МЕТОДИЧНІ РЕКОМЕНДАЦІЇ ДЛЯ ФАХІВЦІВ, ЯКІ ПРАЦЮТЬ З ЛЮДЬМИ,  ЩО СТАЛИ ЖЕРТВАМИ НАСИЛЛЯ , ДОМАШНЬОГО НАСИЛЛЯ .

ТА АВТОРСЬКІ РОЗРОБКИ , ЩО ДОПОМОЖУТЬ ЗМЕНШИТИ ВІДСОТОК ЖЕРТВ

ЗМІСТ 

ПРО АВТОРА +

ВСТУП +

РОЗДІЛ 1.ЗАКОНОДАВЧЕ І НОРМАТИВНО-ПРАВОВЕ

ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ТА ПРОТИДІЇ ДОМАШНЬОГО НАСИЛЬСТВА

В УКРАЇНІ+

РОЗДІЛ 2.НАСИЛЛЯ+  

РОЗДІЛ 3.ДОМАШНЕ НАСИЛЛЯ + 

РОЗДІЛ 3.1 СЕКСУАЛЬНЕ ДОМАШНЕ НАСИЛЛЯ +

РОЗДІЛ 3.2 ЕКОНОМІЧНЕ ДОМАШНЕ НАСИЛЛЯ+ РОЗДІЛ 3.3ПСИХОЛОГІЧНЕ ДОМАШНЕ НАСИЛЛЯ+

РОЗДІЛ 3.4 ФІЗИЧНЕ ДОМАШНЕ НАСИЛЛЯ+

РОЗДІЛ 4.ОСНОВНІ ХАРАКТЕРИСТИКИ НАСИЛЛЯ В СІМЇ + 

РОЗДІЛ 5. ПРАКТИЧНІ РЕКОМЕНДАЦІЇ ФАХІВЦЯМ ЩО

ПРАЦЮЮТЬ З ЛЮДЬМИ ЯКІ ЗАЗНАЛИ НАСИЛЬСТВА+ РОЗДІЛ 5.1 ОСОБЛИВОСТІ  ПРОВЕДЕННЯ ТРЕНІНГОВОЇ РОБОТИ З ФАХІВЦЯМИ ЯЕІ ПРАЦЮЮТЬ З ЛЮДЬДТ ЩО СТАЛИ ЖЕРТВАМИ ДОМАШНЬОГО НАСИЛЛЯ+ РОЗДІЛ 5.2 РОЗРОБКИ ДЛЯ ПРОВЕДЕННЯ ТРЕНІНГОВОЇ

РОБОТИ З ФАХІВЦЯМИ ЯЕІ ПРАЦЮЮТЬ З ЛЮДЬДТ ЩО

СТАЛИ ЖЕРТВАМИ ДОМАШНЬОГО НАСИЛЛЯ+

6.ГОЛОВНІ ПОНЯТТЯ +

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ +

ПРО АВТОРА

Говоруха Ольга Сергіївна народилася 30.08.2003 в родині військових .У 2010 році після дитячого садочка пішла до школи а в 2019 після закінчення 9 класів вступила до ЕПФК ЗНУ . У 2021 році будучи на третьому курсі почала писати наукові статті разом з викладачем коледжу ,що став її науковим керівником Яцук Наталя Василівна. Також великий вплив на становлення професіоналом та науковим діячем був завдяки : ментору та дуже близької людини Федоровій А.О  та безпосередньо таким викладачам коледжу як  Тарасова К.Ю Ніколаєва Л.Г.

 Нині Ольга  є випускницею ЕПФК ЗНУ та має диплом соціального педагога  , автором дев’ятнадцяти   наукових статей що були опубліковані в країнах Європи, наукових  тезисів  написаних для участі в науковій конференції, що проходила в коледжі та мала назву Молода наука 2022, була учасником круглого столу на тему "Психолого-педагогічний супровід учасників  освітнього процесу: виклики воєнного часу", що проходив в Харківському  національному університеті імені В. Н. Каразіна, автор (число) близько  тренінгів та  восьми соціально педагогічних ідей й розробок ,що дають можливість  удосконалити механізм профілактики та розв'язання соціальних проблем, спеціаліст, що має диплом коуча 

отриманого після проходження навчання за Європейськими

стандартами  у  European Coach University , автор збірника віршів " L'amour n'est pas l'amour " , та автор книги "Архитектура внутренего мира " . Інколи використовує псевдонім Марго Рот Шпігельман .

Ознайомитися з науковими роботами автора , що були  опубліковані в Європі  можете за посиланням: https://interconf.top/ .

ВСТУП 

Домашнє насилля це поняття з яким зтикається кожна держава світу, незалежно від її економічного рівня. В Україні найчастіше жертвою є дитина головні показники що влада робить все можливе для майбутнього покоління: нові дитячі майданчики, дитячі садки, безкоштовна освіта для певних верст населення  ,але з іншого боку дивлячись  статистику ,згідно  якої За даними Національної поліції щороку в Україні реєструється понад 100 000 заяв та повідомлень про вчинення домашнього насильства. Так, протягом 2018 року в Україні до органів поліції надійшло 115 473 заяви та повідомлення про вчинені правопорушення та інші події, пов’язані з домашнім насильством, а в 2019 – вже 141 814. З числа поданих у 2019 році 139 933 надійшли від дорослих осіб, а 1881 – від дітей. 

 Проте це лише кількість жертв, а що стосовно тих хто виступає в ролі свідка, вони теж являються жертвами проте в їх випадку більше за все травмується психіка. Як наслідок ми будемо мати те, що майже 50% тих хто був жертвою чи свідком може стати агресором у вже у своїй родині відтворювати певну модель поведінки яку він вважає нормою. Зменшити цей відсоток можна шляхом підготовки фахівців які будуть знати методи роботи з жертвами та створення матеріалу для навчання таких людей.

Тому головною метою цієї книги є надання інформації яка може бути корисна тим хто працює з постраждалими від насилля та запропонування певних методик за якими фахівці зможуть навчатися чи підвищувати рівень своєї компетентності. 

РОЗДІЛ 1

ЗАКОНОДАВЧЕ І НОРМАТИВНО-ПРАВОВЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ТА ПРОТИДІЇ ДОМАШНЬОГО НАСИЛЬСТВА В УКРАЇНІ 

Законодавство про запобігання та протидію домашньому насильству.

1. Законодавство про запобігання та протидію домашньому насильству      складається     з        Конституції      України, міжнародних договорів, згоду на обов’язковість яких надано Верховною Радою України, цього Закону та інших нормативно-правових         актів         щодо         недопущення насильства.

Стаття 3. Сфера дії законодавства про запобігання та протидію домашньому насильству

1.                Предметом регулювання цього Закону є правовідносини, що виникають у процесі запобігання та протидії домашньому насильству.

2.                Дія законодавства про запобігання та протидію домашньому насильству незалежно від факту спільного проживання поширюється на таких осіб:

1)        подружжя;

2)        колишнє подружжя;

3)        наречені;

4)        мати (батько) або діти одного з подружжя (колишнього подружжя) та інший з подружжя (колишнього подружжя);

5)        особи, які спільно проживають (проживали) однією сім’єю, але не перебувають (не перебували) у шлюбі між собою, їхні батьки та діти;

6)        особи, які мають спільну дитину (дітей);

7)        батьки (мати, батько) і дитина (діти);

8)        дід (баба) та онук (онука);

9)        прадід (прабаба) та правнук (правнучка);

10)   вітчим (мачуха) та пасинок (падчерка);

11)   рідні брати і сестри;

12)   інші родичі: дядько (тітка) та племінник (племінниця), двоюрідні брати і сестри, двоюрідний дід (баба) та двоюрідний онук (онука);

13)   діти подружжя, колишнього подружжя, наречених, осіб, які мають спільну дитину (дітей), які не є спільними або всиновленими;

14)   опікуни, піклувальники, їхні діти та особи, які перебувають (перебували) під опікою, піклуванням;

15)   прийомні батьки, батьки-вихователі, патронатні вихователі, їхні діти та прийомні діти, діти-вихованці, діти, які проживають (проживали) в сім’ї патронатного вихователя.

3. Дія законодавства про запобігання та протидію домашньому насильству поширюється також на інших родичів, інших осіб, які пов’язані спільним побутом, мають взаємні права та обов’язки, за умови спільного проживання, а також на суб’єктів, що здійснюють заходи у сфері запобігання та протидії домашньому насильству.

Стаття 4. Основні засади запобігання та протидії домашньому насильству

1. Діяльність, спрямована на запобігання та протидію домашньому насильству, ґрунтується на таких засадах:

1)               гарантування постраждалим особам безпеки та основоположних прав і свобод людини і громадянина, зокрема права на життя, свободу та особисту недоторканість, на повагу до приватного та сімейного життя, на справедливий суд, на правову допомогу, з урахуванням практики Європейського суду з прав людини;

2)               належна увага до кожного факту домашнього насильства під час здійснення заходів у сфері запобігання та протидії домашньому насильству;

3)               врахування непропорційного впливу домашнього насильства на жінок і чоловіків, дітей та дорослих, дотримання принципу забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків під час здійснення заходів у сфері запобігання та протидії домашньому насильству;

4)               визнання суспільної небезпеки домашнього насильства та забезпечення нетерпимого ставлення до будь-яких проявів домашнього насильства;

5)               повага та неупереджене і небайдуже ставлення до постраждалих осіб з боку суб’єктів, що здійснюють заходи у сфері запобігання та протидії домашньому насильству, забезпечення пріоритетності прав, законних інтересів та безпеки постраждалих осіб під час здійснення заходів у сфері запобігання та протидії домашньому насильству;

6)               конфіденційність інформації про постраждалих осіб та осіб, які повідомили про вчинення домашнього насильства;

7)               добровільність отримання допомоги постраждалими особами, крім дітей та недієздатних осіб;

8)               врахування особливих потреб та інтересів постраждалих осіб, зокрема осіб з інвалідністю, вагітних жінок, дітей, недієздатних осіб, осіб похилого віку;

9)               ефективна взаємодія суб’єктів, що здійснюють заходи у сфері запобігання та протидії домашньому насильству, з громадськими об’єднаннями, неурядовими організаціями, засобами масової інформації та іншими заінтересованими особами.

2.                У разі якщо постраждалою особою є дитина, будь-які дії, що вчиняються щодо неї, базуються на принципах, визначених Конвенцією ООН про права дитини, Конвенцією Ради Європи про захист дітей від сексуальної експлуатації та сексуального насильства, Європейською конвенцією про здійснення прав дітей та законодавчими актами України у сфері захисту прав дитини.

3.                Заходи у сфері запобігання та протидії домашньому насильству здійснюються без дискримінації за будь-якою ознакою.

4.                Звичаї, релігійні переконання, віросповідання, традиції не можуть розглядатися як виправдання будь-яких форм домашнього насильства, передбачених цим Законом, або бути підставою для звільнення кривдника від відповідальності.

Стаття 5. Основні напрями реалізації державної політики у сфері запобігання та протидії домашньому насильству

1.                Державна політика у сфері запобігання та протидії домашньому насильству спрямована на забезпечення комплексного інтегрованого підходу до подолання домашнього насильства, надання всебічної допомоги постраждалим особам та утвердження ненасильницького характеру приватних стосунків.

2.                Основними напрямами реалізації державної політики у сфері запобігання та протидії домашньому насильству є:

1)   запобігання домашньому насильству;

2)   ефективне реагування на факти домашнього насильства шляхом запровадження механізму взаємодії суб’єктів, що здійснюють заходи у сфері запобігання та протидії домашньому насильству;

3)   надання допомоги та захисту постраждалим особам, забезпечення відшкодування шкоди, завданої домашнім насильством;

4)   належне розслідування фактів домашнього насильства, притягнення кривдників до передбаченої законом відповідальності та зміна їхньої поведінки.

Стаття 6. Суб’єкти, що здійснюють заходи у сфері запобігання та протидії домашньому насильству

1. Суб’єктами, що здійснюють заходи у сфері запобігання та протидії домашньому насильству, є:

1)   спеціально уповноважені органи у сфері запобігання та протидії домашньому насильству;

2)   інші органи та установи, на які покладаються функції із здійснення заходів у сфері запобігання та протидії домашньому насильству;

3)   загальні та спеціалізовані служби підтримки постраждалих осіб;

4)   громадяни України, іноземці та особи без громадянства, які перебувають в Україні на законних підставах.

2. Спеціально уповноваженими органами у сфері запобігання та протидії домашньому насильству є:

1)               центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері запобігання та протидії домашньому насильству;

2)               центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері запобігання та протидії домашньому насильству;

3)               Рада міністрів Автономної Республіки Крим, місцеві державні адміністрації, у тому числі їх структурні підрозділи, до повноважень яких належить здійснення заходів у сфері запобігання та протидії домашньому насильству;

4)               сільські, селищні, міські, районні у містах (у разі їх створення) ради, їх виконавчі органи, до повноважень яких належить здійснення заходів у сфері запобігання та протидії домашньому насильству.

3. До інших органів та установ, на які покладаються функції із здійснення заходів у сфері запобігання та протидії домашньому насильству, належать:

1)   служби у справах дітей;

2)   уповноважені підрозділи органів Національної поліції України;

3)   органи управління освітою, навчальні заклади, установи та організації системи освіти;

4)   органи охорони здоров’я, установи та заклади охорони здоров’я;

5)   центри з надання безоплатної вторинної правової допомоги;

6)   суди;

7)   прокуратура;

8)   уповноважені органи з питань пробації.

4. До загальних служб підтримки постраждалих осіб належать заклади, які, у тому числі, надають допомогу постраждалим особам:

1)   центри соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді;

2)   притулки для дітей;

3)   центри соціально-психологічної реабілітації дітей;

4)   соціально-реабілітаційні центри (дитячі містечка);

5)   центри соціально-психологічної допомоги;

6)   територіальні центри соціального обслуговування (надання соціальних послуг);

7)   інші заклади, установи та організації, які надають соціальні послуги постраждалим особам.

До спеціалізованих служб підтримки постраждалих осіб належать притулки для постраждалих осіб, центри медико-соціальної реабілітації постраждалих осіб, кол-центр з питань запобігання та протидії домашньому насильству, насильству за ознакою статі та насильству стосовно дітей, мобільні бригади соціальнопсихологічної допомоги постраждалим особам та особам, які постраждали від насильства за ознакою статі, а також заклади та установи, призначені виключно для постраждалих осіб та осіб, які постраждали від насильства за ознакою статі.

5. У здійсненні заходів у сфері запобігання та протидії домашньому насильству, зокрема виявленні фактів домашнього насильства, наданні допомоги та захисту постраждалим особам, можуть брати участь підприємства, установи та організації незалежно від форми власності, громадські об’єднання та іноземні неурядові організації, фізичні особи - підприємці, які відповідають критеріям діяльності суб’єктів, що надають соціальні послуги, а також фізичні особи, які надають соціальні послуги, у тому числі послуги патронату над дітьми.

