Методична розробка заняття на тему: «М. Коцюбинський. Загальний огляд творчості. Психологічна новела «Інтермецо»: жанрові ознаки «поезії у прозі»; автобіографічні основа, проблема

Комунальний заклад «Бериславський медичний коледж»

Херсонської обласної ради

 

 

 

 

 

 

Методична розробка заняття на тему:

«М. Коцюбинський. Загальний огляд творчості. Психологічна новела «Інтермецо»: жанрові ознаки «поезії у прозі»; автобіографічні основа, проблема пошуку душевної рівноваги творчою особистістю як передумови повноцінного життя; психологічно переконливе розкриття внутрішнього стану людини»

 

 

Спеціаліст І категорії, викладач  М.О.Іщенко

 

 

 

 

 

 

Тема заняття: М. Коцюбинський .Загальний огляд творчості. Психологічна новела «Інтермецо»: жанрові ознаки «поезії у прозі»; автобіографічні основа, проблема пошуку душевної рівноваги творчою особистістю як передумови повноцінного життя; психологічно переконливе розкриття внутрішнього стану людини.

Дидактичні цілі:

навчальна:

ознайомити студентів із життям і творчістю письменника, показати еволюцію його світогляду, зацікавити, спонукати до читання творів митця; розвивати навички роботи з додатковою літературою, висловлення власної думки з приводу прочитаного з ідейної та художньо-естетичної точки зору; поглиблювати вміння сприймати інформацію на слух; допомогти осягнути психологізм новели «Intermezzo», поетику імпресіонізму в ній, красу художнього слова;

розвиваюча:

розвивати навички аналізу епічних творів малої форми, визначення стильових особливостей; висловлення власного ставлення до прочитаного.

виховна:

виховувати повагу до письменника, духовних надбань українського народу, любов до книги, естетичний смак.

Тип заняття: засвоєння нових знань, умінь та навичок

Навчально – методична література:

1. Агеєва В. Імпресіоністична поетика Михайла Коцюбинського // Слово і час.— 1994.— № 9—10.

 2. Гундорова Т. Початок ХХ ст. Загальні тенденції художнього розвитку // Історія української літератури ХХ ст.: У 2 кн.— К., 1993.— Кн. 1.

 3. Кузнєцов Ю. Імпресіонізм як мрія про гармонію (на прикладі новели М. Коцюбинського “Іntermezzo” // Українська мова й література в середніх школах, гімназіях, ліцеях та колегіумах.— 1999.— № 2.

 4. Кузнєцов Ю., Орлик П. Слідами феї Моргани: Вивчення творчості Коцюбинського в школі.— К., 1990.

 5. Листи до Михайла Коцюбинського.— Ніжин, 2002 — 2003.

 6. Логвин Г. М. Коцюбинський та імпресіонізм // Дивослово.— 1996.— № 10.

 7. Логвин Г. Ще раз про імпресіонізм М. Коцюбинського // Дивослово.— 1999.— № 4.

 8. Пахаренко В. “Над берегами вічної ріки” // Дивослово.— 1994.— № 7.

 9. Поетика прози Михайла Коцюбинського.— К., 1989.

10. Черненко О. Михайло Коцюбинський — імпресіоніст.— Мюнхен, 1977.

11. Шевчук В. Поезія не живе на смітнику... Михайло Коцюбинський та його проза // Михайло Коцюбинський. Що записано в книгу життя. Повісті та оповідання.— Харків, 1994.

Забезпечення заняття:

Портрет письменника, виставка його творів, автобіографічний фільм «Осяяний сонцем», мультимедійна презентація «Імпресіонізм»

Епіграф до заняття:

«Весь світ був як казка, повна чудес, таємнича, цікава й страшна»

І. Попередня підготовка заняття:

1.1 Привітання студентів    

1.2 Підготовка аудиторії до заняття, перевірка наявності студентів

1.3. Перевірка домашнього завдання

ІІ. Сприйняття студентами нового навчального матеріалу

2.1. Евристична бесіда.

• Що ви знаєте про М. Коцюбинського, які його твори вивча­ли в попередніх класах? («Дорогою ціною».)
• Яке враження справили на вас його новели, оповідання, прочитані самостійно? (Загальний огляд.)

