Методичні настанови "Вирішення психологічних проблем при формуванні ефективних команд у спортивних гуртках"

КОМУНАЛЬНИЙ ЗАКЛАД «ПОЗАШКІЛЬНИЙ НАВЧАЛЬНИЙ ЗАКЛАД

«ЦЕНТР ТУРИЗМУ, КРАЄЗНАВСТВА ТА ЕКСКУРСІЙ УЧНІВСЬКОЇ МОЛОДІ «ГОРИЦВІТ» КАМʼЯНСЬКОЇ МІСЬКОЇ РАДИ

 

 МЕТОДИЧНА  

     РОЗРОБКА

 

ВИРІШЕННЯ ПСИХОЛОГІЧНИХ

ПРОБЛЕМ ПРИ ФОРМУВАННІ

ЕФЕКТИВНИХ КОМАНД У СПОРТИВНИХ ГУРТКАХ

 

                                                                                Автор-укладач роботи:

                                                                                керівник гуртка «Загальна            

                                                                                фізична  підготовка», звання     

                                                                                «керівник гуртка – методист»

                  Лесечко Світлана Олександрівна

 

 

 

 

 

м. Камʼянське

2018

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

У даній методичній розробці висвітлено досвід формування спортивних команд, які впродовж багатьох років відзначалися успішними виступами на змаганнях міського та обласного рівнів, мали позитивний психологічний клімат і сприяли подальшому всебічному розвитку кожної особистості; розглянуті питання забезпечення необхідної взаємодії, сумісності, згуртованості, лідерства, керівництва динамікою командної діяльності, зниження конфліктності, створення оптимального психологічного клімату.

Призначається для керівників гуртків спортивного напрямку та тренерів спортивних секцій позашкільних установ, вчителів фізичної культури загальної середньої освіти, які готують команди для участі у змаганнях різних рівней та зацікавлені у пошуку оптимального шляху формування високоефективної команди і поліпшенню її результатів.

 

ЗМІСТ

Передмова …………………………………………………………….			3
Вступ. Актуальність проблеми формування ефективної команди .			5
Розділ 1.	Психологічний супровід спортивної діяльності ……..		7
	1.1. Особливості мислення в підлітковому віці ………		7
	1.2. Форми і методи розвитку особистісних якостей вихованців…………………………..……………...		9
Розділ 2	Формування ефективної команди в спортивних гуртках ……………………………………..……………		16
	2.1. Ознаки і характеристика ефективної команди …......		16
	2.2. Психологічний клімат команди …………………...		20
	2.3. Ознаки позитивного психологічного клімату ……		21
	2. 4. Ознаки негативного психологічного клімату …...		22
	2.5. Процес формування команди ……………………..		23
	2.6. Етапи побудови команди ……………………………		23
Розділ 3.	Методичні рекомендації щодо створення ефективної команди ………………………………………………….		30
	3.1. Створення і підтримка позитивного і здорового психологічного клімату у команді ……………….		30
	3.2. Фомування команди згідно принципу психологічної сумісності …………………………		30
	3.3. Уникання психологічної поляризації в межах однієї команди …………………………………….		31
	3.4. Сприяння згуртованості команди …………………		31
Висновки ……………………………………………………………..			32
Додаток 1 ……………………………………………………………...			34
Додаток 2 ……………………………………………………………...			37
Додаток 3 ……………………………………………………………...			45
Додаток 4 ……………………………………………………………...			48
Додаток 5 ……………………………………………………………...			52
Література ……………………….…………………………………....			55

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ВСТУП

Різка зміна умов життя сучасних дітей та підлітків викликає разючі зміни у їх психіці і поведінці. В силу тотального захоплення комп’ютерними розвагами, тривалим перебуванням у віртуальному світі, пасивним і нецілеспрямованим спілкуванням в глобальній мережі, а не безпосередньо один з одним, серед дітей стали втрачатися навички злагодженої спільної практичної діяльності, які у сучасному світі надзвичайно потрібні при вирішенні багатьох питань, зокрема, при формуванні спортивної команди. Це становить проблему для керівників гуртків і тренерів.

Суть цієї проблеми полягає у значному послабленні ефективності комунікативних навичок серед дітей та підлітків. Ілюзія самодостатності, що формується у підлітків у силу значних досягнень науково-технічного прогресу призводить до підвищення конфліктності у дитячому середовищі і, як наслідок, до ізольованості індивіда у соціумі, що в свою чергу сповільнює його розвиток.

 Один із шляхів, який може допомогти у вирішенні цієї проблеми – це вироблення навичок командної діяльності у спортивному гуртку (в ігровій формі може сформувати у дитини комунікабельність, повагу до товаришів, вміння згуртовано діяти і досягти бажаних результатів, усвідомлювати себе частиною соціуму, виховати такі риси як альтруїзм, терпимість, взаємоповагу).

Формування успішної команди – це якоюсь мірою є мистецтво, але у даних методичних рекомендаціях хочеться зупинитися на певних закономірностях, які супроводжують цей клопіткий процес, адже перебування кожної дитини у

згуртованій команді сприятиме самореалізації її як індивіда, сформує навички взаємодії, які стануть у нагоді впродовж усього життя.

Актуальність проблеми формування ефективної команди пояснюється і низкою інших обставин, зокрема: в усіх сферах людської діяльності виникає все більше ситуацій і завдань, масштабне вирішення яких вимагає високої оперативності, професіоналізму, творчого мислення не одного фахівця, а команди; все актуальнішим постає питання командної профпридатності, і не лише у спорті.

Працюючи методистом, а згодом заступником директора з навчально-виховної роботи, я неодноразово стикалася з подібними проблемами, тому мета цієї роботи узагальнити досвід та сформулювати методичні рекомендації для керівників гуртків спортивно-туристичного напряму.

Та робота може бути корисна не тільки керівникам гуртків, а й тренерам спортивних секцій позашкільних установ, вчителям фізичної культури загальної середньої освіти, які готують команди для участі у змаганнях різних рівней.

В процесі роботи були сформульовані й опрацьовані наступні завдання:

•    Психологічний супровід спортивної діяльності
•    Формування ефективної команди в спортивних гуртках
•    Методичні рекомендації щодо створення ефективної команди

 

 

 

РОЗДІЛ І. ПСИХОЛОГІЧНИЙ СУПРОВІД СПОРТИВНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ

1.1. Особливості мислення в підлітковому віці.

Вивчення розвитку мислення в підлітковому віці має великий теоретичний і практичний інтерес. Воно є одним з основних шляхів до поглибленого пізнання природи і закономірностей його розвитку. Вивчення шляхів розвитку мислення дитини представляє і цілком зрозумілий практичний психолого-педагогічний інтерес. Численні спостереження показали, що недостатній розвиток мислення в підлітковому віці веде до переходу школярів у ряд складних підлітків. Одним із провідних завдань у вирішенні цієї проблеми є створення в 5-9 класах відповідних умов для забезпечення повноцінного розвитку дітей.

Підлітковий вік охоплює період від 11-12 до 14-15 років, що відповідає середньому шкільному віку. У цей період в особистості дитини відбуваються складні і суперечливі зміни, на підставі чого його ще називають важким, критичним, перехідним. Така оцінка зумовлена багатьма якісними змінами, які нерідко супроводжуються докорінним ламанням попередніх позицій, особливостей активності, інтересів і стосунків дитини. Відбуваються ці зміни порівняно за короткий час, здебільшого бувають несподіваними і надають процесові розвитку стрибкоподібного, бурхливого характеру. Майже завжди ці зміни супроводжуються появою у підлітка суб’єктивних труднощів. Ускладнюється і його виховання, оскільки підліток не підкоряється ефективним щодо молодшого школяра впливам дорослих, у різних формах проявляє опір і протест (упертість, грубість, замкненість).

Підлітковий вік називають перехідним і тому, що у цей період відбувається перехід від дитинства до юності, від незрілості до зрілості. Ця особливість проявляється в фізичному, розумовому, моральному, соціальному та духовному розвитку особистості.