Стаття 9. Повноваження органів опіки та піклування, служб у справах дітей у сфері запобігання та протидії домашньому насильству

1. До повноважень органів опіки та піклування у сфері запобігання та протидії домашньому насильству стосовно дитини та за участю дитини належать:

1)               захист прав та інтересів постраждалої дитини, дитини-кривдника, у тому числі шляхом звернення до суду, представництва прав та інтересів дитини у суді при розгляді питань, пов’язаних із здійсненням актів домашнього насильства, зокрема про видачу обмежувального припису;

2)               безпосереднє надання допомоги та захисту постраждалим дітям, дітям-кривдникам, які мають статус дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування;

3)               розгляд у порядку, встановленому Сімейним кодексом України, питання про доцільність відібрання дитини або позбавлення батьківських прав стосовно дитини, якщо кривдниками дитини є батьки (усиновлювачі) або один із них;

4)               розгляд у порядку, встановленому законодавством, питань про доцільність відібрання дитини в опікуна (піклувальника), прийомних батьків, батьків-вихователів, про звільнення особи від обов’язків опікуна (піклувальника) дитини, розірвання договору про патронат над дитиною, скасування рішення про влаштування дитини до дитячого будинку сімейного типу або до прийомної сім’ї у разі здійснення домашнього насильства стосовно дитини або за участю дитини;

5)               надання згоди на отримання соціальних послуг постраждалою дитиною, дитиною-кривдником, якщо батьки, інші законні представники дитини є кривдниками або ухиляються від захисту прав та інтересів дитини;

6)               надання згоди на внесення персональних даних про дитину, яка повідомила про вчинення насильства або є постраждалою особою, до Єдиного державного реєстру випадків домашнього насильства та насильства за ознакою статі, якщо батьки, інші законні представники дитини є кривдниками або ухиляються від захисту прав та інтересів дитини;

7)               влаштування дитини в сім’ю патронатного вихователя у разі неможливості проживання дитини із своїми батьками, іншими законними представниками у зв’язку із вчиненням домашнього насильства стосовно цієї дитини або за її участі.

2. До повноважень служб у справах дітей у сфері запобігання та протидії домашньому насильству стосовно дітей належать:

1)               розроблення та виконання заходів із захисту прав та законних інтересів постраждалої дитини;

2)               розроблення та виконання заходів із захисту прав та законних інтересів дитини-кривдника;

3)               прийом та розгляд заяв і повідомлень про домашнє насильство стосовно дітей та за участю дітей, у тому числі повідомлень, що надійшли до кол-центру з питань запобігання та протидії домашньому насильству, насильству за ознакою статі та насильству стосовно дітей;

4)               інформування постраждалої дитини, її батьків, інших законних представників, якщо вони не є кривдниками дитини, про права, заходи та послуги, якими вони можуть скористатися;

5)               інформування дитини-кривдника, її батьків, інших законних представників про права дитини, заходи та послуги, якими вони можуть скористатися;

6)               влаштування дитини в центр соціально-психологічної реабілітації дітей, притулок для дітей служби у справах дітей, інші установи для дітей незалежно від форми власності та підпорядкування, в яких створені належні умови для проживання, виховання, навчання та реабілітації дитини відповідно до її потреб, а також здійснення контролю за умовами її перебування та надання допомоги у разі неможливості проживання дитини із своїми батьками, іншими законними представниками у зв’язку із вчиненням домашнього

насильства стосовно цієї дитини або за її участі;

7)               проведення профілактичної роботи з батьками, іншими законними представниками дитини із запобігання домашньому насильству стосовно дітей та за участю дітей;

8)               порушення перед органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування питання про притягнення до відповідальності згідно із законом посадових осіб у разі невиконання або неналежного виконання ними обов’язків під час виявлення фактів домашнього насильства, роботи з постраждалою дитиною, дитиною-кривдником;

9)               взаємодія з іншими суб’єктами, що здійснюють заходи у сфері запобігання та протидії домашньому насильству, відповідно до статті 15 цього Закону;

10)          здійснення інших передбачених законодавством заходів у сфері запобігання та протидії домашньому насильству стосовно дітей чи за участю дітей;

11)          звітування центральному органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері запобігання та протидії домашньому насильству, про результати здійснення повноважень у цій сфері у порядку, визначеному центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері запобігання та протидії домашньому насильству.

3. До повноважень органів опіки та піклування у сфері запобігання та протидії домашньому насильству стосовно недієздатних осіб та осіб, цивільна дієздатність яких обмежена, належать:

1)               вирішення питання щодо отримання соціальних послуг постраждалою особою, яка є недієздатною особою, у разі якщо законного представника такій особі не призначено або законний представник є кривдником чи ухиляється від захисту прав та

інтересів такої особи;

2)               надання згоди на внесення персональних даних про недієздатну особу, яка повідомила про вчинення насильства або є постраждалою особою, до Єдиного державного реєстру випадків домашнього насильства та насильства за ознакою статі, якщо законний представник такої особи є кривдником або ухиляється від захисту прав та інтересів недієздатної особи;

3)               влаштування постраждалої особи, яка є недієздатною особою, до закладу соціального захисту у разі, якщо у зв’язку із вчиненням домашнього насильства проживання такої особи в сім’ї чи з опікуном становить загрозу її життю та здоров’ю;

4)               вжиття заходів для надання недієздатній особі, яка є кривдником, психіатричної допомоги у примусовому порядку у разі, якщо у зв’язку із вчиненням домашнього насильства проживання такої особи в сім’ї чи з опікуном становить загрозу життю та здоров’ю членів сім’ї або опікуна;

5)               порушення перед судом питання про звільнення в установленому законодавством порядку від повноважень опікуна або піклувальника у разі вчинення ними домашнього насильства стосовно недієздатної особи або особи, цивільна дієздатність якої обмежена;

6)               захист прав та представлення інтересів постраждалої особи, яка є недієздатною особою, в органах державної влади, органах місцевого самоврядування чи в суді (у разі потреби);

7)               порушення перед органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування питання про притягнення в установленому законодавством порядку до відповідальності посадових осіб у разі невиконання або неналежного виконання ними обов’язків під час виявлення та роботи з постраждалими особами, які є недієздатними особами або особами, цивільна дієздатність яких обмежена;

8)               здійснення інших передбачених законодавством заходів у сфері запобігання та протидії домашньому насильству стосовно недієздатних осіб та осіб, цивільна дієздатність яких обмежена, чи за їх участю.

Стаття 10. Повноваження уповноважених підрозділів органів Національної поліції України у сфері запобігання та протидії домашньому насильству

1. До повноважень уповноважених підрозділів органів Національної поліції України у сфері запобігання та протидії домашньому насильству належать:

1)   виявлення фактів домашнього насильства та своєчасне реагування на них;

2)   прийом і розгляд заяв та повідомлень про вчинення домашнього насильства, у тому числі розгляд повідомлень, що надійшли до колцентру з питань запобігання та протидії домашньому насильству, насильству за ознакою статі та насильству стосовно дітей, вжиття заходів для його припинення та надання допомоги постраждалим особам з урахуванням результатів оцінки ризиків у порядку, визначеному центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері запобігання та протидії домашньому насильству, спільно з Національною поліцією України;

3)   інформування постраждалих осіб про їхні права, заходи і соціальні послуги, якими вони можуть скористатися;

4)   винесення термінових заборонних приписів стосовно кривдників;

5)   взяття на профілактичний облік кривдників та проведення з ними профілактичної роботи в порядку, визначеному законодавством;

6)   здійснення контролю за виконанням кривдниками спеціальних заходів протидії домашньому насильству протягом строку їх дії;

7)   анулювання дозволів на право придбання, зберігання, носіння зброї та боєприпасів їх власникам у разі вчинення ними домашнього насильства, а також вилучення зброї та боєприпасів у порядку, визначеному законодавством;

8)   взаємодія з іншими суб’єктами, що здійснюють заходи у сфері запобігання та протидії домашньому насильству, відповідно до статті 15 цього Закону;

9)   звітування центральному органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері запобігання та протидії домашньому насильству, про результати здійснення повноважень у цій сфері у порядку, визначеному центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері запобігання та протидії домашньому насильству.

2. Уповноважені підрозділи органів Національної поліції України здійснюють повноваження у сфері запобігання та протидії домашньому насильству з урахуванням міжнародних стандартів реагування правоохоронних органів на випадки домашнього насильства та оцінки ризиків.

Поліцейські можуть проникати до житла особи без вмотивованого рішення суду в невідкладних випадках, пов’язаних із припиненням вчинюваного акту домашнього насильства, у разі безпосередньої небезпеки для життя чи здоров’я постраждалої особи.

Стаття 11. Повноваження органів управління освітою, навчальних закладів та установ системи освіти у сфері запобігання та протидії домашньому насильству

1. До повноважень органів управління освітою у сфері запобігання та протидії домашньому насильству відповідно до компетенції належать:

1)               забезпечення підготовки фахівців відповідної кваліфікації та галузі знань з метою належного виконання ними функцій із запобігання та протидії домашньому насильству;

2)               забезпечення впровадження в навчально-виховний процес на всіх освітніх рівнях, у тому числі включення до навчальних програм і планів, питань запобігання та протидії домашньому насильству;

3)               забезпечення включення до освітньо-професійних програм під час встановлення державних стандартів освіти питань запобігання та протидії домашньому насильству;

4)               участь у підготовці (перепідготовці, підвищенні кваліфікації) фахівців, які представляють суб’єктів, що здійснюють заходи у сфері запобігання та протидії домашньому насильству;

5)               забезпечення включення до навчальних та виховних програм питань запобігання та протидії домашньому насильству;

6)               методичне забезпечення навчальних закладів з питань запобігання та протидії домашньому насильству;

7)               звітування центральному органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері запобігання та протидії домашньому насильству, про результати здійснення повноважень у цій сфері у порядка, визначеному центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері запобігання та протидії домашньому насильству.

2. Навчальні заклади та установи системи освіти під час здійснення заходів у сфері запобігання та протидії домашньому насильству:

1)               проводять з учасниками навчально-виховного процесу виховну роботу із запобігання та протидії домашньому насильству;

2)               повідомляють не пізніше однієї доби службу у справх дітей, уповноважені підрозділи органів Національної поліції України у разі виявлення фактів домашнього насильства стосовно дітей або отримання відповідних заяв чи повідомлень;

3)               проводять інформаційно-просвітницькі заходи з учасниками навчально-виховного процесу з питань запобігання та протидії домашньому насильству, у тому числі стосовно дітей та за участю дітей, приділяючи особливу увагу формуванню небайдужого ставлення учнів до постраждалих дітей, усвідомлення необхідності невідкладного інформування вчителів про випадки домашнього насильства, що стали їм відомі, повідомлення про такі випадки до кол-центру з питань запобігання та протидії домашньому насильству, насильству за ознакою статі та насильству стосовно дітей;

4)               організовують роботу практичного психолога та/або соціального педагога з постраждалими дітьми;

5)               взаємодіють з іншими суб’єктами, що здійснюють заходи у сфері запобігання та протидії домашньому насильству, відповідно до статті 15 цього Закону;

6)               звітують центральному органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері запобігання та протидії домашньому насильству, про результати здійснення повноважень у цій сфері у порядку, визначеному центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері запобігання та протидії домашньому насильству.

Стаття 12. Повноваження органів, установ і закладів охорони здоров’я у сфері запобігання та протидії домашньому насильству

1. До повноважень органів охорони здоров’я у сфері запобігання та протидії домашньому насильству належать:

1)               розроблення та затвердження стандарту надання медичної допомоги постраждалим особам або особам, які ймовірно постраждали від домашнього насильства;

2)               затвердження порядку проведення та документування результатів медичного обстеження постраждалих осіб;

3)               методичне забезпечення установ і закладів охорони здоров’я з питань запобігання та протидії домашньому насильству;

4)               звітування центральному органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері запобігання та протидії домашньому насильству, про результати здійснення повноважень у цій сфері у порядку, визначеному центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері запобігання та протидії домашньому насильству.

2. Установи і заклади охорони здоров’я під час здійснення заходів у сфері запобігання та протидії домашньому насильству:

1)               повідомляють уповноваженим підрозділам органів Національної поліції України про виявлення ушкоджень, що могли виникнути внаслідок вчинення домашнього насильства, а в разі виявлення ушкоджень у дитини - також службу у справах дітей;

2)               у разі виявлення тілесних ушкоджень забезпечують в установленому порядку проведення медичного обстеження

постраждалих осіб;

3)               у разі виявлення ушкоджень сексуального характеру направляють постраждалих осіб на тестування на ВІЛ-інфекцію;

4)               надають медичну допомогу постраждалим особам з урахуванням індивідуальних потреб;

5)               інформують постраждалих осіб про заходи та соціальні послуги, якими вони можуть скористатися;

6)               взаємодіють з іншими суб’єктами, що здійснюють заходи у сфері запобігання та протидії домашньому насильству, відповідно до статті 15 цього Закону;

7)               звітують центральному органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері запобігання та протидії домашньому насильству, про результати здійснення повноважень у цій сфері у порядку, визначеному центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері запобігання та протидії домашньому насильству.

Стаття 13. Повноваження центрів з надання безоплатної вторинної правової допомоги у сфері запобігання та протидії домашньому насильству

1. До повноважень центрів з надання безоплатної вторинної правової допомоги у сфері запобігання та протидії домашньому насильству належать:

1)               забезпечення надання безоплатної правової допомоги постраждалим особам у порядку, встановленому Законом України "Про безоплатну правову допомогу", у тому числі на базі загальних та спеціальних служб підтримки постраждалих осіб;

2)               взаємодія з іншими суб’єктами, що здійснюють заходи у сфері запобігання та протидії домашньому насильству, відповідно до статті 15 цього Закону;

3)               звітування центральному органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері запобігання та протидії домашньому насильству, про результати здійснення повноважень у цій сфері у порядку, визначеному центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері запобігання та протидії домашньому насильству.

Стаття 14. Повноваження загальних та спеціалізованих служб підтримки постраждалих осіб

1. Загальні та спеціалізовані служби підтримки постраждалих осіб у межах своїх повноважень здійснюють:

1)   прийом і розгляд заяв від постраждалих осіб або їхніх представників про отримання допомоги, зокрема соціальних послуг для осіб, які перебувають у складних життєвих обставинах;

2)   інформування місцевих державних адміністрацій, органів місцевого самоврядування, уповноважених підрозділів органів Національної поліції України про виявлення фактів домашнього насильства за наявності добровільної поінформованої згоди постраждалих осіб, крім випадків вчинення насильства стосовно дітей та недієздатних осіб або виявлення актів насильства кримінального характеру, коли така згода не вимагається; у разі виявлення факту домашнього насильства стосовно дитини - інформування не пізніше однієї доби служби у справах дітей та уповноважених підрозділів органів Національної поліції України;

3)   оцінку потреб постраждалих осіб;

4)   надання постраждалим особам повної та вичерпної інформації про їхні права і можливості отримання ними дієвої допомоги;

5)надання відповідно до компетенції постраждалим особам соціальних послуг, медичної, соціальної, психологічної допомоги на безоплатній основі, сприяння наданню правової допомоги, а також забезпечення тимчасового притулку для таких осіб та їхніх дітей у порядку, передбаченому законодавством;

6) інформування в установленому законодавством порядку місцевих державних адміністрацій та органів місцевого самоврядування про осіб, яким надавалася допомога, та про результати її надання.

