Методична тема "Формування мовленнєвої компетентності молодших школярів"

Про матеріал
В початковій школі формується не просто учень, який вміє читати і писати, а виховується мовна особистість з відповідними ціннісними орієнтирами, розвиненими комунікативними можливостями, мотивацією до читання. Які форми та методи може використовувати вчитель початкових класів? На це питання надано методичні рекомендації.
Перегляд файлу

 

 

Урок української мови Тема: Правопис префіксівВ початковій школі формується не просто учень, який вміє читати і писати, а виховується мовна особистість з відповідними  ціннісними орієнтирами, розвиненими комунікативними можливостями, мотивацією до читання.

 

 

 

Вступ       

     Про освіту говорять, що вона формує образ людини. Процеси, які відбуваються  в державі, потребують вироблення нових суспільних вимог до неї. Соціокультурні виклики і нове соціальне замовлення – виховати громадянина України, члена  європейської і світової спільноти, якому притаманні висока мовленнєва  культура, широка ерудиція, національна свідомість – набувають сьогодні  великого значення. Педагогічна реакція на нові виклики часу має бути багатоплановою, послідовною і системною.

          Варто не забувати, що визначальним показником всебічно розвиненої  особистості є мова - неоціненний божественний дар, який дано людині.  У щоденній практиці спілкування не обійтися без мови. Світ пізнаємо через мову, бо в ній накопичено життєвий досвід попередніх поколінь.  Мова формує людську духовність, відчуття краси слова й образу. Рідне слово є знаряддям для кожної людини. Мова супроводжує нас протягом всього життя. За словами В.Сухомлинського «тільки рідним словом проговориш до серця, тільки рідне слово дає повний політ і простір людині».

         Проблеми розвитку мовлення почали висвітлюватися в педагогічній літературі ще в 20 ─ 30 роках XX століття. Теоретичні напрацювання відомих філологів, педагогів, методистів М.Красногородського, Є.Водовозова, К.Ушинського  М.Гнєздилова, М.Львова, Т. Рамзаєвої, Л.Федоренко використовувались в практиці вчителів попередніх поколінь. Аналіз педагогічних і методичних робіт засвідчує, що дидактичний аспект проблеми формування мовленнєвої компетентності в дослідженнях М.Вашуленко, Л..Виготського, О.Савченко, О.Хорошковської та практичних напрацюваннях В. Сухомлинського забезпечують оптимальний розвиток особистоті школяра. В.О.Сухомлинський залишив нам спадщину щодо розвитку комунікативної здатності та зв’язного мовлення учнів початкової школи. Учений вважав, що вміння вправно користуватися мовою, відчуття краси слова потрібні кожній людині. Хто серцем відчуває красу слова і може словом передати найтонші відтінки людських думок і переживань, той підніметься на сходинку справжньої людської культури.

      Учителеві слід домогтися, щоб його учні добре володіли теоретичним і практичним матеріалом: знали основні лінгвістичні положення і граматичні правила  та вміли належно застосовувати їх на практиці, виявляючи при цьому високий рівень орфоепічної, орфографічної, стилістичної, інтонаційної та пунктуаційної грамотності. Василь Олександрович прагнув, щоб багатство рідної мови відкривалась дітям з раннього дитинства.

Основна частина

      Як зазначено в Державному стандарті початкової освіти, "мета і завдання  навчального предмета «українська мова» у початковій школі полягає не лише в опануванні грамоти (початкових умінь читати і писати), а й у мовленнєвому розвитку молодших школярів ─ умінь висловлюватися в усіх доступних для них формах, типах і стилях мовлення.

    Найінтенсивніший період опанування рідної мови, слова – два – три перших років шкільного навчання. У цей час перед дитиною немовби відчиняється вікно у навколишній світ, вона вперше бачить безліч речей, предметів, явищ, відносин. І саме від того наскільки міцно учень може побачене пов’язати  з мовою, настільки тонким і багатомірним є цей зв’язок.