 

• Чи помітили ви різницю в тематиці, манері письма Коцю­бинського та його попередників? Якщо так, то яку?

2.2.Мотивація навчання

Усі, хто мав щастя зустрічатися з Михайлом Коцюбинським, в один голос відзначали його щире, добре серце, яке випромінювало любов до людей.

 Літературознавець Михайло Мочульський зауважував, що славетний письменник ніби й був створений для того, щоб його любили. У стосунках з людьми завжди був милим, привітним, делікатним. Зовнішнім виглядом, манерою триматися «являв собою тип європейця в повному значенні цього слова... Вдумливе обличчя оживляли і робили особливо привабливим очі: невеликі, чорні, блискучі, як гарячі вуглинки. Зросту він був високого, худощавий». Фольклорист Володимир Гнатюк, згадуючи дні, проведені разом з Коцюбинським у Гуцульщині, відзначав закоханість письменника в природу: «Квіти — це була його пристрасть і розкіш, і треба було бачити, як його очі іскрилися і гуляли з утіхи, коли переходив царинкою, засіяною сотками різних родів квітів, що миготіли та виблискували до сонця всякими знаними барвами». Про це ж розповідав і Максим Горький, підкреслюючи, що Коцюбинський, маючи солідні знання ботаніка, говорив про квіти як поет. Побачивши під стіною рибальського будиночка на Капрі «блідо рожеві мальви,— весь засвітився усмішкою і, скинувши капелюх, сказав до квітів: — Здоровенькі були! Як живеться на чужині?» Тому й писав Максим Горький з неприхованою ніжністю: «Прекрасна, рідкісна квітка відцвіла, ласкава зірка згасла»,— дізнавшись про смерть українського письменника.

2.3. Повідомлення нового матеріалу

А)Перегляд фільму«Осяяний сонцем».

Б) Визначення особливостей творчого стилю

Стиль М. Коцюбинського досліджувало багато знавців літератури. Він відрізняється від художніх почерків багатьох письменників. Митець керується власною інтуїцією, сутність буття осягає за допомогою уяви й тих відчуттів, що перебувають поза сферами раціонального, зосереджується на індивідуальності, її внутрішньому світові. Об’єктом зображення стає не світ, а суб’єктивні враження від нього.

Цікавим є літературознавчі міркування сучасного відомого письменника Валерія Шевчука, який простежує рух творчості Михайла Коцюбинського від «етнографічно-реалістичного письма» до «письма метафоричного, імпресіоністичного і психологічного».

У реалістичній манері написані оповідання «Харитя», «Ялинка», «П’ятизлотник», «Для загального добра», «Дорогою ціною». Але вже в змісті цих творів є тонке проникнення в психологію героя, рельєфні малюнки природи, її одухотворення, хоч стиль нагадує оповідну манеру І. Нечуя-Левицького і плавну течію мови Панаса Мирного.

Валерій Шевчук пише, що докорінно змінилася манера письма М. Коцюбинського в 1900–1902 рр., коли, за визначенням академіка Єфремова, письменник знаходить сам себе і стає тим незрівнянним Коцюбинським, яким ми його знаємо, тобто утверджує свій «сонячний імпресіонізм».

Отже, Михайло Михайло­вич Коцюбинський — письменник нового покоління, яке шукало модерних засобів творення художньої дійсності, розширювало й збагачувало тематичні, жанрові горизонти української літера­тури. Літературознавці знаходять у творчості М. Коцюбинського риси імпресіонізму. Що ж таке імпресіонізм?

2.4. Словникова робота, робота з літературознавчими термінами

             Імпресіонізм (фр. враження)  - художній напрям, заснований на принципі   безпосередньої фіксації вражень, спостережень, співпереживань. Розповсюдився в останій третині 19 – поч. 20 ст. Вперше  виник  у  французькому живописі: 1874 року екпонувалася картина Клода Моне  «Враження. Схід Сонця».

Основний стильовий прийом  імпресіонізму – зображення не самого предмета, а враження від нього.

Основними характеристиками імпресіоністичних творів є:

• відсутність хроніакального викладу подій, відмова від традиційного сюжету;
• широкі описи змін враження героя;
• дія із зовнішнього світу переноситься у світ внутрішній; події передаються крізь призму свідомості персонажа;
• пейзаж перестає бути тлом, а стає дійовою особою; широко використовується символіки кольорів, підтексту;
• інтерес автора спрямований не на типове узагальнення, а на фіксацію безпосередньо сприйнятого, мінливого, одиничного.

