СУТНІСТЬ СОЦІАЛІЗАЦІЇ ДІТЕЙ ЯК НАУКОВА ПРОБЛЕМА

СУТНІСТЬ СОЦІАЛІЗАЦІЇ ДІТЕЙ ЯК НАУКОВА ПРОБЛЕМА

Євгенія Драхня

магістрантка І курсу педагогічного факультету

Ізмаїльський державний гуманітарний університет

 На сьогоднішній день є дуже актуальним питання здатності дітей до соціалізації та визначення етапів, які проходить дитина в процесі формування.

Відомо, що соціалізація є дуже своєрідним і багатофакторним процесом. Для  оволодіння соціальним досвідом, потрібно спочатку засвоїти норми і правила життя, також не менш важливим є отримання особою властивостей і якостей, притаманних людині. Хід соціалізації визначений не лише усвідомленням і прийняттям індивідом соціальних цінностей, але і засвоєнням норм, принципів і правил у відносинах, їх активним застосуванням й відтворенням в процесі життєдіяльності, що забезпечує можливості для формування нової соціальної позиції, реалізації його  як активного творчого суб’єкта в  соціальної дійсності.

Найважливішою роллю освіти в Україні є виховання громадянина України, формування у дитини  соціальної ідентичності, здатності до творчих змін та особи, якій притаманне почуття самоповаги, свідоме відношення до обов’язків  громадянина.

У формуванні цих головних якостей, та їх розвитку як соціальної компетентності, вихованні особистості як громадянина сучасної демократичної держави важливе місце займає середовище – усе те, що оточує  дитину  від народження до кінця життя, починаючи з сім’ї, шкільного життя і завершуючи   її соціальним середовищем, у якому вона народжується і, яке створює з неї особистість за допомогою розвитку і виховання культури. Реалії нашого сучасного суспільного життя характеризуються посиленням процесів глобалізації, інформатизації, впливів соціально-економічних чинників та ризиків. Ці фактори актуалізують потребу пошуку інноваційних підходів до здійснення ефективної соціалізації сучасної молодої людини, аналізу теоретичних положень і практичних способів педагогіки у сучасному  соціумі та посилення виховного впливу соціальної сфери.

Проблема соціалізації дітей отримала своє найяскравіше  висвітлення в дослідженнях як вітчизняних вчених: Ю. Возна, С. Диба, Л. Завацька, Н. Заверико, І. Звєрєва, О. Карпенко, О. Кузьменко, Н. Лавриченко, Г. Лактіонова, О. Матвієнко, С. Моїсеєв, Л. Назаренко, Л. Пуховська, С. Савченко, С. Харченко, Н.Чернуха, так і зарубіжних Є. Бікметов, В. Бочарова, І. Кон, Г. Ландберг, А. Маслоу, Р.Мертон, А. Мудрик, Т. Парсонс, Б. Паригін, К. Роджерс, М. Шакурова.

Актуальність дослідження проблеми соціалізації дитини викликано затребуваністю знань необхідності формування дитини у відповідності зі змінами сучасного соціуму, систематичності суспільних цінностей.

Відомо, що соціалізація належить до універсальних соціальних явищ, пов’язаних із розвитком та реалізації особи в суспільстві і, переймання  притаманної їй культури. На сьогоднішній день процес соціалізації в Україні має проблему глобального та регіонального характеру. Як правило, жодне наступне покоління в межах сім’ї, свого основного центру соціалізації, отримує систему цінностей від своїх батьків. Протягом довгого періоду еволюції людства темпи розвитку забезпечували збіг культурного та соціального циклу впродовж кількох поколінь. Доводиться констатувати, що людство натрапило на велику проблему, коли безпосередні суб’єкти соціалізації (батьки) знаходяться у дезадаптивному стані. Засвоєна ними система цінностей та норми поведінки відстають від рівня соціальних відносин. Різниця міжкультурного та соціального циклів, звичайно, є глобальною проблемою.