  Характеризується підлітковий вік швидким, нерівномірним ростом і розвитком організму. Відбувається ствердіння скелета, вдосконалюється м’язова система. Однак нерівномірність розвитку серця і кровоносних судин, а також посилена діяльність залоз внутрішньої секреції часто спричиняють тимчасові розлади кровообігу, підвищення тиску, напруження серцевої діяльності, посилення збудливості дітей, що виражається у нервозності, швидкій втомі, запамороченнях і підвищеному серцебитті. Нервова система підлітка ще не зовсім готова витримати сильні, тривалі подразники, часто перебуває під їх впливом у стані загальмованості або сильного збудження.

Особливості проявів і перебігу підліткового періоду залежать від конкретних соціальних обставин життя і розвитку підлітка, його соціальної позиції у світі дорослих. Вирішальна роль у його психічному розвитку належить передусім системі соціальних відносин (відносин із навколишнім світом). Біологічний чинник впливає на підлітка опосередковано – через соціальні стосунки з оточенням.

Важливою ознакою розвитку мислення, що розкривається саме в підлітковому віці, є схильність до експериментування. Підлітки виявляють широкі пізнавальні інтереси, пов’язані з прагненням усе самостійно перевірити, особисто впевнитися в істинності знань, думок. На останньому рубежі цього вікового періоду таке бажання дещо згасає, з’являється більше довіри до досвіду інших, яка ґрунтується на раціональному ставленні до її джерела.

З багаторічного досвіду я впевнена, що розвитку мислення підлітків сприяють сформульовані керівником гуртка завдання, поставлені питання, які вимагають осмисленої відповіді. Маючи це на увазі, небайдужий педагог поступово їх ускладнюватиме під час навчально-виховного процесу, створюватиме все нові проблемні ситуації у команді, прийняття рішень яких потребує все глибших, складніших, системно-самостійних міркувань. Потрібно також за допомогою різних форм і методів навчання розвивати і збагачувати інтелект школярів і рухатись до загальної мети – формування всебічно розвиненої людини.

1.2. Форми і методи розвитку особистісних якостей вихованців.

Спорт є дієвим засобом впливу на формування особистості дітей та підлітків, їх соціальну адаптацію. На змагання, як правило, вирушають як окремі спортсмени, так і команди. Отже результат завжди залежить як від кожного учасника, так і взаємодії між гравцями. Саме тому важливим елементом підготовки юних спортсменів є психологічна підготовка.

Безпосередній зміст психологічної підготовки та методи, що застосовуються, можуть бути різними в залежності від віку та рівня підготовки спортсменів, завдань, що перед ними поставлено, організаційних можливостей. Зазвичай, психологічною підготовкою займається керівник гуртка, який забезпечує психологічний клімат в колективі в період підготовки та проведення змагань, а також під час походів в літній період.

 Коли вже йдеться безпосередньо про підготовку до походу бажано залучати до роботи з юними спортсменами професійних психологів, які можуть консультувати керівника гуртка, проводити тематичні психологічні тренінги, допомагати вирішувати проблеми, що виникають.

Розпочати психологічну підготовку треба з більш детального знайомства учасників групи. Важливо, щоб діти якнайкраще знали один одного: індивідуальні особливості, хобі й зацікавлення, сильні й слабкі якості. Важливо сформувати доброзичливу атмосферу, де кожен буде відчувати себе бажаним та необхідним, зможе реалізувати свої можливості та амбіції задля загального результату групи. Для цього в навчально-тренувальні заняття треба регулярно включати психологічні ігри, проводити туристичні і спортивні свята та різноманітні виховні заходи (додаток 2). Треба залучати учасників до обговорення планів проведення походів, вирішення важливих для групи питань. Також, якщо основною метою спортсменів є похід, а не участь у змаганнях, треба не захоплюватися на тренуваннях вправами в змагальній формі, естафетами, особливо на перших етапах підготовки. Бажано, щоб психологічна підготовка учнів включала тренінги, мінітренінги або хоча б вправи з розвитку комунікативних здібностей та лідерських якостей, конструктивної конфліктології. І якщо тренінги можуть проводитися лише професійними психологами, які мають спеціальну підготовку, то деякі вправи і різноманітні ігри можуть проводитися й керівником групи (додаток 3). Але попередньо треба проконсультуватися у спеціаліста.

Важливим елементом психологічної підготовки спортсменів є розвиток таких особистісних якостей як самостійність, відповідальність, дисциплінованість, рішучість, сила волі тощо. Заняття спортом є важливим інструментом формування цих якостей. Але задля посилення цього ефекту важливо навчити учасників прийомам самоаналізу та рефлексії. В цьому допомагають спортивні щоденники, самозвіти, групові обговорення, під час яких кожен може висловити свою думку та водночас почути, що про нього думають інші учасники. Під час таких обговорень важливо підтримувати доброзичливу атмосферу, слідкувати, щоб всі дотримувалися правил:

• Висловлюватися лише від першої особи, уникати висловлювань від другої та третьої особи.
• Критикувати можна лише дії та вчинки людини, але не особистість;
• Ставити запитання один одному, щоб уникати непорозумінь.
• З повагою відноситись один до одного.
• Висловлюватися по одному по черзі, кожен має право на слово.

Важливо заздалегідь ознайомити учасників з особливостями майбутнього походу, перешкодами й труднощами, що на них чекають. Треба обов’язково звернути увагу на психологічну сумісність всіх учасників, бо наявність навіть лише двох учасників, що перебувають в постійному конфлікті один з одним, може зіпсувати похід для всієї групи. Також необхідно дізнатися, чи немає в когось з майбутніх учасників індивідуальних особливостей, які можуть завадити у поході. Наприклад, патологічний страх висоти-акрофобия, притаманний одному з учасників, може не лише завадити групі подолати маршрут, але призвести до трагічних наслідків. Під час самого походу важливими є загально-групові збори (круглі столи), які треба проводити регулярно (за можливістю на кожному занятті). Під час таких зборів учасники сидять колом, щоб кожен бачив обличчя іншого, і діляться своїми враженнями, висловлюють побажання учасникам та керівникам, беруть участь у вирішенні проблем, якщо вони виникли в групі. Важливо, щоб під час обговорення висловився кожен учасник. Для цього слово передають по колу. Щоб заохотити та організувати учасників можна застосувати вправу «вільний мікрофон» (передавати колом якийсь невеличкий предмет (наприклад шишку або ліхтарик): хто тримає цей імпровізований «мікрофон», той висловлюється). Керівники, як правило, говорять останніми, щоб не впливати на думки більш юних та менш досвідчених учасників. Ще одна мета загальних зборів – ознайомити учасників з найближчими планами групи, залучити до обговорення питань, що можуть бути вирішені колегіально. Такі збори є важливим елементом для підтримки позитивного психологічного клімату в групі. Водночас керівники таким чином мають можливість краще контролювати ситуацію в групі, попереджувати можливі конфлікти.

Для розвитку ініціативи, самостійності та лідерських якостей учасників в не дуже складних походах в групі з достатнім рівнем підготовки може бути введено систему «чергових помічників керівника». В залежності від віку, рівня підготовки й досвіду спортсменів та складності маршруту, до обов’язків чергового помічника може бути віднесено різні функції: від організації лише окремих побутових дій та виконання розкладу дня до майже повного виконання обов’язків керівника, включаючи організацію руху за маршрутом, коли керівник виступає лише в якості консультанта, контролює ситуацію й вступає в дію у випадку можливої небезпеки. Чергового помічника обирає група на один день на загальних зборах. Наступного дня група, перш ніж обрати іншого чергового, висловлює свої думки з приводу виконання черговим своїх обов’язків, а він в свою чергу, ділиться своїми враженнями. Бажано, щоб, за можливості, усі учасники спробували себе в якості чергового.

Наприкінці походу або ж одразу після його закінчення треба підбити підсумки походу, організувавши загальне обговорення в колі.

Окремо вважаю за потрібне відзначити можливості спорту щодо розвитку пізнавальної активності дітей та підлітків. Організуючі походи й подорожі важливо продумати й спланувати не лише спортивну, а й пізнавальну складову. Важливо ще до подорожі ознайомитися з історією та географією району походу, спланувати відвідання місцевих визначних місць, пам’яток та музеїв, передбачити краєзнавчу складову подорожі (виконання геологічних, біологічних, екологічних, археологічних, краєзнавчих робіт тощо), до якої залучати усіх учасників.

