Методична розробка на тему: "Специфіка гриму для студентів театрального відділення" з дисципліни "Грим"

Про матеріал

Грим є важливим виразним засобом для створення художнього образу спектаклю. Він допомагає актору створити художній образ більш глибоко та яскраво показати його внутрішні якості за допомогою зовнішнього виразу.

Методична розробка призначена для використання в закладах вищої освіти культури і мистецтв, а також буде корисною для керівників шкільних театральних гуртків.

Перегляд файлу

ОКВНЗ «Дніпропетровський театрально-художній коледж»

Циклова комісія «Майстерності актора»

МЕТОДИЧНА РОЗРОБКА

з дисципліни «Грим»

на тему: «Специфіка гриму для студентів театрального відділення»

для закладів вищої освіти закладів культури і мистецтв

галузь знань: 02 Культура і мистецтво

спеціальність: 024 Хореографія

026 Сценічне мистецтво

м. Дніпро, 2019

Укладач: викладач з гриму, викладач вищої категорії, викладач-методист Нікітіна С. М. викладач ОКВНЗ “Дніпропетровський театрально-художній коледж”

Рекомендовано на засіданні ЦК

майстерності актора

(протокол № 11 від 26. 06. 2019 р.)

театрально-художній коледж»

ЗМІСТ

1. Функції та призначення гриму	3
2. Анатомічні основи гриму	3
3. Колірний спектр і основні кольори в гримі	4
4. Технологія гриму	5
5. Схеми гриму	7
6. Змінення форм частин обличчя	8
Література	14
Додатки	15

1. Функції та призначення гриму

Грим допомагає розкрити ідейно-художній задум спектаклю. Грим можна визначити як сценічне оформлення обличчя актора, згідно з режисерською трактовкою спектаклю.

Це оформлення знаходить своє конкретне втілення в процесі творчої роботи над роллю, а значить являється одним з виразних художніх засобів, які допомагають актору всебічно розкрити образ, який безпосередньо пов’язаний зі стилістикою та жанром спектаклю.

Важливо відзначити, що грим являється вагомою частиною з усіма постановочними елементами спектаклю: костюмом, реквізитом, освітленням, декораціями.

Тому мистецтво гриму можна поділити на два етапи:

– пошук та знаходження гриму;

– технічне його виконання.

2. Анатомічні основи гриму

При роботі над образом потрібно перш за все знати анатомічні основи лицьової частини черепу, тобто всі кістки та западини. Також треба знати м’язи лицьової частини.

Кістки або випуклості це – лобні бугри, надбрівні дуги, виличні та носові кістки, підборіддя горби, кут нижньої щелепи.

А також западини: окова, вискова, носова, підщелепна та підборідна.

Ще треба знати мімічні м’язи: основна група, їх робота та зв’язок з мімікою обличчя при певних емоційних станах людини.

Якщо на форму обличчя впливає форма черепу, то на вираз обличчя – м’язи та їх стан. Скорочення лицьових м’язів тягне за собою зміну виразу обличчя.

М’язи, прикріплені до костей – створюють систему мускулів обличчя. Від скорочення м’язів та мускулів може змінюватись міміка обличчя: зміна форми губ, брів, ніздрів, утворення зморшок, зміна виразу обличчя від радості до печалі і т. д. Знання роботи мімічних м’язів необхідне для передачі схем “доброго”, “злого”, “веселого”, “печального” обличчя та інших гостро характерних гримів.

Також знання анатомічних основ необхідне для змінення овалу обличчя (розширення та звуження), для усунення дефектів лицьової частини черепу, знати що таке симетрія та асиметрія обличчя та інше.

Вивчивши анатомічні особливості свого обличчя, необхідно добре знати санітарно-гігієнічні норми та правила особистої гігієни. Вміти визначити тип шкіри та правильно підібрати косметику для догляду свого типу шкіри обличчя.

Типи шкіри:

1. Нормальна

2. Суха.

3. Жирна.

4. Нормально-чутлива.

5. Суха-чутлива.

6. Змішана-жирна-чутлива.

7. Проблемна.

Правильний догляд за шкірою та правильно підібрані засоби для нанесення та зняття гриму дозволяє покращити стан шкіри та захистити від шкідливих впливів оточуючого середовища та уповільнити процес старіння.

