Методичні рекомендації "Фонетичний режим у спеціальній у

Фонетичний режим

у школі для дітей з порушеннями слуху

 

       Навчання учнів з порушеннями слуху вимові становить частину загальної  оосвітнього процесу спеціальної школи. Від якості фонетичного оформлення мовлення в значній мірі залежить інтенсифікація навчального процесу і безумовно - можливість виконання усною мовою її комунікативної функції. Дійсно, уповільнена, з великою кількістю дефектів мова гальмує нормальний перебіг уроку. Невиразна або малоразбірлива мова перешкоджає встановленню контакту нечуючого школяра з оточуючими його чуючими людьми. З іншого боку, сама якість навчання вимові зумовлюється організацією всього життя школи, зокрема мовним режимом, під яким розуміється «сукупність єдиних організованих і методичних вимог та заходів, обов'язкових для дітей, педагогів, всього обслуговуючого персоналу».

     Органічною частиною цього є фонетичний режим, під яким розуміється система заходів та вимог, спрямованих на закріплення засвоєних школярами з порушеннями слуху правильних вимовних навичок.

       До цих заходів належать: 1. Контроль за вимовою учнів. Такий контроль здійснюється на індивідуальних заняттях з навчання вимови та фонетичних ритміках і зарядках. Крім того, він проводиться під час уроків з кожного предмету, а також на заняттях в позакласний час. Індивідуальні заняття з навчання вимови й фонетичні ритміка та зарядка присвячені спеціально формуванню вимовних навичок. Тому вчитель може і повинен основну увагу зосередити саме на тому, як говорять учні. Всі помилки, які допускають учні за темою уроку, зарядки або індивідуального заняття, неодмінно повинні бути виправлені. Вимоги до виправлення інших вимовних помилок варіюють залежно від того, наскільки засвоєна та чи інша артикуляція, той чи інший навик.

Фонетична ритміка та зарядка

Мета фонетичної ритміки та зарядки - закріплення вимовних навичок та попередження їх розпаду.

Відомо, що деякі вимовні навики розпадаються досить швидко (наприклад, такі звуки, як С,Ч,Ц,Ш). Щоб попередити їх розпад, корисно матеріали на такі звуки включати в фонетичні зарядки.

В таких умовах особливо важливе значення набуває характер мови педагога, оскільки вона є зразком, який наслідує учень.

Поскладова рівнонаголошена мова педагога негативно впливає на вимову слабочуючих учнів.

Повторюючи за педагогом слово або речення учень прагне відтворювати його близько до зразка, і в першу чергу, звичайно, те, що він порівняно добре впізнає (злитність, наголос, паузу, деякі звуки).

Фонетичні ритміка та зарядка проводяться на першому уроці, на початку підготовки домашніх завдань, тривалість однієї зарядки не перевищує 3-5 хвилин.

Фонетична ритміка та зарядка проводиться обов'язково з використанням звукопідсилюючої апаратури.

При проведенні фонетичної ритміка та зарядки ставляться наступні вимоги:

1. Злитна вимова слів наголосом нормальної висоти і сили з дотриманням звукового складу.

2. Правильний наголос і виділення наголошеного складу.

3. Відтворення в мові розповідної, питальної, окличної інтонації.

Всі вправи повинні бути спрямовані на нормалізацію мовного дихання і пов'язану з нею злитність мови;

- уміння змінювати силу і висоту голосу;

- уміння правильно відтворювати звуки;

- відтворення мовного матеріалу в заданому темпі;

- уміння розрізняти, відтворювати різні ритми, вироблення вміння виражати свої емоції різними інтонаційними засобами.