Представники в малярстві — К. Моне (назва «імпресіонізм» утвердилася після появи картини К. Моне «Імпресія. Схід сонця» в 1873 р.), К. Піссарро, О. Бенуар; український художник М. Бурачек, картина «Овини».

     Представники в літературі — брати Конкури, К. Гамсун, А. Чехов, І. Бунін.

      В українській літературі імпресіоністичне письмо властиве творам В. Стефаника, М. Коцюбинського, О. Кобилянської, Г. Косинки.

 

Новела — невеликий за обсягом прозовий епічний твір про незвичайну життєву подію з несподіваним фіналом, сконденсованою та яскраво вимальованою дією.

Психологічна новела характеризується:

- Відходом сюжету на другий план;

- відсутністю широких портретних описів, основна мета – глибоке проникнення в людську душу;

На першому плані слово і відчуття персонажа про цей світ і самого себе

 

  Етюд — з франц. — вправа, вивчення — невеликий за обсягом, переважно безсюжетний твір настроєвого характеру, в якому автор подає конкретну картину, фіксує момент, вихоплений з життя, відтворює внутрішній стан людини, нерідко на тлі співзвучного пейзажу

Для письма Коцюбинський використовував:

•                        поєднання імпресіонізму з елементами символізму («Інтермеццо», «Невідомий», «На осторові»)
•                        неоромантизм  ( «Тіні», «На камені»)
•                        натуралізм ( «Лист», «Fata morgana»)

 

Рання творчість

Дитячі оповідання

• Відбір героїв з бідного середовища;
• Прагнення   до відображення зародження  в дитини свого обовязку перед батьками;
• Психологічний підхід до змалювання дитини.  

( «Орися», «Подарунок на іменини», «Ялинка», «Харитя»)

 

Тема села:

• відтворення великих моральних якостей звичайого селянина;
• показ того, як складні економічні умови не дозволяють простій людині збудувати сімейне щастя (опов. «На віру»)
• зображення соціально-економічної нерівності «Ціпов’яз»
• принесення в жертву одиниць заради  суспільного блага  «Для загального добра»

ІІ період творчості 1896 - 1902

      Тематика:

• зображення пролетаріату («По-людському»)
• показ життя молдаван і татар («В путах Шайтана»)

 

Жанри: психологічна новела, акварель, етюд

 

2.5. Робота над новелою «Інтермеццо»

• Чи не здивувало вас те, що у прозовому творі на початку є «дійові особи», як у драмі? Що б це значило? (Особливий при­йом виразності, який вказує, що буде в центрі уваги,— природа, почуття.)

 

Більшості своїх творів Коцюбинський давав власне жанрове визначення: новела, образок, етюд, оповідання, акварель, нарис. Цей же твір розпочинається посвятою «Присвячую Кононівським полям» та переліком незвичайних дійових осіб: Моя утома, Ниви у червні, Сонце, Три білих вівчарки, Зозуля, Жайворонки, Залізна рука города, Людське горе. Однак «INTERMEZZO» залишається не драматичним, а епічним твором, тобто таким, у якому організація художнього матеріалу підпорядкована авторові, хоч перераховані алегоричні дійові особи несуть важливе змістове навантаження, дають змогу глибше зрозуміти задум письменника, з'ясувати ідейний пафос твору.

3. Виклад нового матеріалу
   1.                   Історична основа

Новела «Intermezzo» написана М. Коцюбинським у 1908 році. Це був час реакції — жорстоких розправ російського самодержавства з революціонерами та бунтівниками. Тюремне переповнення вчорашніми правдошукачами, поліція й жандарми чинили розправи — вішали, стріляли, били. М. Коцюбинський у листі до М. Чернявського пише: «Ви не можете уявити собі, що я пережив, бачачи все те на власні очі, і який це вплив мало на мої хворі нерви. Мені тепер ще гірше, ніж було: не можу ані спати, ані їсти. Ледве пишу до Вас» (18 листопада 1905 р.).