Підготовка до спортивних змагань, вимагає окремої психологічної підготовки. Результати виступу на змаганнях залежать не лише від загально-фізичної та техніко-тактичної підготовок, але й від його передстартового психічного стану. Повністю реалізувати свої можливості на змаганнях спортсмен може тоді, коли він знаходиться у стані «бойової готовності». В цьому стані підліток зазвичай націлений на перемогу, впевнений у власних силах та можливостях. Але буває й так, що перед стартом спортсмен дуже хвилюється, знаходиться у збудженому стані, «не може знайти собі місця», в нього може підвищитися частота пульсу, тощо. Такий стан не є оптимальним для виступів на змаганнях, бажано вихованця заспокоїти, зменшити психологічне навантаження (не говорити про важливість та значення цього старту), запевнити у власних можливостях. Буває і так, що учень, який був готовий до старту, через деякий час, особливо якщо старт з різних причин відкладається, немов «перегорів». Він відчуває апатію, розслабленість, йому немов не хочеться рухатися. Подолати цей стан зазвичай можна невеличкою додатковою фізичною розминкою, до якої бажано включити декілька активних вправ, таких як, наприклад прискорення, невеличка гра з м’ячем або інша рухлива гра (але керівнику треба бути дуже уважним і не дати вихованцям перевтомитися перед стартом).

Розвиток пізнавальних та регулятивних психічних процесів також сприяють досягненню бажаних результатів в спорті. Найважливішими з них для спортсмена є увага, логічне мислення та креативність, а для «ігровиків» – ще й зорова пам’ять. Уважність для спортсмена – запорука безпеки. Так непомічена своєчасно перешкода або зіткнення з іншим гравцем можуть призвести до серйозних травм  на змаганнях.

Для розвитку уваги використовують спеціальні вправи, які  треба виконувати регулярно протягом не менш ніж 1,5 – 2 місяців, бажано щодня (але не менш ніж 5 разів на тиждень), тривалість кожного заняття 5-10 хвилин (Додаток № 3).

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

РОЗДІЛ ІІ. ФОРМУВАННЯ ЕФЕКТИВНОЇ КОМАНДИ В СПОРТИВНИХ ГУРТКАХ.

2.1. Ознаки і характеристика ефективної команди.

Для того, щоб працювати над формуванням спортивної команди, перш за все потрібно розглянути, що собою представляє команда, які її ознаки і основні характеристики.

Фахівці визначають команду як невелику кількість людей (від 2 до 25, або не більше 10 чоловік), які доповнюють один одного, поєднаних єдиним задумом, що прагнуть до спільної мети і поділяють відповідальність за її досягнення. Для того щоб невелика група змогла стати командою, повинен пройти певний період становлення й формування, а це відбувається не відразу, не раптово, а поступово. Становлення колективу як команди може відбуватися двома шляхами: стихійно-спонтанно і керованим способом. Оскільки перший варіант трапляється рідко і незалежно від керівника, вимагає співпадіння багатьох чинників, то рекомендувати його до застосування є недоцільним. Значно перспективніше проаналізувати другий шлях формування команди, оскільки він безпосередньо залежить від дій керівника і дає змогу досягти бажаного результату незалежно від випадкових співпадінь.

Насамперед команда характеризується низкою ознак, основні з яких можна окреслити таким чином: команда складається із трьох або більше осіб (для спорту це здебільшого 10-12 осіб, оскільки такий склад регламентується умовами змагань і вимогами про туристський похід); члени команди, відповідно до відведеної їм ролі, беруть участь, в міру своєї компетентності, у

спільному досягненні поставленої мети; команда має свою власну індивідуальність, своє обличчя, що не завжди співпадає з індивідуальними якостями її членів; для команди характерний високий ступінь контактів усередині, у ній переважають неформальні відносини; команда має ясну, впорядковану структуру, зорієнтовану на досягнення поставленої мети і виконання певних завдань; команда періодично оцінює і аналізує свою ефективність. Команда – довгострокова група, вона не може бути короткочасною, оскільки її основні характеристики не встигнуть одержати розвиток; команда для її учасників обов’язково є як групою членства, так і референтною групою. (Референтною є група, норми якої людина приймає для себе. Група членства – це група, членом якої особа є, але норми її може й не приймати. Команда – це група, жоден учасник якої не може не приймати її норм).

Не будь-яка група є командою. До основних характеристик команди

 належать:

• цілеспрямованість (прагнення до основної значимої мети);

• вмотивованість (діяльне ставлення до спільної праці);
• інтегрованість (взаємозв’язок і взаємозалежність членів колективу);
• структурованість (чіткість взаємного розподілу функцій і відповідальності);
• узгодженість (взаємна обумовленість дій взаємодіючих суб’єктів);
• організованість або керованість (підпорядкованість певному порядку діяльності);
• результативність (здатність досягати позитивного результату).

Крім перелічених характеристик є ще одна, але вже формального характеру – просторово-часові умови спортивної діяльності.

Важливою ознакою може бути також активна взаємодія, тобто взаємний обмін між членами групи інформацією, діями, психічними станами тощо. В основу останньої покладено такі особистісні механізми, як персоніфікація, ідентифікація (перенесення свого «Я», своїх особистісних якостей на іншу людину, порівняння себе з нею) та ідентифікація (перенесення особистісних якостей іншого на самого себе – уподібнення).

Команду можна охарактеризувати як певну групу людей, об’єднаних досягненням спільної мети, яка багато в чому відповідає особистим цілям кожного, оскільки свідомі дії кожної мають під собою певну мотивацію. Найрізноманітніші мотиви спонукають підлітків, що прийшли на заняття в гурток, шукати визнання своїх талантів, вдосконалюватися фізично, духовно, морально, але через неможливість оволодіти одному членові команди всіма необхідними ресурсами, а також через обмеженість у часі виникає неспроможність однієї людини впоратися з поставленим завданням. Зазвичай цілі, що висуваються перед командою і не можуть бути досягнуті окремими її членами, розмаїтість завдань, відповідальність за всю роботу в цілому та її аналіз – саме це спонукає до співробітництва.

Визначення складу людей, які мають увійти до конкретної команди, так само, як і визначення необхідних для ефективної роботи саме цієї команди обовۥязків і позицій, – це тонке питання, яке щоразу вирішується індивідуально; практично воно не має універсальних рішень. Основною підказкою у цьому питанні може служити вивчення мотивації гуртківців і потужність цієї вмотивованості. З досвіду можна констатувати, що спортсмени без належних фізичних даних, однак із сильною мотивацією швидко прогресують і впевнено перевершують у своїх досягненнях інших учасників.

Існують два правила, принципово важливих для ефективної роботи команд. Перше – це правило мінімального оптимального розміру команди. Зайві люди руйнівно діють на командну взаємодію. Друге правило, прямо пов’язане з першим: створення ефективних команд – це точне позиціювання учасників, визначення кожному його власного місця і завдань в командній роботі.

Оптимальним варіантом існування малої групи загальноприйнято вважати число 7+2. Саме це число було «відкрите» американським психологом Н. Міллером при дослідженнях об’єму оперативної пам’яті [11, с. 191]. А в реальності найменьша група може досягати кількості 10, 15 осіб.

Необхідною умовою для виникнення й розвитку команди є спільна соціальна діяльність. У зв’язку з цим можна зазначити, що в команді встановлюються не просто стійкі контакти між її членами, а такі, в яких реалізуються зв’язки, опосередковані спільною діяльністю.

Командний дух, сприятливий соціально-психологічний клімат, творча атмосфера, взаєморозуміння, довіра, згода і взаємодопомога досягаються при дотриманні певних умов. Головна умова – досягнення членами команди особистих і групових цілей та інтересів і почуття взаємної відповідальності за дії кожного. При дотриманні цієї умови виникає так званий синергетичний

ефект, коли фізичні й інтелектуальні зусилля одного множаться на зусилля інших, і згуртована команда може вирішувати завдання, непосильні для звичайної групи. Ефективна команда може складатися з дуже різних особистостей, а групова згуртованість і взаєморозуміння досягаються активними методами тренування, навчання, дуже ефективними є турпоходи, змагання, рольові ігри, ситуаційні завдання.

