Методична розробка «Професійне здоров’я педагога як ресурс професійно-особистісного розвитку»

«Професійне здоров’я педагога як ресурс професійно-особистісного розвитку»

           Професійне здоров’я педагога є необхідною умовою його активної життєдіяльності, самореалізації, розвитку творчого потенціалу. Воно позначається на здоров’ї його вихованців і на результаті всієї навчально-виховної роботи. Стан професійного здоров’я керівника гуртка впливає на гуртківців на всіх рівнях: емоційно-психологічному, біоенергетичному, інформаційному, виховному. Нездоровий педагог не може забезпечити учневі необхідний рівень уваги, індивідуальний підхід, ситуацію успіху. Він не зможе займатися вихованням культури здоров’я гуртківців, оскільки у цій роботі необхідний особистий приклад. Неблагополуччя психологічного здоров’я, деформації особистості педагога, прояви синдрому згорання, педагогічних криз безпосередньо впливають на здоров’я вихованців. Тому проблема збереження і зміцнення здоров’я педагога повинно бути одним з пріоритетних у сфері його життєвих і фахових інтересів. Це питання має посідати чільне місце у роботі психологічної служби навчального закладу. Метою нашого засідання буде розкриття аспектів, змісту та форм роботи психологічної служби щодо збереження і зміцнення професійного здоров’я педагога.

            Професія педагогів і психологів належить до так званих хелперських (від англ. Help – допомагати), оскільки пов’язані з роботою в системі «людина-людина», тривалим міжособистісним спілкуванням, а також наданням підтримки й допомоги підопічним. Саме в цих людей дуже високий ризик психічних і соматичних реакцій на напружені ситуації на роботі. У даний час у Міжнародній класифікації хвороб (МКФ) виділяють окремий стан – «Професійний стрес», визначаючи його як стрес пов’язаний із труднощами керування своїм життям». Один із наслідків тривалого професійного стресу є синдром професійного вигорання.

           Термін «вигорання» походить від англ. «burn-out» (дослівно – припинення горіння). У зарубіжній літературі використовується вже більш як 30 років відтоді, як активно вивчають проблему емоційного виснаження професіоналів робота яких пов’язана з тривалим прямим контактом із людьми. Сьогодні під професійним вигоранням розуміють захисну поведінку, спрямовану на уникнення або зменшення витрат на емоції. У людини зменшується сила волі, загострюються індивідуальні особливості й деякі риси характеру. Емоції по праву можна назвати одним із основних інструментів у роботі педагогів і психологів. Дуже важливо протягом багатьох років підтримувати цей «інструмент» в порядку та зберігати позитивний емоційний діалог із вихованцями, батьками та колегами. Співробітник, виснажений емоційно, через декілька років професійної діяльності може сам собі сказати: «Я не можу більше турбуватися про інших, у мене не залишилось почуттів, мені нічого віддавати, я виснажений».

Основні ознаки професійного вигорання:

1. Швидка втомлюваність;
2. Негативізм у спілкуванні з гуртківцями та їх батьками, колегами;
3. Безсоння;
4. Апатія та пасивність;
5. Почуття провини;
6. Занижена самооцінка;
7. Підвищена дратівливість;
8. Потреба в психостимуляторах (тютюн, кава, алкоголь, медикаменти);
9. Порушення у харчуванні (переїдання або відмова від їжі);
10.  Соматичні захворювання.

              Одним із найсерйозніших факторів ризику розвитку синдрому вигорання – неможливість співробітника швидко й чітко розмежовувати своє «Я професійне» та «Я людське». Ідеальний варіант - на роботі виконувати свої професійні обов’язки, заощаджуючи емоції для сім’ї та близьких. Та, навпаки, після закінчення робочого дня на деякий час забути всі проблеми на роботі. Дуже важливо розуміти: якщо емоційне напруження не спадає під час роботи, воно найчастіше проявляється вдома. Нерідко потреба в самоті та обмеженні спілкування призводить до серйозних конфліктів із дітьми та близькими (аж до розпаду сім’ї).

