Методична розробка виховного заходу: «Свята мати, Покровонько»

Про матеріал

Мета. Ознайомити учнів зі святом Покрови, пробуджувати

пізнавальні інтереси до історії української культури; сприяти

примноженню родинних і національних традицій.

Перегляд файлу

Міністерство освіти і науки, молоді та спорту України

ДНЗ «Чортківське вище професійне училище»

 

 

  

 

 

 

Виховна робота

на тему:

 

 

«Свята мати, Покровонько»

 

 

 

 

 

 

                        

 

 

 

 

Підготував:

Викладач спецдисциплін Візнюк С. Є.  

cмт. Заводське 2011р

 

 

 

Тема. “Свята мати, Покровонько”.

Мета. Ознайомити учнів зі святом Покрови, пробуджувати пізнавальні інтереси до історії української культури; сприяти примноженню родинних і національних традицій.

Оформлення класу. На столі вишитий рушник, а на ньому ікона Пресвятої Богородиці. На дошці написані слова:

“Воістину від древнього кивота цінніший Владичице Твій святий Покров, що духовно сяє ясніше від срібла-злота. Розпростертий твоїми нетлінними пречистими руками, він милостиво охороняє тих, які шанують чудове свято Твого Покрову, що його і ми сьогодні зійшовшись спогадуємо”.

(Сідальний свята, г. 4.) Обладнання. Кодоскоп, плівки до кодоскопу. Форма проведення. Розповідь.

 

Хід заняття

 

Осінь...Як чудово ця пора року описана багатьма поетами й письменниками:

“Золота осінь... Ах, як не хочеться листу з дерева падати – він аж ніби кров’ю з печалі налився і закривавив ліси”.

 

Саме осінню, 14 жовтня, коли починаються перші заморозки, Православна Церква відзначає велике свято – Покрову Божої Матері. Його історія бере свій початок у 910 році. У Візантійській імперії тоді правив імператор Лев VI Філософ. У той час на імперію нападали сарацини. Люди були дуже налякані, але надіялись на Божу допомогу.

У Константинополі був храм, де Службу Божу служив святий Андрій Юродивий та його учень Епіфаній. На всенічній недільній службі, числа чотирнадцятого, місяця жовтня св. Андрій побачив у небі дивне з’явлення пречистої Діви Богородиці в оточенні пророків, апостолів і ангелів. Зігнувши коліна, Богоматір стала молитися, а потім, підійшовши до престолу, зняла з голівоньки покривало та й простягнула його над людьми, що молилися отоді в храмі, – як свій захисток від видимих і невидимих ворогів. Сіяла Богоматір великою небесною славою, а покров у її руках виблискував яскравіше за сонячне проміння.

Царю Небесний, – казала у молитві Діва Марія, – прийми кожного, хто молився до Тебе, закликаючи ім’я моє у поміч, най не відійде від лику мого нечутний Тобою...

З’явлення було прославлене спочатку тими, хто молився у храмі, а згодом у всьому Константинополі. Мешканці міста почули про це з’явлення і зраділи, що Бог молитвами Заступниці визволить усіх від біди, яку заподіяли їм вороги. І справді, невдовзі після з’явлення Божої Матері в церкві, ворогів було переможено.

За іншою версією в 911 році у Греції лютувала хвороба, від якої помирала сила-силенна людей. Умирали і дорослі і діти, багаті і бідні.

Тривога й розпука панували у людських серцях, смертельна тривога – не було спасіння на землі серед страшної моровини. Не було до кого звернутись, лише до Господа. І люди з плачем звернулися до Бога. Та Господь знав, що цю страшну кару люди заслужили. І мовчав. Тож вони просили Діву Марію, аби благала коло престола небесного про припинення кари.

А що молитва її була щирою, від душі, вона не залишилася без уваги. Ця молитва проходила в церкві у Константинополі, у Соборі Пресвятої Богородиці, де була покладена чиста риза Діви Марії. Тоді вона з’явилася святому Андрію та його учневі епифанію в оточенні янголів і святих.

Божа Матір молилася за народ, тримаючи в руках розпростертий омофор, яким покривала людей.

І велике диво сталося у Цар Граді: заступництво Діви Марії припинило велике лихо. І сталося це 1 жовтня за старим стилем, 14  жовтня – за новим. І в пам’ять цього дива встановлено щорічне святкування свята, яке названо: Покрова Пресвятої  Богордиці.

В Україні поширений апокриф про допомогу Богородиці будівничим Києво-Печерської Лаври. Нібито 39 днів і ночей клали стіни Лаври монахи, а вони щоразу входили в землю. На 40-ий день прокинувся старець печерський Феодосій і сказав братії: “Ходімо подивимось, якщо й сьогодні немає стін на землі, то покинемо будувати, значить Богу не вгодно”.

Вийшли вони на двір і побачили: стіни на місці. А на небі Богородиця, яка каже їм:

Це я молила Бога, щоб стіни в землю не входили, щоб легше вам було будувати. Зводьте дах, робіть дзвінницю і тоді стіни із землі вийдуть”.

Так і сталося.

Тому, коли розпочинали будівництво хати, намагалися закінчити до 14 жовтня, щоб до свята увійти під дах – покров: “Тоді Покрова покриває всіх у новій хаті покровом, і всі нечисті духи щезнуть із хати і весь рік буде спокійно”.

Через те й закликали Покровительку в кожний дім: “Покрово, коханко, ходи до нас у хатку. Будеш ти співати, тай нас розвеселяти”.