До критеріїв ефективності команди можна віднести максимальне використання внутрішніх ресурсів і потенціалу, дотримання всіма членами команди норм і правил, творчість і нестандартність, ефективність рішень, задоволення від роботи в команді і бажання як і раніше, працювати в ній. Ці критерії не є універсальними і в кожному конкретному випадку можуть змінюватися і доповнюватися.

2.2. Психологічний клімат команди.

Важливим чинником, що впливає на розвиток команди є психологічний клімат, який може бути як позитивним, так і негативним. У першому випадку клімат буде створювати сприятливі умови для розвитку, а в другому – розвиток гальмуватиметься, може виникнути застій і розпад команди. Психологічний клімат – це емоційно-психологічний настрій колективу, в якому на емоційному рівні відображаються особисті і ділові взаємостосунки членів колективу, які визначаються моральними нормами та інтересами.

Основні характеристики психологічного клімату.

1. Задоволеність членів колективу взаємостосунками, процесом праці, керівництвом.
2. Переважаючий настрій колективу.
3. Взаєморозуміння і авторитетність керівників та підлеглих.
4. Міра участі членів команди в керівництві і самоврядуванні.
5. Згуртованість колективу.
6. Свідома дисципліна.
7. Продуктивність діяльності.

2.3. Ознаки позитивного психологічного клімату.

Психологічний клімат дитячих колективів має свою специфіку. Цьому питанню багато уваги приділяв А.С. Макаренко. Він не вживав поняття психологічний клімат, а замінював іншими – стиль взаємин у колективі, тон взаємин. Нормальними він вважав у колективі тільки «мажорний тон», ознаками якого було:

• прояв впевненості кожного, спокою, бадьорості, готовності діяти;
• єдність членів колективу;
• захищеність всіх членів колективу;
• розумна і корисна активність;
• вміння бути стриманим у діях та словах.

При формуванні ефективної команди слід звертати особливу увагу на психологічну сумісність. Психологічна сумісність – це такий ефект поєднання людей, який дає максимальний результат діяльності при мінімальних психологічних витратах осіб, які взаємодіють. Протилежною до психологічної сумісності є психологічна несумісність, тобто нездатність узгодити свої дії, що перешкоджає спільній діяльності, несприйняття одними людьми інших, що

може зіграти фатальну роль у процесі формування команди і спричинити до встановлення негативного психологічного клімату.

2.4. Ознаки негативного психологічного клімату.

Наслідками несприйнятливих взаємостосунків у командах і колективах можуть бути такі емоційні стани:

1. Стан роздратованості.

2. Манія несправедливих образ і переслідувань, озлобленість, безтурботність, байдужість, страх перед керівником, батьками, іншими гуртківцями, а також розв’язність, жорстокість, навіть поява неврозів. Першими ознаками яких можуть бути: дискомфорт у спілкуванні, гостра вибірковість, обмеження осіб при спілкуванні, з якими людина почуває себе вільно, комфортно, розкуто; коливання самооцінки (завищує, занижує); дефіцит активності, особливо мовної (навіть зустрічається мовна загальмованість (важко висловитись), може змінюватися надмірною говірливістю); прагнення замінити процес конкретної діяльності своїм ставленням до неї, наприклад, ставлення є негативним (у мене нічого не вийде, я цього не зроблю, це не для мене тощо); підвищена тривожність. Це тенденція людини відчувати постійну стурбованість, схильність переживати різні ситуації як загрозливі.

Тому керівнику слід вчасно помічати такі тривожні симптоми, бути уважним до змін психологічного клімату у команді, не зводити в одну команду психологічно несумісних спортсменів, адже такі дії призводитимуть до підвищення конфліктності і не сприятимуть всебічному гармонійному розвитку

учнів, не кажучи вже про результативність і відчуття задоволення від спільних тренувань, походів та змагань.

2.5. Процес формування команди.

Шлях перетворення спортивної групи в ефективно діючу команду можна умовно розподілити на кілька етапів: діагностичний, тренінговий, супровідний та етап функціонування і розвитку команди. Аналіз принципів, закладених в основу функціонування ефективних команд можна представити моделлю покрокового формування спортивної команди, що послужить, керівнику-початківцю допомогою для здійснення поставленої мети.

2.6. Етапи побудови команди.

Перший етап можна умовно назвати діагностичним. Його метою є відбір претендентів у члени команди й визначення потенціалу до спільної діяльності, або ж аналіз ситуації в існуючій групі, виявлення рольового розподілу і перспектив розвитку команди. В обох випадках вивчаються мета і мотиви членів команди. На цьому етапі використовуються певні групові форми роботи (анкетування, екскурсії, походи вихідного дня, ситуаційні і рольові ігри). В результаті складається груповий портрет з прогнозом щодо подальшої роботи команди, виявляються її ресурси й визначаються напрями подальшої роботи з нею.

Фактично, на початку керівник має справу з робочою групою, де від нього вимагається активна позиція в плані взірцевої поведінки, оптимістичному налаштуванні, творчому підході, спостережливості, демонстрації високої

професійної компетенції та загальної ерудиції. Всі перелічені якості, внаслідок авторитетності керівника, можуть бути свідомо чи несвідомо взяті групою за власну модель поведінки. І хоча на етапі робочої групи взаємодія її членів здійснюється в основному передачею інформації та обміну досвідом, члени майбутньої команди досліджують межі прийнятої поведінки в групі. Це – стадія переходу індивіда від стану незалежної особи до статусу члена команди.

Робота під час першого (діагностичного) етапу полягає у визначенні майбутнього лідера та співпраця з ним, розподіл ролей у команді (додаток 4). Для цього керівнику рекомендується використати такі методи: спостереження за поведінкою спортсменів, вивчення їх мотивації, оцінка групових відносин, ранжування, тестування, анкетування (самооцінка лідера команди, оцінка лідера членами команди) і психологічний тренінг (розподіл ролей у команді, вправи на взаєморозуміння, ігри, що з’ясовують взаємне уявлення про ту чи іншу ситуацію, стосунки тощо).

Лідер (зазвичай його призначають капітаном спортивної команди)  визначається не назавжди, і якщо призначена для цієї ролі особистість не розвивається, не вдосконалюється, то на зміну йому може прийти інший, про що керівник повинен постійно пам’ятати й уживати у такому випадку відповідних заходів. Слід зауважити, що на явища застою можуть наражатися не лише окремі учасники, ай команда в цілому. Енергії може вистачити ненадовго, однак завдяки наявності синергетичного ефекту і націленості на розвиток, команда легше проходить свій життєвий цикл і змагальний період, ніж будь-яка інша. Команда повинна подолати внутрішні протиріччя і сумніви, перш ніж вийде дійсно спаяний колектив. Цей процес не несе спокою, проте він необхідний для створення норм самовизначення команди.

Другий етап – етап тренінгів. Іншими словами його можна назвати етапом псевдокоманди. Він характеризується тим, що її члени можуть підвищити ефективність спільної діяльності, але поки не докладають до цього належних зусиль. Для цієї стадії характерно:

• опір і спротив виконанню завдання і нових підходів до вдосконалення якості у роботі (відмінним від тих, які кожен індивідуальний член знаходить зручним для використання);
• різкі коливання ставлення до членів команди і до її успіхів;
• продовження обговорення проблем серед гравців, навіть коли вони домовляються про конкретний результат;
• оборонний стиль поведінки і змагальність між членами команди, боротьба за лідерство.

З часом, в процесі тренувань членам команди вдається внаслідок вирішення спірних питань виробити єдину систему колективної гри, зафіксувати свої командні дії, взаємні статуси і правила взаємодії один з одним. Відбувається процес вироблення внутрішньої «командної культури», в якому провідна роль належить саме керівнику, адже від нього залежить процес заохочення і покарання, а це в свою чергу знайде відображення у системі цінностей усієї команди.

Тренінговий етап виявляє досвід спільного вирішення завдань, у процесі якого формується команда. Це і спільне вирішення проблем під час тренування, це і формування командних дій та способів взаємодії в групі. Формується налаштування на досягнення спільної мети, підвищення ефективності взаємодії усередині команди тощо. Залежно від початкової ситуації або проробляється процедура формування команди (адаптація, групування, кооперація, нормування діяльності, функціонування), або вирішуються проблеми, виявлені в команді на етапі діагностики. Внаслідок цього відбувається мобілізація команди, активізація її потенціалу та підвищення ефективності роботи.