Робота над вимовою на загальноосвітніх уроках

         У процесі загальноосвітніх уроків учитель повинен постійно здійснювати контроль за вимовою учнів. В ході навчального процесу на будь-якому з уроків учитель дає учневі установку перед його відповіддю, наприклад: «Говори добре», «Говори з наголосом». Подібні зауваження вчителя певним чином налаштовують учня, змушують його мобілізувати свої уміння і навички усного мовлення. Дуже важливо підтримати дитину, схвалити її, позитивно оцінити успіх: «Молодець! Сказав добре » і т. п. Якщо учень говорить недбало, гірше своїх можливостей, вчитель робить йому відповідне зауваження, наприклад: «Кажеш погано, повтори», «Кажеш неправильно, без наголосу. Послухай, як треба. Повтори »,« Кажеш погано, пропускаєш звук ш. Послухай, як треба. Повтори ». Нерідко буває досить похитування головою або руху пальця, щоб учень, який допустив фонетичну помилку, схаменувся і повторив сказане вже правильно. Але для цього необхідне знання вчителем особливостей вимови кожного з учнів класу. Помилки підлягають виправленню тільки в тому випадку, якщо учень на вимогу або за вказівкою вчителя може правильно вимовити відповідне слово. Оскільки на уроках немає можливості приділяти багато уваги виправленню вимовних помилок окремих учнів, вчитель повинен володіти прийомами швидкої корекції вимовних навичок. До них належать: 1) вимога сказати краще; 2) показ дактильним знаком, в якому звуці допущена помилка (у тих випадках, коли помилка допущена в звуці, автоматизованому у вимові учня); 3) показ окремих ознак артикуляції звуку: - моделювання кистями рук; - показ-нагадування вібрації крил носа або гортані;

- використання елементів фонетичної ритміки і т.д. Такі прийоми, точно відповідають характеру відхилення в артикуляції, дозволяють на уроці без витрати додаткового часу домогтися виправлення учнем допущених вимовних помилок. При виправленні вимовних помилок дуже велике значення має дотримання учителем такту. З боку учня може бути негативна реакція. Ці вимоги поширюються і на вихователів, які проводять роботу з дітьми в позаурочний час.

Робота над вимовою в позаурочний час

       Позакласна робота значно збільшує загальний бюджет часу на формування у дітей усного мовлення взагалі і вимови зокрема, що може серйозно допомогти розвитку практичних умінь і навичок з фонетичного оформлення мовлення. У позаурочний час, також як і на загальноосвітніх уроках і спеціальних заняттях, має здійснюватися постійне мотивоване мовне спілкування з вихованцями, розвиток у дітей з порушенням слуху потреби в мовному спілкуванні і підтримка всіх проявів ініціативної мови незалежно від рівня мовного розвитку, навичок вимови. Робота над формуванням і корекцією мовлення передбачає використання природних та спеціально створених ситуацій, що вимагають спілкування дітей. У процесі позаурочної роботи реалізуються основні положення існуючої системи формування вимовної сторони усного мовлення школярів з порушенням слуху. В позакласний час усне мовлення є дуже насиченим за смисловим змістом, що обмежує можливості для ретельного фонетичного відпрацювання слів і фраз. Крім того, в потоці мовної інформації словесний матеріал не підбирається з урахуванням фонетичного принципу, як у навчальному процесі. Формування навичок вимови в позакласний час здійснюється не стільки шляхом спеціальних вправ, скільки шляхом спілкування з оточуючими. За визначенням Ф.Ф. Рау та Н.Ф. Слезіної, завданнями роботи над вимовою в позакласний час є: 1) вироблення чіткості і членороздільності мови; 2) максимальне використання всіх умов, в процесі яких буде забезпечено вдосконалення вимовних навичок учнів, розвиток умінь і навичок усного мовлення; 3) організація заходів, які забезпечать сприятливі умови для максимального використання залишкової слухової функції учнів в процесі роботи над вимовою; 4) виховання активності учнів в оволодінні вимовною стороною мовлення; 5) привчання дітей до ретельного фонетичного оформлення промови, самоконтролю над вимовою.

Позакласна робота над вимовою реалізується в різних організаційних формах: - фонетичні ритміка та зарядка; - самостійна робота учнів над вимовою (виконання домашніх завдань); - робота над вимовою в процесі самопідготовки учнів і при проведенні різних видів позакласних занять; - робота над вимовою в ході виконання режимних моментів і використання різних життєвих ситуацій; - спеціально організоване спілкування з чуючими людьми; - підготовка до шкільних свят та участь у них.