     Мовленнєва компетентність – це вміння адекватно й доречно практично користуватися мовою в конкретних ситуаціях, використовувати для цього як мовні, так і позамовні (міміка, жести, рухи) та інтонаційні засоби вираження мовлення.

        Розвиток   мовленнєвої  компетентності ─ провідний принцип навчання C:\Users\Александра\Desktop\Картинки\i (2).jpgкраїнськоїC:\Users\Александра\Desktop\Картинки\i (1).jpgови в початкових класах. Він охоплює всі сторони мовленнєвої діяльності учнів. Важливим завданням є розвиток уміння здійснювати всі види мовленнєвої діяльності ( аудіювання, говоріння, читання, письмо), на що й наголошується в програмі середньої загальноосвітньої школи.

     Мовленнєва змістова лінія  та державні вимоги до рівня загальноосвітньої підготовки учнів  дають змогу розглядати мовну систему у тісному взаємозв’язку. Робота над правильною вимовою, чіткістю й виразністю усного мовлення, над збагаченням словника, правильним і точним вживанням слова, над словосполученням і зв’язним висловлюванням, над орфографічно грамотним письмом має стати основою кожного уроку.

       Якщо наважитися й обережно доторкнутися до досить шанованої і педагогічної теорії, то перше що дійсно треба поважати по – справжньому, так це поняття «структура уроку». Воно передбачає логічну послідовність усіх етапів уроку, їх змістовний і функціональний зв’язок. Тобто кожен етап зі своїми цілями, змістом, методами і формами організації діяльності під час уроку української мови виконує конкретну функцію і дає конкретний результат.

     Кожному уроку, на якому формується мовленнєва компетентність, передує величезна  підготовча робота. Чим ретельніше розроблений урок, тим легше і приємніше проходить саме сорокапятихвилинне дійство.

      Важливим фактором успішної реалізації компетентісного підходу в навчанні української мови є добір ефективних методів, прийомів навчання і форм організації навчальної діяльності. Мало їх знати, потрібно й використовувати. Мало бажати, потрібно й робити. Традиційна система освіти давно застаріла, тому для продуктивного навчання необхідно дотримання «Шести кроків»: оптимальні умови, правильне подання, зважене обміркування, активізація збереженої інформації, застосування, повторення, оцінювання.

     Початок уроку – це, перш за все, перевірка домашнього завдання і налаштування на отримання нових знань. Можна перевіряти домашнє завдання і в несерйозній формі: «Так – ні», «Вірю – не вірю», бліц – опитування по ланцюжку, «Диктант для «шпигуна», «Знайди помилку», «Сніжна грудка», «Світлофор», «Лото»  (найбільше підходить для учнів, які соромляться відповідати).     

     На початку уроку варто заохочувати учнів до того, щоб вони мали уяву, які знання їм потрібно отримати. Зосередитися учням допоможуть «Служки уроку»: Хто? Що? (про що йдеться на уроці; тема уроку), Як? ( як викликати інтерес до уроку, конкретної теми), Де? (на якому етапі застосувати). Мотивацію навчальної діяльності можна здійснювати шляхом бесіди. У вступному слові вчитель окреслює коло питань, що розглядатимуться на уроці, при цьому наводяться цікаві приклади, залучається досвід дітей. Як викликати інтерес до уроку, до конкретної теми? Надійним засобом є пізнавальний інтерес, який можна сформувати з допомогою певних методичних прийомів, таких як «Дешифрувальник », «Вилучи зайве», «Роз’єднай слова», «Криголам», «Банани», «Мікрофон», «Задом наперед».

      Повторити раніше вивчене, постаратися знайти цікаві підходи до мотивації нової теми - це все дуже важливе, але все ж таки головне на уроках української мови – дати знання, навчити чого-небудь, і краще, якщо це розумне, добре, вічне. Надання необхідної інформації на уроці, де формується мовленнєва компетентність, займає близько 10 – 15 % часу. Можна скласти пізнавальну модель предмета, що вивчається, і на початку уроку показувати її дітям, щоб вони мали змогу розуміти, про що їм доведеться дізнатися на уроці.