2. Спеціалізовані служби підтримки постраждалих осіб (крім колцентру з питань запобігання та протидії домашньому насильству, насильству за ознакою статі та насильству стосовно дітей) утворюються місцевими органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування відповідно до законодавства та діють на основі типових положень про спеціалізовані служби підтримки постраждалих осіб, затверджених Кабінетом Міністрів України.

Кол-центр з питань запобігання та протидії домашньому насильству, насильству за ознакою статі та насильству стосовно дітей утворюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері запобігання та протидії домашньому насильству, належить до сфери його управління та діє на основі положення, затвердженого цим органом. Кол-центр з питань запобігання та протидії домашньому насильству, насильству за ознакою статі та насильству стосовно дітей є державною установою, що має територіальні відділення в усіх регіонах України.

3.Спеціалізовані служби підтримки постраждалих осіб функціонують в установленому законодавством порядку за рахунок коштів державного та місцевих бюджетів, коштів підприємств, установ, організацій, професійних спілок, добровільних внесків юридичних і фізичних осіб, інших джерел, не заборонених законодавством.

4. Питання щодо перебування постраждалих осіб у спеціалізованих службах підтримки таких осіб та надання їм соціальних послуг регулюються установчими документами зазначених служб відповідно до стандартів надання соціальних послуг постраждалим особам, які затверджуються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері запобігання та протидії домашньому насильству, з урахуванням вимог міжнародних правових актів.

Стаття 15. Взаємодія суб’єктів, що здійснюють заходи у сфері запобігання та протидії домашньому насильству

1. Взаємодія суб’єктів, що здійснюють заходи у сфері запобігання та протидії домашньому насильству, передбачає:

1) взаємне інформування не пізніше однієї доби про виявлені факти домашнього насильства у випадках, передбачених цим Законом, з дотриманням правового режиму інформації з обмеженим доступом;

2)реагування на випадки домашнього насильства відповідно до компетенції та з урахуванням оцінки ризиків, що загрожують постраждалій особі;

3)узгодження заходів реагування на випадки домашнього насильства та надання дієвої допомоги постраждалим особам, що здійснюються різними суб’єктами;

4)               розроблення та виконання відповідно до компетенції програм для кривдників;

5)               розроблення та виконання відповідно до компетенції програм із запобігання та протидії домашньому насильству;

6)організацію здійснення заходів у сфері запобігання та протидії домашньому насильству відповідно до компетенції;

7)обмін досвідом у сфері запобігання та протидії домашньому насильству;

8)скоординовану       міжвідомчу       підготовку         фахівців,   які представляють суб’єктів, що здійснюють заходи у сфері запобігання та протидії домашньому насильству;

9)здійснення спеціально уповноваженими органами у сфері запобігання та протидії домашньому насильству моніторингу дотримання вимог законодавства суб’єктами, що здійснюють заходи у сфері запобігання та протидії домашньому насильству, розроблення пропозиції щодо вдосконалення законодавства та практики його застосування.

2.Суб’єкти, що здійснюють заходи у сфері запобігання та протидії домашньому насильству, залучають до співпраці з організації та здійснення таких заходів і надання дієвої допомоги постраждалим особам громадські об’єднання, іноземні неурядові організації та інших заінтересованих осіб, а також забезпечують висвітлення таких заходів і діяльності в засобах масової інформації з дотриманням правового режиму інформації з обмеженим доступом.

3.Порядок взаємодії суб’єктів, що здійснюють заходи у сфері запобігання та протидії домашньому насильству, затверджується Кабінетом Міністрів України.

4. Суб’єкти, що здійснюють заходи у сфері запобігання та протидії домашньому насильству, звітують центральному органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері запобігання та протидії домашньому насильству, про результати здійснення повноважень, визначених цим Законом, у порядку, визначеному центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері запобігання та протидії домашньому насильству, який, зокрема, передбачає:

1) звітування служб у справах дітей через Раду міністрів Автономної Республіки Крим та місцеві державні адміністрації;

2)звітування уповноважених підрозділів органів Національної поліції України через центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сферах забезпечення охорони прав і свобод людини, інтересів суспільства і держави, протидії злочинності, підтримання публічної безпеки і порядку;

3)звітування органів управління освітою, навчальних закладів та установ системи освіти через центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері освіти;

4) звітування органів охорони здоров’я, установ та закладів охорони здоров’я через центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері охорони

здоров’я;

5)звітування центрів з надання безоплатної вторинної правової допомоги через Координаційний центр з надання правової допомоги.

Стаття 16. Єдиний державний реєстр випадків домашнього насильства та насильства за ознакою статі

1.   Єдиний державний реєстр випадків домашнього насильства та насильства за ознакою статі (далі - Реєстр) - це автоматизована інформаційно-телекомунікаційна система, призначена для збирання, реєстрації, накопичення, зберігання, адаптування, зміни, поновлення, використання, поширення (розповсюдження, реалізації, передачі), знеособлення і знищення визначених цим Законом даних про випадки домашнього насильства та насильства за ознакою статі.

2.   Реєстр ведеться з метою:

1)               захисту життєво важливих інтересів постраждалих осіб, зокрема постраждалих дітей;

2)               попередження повторних випадків домашнього насильства та насильства за ознакою статі;

3)               забезпечення здійснення заходів у сфері запобігання та протидії домашньому насильству та у сфері запобігання та протидії насильству за ознакою статі;

4)надання комплексної та своєчасної допомоги постраждалим особам суб’єктами, що здійснюють заходи у сфері запобігання та протидії домашньому насильству та у сфері запобігання та протидії насильству за ознакою статі;

5)   обліку випадків домашнього насильства та насильства за ознакою

статі;

6)   координації діяльності суб’єктів, що здійснюють заходи у сфері запобігання та протидії домашньому насильству та у сфері запобігання та протидії насильству за ознакою статі.

3.До Реєстру вносяться відомості (окремо за кожним випадком насильства) про:

1)   працівника суб’єкта, що здійснює заходи у сфері запобігання та протидії домашньому насильству, або суб’єкта, що здійснює заходи у сфері запобігання та протидії насильству за ознакою статі, який вніс відомості про випадок насильства до Реєстру або відкоригував їх (дата внесення; прізвище, ім’я, по батькові; посада; номер контактного телефону; найменування та адреса відповідного

суб’єкта);

2)   особу, яка повідомила про вчинення насильства (прізвище, ім’я, по батькові; число, місяць, рік народження; місце проживання; номер контактного телефону), - за згодою, наданою у порядку, визначеному частиною четвертою цієї статті;

3)   постраждалу особу (прізвище, ім’я, по батькові; число, місяць, рік народження; стать; громадянство; місце проживання; місце навчання та/або місце роботи; номер контактного телефону) - за згодою, наданою у порядку, визначеному частиною четвертою цієї

статті;

4)   кривдника (прізвище, ім’я, по батькові; число, місяць, рік народження; стать; громадянство; місце проживання; місце навчання та/або місце роботи; номер контактного телефону) та про характер відносин між кривдником і постраждалою особою, у тому числі відповідно до статті 3 цього Закону;

5)   випадок домашнього насильства, насильства за ознакою статі (дата вчинення; місце вчинення; форма домашнього насильства; вид шкоди чи страждань, завданих внаслідок насильства за ознакою статі; короткий опис);

6)   потреби постраждалої особи;

7)   суб’єктів, що здійснюють заходи у сфері запобігання та протидії домашньому насильству, або суб’єктів, що здійснюють заходи у сфері запобігання та протидії насильству за ознакою статі, у зв’язку з виявленням випадку насильства (найменування; повноваження; місцезнаходження та номер контактного телефону (крім

спеціалізованих служб підтримки);

8)   вичерпний перелік заходів, здійснених у зв’язку з виявленням випадку насильства, та їх результат.

4. Згода на внесення персональних даних про особу, яка повідомила про вчинення насильства, або про постраждалу особу надається відповідною особою з дотриманням вимог Закону України "Про захист персональних даних".

У разі якщо зазначена особа є дитиною, така згода надається її батьками або іншими законними представниками, а якщо батьки (інші законні представники дитини) є кривдниками або ухиляються від захисту прав та інтересів дитини, - органом опіки та піклування. У разі якщо зазначена особа є недієздатною, така згода надається її законним представником, а якщо її законний представник є кривдником або ухиляється від захисту прав та інтересів недієздатної особи, - органом опіки та піклування.

5.Персональні дані про особу, яка повідомила про вчинення насильства, зберігаються у Реєстрі протягом одного року з дня надходження відповідної інформації про вчинення насильства.

Персональні дані про постраждалу особу зберігаються у Реєстрі протягом трьох років з дня вчинення домашнього насильства чи насильства за ознакою статі.

Персональні дані про кривдника зберігаються у Реєстрі:

1)у разі відсутності кримінального провадження стосовно кривдника у зв’язку з вчиненням домашнього насильства, насильства за ознакою статі або інших форм насильства стосовно постраждалої особи, рішення суду про застосування обмежувального припису або накладення адміністративного стягнення, вироку суду про визнання кривдника винуватим за вчинення домашнього насильства чи насильства за ознакою статі або інших форм насильства стосовно постраждалої особи, що набрали законної сили, - протягом року з дня надходження відповідної інформації про вчинення насильства;

2) у разі виправдувального вироку суду, що набрав законної сили, - до часу набрання чинності відповідним рішенням суду;

3)у разі порушення кримінального провадження стосовно кривдника у зв’язку з вчиненням домашнього насильства чи насильства за ознакою статі або інших форм насильства стосовно постраждалої особи - протягом періоду розслідування кримінального провадження;

4)               у разі ухвалення рішення суду, що набрало законної сили, про застосування обмежувального припису або накладення адміністративного стягнення - протягом трьох років з дня набрання чинності відповідним рішенням суду;

5)               у разі винесення вироку суду, що набрав законної сили, про визнання кривдника винуватим за вчинення домашнього насильства чи насильства за ознакою статі або інших форм насильства стосовно постраждалої особи з відбуванням покарання - протягом десяти років з дня закінчення сроку відбування покарання;

6)               у разі винесення вироку суду, що набрав законної сили, про визнання кривдника винуватим за вчинення домашнього насильства чи насильства за ознакою статі або інших форм насильства стосовно постраждалої особи без відбування покарання - протягом десяти років з дня набрання чинності відповідним рішенням суду.

У разі спростування факту вчинення насильства, а також після закінчення строку зберігання у Реєстрі персональних даних такі дані підлягають видаленню або знищенню в порядку, встановленому законом.

6. Формування Реєстру здійснюється окремо за кожним випадком домашнього насильства, насильства за ознакою статі шляхом внесення до нього відповідної інформації.

Відомості до Реєстру (крім відомостей про кривдника) вносяться усіма суб’єктами, що здійснюють заходи у сфері запобігання та протидії домашньому насильству, або суб’єктами, що здійснюють заходи у сфері запобігання та протидії насильству за ознакою статі (крім громадян України, іноземців та осіб без громадянства, які перебувають в Україні на законних підставах).

Відомості про кривдника вносяться до Реєстру:

1)               відповідальними структурними підрозділами місцевих державних адміністрацій, до повноважень яких належить здійснення заходів у сфері запобігання та протидії домашньому насильству або у сфері запобігання та протидії насильству за ознакою статі;

2)               відповідальними виконавчими органами сільських, селищних, міських, районних у містах (у разі їх створення) рад, до повноважень яких належить здійснення заходів у сфері запобігання та протидії домашньому насильству або у сфері запобігання та протидії насильству за ознакою статі;

3)               уповноваженими підрозділами органів Національної поліції України.

Відомості про кривдника вносяться до Реєстру у разі наявності обґрунтованої підозри вчинення ним насильства, зокрема після підтвердження такого факту шляхом проведення перевірки відповідної інформації згідно з порядком взаємодії суб’єктів, що здійснюють заходи у сфері запобігання та протидії домашньому насильству, та/або порядком взаємодії суб’єктів, що здійснюють заходи у сфері запобігання та протидії насильству за ознакою статі, затвердженими Кабінетом Міністрів України.

7. Доступ до Реєстру надається:

1)працівникам спеціально уповноважених органів у сфері запобігання та протидії домашньому насильству, спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади з питань забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків, до посадових обов’язків яких відносяться запобігання та протидія домашньому насильству, насильству за ознакою статі;

2)               уповноваженим особам (координаторам) з питань забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків, запобігання та протидії насильству за ознакою статі місцевих державних адміністрацій та сільських, селищних, міських, районних у містах (у разі їх створення) рад;

3)               працівникам відповідальних структурних підрозділів місцевих державних адміністрацій та відповідальних виконавчих органів сільських, селищних, міських, районних у містах (у разі їх створення) рад з питань запобігання та протидії насильству за ознакою статі;

4)               працівникам уповноважених підрозділів органів Національної поліції України;

5)               працівникам служб у справах дітей - у частині випадків насильства, в яких кривдниками або потерпілими особами є діти.

Доступ відповідних працівників до Реєстру здійснюється з використанням електронного цифрового підпису, сумісного з програмним забезпеченням цього Реєстру.

8.                Держателем Реєстру є центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері запобігання та протидії домашньому насильству.

9.                Адміністратором Реєстру є державне підприємство, визначене центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері запобігання та протидії домашньому насильству, що належить до сфери його управління, здійснює заходи із створення, впровадження і супроводження програмного забезпечення Реєстру, відповідає за його технічне і технологічне забезпечення, збереження та захист даних Реєстру, здійснює технічні і технологічні заходи з надання, блокування та анулювання доступу до Реєстру, організовує та проводить навчання щодо роботи з Реєстром.

10.           Сукупність відомостей про фізичних осіб (персональні дані), що містяться в Реєстрі, є інформацією з обмеженим доступом. Обробка цих відомостей здійснюється з дотриманням вимог Закону України "Про захист персональних даних".

11.Порядок формування, ведення та доступу до Реєстру визначається Кабінетом Міністрів України.

Стаття 17. Участь заінтересованих суб’єктів, що надають соціальні послуги із запобігання та протидії домашньому насильству

1.Підприємства, установи, організації незалежно від форми власності, громадські об’єднання, іноземні неурядові організації, фізичні особи - підприємці, а також фізичні особи, які надають соціальні послуги, відповідно до законодавства залучаються суб’єктами, що здійснюють заходи у сфері запобігання та протидії домашньому насильству, до:

1)   виконання пріоритетних завдань у сфері запобігання та протидії домашньому насильству;

2)   проведення тренінгів, семінарів, інших заходів для фахівців, які працюють у сфері запобігання та протидії домашньому насильству, у тому числі працівників сфери освіти, сфери охорони здоров’я, працівників правоохоронних органів та для осіб, які належать до вразливих верств населення;

3)   виконання програм для кривдників та постраждалих осіб;

4)   надання соціальних послуг постраждалим особам, у тому числі постраждалим дітям, виключно за згодою постраждалих осіб або їхніх законних представників, а якщо батьки, інші законні представники дитини, законні представники недієздатної особи є кривдниками або ухиляються від захисту прав та інтересів дитини або недієздатної особи - за згодою органу опіки та піклування;

5)   проведення серед населення, у тому числі серед дітей та молоді, інформаційних кампаній щодо форм, проявів і наслідків домашнього насильства, інших заходів у сфері запобігання та протидії домашньому насильству;

6)   утворення спеціалізованих служб підтримки постраждалих осіб і забезпечення їх функціонування.