Фонетичну ритміку та зарядку в позаурочний час рекомендують проводити перед самопідготовкою домашніх завдань. При цьому доцільно здійснювати спільне планування мовних зарядок для загальноосвітніх уроків і позакласної роботи з урахуванням роботи над вимовою на індивідуальних заняттях та фронтальних уроках з розвитку слухового сприйняття і корекції вимови. До змісту та організації фонетичної ритміки та зарядки в позаурочний час пред'являються ті ж вимоги, що і в процесі загальноосвітніх уроків. Мовний матеріал, що відпрацьовується на фонетичних зарядках на загальноосвітніх уроках і в позакласний час може частково збігатися.

Досвід показав, що учні з порушенням слуху можуть виконувати завдання для самостійної роботи над вимовою тільки за умови, якщо вони придбали необхідні для цього вміння під керівництвом учителя-дефектолога на індивідуальних заняттях та фронтальних уроках. В основі організації самостійної роботи учнів над вимовою лежить індивідуальний підхід. Ми, вчителі-дефектологи, визначаємо ступінь самостійності кожного учня, продумуємо і визначити зміст роботи та види діяльності, які дозволяють конкретній дитині проявити необхідну ініціативу при оволодінні усною мовою. Для самостійної роботи учнів виготовляю індивідуальні картки із завданнями, дотримуючись певних вимог: 1) кожна картка містить не більше трьох-чотирьох завдань; 2) використовую завдання різних типів (відтворюючі і творчі) і різних видів (для формування знань, умінь, вироблення навичок); 3) завдання формулюю у вигляді інструкцій («Прочитай склади», «Випиши слова зі звуком Ш на початку слова» і т.д.); 4) даю установку на самоконтроль за вимовою; (Наприклад: «Вимов правильно звуки П і Б. Перевіряй себе за допомогою руки»); 5) система завдань будується: - по виду мовного матеріалу: звук, склад, слово, словосполучення, фраза; - по виду мовленнєвої діяльності (читання, називання картинок, самостійні висловлювання); - з урахуванням поступового підвищення самостійності. Завдання можуть даватися щодня або на вихідні дні і підлягають обов'язковій перевірці та оцінці.

Робота над вимовою здійснюється також у процесі самопідготовки учнів і проведенні різних видів позакласних занять. Зміст мовного матеріалу при цьому визначається: - навчальними програмами загальноосвітніх предметів; - спеціальним словником і фразеологією, що потрібні для організації спілкування при проведенні того чи іншого виду позакласних занять (відбираються найбільш вживані в побутово-розмовній мові слова і словосполучення з програм з української мови, предмету «Людина і світ», з розвитку слухового сприймання, а також мовний матеріал, потреба в якому виникає в процесі спілкування). У процесі роботи вихователь здійснює контроль за вимовою учнів. У зв'язку з цим особливого значення набуває вміння вихователя чути в мові учнів ті чи інші вимовні помилки і вчасно їх виправляти. Від того, наскільки кваліфіковано зуміє вихователь розпізнавати помилки в мові дітей, особливо помилки при відтворенні звуків і їх сполучень, помилки ритміко-інтонаційного характеру, залежить вибір правильних способів і прийомів їх усунення. Помітивши грубу помилку вимови, вихователь повинен звернути на неї увагу учня і вимагати більш ретельно повторити сказане. Виправлення вимовних помилок вихователем здійснюється різними способами, в основі яких лежить використання можливостей збережених аналізаторів. При цьому враховується реальне застосування того чи іншого способу в залежності від ступеня стійкості мовного досвіду у даного учня, від місця проведення занять, від оснащеності звукопідсилюючою апаратурою. Рекомендуєтьсявикористання прийомів швидкої корекції вимови. Виправляючи помилку в проголошенні звуку, не можна обмежуватися його правильним відтворенням в ізольованому положенні. Необхідна правильна вимова всього слова, в якому була допущена помилка. Особлива увага в роботі над вимовою має бути приділено формуванню вміння учнів чути помилки у вимові товаришів, а також своєму власному. При складанні планів на семестр по кожному виду позакласних занять вихователем визначається спеціальний словник, на базі якого передбачається робота з автоматизації вимовних навичок. Виділений на семестр матеріал оформляється у вигляді табличок і виставляється в набірне полотно в куточку з розвитку мовлення. При цьому мовний матеріал фонетично обробляється. До обов'язків вихователя входить відпрацювання слів важких для вимови. Ці слова повинні бути фонетично оброблені і вивішені у вигляді таблички на набірному полотні.