Ще один важливий крок – постановка мети перед командою. На цьому етапі дуже важливо, щоб її визначення мало груповий характер. Для цього кожен учасник команди висловлює власне бачення цілі, після чого відбувається її обговорення та конкретизація. Далі керівником гуртка складається план заходів досягнення обраної мети (або навіть декількох). У плані чітко позначаються шляхи і терміни реалізації наміченого. Час, витрачений на обговорення плану не можна вважати втраченим, оскільки у обговоренні брали участь всі спортсмени.

На третьому (супровідному етапі) члени команди усвідомлюють необхідність існування спільної мети, узгодженості дій, спрямованих на її досягнення. Команди виробляють ефективні прийоми і методи співпраці, як то універсальність кожного з членів команди, креативність у вирішенні нестандартних ситуацій тощо.

На цій стадії члени команди погоджуються з ролями, запропонованими їм наставником, критика стає конструктивною, з’являється і активно розвивається взаємодопомога, виробляються механізми «м’якого» дозволу конфліктів, з’являється «командна солідарність» і гордість, почуття приналежності до команди, між членами команди виникають особисті взаємини, відбувається створення позитивного психологічного клімату, стає звичним конструктивний аналіз власної поведінки, формування у спортивній команді довіри, єдності або «командного духу». Цей крок припускає діагностику і корекцію несприятливих тенденцій. Для цього можна застосувати загальні заходи такі як бесіди, дискотеки, екскурсії а також психологічні тренінги та окремі тренінгові вправи, спрямовані на відпрацьовування взаємної узгодженості дій, взаємосприйняття та взаєморозуміння тощо, що дозволяють регулювати відносини, усувати конфлікти, позбуватися нездорової конкуренції всередині спортивної команди, формувати її ідентичність, підсилюючи згуртованість і почуття «Ми». Але навіть поєднання повної довіри, високої згуртованості, формування почуття «Ми» за відсутності подальшого розвитку команди може призвести до самовихваляння, застою, бездіяльності, зупинки розвитку, а надалі й зниження спортивних показників.

 На цьому етапі перед керівником стоїть завдання навчити команду критично оцінювати ситуацію, приймати власні рішення, не тупцювати на місці, а шукати шляхи подальшого вдосконалення. Це підкреслює важливість наступного, четвертого, украй необхідного кроку у формуванні команди – цілеспрямованої організації її розвитку, креативності й живого інтересу.

Тому четвертим кроком вважається етап функціонування і організація розвитку команди. На цій стадії команда починає діяти автономно, самостійно, ефективно виконувати поставлені завдання. Члени команди владнали свої стосунки і сформулювали очікування, виявили і прийняли сильні і слабкі сторони один одного, дізналися, які їхні ролі. Тепер вони починають працювати – проводити діагностику і вирішувати проблеми, здійснювати необхідні зміни. На стадії функціонування члени команди розуміють особистісні та групові процеси, що відбуваються в команді, сильні та слабкі сторони один одного. Одним з головних мотивуючих чинників стає задоволення від результатів командної діяльності.

І тут настає час, коли керівнику необхідно детально розглянути зміну вимог до членів команди з моменту її формування (наприклад, якщо у команду набираються спортсмени з базовими здібностями, то надалі з плином часу ставляться вимоги вже до наявності спеціальних та універсальних знань, умінь та навичок). У цьому зв’язку виникає два завдання: потреба команди у навчанні; а також вироблення стилю і методів, сприятливих для команди. Якщо на перших стадіях формування команди в роботі керівника могли переважати диктаторські нотки (в силу усвідомлення відповідальності за життя і здоров’я спортсменів), то на етапі функціонування і розвитку команди повинен домінувати демократичний стиль спілкування. Це сприятиме розвитку творчого підходу, ініціативності в команді, усвідомленню відповідальності за власні дії і рішення. Для пожвавлення демократичних процесів проводяться командні обговорення завдань і вимог (дійсних і майбутніх). Після обговорення кожен учасник дає оцінку собі й іншим у їх реалізації. На цій підставі керівник може зробити висновок про самооцінку, рівень кваліфікації спортсмена (можливостей) і потреби її підвищення (ці дії реальні за умови існування довірчих стосунків між спортсменами у групі та керівником). Таким чином існує можливість спільно обговорити свої плюси і мінуси. Це дає можливість обрати шляхи вдосконалення.

Інтерес у команді можна підтримувати забезпечуючи їй зворотний зв’язок: наприклад, після досягнення поставленої мети або підведення підсумків змагань, вивішувати для загального перегляду таблицю «Результати роботи гуртка». Крім того це можуть бути публікації у пресі про результати змагань, публічні привітання переможців у їх навчальному закладі, оформлення стінгазет і стендів переможців чи призерів тощо. Всі ці дії спрямовані на психологічну підтримку учасників команди у їх зусиллях бути значимими для соціуму.

Вказана покрокова модель формування спортивної команди на практиці здійснюється як комплекс завдань, які постійно вирішує керівник наприклад, вибір лідера, згуртованість команди, постановка мети можуть здійснюватися як почергово, так і одночасно.

 

 

 

РОЗДІЛ ІІІ. МЕТОДИЧНІ РЕКОМЕНДАЦІЇ ЩОДО СТВОРЕННЯ ЕФЕКТИВНОЇ КОМАНДИ.

3.1. Створення і підтримка позитивного і здорового психологічного

клімату у команді.

Керівнику важливо навчитися підтримувати позитивний і здоровий психологічний клімат у команді.

Соціально-психологічний клімат визначає сукупність внутрішніх умов, які створюють в процесі розвитку і життєдіяльності групи моральну атмосферу, де виявляється властиве для членів команди ставлення до загальної справи і один до одного. Позитивний (здоровий, комфортний) соціально-психологічний клімат сприяє формуванню почуття задоволеності членів команди від участі у спільній спортивній діяльності. Почуття незадоволеності супроводжується, як правило, зростанням у більшості членів групи потягу до референтних, тобто привабливих. формувань, що може призвести до дезінтеграції команди, тобто до її розпаду.

3.2. Формування команди згідно принципу психологічної сумісності.

Психологічна сумісність виявляється в здатності членів команди узгоджувати свої дії та взаємовідносини, розподіляти відповідальність за успіхи та прорахунки групової діяльності, сприяти один одному в процесі взаємодії та спілкуванні. Психологічну сумісність легко виявити простим методом спостереження за членами команди. Так само спостереженням можна виявити і психологічну несумісність. Особливо вона проявляється у процесі виникнення проблематичних ситуацій, з’ясування причин невдачі. Інші методи, що вимагають спеціальної підготовки для виявлення психологічної несумісності – це тестування, анкетування, рольові ігри та ситуаційні завдання. Основні прояви психологічної несумісності – це підвищена конфліктність, взаємні звинувачення, неспроможність стати на місце іншого гравця, що призводить до постійних з’ясувань стосунків і неможливості ефективної взаємодії.

3.3. Уникання  психологічної поляризації в межах однієї команди.

Групова поляризація виникає як результат групової дискусії, в ході якої різні точки зору, думки, погляди учасників формуються у дві полярно протилежні позиції, що виключають будь-які компроміси і призводять до конфлікту.

3.4. Сприяння згуртованості команди.

Згуртованість команди означає, що сформований її склад є найбільш оптимальним у діяльному значенні, коли всі або переважна більшість членів прагнуть досягти певної спільної мети. Згуртованість сприяє ефективному функціонуванню команди, формуванню в ній сприятливого психологічного клімату, а також забезпечує стійкість групи перед деструктивною дією внутрішніх та зовнішніх умов.

Залежно від того, які фактори єднають команду, можна виділити морально-етичну, ділову і міжособову згуртованість. Керівник повинен всіляко заохочувати згуртування команди і сприяти поглибленню цих процесів.

 

 

ВИСНОВКИ

Оптимальним шляхом формування ефективної команди є пошук особливостей взаємозалежності усіх її членів з максимальним використанням фізичних, психологічних, творчих ресурсів. Така команда сприяє індивідуальному розвитку її членів, становленню їх потенціалу, що веде до успіху в теперішній спортивній та подальшій професійній діяльності.