Стаття      18.    Завдання           у       сфері         запобігання      домашньому насильству

1. До завдань у сфері запобігання домашньому насильству належать:

1) визначення стану, причин і передумов поширення домашнього насильства;

2)підвищення рівня поінформованості населення про форми, прояви, причини і наслідки домашнього насильства;

3)сприяння розумінню суспільством природи домашнього насильства, його непропорційного впливу на жінок і чоловіків, зокрема на осіб з інвалідністю, вагітних жінок, дітей, недієздатних осіб, осіб похилого віку;

4)формування в суспільстві нетерпимого ставлення до насильницьких моделей поведінки, небайдужого ставлення до постраждалих осіб, насамперед постраждалих дітей, усвідомлення домашнього насильства як порушення прав людини;

5) викорінення дискримінаційних уявлень про соціальні ролі та обов’язки жінок і чоловіків, а також будь-яких звичаїв і традицій, що на них ґрунтуються;

6)заохочення всіх членів суспільства, насамперед чоловіків і хлопців, до активного сприяння запобіганню домашньому насильству.

Стаття 19. Заходи у сфері запобігання домашньому насильству

1. На виконання завдань у сфері запобігання домашньому насильству суб’єкти, що здійснюють заходи у сфері запобігання та протидії домашньому насильству, забезпечують:

1)               вивчення ситуації та збір згрупованих за статтю статистичних даних про факти домашнього насильства;

2)               організацію і проведення галузевих та міжгалузевих досліджень стану, причин і передумов поширення домашнього насильства, ефективності законодавства у сфері запобігання та протидії домашньому насильству та практики його застосування;

3)               організацію і проведення серед населення, у тому числі серед дітей та молоді, інформаційних кампаній щодо запобігання та протидії домашньому насильству, роз’яснення його форм, проявів і наслідків;

4)               розроблення та впровадження у навчальних закладах навчальних і виховних програм з питань запобігання та протидії домашньому насильству, у тому числі стосовно дітей;

5)залучення засобів масової інформації до проведення просвітницьких кампаній, спрямованих на виконання завдань у сфері запобігання домашньому насильству, зокрема формування небайдужого ставлення до постраждалих осіб, насамперед постраждалих дітей, усвідомлення необхідності невідкладного повідомлення про випадки домашнього насильства, зокрема до колцентру з питань запобігання та протидії домашньому насильству, насильству за ознакою статі та насильству стосовно дітей;

6) організацію та проведення спільних і спеціалізованих тренінгів та семінарів для фахівців, які працюють у сфері запобігання та протидії домашньому насильству, а також для працівників правоохоронних органів і суддів.

2. Суб’єкти, що здійснюють заходи у сфері запобігання домашньому насильству, враховують природу домашнього насильства, його непропорційний вплив на жінок і чоловіків, зокрема на осіб з інвалідністю, вагітних жінок, дітей, недієздатних осіб, осіб похилого віку, необхідність підтримки та захисту постраждалих осіб, наслідки домашнього насильства, що призводять до порушення прав людини.

3.Громадяни України, іноземці та особи без громадянства, які перебувають в Україні на законних підставах, яким стало відомо про вчинення домашнього насильства, зокрема якщо постраждалими особами стали або можуть стати діти, зобов’язані невідкладно повідомити про це до районних, районних у містах Києві та Севастополі державних адміністрацій, виконавчих органів сільських, селищних, міських, районних у містах (у разі їх створення) рад, уповноважених підрозділів органів Національної поліції України або до цілодобового кол-центру з питань запобігання та протидії домашньому насильству, насильству за ознакою статі та насильству стосовно дітей.

Стаття 21. Права постраждалих осіб

1. Постраждала особа має право на:

1)дієвий, ефективний та невідкладний захист в усіх випадках домашнього насильства, недопущення повторних випадків домашнього насильства;

2) звернення особисто або через свого представника до суб’єктів, що здійснюють заходи у сфері запобігання та протидії домашньому насильству;

3)отримання повної та вичерпної інформації від суб’єктів, що здійснюють заходи у сфері запобігання та протидії домашньому насильству, про свої права і соціальні послуги, медичну, соціальну, психологічну допомогу, якими вона може скористатися;

4)               безоплатне отримання відповідно до законодавства соціальних послуг, медичної, соціальної та психологічної допомоги відповідно до її потреб;

5)               безоплатну правову допомогу у порядку, встановленому Законом України "Про безоплатну правову допомогу";

6)               повагу до честі та гідності, уважне та гуманне ставлення з боку суб’єктів, що здійснюють заходи у сфері запобігання та протидії домашньому насильству;

7)конфіденційність інформації особистого характеру, яка стала відома суб’єктам, що здійснюють заходи у сфері запобігання та протидії домашньому насильству, під час роботи з постраждалою особою, та захист персональних даних;

8)   вибір спеціаліста за статтю (за можливості);

9)   відшкодування кривдниками завданих матеріальних збитків і шкоди, заподіяної фізичному та психічному здоров’ю, у порядку, визначеному законодавством;

10)звернення до правоохоронних органів і суду з метою притягнення кривдників до відповідальності, застосування до них спеціальних заходів щодо протидії домашньому насильству;

11)          своєчасне отримання інформації про остаточні рішення суду та процесуальні рішення правоохоронних органів, пов’язані з розглядом факту вчинення стосовно неї домашнього насильства, у тому числі пов’язані з ізоляцією кривдника або його звільненням;

12)          інші права, передбачені законодавством у сфері запобігання та протидії домашньому насильству, а також міжнародними договорами, згоду на обов’язковість яких надано Верховною Радою України.

Стаття 22. Права постраждалої дитини

1.                Постраждала дитина має всі права постраждалої особи, реалізація яких забезпечується з урахуванням найкращих інтересів дитини, її віку, статі, стану здоров’я, інтелектуального та фізичного розвитку.

Звернення та повідомлення про вчинення домашнього насильства стосовно дітей приймаються і розглядаються згідно з порядком, затвердженим Кабінетом Міністрів України.

2.                Якщо у зв’язку із вчиненням домашнього насильства стосовно дитини вона не може проживати із своїми батьками, іншими законними представниками, на час подолання причин і наслідків домашнього насильства дитина може бути влаштована до родичів, у сім’ю патронатного вихователя, до центру соціально-психологічної реабілітації дітей, притулку для дітей служб у справах дітей, інших установ для дітей незалежно від форми власності та підпорядкування, в яких створені належні умови для проживання, виховання, навчання та реабілітації дитини відповідно до її потреб.

3.                Захист прав та інтересів постраждалої дитини, у тому числі звернення до суду, представництво її прав та інтересів у суді, крім батьків та інших законних представників дитини, можуть здійснювати родичі дитини (баба, дід, повнолітні брат, сестра), мачуха або вітчим дитини, якщо вони не є кривдниками дитини, а також орган опіки та піклування.

4.                Під час розгляду судом та/або органом опіки та піклування спорів щодо участі одного з батьків у вихованні дитини, визначення місця проживання дитини, відібрання дитини, позбавлення та поновлення батьківських прав, побачення з дитиною матері, батька дитини, які позбавлені батьківських прав, відібрання дитини від особи, яка тримає її у себе не на законних підставах або не на основі рішення суду, обов’язково беруться до уваги факти вчинення домашнього насильства стосовно дитини або за її присутності.

РОЗДІЛ 2 НАСИЛЛЯ

За визначенням ВООЗ, насильство – це навмисне застосування фізичної сили або влади, дійсне або у вигляді загрози, спрямоване проти себе, проти іншої особи, групи осіб або громади, результатом якого є тілесні ушкодження, смерть, психологічна травма, відхилення в розвитку або різного роду збиток, або висока вірогідність настання перелічених наслідків.

В своїх роботах, Г. В. Ф. Гегель розглядав «насилля» як «узурпацію вільної волі в її наявному бутті» [5]. За визначення Л. М. Толстого, «ґвалтувати – значить робити те, чого не хоче той, над яким чиниться насильство» [5, С. 337]. Американський філософ Ш. Волін, зазначає, що «violentia» з латинської мови - це «стихійний та некерований прояв сили на противагу поняттю законного і нормального використання сили інститутом держави» [3, с. 35-36]. Тому багато філософів також розглядали поняття «насилля», як спробу суспільства протидіяти державній владі. Згідно з Законом України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» від 7 грудня 2017 р. «домашнє насильство» - це «діяння (дії або бездіяльність) фізичного, сексуального, психологічного або економічного насильства, що вчиняються в сім’ї чи в межах місця проживання або між родичами, або між колишнім чи теперішнім подружжям, або між іншими особами, які спільно проживають (проживали) однією сім’єю, але не перебувають (не перебували) у родинних відносинах чи у шлюбі між собою, незалежно від того, чи проживає (проживала) особа, яка вчинила домашнє насильство, у тому самому місці, що й постраждала особа, а також погрози вчинення таких діянь» [1].

Хоча закон і дає визначення, але варто підкреслити, що визначення насильства в  сім’ї залежить від точки зору тих, хто займається цією проблемою. Для юристів потрібно одне визначення, для психологів – друге, для соціальних педагогів – третє. Є різні  визначення насильства в сім’ї залежно від різних кутів бачення, а саме: 

•   з точки зору права (юридична перспектива);

•   з моральної точки зору (перспектива моральна);

•   із суспільно-політичної точки зору (перспектива суспільнополітична).

Виходячи з точки зору психологічної допомоги жертвам насильства (тобто з третьої  перспективи), насильство в сім'ї можна визначити як діяльність чи бездіяльність одного  з членів сім’ї, спрямована проти інших членів сім’ї, використання існуючої чи створеної  завдяки обставинам переваги сили чи влади, яка позбавляє членів родини особистих прав  і свобод та стає загрозою для їхнього життя і здоров’я (фізичного і психічного), завдаючи  страждань та ушкоджень.

В таблиці 1 приведені визначення поняття «насилля» та «домашнього насилля» видатними діячами культури, поезії,  науки, влади тощо.

Таблиця 1 Приведені визначення поняття «насилля» та «домашнього насилля» видатними діячами культури, поезії,  науки, влади тощо

Американська Медична Асоціація визначає домашнє та подружнє насильство як тривалу образливу поведінку, що полягає у завданні фізичної, психологічної та (або)  сексуальної шкоди людині, що підриває її фізичне та психічне здоров'я. Традиційно, окрім терміна «насильство в сім’ї», використовують і термін «домашнє  насильство». В даному виданні обидва терміни будуть використані рівнозначно. Отож домашнє насильство є явищем, що випливає з дій, поведінки однієї людини ,які впроваджують корекційні програми для осіб, які вчинили насильство в сім’ї. Насильство в сім’ї як явище та загальні засади протидії стосовно іншої. При цьому важливі такі аспекти.

По-перше, насильство виникає з дій людини, які не є випадковими. Насильство  завжди здійснюється за попереднього наміру. Тобто домашнє насильство завжди  буває інтенційним. Чоловік, що принижує або катує свою дружину, чинить це з наміром.  Намагаючись виправдати свої дії, домашні кривдники декларують свої наміри як позитивні,  але справжні їхні наміри зовсім інші.

По-друге, суть насильства полягає в порушенні насамперед особистих прав і свобод  конкретної людини. Кожна людина має права, але домашні кривдники диктують жертвам  свою волю і свої правила.

По-третє, насильство є таким порушенням прав і свобод людини, яке унеможливлює  її самозахист. Тобто для цієї дії характерна асиметрія сил, коли одна сторона має переваги  над іншою. Коли існує перевага – фізична, матеріальна, емоційна, і така перевага  використовується проти іншого члена сім'ї – то ми маємо справу з домашнім насильством,  яке призводить до поневолення людини, коли вона потрапляє в пастку, стає виконавицею  чужої волі, чужих правил. У цьому світі чоловіки переважно фізично сильніші у порівнянні  з жінками, бо така біологічна природа людини. Тому чоловіки мають, як правило, фізичну  перевагу. Але чи дає ця перевага право чоловікам бути кривдниками? У нашому суспільстві  чоловіки мають також економічні і суспільні переваги, але все це часто використовується  для знущання над своїми дружинами, а не для їхнього захисту За статистичними даними,  у 95% випадків кривдниками є саме чоловіки. Статистичні дані щодо оплати праці жінок та  чоловіків також свідчать ніяк не на користь жінок. Наприклад: заробіток жінок у відсотках  від середньостатистичного заробітку чоловіків становить 73,7%1; у більшості випадків  жінка працює щоденно вдома ще 4-6 го-дин, тобто більше, ніж чоловік, причому праця в домашньому господарстві не враховується як продуктивна, а тому не оплачується й  не враховується при нарахуванні пенсій ; жінки працюють у соціально важливих, але низькооплачуваних державних секторах (у галузі освіти, охорони здоров’я та соціальних послуг, а саме: серед працівників дошкільних закладів жінки складають 98,6% від загальної кількості фахівців , в середніх школах - 84,5%. Інколи в процесі самоствердження чоловіки використовують свої економічні або соціальні переваги.

По-четверте, насильство обов’язково призводить до певної шкоди. Причому шкоду цю довести буває досить складно. Якщо фізичні ушкодження помітні, то побачити психічну шкоду буває складно. Як довести, що дружина має проблеми зі своєю психікою або що дитина зазнала емоційної травми? 

Виходячи з цих чотирьох аспектів, домашнє насильство можна визначити як діяльність одного з членів сім’ї, спрямована проти іншого члена/інших членів сім’ї,  використання існуючої чи створеної завдяки обставинам переваги сили чи влади, яка  позбавляє жертв особистих прав і свобод та стає загрозою для їхнього життя і здоров’я  (фізичного та психічного), завдаючи страждань і ушкоджень.

Причини насильства частково зумовлені біологічними та іншими факторами, які дають підстави говорити про певну схильність окремих людей до агресії. Проте, частіше за все, особистісні прояви взаємодіють з сімейними, суспільними, культурними та іншими факторами зовнішнього характеру, створюючи ситуацію, яка провокує насильство. 

Що стосовно типів то за класифікацією ВООЗ насильство умовно поділяється на три широкі категорії, залежно від суб’єктів, що здійснюють акт насильства, а саме: 

•   замах на власне життя або здоров'я; 

•   міжособистісне насильство; 

•   колективне насильство. 

Кожна з цих трьох широких категорій розподіляється на нові підгрупи, які відображають більш конкретні види насильства. (рис.1)

За природою акт насильства може бути: 

•   фізичним (штовхання, побиття, жбурляння різними предметами, спроба вбивства); 

•   сексуальним (сексуальні домагання, образи, зґвалтування); 

•   психологічним (стеження, погрози, залякування, шантаж, приниження, ігнорування, відсутність турботи); 

•   економічним (фінансовий контроль, обмеження, заборона працювати і вчитися, свідоме руйнування та пошкодження майна). 

Усі чотири форми насильства мають місце в кожній з трьох широких категорій і підкатегорій, описаних вище, за винятком випадків замаху на власне життя або здоров'я.

Слід зосередити увагу на тому що поняття, що використовується Всесвітньою організацією охорони здоров’я, підкреслює  навмисність і фактичне вчинення акту насильства, незалежно від його результату. Згідно з цим  визначенням насильством не є ненавмисні нещасні випадки, наприклад, тілесні ушкодження  внаслідок дорожньо-транспортних пригод або опіки.

