Методичні рекомендації "Організація роботи з учнями шляхом їх залучення до науково-дослідницької діяльності"

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ОРГАНІЗАЦІЯ РОБОТИ З УЧНЯМИ

 

ШЛЯХОМ ЇХ ЗАЛУЧЕННЯ ДО

 

НАУКОВО ДОСЛІДНИЦЬКОЇ ДІЯЛЬНОСТІ

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

                                                                 Нестор Алла Вікторівна,

                                                                 вчитель української мови та літератури

                                                                 комунального закладу «Василівський

                                                                 ліцей «Сузір’я» Василівської міської

                                                                 ради Запорізької області

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

2022 рік

 

 

ВСТУП

 

Спрямованість сучасної освіти зумовлена необхідністю підготовки майбутніх висококваліфікованих фахівців різних галузей науки, техніки, виробництва і відбита у низці державних документів, в яких визначено принцип єдності освіти і науки, реалізація якого передбачає концентрацію сил і ресурсів на підготовку молодих науковців-дослідників як пріоритетної стратегічної мети освіти, створення науково-інформаційного поля для дітей, молоді і всього активного населення, інтенсифікацію наукових досліджень у закладах освіти, підтримку і стимулювання здібної молоді, формування змісту освіти на основі новітніх наукових та технологічних досягнень. Одним із провідних шляхів реалізації накреслених у них положень є організація науково-дослідницької діяльності школярів навчальних закладів.

Про актуальність проблеми організації науково-дослідної діяльності учнів на сучасному етапі розвитку педагогічної науки і практики свідчить увага вчених до вирішення пов’язаних з нею питань. Так, теоретичні основи науково-дослідної діяльності розробляли Л. Байкова, В. Воробйова, Л. Гребенкіна, І. Зимня, Н. Кушнаренко, Л. Левченко, А. Лудченко, Г. Примак. М. Романова, Ю. Туранов, В. Уруський, В. Шейко, О. Щербаков та інші вчені. В їхніх роботах висвітлюється сутність науково-дослідної діяльності, розглядаються її основні компоненти, аналізуються питання оцінювання результатів такої діяльності. Науково-дослідницька діяльність учнів навчального закладу – це складний багатогранний процес, для успішної реалізації якого потрібні певні організація та управління.

Одним із пріоритетних напрямів сучасної світової та української освіти є підтримка та розвиток учнів, що володіють потенціалом до високих досягнень. Це відображено в базових державних нормативних документах, таких як:

- Концепція загальної середньої освіти, у якій першим із основних завдань загальноосвітньої школи названий «різнобічний розвиток індивідуальності дитини на основі виявлення її задатків і здібностей, формування ціннісних орієнтацій, задоволення інтересів і потреб»;

- Закон України «Про освіту» («Для розвитку здібностей, обдарувань і талантів дітей створюються профільні класи (з поглибленим вивченням окремих предметів або початкової допрофесійної підготовки), спеціалізовані школи, гімназії, ліцеї, колегіуми, а також різні типи навчально-виховних комплексів, об'єднань»);

- Національна доктрина розвитку освіти («Держава повинна забезпечувати: формування в дітей та молоді сучасного світогляду, розвиток творчих здібностей і навичок самостійного наукового пізнання, самоосвіти та самореалізації особистості; створення умов для розвитку обдарованих дітей та молоді»).

Отже основою роботи з обдарованими дітьми повинно стати реальне знання їхніх потенційних можливостей, прогнозування потреб і моделей розвитку особистості. Саме тому важливим є визначення пріоритетів у цьому аспекті діяльності навчального закладу, створення чіткої системи роботи з названою категорією учнів, здійснення пошуку, відбору, творчого розвитку обдарованої, талановитої учнівської молоді в галузі науки, культури, мистецтва, спорту, створення сприятливих умов для реалізації потенціальних можливостей дітей.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

РОЗДІЛ 1

 

ОБДАРОВАНІСТЬ: ПРИРОДА І СУТЬ

 

...Не судіть про здібності за легкістю засвоєння. Успішніше і далі йде той, хто болісно долає себе і перешкоду. Любов до пізнання – ось головне мірило.

 

                                                                                        Антуан де Сент-Екзюпері

 

Ще за часів Платона вважали, що душа людини поділяється на розум і почуття. Розум спрямовує, керує, веде правильним шляхом, з його допомогою людина зіставляє свою поведінку з нормами моралі, суспільними поглядами. А інтелектуальні почуття – це переживання, які виникають і проявляються в розумовій, пізнавальній діяльності людини. Це – любов до знань, почуття нового, почуття здивування, сумніву, впевненості й невпевненості, успіху й невдачі тощо. Джерелом цих почуттів є навчальна діяльність, самостійна робота над книгою, творча діяльність, дослідницька робота 6, с. 3.

