«Методичні матеріали щодо вивчення тем «Птахи нашого краю», «Тваринний світ нашого краю» відповідно навчальних програм гуртків початкового та основного рівнів еколого-натуралістичн

 

 

 

 

 

 

 

Комунальний позашкільний навчальний заклад

«Станція юних натуралістів» міста Павлограда

 

 

 

 

 

 

 

 

Назва роботи

«Методичні матеріали щодо вивчення тем «Птахи нашого краю», «Тваринний світ нашого краю» відповідно навчальних програм гуртків початкового та основного рівнів еколого-натуралістичного спрямування»

 

 

Виконавець:

Мамотенко Юлія Олександрівна,

заступник директора з НВР

КПНЗ «СЮН» м. Павлограда

 

 

 

 

 

 

 

 

Павлоград

2020

 

 

 

 

ВСТУП

Згідно національної програми  виховання  «Основні орієнтири виховання учнів 1 – 11 класів загальноосвітніх навчальних закладів України», сучасний зміст виховання в Україні – це науково обґрунтована система загальнокультурних і національних цінностей та відповідна сукупність соціально значущих якостей особистості, що характеризують її ставлення до суспільства і держави, інших людей, природи, мистецтва, самої себе. Виховання здійснюють для ідентифікації вихованця із загально визначеними цінностями і якостями. Система цінностей і якостей особистості розвивається і виявляється через її власні ставлення. Частиною цінностей є – ЦІННІСНЕ СТАВЛЕННЯ ДО ПРИРОДИ. Воно формується у процесі екологічного виховання і виявляється у таких ознаках:

• усвідомленні функцій природи в житті людини та її самоцінності;
• почутті особистої причетності до збереження природних багатств, відповідальності за них;
•  здатності особистості гармонійно співіснувати з природою;
• поводитися компетентно, екологічно безпечно;
•  критичній оцінці споживацько-утилітарного ставлення до природи, яке призводить до порушення природної рівноваги, появи екологічної кризи;
• вмінні протистояти проявам такого ставлення доступними способами;
• активній участі у практичних природоохоронних заходах: здійсненні природоохоронної діяльності з власної ініціативи;
• посильному екологічному просвітництві.

Ціннісне ставлення до природи і сформована на його основі екологічна культура є обов'язковою умовою сталого розвитку суспільства, узгодження економічних, екологічних і соціальних чинників розвитку.

Суть формування ціннісного ставлення сучасних школярів до природи.

Охорона природи – це система науково обґрунтованих заходів, спрямованих на збереження, раціональне використання і відтворення природних багатств країни. Турбота про охорону природи – насамперед піклування про людину, про її цікаве, змістовне життя, повноцінний відпочинок.  Від успішного здійснення екологічної освіти, формування нового екологічного мислення великою мірою залежить майбутній стан природного середовища. Що являє собою екологічне виховання і навчання?

Екологічне виховання – це психолого-педагогічний процес, спрямований на засвоєння людиною наукових основ природокористування, формування відповідних переконань і практичних навичок, формування певних ціннісних орієнтацій, активної життєвої позиції в галузі охорони природи. Із викладеного вище випливає, що екологічна освіта й виховання покликані забезпечити підростаюче покоління науковими знаннями про взаємозв’язок природи і суспільства, допомогти зрозуміти багатогранне значення природи для суспільства в цілому і кожної людини зокрема. Мета екологічного виховання – формування відповідального відношення до навколишнього  середовища, що будується на базі екологічної свідомості. Це припускає дотримання моральних і правових принципів природокористування, активну діяльність по вивченню та охороні природи своєї місцевості.

Мета екологічного виховання досягається в міру вирішення в єдності наступних задач:

• освітніх – формування системи знань про екологічні проблеми сучасності і шляхи їхнього дозволу;
• виховних – формування мотивів, потреб і звичок екологічно доцільного поводження і діяльності, здорового способу життя;
• розвивальних:

• розвиток системи інтелектуальних і практичних умінь по вивченню, оцінці стану і поліпшенню навколишнього середовища своєї місцевості;
• розвиток прагнення до активної діяльності по охороні навколишнього середовища: інтелектуального (здатності до аналізу екологічних ситуацій), емоційного (відношення до природи як до універсальної цінності), морального (волі і наполегливості, відповідальності).

Для  успішного  формування екологічної культури учнів велике значення має робота, що проводиться в цьому напрямі в школі. 

Виховання дитини розпочинається зі створення для неї виховного середовища. Саме виховного, тобто такого, що цілеспрямовано   й позитивно впливає на процес розвитку особистості.

Засоби екологічного виховання.

Гра – найбільш природна і водночас провідна форма дитячої діяльності, що глибоко торкається емоційної сфери, активізує емпатичні переживання, закріплює моральну мотивацію, містить широкі можливості для вправляння в моральній поведінці і вчинках у природному оточенні. Суть гри  зводиться до спроможності не лише відображати світ, а й перетворювати його. Враховуючи значення ігрової діяльності у формуванні школяра, вчитель має спробувати екологізувати ігрову діяльність, тобто збагатити її екологічним змістом. Виховний ефект досягається при найбільшому наближенні сюжету гри до завдань екологічного виховання, у реальних умовах до зразків поведінки. Я вибираю найпереконливіші факти для сюжету гри, використовую при цьому різноманітні прийоми: пояснення, допомогу, заохочення, зацікавлення, оцінку дій тощо.

Дидактична гра як засіб екологічного виховання.

Проведення словесно-дидактичних ігор сприяє формуванню в дітей екологічних уявлень, їх систематизації («Хто і що робить із дерева», «Що роблять із тканини», «Дерево-кущ», «Дізнаємось, звідки з'явилися плаття і костюми»), уточненню знань про взаємозв'язки між об'єктами природи («Хто краще запам'ятав», «Що виростили люди», «Птахи на годівниці», «Птахи в природі»), відповідальному ставленню до природи, формуванню вміння екологічно правильно вибирати форму поведінки у ставленні до живих істот («Вибери правильну дорогу», «Відгадай правило», «Треба – не можна»).

З метою збагачення естетичних вражень дітей можна використовувати  ігрові завдання, тренінги: «Букет осінніх квітів», «Моє дерево», «Музей природи», «Пташина розмова», «Звуки лісу», словесно-логічні завдання, проблемні ситуації. Всі вони виступають як засоби екологічного виховання дітей. Можна використовувати екологічні заходи “Шануймо природу усюди й завжди”, екскурсії в природу  “Краєвиди рідного міста, його рослинний та тваринний світ”, участь у різноманітних акціях “Збережемо первоцвіти”, “Замість ялинки – зимовий букет”, виховні заходи «Мужність і біль Чорнобиля», тижні безпеки життєдіяльності, участь у конкурсах-проектів “Земля – наш спільний дім”, в різноманітних операціях “Жолудь, калина, горобина”, у конкурсах малюнків, плакатів, виробів з природного матеріалу тощо.

   Дана методична робота містить методичні матеріали щодо вивчення тем «Птахи нашого краю», «Тваринний світ нашого краю» відповідно навчальних програм гуртків початкового та основного рівнів еколого-натуралістичного спрямування», які також можуть бути використані класними керівниками 1-7 класів для проведення виховних годин відповідної тематики.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Інформаційний матеріал «Допоможемо птахам взимку»

 

Птахам дуже важко знайти собі корм під снігом та льодом, погодні умови не залишають шансу нашим пернатим друзям.

Закликаємо всіх небайдужих  організувати на шкільних подвір’ях, мікрорайонах і дворах їдальні для зимуючих птахів та організовано приносити їжу до них. Процес травлення в птахів відбувається швидко й енергійно, а тому вони постійно потребують їжі. Не полінуйтеся підкинути пернатим зимувальникам корму, щоб полегшити їх існування впродовж холодної зими

Зима складний період в житті птахів. Дехто відлітає у теплі та багаті кормом краї, а ті, які залишилися зимувати потребують найбільшої допомоги.