           Дуже складно визначити ту міру співчуття та допомоги, яку керівник гуртка може надати іншим без втрат для себе! Спілкуючись з вихованцями, їхніми родичами та колегами, педагог постійно знаходиться між «Я» й «Ти». Тому дуже важливо знати, що ризик вигорання дуже великий у тих, хто зовсім забуває про «Я» і цілком розчиняється в «Ти». У діаметрально протилежній ситуації, яка швидко призводить до вигорання, професіонал віддаляється від підопічних і колег – просто не підпускає інших до себе. На спілкування він іде лише через «треба». Це характерно для людей, яким важко спілкуватися. Серйозну загрозу у формуванні професійного вигорання становить особливий вид порушень діяльності емоційної сфери – алекситимія (неможливість виражати словами свої почуття). Як правило, алексетимія супроводжується дуже високим рівнем тривожності, через що людина звертається по психотерапевтичну допомогу. Слід зазначити, що професійне вигорання дуже часто розвивається в тих, кого ми називаємо трудоголіками. Ідеться про співробітників і керівників, які не просто багато й успішно працюють, а «втікають» від життя на роботу, понаднормова робота, робота вдома й на вихідних, термінові виклики – усе це сигнал реальної загрози для розвитку синдрому вигорання. Професійне вигорання загрожує й тим, кого називають людьми «без ресурсів». У даному випадку під ресурсами розуміють підтримку друзів, роботу в команді професіоналів, міцні родинні зв’язки і традиції виховання. Дуже важливі економічна стабільність, віра. До ресурсів належать також гарний фізичний стан, наявність психологічної підтримки та медичної допомоги. Величезне значення для збереження емоційної стабільності має мета і стабільність мотивації: у кого є «навіщо», той знайде і витримає будь-яке «як». Серед зовнішніх факторів ризику емоційного виснаження і зниження професійної активності найбільш значущі – постійна емоційно напружена робота, підвищена відповідальність і несприятливий психологічний клімат у колективі.

Стадії та ознаки емоційного вигорання:

1. У розвитку синдрому виділяють три стадії: напруження, резистенція (стійкі зміни) і виснаження.
2. До найбільш ранніх ознак на стадії напруження належать приглушеність емоцій і відчуття незадоволеності собою.
3. Потім проявляються зміни: відчуття обмеженості дій, емоційні зриви, негативні почуття до гуртківців, батьків та колег. Відбувається своєрідна деперсоналізація: співробітник може залишатися гарним професіоналом, але колеги та інші зауважують, що в нього «порожній погляд» і «холодне серце», а взаємини з іншими людьми погіршилися.
4. Серйозніші зміни настають на стадії виснаження: уже немає сил, волі та емоцій. Людина працює «на автопілоті», засуджує колишні професійні цінності, відсторонюється навіть від своїх близьких, намагаються усамітнитися. Настає редукція особистих досягнень, що виявляється в недооцінюванні або навіть негативному оцінюванні себе, своїх професійних досягнень, службових достоїнств і перспектив.
5. Поступово психологічний конфлікт на стадії виснаження переростає в соматичні захворювання: головні болі, виразку, гіпертонію, переїдання або анорексію. Виникає потреба зменшити психологічну напруженість алкоголем, психотропними медикаментами, азартними іграми.
6. Часто реакцією на вигорання є зміна роботи, перехід на адміністративний вид діяльності або остаточна зміна професії.
    

Як поповнити запас «емоційного палива»:

            Питання запобігання й подолання професійного стресу й вигорання останнім часом приділяють усе більше уваги. Звичайно, обсяг допомоги залежить від особливостей кожної конкретної людини й умов, у яких вона живе та працює. На ранніх етапах ефективним є застосування різних видів психологічного розвантаження: хобі, спорт, емоційне спілкування з дітьми, близькими людьми або домашніми тваринами, іноді просто прогулянка в парку, гаряча ванна й ароматерапія. На роботі можуть допомогти фотографії тих, хто любий серцю, або аутотренінг, точковий самомасаж. Глибші ознаки вигорання значно зменшуються за групових форм психологічної та професійної допомоги, тренінгів із особливостей міжособистісного спілкування.

            В усуненні проявів синдрому вигорання у співробітників дуже великою є роль керівника організації. Від його вміння вчасно розпізнати перші ознаки професійного стресу у свого підлеглого, з’ясування його можливих причин, залучення кваліфікованих фахівців для надання психотерапевтичної або медичної допомоги багато в чому залежать подальша доля та здоров’я людини, стабільність роботи колективу.