Для того, щоб зберегти у дитини бажання пізнавати, перетворюючи пізнання в керований і систематизований процес – навчання, треба дуже вміло спрямовувати це бажання у правильному напрямі – напрямі самостійного пошуку. Формування інтересу до пізнання важливе не тільки для того, щоб дитина добре навчалася. Інтерес до пізнання – це, по суті, часточка особистості.

 Обдарованість – одна із таємниць особистості. Термін цей походить від слова «дар», «даровано», «дано» – безкоштовно. І ця таємниця завжди притягала. Мабуть, жодне поняття в психології не викликало такого пекучого інтересу, як обдарованість.

 Сучасна психологічна думка взагалі обходить мовчанням питання про природу обдарованості. Більшість зарубіжних дослідників цієї проблеми підкреслює, що немає чого займатися тим, що поки не може відкрити наука. Дж. Рензуллі, один із самих відомих дослідників даної проблематики, вважає, що треба просто шукати обдарованих дітей, працювати з ними, створювати загальні та індивідуальні програми розвитку і не копатися в тому, що зараз є абсолютно незбагненним. Природа обдарованості не тільки не зрозуміла, глибоко прихована, захована для науки, – розібратися в цьому явищі важко і самим творчо обдарованим людям: важко логічним, раціональним шляхом встановити, коли, в який момент виникло пекуче бажання щось зробити, винайти, написати, з’ясувати і т.д.

Обдарованими, талановитими, здібними дітьми називають тих, які, за оцінкою відомих фахівців, через видатні здібності демонструють високі досягнення.

Були виділені наступні сфери прояву обдарованості: інтелектуальна, академічні досягнення, творче мислення, спілкування і лідерство, художня діяльність, рухова.

Відповідно на початкових етапах вивчення було визначено, що обдарованість є складною єдністю інтелекту і творчості, але надалі дослідження Д. Рензуллі дозволило включити в цю єдність і поняття комплексне, назване наполегливістю. Дані біографічного методу, методу інтерв’ю і опитувальників зі всією очевидністю показали, що реальна обдарованість, на відміну від потенційної, виявляється в справі, в результатах – продуктах або діях – і неодмінно пов’язана з особистими якостями людини, в першу чергу, з мотивацією, яка виражається за допомогою емоційно-вольової сфери. Можна мати прекрасна ідеї, які так і залишаться прожектами, можна хотіти щось зробити, багато про це говорити, але все залишиться або на рівні маніловщини, або – ще гірше – буде проявом невротичного складу особи маніакально-депресивного типу. Лише у тому випадку, коли людина може реально втілити у життя свої ідеї – умножає талант, можна стверджувати, що особа талановита.

Природно, що обдаровані діти завжди викликають у однолітків та і у вчителів цілу гаму емоцій. У однолітків – від глибокої пошани, навіть, глибока повага тих, хто через свої дані не може досягти великих успіхів, – до повної найлютішої заздрості і ненависті у тих, хто вважає себе не менш талановитим, але чомусь ніщо у них не виходить. У вчителів таке ж складне відношення до обдарованих дітей: від бажання допомогти, якщо вчитель розуміє, що перед ним – один із тих, хто входить в 3-5 % обдарованих, – до неприйняття такої дитини, тому що вона розбирається в тому предметі, який викладає вчитель, більш логічно мислить, більш знає і взагалі розумніша 11.

Проблема взаємовідношення соціуму і дитячої обдарованості спонукають до створення спеціальних програм навчання таких дітей як у школі, так і в інших навчальних закладах.

Мета таких програм – розвиток різних передумов предметно орієнтованої ще з дитинства обдарованості.

Все це у котрий раз дає підставу стверджувати: соціуму необхідно бути дуже уважним до інтересів дітей, підтримувати стійкість пізнавальних інтересів, допомагати дитині розвинути свої бажання, про щось дізнатися, щось зрозуміти або просто так, як веде її внутрішнє єство, її природа – обдарованість, побачити за лінню, небажанням вчитися творчу особистість, зосереджену на тому, що її глибоко цікавить.

Все це не завжди може зрозуміти соціум, і можна дуже легко втратити обдаровану дитину, особливо в тих випадках, коли у неї немає тієї найважливішої особистої межі, яка визначається як наполегливість. Справді, як казав поет: «Талантам треба допомогти, бездарності проб’ються самі. Треба шукати обдарованих дітей, допомагати їм, працювати з ними за індивідуальними програмами, створювати умови для підтримки їх здібностей, особливо в сучасних умовах нашого життя. Поза сумнівом, робота повинна бути комплексною: це і єдність педагогічної і психологічної наук; і залучення широкого соціуму – батьків, вчителів – до пошуку і підтримки обдарованих дітей; і створення умов, в яких дитина знайде Вчителя – помічника, друга, – середовище, де вона може знайти не тільки книги з проблеми, яка цікавить її, але й отримати відповіді на свої питання в діалозі зі знаючим і розуміючим співбесідником, коли можливі дискусія, розумовий пошук і творчість.