      Модель «Майбутніх знань» може включати  необхідні поняття, дії, перелік назв цікавих вправ, завдань. Традиційно вважається, що новий матеріал краще запамятовується, якщо він має вигляд схем, моделей. Тому навчання має бути пристосоване до надання необхідної інформації, де доречними будуть  інтерактивні вправи: «Карусель», «Кути», «Пять слів – три слова», «Гронування», «Кубування», «Діаграма Вена». Серед центральних вправ на цьому етапі доцільними є: «Допомога», «Пішохідний тур», метод «Прес», «Обери позицію», «Навчаючи – вчуся».

           Задача вчителя - використовувати всі  можливості, щоб саме в роки дитинства донести до  свідомості й серця найтонші відтінки барв, пахощі слова, дати учневі зрозуміти, що знання мови вкрай необхідні йому для реалізації цілей і задумів.

      На  уроках треба вчити розуміти, відчувати і любити рідну мову. До цього здатні всі діти. Тому  завдання полягають в  тому, щоб розвинути мову учнів, збагатити її, навчити любити і пишатися нею. Для збагачення словникового запасу учнів допомагають різноманітні форми малого фольклору: потішки, загадки, лічилки, призивалки, переплутанки  тощо. Для роботи над правилами можна використовувати невеличкі схеми «павучки», мяч зі словами «Бачено – небачено». І ще «родзинки» до уроку. «Навчання – найкраща у світі гра й розвага». Усі діти народжуються з таким переконанням і живуть  із ним. Під час роботи з ігровими методичними прийомами слід ураховувати вікові особливості учнів. Для учнів початкової школи будуть більш доречними: «Мовники», «Ланцюжок» «На смак і колір», «Впіймай звук», «Назви сусідів», «Магазин», «Телеграфісти», «Нові слова», «Ланцюжок», «Хто більше», «Орфографічна скринька», «Алфавітний м’ячик», «Хто? Що?», «Весела сімейка», «Вилучи зайве», метод коректурної проби, «Гронування», «Карусель». Учням, які мають високий рівень навчальних досягнень, пропонуються «особливі завдання».

       Робота над правильною вимовою, чіткістю й виразністю усного мовлення, над збагаченням словника, правильним і точним вживанням слова, над словосполученням і зв’язним висловлюванням , над орфографічно грамотним письмом має стати основою кожного уроку . Адже набуті в початкових класах  особистісні якості, зокрема пов’язані з мовленням, не тільки забезпечують основу подальшого навчання, виховання і розвитку майбутніх підлітків, а й значною мірою зумовлюють практичну, громадську та професійну діяльність дорослої людини.

      Будь - який розвиток, у тому числі й мовленнєвий , потребує  систематичного і цілеспрямованого вправляння . На думку практичних психологів і методистів, вправи є обов’язковим компонентом процесу засвоєння знань і вироблення навичок. Прямі засоби формування в учнів мовленнєвої компетентності на уроках української мови – використання системи розвивальних вправ і завдань з підручника.

     Практично в усіх типах уроків з формування мовленнєвої компетентності присутній такий елемент як узагальнення та систематизація знань. Методичні прийоми, які застосовуються на цьому етапі уроку, дуже різноманітні: це може бути робота з підручником ( виконання вправ і різного роду завдань), ігри, завдання з  використанням засобів ІКТ, які дозволяють проводити урок на більш високому емоційному та естетичному рівні, забезпечують наочністю, підвищують обсяг виконаних завдань, притягують увагу дітей. Нестандартні уроки, на яких поєднується навчання та ігрова діяльність, сприяють розвитку пізнавальних здібностей та творчості  Особливу увагу на уроці приділяється виховній меті. Невеличкі розповіді етичного напрямку сприяють уявленню учнів про моральні цінності, збуджують бажання творити добро, благородні вчинки.

     Використання яскравої наочності – необхідна річ на кожному уроці. Для усвідомлення школярами послідовності виконання завдань це можуть бути зразки, таблиці, схеми - опори, пам’ятки, алгоритми, які допомагають  планувати навчальну роботу, запитувати, відповідати, аналізувати, порівнювати, виділяти головні ознаки, узагальнювати, встановлювати причинно - наслідкові зв’язки.       