У холодну пору року перед зимуючими птахами постає питання: як прогодуватися? Доступної  їжі стає значно менше, але потреба в ній зростає. Іноді природний корм стає практично недоступним, тому багато птахів не можуть пережити зиму і гинуть. І тільки люди можуть допомогти птахам. Наприклад, коли нічна температура падає до -10 градусів і нижче, синички за ніч втрачають 10 %  власної ваги. Голодні, ослаблі птахи швидко замерзають. А ось ситій птиці і мороз не страшний. От і летять птахи ближче до житла людини.

Пропонуємо кілька простих ідей та схем для виготовлення годівничок, яким не страшні негоди, буревії та снігові замети.

Годівниця з желатину

Таку годівницю можна виготовити з різних злакових і желатину. Для цього вам знадобитися желатин, який потрібно розчинити на водяній бані, насипати в нього зерно, щоб вийшла густа маса, розкласти по формах (наприклад, невеликі форми для випічки), не забувши покласти туди і нитки, за які можна буде підвісити годівницю до дерева, і поставити в холодильник для застигання.

 

Якщо вдома не виявилося форм для випічки, можна залити желатин із зернами в кавові чашки і повісити їх на дерево.
 

Годівниця - гірлянда

Для втілення цієї ідеї потрібно нанизати на ворсисту шнурівку або дріт горішки, сухофрукти, бублики, сухарики. Набір інгредієнтів залежить виключно від вашої фантазії і бюджету. Можна також купити злакові сніданки (у вигляді кілець), які слід нанизати на дріт, вигнутий у формі кола, серця або зірки.

 

Годівниця з льоду

Головною умовою "довгого життя" такої годівниці є постійна мінусова температура. В іншому разі птахам не вистачить часу поласувати смаколиками з вашої "їдальні".

Відрізаємо низ пластикової пляшки, це буде основа для нашої майбутньої годівниці. Звичайно, можна зробити годівниці і меншого розміру - вони будуть легше по вазі і можна буде без зусиль закріпити їх на гілках дерев. Заливаємо дно пляшки водою і кладемо гілки, ягоди, насіння. Укладайте гілочки по колу так, щоб між голками залишалося вільне місце, куди буде засипатися корм. У центр встановлюємо ємність меншого діаметру, щоб майбутня годівниця мала форму кільця. Засипаємо в маленьку ємність щось важке, щоб вона не піднімалася, далі основну форму заливаємо водою. Щоб годівницю можна було повісити, необхідно заздалегідь продумати спосіб кріплення. Можна використовувати товсті нитки (наприклад, мотузку), кінці яких занурити у воду - вони замерзнуть і надійно утримають вагу годівниці. Ставимо ємність на ніч у морозильну камеру, після чого знімаємо пластикові ємності. Годівниця готова.

До виготовлення "їдалень" для птахів можна підійти креативно, але варто пам’ятати, що годівниця обов'язково повинна мати дах, інакше корм може бути засипаний снігом або залитий дощем і стати непридатним для використання. Ще однією умовою вдалої годівниці є розмір вхідного отвору. Він повинен бути настільки широким, щоб пташка могла спокійно проникнути всередину годівниці і безперешкодно залишити її.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Найкращим кормом для птахів є звичайне соняшникове насіння, але пам’ятайте, воно має бути не смаженим. Дрібним птахам, що мають маленький дзьоб, важкувато добути ядро зі шкаралупи, тому радимо дещо потовкти насіння. Крім того, годівнички можна наповнювати просом, подрібненим кукурудзяним зерном.

Не варто годувати  птахів гречаними, пшеничними, ячмінними крупами в сирому вигляді, а також рисом і пшоном. Два останні види круп розбухатимуть у шлунках птахів і завдаватимуть їм додаткових неприємностей  у холоди. Також не варто загодовувати птахів хлібом. Оскільки хліб для голодного птаха, як попкорн для голодної людини — швидко наповнює пустий шлунок, але не має поживної цінності для птахів. Більш поживними є зачерствілий торт чи тістечка, крихти з печива, залишки від іншої випічки, які багаті на жири. Залишки відвареного рису чи макаронів, а також тіста, яке залишилося від випічки, багаті на крохмаль, тому добре підтримають тонус пернатих узимку. Викладайте на пташиний стіл шматки сала, обрізки з м’яса, які вабитимуть синичок і дятлів, а також сойок. Пам’ятайте, що ці продукти повинні бути несолоними (повністю без солі)

І пам’ятайте “Страшна зима птахам голодом, а не холодом”

“Коли птаха сита – їй тепло під пухом і пір’ям”

Ми переконані, що завдяки небайдужим жителям, навесні наше рідне місто Павлоград  зацвіте весняним цвітом, заспіває пташиним співом, а ми з задоволенням будемо цим милуватися!

 

 

Інформаційний матеріал "Зустріч пернатих друзів"

Пташиний світ Дніпропетровщини також досить різноманітний. Він нараховує 188 видів. З усіх видів птахів нашого регіону 23 занесено до Червоної книги України, 13 до Європейського червоного списку. Це, скажімо, лелека чорний, журавель сірий, скопа, орел-карлик, шуліка чорний, лунь польовий, лунь лучний, канюк степовий, орлан-білохвіст, журавель сірий, сова болотяна, совка, сорокопуд сірий та інші.

Неоціненну користь приносять птахи людині. Вчені підрахували, що на 1 кв. км птахи знищують не менше 25 кг комах. 
До того ж вони досить спритні і діяльні. Пара синиць може «обробити» за день близько 40 яблунь, збираючи з них шкідників. 
Але птахи знищують комах вибірково. Дятли звичайно віддають перевагу короїдам, сіра мухоловка – летючим комахам, переважно мухам, іволга годується, головним чином, волохатою гусінню. Є також види, які не особливо розбірливі в їжі, з комахоїдних – це шпаки а також воронові.
Птахи знищують не тільки шкідливих комах, але й багато шкідливих гризунів, які часто завдають суттєвих збитків урожаю сільськогосподарських культур. Сови та більшість денних хижих птахів з’їдають величезну кількість мишей-полівок та інших гризунів.

Птахи також сприяють розселенню дерев та кущів. Наприклад, сойка годується не тільки комахами та гризунами, восени вона збирає про запас жолуді, розносячи їх по лісу, ховаючи біля пнів, під листям та в інших місцях. 
Багато птахів (шпаки, дрозди, сірі куріпки, тетереви) восени та взимку годуються переважно ягодами горобини, калини, терену, малини, бузини, насіння яких розносяться на значні відстані.

До всього, птахи створюють необхідний ланцюг в ряді живих істот, встановлюють рівновагу у боротьбі за існування у тваринному світі.
Тож ми закликаємо громадян бути самосвідомими та дбати про збереження та охорону тваринного світу, зокрема орнітофауни та взагалі навколишнього природного середовища нашого мальовничого краю.

 

 

 

Каталог орнітофауни мікрорайону

Станції юних натуралістів м. Павлограда

Горлиця звичайна (лат. Streptopelia turtur) — вид птахів з родини голубових (Columbidae). В Україні гніздовий, перелітний птах.

У багатьох культурах вважається символом щастя.

          Опис

Стрункий птах розміром 26—29 см і масою близько 300 грам. Верхня сторона забарвлена в червоно-коричневий і чорний колір. З боків вона чорно-біла, а нижня сторона біла, груди забарвлені в червоний відтінок. Самці і самки виглядають однаково. Звук, що видається звичайною горлицею, звучить як «турре-турре»

Поширення

Цей перелітний птах з травня по вересень зустрічається в листяних лісах і парках майже по всій Європі, за винятком Скандинавії та Ірландії. Зиму звичайна горлиця проводить на південь від Сахари.

Харчування

Звичайна горлиця харчується насінням і частинами рослин. Їжу вона шукає на полях та інших відкритих просторах.

Розмноження

Період спаровування і висиджування яєць триває від травня до серпня. Самка відкладає в заховане в кущах або на деревах гніздо по два білих яйця. Гніздо споруджується з дрібних гілочок і листя. Насиджування яєць триває близько 18 днів. Пташенята, що вилупилися, вже через кілька днів починають літати. Вони забарвлені в сіро-коричневий колір і ще не мають чорно-білого візерунка на шиї.