Психологічні дослідження десятиліть доводять, що обдарованість, як специфічне явище людської психіки, можна визначити як певну передумову досягнення успіхів у будь-якій діяльності. Відповідно дитяча обдарованість – це більш високий рівень досягнень даної дитини в якій-небудь діяльності в порівнянні з іншими дітьми цього віку 11. 

Психологічний аналіз обдарованості дає підстави стверджувати, що обдарованість – це комплексне явище психіки людини, яке включає єдність інтелекту, творчості і мотивації. Обдаровані люди характеризуються наполегливістю, надзвичайно розвиненою працьовитістю, глибоким і стійким інтересом до певної діяльності. Один із відомих дослідників проблеми обдарованості – Н.С. Лейтіс доводить, що працьовитість – це найважливіший фактор обдарованості.

Отже, проблема обдарованості – це не лише психологічна, але й проблема педагогічна, економічна, соціальна. Питання виявлення здібностей школярів – вимір їх масштабу творчої спрямованості – це питання вибору і стабілізації професії, професійної підготовки і професійної орієнтації, раціонального використання талантів і обдарувань. На даному етапі  розвитку науки і суспільства постає питання про цілеспрямовану підготовку талантів, створення системи спеціальних навчальних закладів для обдарованих, розроблення державних програм навчання і виховання таких дітей.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

РОЗДІЛ 2

 

ОСОБИСТІСНИЙ ПІДХІД ДО НАВЧАННЯ ЗДІБНИХ ТА ОБДАРОВАНИХ ШКОЛЯРІВ НА УРОКАХ УКРАЇНСЬКОЇ МОВИ ТА ЛІТЕРАТУРИ

 

2.1. Роль учителя у процесі розвитку дитини

Під поняттям «обдарована» треба розуміти сукупність можливостей, які дозволяють дитині досягти вагомих результатів в одному або кількох видах діяльності. Обдаровані учні можуть без спеціальних вправ і вказівок учителя самостійно здійснювати узагальнення матеріалу. В таких дітей проявляється гнучкість мислення. Вони вміють побачити в буденному незвичне, в очевидному неймовірне. Це учні, в яких добре розвинена пам'ять. Вони запам'ятовують великий об'єм матеріалу і надовго його зберігають. Водночас обдаровані діти вимагають поваги до себе як до унікальної особистості, яка інтенсивно розвивається.

Про наявність обдарувань ми робимо висновки на підставі результатів діяльності дитини. Тому звертаємо увагу, насамперед, на інтелектуальні та творчі здібності.

Чим раніше починається розвиток здібностей і талантів, тим більше шансів їх розкрити. На жаль, популярна фраза «талант себе виявить» не відповідає дійсності. Спостереження свідчать, що в ранньому віці діти часто приховують здібності, якщо дорослі не оцінюють їх належним чином. Виявлення обдарованих учнів – це тривалий і відповідальний процесс 8.

Роль учителя є суттєвою в процесі розвитку дитини. Нелегко знайти правильний індивідуальний підхід до учнів, у яких сильніше і яскравіше, ніж в інших, виявляються ознаки розумової обдарованості.

Вчителям необхідно постійно пам'ятати, що здібний учень потребує такого навчання, яке забезпечувало б розвиток творчого мислення, самостійності й активності в навчальній діяльності, уміння набувати нові для себе знання, а не заучування чужих висновків, слів, думок. Звикнувши працювати упівсили, здібна особистість у майбутньому може бути не готовою до напруженої праці, зокрема у вищому навчальному закладі. Тому в роботі із обдарованими школярами учитель має відмовитися від жорсткої заорганізованості навчального процесу й обмеження учнів у рамках стандартних навчальних планів.

Зважаючи на зазначене, можна визначити такі головні умови ефективної організації роботи із розумово обдарованими учнями:

- відхід від форм і методів навчання, які гальмують розвиток дитини й не залишають місця вільному вибору видів і методів її самостійної інтелектуально-творчої діяльності;

- заохочення будь-яких навчальних та творчих успіхів;

- активне запровадження гуманістичних моделей і технологій спілкування, навчання, виховання.

 

2.2. Творчі методи, що сприяють ефектиності роботи зі здібними та обдарованими учнями

Щоб навчальний процес був цікавим, різнобічним, результативним – ми, вчителі, маємо бути творчою розвиненою особистістю.