Робота над вимовою в ході виконання режимних моментів

і використання різних життєвих ситуацій.

 

       У режимних заходах можуть бути умовно виділені три «зони»: спальня; їдальня, прогулянка. Відповідно до цього визначається тематичний мовний матеріал, зміст якого визначається віком дітей і рівнем їх мовного розвитку. Передбачений мовний матеріал фонетично обробляється, розміщується на тематичних набірних полотнах і може бути оформлений у вигляді табличок, картинок, фотографій, схем і т.д. Таким чином, учням пропонуються різні види мовленнєвої діяльності (читання, називання картинок, самостійні висловлювання). Зміст матеріалу, представленого в таких куточках, періодично оновлюється.

Особлива роль у формуванні мовлення учнів з порушенням слуху належить спеціально організованому спілкуванню з чуючими людьми. В процесі індивідуальних занять формуються уміння дітей вести діалоги на різні теми. Ці вміння діти можуть реалізувати при спілкуванні з малознайомими чуючими людьми. З цією метою організовуються екскурсії в магазин, бібліотеку і т.д. Важливо, щоб кожна дитина вступала в комунікацію з урахуванням індивідуальних можливостей. Слід використовувати природні життєві ситуації для організації усного спілкування (вихователь спонукає вихованців дізнатися час, дорогу і т.д.). Передбачаються спеціальні зустрічі слабочуючих дітей з учнями масових шкіл, дорослими чуючими людьми. Діти з порушенням слуху повинні бути підготовлені до цих зустрічей: найбільш уживаний мовний матеріал повинен бути заздалегідь відпрацьований вихователем, щоб полегшити спілкування з чуючими. Стало традицією в нашій школі проведення мовних свят спільно з чуючими однолітками. Така спеціальна робота підвищує впевненість дитини в собі, сприяє соціальній адаптації. Для грамотної та ефективної організації усного спілкування дітей звадами слуху необхідно враховувати особливості загального і мовного розвитку цих дітей.

Є.З. Яхніна сформулювала основні правила, яких повинні дотримуватися педагоги (вчителі, вихователі), а також інші чуючі дорослі і діти, що вступають в усне спілкування з дитиною, яка має порушення слуху: 1) перш, ніж говорити, необхідно переконатися в тому, що дитина дивиться на обличчя співрозмовника; 2) треба говорити, повернувшись обличчям до дитини (при цьому краще спокійно сидіти або стояти, тому пересування промовця заважають сприйняттю мови); 3) особа промовця має бути освітлена. Не можна говорити, стоячи спиною до джерела світла (вікна, лампи); 4) говорити слід емоційно, виразно, в нормальному темпі, нормальним за силою голосом, не перебільшуючи артикуляцію; 5) при передачі в мові різних емоцій важливо використовувати не тільки мовні інтонаційні засоби, а й невербальні засоби комунікації (міміку, позу). Це сприяє розширенню у дітей з порушенням слуху уявлень про змістовний бік мови, закріплює асоціації використання в усному спілкуванні мовної інтонації і невербальних засобів комунікації; 6) не слід задавати дитині з порушенням слуху питання типу: «Тобі зрозуміло?». Для з'ясування розуміння рекомендується попросити відреагувати на репліку співрозмовника (виконати завдання, відповісти на питання і т.д.); 7) при організації спілкування з малознайомими людьми слід попросити їх говорити чітко, простими природними фразами без зайвих слів (однак зберігаючи при цьому природний порядок слів); 8) слід постійно спонукати слабочуючих школярів до максимальної реалізації вимовних можливостей; 9) необхідно спеціально вчити дітей з вадами слуху тому, щоб при утрудненні у спілкуванні (розумінні сприйнятого) вони не соромилися просити повторити сказане. Є.З. Яхніна акцентує увагу на неприпустимість спілкування школярів з порушенням слуху з чуючими за допомогою педагогів і батьків, які виступають в ролі перекладачів. Надмірна опіка дитини з вадами слуху, обмеження усної комунікації негативно впливає не тільки на формування мовлення дитини, а й розвиток його особистості, позбавляє його самостійності та активності, перешкоджає вільному входженню в соціум.