3. Колірний спектр і основні кольори в гримі

Для того, щоб правильно створювати грим, необхідно знати гармонію кольору та його вплив на створення образу.

Колір – властивість викликати певне зорове відчуття в відповідності зі спектром відбитого їм випромінювання. Без світла неможливо бачити колір. Існують три основних кольори: червоний, жовтий, блакитний. Решта кольорів являються похідними від цих кольорів. Другорядні кольори, наприклад, помаранчевий – отримують при змішуванні червоного з жовтим; зелений – жовтого з блакитним.

Однією з характеристик кольору являється насиченість (інтенсивність) кольору. Більш насиченими являються кольори спектру. Ненасичені кольори називають блідими (наприклад, блідо-блакитний). Другою характеристикою кольору являється яскравість (хроматичність). В залежності від яскравості кольори називають світлими чи темними (світло-синій, темно-синій).

В будь-якому гримі потрібна присутність гармонії кольору. Всі кольори спектру можна розділити на дві групи. До першої відносять: червоний, помаранчевий, жовтий, зелений. До другої: блакитний, синій, фіолетовий. Першу групу називають - теплою гамою, другу – холодною.

В живописі існує поняття «колорит», тобто загальне кольорове та тональне рішення картини. В гримі частіше використовують слово «гармонія», яке виражає те ж саме.

Гармонія кольору – це закономірність поєднання кольорів, рівновага теплих та холодних тонів.

На заняттях гриму студенти працюють, як живописці, тільки фарбами для них є гримувальні фарби, пудра, та багато засобів декоративної косметики.

Гримувальні фарби складаються з жирної маси, виготовленої за спеціальним рецептом (з білого вазеліну, білого воску та ін.) пофарбовані в різні кольори мінеральними фарбниками. В коробці гриму знаходяться три загальних тони: № 1, 2, 3 та 9 кольорових фарб: коричневий, бакан, кармін, зелений, чорний, білий, жовтий, блакитний, світло-коричневий.

4. Технологія гриму

Гримувальний процес – творчий та достатньо складний, він потребує практики та вивчення техніки гримування. Існує два основних технічних прийоми гримування: живописний та скульптурно-об’ємний. Кожен з них потребує конкретного знання пластичних особливостей обличчя.

Живописний прийом виконують використовуючи гримувальні фарби. Робота з фарбами багато в чому нагадує роботу живописця. Дотримуються тих же принципів, як і в живописі, так як в них багато спільного. Колір, світлотінь, лінія грають важливу роль, зв’язані між собою та доповнюють одне одного. Так як жанр (опера, оперета, цирк, естрада, драма) чинять певний вплив на вибір гриму, то характер змінюється.

В цирку та на естраді можна використовувати лінійні грими, які інколи називають умовними. Вони відрізняються тим, що в них відсутня плоскісно-мальовнича виразність, немає чіткого вираження об’ємних форм, а лише графічність зображення, колір використовується в чистому вигляді без відтінків та переходів з однієї тональності в іншу. Яскравий лінеарний грим існує в театрі Кабукі, (Японія), який є незмінним впродовж багатьох століть.

Скульптурно-об’ємний прийом гриму відрізняється від живописного, тим що в ньому використовують, окрім фарб, різні наліпки, наклейки, аплікації, підтяжки, постижерні вироби. В його виконанні багато спільного з роботою над скульптурою по передачі об’ємної форми. Використовуючи скульптурно-об’ємний прийом гриму можна змінити обличчя до повної невпізнанності, чого не можна зробити в живописному прийомі. В скульптурно-об’ємному прийомі використовують різноманітні матеріали: вату, пап’є-маше, шкіру, пробку, пластичні деталі, постижерні вироби. Особливо наглядно це може проявитись при гримуванні казкових персонажів в виставах-казках, феєричних та циркових уявленнях.

Театральний грим буде успішним, лише тоді, коли дотримана повна гармонія між усіма компонентами.

Послідовність гримування: спочатку обличчя оформлюється деякими деталями костюму (капелюх, шарф і т. д.), потім наклеюються ніс та інші наліпки (якщо є потреба), одягають перуку або робиться зачіска з власного волосся, наклеюються вуса, борода, і тільки тоді гримуються фарбами на очищеному обличчі.