Покровом на Покрову накривала Матір Божа землю від усяких бід і кожна на світі мати приступала до своєї дитини з іконою Божої матері, на якій Діва Марія стояла в повітрі і тримала у руках покров – плід лона свого, нею благословляла. Дитина ставала навколішки, ікона тулилася до чола: “Як Матір Божа стоїть над світом, так най стане над тобою усіляке добро. Як Матір Божа, Цариця Господня покровом землю усю накриває так і я плід лона свого накриваю від всякої напасті”.

Всяка ікона матері Божої вважається дуже помічною. Бо з чим не можна приступити до Христа – досконалого над досконалішими, то “Матінка Божа – жінко земна – ліпше тебе, грішну, зрозуміє, Синові своєму Господу нашому, все толком розважить та об’яснить, заступництва добрим серцем своїм у нього попросить”.

Храмові свята давали можливість зустрічатись із родичами і не тільки тими, які в одному населеному пункті й належали до однієї парафії, а й тим, хто жив далеко – їздили у гості, відвідували близьких.

Приймати у цей день гостей вважалося справою честі. Відсутність гостей означала неповагу до господаря, який за це піддавався осудові громади.

До престольного свята ретельно готувалися: свіжими святковими рушниками прикрашали не тільки храм. А й кожну оселю.

Варили великий обід, щоб вистачило пригостити гостей. Часто біля церкви робили “складку” – спільну трапезу. Для цього зносили продукти і готові страви, накривали на церковному дворі й частували всіх присутніх. Годування прочан і старців, хворих і калік було одним із важливих звичаїв. Обідали після церковної відправи.

Якщо 14 жовтня припадало на середу або п’ятницю, вживали пісні страви, а як на інший день тижня, то не постилися.

Дбайливі господарі уважно спостерігали цього дня за погодою. Якщо вітер дмухав із півдня, чекали теплої зими, а “коли на Покров вітер з востока, то зима буде жорстока”. Сильний вітер на Покрову віщував вітряну весну. Якщо до Покрови не відлітали у вирій журавлі, сподівались на затяжну нехолодну осінь.

До Покрови годилося закінчити всі роботи, пов’язані із землею. Культури, що давали плоди поверх землі (капуста, кукурудза) ще можна було збирати, а от буряк чи картоплю належало викопати раніше. Потрібно було завершити сівбу озимини, щоб не турбувати землю, не орати, не волочити тощо.

Ледачих господарів, які не встигли до цього свята впоратись із роботами, лякали тим, що длубаючись у землі, вони начебто можуть розбудити зміїв, які на той час уже заповзли у нори зимувати. Тоді розбуджені гади, кусатимуть людей навіть у холодну пору року.

Про добрих господинь казали: “Як прийшла косовиця, то жінка кородиться, як прийшли жнива, то й жінка, як нежива, а як прийшла Покрова, той жінка здорова”.

У народі складали безліч приказок, прикмет, пов’язаних із святом Покрови.

Прикмети на Покрову:

Яка погода на Покрову, такою буде зима.

Якщо на Покрову не випав сніг, то не буде його аж до січня. Прислів’я на Покрову:

Хто лежав до Покрови, той продасть усі корови.

Прийшов Покров – не нагрієш хату без дров.

Прийшла Покрова – сиди чумаче дома.

Покров накриває траву листям, землю снігом, воду льодом, а дівчат – шлюбним вінцем.

Ніч перед Покровою набиралась якоїсь таємничості. Дівчата виходили на поріг і закликали: “Свята Покровителько, покрий головоньку”. А на ранок ішли у церкву покривати ікону Матері Божої хусткою: “Матінко Господня, на тобі від мене, дай мені від Себе. Як я

Тебе покриваю, так і мене покрий”. (Дівчина , вийшовши заміж, уже ніколи не показувалася на людях без покритої голови, інакше на сімейне вогнище накликала нещастя, воно лишалося без покрови, бо все тримається на її голові.)

Не можна не згадати й про виховний аспект цього свята.

Воно нагадує нам про необхідність відроджувати духовні основи міцної християнської сім’ї, про те, що людей – чоловіка та жінку з’єднує сам Господь Бог. Як сказано у священному писанні: “Що Бог з’єднав, людина нехай не розлучає”. Господь повелів першим людям Адамові і Єві виконувати Його заповідь плодитися і розмножуватися, наповнювати землю. 

В цей день ми вшановуємо Божу Матір, як Приснодіву і ту, що народила Сина Божого і Сина Чоловічого.

Тож нехай це велике свято нагадає нам про повагу до жінки, про давні українські християнські традиції і звичаї подружнього життя. Тому, що без духовного відродження української родини, не можливо відродити націю вцілому.

Це свято може і власне повинно стати для нас добрим свідченням Господнього промислу щодо нас – своїх дітей. Створивши світ, Бог не покинув його, не залишив нас сиротами, але невидимо перебуває з нами через Святі Таїнства, через церкву, через святих угодників Своїх, а найперше, за посередництвом Пресвятої Владичиці нашої Богородиці, яка прославляється нами навіть “чеснійшою від херувимів”.

Завершити нашу зустріч хочу проханням про милість Божу словами молитви:

“Під милість Твою прибігаю, Богородице Діво молитв наших. В час журби не відкинь, але з біди визволяй нас, єдина, чиста і

Благословенна. Пресвята Богородице, спаси нас.”

 

 

 

 

 

 

pdf
Додано
27 лютого 2018
Переглядів
441
Оцінка розробки
Відгуки відсутні
Безкоштовний сертифікат
про публікацію авторської розробки
Щоб отримати, додайте розробку

Додати розробку