 

Горобець хатній (Passer domesticus) — найпоширеніший вид роду горобців (Passer), родини горобцевих (Passeridae). Це один із найвідоміших птахів, що живуть по сусідству із житлом людини (звідси його видова назва «хатній»). Добре пізнаваний як за зовнішнім виглядом, так і за характерним цвіріньканням

Зовнішній вигляд

Довжина тіла 16 см, маса 23—35 г.

Загальне забарвлення оперення — зверху коричнювато-бура, іржавого кольору із чорними плямами, знизу білувата або сіра. Щоки білі, вушна область блідо-сіра. Крила з жовтувато-білою поперечною смугою.

Самець відрізняється від самки наявністю великої чорної плями, що охоплює підборіддя, горло, зоб і верхню частину грудей, а також темно-сірим (а не темно-бурим) верхом голови. У самки голова й горло сірі, а над оком є бліда сіро-жовта смуга.

Ареал

Раніше область проживання домового горобця обмежувалася Північною Європою. Згодом область розповсюдження поширилася на Європу і Азію (за виключенням Арктики, північно-східних, південно-східних і центральних районів Азії), а також в Північну і Східну Африку, Сенегал, Малаів Яву.

Починаючи з XX ст. був завезений в різні країни, широко там розселився і в даний час, окрім вказаних вище місць, мешкає також в Південній Африці, Австралії, Новій Зеландії, Північній і Південній Америці та на багатьох островах.

Майже повсюдно є осілим птахом, лише з найпівнічніших частин ареалу на зиму відкочовує на південь (до 1000 км), а з Середньої Азії відлітає в Передню Азію і Індію. Мігруючи за житлом людини, проник далеко на північ в невластиву для нього зону лісотундри і навіть тундри — до Мурманської області, гирла Печори, півночі Якутії.

Спосіб життя горобця

Хатній горобець — супутник людини

Горобці зазвичай рідко беруть корм з руки людини

Будучи синантропним видом — постійним співмешканцем людини, хатній горобець добре пристосований до життя в умовах, що змінюються під впливом господарської діяльності людини.

Широкому розповсюдженню горобця на північ і на південь услід за розширенням посівів зернових сприяє його висока плодючість. Горобець хатній веде осілий спосіб життя, чому сприяють умови для гніздування і рясний корм в поселеннях людини.

Живлення

Харчується в основному рослинною їжею, лише навесні частково комахами, якими також вигодовує пташенят.

 

У раціон горобця входять насіння сільськогосподарських культур, відходи різних продуктів, які він підбирає в поселеннях людини, хлібні злаки на полях, ягоди вишні, смородина, виноград в садах, навесні пуп'янки квітів. За відсутності поблизу полів вилітає харчуватися на луги, узлісся і в степи, де збирає насіння дикорослих трав і комах.

 

Грак  (Corvus frugilegus)

Середовище існування

Ареал грака простягається Євразією від Скандинавії на схід до узбережжя Тихого океану. В Україні трапляється як гніздовий або зимуючий вид на всіх території України, крім гір. Грак - типовий мешканець культурного ландшафту. Найбільш охоче селиться в старих парках і лісопарках, в невеликих гаях, придорожніх лісосмугах, нерідко - на прилеглих до населених пунктів узліссях лісу, на окремих групах дерев і навіть на вуличних насадженнях. У населених пунктах біля старих доріг на деревах часто можна натрапити на «граківники» - колоніальні поселення, які містять від декількох десятків до багатьох сотень гнізд, які використовуються протягом багатьох років. Граки тяжіють до панівних за висотою дерев, що ростуть на підвищеннях. Надає перевагу старим розлогим деревам, але не уникає і середньовікових насаджень.

Довжина тіла – 44 – 46 см

Розмах крил – 81 – 99 см

Вага – 330 – 600 г

 Досить великий птах компактної статури, при цьому витягнутої форми. Оперення грака блискуче-чорне, з фіолетовим відливом. Дзьоб загострений, у його основі шкіра у дорослих птахів гола, але у молодих оперена, що відрізняє його від крука та чорної ворони. Статевий диморфізм відсутній.

Спосіб життя

Грак є суспільним птахом, все життя проводить у товаристві собі подібних, іноді складаючи численні (сотні птахів) групи. Політ важкий, з ледачими помахами крил, але буває маневровий, часто ширяючий. Здобуває поживу переважно на землі, відшукуючи безхребетних, в основному черв'яків і комах, частини рослин, насіння, дрібних хребетних, падло, харчові покидьки, місцями фрукти, насіння хвойних, волоські горіхи, жолуді. Граки разом з іншими представниками родини воронових наділені високими розумові здібностями, вищими не тільки за інших птахів, а й за більшість тварин. Численні спостереження доводять, що граки керуються не тільки інстинктами, а й інтелектом. Розум птахи виявляють у розумінні деяких фізичних процесів та умінні рахувати кількість речей. Так, в одному з досліджень граки не могли дістатится до хробака, який плавав у вузькій високій склянці з водою. Її неможливо було перекинути, тому птахи здогадалися кидати камінці у склянку. Граки швидко зрозуміли, що чим більші камінці будуть у воді, тим швидше підійметься її рівень.

Розмноження

Гнізда граки найчастіше мостять в верхівкових розвилках крони або на бічних гілках на значній (до 15-20 м) висоті, крім випадків, коли під гніздування зайняті низькорослі деревостани. Порода дерев, зазвичай, не грає істотної ролі при виборі місця гніздування. Колонії бувають дуже щільними, особливо за браком придатних дерев. Буває, що на одному дереві розташовується до декількох десятків гнізд, і тоді деякі з них, тісно з'єднуючись краями, утворюють громіздкі споруди химерної форми. На більш-менш великих лісових ділянках колонії розосереджені і нерідко займають значну площу. Крім того, відомі рідкісні випадки поселення граків в незвичайних місцях, наприклад на металевих опорах ліній електропередач. Гнізда досить масивні, споруджуються із сухих деревних гілок і сучків та використовуються протягом декількох років, у зв'язку з чим регулярно добудовуються і з кожним роком збільшуються. (Якщо гніздо з якоїсь причини не займається, будівельний матеріал швидко розтягується птахами для спорудження нових гнізд.) Глибокий лоток рясно вистилається сухою травою, мохом, ликом, шерстю, пір'ям, нерідко серед цього матеріалу трапляються нитки, конопать, дрібні ганчірки, обривки паперу, тощо.

У кладці зазвичай 3-5, рідше 6 яєць. Забарвлення та розміри їх бувають дуже схожі з яйцями сірої ворони, але частіше вони трохи дрібніше і відрізняються буро-жовтим відтінком. До гніздування птах береться рано - в першій декаді квітня, причому свіжі (пізні і повторні) кладки можна виявити до середини травня. У центрі колонії кладки з'являються дещо раніше, ніж на периферії. У році один виводок. Насиджує самка протягом 16-18 діб. Виліт граченят відбувається через 30 днів. Вилітають на початку травня і в першій половині червня.

Охорона

Попри поширені негативні стереотипи, грак відіграє важливу роль в екосистемах, слугуючи природним регулятором надлишкової чисельності гризунів та комах. Гнізда граків для виведення власних пташенят використовують малі хижі птахи. Грак перебуває під захистом Бернської конвенції, що передбачає сувору заборону руйнування його гнізд, знищення кладок та пташенят

 

Дрозд – горобинник

 

Зовнішність горобинника відрізняється від вигляду інших дроздових. Довжина його тіла досягає 30 см, а вага – 130 грамів, розмах крил – до 45 см. Цікавий окрас птиці: спина і плечі горобинника мають коричневий колір (деякі зауважують, що це нагадує накинуту мантію), голова і спинка горобинника сизо-сірі, а сам хвіст темний, здалеку навіть чорний. Груди дрозда жовтувато-бура, на ній розкидані цятки. Забарвлення самок не сильно відрізняється від кольору тіла самців. Мантія на спині у них трохи блідіше, і плями на грудях не такі яскраві. Сильних сезонних змін у зовнішньому вигляді птахів не спостерігається. Навесні пір'я і плями на грудях стають більш яскравими, ніж в інші сезони. Дзьоб навесні має жовтуватий колір, а до настання осені трохи буріє.