2. Фонетична обробка мовного матеріалу

      Пропоновані на уроках, нові терміни доцільно представити у графічному вигляді - написати на дошці, табличці; якщо ці слова є в підручнику, можна вказати на відповідну сторінку. Ці слова або словосполучення слід відповідним чином обробити: поставити знаки словесного наголосу, орфоепії. Наведемо приклад:

Гостроку´тний гостроку´тний гос ... тро ... кут... н ... ий трику´тник гос ... тро ... кут ... ний прямоку´тний гостроку´тний У подібному вигляді подаються всі нові терміни або важкі для вимови слова. Учитель дає зразок правильного вимовляння, користуючись звукопідсилювальною апаратурою. Таким чином, учень має можливість спертися не тільки на орально-акустичний, але і на графічний образ слова. Це відноситься до всіх періодів навчання - з I до XII класу.

3. Підготовка усних (мовних) виступів

 Робота над вимовою здійснюється і в процесі підготовки та проведення шкільних свят. Необхідно, щоб участь у святі брали всі учні. На шкільних святах, батьківських зборах учні з вадами слуху виступають у ролі артистів з текстовими ролями, декламаторів, учасників мовного хору. Ці виступи є своєрідним звітом про якість навчання мовлення, точніше - вимову. Н.Ф. Слезіна і Ф.Ф. Рау сформулювали вимоги, яких слід дотримуватися при підготовці виступів учнів . Всі учнівські виступи готуються вчителем і вихователем при дотриманні названих нижче загальних вимог. Текст виступу (навіть якщо це окремі репліки у виставі або монтажі) фонетично обробляється (розставляються знаки наголосу, надрядкові знаки, паузи і т. д.). Текст надається учням не менше ніж за 3 тижні до виступу. Мовні репетиції починають проводитися не менше ніж за 10 днів до виступу. На мовних репетиціях присутня педагогічна комісія з підготовки свята. Вона дає оцінку готовності учнів (знання ними тексту напам'ять, якість вимови) і висловлює рекомендації щодо подальшої роботи. Під час виступів учні повинні користуватися мікрофоном навіть в тому випадку, якщо зал не обладнаний і глядачі не можуть скористатися звукопідсилюючою апаратурою. Це необхідно для того, щоб виступаючі не форсували звуку (що може привести до зриву голосу - фальцет); крім того, в такому випадку забезпечується більше розуміння їхнього мовлення чуючими. Зрозуміло, що треба використовувати мікрофон, якщо зал обладнаний магнітної петлею або стаціонарною звукопідсилюючою апаратурою.

Після проведення свята (збору, зборів) корисно підвести підсумки: відзначити сильні і слабкі сторони в підготовці мовних виступів учнів, оцінити якість мови виступаючих, намітити шляхи усунення недоліків та розвитку успіхів.

Важливо, щоб в процесі всього корекційно-педагогічного процесу в школі та в умовах сімейного виховання дорослі (педагоги і батьки) здійснювали контроль за вимовою учнів. Від єдності і сталості вимог багато в чому залежить якість мовлення. Як підкреслюють І.Г. Багрова, Ф.Ф. Рау, Н.Ф. Слезіна, Є.З. Яніна, що виправлення вимовних помилок слід здійснювати доброзичливо і коректно. Не слід перебивати учня. Спочатку треба дати можливість висловити думку, і лише потім вказати на допущені помилки.

Забезпечення ефективності корекційної роботи з розвитку слухового сприймання та формування вимови досягається шляхом дотримання слухомовленнєвого режиму, спільних зусиль усіх без винятку педагогічних працівників, батьків учнів (вихованців).

Такий комплексний підхід створить умови для найбільш повного використання залишків слуху учнями з порушеннями слуху у навчальній діяльності, сприятиме їх соціальній адаптації та подальшій інтеграції в суспільство.

Виконання єдиних вимог, спрямованих на закріплення вимовних навичок учнів, є найважливішою умовою формування розбірливої, зрозумілої для оточуючих мови школярів з вадами слуху.