Робота актора над гримом супроводжується вивченням історичної, етнографічної літератури, образотворчого матеріалу, який дозволяє краще розкрити образ. Під час репетицій актор спільно з режисером визначає грим у відповідності з загальним задумом вистави. Остаточний варіант гриму зазвичай фіксується в період генеральний репетицій.

До спеціальних засобів гримування відносяться:

1. Грим.

2. Пудра: компактна, розсипчаста та ін.

3. Лосьйони, тоніки, крем, гелі, молочко, вазелін.

4. Спонжі, стіки, пензлі (круглі, плоскі) натуральні (каланок, білка)
№ 1, 2, 3, 4, 5.

5. Вії, пучки, глітери, камені та інші прикраси.

6. Туш для вій.

5. Схеми гриму

Схеми гриму є проміжними ланками від елементарних окремих прийомів до конкретного гриму, обумовленими вимогам ролі та вистави.

На простих схематичних прикладах можна побачити, як пов’язуються окремі прийоми гримування між собою.

Вивчаючи прийоми гриму, потрібно не механічно запам’ятати той чи інший прийом, а зрозуміти закон побудови обличчя та можливості його зміни у зв’язку з особливостями свого індивідуальної побудови обличчя.

Починаючи грим, важливо пам’ятати, що по анатомічним ознакам обличчя прийнято розділяти на три рівні частини: верхню, середню, нижню.

По типу обличчя можна мати різні форми: овальну, круглу, квадратну, трикутну, трапецієвидну, подовжену, ромбовидну. Кожна форма має свої відмінні індивідуальні особливості.

Овальне обличчя відрізняється плавністю обрисів вилиць, нижньої щелепи, підборіддя. Це обличчя вважається ідеальним та не потребує великої корекції.

Кругле обличчя має плавні лінії, не має гострих кутів, виступаючих ліній. Для того, щоб змінити цю форму, необхідно затемнити більш темною тональною фарбою або пудрою. Цей спосіб ілюзійно придає круглому обличчю подовжену форму, зменшує об’єм щік. Зачіска також допомагає візуально подовжити обличчя, для цього треба відкрити лоб та зробити над ним високу зачіску.

Квадратне обличчя – широке в області вилиць. Точки кутів нижньої щелепи, вилиць та висків знаходяться на одній прямій. Ціль корекції – полегшити «важке» обличчя в області нижньої щелепи. Область нижньої щелепи затемнити тоном або пудрою. Рум’яна нанести високо на вилиці в формі трикутників, витягнутих в напрямку вилиць.

Трикутне обличчя – широке в верхній та середній частинах обличчя, різко звужене в нижній частині обличчя. Характерне гостре підборіддя. Мета корекції – урівноважити широку верхню частину обличчя з більш вузькою нижньої частиною. Виличну область, бокову поверхню вилиць та підборіддя “загасити” темним тоном. Рум’яна нанести на передню поверхню щік в формі овалу.

Трапецієвидне обличчя – характеризується важкою нижньою частиною, завдяки різко вираженим та розвернутим кутам нижньої щелепи. Верхня частина обличчя в області вилиць справляє враження стислої. Мета корекції – візуально зменшити об’єм нижньої частини обличчя. Область нижньої щелепи затемнити. Рум’яна необхідно нанести високо на вилиці, в формі прямокутника та розтушувати на висок.

Подовжене обличчя – відрізняється різким переважанням вертикальних розмірів над горизонтальними. Характерний високий лоб та видовжене підборіддя. Мета корекції – візуально розширити обличчя та скоротити його. Високий лоб краще скоректувати зачіскою: вона повинна прикривати частину лоба. Рум’яна повинні візуально розширити обличчя.

Ромбовидне обличчя – широке в області вилиць та вузьке в височній області та нижній щелепі. Мета корекції – пом’якшити незграбні обриси обличчя. Після нанесення загального тону бокову поверхню затемнити. Рум’яна нанести на передню частину вилиць у формі кружечків та розтушувати на рівні зовнішнього кута очей.

6. Змінення форм частин обличчя

Очі. В залежності від величини та розрізу очей розрізняють: мигдалеподібні, щілиновидні (монгольські), круглі, маленькі, великі. Очі також різняться по характеру їх розміщення в очній западині: нормально посаджені, глибоко посаджені та випуклі.