Дрозд горобинник голос має не дуже приємний. В момент переляку або подразнення він нагадує тріск і клекіт. Пісня горобинника теж не надто приємна для вуха (на відміну від чудового співу звичайних дроздов). Співають ці птахи нечасто, зазвичай роблячи це «між іншим», нальоту. Сигнал, схожий на «грі-грі-грі», означає скликання дроздів в одному місці.

Гніздування

Дрозд горобинник влаштовує для себе і своєї пари досить масивні гнізда. Вони розташовуються недалеко від землі (зазвичай не вище 35 метра), і можуть бути влаштовані в розвилці між деревом, на його похилій поверхні, між стовбуром і бічною гілкою. Плете гніздо безпосередньо самка, самець ж лише літає за будівельними матеріалами. Зовнішня частина гнізда складається з гілочок і засохлої трави, а бруд є своєрідним цементом, що стримує будівництво. Всередині самочка штукатурить свій будинок мокрою землею, а потім дбайливо встеляє м'якою травою чи листям.

Яйця дрозд горобинник відкладає в кінці квітня. У кладці частіше всього 5 чи 6 яєць, мають блідо-зелений або сіро-блакитний забарвлення в цяточку. Близько двох тижнів висиджують самки пташенят у своєму затишному гніздечку. Після появи на світ вони ще близько двох тижнів знаходяться в гнізді під чуйним наглядом батьків. Якщо раптово налякати пташенят, які вже досить підросли, вони можуть просто вистрибнути з гнізда і сховатися в найближчих кущах. Батьки знаходять і повертають у гніздо таких «стрибунів». Найчастіше горобинники кубляться колоніями, рідко зустрінеш пари, які люблять усамітнення. Колонія складається з кількох десятків жител. Іноді гнізда розташовані близько один до одного, але частіше все ж між ними зберігається дистанція, рівна кільком метрам.

Характер птиці

В Європі горобинника прозвали чуйним дроздом, і це неспроста. Птах - справжній холерик за типу темпераменту. Вона відрізняється зайвою крикливістю і мутешливістю. Якщо самку потурбувати під час висиджування яєць, вона в люті накинутися на ворога, пирскаючи послідом. Хижих птахів дрозди переслідують, що часто стає причиною розорення гнізд. Хитромудрі ворони поділяються на угруповання, і поки одні грають в «догонялки» з дроздами, інші спокійно викрадають яйця з порожніх гнізд. Коли дрозд горобинник чимось стурбований, він завжди задирає хвіст догори. Цим він попереджає, що знаходяться поруч птахів про готовність вступити в бійку. Під час співу хвіст розслаблений, але в будь-яку хвилину готовий злетіти вгору.

Годування дрозда

Птахи дрозди, горобинники, влітку харчуються різноманітно. Їх Основу щоденного раціону складають дощові черв'яки, комахи, павуки і молюски. Коли дозрівають ягоди, дрозди із задоволенням ласують ними, особливо виділяючи горобину. У роки, коли ягід на деревах і кущах особливо багато, горобинники навіть залишаються на зимівлю в Україні. Дрозд горобинник взимку також може харчуватися калиною, обліпихою. Коли наприкінці зими вже не залишається ягід, дрозд живиться водними безхребетними, яких знаходить на незамерзаючих джерелах, перекатах.

 

Дя́тел звича́йний, або дя́тел вели́кий строка́тий (Dendrocopos major) —  птах досить великого розміру; один із найвідоміших представників родини Дятлових. Населяє найрізноманітніші лісові ландшафти Палеарктики від Канарських островів і північно-західної Африки на заході до Камчатки і Японських островів на сході, причому майже скрізь є звичайним, численним видом. Нерідко селиться в межах населених пунктів — у старих садах, парках, на кладовищах. Як правило, веде осілий спосіб життя і лише на північній межі ареалу в несприятливі роки здійснює масові кочівлі-інвазії в сусідні регіони.

Дятел відіграє важливу роль в екосистемах лісу, забезпечуючи дуплами дрібних птахів, таких як синиці і мухоловки Крім того, він у великій кількості поїдає лісових шкідників: попелиць, гусінь метеликів і комах, які живляться деревиною — вусачів, златок, короїдів, мурах тощо. Якщо навесні та влітку основу раціону складають тваринні корми, то восени і взимку птах переходить на рослинну їжу. У хвойних лісах його основним кормом є насіння сосни, ялини і модрини. Для довбання шишок використовується «кузня» — розгалуження гілок, щілина в корі або отвір, зроблений дятлом, у який вставляється шишка. У південних листяних лісах дятли споживають горіхи та плоди кісточкових дерев.

Сезон розмноження триває з кінця березня по червень. Будівництву гнізда передує галаслива, демонстративна поведінка птахів, супроводжувана криками, стукотом і шлюбними іграми. У кладці зазвичай 5—7 блискучих білих яєць. Висиджують по черзі обидва птахи, близько двох тижнів. Пташенят спочатку не чутно, але ближче до вильоту вони стають галасливими і висовуються з гнізда. Виліт молодих відбувається, як правило, у червні, у віці близько 3 тижнів.

Самець з червоною перев'яззю на потилиці

Розміром з чорного дрозда. Довжина тіла становить 22—27 см, розмах крил — 42—47 см, вага складає 60—100 г.

У забарвленні переважають чорні й білі тони, які в поєднанні з яскраво-червоним (у окремих підвидів — рожевим) підхвістям надають птахові строкатого вигляду. Верх голови, спина і надхвістя чорні з синюватим блиском. Лоб, щоки, плечі бурувато-білі. Черево залежно від району проживання може бути світлішим або темнішим, мінячись від чисто білого до бурого або майже шоколадного. На плечах розташовані великі білі поля, між якими проходить чорна спинна смуга. Махові пера чорні з широкими білими плямами, які на складеному крилі утворюють п'ять поперечних світлих смуг. Хвіст чорний, за винятком двох крайніх стернових пір'їн, які білого кольору. Райдужна оболонка ока коричнева або червона, дзьоб свинцево-чорний, лапи темно-бурі. Від основи дзьоба до бічної частини шиї, а потім убік до чорного зашийку тягнуться добре помітні чорні смуги — «вуса», які облямовують білі щоки

Самець відрізняється від самиці червоною поперечною смугою на потилиці. У молодих птахів незалежно від статі тім'я червоне з чорними поздовжніми штрихами. Інших відмінностей в забарвленні оперення молоді не мають. Хвіст середньої довжини, загострений і дуже жорсткий, тому що служить головним чином опорою при лазінні по стовбуру дерева. Дятел добре і швидко літає, проте у всіх випадках віддає перевагу лазінню по стовбуру, користуючись крилами лише для перельоту на сусіднє дерево

Стукіт звичайного дятла короткий, зі швидким затиханням

Досить галасливий птах. Його голос можна почути в будь-який час року з різних причин: шлюбне збудження, територіальна суперечка, переляк або демонстрація гнізда. Вокалізація самців і самиць не відрізняється, хоча самці в цілому кричать частіше й інтенсивніше. Найчастіше можна почути різке й уривчасте «кік» із деякими модифікаціями. Часом схвильований птах видає цей звук швидко кілька разів, у результаті чого він перетворюється на стрекотливе «кі-кі-кі …» або «кр-кр-кр …». З середини січня до кінця червня, а також іноді у вересні крики часто супроводжує «барабанний дріб», що являє собою своєрідну трель від вібрації сухого сучка під швидкими ударами дзьоба. Ця трель також є важливим засобом спілкування між птахами. Дріб у великого дятла дуже короткий, триває близько 0,6 секунди і складається з 12-13 ударів, які зливаються в єдиний звук, окремі удари практично нерозрізнювані.

Поширення

Одне з улюблених місць перебування великого строкатого дятла — сосновий бір

В Україні гніздиться на південь до широти міста Дніпра, а також у гірському Криму.