Уточнення визначення словосполученням «використання влади» розширює традиційне  розуміння природи насильницького акту, обіймаючи й дії, джерелом яких є влада над  людиною, тобто погрози і залякування. «Використання влади» означає, крім того, відсутність турботи, ненадання допомоги або нехтування, які теж вважаються насильницькими актами. 

Отже, вираз «використання фізичної сили або влади» слід розуміти, зокрема, як відсутність  турботи, будь-які види жорстокого поводження (фізичного, сексуального чи психологічного), а  також вбивство і будь-який замах на власне життя або здоров’я.

Польський психолог Єжі Маллібруда в своєму дослідженні «Обличчя насильства» виділяє дві форми насильства – гарячу й холодну.

Гаряча форма насильства

Біля витоків гарячого форми насильства лежить оскаженіння – трохи динамічне, переповнене емоціями явище розриву емоційної оболонки, котра до певної межі стримує відчуття, породжені найчастіше фрустрацією та безсиллям. Оскаженіння є скупченням акумульованих і вже нестримуваних почуттів гніву й люті, є потужною, темною і сліпою силою, яка може опанувати людиною, руйнуючи різні його моральні бар`єри, ламаючи гальма та заслони.

Холодна форма насильства

Це – другий різновид насильства, яке (оскільки збудженість часто його супроводжує) найчастіше виражається у реалізації певного сценарію насильства, часто базованого на звичаях та культурі, які відбиті в психології кожної особистості. Тоді людина реалізує певний ментальний сценарій насильства, тобто сценарій «розумовий», фіксований зразок вчинків і дій, якого вона раніше навчилась, найшвидше «на власній шкірі». В такому випадку не має бути оскаженіння й гніву, також не має прагнення зашкодити комусь, знищити якісь предмети – людина просто реалізує заздалегідь записану роль, частиною якої є обов`язкове вторгнення на чужу територію, нехтування правами і свободами іншої людини. Найчастіше така поведінка не тільки є стереотипом, але й вважається справедливою, нормальною.

Єжі Меллібруда у своїй праці наголошує, що в повсякденному житті присутні як перша, так і друга форми насильства

За визначенням ВООЗ насильство над дітьми – це фізичне, психологічне, сексуальне насильство, або відсутність виховання та піклування про дітей батьками, особами-опікунами чи сторонніми людьми, які доглядають за дітьми. Насильство над дітьми може містити будь-яку дію насильницького характеру, нехтування, зловживання, або нездатність, небажання чи невміння виховувати й опікуватися дітьми від батьків чи інших осіб, що призводить до фактичної або потенційної шкоди дитині. Може спостерігатися в сім’ї, у місці проживання дитини, на вулиці або в організаціях, школах чи громадах, з якими дитина взаємодіє.[1]

Насильство та жорстоке поводження можуть мати різні форми, проте всі вони завдають  шкоди здоров’ю, розвитку і соціалізації дитини.

РОЗДІЛ 3 ДОМАШНЕ НАСИЛЛЯ

Домашнє насильство – це один із різновидів насильства. Воно відрізняється від інших проявів (на вулиці, під час воєнних дій, під час конфлікту, в колективах тощо) тим, що коїться  близькими один до одного людьми (родичами або членами сім’ї), які мають тісні стосунки –  кровні, емоційні, шлюбні, інтимні, господарські тощо. 

  Також згідно праць та наукових статей про чинники насильницької поведінки досліджувалися такими   видатними  вченими соціологами та психологами , зокрема вітчизняними: О. Бандурка, А. Блага, В. Вітвицька,О. Джужа, Л. Завадська, Л. Кормич, Л. Крижна, Н. Лавриненко, І. Лавринчук,К. Левченко, Л. Леонтьєва, Л. Левицький,  О. Матвієнко, Т. Мельник, Т. Мінка та інші. Аналізуючи їх наукові доробки можна зробити висновок про те, що домашнє насильство – це діяльність  або бездіяльність фізичного, сексуального, психологічного або економічного насильства, що вчиняються в сім’ї чи в межах місця проживання або між родичами, або між колишнім чи теперішнім подружжям, або між іншими особами, які спільно проживають (проживали) однією сім’єю, але не перебувають (не перебували) у родинних відносинах чи у шлюбі між собою, незалежно від того, чи проживає (проживала) особа, яка вчинила домашнє насильство, у тому самому місці, що й постраждала особа, а також погрози вчинення таких діянь.   Згідно цього ж визначення  постраждалими визнаються особи, незалежно від того, чи проживають вони спільно зі своїми кривдниками, чи ні: 

•   наречені; 

•   подружжя; 

•   колишнє подружжя; 

•   батьки (мати, батько) і дитина/діти. При цьому постраждала дитина – це особа, яка не досягла 18 років та зазнала домашнього насильства у будь-якій формі або стала свідком (очевидцем) такого насильства;  • нерідні батьки та діти одного з подружжя, які не є спільними або всиновленими (пасинок/падчерка); 

•   особи, які спільно проживають/проживали однією сім’єю, але не перебувають у шлюбі між собою, їхні батьки та діти; 

•   рідні брати та сестри; 

•   інші родичі до двоюрідного ступеню зв’язку; 

•   опікуни, піклувальники, їхні діти та особи, які перебувають або перебували під опікою, піклуванням; 

•   прийомні батьки, батьки-вихователі, патронатні вихователі, їхні діти та прийомні діти, діти-вихованці, діти, які проживають або проживали в сім’ї патронатного вихователя. 

•   будь-які інші родичі, особи, які пов’язані спільним побутом, мають спільні права та обов’язки за умов спільного проживання (діди та онуки, прадіди та правнуки тощо).

Згідно Декларації ООН "Про викоренення насильства щодо жінок" від 20 грудня 1993 р. [4], до якої приєдналася й Україна, може здійснювати дії стосовно іншої людини що підпадають під поняття фізичного, сексуального, економічного та психологічного

насильства (табл.2)

Таблиця 2. Сутність видів домашнього насилля

Варто зауважити, що домашнє насильство є складним феноменом, наслідки якого зазвичай охоплюють кілька сфер: фізичну, емоційну, економічну, сексуальну. Будь-який вид насильства призводить до деструкції особистості постраждалої сторони, адже сексуальний примус обов’язково тягне за собою приниження гідності, фізичне насильство також справляє значний вплив не лише на соматичну (тілесну), а й на моральну, емоційну сфери особистості,  тобто є водночас і психологічним.

Насильство в сім’ї відбувається у всіх прошарках суспільства, незалежно від релігії, раси, сексуальних вподобань, професійного та освітнього рівня. Жоден фактор окремо не здатен пояснити, чому одна людина поводиться агресивно, а інша – ні. 

Назвемо деякі із можливих причин жорстокого поводження з дітьми в сім’ї:

•   особистісні якості батьків (агресивність, авторитарність);

•   відсутність у батьків позитивного прикладу поводження з дітьми;

•   фізичні чи психічні вади батьків (розумова відсталість, психічні захворювання тощо);

•   невміння виховувати дітей, незнання своїх прав та обов’язків щодо дітей, відсутність почуття відповідальності за них, незнання прав та потреб дітей;

•   невміння          долати       сімейні      та      життєві     кризи,        відсутність самореалізації;

•   недостатня соціалізація батьків;

•   нерозуміння цінності дитини тощо.

Причинами жорстокого поводження батьків з дітьми можуть бути й фактори сімейного виховання, які призводять до дезінтеграції «Я» дитини. За О. Захаровим, це:

•   нерозуміння батьками своєрідності особистісного розвитку дитини;

•   неприйняття дорослими дитячої індивідуальності;

•   невідповідність вимог і очікувань батьків можливостям і потребам дітей;

•   невідповідність виховання в різні вікові періоди;

•   непослідовність у взаєминах дорослих і дітей;

•   неузгодженість змісту, цілей і засобів виховання між батьками.

Насильство – це результат складної взаємодії багатьох факторів, зокрема таких, як: 

•   соціальні (напруження, конфлікти, насильство у суспільстві; пропагування у засобах масової інформації насильства, як моделі поведінки); 

•   економічні (матеріальні нестатки; відсутність гідних умов життя та одночасно –  відсутність умов для працевлаштування та заробітку грошей; економічна залежність;  безробіття); 

•   психологічні (стереотипи поведінки); 

•   педагогічні (відсутність культури поведінки – правової, моральної, громадянської,  естетичної, економічної, трудової); 

•   соціально-педагогічні (відсутність усвідомленого батьківства, сімейних цінностей у суспільстві, позитивної моделі сімейного життя на засадах ґендерної рівності, сімейного виховання на основі прав дитини); 

•   правові (ставлення до насильства як до внутрішньо сімейної проблеми, а не як до негативного суспільного явища, до членів сім’ї – як до власності; недостатня правова свідомість); 

•   політичні (схильність до ґендерних стереотипів; недостатній пріоритет проблем сім’ї та ґендерної рівності; увага до материнства й дитинства, а не до сім’ї загалом; брак уваги до батьківства, чоловіків); 

•   соціально-медичні (відсутність репродуктивної культури у населення,  відповідального батьківства, системи сімейних лікарів; алкоголізм, наркоманія, агресія тощо); 

•   фізіологічні та медичні (порушення гормонального фону, обміну речовин, швидкості реакцій; прийом збуджувальних лікарських препаратів; хвороби нервової системи тощо).

РОЗДІЛ 3.1 СЕКСУАЛЬНЕ ДОМАШНЕ НАСИЛЛЯ

Для початку почнемо з того що насильство, на відміну від жорстокого поводження, – це будь-яке свідоме і навмисне  (заздалегідь сплановане) застосування сили одного індивіда/групи людей проти іншого/інших (найчастіше – беззахисного/их) з метою встановлення над ним(и) влади і контролю. 

Сексуальне насильство – форма домашнього насильства, що характеризується  будь-якими діяннями сексуального характеру, вчиненими стосовно повнолітньої особи  без її згоди або стосовно дитини незалежно від її згоди, або в присутності дитини,  примушуваннями до акту сексуального характеру з третьою особою, а також іншими правопорушеннями проти статевої свободи чи статевої недоторканості особи, зокрема  вчиненими стосовно дитини або в її присутності.

Таблиця 3 Види, форми прояву і наслідки насильства

За визначенням ВООЗ насильство над дітьми – це фізичне, психологічне, сексуальне насильство, або відсутність виховання та піклування про дітей батьками, особами-опікунами чи сторонніми людьми, які доглядають за дітьми. Насильство над дітьми може містити будь-яку дію насильницького характеру, нехтування, зловживання, або нездатність, небажання чи невміння виховувати й опікуватися дітьми від батьків чи інших осіб, що призводить до фактичної або потенційної шкоди дитині. Може спостерігатися в сім’ї, у місці проживання дитини, на вулиці або в організаціях, школах чи громадах, з якими дитина взаємодіє.[1] Оскільки більшість здобувачів освіти є неповнолітніми то ми розглянули саме той термін який  пояснює  ,що таке насилля  по відношенню до дітей. 

Що стосовно інших досліджень про чинники насильницької поведінки досліджувалися такими видатними вченими соціологами та психологами , зокрема вітчизняними: О. Бандурка, А. Блага, В. Вітвицька,О. Джужа, Л. Завадська, Л. Кормич, Л. Крижна, Н. Лавриненко, І. Лавринчук,К. Левченко, Л. Леонтьєва, Л. Левицький, О. Матвієнко, Т. Мельник, Т. Мінка та інші.

 Аналізуючи їх наукові доробки можна зробити висновок про те, що сексуальне насильство – це форма домашнього насильства, що характеризується  будь-якими діяннями сексуального характеру, вчиненими стосовно повнолітньої особи без її згоди або стосовно дитини незалежно від її згоди, або в присутності дитини, примушуваннями до акту сексуального характеру з третьою особою, а також іншими правопорушеннями проти статевої свободи чи статевої недоторканості особи, зокрема вчиненими стосовно дитини або в її присутності.

Взагалі виділяють чотири основні форми насильства: фізичне, психологічне, сексуальне та економічне (зневажання інтересів дитини та її потреб),але  із сказаного вище можна зрозуміти те  ,що саме ця стаття  буде присвячена сексуальному насиллю. Вибір саме цього виду насильства повзаний з тим ,що найбільш прихованою формою насильства є сексуальне насильство в сім’ї. В 75% випадків ґвалтівники знайомі дітям тією чи іншою мірою, причому у 45% випадків з них нападником стає родич (частіше за все батько, вітчим, піклувальник), у 30 % – більш далекий знайомий (наприклад, друг брата, коханець матері),як ми бачимо  ця статистики дуже невтішна отже  це питання  потребує детального аналізу та пошуку ефективного рішення.[2]

Загалом сексуальне насильство щодо дитини як форма домашнього насильства включає:

•                     будь-які діяння сексуального характеру, вчинені стосовно дитини незалежно від її згоди або в присутності дитини;

•                     примушування дитини до акту сексуального характеру з третьою особою;

•                     інші правопорушення проти статевої свободи чи статевої недоторканості особи, у тому числі вчинені стосовно дитини або в її присутності.

Як відомо  сексуальне  насильство щодо дитини не є імпульсивним та випадковим явищем. Американський дослідник Джеймс Солтер зазначив, що, яка б не була мотивація сексуального насильства, велика частина злочинців мають дуже передбачуваний набір думок, почуттів і поведінки, який він називає «девіантний цикл», для того, щоб ретельно розпланувати і вчинити сексуальне насильство щодо дитини.

Мова йде про нав’язливе, циклічне явище, про послідовність ланцюгових подій, які відбувалися задовго до першого епізоду насильства.[3]

Зображення 1 Девіантний цикл 

1.   Думки, фантазії, збудження

Дорослим, які вчинюють сексуальне насильство щодо дитини,  подобаються діти, і вони перебувають в стані статевого збудження через думки про сексуальні стосунки з дитиною. Насильники повідомляли, що сексуальні фантазії за участю дітей з’явились ще до того, як вони скоювали насильство.

2.   Отримання доступу до жертви: «зовнішній незагрозливий вчинок»

Кривдник досліджує місця, де може взаємодіяти з дитиною та отримати доступ до неї. «Зовнішньо незагрозливий вчинок» – це самообман, до якого вдається кривдник, щоб переконати себе, дитину та інших в тому, що дії, які він вчиняє, не мають насильницьких та сексуальних ознак (часто такі особи стають вихователями, тренерами, нянями, репетиторами). Відповідно, вони намагаються отримати доступ до дитини. Фізична та емоційна близькість до потенційної жертви є важливим компонентом сексуального насильства над дитиною.

3.   Вибір жертви

Щойно кривдник отримує доступ до потенційних жертв, він обирає одну з них – дитину, яка йому подобається та з якою він безкарно може реалізувати свої сексуальні фантазії. Часто кривдники надають перевагу дітям певної статі, віку, з певними фізичними та емоційними характеристиками.

4.   Планування та девіантні фантазії

Коли кривдник обрав жертву, він спрямовує свої дії та підходи до  дитини з урахуванням ситуативних факторів: вивчає ігри, заняття,  вподобання дитини. Планування може бути активним, щоб схилити та примусити обрану жертву до сексуальних дій, чи пасивним, коли кривдник продовжує обманювати себе, прикидатись, що насправді мав на меті інші дії.

