу тлумачень. В цілому ж алегорія та символ дуже близькі.

Співомовка—короткий гумористичний вірш, часто побудований на якомусь народному анек­доті, приказці або казковому мотиві.

Строфа (від гр. поворот) — повторюване у даному вірші поєднання кількох віршових рядків, зв’язаних між собою певною системою рим та інтонацією. Особливістю строфи є відносна змістова закінченість.

Сюжет (від фр. предмет, зміст) — система подій у художньому творі, подана в певно­му зв'язку, яка розкриває характери діючих осіб та ставлення письменника до зображуваних життє­вих явищ; послідовність подій, яка складає зміст художнього твору.    

Тема (від гр. те, що покладено в основу) — предмет зображення, люди, відносини, коло подій, яке осмислюється у творі; те, про що оповідає автор.

Художні засоби - рийоми письменника, елементи його мистецької майстерності, які становлять специфіку художньої літератури, забезпечують яскравість зображення і красу літературного твору. До засобів виразності належать тропи (епітет, порівняння, алегорія, гіпербола, перифраз, символ, оксиморон, літота, метонімія, метафора), стилістичні фігури (повтори, градація,паралелізм, інверсія, еліпс тощо), принципи фоніки (інструментація, звуконаслідування, анафора, епіфора тощо), формотвірні засоби кожного роду літератури (сюжет, композиція, портрет, пейзаж, інтер’єр, монологи, діалоги, мова оповідача і автора).

 

 

 

 

 

 

ДОДАТОК 1

Тестові завдання до поезії «Мені тринадцятий минало»

1. Яку роботу виконував малий Тарас-кріпак?

А) випасав ягнят;

Б) доглядав паненя;

В) малював картини для продажу.

   2. Яка пора року відображена в поезії?

        А) Осінь;

        Б) літо;

        В) весна.

    3. Через що малий Тарас заплакав, перебуваючи в бур’янах? Бо він:

        А) заблукав;

        Б) не отримав нічого від бога;

        В) боявся грози, дощу.

     4. Що робила дівчинка неподалік від Тарасика?

         А) копала картоплю;

         Б) плоскінь вибирала;

         В) жито жала.

     5. Після чого «неначе сонце засіяло…» для хлопчика-пастушка?

         А) дівчина його поцілувала;

         Б) заспівав соловейко;

         В) дядько дав йому цукерку.

     6. У якого пана служив поет-кріпак?

         А) Польського;

         Б) Новгородського;

         В) Енгельгардта.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ДОДАТОК 2

Питання для роботи за картиною:

1)         Де відбуваються події, зображені на картині?

2)         Як одягнений хлопчик?

    3)         Якого кольору трава? Яку пору року змальовано?

4)         Як зображене село?

5)         Що робить Тарас?

6)         Який настрій викликає картина?

    7)         Чи подобається вам ця картина?        

І. Їжакевич «Тарас-пастух»

ДОДАТОК 3

СХЕМА АНАЛІЗУ ЛІРИЧНОГО ТВОРУ

•            Короткі відомості про автора (передовсім ті, що допоможуть краще зрозуміти специфіку твору).
•            Історія написання і видання твору (у разі потреби).
•            Жанр твору (громадянська, інтимна, релігійна лірика тощо).
•            Провідний мотив твору.
•            Композиція твору (варто пам’ятати, що в ліричному творі сюжет відсутній, натомість увага зосереджується на певному почутті, виділяють такі композиційні етапи почуття:

а) вихідний момент у розвитку почуття;

б) розвиток почуття;

в) кульмінація (можлива);

г) резюме, або авторський висновок.

•            Ключові образи твору (звернімо увагу, що найчастіше визначальним у ліриці є образ ліричного героя – це умовна дійова особа, думки й почуття якої розкриваються у ліричному творі).
•            Які мовні засоби сприяють емоційному наснаженню твору (йдеться про лексику, тропи, фігури, фоніку), як саме?
•            Версифікація твору (рими, спосіб римування, віршовий розмір, вид строфи), її роль у розкритті провідного мотиву.
•            Підсумок.

 

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ:

1. Чупринін О. О. Усі уроки української літератури в 7 класі. – Х.: Вид. група «Основа»: ПП «Тріада+», 2007. – 544 с.

2.  Літературознавчий словник-довідник / Р. Т. Гром’як, Ю. І. Ковалів. – К.: ВЦ «Академія», 1997. – 752 с.

3. Новий довідник: Українська мова. Українська література. – К.: ТОВ «Казка», 2009. – 864 с.

4. Історія України в особах: XIX століття / Кол. авт. В. С. Шандра,

І. І. Глизь, О. М. Донік та ін. – К.: Україна, 2015. – 368 с. : іл.

5. dovidka.biz.ua

6. ukrikt.wixsite.com

7. Library.vspu.edu.ua

8. Ukrlit.org

9. Волинські сліди Тараса Шевченка / В. Лис