В залежності від відстані між внутрішніми кутами очей, їх поділяють також на близько та широко поставлені очі.

Ідеальними прийнято вважати очі мигдалеподібної форми, відстань між якими рівна довжині очей, а кути внутрішні та зовнішні знаходяться на одній прямій.

Змінення форми та корекція очей робляться лінією та живописним прийомом (тіньова корекція).

Брови. Брови можуть створити або розрушити рівновагу обличчя; підкреслити красу очей, або навпаки надати обличчю небажаний вираз. Брови грають велику роль в створенні характерних та гостро характерних гримів.

Весь образ можете втратити своє значення, якщо брови оформлені невірно. Тому необхідно знати їх побудову, форму та лінії.

В побудові брів розрізняють наступні частини:

1. Голівка – потовщена частина, яка знаходиться біля перенісся.

2. Тіло – середня частина.

3. Хвіст – зовнішня частина.

В залежності від густоти волосся брови бувають:

1. Широкі.

2. Тонкі.

3. Довгі.

4. Зрощених на переніссі.

В своїй траєкторії брови мають форму дуги. Якщо голівку та хвіст візуально з’єднати прямою лінією, то в залежності від напрямку цієї лінії можна визначити наступні лінії брів:

1. Висхідна.

2. Горизонтальна.

3. Падаюча.

Брови також бувають:

Плавні.
Прямі.
Зі зламом.
Круглі.
Брови “будиночком”.

Загалом задана (нова) форми брів робиться в олівцевій техніці. Коли необхідно усунути природну форму, її замилюють милом, а потім коли мило підсохне, зверху покривають спеціальним стіком.

Ніс. Пластична форма носу визначається кістковою та хрящовою основами, які покривають їх м’якими тканинами.

Різноманіття форм носу можна умовно звести схематично до простої форми – призма.

Призма носу має 4 поверхні:

Фронтальна (спинка).
Горизонтальна (основа).
Дві бокові.

Основні форми носу в профіль:

Увігнута (кирпата).
Пряма.
Випукла.
З горбинкою.

Пропорційно всьому обличчю ніс може бути довгим, коротким, широким, кривим, ломаним.

Змінення форми носу робиться живописним або скульптурно-об’ємним прийомом, або підтяжкою носу.

Губи. Губи утворюються круговим м’язом рота, покритим зсередини слизовою оболонкою, а зовнішньо – слизистою та підшкірним жировим шаром.

Форма губ може бути:

Тонка.
Широка.
Нормальна (верхня губа має – «лук Венери» – (класична).
З піднятими кутами.
З опущеними кутами.
Крива.

Зміну форм губ роблять олівцем та помадою тон в тон, та світлотіньовою корекцією, деякі частини губ перекривають загальним тоном. А також роблять відблиски на необхідних частинах губ.

Лоб. Пластична форма лобу визначається анатомічними особливостями лобної кістки.

Розрізняють наступні форми лобу:

Високий.
Низький.
Широкий.
Вузький.

Лоб в профіль може бути:

Випуклий.
Скошений.
Прямий.

Корекцію лоба роблять лише світлом та тінню, згідно з заданим образом.

Підборіддя. Пластична форма підборіддя визначається формою нижньої щелепи, характером підборідних бугрів та кількістю підшкірного жирового шару, який їх покриває, та в різко вираженому вигляді придає підборіддю м’ясистий товстий вигляд, від щік до шиї з’являються складки, а іноді щоки, звисаючи донизу придають підборіддю характерну подвійну форму.

В залежності від розташування світлотіньових плям можлива передача різноманітних форм підборіддя:

Гостре.
Квадратне.
Скошене.
Висунуте вперед.
Подвійне.
Овальне.

Більш складним у виконанні є подвійне підборіддя, особливо на худорлявому обличчі. В цьому випадку використовують лише живописний прийом: при передачі форми подвійного підборіддя підтушовуються кути щік знизу, для того, щоб надати їм характер звисаючих. Підборіддя розділяється між лініями щік на дві нерівні частини, які підтушовуються так, що верхня частина зображає особисту форму підборіддя, а нижня висвітлюється та передає виступаючу частину подвійного.