 Місця проживання

У виборі місць мешкання надзвичайно пластичний, пристосовується до будь-яких біотопів, в яких є дерева — від північної тайги до невеликих лісистих острівців, садів і парків. Тим не менш, щільність розселення не скрізь однакова; в різних регіонах птахи можуть віддавати перевагу тим чи іншим типам лісу.

Розмноження

Традиційно вважається моногамним птахом. Більшість птахів приступає до розмноження в кінці першого року життя. Частина пар після закінчення сезону розмноження тримається разом до наступної весни, інша розпадається, зимує на різних ділянках лісу і на наступний рік нерідко утворює пару знову. Незважаючи на різні кліматичні умови, терміни гніздування не сильно відрізняються між північними і південними популяціями: часовий проміжок між початком кладки яєць в Африці та в Скандинавії становить близько двох тижнів.

З утворенням пари дятли стають агресивними до інших птахів, особливо токуючих. На кордоні ділянки, розмір якої залежить від щільності поселення, часто трапляються сутички із сусідами. Дерево для гнізда обирає самець. Воно, як правило, має м'яку, але не гнилу деревину — це може бути осика, рідше вільха, ще рідше береза, дуб, липа, сосна, модрина. Зрідка замість дерева птахи вибирають телеграфний стовп або іншу дерев'яну споруду.

Живлення

Вибір кормів найрізноманітніший залежно від сезону з ухилом у бік тваринної або рослинної їжі. Самці і самки здобувають її на різних територіях, часто навіть у різних типах лісу.

Навесні та влітку дятли у великих кількостях поїдають усіляких комах та їхніх личинок: жуків, у тому числі тих, які харчуються деревиною (вусачів, короїдів, златок, рогачів, листоїдів, сонечок, довгоносиків, турунів), гусениць та імаго метеликів, у тому числі мохнатих (червиць, зубниць, хвилянок, п'ядунів, коконопрядів, жилкуватих біланів), рогохвостів, попелиць, кокцид[8]. Чималу частку раціону складають мурахи: лазіуси, форміка, мурахи-шашелі й доліходеруси в шлунках деяких дятлів орнітологи знаходили по 300—500 особин цих комах. Зрідка вживають в їжу ракоподібних і молюсків. У холодну пору року дятлів нерідко можна спостерігати біля житла людини, де вони відвідують пташині годівниці або видобувають залишки харчів (сир, ковбасу тощо) на смітниках.

Особливості дятла

Великий строкатий дятел — досить помітний і галасливий птах, частіше за інших дятлів селиться біля людини і при нагоді годується непридатними харчовими залишками. Як правило, він проводить час наодинці; навіть під час висиджування і виведення пташенят самці і самки часто добувають їжу на різних кінцях загальної території.

Дятел і людина

На більшій частині ареалу великий строкатий дятел вважається фоновим видом — звичайним, численним птахом, який часто вибирає місця поруч з житлом людини і деколи поводиться демонстративно. Тим не менш, на відміну від зеленого і чорного дятлів, його назва в європейських мовах була остаточно сформульована відносно недавно. В античних джерелах лише згадувалося загальну назву «дятел» безвідносно до будь-якого виду. Так, у міфах про засновників Риму Ромула і Рема дятел допомагав вовчиці вигодувати кинутих у лісі дітей, приносячи їм фрукти та лісові ягоди, і охороняв священні для римлян дерева. Відомий британський орнітолог і фольклорист Едвард Армстронг (Edward A. Armstrong) на підставі вивчення різних міфів і легенд зробив висновок, що в Європі за часів неоліту, коли більша частина території була покрита лісами, існував культ дятла. Згідно з повір'ям, птах викликав дощ і символізував родючість

 

Горихвістка звичайна (Phoenicurus phoenicurus) — вид птахів із роду горихвістка (Phoenicurus) родини мухоловкових (раніше разом з іншими її родами включався до родини дроздових) ряду горобцеподібних. Розмір — 10—15 см, забарвлення яскраве. В Україні — гніздовий перелітний птах.

Систематика

Має два підвиди. Phoenicurus p. phoenicurus можна знайти по всій Європі аж до Сибіру. На південному сході підвид P. p. samamisicus можна знайти від Кримського півострова, Туреччини, Середнього Сходу і до Центральної Азії. Цей підвид трохи менший за P. p. phoenicurus і дорослі самці мають біле опорне (махове) оперення, таким чином утворюючи білувате крило — схоже на крило горихвістки чорної і Phoenicurus auroreus. Підвид широко розповсюджений у Туреччині і на Балканському півострові.

Екологія

Цей перелітний птах влітку перебуває в Європі та Західній Азії (на захід від Байкалу), північно-західній Африці в Марокко. Зимує в Центральній Африці і Аравії, південніше пустелі Сахара, північніше від екватору, від Сенегалу до Ємену. Цей вид дуже поширений, гніздиться у Великій Британії, особливо в гірських листяних лісах. В Україні гніздиться майже на всій території, крім південних і південно-східних степових районів; під час міграцій трапляється скрізь.

Самці першими прибувають на початку — в середині квітня, часто на кілька днів раніше за самиць. Відкладаються 5-6 блакитних яєць у травні, а другий виводок — в середині літа на півдні ареалу.

Охорона

Перебуває під охороною Бернської конвенції.

 

Ка́м'янка (Oenanthe) — рід птахів родини мухоловкових (Muscicapidae). Інколи відносять до родини дроздових (Turdidae). Це птахи, що поширені у Старому Світі, лише кам'янка звичайна зустрічається також у східній Канаді і Гренландії, західній Канаді та на Алясці.

 

Більшість видів мають характерне чорне і біле або червоне контрастне забарвлення на надхвісті або довгому хвості. Для більшості видів характерний статевий диморфізм.

 

Кам'янки живляться комахами у відкритих, сухих біотопах. Свої гнізда найчастіше влаштовують у тріщинах скель або старих норах грузунів.

Види

Рід включає 22 види, з яких перших 4 зустрічаються в Україні

 

Кібчик (Falco vespertinus) — вид птахів родини Соколові (Falconidae) ряду Соколоподібні (Falconiformes). В Україні звичайний гніздовий, перелітний птах.

Дорослий самець темно-сірий до чорного; махові пера зверху сірі; нижня частина черева і надхвістя яскраво-руді, дзьоб блакитно-сірий, з чорним гачком; навколоочне кільце, восковиця і ноги червоні. У дорослої самки голова руда; щоки і горло білуваті; навколо очей є темна пляма; невеликі темні «вуса», хвіст сірий, з темними поперечними смугами; пера спини і плечей, покривні пера верху крил сірі, з темними плямами; низ вохристо-рудий з дрібними поодинокими темними рисками; махові пера зверху буруваті, а зі споду — білуваті, з темними смугами; хвіст сірий, з темними поперечними смугами, з яких перед верхівкова найширша; навколоочне кільце, восковиця та ноги жовтогарячі. Молодий птах подібний до дорослої самки, але пера верху сірувато-бурі, з рудуватою облямівкою; низ білуватий, з великою кількістю рудувато-бурих плям, які утворюють поздовжній рисунок; наколоочне кільце і восковиця жовті, ноги жовті або жовтогарячі. Маса самців 0,12-0,19 кг, самок — 0,13-0,20 кг, довжина тіла 27-33 см, довжина крила самців 23,7-25,3 см, самок — 24,0-26,5 см, розмах крил 65-78 см.

Ареал та місця існування

Перелітний птах. Гніздиться у лісостепах Євразії від Східної Європи та Балкан на заході до басейну Вілюя, верхньої течії Лени та узбережжя Байкалу на сході. В Україні гніздиться на всій території, крім гір; мігрує скрізь.

Кібчик є трансекваторіальним мігрантом, зимує переважно на півдні Африки, частина також у Південній Азії. На відміну від інших соколів мігрує зграями. Передміграційні скупчення кібчика можуть нараховувати до 20 тис. ос.