Ефективна команда відрізняється високим рівнем фізичної, технічної тактичної підготовленості, організаційною і психологічною єдністю, характерною для командної культури, що реалізується через прийняття та сповідування усіма учасниками командних норм; способів розподілу впливу; згуртованістю і взаєморозумінням усіх членів команди; способів організації та протікання командної взаємодії (командних процесів – координації, комунікації, діяльності з вирішення конфліктів та прийняття рішень, налагодження зовнішніх зв’язків); організацією розподілу обовۥязків.

Велику роль відіграє психологічне і соціальне задоволення від роботи в команді. Саме це явище слід віднести до основних чинників, що сприяють стрімкому особистісному розвитку кожного індивіда-члена команди.

Таким чином тут можна простежити зворотний зв’язок, коли формування команди сприяє і пришвидшує розвиток кожного її члена зокрема, а це у свою чергу сприяє розвитку усієї команди. Ефективна команда – це перш за все націленість усіх її учасників на високий кінцевий результат, ініціатива і творчий підхід до вирішення завдань, висока продуктивність та орієнтованість

на кращий варіант рішення, активне і зацікавлене обговорення актуальних проблем.

Цілеспрямований процес формування спортивної команди забезпечує розвиток і підвищення її результатів як в цілому так і кожного учасника зокрема. У процесі формування команди слід відстежувати і вчасно коригувати її розвиток залежно від пройдених етапів (кроків). Потрібно дотримуватися принципів взаємозв’язку між стадією розвитку команди і завданнями, які перед нею стоять. Мета, до якої прагне команда, повинна бути актуальною для даного етапу розвитку і сприяти подальшому зростанню, адже відсутність її може призвести до зупинки прогресу і розпаду команди.

Розглянута покрокова модель формування спортивної команди є дещо схематичною, проте досить наочною, легкою й зручною в практичному застосуванні як по відношенню до новостворених команд, так і до вже існуючих.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Додаток 1.

РОБОТА З ДІТЬМИ ПІЛЬГОВИХ КАТЕГОРІЙ.

Протягом 5 років, я працюю з дітьми пільгових категорій.

Враховуючи необхідність забезпечення вчасного і повноцінного фізичного, інтелектуального, морального, естетичного і соціального розвитку дітей шкільного віку відповідно до задатків, нахилів, здібностей, психічних і фізичних особливостей, на сучасному етапі здійснення педагогічного супроводу набуває ще більшої актуальності.

Немає, на жаль, шкільних навчальних закладів, де не навчалися б діти з незахищених категорій. Держава надає таким родинам, де виховуються такі діти, грошову та іншу допомогу.

Але цим дітям, потрібна ще й педагогічна та психологічна допомога. Переді мною була поставлена мета, яка полягала у створенні умов для забезпечення максимально можливого рівня фізичного та психічного здоров’я, надання можливості повністю реалізувати свій потенціал, розвивати почуття самоідентичності, навички міжособистісного спілкування і впевненості у різних ситуаціях суспільної взаємодії у дітей пільгових категорій.

З метою створення сприятливих умов для соціалізації, особистісного розвитку дітей соціально незахищених категорій, були розроблені такі завдання:

– забезпечення належних умов для охорони здоров’я, фізичного соціального розвитку дітей, їх соціально-психологічній адаптації та активної життєдіяльності;

– формування в дитини загальнолюдських цінностей та надання допомоги в самоствердженні та прагненні до повноцінного життя;
– формування у батьків педагогічної культури, створення доброзичливого сприятливого сімейного мікроклімату;
– надання своєчасної допомоги дітям, які потребують захисту від будь-яких форм насильства;
– профілактика правопорушень серед неповнолітніх шляхом надання методичної допомоги учням та їх батькам;
– пропаганда здорового способу життя, профілактики шкідливих звичок у дітей та підлітків.

Для виявлення у дітей соціально незахищених категорій, проблем, які виникають у них під час навчально-виховного процесу використовувалися такі методи, як діагностування, бесіди, спостереження, аналіз, тощо.

Серед засобів, які використовувались під час проведення навчально-виховного процесу були: рухливі ігри, спортивні естафети, ігри на згуртування колективу, бесіди, направлені на підвищення спорідненості команди, розвитку пам’яті, мислення, уваги, внутрішньої активності дітей, розвиток навичок активності.
          Під час проведення навчально-тренувального процесу, враховувалось те, що кожне заняття складалось з трьох частин: розминка – 5 хв., основна частина – 115 хв., заключна частина – 10 хв.

Розминка мала на меті створення позитивного настрою в спортивній команді, зняття фізичного та психічного напруження, отримання заряду енергії.
        Основна частина виконувала ведучу роль в ході усього заняття. Вона включала в себе використання спортивних прийомів та методик, згідно мети та завдань програми, вирішувала поставлені переді мною проблеми.
        Заключна частина полягала у створенні відчуття у кожної дитини себе як частини цілої групи; закріплення позитивних емоцій; підводились підсумки, було надано домашнє завдання.

        Проводячи роботу за програмою, було помічено, що дітям дуже подобаються різноманітні рухливі ігри і естафети, а також спортивні ігри.

 

 

 

 

 

 

Додаток 2.

ЗНАЙОМСТВО  ДІТЕЙ У ГРІ.

Мета: створення сприятливих умов для знайомства дітей: дружньої атмосфери, веселого настрою, сприяння розкриттю творчих здібностей.

Спосіб знайомства учасників обирає ведучий. Він може на свій розсуд запропонувати кілька варіантів знайомства учасників групи один з одним.

1. «Наші імена»

Учасники сідають у коло. Перший учасник називає своє ім’я та вітається з групою, другий – ім’я першого учасника і своє, третій – імена двох попередніх дітей і власне і т.д. Якщо в загоні знаходиться велика кількість дітей, гру рекомендується провести ще раз у зворотному порядку.

2. «Вузлики, або плутанина»

Усі стають у коло, взявшись за руки. Поки гравець (наступного разу він може взяти собі помічників) виходить, усі, хто стоїть у колі, мають, не розриваючи рук, заплутатись якнайщільніше в єдиний «вузлик», щоб яблуку не було де впасти між ними. Можна переступати й охоплювати одне одного руками. Гравець, що не бачив, як відбулася ця «павутина», спробує за встановлений час (хвилину, чи поки лунає мелодія) розплутати гравців.

Учасники гри можуть хором рахувати від 1 до 60. Ажіотаж і винахідливість у грі зростає до другого-третього повтору гри.

3. «Компліменти»  Кожен, вітаючи свого сусіда, придумує йому образ, наприклад: «Здрастуй, моя пишна півоніє!» («біла струнка берізка», «діамантова крапелька роси на весняному листочку» тощо) (Фото 1).

 

 

 

 

 

 

 

 

Фото 1. Вправа «Вітання»

4. «Продовж фразу»

•     «Здрастуй, я радий тебе бачити, тому що…». Потрібно продовжити

фразу гарними, приємними для людини словами. Зробити це потрібно щиро, від душі. Вправу краще проводити в колі, де кожен гравець, починаючи з ведучого, продовжує фразу по черзі.

• «Мені приємно познайомитися з тобою, тому що…»
• «Привіт, ти уявляєш…». Усі по колу вітаються цією фразою,

описуючи який-небудь цікавий, дивний, смішний, приємний, важливий випадок, подію чи момент свого життя.

•   «У… (називається ім’я людини) світлішає на душі, коли він (вона) згадує про мене»
• «Я радий(а), що зустріч із тобою…»

5. «У якому ти сьогодні образі?»

Учасники по колу розповідають про свій образ. Це може бути асоціація із квіткою, твариною, погодою, казковою істотою, фруктом, овочем, предметом побуту, музичним інструментом. У цій грі важливо не тільки назвати свій образ, а й аргументи, чому обрано саме його.

6. «Відкрий таємницю імені»

Перед виконанням вправи кожній дитині роздається легенда про утворення її імені. Після того, як діти ознайомилися, виконується вправа. Кожний по черзі розповідає легенду про власне ім’я, що воно означає, чому йому дали саме це ім’я.