На утриманні М. Коцюбинського була сім’я. Позичку, яку він узяв у банку для придбання садиби в Чернігові, так і не зміг сплатити до кінця свого життя. Матеріальна скрута примушує його багато писати. Але цього не вистачає. Так, наприклад, за перший том оповідань у 1903 році йому заплатили 200 крб. А в той же час А. Чехов, який у російській літературі відігравав таку саму роль, продав свої твори видавцеві за 7500 крб. Навіть російські перекладачі творів М. Коцюбинського одержували набагато більше, ніж він. Письменник не раз з іронією згадує про це, зокрема в листі до В. Гнатюка: «Треба рятуватися, спочити. Полежать у шпиталі або санаторії, а нема за що. Доведеться пропадати. Служба ледве-ледве дає шматок хліба, а література!.. Соромно навіть признатися представникові культурної нації. Єдиний спосіб — писати по-російськи, але коли я досі цього не робив, то вже тепер не зроблю… Доведеться пропасти».

Украй виснажений службою, політичними обставинами, знесилений хворобами, Михайло Михайлович мріє про відпочинок.

У цей складний час він переживає ще й особисту драму: несподівано до нього, людини сімейної, прийшло кохання. Свою дружину Віру Устимівну Дейшу він дуже любив. Про це свідчать листи до неї з Криму, коли працював у філоксерній комісії: «Сонечко ти моє! Ти мені світиш і грієш,— пише М. Коцюбинський до дружини.— Твої листи для мене — половина життя. От і нині дістав листа од тебе — і так мені добре, так легко і весело».

Від щасливого шлюбу народилося четверо дітей. Михайло Михайлович дуже любив свою сім’ю, але й багато мав від неї: «Усе було пристосоване для того, щоб «таткові»… було гарно жити, щоб не заважати йому, не турбувати дрібницями,— пише М. Чернявський, письменник і приятель родини.

Та за словами Аркадія Утєвського, лікаря М. Коцюбинського, «не варто нічому дивуватися, адже він був живою людиною і ніщо людське не було йому чуже».

Почуття до Олександри Аклаксіної, молодої співробітниці статистичного бюро, було ні мимовільним захопленням, ні грою в почуття. Воно заволоділо ним, його серцем і думками. Але в найкритичніший момент їхніх стосунків, коли треба було вибирати між сім’єю й коханою жінкою, М. Коцюбинський сказав: «Я не залишу сім’ю, якщо навіть доведеться переступити через себе». Відмовлятися від кохання було нелегко. Михайло Михайлович замкнув у грудях своє нестримне серце. Та від цього воно боліло ще сильніше. Нескінченні «треба» і безконечні «мусиш» додавали муки.

Виснаження нервової системи привело до того, що письменник не міг працювати. Йому здавалося, що люди, яких бачив, вимагають, щоб він показав світові свої страждання: «Мене втомили люди. Мені докучило бути заїздом, де вічно товчуться оті створення, кричать, метушаться і смітять». Лікар порадив письменникові відпочити на лоні природи.

Справжнім порятунком стали кононівські поля відомого мецената і друга М. Коцюбинського Євгена Чикаленка, в будинку якого письменник провів кілька благодатних тижнів улітку 1908 р., що й лягло в основу новели.

Перебування в Кононівці збагатило письменника численними враженнями, що й знайшло відбиття в новелі «INTERMEZZO», написаній у тому ж 1908 р.

Слово інтермецо" означає "перепочинок", "пауза". У музиці це : ментальна п'єса довільної будови або окремий оркестровий епізод в опері. Таким чином, назва твору дуже влучна, під нею ми розуміємо в творчості, насолоду музикою природи.

Коцюбинський вклав глибокий філософський смисл. Образом INTERMEZZO новеліст вказував не тільки на перепочинок утомленого митця, а й на органічний зв'язок, може, чимсь перерваних періодів у творчості чесного громадянина, який залишився вірним своїм ідеалам. Тож новела «INTERMEZZO» сприймається і як твір автобіографічний.