При дуже худорлявому обличчі товсте підборіддя може бути передано лише за допомогою скульптурно-об’ємних прийомів – наклейок з вати, товщинками з гуми та ін.

Щоки. Гримування щік виконується лише живописним прийомом. Скулова дуга, покрита шкірою з підшкірним жиром визначає форму щоки. У худорлявих людей скулова дуга дуже чітко підкреслена. У повних людей, виступ скулової частини округлий.

Худорлява щока. Прийом заснований на передачі виступу скулової дуги та западини під нею, висвітлюється найбільш виступаюча частина скулової дуги, а легкими тінями, які поступово посилюються до щокової западини, передається худорлявість та запалість щік.

Товсті щоки. Виконуються загальними прийомами передачі шароподібної форми: малюється коло, який йде від ока до носу, роту, вуху підкреслюючи форму щоку. Фарба від цього кола розтушовується до середини, де накладається відблиск.

Старе обличчя. З віком обличчя людини зазнає ряду фізіологічних змін, які в загальних типових рисах зводяться до того, що кістковий рельєф різко вимальовується, складки та зморшки обличчя вимальовуються різко та чітко. Очі стають тьмяними, запалими, губи, в зв’язку з втратою зубів провалюються, волосся сивіє.

Спочатку обличчя покривається загальним тоном необхідного відтінку, потім тіньовими фарбами передаємо всі западини: вилочна, скроньова, підборідочна. Підкреслюємо контури, передаючи кістковий рельєф та характерні зморшки та складки. На лобі підкреслюємо контури вилочних западин, лобних бугрів та зморшок. Креслимо очні западини та зморшки. Використовуючи світлотіньову передачу об’єму та прийоми тушування, придаємо всім зморшкам об’ємної форми. Затемнимо височні западини, виділимо легкими тінями та відблисками надбрівні дуги. Придамо об’ємного характеру носо-губній складці. Виявляємо рельєф носу, його кістковий склад та ніздрі. Верхню губу затіняємо, а нижню навпаки висвітлюємо та «опускаємо» кути роту, ставимо відблиск в центрі нижньої губи. Велику роль в даному образі грає сива перука.

Основні мімічні вирази. При пошуку характерних особливостей персонажу, актори завжди використовують схеми основних мімічних виразів, їх всього три:

1. Посмішка.

2. Сум.

3. Гнів.

При посмішці:

– щоки піднімаються в сторони та вгору, а носогубна складка округлюється;

– рот розтягуючись, тягне кути роту догори;

– очі округлені та в зовнішніх кутах з’являються “гусячі лапки” – зморшки сміху;

– брови трішки округлені та злегка припідняті.

При печалі:

– голівка брів припіднята догори;

– хвостик брів, зовнішній кут очей та кути роту опущені вниз.

При гніві:

– центром мімічного виразу гніву являється міжбрівний простір;

– брови промальовуються з під голівки брови та різко піднімаються вверх;

– між бровами з’являються дві вертикальні зморшки, а також різко виділяється горизонтальною лінією м’яз горденів, який знаходиться під міжбрівними зморшками;

– рот трішки розтягнутий та кути роту опущені вниз;

– очі злегка прищурені.

літературА

1. Мейсон Л. Искусство красоты (KRASOTA. Макияж от профессионалов). – М.: ЭКСМО, 2011. – 176 с.

2. Раугул Р. Д. Грим: Пособие для театральных техникумов, вузов, студий: Рекомендовано Упр. театральных зрелищных предприятий Наркомпроса РСФСР. – М.: Гомлитиздат, 1935. – 288 с.

3. Сикорская С., Сикорская А. Имиджмейкерство в салоне красоты: Искусство создания образа для визажистов, стилистов, имиджмейкеров. – М.: РИПОЛ классик, 2005. – 176 с.

4. Смит Р., Райт М., Хортон Д. Школа изобразительного искусства. – М.: АСТ- Астрель, 2004. – 479 с.

5. Сыромятникова И. С. Искусство грима и прически. – М.: Академия, 2000. – 204 с.

6. Сыромятникова И. Секреты макияжа. – 2 изд., стер. – М.: Цитадель, 2000. – 203 с.

7. Школьников С. П. Грим. Минск: Вышэйшая школа, 1969. – 176 с.