7. «Здрастуй, здрастуй»

За хвилину кожен учасник повинен мовчки, рахуючи про себе, зібрати якнайбільше рукостискань, сказавши: «Здрастуй, здрастуй». Права рука виставлена вперед, ліва - за спиною. Чим більше людей грає, тим краще. Є більш дорослий варіант цієї гри, коли замість рукостискань обирають обійми, зі словами: «Здрастуй, як давно не бачилися!». Потім підбивається підсумок: «Хто зібрав 10 рукостискань? Хто 20? Підніміть руки!» вибираються лідери– це в основному холерики, що можуть надалі очолити команди. Цікавими є ігрове пісенне привітання «Здрастуйте ті, хто народився взимку» (автор слів і музики М.Шуть).

Коли співається «Здрастуйте ті, хто народився взимку», - ті, хто народився взимку, піднімаються зі своїх місць і говорять: «Здрастуйте!», махаючи рукою, а потім сідають. І так із кожним рядком.

«Здрастуйте ті, хто народився взимку!» - «Здрастуйте!»

«Здрастуйте ті, хто народився навесні!»

«Здрастуйте ті, хто народився в літню спеку!»

«Ті, хто народився осінньою дниною!»

«Здрастуйте, хто обожнює звірів!»

«Ті, хто мріє пройти п’ять морів!»

«Здрастуйте, хто найдобріший!»

«Здрастуйте, хто найшвидший!»

«Здрастуйте ті, кому було сім років!»

«Здрастуйте ті, кому в середу 100 років!»

«Ті, хто хоч раз, але зустрічали світанок!»

«Здрастуйте ті, хто не любить цукерок!»

«Здрастуйте! Здрастуйте! Здрастуйте! Здрастуйте!»

Ігри на згуртування колективу.

Мета: створення атмосфери радості, співпереживання, сприяння згуртованості, швидкості мислення вихованців.

1. «Молекули» 

Всі гравці – «атоми», які хаотично двигаються по кімнаті, при цьому руки прижаті до грудей. За сигналом ведучого атоми швидко об’єднуються в «молекули» відповідної ведучим величини (від 3, 5 і навіть до 15 атомів), по ознакам (він–вона, хлопці, дівчата, куб, загін), по принципу (спинами, за руки,

 

 

 

 

 

 

 

 

Фото 2. Вправа «Молекули»

обхопив один одного за плечі). Після з’єднання розходяться і знову створюють «броунівський рух». Так молекули формуються декілька разів (фото 2).

2. «Визнач за смаком»

Гравці стають у коло і затуляють очі. Ведучий, чергуючи, роздає гравцям по шматочку, наприклад, морквини, яблука або горіхи, лимони, шоколадки. Потім гравці пантомімою (без слів) описують, що їли, і за цими сигналами мають, хто швидше, об’єднатися в команди.

3. «Крокодильчики»

Гравці діляться на дві команди, одна з них загадує слово (іменник, явище чи фразу, тощо). З другої команди вибирають учня, якому говорять загадане слово. Цей гравець, використовуючи міміку або жести (без слів) повинен пояснити своїй команді слово. Відгадав його, команди міняються місцями (фото 3).

Фото 3. Вгадали!

4. «Стильна казка»

Показати казку «Колобок» чи іншу у жанрі мелодрами, бойовика, трилера, оперети, індійського кіно, рекламного блоку.

5. «Художній свист»

Між учасниками розподіляються ролі добре знайомої казки. Ведучий читає слова автора, а дітям пропонується «просвистіти» (за допомогою гумових іграшок) діалоги між героями казки.

6. «Колективно шикуйся»  

Ведучий пропонує всім учасникам вишикуватися на певний час: за зростом, кольором очей(команда карооких і блакитнооких); довжиною і кольором волосся; за алфавітом (за першими буквами імені).

7. «Що навколо?»

Гра на розвиток уваги. Діти називають по черзі, не повторюючи і перевіряючи один одного, що навколо дерев’яне, скляне, смачне, солодке тощо (фото 4).

 

 

 

 

 

 

Фото 4. Що навколо?

Добра гра для початку розмови і створення святкового настрою. Можна проводити її у формі «Аукціону». Тоді гравці піднімають руки, а ведучий, повторюючи останній варіант, рахує до трьох. Якщо до цього моменту ніхто не назвав нічого нового, виграє той, хто останнім назвав предмет.

8. «Червоні, сині, зелені»

Гравці утворюють коло чи стають в шеренгу. Ведучий кожному на спину прикріплює лист відповідного кольору. За сигналом всі гравці повинні стати в шеренгу: червоні – в одну, сині – в другу, тощо. Кольори використовують і інші. Можливо ускладнити завдання: шикуватися в повній тиші або збирати учасників за допомогою гімнастичного обруча. (фото 5).

Фото 5. Червоні, сині, зелені.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Додаток 3

Вправи на розвиток уваги, пам’яті, уяви, асоціацій.

1. «Суперувага»

Учасники розбиваються на дві групи: «уважні» та «ті, що заважають».

Ведучий розставляє «Уважних» по периметру зали, обличчям до центру та роздає відзнаки – пов’язки, хустинки чи шапочки. Їм надається інструкція: «Ваше завдання – відобразити, зіграти, як актор, увійти в роль людини, яка повністю зосереджена на якійсь внутрішній роботі, і яка не помічає, що діється довкола. (ведучий демонструє вираз обличчя людини з відсутнім поглядом). Ви повинні вжитися в цю роль і , стоячи з відкритими очима і не закриваючи вух, не помічати того, що роблять інші. Щоб вам було легше справитися з завданням, спробуйте яскраво уявити собі, ніби ви дивитеся цікавий фільм або берете участь у небезпечній подорожі. Будьте послідовні в своїй ролі: коли закінчиться вправа, тобто після моєї команди «СТОП!», і вас будуть розпитувати, стверджуйте та запевняйте інших в тому, що ви дійсно були повністю занурені в свої думки і нічого не бачили і не чули. Зрозуміло?»

«Ті, що заважають» отримають завдання під час вправи. Готові? Почали!

Вправа продовжується 5-15 хвилин. За цей час ведучий разом з «Тими, що заважають» організовує серію провокаційних дій. Вони скандують: «Петя – геній уваги!», розігрують по ролях анекдоти, інсценують закінчення занять та вихід з кімнати, зображують тварин, жебракують, зображують царів, шутів, тощо. При цьому, ведучий уважно стежить за тим, щоб дії «Тих, які заважають», не стали занадто ефективними. Він забороняє торкатися «Уважних» і в критичні моменти допомагає втриматися в своїй ролі.

Потім звучить команда «СТОП!», починається обговорення.

Аналіз: гра дає можливість повірити в свої сили, переконати себе, переконуючи інших. Вправу не слід використовувати в групах, в яких ще не склалися відносини взаємної довіри і дух творчого захоплення.

2. «Перевір себе»

а) один учасник сідає спиною до аудиторії. Він повинен докладно описати зовнішній вигляд одного з присутніх – деталі костюма, зачіску, взуття та інше;

б) всіх учасників просять розбитися на пари і стати спиною один до одного. Ведучий обходить усіх учасників і задає кожному по одному питанню про напарника (про зовнішність, одежу, тощо).

3. «Тінь»

Учасники працюють в парах. Необхідно продемонструвати ролі – двоє йдуть по дорозі через поле: один по переду, другий на два кроки позаду. Другий учасник – це «тінь» першого. «Тінь» повинен повторити точно всі дії першого учасника, який то зірве квітку на узбіччі, то нагнеться за гарним камінцем, то пострибає на одній нозі, то зупиниться і подивиться з під руки, тощо.

Аналіз:                                                                                   

• дана вправа розвиває увагу;
• виробляє вміння відчувати іншу людину;
•  результат той же, що і при використанні вправи «дзеркало».

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Додаток 4

Тест «Я – лідер»

Дуже цікаво і корисно було провести серед вихованців тест на визначення лідерських якостей.

Інструкція до цього тесту буде така: «Якщо ти повністю згоден з приведеним твердженням, то в клітинку з відповідним номером постав цифру «4»; якщо швидше згоден, чим не згоден – цифру «3»; якщо важко сказати – «2»; швидше не згоден, чим згоден – «1»; повністю не згоден – «0».

Зразок картки відповідей розташований нижче. 

Питання до тесту «Я – лідер»

1.   Не гублюся і не здаюся у важких    

     ситуаціях. 