5.   Підготовка та змушування

Підготовка є невід’ємною частиною будь-якого девіантного циклу. Це процес емоційного зваблення, в ході якого дитину з допомогою різних маніпулятивних дій схиляють до дій сексуального характеру . У випадках поза сімейного сексуального насильства спочатку потрібно налагодити стосунки з дитиною. Кривдник формує у дитини уявлення, що він їй дуже важливий та їх контакт особливий. Він намагається поступово нормалізувати тілесний контакт з дитиною через гру та дотики (може пообіцяти подарунок, сказати , що це секрет, проводить з дитиною багато часу). У деяких випадках кривдники упускають етапу «залицяння» до дитини та використовують фізичну силу, щоб зламати супротив дитини та  змусити її до близькості. Більшість кривдників використовують фізичну силу та погрози.

6.   Акт насильства

Дослідження показали, що з часом насильство набуває все більш серйозних форм. На думку Солтера, це обумовлено тим, що для отримання статевого збудження кривднику потрібно все більше стимулів і він вступає з дитиною у статеві зносини.

7.   Збереження секретності

Для уникнення відповідальності та збереження таємниці кривдник використовує погрози, обіцянки та «будує» більше емоційних стосунків з дитиною. Також він може спробувати викликати почуття провини у дитини, зловживаючи її довірою або говорить про те, що дитині ніхто не повірить, уникає коментування ситуації насильства, щоб у дитини склалось враження, що нічого не відбулось.

8.   Розкаяння, сором, ймовірність рецидиву

Задля зняття власної провини кривдник може частково розкаюватись у вчиненому: повідомляти, що його спровокували, що це було імпульсивно, раптово. Частіш за все кривдник не може контролювати надалі свою поведінку та у майбутньому, скоріш за все, скоює рецидиви.[3]

Найбільш прихованою формою насильства є сексуальне насильство в сім’ї. В 75% випадків ґвалтівники знайомі дітям тією чи іншою мірою, причому у 45% випадків з них  нападником стає родич (частіше за все батько, вітчим, піклувальник), у 30 % – більш далекий знайомий (наприклад, друг брата, коханець матері).[5]

На практиці поширеною є думка, що між подружжям не може бути сексуального насильства. Така позиція є хибною, оскільки визнання певних дій такими, що мають ознаки сексуального насильства, не залежить від стосунків, які мали місце між постраждалою особою та кривдником.

РОЗДІЛ 3.2 ЕКОНОМІЧНЕ ДОМАШНЕ НАСИЛЛЯ

Економічне насильство – форма домашнього насильства, що обіймає умисне позбавлення житла, їжі, одягу, іншого майна, коштів чи документів або можливості  користуватися ними, залишення без догляду чи піклування, перешкоджання в  отриманні необхідних послуг з лікування чи реабілітації, заборону працювати,  примушування до праці, заборону навчатися та інші правопорушення економічного характеру.

Що стосовно інших досліджень про чинники насильницької поведінки досліджувалися такими видатними вченими соціологами та психологами , зокрема вітчизняними:  О. Б. Андрєєва, А. А. Аносєнкова, О. М. Бандурка, Є. О. Безсмертний, Ю. П. Битяк, А. Б. Благая, О. В. Бойко, Л. Крижна, Н. Лавриненко, І. Лавринчук,К. Левченко, Л. Леонтьєва, Л. Левицький, О. Матвієнко, Т. Мельник, Т. Мінка та інші.

 Аналізуючи їх наукові доробки можна зробити висновок про те, що економічне насильство- форма домашнього насильства, що  враховує умисне позбавлення житла, їжі, одягу, іншого майна, коштів чи  документів або можливості користуватися ними, залишення без догляду чи  піклування, перешкоджання в отриманні необхідних послуг з лікування чи  реабілітації, заборону працювати, примушування до праці, заборону навчатися  та інші правопорушення економічного характеру.

Таблиця 4 Види, форми прояву і наслідки насильства

Таке насильство небезпечне тим, що умисне відібрання або ненадання одним членом сім’ї іншому майна та коштів, на які постраждала особа має передбачене законом право, може мати наслідком смерть жертви або  викликати порушення фізичного чи психічного здоров’я.

РОЗДІЛ 3.3  ПСИХОЛОГІЧНЕ ДОМАШНЕ НАСИЛЛЯ

Психологічне насильство – форма домашнього насильства, ознаками якого є  словесні образи, погрози, також щодо третіх осіб, приниження, переслідування,  залякування, інші діяння, спрямовані на обмеження волевиявлення особи, контроль у  репродуктивній сфері, якщо такі дії або бездіяльність викликали у постраждалої особи  побоювання за свою безпеку чи безпеку третіх осіб, спричинили емоційну невпевненість,  нездатність захистити себе або завдали шкоди психічному здоров’ю особи.

Що стосовно інших досліджень про чинники насильницької поведінки досліджувалися такими видатними вченими соціологами та психологами , зокрема вітчизняними:  О. Б. Андрєєва, А. А. Аносєнкова, О. М. Бандурка, Є. О. Безсмертний, Ю. П. Битяк, А. Б. Благая, О. В. Бойко, Л. Крижна, Н. Лавриненко, І. Лавринчук,К. Левченко, Л. Леонтьєва, Л. Левицький, О. Матвієнко, Т. Мельник, Т. Мінка та інші.

 Аналізуючи їх наукові доробки можна зробити висновок про те, що психологічне насильство -  насильство, пов’язане з дією одного члена сім’ї на психіку іншого члена сім’ї шляхом словесних образ або погроз,  переслідування, залякування, якими навмисно спричиняється емоційна невпевненість,  нездатність захистити себе та може завдаватися або завдається шкода психічному здоров’ю. Під час психологічного насильства відбувається висловлюваннями винною особою негативної оцінки члена своєї родини, її якостей, поведінки, вчинків. Такі висловлення принижують самооцінку, честь та гідність підриває авторитет жертви даного насильства перед іншими членами родини. Мета даної поведінки полягає в тому, щоб контролювати інших, а мотиви такої поведінки відомі, винна особа за рахунок інших членів сім’ї приховує свою невпевненість, неприємності на роботі,  матеріальні проблеми і так далі.

Таблиця 5 Види, форми прояву і наслідки насильства

Люди, які страждають від психологічного насильства, можуть відчувати розгубленість, страх, труднощі з концентрацією уваги та низьку впевненість у собі, а також тривогу, больові відчуття та прискорене серцебиття. Також люди, що систематично піддаються психологічному насиллю можуть мати панічні атаки.  Довгострокові наслідки можуть включати тривожні розлади, безсоння та соціальну замкнутість, а також психосоматичні розлади. У найтяжчих випадках психологічне насильство може призвести до суїцидальних спроб жертви.

РОЗДІЛ 3.4 ФІЗИЧНЕ ДОМАШНЕ НАСИЛЛЯ

Фізичне насильство – форма домашнього насильства, що містить ляпаси, стусани, штовхання, щипання, шмагання, кусання, а також незаконне позбавлення волі, нанесення побоїв, мордування, заподіяння тілесних ушкоджень різного ступеня тяжкості, залишення в небезпеці, ненадання допомоги особі, яка перебуває в небезпечному для життя стані, заподіяння смерті, вчинення інших правопорушень насильницького характеру.

Що стосовно інших досліджень про чинники насильницької поведінки досліджувалися такими видатними вченими соціологами та психологами , зокрема вітчизняними:  О. Б. Андрєєва, А. А. Аносєнкова, О. М. Бандурка, Є. О. Безсмертний, Ю. П. Битяк, А. Б. Благая, О. В. Бойко, Л. Крижна, Н. Лавриненко, І. Лавринчук,К. Левченко, Л. Леонтьєва, Л. Левицький, О. Матвієнко, Т. Мельник, Т. Мінка та інші.

 Аналізуючи їх наукові доробки можна зробити висновок про те, що фізичне насильство – це навмисне нанесення побоїв, тілесних ушкоджень одного члена сім’ї іншому, яке може призвести чи призвело до порушення нормального стану фізичного чи психічного здоров’я або навіть до смерті потерпілого, а також до приниження його честі та гідності. Фізичне насильство супроводжується будьякими насильницькими діями проти члена сім’ї, може виражатись у вигляді штовхання, щипання, ляпасів, нанесення подряпин, спричиненні опіків, укусів, ударів руками, ногами, різними предметами, а також їх кидання, смикання за волосся, позбавлення їжі або води, удушення,  залишення в замкнутому просторі (будь-яка кімната, комора, шафа тощо).

До фізичного насильства над дитиною належать, зокрема: - порушення цілісності органів і тканин організму (нанесення опіків та/або поранень, також із застосуванням зброї чи предметів домашнього вжитку; переломи, зсуви суглобів, вибивання  зубів, висмикування волосся; ушкодження внутрішніх органів тощо);  - побої, удари, ляпаси, потиличники тощо, зокрема за допомогою предметів (пасок, лозина, палка та ін.), щипки, викручування кінцівок, грубі штурхання та штовхання; 

-   позбавлення їжі, пиття, сну; 

-   прив’язування (приковування) та зв’язування дитини, розміщення у просторі, який частково або повністю обмежує її рух (коробка, клітка та ін.), примус до тривалого перебування у незмінній статичній позі (на колінах, довге стояння «у кутку»), зв’язування окремих частин тіла тощо. Всі подібні дії порушують кровообіг та негативно впливають на роботу внутрішніх органів дитини; - вплив на дитину із застосуванням фізичних властивостей предметів і явищ середовища (залишення на холоді або на жарі, утримування в диму, удари електричним струмом тощо), примус до вживання алкоголю, наркотиків, шкідливих і отруйних речовин, протипоказаних  харчових продуктів та ін. Все це може призвести до погіршення здоров’я або навіть смерті дитини через переохолодження, зневоднення, отруєння та ін.

Таблиця 6 Види, форми прояву і наслідки насильства

Фізичне насильство вважається однією з найтяжчих форм домашнього насильства, адже дії кривдника посягають на найвищу соціальну цінність –життя і здоров’я людини, її недоторканність і безпеку (стаття 3 Конституції України).

РОЗДІЛ 4 ОСНОВНІ ХАРАКТЕРИСТИКИ НАСИЛЛЯ В СІМЇ  

Відомий польський психолог, що ретельно досліджував проблему насильства в сім'ї, Єжі Меллібруда виділив 4 ознаки насильства:

-насильство завжди здійснюється за попереднього наміру;

-суть насильства полягає у порушенні прав і свобод конкретної людини;

-насильство є таким порушенням прав і свобод людини, що унеможливлює її самозахист;

-насильство в умовах відсутності самозахисту призводить до реальної шкоди, тобто фізичної та психічної травми.

  Досвід надання психологічної допомоги жінкам і дітям - жертвам домашнього насильства свідчить про те, що, дійсно, домашнє насильство є досить розповсюдженою формою існування великої кількості сімей в Україні. Досить поширеними формами насильства поряд із побиттям та фізичним знущанням є суцільний економічний контроль, приниження, брудні лайки, примус до сексу, заборона працювати тощо.

Коли розглянути надані вище риси насильства, то, виявляється, що попередній намір домашнього насильства притаманна насильникам як на свідомому рівні, так і на підсвідомому .   Діючи у відповідності зі своїми бажаннями та примхами, насильник навіть не розглядає своїх підлеглих, дружину та дітей, як особистостей, в яких можуть бути якісь права. Тому їх права постійно порушуються, рішення "домінуючої" особи не обговорюються. Зустрічаються сім'ї, в яких чоловік, голова та засновник жорстких правил існування сім'ї, не дозволяє дружині та дітям навіть звертатись до нього з власної ініціативи.

  Насильство має місце, коли об'єкт насильства не може себе захистити чи це фізично більш слабка жінка, чи вкінець зневірена в собі; чи дитина не може бути такою ж брутальною та жорстокою, як батько, бо вважає, що така поведінка батька є нормою, бо іншої не бачила; чи всі жертви насильства вкінець залякані, відчувають безліч страхів і не вірять, що хтось чи щось може їх захистити, і багато інших варіантів, що розв'язують руки насильнику.

  Шкода від домашнього насильства величезна. Всі ми знаємо про страшні наслідки фізичного насильства - смерть, каліцтво, синці... Руйнівними наслідками для формування особистості психологічні наслідки домашнього насильства можна виділити наступні :

-життя жертв домашнього насильства у постійному страху;

-брак позитивних почуттів;

-не реалізовану потребу у самовираженні як жінки, так і дітей;

-катастрофічно знижену самооцінку жертв насильства, впевненість у тому, що вони ні на що не здатні;

-обман, пристосовництво як основну модель поведінки членів родини;

-інформаційну      депривацію (брак                важливої для життя сім'ї

інформації);

-життя у повному обмеженні свободи;

-депресію, як реакцію жертви на насильство;

-сприйняття дитиною насильницької моделі існування сім'ї за норму;

-агресивну, аж до злочинної, поведінку дітей та підлітків і багато інших.

РОЗДІЛ 5

ПРАКТИЧНІ РЕКОМЕНДАЦІЇ ФАХІВЦЯМ ЩО ПРАЦЮЮТЬ З ЛЮДЬМИ ЯКІ ЗАЗНАЛИ НАСИЛЬСТВА

1.Практичні рекомендації фахівцям із сфери освіти  що працюють з людьми що стали жертвами насилля .

Основні принципи взаємодії з дитиною що стала жертвою домашнього насилля:

1)Спостереження (Поговорити із самою дитиною ,або близькими родичами та поспостерігати за поведінкою дитини). Перевірити достовірність інформації яку повідомило дитина (у випадку коли її життю нічого не загрожує).

2)Слухати та підтримувати

Якщо дитина йде на контакт то вона може спробувати поділитися своїми переживаннями с тим кому найбільше довіряє і це не завжди може бути шкільний психолог чи соціальний педагог тому кожен працівник освіти має знати як діяти якщо до нього прийде дитина з проханням поговорити .Головною задачею вчителя у цей момент являється слухати дитину та казати мінімальну кількість слів ,аби дитина не сприйняла це як знецінення проблем та нав’язування думки . Проте головним моментом являється й момент з підтримкою не всі люблять підтримку і можуть розцінювати її як жалість ,тому тут слід поспостерігати за дитиною . Висновком цієї бесіди має бути фраза по типу : Ми вирішимо твої проблеми ,але для цього нам треба звернутися, запорадою до психолога (соц.пед).

3)Співпраця з психологом або медсестрою ,адміністратора закладу

(звернутися для того щоб підтвердити ,або спростувати інформацію яку повідомила дитина).

Рекомендації стосовно моделі поведінки вчителя під час розмови з дитиноющо стала жертвою домашнього насилля: 1)Нейтральне відношення.Працівник освіти має знати те що під час роботи немає проявляти надмірних емоцій . Та дотримуватися нейтральної позиціїнавіть якщо є сумніви ,що до правдивості слів дитини ,або тема розмови недуже приємна .

2)Невинність жертви.Під час розмови слід зробити акцент на поясненнідитині того ,що вона не винна в тому ,що сталося . Це дасть змогу попередитипрояв суїцидальних нахилів та дасть можливість дитині почувати себекомфортно та бути відвертою .

3)Бути самим собою.Аби дитина почувала себе комфортно їй слід пояснити те що вона має повне прав на прояв емоцій ,відвертість ,скарги та підтримку .

4)Конфіденційність.Не акцентувати увагу на проблемах дитини про всьому класі ,без необхідності не обговорювати це з іншими.