            Складність роботи із педагогами як об’єктом психологічного впливу обумовлюється кількома причинами. Передусім, це особливості педагогічної професії, яка є непростою і найбільш напруженою у психологічному плані. Педагоги є тією професійною групою, яка особливо піддається впливам дезадаптаційних тенденцій. За даними ряду наукових досліджень, для третини педагогів показники соціальної адаптації рівні або ж нижчі, ніж у хворих неврозами. Для керівників гуртків характерні невротичні і психосоматичні розлади, педагогічні кризи, професійне виснаження тощо. З іншого боку, складність роботи психолога з педагогами обумовлюється неоднозначністю сприймання останніми психологічної служби та особливостями стосунків суб’єктів психологічної діяльності відносно один одного. Члени педагогічного колективу по-різному сприймають саму психологічну службу: від прагнення до співпраці, зацікавленості до байдужості, недовіри, скептицизму. Слід також відзначити, що педагоги дуже гостро реагують на оцінку їхніх особистісних особливостей. Педагог звик оцінювати інших, йому важко погодитись з висновками про те, що несприятливий розвиток педагогічної ситуації визначений його власними слабкостям чи вадами. Крім цього, більшість педагогів мають високу особистісну тривожність, у силу чого схильні гіперболізувати, драматизувати події або впадати у глухий психологічний захист, не приймаючи або повністю відкидаючи висновки психолога.

Практичні рекомендації:

• З’ясуйте, що саме Вас тривожить. Поговоріть із близьким, проаналізуйте вголос. Напишіть собі листа.
• Не виставляйте себе «бідною ягничкою». Знайдіть людину, якій гірше ніж Вам.
• Плануйте не тільки свій робочий час, але і свій відпочинок. Встановлюйте пріоритети і принципи: непотрібні справи у смітник.
• Не згущуйте хмар! Не робіть із мухи слона!
• Керуйте своїми емоціями! Заплющте очі, уявіть берег моря, руки піднесіть вгору й  розведіть убік, відчуйте силу енергії.
• Не забувайте хвалити себе.
• Усміхайтеся, навіть, якщо не хочеться!
• Робіть гімнастику. Адреналін не накопичується.
• Використовуйте агресивну енергію в мирних цілях.
• Влаштовуйте собі свята! Живіть красиво!
• Умійте відпочивати чемно, але переконливо!
• Станьте ентузіастом власного життя!
• Проблеми не треба переживати, їх потрібно вирішувати. Геть – самопожертву і довготерпіння!
• Робіть дні «інформаційного відпочинку» від ТБ. Почитайте щось.
• Дозвольте собі займатися своїм здоров’ям.

Алгоритм щасливого життя:

• Живи, начебто на землі рай!
• Якщо сьогодні зранку ти прокинувся здоровим, ти щасливіший за 1 мільйон осіб, що не доживуть до наступного тижня.
• Якщо ти ніколи не переживав війну, самотність ув’язнення, агонію, катування чи голод, ти щасливіший за 500 мільйонів осіб у цьому світі.
• Якщо ти можеш піти в церкву без страху і погрози ув’язнення чи смерті, ти щасливіший за 3 мільярди осіб у цьому світі.
• Якщо у твоєму холодильнику є їжа, ти одягнений, у тебе є дах над головою і постіль, ти багатший за три чверті людей у цьому світі.
• Якщо у тебе є рахунок у банку, гроші в гаманці або навіть небагато дріб’язку в скарбничці, ти належиш до 8% забезпечених людей у цьому світі.
• Якщо ти читаєш цей текст, ти благословенніший удвічі, тому що, по-перше, хтось подумав про тебе; по-друге, ти не належиш до тих 2 мільярдів людей, які не вміють читати!
• Хтось колись сказав: працюй, наче тобі не потрібні гроші, люби, наче тобі ніхто ніколи не завдавав болю, танцюй, наче ніхто на тебе не дивиться, співай, наче ніхто не чує, живи, наче на землі рай!!!

Підготувала методист МПДЮ:

Марина Слижук-Денісенко