     На сторінках підручника «Українська мова» багато віршів. Своїм змістом вони формують особистісні компетентності та навички гарно, швидко, осмислено читати, потім вивчити напамять (це тренує пам'ять). Так починається складний процес осмислення: слід проаналізувати вірш, щоб охопити у всій її складності художню думку, а потім правильно, виразно прочитати, отримати естетичну насолоду – збагатитись, набувши різні ключові компетентності: особистісні, культурологічні, мовно – національні, пізнавальні тощо.

          Рефлексія – дуже важливий етап. Від уроків, де в центрі уваги знаходиться вчитель, слід переходити до уроків, де учні самі доходять висновків за допомогою вчителя. Мета рефлексії: згадати, виявити й усвідомити основні компоненти діяльності. Важливим в ефективності рефлексії є різноманітність її форм і прийомів, їх відповідність віковим особливостям учнів. Рефлексія може бути вербальною, а ще це можуть бути малюнки, схеми тощо. Рефлексія тісно пов’язана з постановкою мети. Правильне, чітке формулювання учнями мети свого навчання є передумовою її досягнення і усвідомлення. Отже, рефлексія не лише підсумок, а й старт для нової освітньої діяльності. Підсумковий етап містить три стадії: установлення фактів ( що відбулося?), аналіз причин ( чому це відбулося?), планування дій ( що нам робити далі?). Технологіями проведення підсумкового етапу можуть бути: «Сенкан», «Незакінчені речення», «Інтервю», «Абетковий суп», «Від А до Я», тестування, «Крісло короля».

     Мовленнєва компетентність, яка є складовою комунікативної, виявляється в умінні молодших школярів використовувати мовні засоби для побудови діалогічних і монологічних зв’язних висловлювань. Уроки української мови надають великі можливості для ознайомлення учнів з найважливішими правилами усного та писемного мовлення і спілкування, практичного засвоєння формул ввічливості, які виховують мовну культуру, інтелігентність, вишуканість мовця. Сформувати такі навички допомагає робота над складанням діалогу з тем: «В бібліотеці», «В магазині», «Зустріч після канікул», «Як я провів вихідний» тощо.

    А тепер про взаємне навчання, роботу в парах, групах. Коли учень наодинці з будь- яким  завданням, воно може виявитися йому і не під силу. А коли він в компанії, коли відчуває інтерес, дихання, потік думок однокласника, який може підказати, доповнити, тоді будь – яке завдання виявляється не таким уже й страшним і неприступним. Невпевненість відступає. А цікавість, що підігрівається сусідом, служить відмінним паливом для подорожі за розумінням – подорожі, в якій учень знаходить себе. Загальна атмосфера повинна не лякати, а навпаки, налаштовувати позитивно.

     На  уроках треба вчити розуміти, відчувати і любити рідну мову. До цього здатні всі діти. Тому  завдання полягають в  тому, щоб розвинути мову учнів, збагатити її, навчити любити і пишатися нею. Для збагачення словникового запасу учнів допомагають різноманітні форми малого фольклору: потішки, загадки,лічилки, призивалки, переплутанки тощо.

     Навчання зв’язного мовлення - найголовніше завдання початкового курсу рідної мови, оскільки вільне володіння мовленням забезпечує успішне опанування учнями навчальних предметів, сприяє повноцінному спілкуванню, розвитку пізнавальних і творчих здібностей дітей. Особливість формування вмінь і навичок зв’язного мовлення зумовлена й тим, що всі інші складники системи навчання рідної мови (орфографія, граматика та ін..) мають на меті застосування учнями відповідних мовних знань і умінь, отриманих у процесі перебудови звязних висловлювань.