Всі вправи, які включаються до мовних зарядок повинні бути спрямовані на нормалізацію мовного дихання і пов'язану з нею злитність мови; розвиток уміння змінювати силу і висоту голосу. Особливої уваги потребують діти, які мають порушення голосу. Педагоги повинні вміти вчасно і правильно коректувати порушеннями вимови.

Робота над мовним диханням

Для роботи над мовним диханням використовують немовні і мовні вправи. Перш ніж розкрити особливості мовного дихання, наголосимо на такому:

1/ у процесі мовлення вдих здійснюється більш об"ємний і

ста­новить близько 1200-1500 см куб. вдихуваного повітря;

2/ вдих здійснюється через ротову порожнину;

З/ кількість дихальних рухів зменшується до 10-12 разів на

одну хвилину;

4/ видих у процесі мовлення більш плавний і тривалий, ніж

у стані спокою.

Немовні вправи для розвитку мовного дихання.

В основу немовних вправ покладені ігрові моменти, оскільки саме така робота повинна проводитися в дошкільному віці.

Починати потрібно з доступ­них для дитини видів роботи, із урахуванням її можливостей і здіб­ностей. Це може бути:

1/ робота з важкими кульками, які закріплюються шляхом

демон­страції чи порівняння;

2/ робота з паперовими стрічками, які мають різну

товщину /виготовляють кілька таких штативів/;

З/ робота з паперовими вітрячками;

4/ робота з важкими кульками, які знаходяться на плоскій

поверхні;

5/ робота з папером різної величини, який знаходиться на

плоскій поверхні;

6/ робота з надувними іграшками;

7/ робота з олівцями, які знаходяться на плоскій поверхні;

8/ робота з надувними іграшками, які знаходяться на воді;

9/ підсумкові заняття, що мають за мету виконання різних

вправ за усними вказівками педагога.

Уже в підготовчий період корисно проводити дихальні вправи разом із протяжною вимовою голосних і багаторазовим повторенням елементарних складів на одному видиху /папапа, татата/ Застосовуючи такі вправи /підг., І-4-ті класи/, треба головну увагу зосереди­ти на привчанні дітей до того, щоб вимовляти фрази разом, на одному видиху. Слід постійно протидіяти тенденції учнів робити вдих після кожного вимовленого слова /складу/. Вимоги до протяжного видиху поступово зростають. Якщо в підготовчому класі діти повинні навчитись вимовляти на одному видиху слова і фрази з 4-5 складів, то в 3-му класі - з 10-12 складів.

Мовні матеріали, які використовують для цього: прямий і зво­ротний рахунок, перелік днів тижня, місяців і т.д.; прийом поширен­ня речень /з 2-го кл./і дієвідмінювання /з 4-го кл./, фразеологічні звороти розмовної мови, тексти, вивчення напам"ять.

Починаючи з 2-го класу, слід привчати дітей розбивати великі речення на частини відповідно до смислового зв"язку слів. Роблячи паузи для вдиху на основі розділових знаків чи позначок учителя у тексті, діти повинні за допомогою вправ навчитися самостійно регулювати дихальні паузи /до 4-го кл./.

Як у вправах, так і в мові допустиме лише часткове, але аж ніяк не повне використання "додаткового" і "резервного" повітря.

Щоб відразу привчити учня до протяжного і плавного видиху, потрібно виробити навик до утворення міжгубного /дуття/, губно-зубного Д'/ або язиково-зубного звуження, через яке учень повинен продувати плавний струмінь повітря. Якщо ніяк не вдається досягти роботи діафрагми при сидячому або стоячому положеннях учня, то його слід покласти на спину /в цьому положенні діафрагмальне ди­хання швидко приходить у норму/.

Після цього необхідно переходити до автоматизації

дихання на матеріалі голосових, складових вправ і мови.

Робота над голосом

Підготовчі голосові вправи

· Ритмічна вимова складів, супроводжувана рухами рук /посту­кування по парті, оплески тощо/.

· Гра з паперовими рупорами /діти говорять у рупор, відчуваю­чи руками і губами вібрації паперових стінок/.

· Гра з листком паперу. Учень отримує чистий аркуш паперу, кладе один його кінець між губи; протилежний тримає пальцями обох рук протяжно вимовляс звук "М" і при цьому пальцями і губами відчуває вібрацію.