 

2. Жанрова характеристика твору

Intermezzo» — твір особливий, не схожий на будь-який інший у творчості самого М. Коцюбинського та й у всій нашій літературі. У ньому немає розгорнутого сюжету, зовнішнього конфлікту, діалогів, полілогів. Сюжет новели визначається не звичним для читача подіями, а ритмами свідомості ліричного героя. На першому плані твору — пейзаж у багатоманітних його виявах: є царство природи, розкіш барв і велич рідної землі. І все це об’єднує в одно ціле зболене авторське «я», яке в обіймах природи шукає свого зцілення. Дослідники, вивчаючи жанрову специфіку твору, відносили його до поезії в прозі — одного з найважливіших жанрових форм епосу, початки якого вбачають у Біблійних Псалмах. На слов’янському ґрунті вона існувала в давній українській літературі, зокрема «Слово о Полку Ігоревім» уважають неперевершеним зразком поеми в прозі. А далі поезія в прозі знайшла свій розвиток у творчості М. Шашкевича, В. Стефаника, О. Кобилянської, Лесі Українки, М. Коцюбинського.

Дослідники стверджують, що поезія в прозі була своєрідним протестом проти канонів віршування, виявом поетичної свободи.

Прозовий твір «Intermezzo» має виразно ліричний характер.

Жанр даного твору - новела. Це різновид оповідання, але для новели чірактерні особливі ознаки: несподівана кінцівка (в даному творі майже приреченого ліричного героя повертає до життя природа), глибокий психологізм, лаконізм. Новела "Intermezzo" особлива. В ній велику роль відіграє кольористика. За допомогою вдало підібраних барв автор передає дивовижну красу природи: "Гладжу рукою соболину шерсть ячменів, шовк колосистої хвилі. Вітер набива мені вуха шматками звуків, покош­ланим шумом. Такий він гарячий, такий нетерплячий, що аж киплять від нього срібноволосі вівса. Йду далі - киплять. Тихо пливе блакитними річками льон. Так тихо, спокійно в зелених берегах, що хочеться сісти на човен і поплисти... Волошки дивляться в небо. Вони хотіли бути як небо і стали як небо". Коцюбинському вдалося передати постійну змінність, його динамічність. Також письменник передає найтонші, майже миттєві порухи психіки героя, його враження, переживання, перепади настрою. Все це притаманне для такої літературної течії, такого способу зображення дійсності, як імпресіонізм. У новелі багато прекрасних образів-символів. Вони можуть бути похмурими, зловісними, а можуть — світлими, але обов'язково вдалими.

 

3. Сюжетно-композиційні особливості

Сюжет новели починається стислим повідомленням про те, що ліричний герой збирається в дорогу: «Лишилось тільки ще спакуватись». Але далі немає ніяких побутових подробиць, як пакувався. Замість того йдуть філософсько-психологічні міркування, самоаналіз.

Висловлювання «я утомився», «мене втомили люди», «я не можу бути самотнім». У цих висловлюваннях можна відзначити думку про залежність окремої особи від суспільства.

Опинившись на самоті в окремій кімнаті, ліричний герой не може заснути, йому пригадуються й виразно уявляються трагічні події, що настали після революційних виступів у час реакції. В обставинах тиші й безлюддя до нього прийшли тепер жертви терору: «Як вас багато… Це ви, що з вас витекла кров у маленьку дірку від солдатської кульки… вас завивали у білі мішки, гойдали на мотузках у повітрі, а потім складали у погано прикриті ями, звідки вас вигрібали собаки».

Мабуть, оповідач був не тільки свідком, а й діяльним учасником революційних подій. Смерть своїх однодумців він сприймає як особисте лихо: «…лице моє біле, як і у вас, бо жах висмоктав з мене всю кров», «…вони складали у моє серце, як до власного сховку, свої надії, гнів і страждання». На ранок оповідач з бадьорим почуттям оглядає сільське довкілля.

 

Образ "білих мішків" - це образ повішених, яким перед стратою, щоб не видно було мук, накидали на голову мішки. Автор не може забути, що нещасних жертв були тисячі: "Се ви, що з вас витекла кров в маленьку дірку від солдатської кульки, а се ви... сухі препарати; вас завивали у білі мішки, гойдали на мотузках в повітрі, а потому складали в погано прикри­ті ями, звідки вас вигрібали собаки..." Але душа вже пересичена муками, відбувається гальмування, письменник не може співстраждати, інакше помре. Проте йому тяжко бути байдужим. Епізод зі сливами, з позіханням виводить автора з рівноваги. Він болісно реагує на найменші факти.