     Беручи до уваги  зазначене  вище, доцільно  пропонувати типологію вправ з розвитку  мовлення учнів , мета якої -  поєднати  у кожній вправі якомога більше видів мовленнєвої діяльності в різних співвідношеннях і таким чином сприяти розвитку мовлення учнів. Комплекс таких вправ ґрунтується на принципі взаємодії різних видів мовленнєвої діяльності у процесі навчання рідної мови.  Щоб робота була ефективною, необхідно дбати про такі умови навчально – виховної взаємодії:

-цілісність і системність навчально – виховного процесу;

- особиста спрямованість навчання і виховання;

- гуманність навчально – виховної взаємодії;

- взаємоузгодженість вимог учителя і родини до виховання і розвитку дитини.

       Робота з розвитку мовлення молодших школярів включає такі напрями:

- вдосконалення звуковимови учнів і підвищення їхньої мовної культури;

- збагачення, уточнення й активізація словникового запасу молодших школярів;

- уміння вживати слова у властивому для них значенні, користуватися виражальними засобами мови залежно від ситуації і мети висловлювання;

- удосконалення граматичного ладу мовлення учнів;

- оволодіння нормами українського літературного мовлення;

- послідовно і логічно викладати думки;

- засвоєння найважливіших етичних правил спілкування.

          Ці напрями роботи становлять основу для формування у молодших школярів мовленнєвої компетентності.

        Безперечно, така робота має органічно поєднувати навчання з вихованням цінностей, що реалізується завдяки спеціально дібраним текстам, у яких відображаються особливості матеріальної і духовної культури українського народу, національного характеру.

        У процесі викладання української мови соціокультурна лінія передбачає ознайомлення з нормами, що регулюють соціальні відносини в суспільстві, розвивають уміння додержуватись моральних норм, виконувати соціальні ролі. Важливим аспектом соціокультурної роботи на уроках мови є формування національної свідомості і водночас засвоєння правил міжнаціонального спілкування. Реалізовуючи соціокультурну лінію мовної освіти молодших школярів, треба якнайточніше враховувати сучасну ситуацію мовленнєвого розвитку дітей 6 – 10- річного віку, соціальний і культурний контекст регіонального і сімейного буття.   

      На думку вчених, розвиток мислення особистості зумовлюється багатьма чинниками. Серед них слід враховувати такий важливий принцип навчання, як доступність і перспективність у ланці «сімя – дошкільний виховний заклад - початкова школа – основна школа».

   Варто наголосити, що важлива вимога уроку – оцінювання. При проведенні моніторингу ефективності формування мовленнєвої компетентності дітей молодшого шкільного віку існують наступні рівні сформованості даного феномена: високий, достатній, середній, низький.  Важливо  підкреслювати  найменші досягнення, намагатися  не концентрувати увагу на невдачах та помилках.              Спрямованість початкового мовного курсу на формування в молодших школярів  комунікативності  зумовила такі об’єкти перевірки та оцінювання навчальних досягнень молодших школярів з усного мовлення: аудіювання,  діалог, усний переказ, усний твір, читання.               Для встановлення рівня навчальних досягнень учнів з української мови (зокрема усних видів мовленнєвої діяльності) в початковій школі здійснюються два види перевірок: поточна і періодична.

 Поточна перевірка здійснюється в процесі формування мовленнєвих умінь. Її мета – визначити рівні розуміння і первинного засвоєння певних знань, умінь і навичок, встановити зв’язки між новим змістом навчального матеріалу і раніше засвоєним, закріпити засвоєні знання, уміння і навички та актуалізувати їх перед вивченням нового матеріалу. Результати поточної перевірки є основою для коригування навчальної діяльності на уроці, надання окремим учням індивідуальної допомоги.              Періодичній перевірці підлягають такі об’єкти контролю усних видів мовленнєвої діяльності, як: аудіювання, діалог, усний переказ і усний твір, читання. Цей вид перевірки здійснюється через певний період часу у фронтальній чи індивідуальній формі (залежно від об’єкта контролю) згідно «Критеріїв оцінювання». Завдання для перевірки повинні мати практичне спрямування, бути пов’язаними з життєвою дійсністю, наближеними до реальних умов існування, викликати в учнів практичний інтерес тощо.                        Проведення діагностики і моніторингу, знайомство батьків з результатами навчальних досягнень дітей  дає можливість зрозуміти учителю та батькам, що досягнення учнями високих результатів навчання – непростий шлях.  