· Гра в поїзд /звук У-У-У/.

· Заблукали в лісі /звуки А-У, А-У/,

· Гра з лялькою /А-А-А/.

· Лепітна назва тварин /МЯУ-, МУ-/.

Якщо у дитини неможливо викликати голос цими вправами, вчи­тель кладе одну руку дитини собі на груди, другу - дитині і вимов­ляє ряд складів, протягуючи останню голосну. Можна починати з про­тяжного "М", з переходом до "М-А" і потім "А-". При цьому увагу учня звертають на вібрації грудей, гортані, щік, носа.

Головною вимогою до навичок користування голосом у мові під час усіх років навчання є дотримання нормальної його сили, висоти, тембру.

З 2-го класу від учнів вимагається вміння змінювати силу голо­су /користуватися гучним, тихим голосом, шепітною мовою/ залежно від відстані до співбесідника, розміру приміщення і т.д.

З 3-го класу діти повинні вміти змінювати силу голосу у зв"язку з логічним наголосом.

Приклади голосових вправ

на матеріалі окремих звуків і складів

Умовні позначення:

"1ІА" - гучність; а – протяжність; а-- -коротка вимова; інтервали між буквами /складами/ - роздільність.

1.Вироблення звучності голосу:

папапапапа - а - і т.д.

2.Зміна протяжності голосних:

па - па - п - а па па па

а - а – а- а а а

а а а а а а і т.д

3.Зміна сили голосу:

па - па - папапа ... папапа ... па па Па па па і т..Д.

а а А а а і т.д..

4.Зміна і роздільна вимова голосних і складів складів:

папапапа ... па па па па ...

аоаоаоао ... ао ао а о ... і т.д.

5.Витримування тону при вимові різних голосних:

папопапопапо ... папупапупапу ...

папепапе ... пяиипапи ... папіпапі ... і т.д.

6.Витримування тону при збігу

приголосних з голосними:

ам - ум - ім -

ама - уму - імі

ан - ун - ін -

ана - уну - іні - і т.д.

Відповідно до вимог аналітико-синтетитичного методу ці типи складових вправ повинні узгоджуватися з вправами на матеріалі слів, фраз.

Дефекти голосу та їх усунення

1.Голос дуже тихий, слабкий, ледве чутний. Цей дефект виникав внаслідок того, то під дією дуже сильного тиску повітря краї голо­сових зв"язок безладно, негармонійно коливаються. При слабкому голосі - вправи з протяжною вимовою голосних в складах і окремо /ПАПА-, А- і т.д./ протяжна вимова звука "М" з голосним за ним /М - А - /. "

2.Голос крикливий, "гавкаючий". Використовуючи залишки слу­ху, показати різницю між цим голосом і нормальним. Користуватися кінестетичними відчуттями учня. Вправи - протяжна вимова /не голос­на/ "І" та інших голосних, закріпити іншими голосовими вправами.

3.Голос дуже високий або дуже низький /не відповідає віку дитини/. Приклавши руку учня до гортані, вчитель показує різницю в характері вібрації при високому і низькому голосі. Підключити слуховий самоконтроль.

4.Голос фальцетний. Голосові зв"язки розслаблені і пасивно розтягуються за рахунок скорочення переднього щитоперетенеподібного м"яза /зовнішній м"яз гортані/. Вібрують не по всій довжині й товщині, а лише своїми витонченими краями, які коливаються не в боки, а вверх і вниз, тобто в напрямку потоку повітря, і не дають повного змикання, залишаючи між собою вузьку щілину.

Вимовляючи А— ПА—/ або М—, звернути увагу учня на те, що при нормальному голосі вібрує грудна клітка, а при фальцеті - ні, Підключити слуховий контроль. Легко натиснути пальцями на щитовид­ний хрящ; посадити гортань вниз, змістити її вправо, вліво. В мо­мент появи низького тону звернути увагу учня на вібрацію грудної клітки. Під час вимови А— і М— великим і вказівним пальцями масу­вати гортань у вертикальному і горизонтальному напрямках.

5. Голос підвищується або переходить на фальцет