 

Символічною є "залізна рука міста" - потяг, та й саме шумне, неспокійне місто постає металевим монстром. Зате суто народним образом-символом є зозуля. Вона пророкує стомленому митцеві ще багато літ щастя, вона вселяє надію на життя.

 

Зачитування уривка: «Ах, як всього багато: неба, сонця, веселої зелені» і коментар.

Образи зозулі, собак ніби психологізовані, олюднені. Зозуля — «найближча приятелька», а три білих вівчарки мають індивідуальні людські характери. Це також і образи-символи.

 

Зозуля — суто народний образ — символ. Вона пророкує стомленому митцеві ще багато літ щастя, вселяє надію.

 

Самозакохана Пава символізує дворянство.

 

Трепов — жандармерію («Трепов солідний, розважний. Він зовсім солідно, обдумано наче, перекусить вам горло, і в його сильних ногах, що стануть на ваші груди, буде багато самоповаги»)

 

До речі, кличкою цього пса стало прізвище міністра внутрішніх справ Трепова, який підписав смертні вироки селянам.

 

«Дурний Оверко» символізує принижене і втомлене селянство, якому досить дати волю — і воно ні на кого не кинеться.

 

Центральну частину сюжетної оповіді становлять чотири пейзажі. Але це не тільки майстерні описи села й поля. Вони розкривають любов ліричного героя до рідної землі, його художницьку спостережливість, уміння словом, як найтоншим різцем, передавати життя природи, її звуки, мінливість. А ще кожен пейзажний фрагмент несе в собі філософський зміст.

 

Читання (уривка «Мої дні течуть тепер серед степу», закінчуючи словами «клекотить в соках надія й те велике жадання, що його звати — плодючість». Читання на фоні Четвертої симфонії Бетховена — друга частина (адажіо).

 

Запитання:

 

·         Які образи переважають в уривку — зорові чи слухові? Обгрунтуйте.

 

·         Які мікрообрази, метафори й вислови запам’яталися?

 

·         Продовжіть читати цей пейзаж до слів «так буде вічно» й подумайте, який філософський зміст він має.

 

Загальний краєвид села завершується коротким мудрим судженням з галузі діалектики часу й руху. Спостерігаючи за тим, як безперервно йдуть по колу крила вітряків, оповідач згадує влучний афоризм — йому здалося, що крила повторюють слова

 

«…так буде вічно… так буде вічно».

 

Читання другого пейзажного опису від слів «…я повний приязні до сонця» до «Я теж пустив свою душу під пар».

·         Який центральний образ цього уривка? Яку роль він відіграє?

 

·         Що означає вислів: «Я теж пустив свою душу під пар»?

 

Поетичний одухотворений образ сонця —симовол вічності й космічної енергії, сили справжній гімн йому. Ліричний герой з пошаною звертається до нього, говорить з ним як із розумною, доброю істотою. Урочисто й з любов’ю звучать слова: «Сонце, я тобі вдячний. Ти сієш у мою душу золотий засів — хто знає, що вийде з того насіння? Може вогні?». Філософ-сонцепоклонник зізнається: «Ти дороге для мене», «Я тебе люблю». Філософською основою образу сонця послужило, мабуть, первісне народне уявлення про небесне світило

 

• Чому М. Коцюбинському присвоїли мистецький титул «сонцепоклонник»?

 

Герой новели не тільки сонцепоклонник, а й шанувальник землі. У наступному фрагменті оповіді він вшановує й возвеличує землю. Ліричний герой глибоко відчуває свій зв’язок із нею: «Вона моя. Всю її, велику, розкішну, створену вже,— всю я вміщаю в собі».

 

Низку одухотворених колоритних пейзажів музична картина літнього поля — це ниви в червні, симфонія поля.

 

Звучить Концерт № 6 Вівальді для скрипки з оркестром, де звуки зливаються зі співом жайворонка, або Концерт для скрипки з оркестром Дворжака (адажіо).

Виразне читання

 «Коли лежиш у полі лицем до неба» до «було прекрасно».

 

·         Що ви «побачили» й «почули», слухаючи уривок?

 

·         Які почуття вас охоплювали?

 

·         Проаналізуйте уривок.

 

Тут гармонійно з’єдналися, злилися зорові й слухові образи. Оповідач фіксує те, що бачить, і слухає пісню, той посів, який «засівають» жайворонки.