2.   Мої дії направлені на досягнення зрозумілої мені мети.
3.   Я знаю, як долати труднощі.
4.   Люблю шукати і пробувати нове.
5.   Я легко можу переконати в чомусь моїх товаришів.
6.   Я знаю, як залучити моїх товаришів в загальну справу.
7.   Мені неважко добитися того, щоб всі  добре працювали.
8.   Всі знайомі відносяться до мене добре.
9.   Я умію розподіляти свої сили в навчанні і праці.
10. Я можу чітко відповісти на питання, чого хочу від життя.
11. Я добре планую свій час і роботу.
12.      Я легко захоплююся новою справою.
13.      Мені легко встановити нормальні відносини з товаришами.
14.      Організовуючи товаришів, прагну зацікавити їх.
15.      Жодна людина не є для мене загадкою.
16.      Вважаю важливим, щоб ті, кого я організовую, були дружними.
17.      Якщо у мене поганий настрій, я можу не показувати це оточуючим.
18.      Для мене важливе досягнення мети.
19.      Я регулярно оцінюю свою роботу і свої успіхи.
20.      Я готовий ризикувати, щоб випробувати нове.
21.      Перше враження, яке я справляю, зазвичай хороше.
22.      У мене завжди все виходить.
23.      Добре відчуваю настрій своїх товаришів.
24.      Я умію піднімати настрій в групі своїх товаришів.
25. Я можу примусити себе вранці робити зарядку, навіть якщо мені цього не хочеться.
26.      Я зазвичай досягаю того, до чого прагну.
27.      Не існує проблеми, яку я не можу вирішити.
28.      Ухвалюючи рішення, перебираю різні варіанти.
29. Я умію примусити будь-яку людину робити те, що вважаю за потрібне.
30.      Я умію правильно підібрати людей для організації якої-небудь справи.
31.      У відношенні з людьми я досягаю взаєморозуміння.
32.      Прагну до того, щоб мене розуміли.
33.      Якщо в роботі у мене зустрічаються труднощі, то я не опускаю руки.
34.      Я ніколи не поступав так, як інші.
35.      Я прагну вирішити всі проблеми поетапно, не відразу.
36.      Я ніколи не поступаю так, як інші
37.      Немає людини, яка встояла б перед моєю чарівністю.
38.      При організації справ я враховую думку товаришів.
39.      Я знаходжу вихід в складних ситуаціях.
40. Вважаю, що товариші, роблячи загальну справу, повинні довіряти один одному.
41.      Ніхто і ніколи не зіпсує мені настрій.
42.      Я уявляю, як завоювати авторитет серед людей.
43.      Вирішуючи проблеми, використовую досвід інших.
44.      Мені нецікаво займатися одноманітною, рутинною справою.
45.      Мої ідеї охоче сприймаються моїми товаришами.
46.      Я умію контролювати роботу моїх товаришів.
47.      Умію знаходити спільну мову з людьми.
48. Мені легко вдається згуртувати моїх товаришів навколо якої-небудь справи.

Після заповнення картки відповідей необхідно підрахувати кількість очок в кожному стовпці (не враховуючи бали, поставлені за питання 8, 15, 22, 29, 34, 36, 41). Ця сума визначає розвиненість лідерських якостей:

А – уміння управляти собою;

Б – усвідомлення мети (знаю, чого хочу);

У – уміння вирішувати проблеми;

Г – наявність творчого підходу;

Д – вплив на тих, що оточують;

Е – знання правил організаторської роботи;

Ж – організаторські здібності;

З – уміння працювати з групою.

Картка для відповідей тесту «Я – лідер»

А	Б	У	Г	Д	Е	Ж	З
1	2	3	4	5	6	7	8
9	10	11	12	13	14	15	16
17	18	19	20	21	22	23	24
25	26	27	28	29	30	31	32
33	34	35	36	37	38	39	40
41	42	43	44	45	46	47	48

 

Якщо сума в стовпці менша за 10, то ця якість розвинена слабо, і треба працювати над її вдосконаленням, якщо більша 10, то ця якість розвинена середньо або сильно.

Але перш, ніж зробити висновок про те, чи лідер підліток, зверніть увагу на бали, виставлені при відповідях на питання 8, 15, 22, 27, 29, 34, 36, 41. Якщо на кожен з них поставлено більше 1 балу, ми вважаємо, що ти був нещирим в самооцінці. Результати тесту можна зобразити в графіці.

 

 

Додаток 5.

Порівняльна схема досягнень учнів за підсумками  останніх чотирьох років

Вихованці гуртка «Загальна фізична підготовка» - переможці у міських змаганнях зі спортивних ігор, бронзові призери міського злету туристів-краєзнавців, присвяченого Року дитячої творчості

(2013 – 2014р.)

 

 

 

 

 

 

 

 

Вихованці гуртка - переможці у міських змаганнях зі спортивних ігор, срібні призери у міських змаганнях з військово-прикладного багатоборства

(2014 –2015р.)

 

 

 

Вихованці гуртка - срібні  у міських змаганнях зі спортивних ігор, срібні призери у міських змаганнях з військово-прикладного багатоборства

(2015 –2016р.)

 

Вихованець гуртка «ЗФП» Фолюшняк Станіслав - неодноразовий переможець   обласних і Всеукраїнських змагань.

 

Проведена робота дала свої результати та відзначена на різних рівнях. Методичні рекомендації були подані на обласний конкурс на кращій навчально-методичний матеріал, де розробка отримала найбільшу кількість балів та рекомендована для впровадження в практику роботи педагогів.

 

 

 

 

 

 

 

 

ЛІТЕРАТУРА

1. Богданова Т.Г., Корнилова Т.В. Диагностика познавательной сферы ребёнка. – М., 1994, с. 68 – 85.
2. Брушлинский А.В. Психология мышления и проблемное обучение. – М., 1983, с. 57 – 90.
3. Выгодский Л.С. Мышление и речь: собрание сочинений. В 6 т. Т.2. – М., 1982, с. 35 – 49.
4. Возрастная и педагогическая психология. под ред. В. Давыдова – М., 1979, с. 198 – 215.
5. Гальперин П.Я. Введение в психологию - М., 2000, с. 119 – 223.
6. Грановская Р.М. Элементы практической психологии. – Л., 1988, с.107 – 128.
7. Андреева Г. М. Социальная психология. М: Аспект-Пресс, 1998, с. 245.
8. Викентьева Е. Н., Емельянова Т. П., Ридли Д. Психическое здоровье в организации. Тверь: Тв. ГУ, 2004, с 113.
9. Бодров В. А., Ложкин Г. В., Плющ А. Н. Нелинейная модель мотивационной среды личности // Психолог. ж., 2001, Т. 22, № 2, с. 90 – 100.
10.  Волянюк Н. Ю. Емпіричні референти суб’єктності тренера-викладача // Зб. наук. праць ІП ім Г. С. Костюка АПН України / За ред. Максименка С. Д. – К.: 2004, Т. ІV. – с. 135 – 138.

11. Журавлев А. Л. Психология совместной деятельности. М.: ИП РАН, 2005,

с. 162 –197.

12. Журавлев А. А. Психология коллективного субъекта // Психология индивидуального и группового субъекта / Под ред. А. В. Брушлинского и М. И. Воловиковой. М.: Изд-во «Per Se», 2002, с. 51 – 58.

13. Ложкин Г. В. Интерперсональные конфликты в спортивной команде // «Человек в мире спорта: новые идеи, технологии, перспективы». М.: РГАФК, 2000, с. 379 – 381.

14. Ломов Б. Н. Методологические и теоретические проблемы психологии. М.: Наука, 1984, с. 232.

15. Психология труда / Под ред. А. В. Карпова. М.: Владос, 2004, с. 350.

16. Почебут Л. Г., Чикер В. А. Организационная социальная психология. СПб.: Речь, 2000.

17. Татенко В. А. Психология в субъектном измерении. – К.: Изд. Центр «Просвіта», 1996, с. 404.

18.Третьяченко В. В. Колективні суб’єкти управління: формування, розвиток та психологічна підготовка. К.: «Стилос», 1997, с. 585.

19. Шехова И. Е. Проблема команды в трудовой деятельности: понятие, структура, модель, профпригодность // Профессиональная пригодность: субъектно-деятельностный подход / Под ред. Бодрова В. А. М.: Изд-во ИП РАН., 2004, с. 289 – 300.