    Робота над науково – методичною проблемою відбувалася три роки . Завдяки проведенню різних типів уроків учні мали можливість набути мовленнєву компетентність. При проведенні моніторингу ефективності формування мовленнєвої компетентності молодших школярів на уроках української мови  виділено чотири рівні сформованості.

 

Висновки

    Мова – невичерпне джерело розумового розвитку дитини, скарбниця всіх знань. К.Ушинський образно назвав рідну мову народним педагогом, наставником і вихователем. Слово виховує, навчає і розвиває дитину. Під впливом мови вдосконалюються її почуття, збагачуються знання про навколишній світ. Тому мову треба вчити постійно, а формування мовленнєвої компетентності особистості - тривалий процес.

     Підсумовуючи вище сказане, можна зазначити, що головним екзаменатором  наших учнів буде життя. Наскільки вони будуть адаптовані до соціального середовища, здатними відчувати красу слова, володіти навичками зв’язного мовлення, вміти висловити свої думки, залежить насамперед від того, якою мірою в них будуть сформовані ключові компетентності, зокрема мовленнєва.

 Рекомендації

  Формування мовленнєвої компетентності ґрунтується на таких принципах, як гуманізація, демократизація навчально - виховного процесу, заміна авторитарної педагогіки педагогікою толерантності, і тому важливо, щоб зі стін школи виходили люди самодостатні, підготовлені до свідомої та ефективної життєдіяльності, брали на себе відповідальність і були активно діяльними в сучасному світі.

Для досягнення цієї мети необхідно:

1.Створювати сприятливий мікроклімат на уроці для співпраці.

2. Обумовлювати мотивацію навчання, як передумову успішного уроку.

3. Створювати ситуацію успіху.

4. Реалізовувати особистісний підхід у навчально – виховному процесі.

5. 6.Більше застосовувати вправ, що спонукають учнів до творчої роботи, учать висловлювати власну точку зору.

7.Упроваджувати сучасні інтерактивні технології, тому що розвинену мовленнєву особистість виховує лише вчитель, який володіє мовленнєвою компетентністю на високому рівні.

 Урок української мови Слова, що є назвами предметів, називаються іменниками і

Література:

1.Навчальні програми для загальноосвітніх навчальних закладів із навчанням українською мовою. Київ. Видавничий дім «Освіта».2012.С.21-23, 29 -31.

1.Варзацька Л.О. Активізація мовленнєвої діяльності учнів. Початкова школа.-2001. - №2. С.23 – 28.

2.Розвиток мовленнєвих компетенцій молодших школярів. Укладач В.В.Горіянова.- Херсон: РІПО, 2008. -22с.

3.Формування мовленнєвої компетентності у дітей - доступний з

WWW.revolution.allbest.ru.pedaqoqics/ 000044530.html

4.О.М.Можаєва. Формування і розвиток основних компетентностей особистості в початковій школі. Початкове навчання та виховання. №32. С.4 -9.

5.В.І.Садкіна.Золота педагогічна скарбниця. Цікава педагогічна ідея. Видавнича група»Основа».Харків,2010.

6.О.В.Дідик. Компетентісно – орієнтоване навчання  у процесі формування мовленнєвої особистості школяра. Харків. Видавнича група «Основа».2010.

С .57 – 61.

7.Формування ключових і предметних компетентностей молодших школярів: дидактика – методичні аспекти. Дайджест 2. С.89 -95.

8. Інтерактивні технології навчання в початкових класах.

   Упорядник І.Дівакова. Тернопіль.Мандрівець.2012. С.34 – 56.

9.О.Я.Савченко. Виховний потенціал початкової освіти.Київ.2009.

С.166 -168.

 

docx
Додано
31 серпня
Переглядів
365
Оцінка розробки
Відгуки відсутні
Безкоштовний сертифікат
про публікацію авторської розробки
Щоб отримати, додайте розробку

Додати розробку