Заселяє територію від напівпустель до північної тайги, однак виділяється лише два типи ландшафтів, в яких він досягає оптимальної чисельності — це середньо- та південно-тайгові ліси та незаймані степи, порізані долинними та яружними лісами або лісосмугами.

У степових і лісостепових районах кібчик тяжіє до неосвоєних або відновлених ділянок степів. Великі колонії кібчиків прив'язані до колоній граків (Corvus frugilegus) у лісах по балках чи невеликих водотоках. У великих лісах гніздиться достатньо рівномірно, заселяючи їх з невисокою щільністю.

Чисельність

Гніздова популяція в Європі нараховує 26-39 тис. пар, що становить 25-49% світової популяції. Найбільша кількість кібчиків в Європі гніздиться на території України та Росії. Чисельність в останні десятиліття скорочується: протягом лише 10 років (1990–2000) у ключових популяціях в Україні та Росії відмічене скорочення чисельності на 30%.

Гніздова біологія

Прилітають з місць зимівлі у травні. До розмноження приступають пізно, що пов'язане з розмноженням сарани та інших великих комах. Гніздиться колоніями, рідше окремими парами. Інколи колонії можуть досягати 100–400 пар. У степовій і лісостеповій зоні гніздиться в основному в гніздах граків, часто також займає гнізда ворон сірих, сорок. Гнізда розташовуються на різноманітних породах дерев, переважно листяних (тополя, береза, осика). Висота розташування гнізд варіює від 3 до 13 м. Відомі випадки гніздування кібчиків у гніздах галок на вершинах бетонних опор ЛЕП і в гніздах граків на металевих опорах ЛЕП. Займаючи гнізда, в більшості випадків, ніяк не відновлює їх.

У кладці 3-6, частіше 4 яйця. Забарвлення яєць від вохристого до коричневого з бурими або червоно-бурими плямами, які вкривають до 80-90% фону. Відстань між гніздами різних пар в колоніях раків становить 10-50 м. У щільних гніздових угрупуваннях гніздяться на відстані 100–500 м пара від пари. У менш насичених місцях проживання відстань між гніздами різних пар варіює від 0,5 до 6 км, при цьому на багатьох десятках квадратних кілометрів вид може бути відсутнім.

Живлення

Живиться великими комахами, зрідка ловить дрібних гризунів, ящірок. Живиться вдень, незважаючи на латинську назву видової назви «vespertinus» — вечірній.

 

Мухоло́вка сі́ра (Muscicapa striata) — вид горобцеподібних птахів родини Мухоловкових (Muscicapidae). В Україні гніздовий, перелітний вид.

Зовнішній вигляд

Невеликий птах, розміром дещо менший за горобця. Маса тіла 13-19 г. Довжина тіла близько 14 см. Статевий диморфізм не виражений. Дорослий птах зверху сірий, з темно-бурою строкатістю на голові; низ білуватий, з темними рисками па волі; махові і стернові пера темно-бурі; дзьоб і ноги темно-бурі. У молодого птаха пера верху світло-вохристі, з бурою облямівкою; низ сірувато-білий, на перах вола і боків тулуба темно-бура верхівкова облямівка.

Від самок дорослої та молодої строкатої і білошийої мухоловок відрізняється однотоннішим забарвленням за відсутності білих смуг на крилах; від самок дорослої та молодої малої мухоловки — більшими розмірами і відсутністю білого кольору па хвості; дуже характерним є спосіб полювання.

Звуки

Пісня — нетривале високотональне щебетання, поклик — різке «сіі».

Поширення

Сіра мухоловка поширена в Північно-Західній Африці, майже по всій Європі, в Азії на схід до Забайкалля та Індії. Перелітний птах, зимує у тропічній Африці.

В Україні гніздиться на всій території, крім рівнинної частини Криму; мігрує скрізь.

Чисельність

Чисельність в Європі оцінена в 14—22 млн пар, в Україні — 555–625 тис. пар. Розмір популяції в цілому скорочується.

Місця існування

Сіра мухоловка населяє світлі високо стовбурові соснові бори, розріджені ліси різних типів — діброви, сосново-дубові, ялиново-широколистяні, вільшняки, березняки. Якщо гніздиться серед густого лісу, обов'язково поблизу лісових галявин, просік. Часто зустрічається поруч з людиною: в селах, селищах, містах, де гніздиться в парках, садах, у дворах зі старими деревами, на алеях тихих вулиць.

Гніздування

Гніздиться поодинокими парами. Гніздо завжди розміщується на горизонтальній опорі біля будь-якої вертикальної стінки, яка захищає його з одного боку: в напівзруйнованих дуплах дятлів, у неглибоких порожнинах стовбурів дерев, розгалуженні між стовбурами, на зламі стовбура. Інколи влаштовують гнізда в старих будівлях інших птахів — дроздів, зябликів, сільської ластівки. Біля житла людини мухоловка будує гніздо під карнизами будівель, за наличниками вікон, на виступах балок, в нішах стін тощо. Гніздо розміщується доволі відкрито на висоті 0,5-8 м (зазвичай 1,5-3 м). Нерідко воно буває неправильної форми (лоток зсунутий до краю) і являє собою невелику, неглибоку, чашоподібну пухку споруду. Будівельним матеріалом слугують суха трава, тонкі гілочки, луб'яні волокна, стебла моху, корінці, рідше лишайники, рослинний пух, соснова хвоя. Лоток вистилається тонкими травинками, волоссям, зрідка — пір'ям, сухим листям. У населених пунктах для будівництва використовується вата, нитки, мотузки, папір, ганчірки. Висота гнізда 3,5-5,0, глибина лотка 2,7-6,1, діаметр гнізда 7,5-9,5, діаметр лотка 4,5-6,5 см.

Повна кладка складається з 4-5 яєць, інколи з 6, зрідка із 3. Шкаралупа дещо блискуча, світла, зеленувато-сірого (майже оливкового) або рожево-пісочного кольору, рясно вкрита розпливчастими іржаво-коричневими та іржаво-бурими поверхневими плямами. Глибока плямистість сіро-фіолетового і сірого кольору. Середній розмір яєць 18,73×14,06 мм.

Більшість свіжих кладок з'являється в гніздах у третій декаді травня. Протягом року один виводок. Насиджують обидва з батьків протягом 12-14 діб. Вигодовування пташенят триває 12-13 діб.[3]

 

 

Живлення

Сіра мухоловка має добре розвинені навички полювання на крилатих комах. Вона живиться комарами й мухами, ловить бджіл, ос, ґедзів, бабок, денних і нічних метеликів. Свою здобич сіра мухоловка зазвичай хапає на льоту. Здобич видивляється з присади. Побачивши комаху, мухоловка злітає й ловить її гострим дзьобом. Із здобиччю у дзьобі вона повертається на гілку або у гніздо до пташенят. Мухоловки рідко годуються на землі, збираючи комах. Таку картину можна спостерігати під час дощу, коли в повітрі немає комах.

Охорона

Перебуває під охороною Бернської конвенції.

 

О́дуд (Upupa epops), місцеві назви: худотут, вудвуд, вудко, худко, одітут — невеликий яскраво забарвлений птах із довгим вузьким дзьобом і чубчиком, що розкривається у вигляді віяла. Широко поширений у південних і центральних областях Європи й Азії, а також майже на всій території Африки. Улюблене місця існування — відкрита місцевість з розрідженими чагарниками або деревами, така як савана, луки або пасовище. Також зустрічається в антропогенних ландшафтах, у фруктових садах і виноградниках. Обережний, але не полохливий — як правило, сторониться людей і відлітає при їх наближенні Багато часу проводить на землі, полюючи на комах.