Отже, соціалізація - це тривалий, багатогранний, безперервний процес інтегративної властивості: будь-яке суспільство і держава формують систему суспільних відносин, виробляють систему матеріальних і духовних цінностей, за допомогою яких і здійснюється регуляція цих відносин, вплив на своїх громадян і молодь в процесі їх становлення і виховання. Вчений С. Диба під соціалізацією розуміє  «процес прийняття  прикладів позиції, суспільних правил і цінностей, потрібних для його успішного функціонування в конкретному суспільстві» [3, с. 10]. З словами Ю. Возної «соціалізація – це процес оволодіння своєрідними знаннями, суспільним досвідом, формуванням мотивів, людських ціннісних орієнтацій, засвоєнням норм, принципів і правил людського співжиття, актуалізації особистісного життєвого і професійного самовизначення, що сприяє формуванню власної соціальної позиції, передбачає її інтеграцію в соціальне середовище й реалізацію себе як суб’єкта з індивідуальним мисленням серед соціальної дійсності» [1]. Також до Національної стратегії розвитку освіти в Україні на період до 2021 року стратегічними шляхами державної політики у галузі освіти є конкретна структура радикальної систематичності національного виховання, розвитку і соціалізації дітей та молоді [2].

Відомий вчений А. Мудрик визначила п’ять головних стадій  соціалізації:

1. Стадія адаптації (від народження до підліткового етапу дитина осягає суспільний досвід нерозсудливо, прилучається, пристосовується, імітує).

2. Стадія індивідуалізації (появляється воля виокремити себе серед інших, напружене ставлення до соціальних норм і дій). У підлітковому віці -індивідуалізація, самовизначення «світ і Я» характеризується як посередня соціалізація, тому що все ще нестійкий світогляд і характер підлітка.

3. Стадія інтеграції (з’являється бажання відшукати своє місце в суспільстві).

4. Трудова стадія соціалізації займає цілий етап зрілості чоловіка, увесь період її працездатності, коли людина не тільки опановує соціальний досвід, але й відтворює його за рахунок активного впливу на середовище через свою діяльність.

5. Післятрудова стадія соціалізації розглядає похилий вік, що робить істотний внесок у відображення соціального досвіду, у процес передачі його новим поколінням [3].

Зважаючи на те, що соціалізація індивідуальності вимагає певних педагогічних умов, доречно перерахувати найважливіші з них:

1) процес гуманізації соціального становлення особистості, відповідність змісту, обсягу і характеру соціально-педагогічної діяльності перспективам, умовам цього соціуму;

2) розумне розміщення в часі та просторі всіх спрямованих взаємодій.

Відповідно цьому етапу основним завданням соціальних центрів є соціалізація особистості з урахуванням особливостей її життєдіяльності в середовищі, у діяльності, у ситуації, де відбувається пізнання і оволодіння нєю  суспільними нормами і цінностями. Вченими доказано, що в обстановці обрання форм  і значення поведінки будь–яка молода людина прагне домінувати в процесі особистого розвитку, і відторгає наявність наочних процесів з боку сім’ї та інших людей.

Отже, успішна соціалізація особистості характеризується набуттям пристосованих  до життя якостей, знань та навичок, які будуть підтримувати її у подальшій професійній діяльності.

Література:

1. Балбекіна Н.В. Соціалізація дітей в сучасному освітньому просторі: Методичні рекомендації щодо реалізації обласної науково–методичної проблеми. – Херсон: Херсонська академія неперервної освіти, 2013. – 48 с.

2. Возна Ю.В. Соціалізація дітей в процесі функціонування соціально –педагогічного комплексу: Автореф. дис. … канд. пед. наук.: [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://mydisser.com/en/catalog/view/238/824/9901.

3. Про Національну стратегію розвитку освіти в Україні на період до 2021 року: Указ Президента України від 25 червня 2013 року №344/2013: [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.president.gov.ua/ documents/15828.