 

Перед нами душа ліричного героя, і саме в ній, а не в природі жайворонок грає на арфі полів. М. Коцюбинський виступає як майстер вишуканих засобів поетичної мови, знавцем музики природи. Надзвичайно майстерно поєднуються відчуття зору, слуху, дотику: «Блискають тільки гострі, колючі звуки», «…гнеться й блищить, мов шабля, довговусий ячмінь, пливе текуча вода пшениці».

 

 

Кульмінацією новели є зустріч митця із селянином. Здається, від цього обірваного, розчарованого, нещасного чоловіка ліричний герой повинен би тікати. Адже йому знову несуть страждання, розповідають про людське горе. Сповідь селянина передано болючими імпульсами, які сприймає митець до глибини душі: «П’ятеро діток голодних чомусь не забрала гарячка», «Раз на тиждень б’ють людину в лице», «Найближча людина готова продати», «Між людьми, як між вовками».

 

·         Як зреагував головний персонаж-інтелігент на палку, гнівну промову селянина-протестанта? (Він вибухнув піднесеним поетичним закликом «Говори, говори. Розпечи гнівом небесну баню. Покрий її хмарами твойого горя, щоб були блискавка і грім. Освіжи небо і землю. Погаси сонце й засвіти друге на небі. Говори, говори».)

 

·         Який висновок для себе зробив оповідач?

 

·         Які зміни відбулися в його свідомості?

 

Розмова з селянином переконала, що він не повинен шукати самостійності, тиші й спокою. Свідомий громадянин і патріот не може відгоритися від людей і стати вільним від суспільства. Митець одужав, «душа готова, струни тугі, наладжені, вона вже грає».

Кінцевий ліричний монолог «Прощайте, ниви» виразно перегукується із загальним естетичним колоритом ліро-епічного твору й відбиває його ідейне спрямування. Високу художню й суспільно-політичну ідейність засвідчує заява митця йти поміж люди. Це означає, що будуть написані нові твори, в основу яких ляжуть розповіді реальних людей про власні страждання.

 

4.Образна характеристика новели

Назвіть образи новели. (Образів-персонажів два — інтелігент (митець, громадсько-політичний діяч), який приїхав у село на перепочинок, на своє рідне іntermezzo, і селянин, «звичайний мужик», якого інтелігент зустрів у полі. Ці два персонажі розповідають про степове українське село, про його складні, нерозв’язані соціальні проблеми у час революції 1905–1907 років.)

 

   Ідейно-естетичний зміст образів-персонажів доповнюють:

• образи тварин і птахів (три білих вівчарки, зозуля, жайворонки);

 

• образи-предмети (залізна рука города — поїзд, нужденна купа солом’яних стріх, вітряки, що чорніють над полем);

 

• образи природи — пейзажі: мальовничий краєвид села, палке сонце, багатобарвна, розкішна земля, симфонія поля (ниви в червні).

 

На складну архітектоніку новели вказує ремарка — присвята кононівським полям і список дійових осіб.

 

 

ІІІ. Рефлексивно-оцінювальний етап

1. Обговорення читацьких вражень

Сергій Єфремов назвав ліричну новелу «Intermezzo» «поемою душі», а Ніна Горик, письменниця, вчитель, писала, що зміст новели — це «своєрідна поетична кардіограма внутрішнього стану митця». Висловіть щодо цього власну думку.

·         Чи змінилися у вас враження від новели, якщо порівняти з враженнями після першопрочитання? Як саме?

2. Самооцінювання й оцінювання

ІV. Підсумок

Ліричний герой має автобіографічні риси, але він не тотожний М. Коцюбинському. Він утілює ідейно-естетичні якості всіх кращих митців своєї епохи, яким І. Франко дає характеристику в цій поезії.

·         Які риси імпресіоністичного письма і яких рис воно вимагає від митця й від читача?

V. Домашнє завдання

1. Опрацювати відповідний матеріал підручника, зіставити із записами в зошиті й почутим на занятті.

2. Аналізувати імпресіоністичну поетику, пояснювати символічні образи.

3. Довести тезу: «Новела «Intermezzo» — яскравий приклад синкретизму творчої палітри М. Коцюбинського».

4 Аналізувати новелу «Intermezzo», прочитати новели «П’ятизлотник», «Що записано в книгу життя».