 

Це єдиний сучасний представник родини одудових (Upupidae), однієї з родин ряду одудоподібних (Upupiformes). Думки орнітологів про систематичне положення цього виду вельми різноманітні. Деякі вчені розглядають підвиди звичайного одуда як окремі види, а інші, за традицією, відносять одудів до ряду сиворакшеподібних (Coraciiformes)

За даними Міжнародного союзу охорони природи, це досить численний вид. Не зважаючи на те, що загальна популяція одудів за останні роки зменшилася, її динаміка, згідно з останнім зведенням МСОП, не дозволяє розглядати цей вид як вразливий. У Червоному списку МСОП одуд має статус виду з найменшим ризиком (категорія LC)

Зовнішній вигляд

Одуда неможливо сплутати з жодним іншим птахом

Одуд — невеликий птах, 25–29 см завдовжки і з розмахом крил 44–48 см[2]. Виділяється смугастим чорно-білим оперенням крил і хвоста, довгим тонким дзьобом і довгим чубчиком на голові, тому його легко відрізнити від інших птахів. Забарвлення голови, шиї та грудей, залежно від підвиду, варіює від рожевого до каштанового (на території Росії «глинисто-червонуватий»[5]). Крила широкі, округлі, забарвлені контрастними чорними і білувато-жовтими смугами. Хвіст середньої довжини, чорний, з широкою білою перев'яззю посередині. Черевна частина тулуба рожево-руда, з чорнуватими повздовжніми смугами з боків. Чуб на голові оранжево-рудий, з чорними вершинами пір'я. Зазвичай чуб складений, проте при приземленні (в інший час рідко) птах розпускає його як віяло. Дзьоб завдовжки 4–5 см, злегка заломлений уни. Язик, на відміну від багатьох інших видів птахів, сильно редукований. Ноги свинцево-сірі, достатньо сильні, з короткими плеснами і тупими кігтями. Самці й самки зовні один від одного не відрізняються. Молоді птахи в цілому забарвлені в менш насичені тони, мають коротший дзьоб і Чуб.

Поведінка

Одуд, що приймає піскову ванну.

Землею одуд пересувається швидко і моторно, подібно до звичайного шпака. У разі раптової тривоги, коли немає можливості врятуватися втечею, може зачаїтися, притиснувшись до землі, розпластавши крила і хвіст і підвівши вгору дзьоб. Політ у одуда нешвидкий, нагадує пурхання метелика. Проте, він достатньо маневрений і хижим птахам рідко вдається схопити одуда в повітрі.

Вокалізація

Вокалізація одуда така ж особлива, як і його зовнішній вигляд. Голос — глухий, злегка горловий три або п'ятискладовий крик «ум-ум-ум» або «уд-уд-уд» (звідки птах і отримав свою назву), що повторюється кілька разів поспіль. Інтервал між серіями звуків рідко перевищує 5 сек. Родова наукова назва птаха, Upupa, є звуконаслідуванням цієї незвичайної пісні (явище, що в лінгвістиці називається ономатопією) Крім того, у разі здивування або переляку одуд видає пронизливий крик «чі-ір», що нагадує крик кільчастої горлиці. Іноді під час шлюбних ігор або доглядаючи потомство видає глухий розкотистий звук

Харчування

Основу раціону одуда складають дрібні безхребетні тварини: комахи, їх личинки і лялечки (хрущі, жуки-гнойовики, мертвоїди, коники, метелики, степові кобилки, мухи, мурашки, терміти), павуки, стоноги, багатоніжки, дрібні молюски тощо. Рідше ловить дрібних жаб, ящірок і змій.

Шукає їжу на поверхні землі, зазвичай в невисокій траві або на оголеному ґрунті. Володіючи довгим дзьобом, часто колупається в гної, сміттєвих купах або гнилій деревині, проробляє неглибокі дірки в землі. Нерідко супроводжує худобу, що пасеться. Язик в одуда короткий, тому він іноді не в змозі проковтнути здобич із землі — для цього птах підкидає її в повітря, ловить і проковтує. Великих жуків довбає об землю, заздалегідь розбиваючи на частини.

 

 

Сини́ця вели́ка (Parus major) — невеликий птах родини синицевих. В Україні звичайний осілий вид.

Опис

Спина зелена, надхвістя сіре. На голові чорна «шапочка». Білі «щоки» облямовані чорним. Низ жовтий, із широкою (у самців) чорною смугою посередині. Крила й хвіст блакитно-сірі з бурим.

Поширена по всій Україні.

Гніздиться в дуплах або шпаківнях, іноді в норах, щілинах будівель, старих гніздах великих птахів. Гніздо мостить з корінців, травинок, моху, вистеляючи шерстю та пір'ям. За літо буває дві кладки. Кладка з 10—14 білих з червоно-коричневими плямами яєць, наприкінці квітня. Менш ніж через два тижні вилуплюються пташенята, які через три тижні вилітають з гнізда.

Живиться комахами, павуками, взимку насінням. Восени і взимку збирається в зграї і мандрує разом з іншими видами синиць.

 

Зя́блик (Fringilla coelebs) — співочий птах родини в'юркових  (Fringillidae), дуже численний та поширений на території Європи, західної Азії, північної Африки, Канарських островах і Мадейрі. На Тенерифе і Гран-Канарія співіснує із спорідненим ендемічним видом, блакитним зябликом. Дуже численний в Україні.

Назва «зяблик» (прасл. *zęba) походить від застарілого слова зябнути — «мерзнути», «відчувати холод». Вона пов'язана зі спостереженою здатністю зяблика ліпше переносити холод порівняно з іншими перелітними птахами. Цю ж особливість відбиває і його латинська назва fringilla (раніша форма frigilla) — від лат. frigus («холод»).

Опис

Морфологічні ознаки

Розміром зяблик трохи менший за горобця. Довжина приблизно 14 см, розмах крил 24 — 28 см, вага 18-29 г.  Забарвлення, оперення у самця яскраве (особливо в шлюбний період): голова синювато-сіра, спина коричнева із зеленим, воло і груди буро-червоні, на крилах великі білі плями; забарвлення самиць тьмяніше.

Зазвичай видова пісня зяблика представлена треллю, що закінчується «розчерком» (коротким різким звуком) наприкінці. Трелі передують початкові, тонші свистячі звуки. Тому пісню зяблика можна розділити на три послідовні частини — заспів, виведення трелі, розчерк. Така структура пісні характерна для всіх дорослих самців (самиці не співають). Вся пісня зазвичай триває близько 2 — 3 с, після паузи (7 — 10 с) пісня знову повторюється. Молоді самці зяблика (першолітки) мають спрощену, однорідну по структурі видову пісню (субпісню), в якій не виділяються три описані частини. Подібна ж субпісня впродовж всього життя може бути присутньою у самиць зяблика. Передбачається, що розвиток нормальної видової пісні у самців відбувається під дією тестостерона (статевого гормону). Нормальна (складна і диференційована) структура видової пісні отримується молодими самцями (після того, як підіймуться на крило) в результаті навчання — копіювання пісні старших самців свого виду, а також «взаємного навчання» самців-однолітків — перекличка. Пісні можуть змінюватися (пісенна імпровізація), причому створюються різні варіанти (типи) видової пісні, добре помітні при перегляді на сонограмі. Репертуар одного зяблика може включати 1—6 (до 10) варіантів пісні, що виконуються по черзі. Зазвичай самці при співі в групі виконують тільки 2—3 типи пісень; у популяції можна зустріти в середньому 20 типів видової пісні. Подібна вокальна мінливість спостерігається у багатьох видів горобцеподібних птахів. Через дзвінку пісню зябликів часто тримають у неволі.

Особливості біології

Гніздиться і мігрує по всій території України, регулярно зимує на півдні та в Закарпатті, окремі особини і групи птахів взимку трапляються на решті території країни.

Мешкає в лісах і парках всіх типів, часто біля самого житла людини. Гнізда будує на деревах, маскуючи їх мохом і лишайниками. Іноді відкладає яйця двічі протягом літа. У кладці 3-6 голубуватих з цятками яєць. Яйця висиджують самиці упродовж 10–16 днів. Пташенята вилуплюються голими, безпорадними і сліпими. За 11-18 днів оперюються, батьки годуватимуть молодих птахів ще три тижні.

Живляться насінням і зеленими частинами рослин, влітку — також комахами й іншими безхребетними, якими вигодовують і пташенят.