5)Спосіб прояву почуттів.Розширити спектр варіантів вираження емоцій та почуттів(Основою має бути захоплення дитини наприклад написання віршів).

6)Не оцінювати дії та емоції дитини.Не робити висновки про те що дії які вчинила дитина та емоції які проявляє.

2.Практичні рекомендації фахівцям що працюють з людьми що стали жертвами насилля .

Для налагодження позитивного контакту з дитиною – свідком домашнього насильства слід дотримуватися таких правил:

–        звертатися до дитини на ім’я;

–        намагатися створити безпечну атмосферу, висловлювати позитивне  доброзичливе ставлення до дитини; – говорити повільно, чітко, спокійним голосом;

–        використовувати просту, зрозумілу для дитини мову;

–        часто виражати свою заінтересованість дитиною жестом (хитанням  головою) або інтонацією;

–        переконати дитину, що вона є партнером у розмові, що її розповідь є важливою;

–        підтримувати відповідний зоровий контакт без надмірного,  безперервного спостерігання за дитиною;

–        перепитати дитину, якщо не зрозумієте її висловлювань;

–        якщо дитина довгий час не відповідає на запитання, спробувати  сформулювати його інакше;

–        гідно оцінити зусилля дитини, яка дає пояснення, але не хвалити за  конкретні відповіді, не обіцяти винагороди; .[10]

–        для того щоб дитина розповідала про себе, слід показати готовність  відкрити частину свого приватного життя, щоб стати для неї більш реальною, ближчою людиною (наприклад, запитуючи про тварин, розкажіть, яку тваринку ви мали в дитинстві або яка є у вас тепер).

3.Слід уникати таких помилок:

–        не порушуйте фізичного простору дитини, залишайтесь на

безпечній для неї відстані;

–        не підганяйте дитину, давайте їй час на те, щоб обдумати свої відповіді;

–        не оцінюйте дитину та її висловлювання;

–        не реагуйте здивуванням на висловлювання дитини, навіть якщо вони вас шокують;

–        не коментуйте описуваних дитиною ситуацій згідно з уявленнями  дорослих (наприклад, Це було небезпечно для тебе..., Це, мабуть, було для тебе жахливим);

–        не змушуйте дитину до відповіді, говорячи, що вона повинна щось знати або пам’ятати;

–        не давайте дитині обіцянок, яких ви не зможете виконати;

–        не питайте у скривдженої дитини, чи злочинець повинен бути покараний і яким чином;

–        не оцінюйте близьких дитині осіб;

–        не впадайте в паніку, якщо дитина виражає свої негативні емоції,  наприклад, плаче, скажіть, що розумієте її реакцію;

–        не кажіть дитині «не плач», «не нервуй».

РОЗДІЛ 5.1  ОСОБЛИВОСТІ  ПРОВЕДЕННЯ ТРЕНІНГОВОЇ РОБОТИ З ФАХІВЦЯМИ ЯЕІ ПРАЦЮЮТЬ З ЛЮДЬДТ ЩО СТАЛИ ЖЕРТВАМИ ДОМАШНЬОГО НАСИЛЛЯ

Тренінг – це одночасно ефективне спілкування і ефективна  форма опанування знаннями, інструмент для формування нових умінь та навичок і форма розширення досвіду. У даній програмі саме тренінгова форма є найефективнішою для прискорення позитивних змін у свідомості кривдників, спрямованих на вироблення ненасильницької поведінки.

Тренінг і традиційні форми навчання мають суттєві відмінності. Традиційне навчання більш орієнтоване на правильну відповідь, і за своєю сутністю є формою передачі інформації та засвоєння знань. Натомість тренінг, перш за все, орієнтований на запитання та пошук. На відміну від традиційних, тренінгові форми навчання повністю охоплюють весь потенціал людини: рівень та обсяг її компетентності (соціальної, емоційної й інтелектуальної), самостійність, здатність до прийняття рішень, до взаємодії тощо.  Тренінг має свої особливості. До них належать:

•   група має бути невеликою;

•   як правило, присутні сидять у колі;

•   приймаються правила групи;

•   використовуються інтерактивні методи навчання;

•   існує певна структура тренінгового заняття;

•   проводиться оцінювання ефективності тренінгу.

Стільці для учасників розташовуються колом, це сприяє створенню неформальної атмосфери, забезпечує можливість кожному бачити всіх учасників тренінгу, підкреслює рівнозначність позицій усіх учасників. Це складові атмосфери відкритості, розвитку довіри,  уваги та інтересу учасників один до одного. 

Головне, що забезпечує сприятливу атмосферу для навчання у тренінговій групі, – це правила, яких має дотримуватися кожний учасник. Правила приймаються на початку  тренінгу всіма учасниками групи.

У тренінгу широко використовуються методи, які спрямовані на стимуляцію  взаємодії учасників. Усі вони об’єднуються під назвою інтерактивні техніки і забезпечують взаємодію та власну активність учасників під час динамічного навчального процесу. 

Інтерактивний (від інтер – латинською мовою префікс, що означає перебування поміж чимось, кимось і актив – лат. приводжу в рух) означає рух, що відбувається між об’єктами: 

зовнішніми – між окремими людьми, внутрішніми – рух, активність, яка відбувається в самій людині і яка призводить до змін її поглядів, думок, поведінки тощо.

Тренінг сприяє інтенсивності навчання, результат якого досягається завдяки власній активній роботі його учасників. Знання не подаються в готовому вигляді, а стають продуктом активної діяльності самих учасників. У центрі уваги – самостійне навчання  учасників та інтенсивна їхня взаємодія. Відповідальність за результативність навчального процесу несуть однаковою мірою як ведучий, так і кожний учасник тренінгу.

Підсумувати викладену інформацію щодо того, як розуміти тренінг та його атрибути, можна так. 

Тренінг – це:

•   група, яка допомагає стати кожному її учаснику більш компетентним;

•   процес, під час якого учасники вступають у взаємодію;

•   процес, у центрі якого є проблема та її розуміння учасниками групи, а не компетентність тренера щодо зазначеної проблеми;

•   навчання, під час якого активність учасників вища, ніж активність ведучого;

•   навчання, яке активізує учасників, стимулює інтерес до пізнання;

•   навчання, результат якого досягається у взаємодії всіх учасників тренінгу;

•   відкриття учасниками в собі нових можливостей, відчуття того, що вони можуть змінюватися;

•   можливість відкриття інших людей, навчання через взаємодію з ними, розуміння 

того, на що здатні люди, від яких раніше не очікувалося нічого цікавого;

•   можливість у безпечних, з одного боку, трохи штучних, а з іншого – наближених до реальності умовах взаємодії з іншими людьми досягти бажаних змін. Кроки проведення тренінгу 

Сім кроків планування мають на меті дати тренеру в процесі підготовки до заняття відповідь на такі запитання: чому, хто, коли, де, навіщо, що і як. 

ЧОМУ – мета та завдання тренінгу

Мета заняття повинна бути чіткою і визначеною. Іншими словами, мета – це відкриті тези наміру, наприклад, підвищити обізнаність щодо проблеми насильства в сім'ї. Завдання повинні бути конкретними, вимірювальними, досяжними, відповідними та обмеженими у часі. 

ХТО – група навчання 

Склад групи впливає на динаміку її роботи (молодші чи старші чоловіки, рівень зацікавленості, рівень агресивності тощо). Необхідно оцінити наявні навички, інтереси та потенціал. Також оцінити, чи можливо запропонувати учасникам навести практичні приклади з власного досвіду чи будь-які інші приклади з реального життя. 

КОЛИ – дати проведення тренінгу

У даній програмі, де час занять строго визначено, це класичне планування тренінгу буде замінено на слідкування за тим, щоб усі члени групи були присутні. 

ДЕ – місце проведення 

Необхідно враховувати, щоб місце проведення відповідало вимогам для проведення групових занять.

НАВІЩО – аналіз потреб навчання 

Цей аналіз можна провести, визначивши прогалину між тим, що група вже знає, і тим, що їй необхідно знати. Анкетування та просте спостереження за роботою деяких учасників, обраних випадково, може полегшити аналіз потреб навчання. Курс тренінгів короткий, і важливо реалістично усвідомити, чого можна досягти в рамках одного навчального курсу для даної групи. 

ЩО – зміст

Враховуючи особливості даної групи, необхідно обрати вправи, які максимально відповідають даній аудиторії. 

ЯК – методика навчання 

Необхідно обміркувати всі методики навчання, якими можливо скористатися

РОЗДІЛ 5.2

 РОЗРОБКИ ДЛЯ ПРОВЕДЕННЯ ТРЕНІНГОВОЇ РОБОТИ З ФАХІВЦЯМИ ЯЕІ ПРАЦЮЮТЬ З ЛЮДЬДТ ЩО СТАЛИ ЖЕРТВАМИ ДОМАШНЬОГО НАСИЛЛЯ

«Домашнє насилля - це не лише фізичне чи сексуальне насильство (побої чи зґвалтування), це і психологічний тиск (образи й приниження, ігнорування почуттів особи), і економічні утиски (заборона працювати чи контроль сімейного бюджету)».

Проте постає питання як і коли дитина чи підліток перетворюється на жертву чи агресора у разі пережитого насилля - по-перше, а по-друге - це як завчасно виправити ситуацію. 

Розглядати цю проблему варто з процесу соціалізації яка є процесом входження індивіда до системи соціальних зв'язків та відносин, його активної взаємодії з оточенням, у результаті якої він засвоює зразки поведінки, соціальні норми і цінності, необхідні для його успішної життєдіяльності.[12]

Соціалізація є основним механізмом взаємодії суспільства і особистості. В процесі соціалізації формуються основні властивості особистості, які забезпечують її життєдіяльність у суспільстві. Усім відомим фактом є те ,що в даному процесі існують діючі соціальні суб'єкти, за допомогою яких людина соціалізується завдяки процесам навчання, комунікації, прилучення до культури, по іншому ці діючі суб'єкти називаються агенти соціалізації. Наразі існуючі агенти соціалізації представлені рис. 2 .

З вище сказаного ми можемо зробити висновок про те ,що соціалізація-це процес засвоєння особистістю зразків поведінки групи і суспільства, цінностей, норм, установок; це процес формування особистості, її життєвої позиції на основі впливу на людину системи навчання і виховання,

включаючи сім‘ю, ЗМІ, літературу, мистецтво.Соціалізація може бути як первинною, так і вторинною відповідно існують різні агенти соціалізації (Табл. 7 ).

Таблиця 7. Агенти первинної та вторинної соціалізації

Саме первинна соціалізації відбувається завдяки таким агентам як сім’я, родичі, однолітки, учителі ,але саме в сім’ї у дитини відбувається формування життєвих цінностей, пріоритетів, там дитина спостерігає за певною моделлю поведінки дорослих на основі якої і буде формуватися поведінка самої дитини. Для батьків дитина ж у цьому випадку виступає у ролі об'єкта соціалізації й однією з цілей життя. Але вагому перевагу має ще один інститут соціалізації - це школа. Школа - це навчально-виховний заклад, що здійснює навчання осіб певного віку в спеціально обладнаних приміщеннях і під керівництвом професійно підготовлених педагогів[8]. Головна мета навчання - дати систематичні знання в основних галузях людської діяльності:-фізика, математика, література, мова, історія - це систематичний і формалізований спосіб передачі знань, навичок, цінностей наступним поколінням. Позитивним фактом є те, що саме школа взаємодіє безпосередньо і з батьками тобто виступає в тим, що поєднує дітей та батьків на нейтральному просторі. Таким чином вчитель має стати тим фахівцем що здатен протидіяти домашньому насиллю і впершу чергу -вміти виявляти постраждалих та формуючи навички ненасильницької комунікації.

З метою вивчення рівня на якому наразі знаходиться вирішення цієї проблеми зокрема було проведено ряд досліджень серед працівників освіти з метою з’ясування рівня їх обізнаності з теми домашнього насилля на інших видів насилля з якими може зустрітися дитина .

Опитування 1 

Було проведено опитування за допомогою Googlе-сервісу серед працівників освіти ,на опитування було отримано відповіді 85 осіб. 

Загалом дослідження містить у собі наступні 4 блоки : 

1)   уявлення про сексуальне насильство; 

2)   обізнаність у допомозі; 

3)   механізму надання допомоги; 

4)   аналізу власної компетенції що до виявлення жертв у сфері освіти та прогнозування ,що до набуття такої компетентності педагогічними працівниками в сфері освіти .

Це свідчить ,що на разі в сфері освіти є дефіцит педагогів спеціалістів ,які компетентні с цього питання.

Отже, наше дослідження показало те, що на разі є дефіцит спеціалістів які обізнані у цій сфері це однією з причин дуже невтішної статистики . Так наразі є багато хороших спеціалістів проте вони мають ,або не достатньою кількість знань щодо питань ,або володіють вже застарілим та не актуальним досвідом, або зовсім їх не мають . 

Діаграма 1. Хто саме в освітньому закладі має бути найбільш компетентним у виявленні та наданні допомоги постраждалим від сексуального насильства

Діаграма 2. Чи має набути такої компетенції кожен хто працює в закладі освіти

Діаграма 3. Яка саме форма буде найбільш ефективною для набуття компетенції виявлення постраждалих від сексуального насильства 

Опитування 2

Було проведено опитування за допомогою Googlе-сервісу  серед працівників освіти ,на опитування було отримано відповіді 45 осіб. 

Загалом дослідження містить у собі наступні 4 блоки : 

1)уявлення про насилля; 

2)обізнаність у допомозі; 

3)механізму надання допомоги; 

4)аналізу власної компетенції що до виявлення жертв у сфері освіти та прогнозування що до набуття такої компетентності педагогічними працівниками в сфері освіти .

Це свідчить що на разі в сфері освіти є дефіцит педагогів спеціалістів ,які компетентні с цього питання .

Діаграма1. Хто саме в освітньому закладі має бути найбільш компетентним у виявленні та наданні допомоги жертвам домашнього насилля

Діаграма2. Чи має набути такої компетенції кожен хто працює в закладі освіти

Діаграма3. Яка саме форма буде найбільш ефективною для набуття компетенції виявлення жертв домашнього насилля

Опитування 3

 Враховуючи те що насилля може мати різні наслідки зокрема й прояви суїцидальної поведінки у жертв то було проведено соціальне опитування за допомогою ГУГЛ-сервісу, на опитування було отримано відповіді 110 осіб, віком від 12 до 25 років. В опитуванні були включені наступні питання:

Діаграма 1.Чи бувають у вас думки про те що вам часто не щастить у житті

Діаграма 2.Чи є у вас стійка думка про те, що всім було б краще жити без вас

Діаграма 3. Ви колись завдавали собі фізичного болю (дряпали, били, кусали себе)

Діаграма 4.Чи були ви жертвою будь-якого виду насильства - психологічного, економічного , фізичного, сексуального

Діаграма 5.Чи бувало в вас таке ,що ви завдавали собі фізичного болю після суперечок у родині

Діаграма 6.Чи можете ви бути відвертими зі своїми батьками

На основі кожного з проведених опитувань було розроблено тренінги да дещо ще .Тренінги включають в себе наступні блоки нажаль лише один було проведенно через військові дії в Україні . 

Тренінг до опитування 1

Тема : Підвищення рівня компетентності вчителів з теми сексуального насилля.

Цілі тренінгу:

1.   Змінити рівень знань.