Розмноження

Кладка зяблика в оологічній колекції

Зяблики часто полігамні — запліднивши одну самицю, самець може злучатися і з іншою. Хоча в турботі про пташенят більшу участь беруть самиці, самці також долучаються до вигодовування (навіть якщо пташенята — потомство іншого самця), охороняють територію, попереджають про присутність хижака (тривожний позив або звук «хьют-хьют»).

Тривалість життя — 3 роки

 

 

 

 

 

 

 

 

Шпак звича́йний (Sturnus vulgaris). Належить до ряду горобцеподібних, родини шпакових. Довжина 19—22 см, вага 60—90 г.

 

Шпаки багатьох видів населяють всю територію України, більшу частину Європи та західної Азії.

Короткий опис

Дорослі та молоді шпаки у час оновлення пір'я

Шпак є, мабуть, одним із найвідоміших птахів у Помірних широтах. Має довжину від 19 до 22 см, вагу від 60 до 90 грамів. Розмах крил шпака сягає 42 см. Покриття блискучо-чорне, ґлянцево-малинове або зелене з білими цяточками, які найпомітніші взимку. Дорослі самці Європейських шпаків мають менше білих цяточок, ніж самки. Пір'я в горловій частині довге і рідке, і часто використовується як видимий сигнал. Молоді шпаки сіро-бурі, однак, вже в свою першу зиму нагадують дорослих шпаків. Пір'я шпаки оновлюють раз на рік в кінці літа після закінчення сезону парування. Зменшення кількості цяточок у період розмножування є наслідком зношування білявого пір'я грудної частини. Шпаки радше ходять, ніж стрибають. Їх політ впевнений та прямолінійний. Під час польоту шпаки мають трикутну форму і виглядають короткохвостими.

Звичайний шпак є досить галасливим птахом з великим розмаїттям як механічних, так і мелодійних звуків, в тому числі такий відомий як «вовко-свист».

Шпаки — неабиякі пародисти. У неволі шпак, як звикне, здатен вивчити безліч різних звуків, мелодій та голосів.

Пісні зазвичай співають самці. Самки, хоча і рідше, але співають також. Пісні включають в себе міміку, клацання, вищання, клекотіння, свист. Окрім пісень, було також описано 11 покликів, включаючи Поклик зграї, Поклик небезпеки, Поклик атаки, Поклик зборів. Шпаки щебечуть під час купання, тим самим утворюючи багато шуму. Навіть коли зграя зовсім мовчить, синхронізовані рухи зграї утворюють характерний шум, який можна почути за сотні метрів

Поширення та місця існування

Шпак співає

Шпак зазвичай поселяється у міських та приміських зонах, де є багато штучних споруд, які забезпечують йому місця відпочинку і гніздування. Шпаки також люблять поселятись в трав'янистих місцинах, особливо тих, де є легкий доступ до фуражів, а також поблизу пасовищ, ігрових і ґольфових полів. Інколи мешкають в лісах і дібровах, рідше в місцях, засаджених кущами. Шпаки дуже рідко мешкають в густих лісах. Саме здатність шпаків до швидкого, невибагливого пристосування сприяла такому широкому їх розповсюдженню практично по всій території Землі.

Поведінка

Шпаки віддають перевагу зграйному способу життя, особливо восени і взимку. Число птахів у зграях дуже різне. Бувають зграї з величезною кількістю шпаків. Такі великі зграї дуже часто приваблюють до себе хижих птахів, таких як Соколи і Яструби. Формування зграї може різнитися від густої сфери до дуже розтягнутих плескатих форм без наявності будь-якого лідерства у зграї. В центрах міст можуть групуватись зграї до півтора мільйона шпаків, створюючи дуже великі проблеми з послідом. Відходи, якщо вони у малій кількості, служать дуже поживним добривом. Однак, у великій концентрації ці відходи можуть, через свій хімічний склад, знищувати насадження.

На шпаків дуже часто полюють хижаки. Серед них сапсан і бурий яструб. Однак, у 1970х роках вживання шпаками злаків, оброблених хімікатом ДДТ, призвело до того, що при поїданні шпаків в організмі сапсанів накопичувалась велика кількість токсинів. Як наслідок, у яйцях яструбів спостерігались вміст органохлорину і набагато тонша стінка шкаралупи, в результаті чого репродуктивність яструбів значно падала.

Гнізда шпаків також дуже вразливі для таких хижаків, як горностай, лисиця, людина.

Живлення

Шпак є комахоїдним птахом і зазвичай живиться такими комахами, як гусениця, міль, цикада, також павуками, равликами і маленькими ящірками. Поїдання шпаками комах необхідне для успішного розмноження. Шпаки також живляться і рослинами, зокрема, пшеницею, ячменем, фруктами, нектаром. Шпаки володіють кількома методами здобування їжі. Головним методом є підбирання комах або з поверхні, або з-під поверхні ґрунту. Зазвичай шпаки люблять місця з короткорослими травами, особливо пасовиська. Здобувають їжу здебільшого зграями, де застосовують так звану «кільцеву тактику». Суть цієї тактики полягає в тому, що задні птахи зграї весь час перелітають наперед, а передні залишаються ззаду. Таким чином, кожний птах зграї отримує шанс лідерства, відтак шанс здобуття їжі. Зграї живляться в одному місці тривалий час.

Розмноження

Сезон розмноження шпаків починається ранньої весни і літа. Після запліднення самки шпака протягом кількох днів щоденно відкладатимуть яйця. Якщо за цей час якесь яйце губиться, то вона кладе на його місце нове. Яєць, як правило, 4 — 5. Яйця еліптичної форми блакитного, часом білого кольору з ґлянцевою поверхнею. Інкубаційний період триває 13 днів. Обидвоє батьків несуть відповідальність за висиджування яєць. Однак, самка сидить на яйцях більше часу, і характерно те, що вночі яйця висиджує завжди тільки самка. Молоді птахи народжуються сліпими та голими. Перший пух у них з'являється на сьомий день, а бачити починають на дев'ятий. Перебування в гнізді молодих пташенят триває близько трьох тижнів, де їх годують обидва батьки. За весь сезон розмноження шпаки можуть вивести до трьох груп молодят, часто повторно використовуючи ті ж самі гнізда. У термін до двох місяців юні шпаки отримують основне вбрання оперення. Цілком доросле вбрання шпаки отримують через рік.

 

 Щи́глик (Carduelis carduelis) — птах родини в'юркових. В Україні гніздовий, перелітний, зимуючий

Розміром приблизно з горобця. Довжина тіла близько 12 см, маса тіла — 14—18 г. У дорослого птаха вуздечка, тім'я, потилиця і смуги, які окреслюють щоки ззаду, чорні; лоб, горло і щоки спереду яскраво-червоні; інше оперення голови біле, з бурим відтінком на щоках; спина і плечі рудувато-бурі; надхвістя білувате; низ білий, з рудувато-бурими плямами на боках вола; зверху площина крила чорна, з широкою жовтою смугою, верхівка більшості махових пер біла; центральні стернові пера чорні, з білою верхівкою, інші — чорні, з білими плямами і білою верхівкою, білі плями помітні на розчепіреному хвості; дзьоб жовтувато-білий; ноги бурі. Молодий птах бурий, з численними темними рисками, без чорного і червоного кольорів на голові.

Пісня — дзвінкі мелодійні трелі (понад 20 варіантів).

Поширення та місця існування

Поширений у Європі, Північній Африці, Передній Азії і Західному Сибіру. В Україні гніздовий, перелітний, зимуючий на всій території.

Повсюдний в листяних та мішаних лісах, парках, садах

Живлення

Поїдає комах-шкідників, насіння бур'янів.

Значення для людини

Щигликів часто тримають у клітках.

 

Список використаної літератури

 

1. Природа України. Енциклопедія рідного краю. — Х.: Ранок.

 

2. Світ довкола тебе. Книжка юного натураліста. — К.: Країна мрій

Україна. Живий світ. — Х.: Ранок.

 

3. Велика енциклопедія тварин. — К.: Перо.

 

4. Наші птахи — Ільченко Олесь

 

5. Куди відлітають птахи? / Я пізнаю світ: Екологія.- К., 2001.