2.   Змінити рівень володіння навичками .

Таблиця 8.Блоки тренінгу 

Результат який є на меті тренінгу: Учасники стануть більш обізнаними зможуть якісно надати допомогу та сприяти подальшому пристосування жертви до нормального життя . Тим самим рівень довіри до викладачів зросте та можна буде допомоги значно більшій кількості здобувачів освіти .

Тренінг до опитування 2

1. Тема : Підвищення рівня компетентності  вчителів з теми домашнє насилля.

Цілі тренінгу:

1.Змінити рівень знань.

2.Змінити рівень володіння навичками .

Таблиця 9.Блоки тренінгу

Результат який є на меті тренінгу: Учасники стануть більш обізнаними зможуть якісно надати допомогу та сприяти подальшому пристосування жертви до нормального життя . Тим самим рівень довіри до викладачів зросте та можна буде допомоги значно більшій кількості дітей . 

Тренінг до опитування 3 

Тема: Профілактика суїцидальної як наслідку домашнього насилля поведінки серед підлітків  Цілі тренінгу:

1.Попередити суїцидальну поведінку.

2.Навчити учасників  справлятися зі своїми .

3.Відновлення життєвих цінностей .

4.Допомогти встановити життєві цілі .

Таблиця 10.Блоки тренінгу

Бажаний результат: Отримати підлітків які знають про те , що емоції є нормою проявляють емоції та почуття безпечними способами, мають цінності та знають як незважаючи на незгоди досягти цілей.

Один з методів який можна використовувати 

Тренінг з театральним мистецтвом «Спокійна родина – щасливий Я», підчас якого діти разом з батьками зможуть зіграти на сцені приклади певних конфліктних ситуації у родині на якому будуть обговорені певні класичні родинні проблемні питання та непорозуміння. Це дозволить кожному зробити певні особисті висновки та надасть стимулу покращити взаємовідносини у родині.

Сценарій до тренінгу 2

Тренінгове заняття для викладачів « Протидія домашньому насильству над дітьми»

Тема : Підвищення рівня компетентності вчителів з теми домашнє насилля.

Результат який ми отримаємо по закінченню тренінгу :Учасники стануть більш обізнаними зможуть якісно надати допомогу та сприяти подальшому пристосування жертви до нормального життя . Тим самим рівень довіри до викладачів зросте та можна буде допомоги значно більшій кількості дітей.

Для вирішення поставлених завдань в роботі використовуються наступні методи психолого- педагогічного впливу і конкретні техніки:

-вирішення проблемних ситуацій;

-   бесіда;

-   візуалізація.

-   анкетування.

Заняття передбачається проводити в групах вчителів.

Вправи для проведення:

1   . Асоціації про ім’я

Мета: познайомитися з учасниками тренінгу , згуртування групи, підготовка до доброзичливій діяльності.

Умови : Кожен учасник по черзі має назвати два слова що характеризують його як особистість .Але ці слова мають починатися на перші літери його ім’я та прізвища .

2   .Актуальність зустрічі

Мета: з’ясувати чи зустрічалися учасники тренінгу у своїй професійній діяльності з жертвами домашнього насилля .

Умови: Обговорити з учасниками наступні питання :

1)Які асоціації в вас виникають коли ви чуєте слово «насилля»?

2)Чи доводилося вам серед здобувачів освіти зустрічати жертв домашнього насилля?

3   ) Якщо ви зустрічали серед учнів жертву насилля то за якими саме ознаками ви її виявили?

3 .Теорія на практиці

Мета: нагадати учасникам про існуючі види домашнього насилля, поновити знання про існуючі форми домашнього насилля .

Умови: Учасники діляться на 4 групи та наосліп витягають один з аркушів на якому написані історії про різні види домашнього насилля .Учасники мають прочитати історії та відповісти на наступні питання ,відповіді записати до таблиці відповідно до їх назви. До витягнутих аркушів додати аркуш із наступною таблицею, яку треба заповнити даючи відповіді на питання .

1.Про який вид насилля дана історія

Вид насилля Ознаки Наслідки

2   .За якими ознаками ви це зрозуміли ?

3   .Які наслідки можуть очікувати дитину яка пережила цей вид насилля ?

4   .Рекомендації та принципи через малюнки

Мета: надати учасникам знання стосовно моделі поведінки під час спілкування з жертвою домашнього насилля, на закріпити їх на практиці.

Умови : Учасника озвучуються розроблені принципи та рекомендації. Перед виконанням вправи учасникам пропонують ще раз переглянути рекомендації та принципи . На аркуші принципи та рекомендації об’єднані у загальний список задля зручності виконання вправи .Кожен з учасників потім має витягнути аркуш із певною цифрою .Відповідно до витягнутої цифри учасники мають намалювати принцип чи рекомендацію яка відповідає їх цифрі . По завершенню кожен учасник по черзі показує свій малюнок іншим,а інші мають вгадати що саме намальовано на аркуші .

Основні принципи взаємодії з дитиною що стала жертвою домашнього насилля:

1)Спостереження (Поговорити із самою дитиною ,або близькими родичами та

поспостерігати за поведінкою дитини). Перевірити достовірність інформації яку повідомило дитина (у випадку коли її життю нічого не загрожує).

2)Слухати та підтримувати

Якщо дитина йде на контакт то вона може спробувати поділитися своїми переживаннями с тим кому найбільше довіряє і це не завжди може бути шкільний психолог чи соціальний педагог тому кожен працівник освіти має знати як діяти якщо до нього прийде дитина з проханням поговорити .

Головною задачею вчителя у цей момент являється слухати дитину та казати мінімальну кількість слів ,аби дитина не сприйняла це як знецінення проблем та нав’язування думки . Проте головним моментом являється й момент з підтримкою не всі люблять підтримку і можуть розцінювати її як жалість ,тому тут слід поспостерігати за дитиною . Висновком цієї бесіди має бути фраза по типу : Ми вирішимо твої проблеми ,але для цього нам треба звернутися, за порадою до психолога (соц.пед).

3)Співпраця з психологом або медсестрою ,адміністратора закладу

(звернутися для того щоб підтвердити ,або спростувати інформацію яку повідомила дитина).

Рекомендації стосовно моделі поведінки вчителя під час розмови з дитиною що стала жертвою домашнього насилля:

1)Нейтральне відношення. Працівник освіти має знати те що під час роботи не має проявляти надмірних емоцій . Та дотримуватися нейтральної позиції навіть якщо є сумніви ,що до правдивості слів дитини ,або тема розмови не дуже приємна .

2)Невинність жертви.Під час розмови слід зробити акцент на поясненні дитині того ,що вона не винна в тому ,що сталося . Це дасть змогу попередити прояв суїцидальних нахилів та дасть можливість дитині почувати себе комфортно та бути відвертою .

3)Бути самим собою. Аби дитина почувала себе комфортно їй слід пояснити те що вона має повне прав на прояв емоцій ,відвертість ,скарги та підтримку .

4)Конфіденційність. Не акцентувати увагу на проблемах дитини про всьому класі ,без необхідності не обговорювати це з іншими.

5)Спосіб почуттів. Розширити спектр варіантів вираження емоцій та почуттів(Основою має бути захоплення дитини наприклад написання віршів).

6)Не оцінювати дії та емоції дитини. Не робити висновки про те що дії які вчинила дитина та емоції які проявляє.

5   .Мозковий штурм на тему: «Як вчителі можуть допомогти жертві домашнього насилля у посттравматичний період»

Мета: виявити методи підтримки та допомоги учню у посттравматичний період.

Умови: Учасник отримає ведмедика і має назвати свої ідей стосовно того як можна допомогти дитині у посттравматичний період. Вправа триває до тих пір поки в учасників не закінчиться ідеї.

6   . Дитина в кожному з нас

Мета: дізнатися враження учасників після тренінгу та зняти емоційне напруження.

Умови: Кожен з учасників має обрати по три 3 асоціативні карти з колоди та назвати як ці те ,що зображено на картах можна використати як ресурс для відновлення сил . По закінчення вправи учасники мають поділитися враженнями після тренінгу .

РОЗДІЛ 6 ГОЛОВНІ ПОНЯТТЯ

1)               дитина, яка постраждала від домашнього насильства (далі - постраждала дитина), - особа, яка не досягла 18 років та зазнала домашнього насильства у будь-якій формі або стала свідком (очевидцем) такого насильства;

2)               домашнє насильство - діяння (дії або бездіяльність) фізичного, сексуального, психологічного або економічного насильства, що вчиняються в сім’ї чи в межах місця проживання або між родичами, або між колишнім чи теперішнім подружжям, або між іншими особами, які спільно проживають (проживали) однією сім’єю, але не перебувають (не перебували) у родинних відносинах чи у шлюбі між собою, незалежно від того, чи проживає (проживала) особа, яка вчинила домашнє насильство, у тому самому місці, що й

постраждала особа, а також погрози вчинення таких діянь; 3) економічне насильство - форма домашнього насильства, що включає умисне позбавлення житла, їжі, одягу, іншого майна, коштів чи документів або можливості користуватися ними, залишення без догляду чи піклування, перешкоджання в отриманні необхідних послуг з лікування чи реабілітації, заборону працювати, примушування до праці, заборону навчатися та інші

правопорушення економічного характеру;

4)               запобігання домашньому насильству - система заходів, що здійснюються органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами та організаціями, а також громадянами України, іноземцями та особами без громадянства, які перебувають в Україні на законних підставах, та спрямовані на підвищення рівня обізнаності суспільства щодо форм, причин і наслідків домашнього насильства, формування нетерпимого ставлення до насильницької моделі поведінки у приватних стосунках, небайдужого ставлення до постраждалих осіб, насамперед до постраждалих дітей, викорінення дискримінаційних уявлень про соціальні ролі та обов’язки жінок і чоловіків, а також будь-яких звичаїв і традицій, що на них ґрунтуються;

5)               кривдник - особа, яка вчинила домашнє насильство у будь-якій формі;

6)               особа, яка постраждала від домашнього насильства (далі - постраждала особа), - особа, яка зазнала домашнього насильства у будь-якій формі;

7)               протидія домашньому насильству - система заходів, що здійснюються органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами та організаціями, а також громадянами України, іноземцями та особами без громадянства, які перебувають в Україні на законних підставах, та спрямовані на припинення домашнього насильства, надання допомоги та захисту постраждалій особі, відшкодування їй завданої шкоди, а також на належне розслідування випадків домашнього насильства, притягнення до відповідальності кривдників та зміну їхньої поведінки;

8)               психологічне насильство - форма домашнього насильства, що включає словесні образи, погрози, у тому числі щодо третіх осіб, приниження, переслідування, залякування, інші діяння, спрямовані на обмеження волевиявлення особи, контроль у репродуктивній сфері, якщо такі дії або бездіяльність викликали у постраждалої особи побоювання за свою безпеку чи безпеку третіх осіб, спричинили емоційну невпевненість, нездатність захистити себе або завдали шкоди психічному здоров’ю особи;

9)               сексуальне насильство - форма домашнього насильства, що включає будь-які діяння сексуального характеру, вчинені стосовно повнолітньої особи без її згоди або стосовно дитини незалежно від її згоди, або в присутності дитини, примушування до акту сексуального характеру з третьою особою, а також інші правопорушення проти статевої свободи чи статевої недоторканості особи, у тому числі вчинені стосовно дитини або в її присутності; 10) фізичне насильство - форма домашнього насильства, що включає ляпаси, стусани, штовхання, щипання, шмагання, кусання, а також незаконне позбавлення волі, нанесення побоїв, мордування, заподіяння тілесних ушкоджень різного ступеня тяжкості, залишення в небезпеці, ненадання допомоги особі, яка перебуває в небезпечному для життя стані, заподіяння смерті, вчинення інших правопорушень насильницького характеру.

Список використаних джерел

1.   Агресія. Анексія. Конфлікт. Соціально-педагогічна та психологічна відповідь на виклики для 

дітей: Методичні рекомендації для педагогів дошкільних навчальних закладів. – Київ: 

Агентство «Україна», 2016. – 100 с.

2.   Жінки. Мир. Безпека: Інформаційно-навчальний посібник з ґендерних аспектів конфліктів для фахівців сектору безпеки / Л.Г. Ковальчук, Л.І. Козуб, К.Б. Левченко та ін. – Київ, 2017. – 264 с. 

3.   Жінки. Мир. Безпека: Інформаційно-навчальний посібник з ґендерних аспектів конфліктів для фахівців соціальної сфери / Колектив авторів. – Київ, 2017. – 172 с. 

4.   Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів

України щодо протидії булінгу (цькуванню)» від 18.12.2018 року за

№ 2657 – VIII. URL: https://zakon.rada.gov.ua /laws/show/2657-19 (дата звернення 21.11.2019).

5.   Закон України «Про забезпечення рівних прав жінок та чоловіків» від 08.09.2005 за № 2866 – ІV, в редакції 07.01.2018 року. URL:https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2866-15 (дата звернення 30.11.2019).

6.   Закон України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» від 07.12.2017 року за № 2229 – VІІІ. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2229-19 (дата звернення 30.11.2019). 

7.   Закон України «Про забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків» від 8  вересня 2005 року. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2866-15 (дата звернення 21.11.2019).

8.   Закон України «Про охорону дитинства» від 26.04.2001 за № 2401 – ІІІ. URL: http:// https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2402-14 (дата звернення 22.11.2019). 

9.   Запобігання насильству в сім’ї у діяльності фахівців соціальної сфери: навчально-методичний посібник / Авт. кол.: Бондаровська В.М., Бордіян Я.І., Булах Л.В., Журавель Т.В. та ін. / За заг. ред. Бондаровської В.М., Журавель Т.В., Пилипас Ю.В. – Київ: 

ТОВ «Видавничий дім «КАЛИТА», 2014. – 282 с.

10.           Кодекс України про адміністративні правопорушення від 07.12.1984 року за № 8073 – Х. Редакція 22.08.2019 року. URL: https://zakon1.rada.gov.ua/laws/show/80731-10 (дата звернення 

21.11.2019).

11.           Комплект освітніх програм «Вирішення конфліктів мирним шляхом. Базові навички медіації». – Київ, 2018. – 140 с.  12.Конституція України. URL:

https://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/254%D0%BA/96-%D0%B2% D1%80 (дата звернення 22.11.2019). 

13.   Лист МОН України «Деякі питання щодо створення у 2019/2020

н.р. безпечного освітнього середовища, формування в дітей та учнівської молоді ціннісних життєвих навичок» від 27.06.2019 за № 1/9 – 414.

URL:https://drive.google.com/file/d/1Ap6C0f7v3EkdWcCAnjhe38h5T Uh6p-dc/view (дата звернення 21.11.2019). 

14.   Лист МОН України «Методичні рекомендації щодо запобігання та протидії насильству» від  18.05.2018 року №1/11 – 5480. URL: https://drive.google.com/file/d/  

15.   Лист МОН України «Рекомендації для закладів освіти щодо застосувань норм Закону 

16.   Лист МОН України «Щодо організації роботи у закладах освіти з питань запобігання і протидії домашньому насильству» від

29.12.2018 року за № 1/9 – 790 URL: http://www.soippo.edu.ua/images/%D0%9D%D0%BE%D0%B2%D0% B8%D0%BD%D0%B8/2019/02/04/novost2/1_11-881%201.pdf (дата звернення 21.11.2019).