У процесі навчання учнів учитель повинен врахувати їхні вікові особливості, тому успіху досягнуть швидше, за коротший проміжок часу.

Мета розвитку розумових обдарувань учнів – допомогти їм реалізувати свої індивідуальні якості, не загубитися в «сірій масі» учнів. У розвитку цих здібностей важливе значення має забезпечення та розширення інформованості в тих галузях, які цікавлять дітей. Організація для них різноманітної діяльності є обов'язком педагога.

Педагог повинен розробити низку заходів щодо роботи зі здібними учнями. Зокрема, це надати їм можливість виконувати більший обсяг навчальних завдань, проте потрібно уникати перевантажень. Збільшення кількості завдань поєднати з обов’язковим підвищенням їх складності. Це сприятиме інтелектуальному розвитку. Учителі повинні активніше застосовувати найсучасніші й найбільш оптимальні методи, прийоми і форми роботи на уроках. «Слід шукати нові форми тренування мозку, викладу і передачі знань», – говорив академік А. Несмєянов. Джерелом таких нових форм можуть бути особистісно зорієнтовані технології. На уроках повинні бути присутні елементи проблемності, пошуку, учнівського дослідження, вправи на розвиток творчої уваги, образного мислення, спостережливості, словникова робота, мовні ігри тощо.

Важливе місце в системі розвитку здібностей займає самостійна робота учнів, тому що ефективність роботи школяра визначається його розумовою активністю 12.

Слушно писав з цього приводу В.О. Сухомлинський, наголошуючи, що учень повинен не просто слухати і думати, а щось робити. Мислення має відображатись у діяльності, лише тоді на уроці будуть думати всі, не буде неуважних.

Учень, як творча особистість розкривається під час написання рефератів, творчих робіт, підготовки проектів, складання презентацій. Саме творчі роботи є наслідком довгої і серйозної інтелектуальної праці. Під час підготовки до написання роботи учень опрацьовує багато літературних джерел, отримує нові знання, аналізує їх. Все це дає змогу дитині проявитися як особистості, розкрити свої здібності.

Допомагає підтримувати інтерес до навчання в учнів з різними здібностями, нахилами та потребами застосування рівневої диференціації, тому що учень має право і можливість обрати об'єм та глибину засвоєння навчального матеріалу, оптимізувати своє навантаження. Досвід показує, що за цих умов навчання для кожного учня стає посильним і цілеспрямованим. Функція такого навчання полягає, насамперед, у створенні необхідних умов для розвитку особистості. На перший план виходить завдання: допомогти кожному учневі вдосконалювати індивідуальні здібності, дати можливість здібним дітям максимально розвинути свої позитивні нахили і задовольнити свої пізнавальні інтереси. У здійсненні рівневої диференціації закладено великий виховний резерв, оскільки, ставлячи перед учнем посильні вимоги, вчитель створює йому ситуацію успіху, умови для підвищення почуття відповідальності, розвитку самостійності.

Здібні діти не люблять одноманітності, тому на уроках української мови та літератури слід використовувати інтерактивні форми, які вчать учнів:

- самостійно визначати мету;

- складати план подальшої діяльності на уроці;

- послідовно викладати думки;

- не боятися їх висловлювати;

- доводити свою думку;

- з повагою ставитися до думки інших.

Ще одним завданням, яке розвиває здібності учнів, є повідомлення про літературного героя від імені дійової особи. Невеличкі розповіді учнів від імені літературних, казкових героїв, вчать школярів не тільки переказувати певний епізод твору, а й відчути себе цим персонажем, за допомогою власних почуттів, використовуючи мову героя, розповісти про нього. Таким чином, подібні завдання розвивають творчу уяву і відчуття мови на уроках української літератури.

Творчі здібності учнів розвивають і такі завдання як: підготовка інтерв'ю з письменником або персонажем твору, «Проба пера», тобто написання невеличких прозових або ліричних творів за зразком, складання сенкану для характеристики найголовніших якостей персонажа. Всі ці завдання можна і необхідно вводити на уроках, починаючи з 5 класу. Спочатку їх отримують окремі учні, найбільш підготовлені, а поступово їх можна запропонувати і всьому класу. Таким чином, розвиваючи образне мислення учнів за допомогою слова, тексту, ми готуємо їх до більш складного аналізу літературного твору, уміння розуміти позицію самого автора, пов'язувати епоху, письменника і його творчість.

Будь-який урок необхідно планувати таким чином, щоб діти проявили себе в своїх висловах, думках, пояснили не тільки мету автора, а й висловили своє ставлення до проблеми, поставленої письменником, уявили себе на місці героя, пояснили і довели свою точку зору стосовно визначеної проблеми. Досить дієва на уроках експертна група, яка складається зі здібних, заздалегідь підготовлених дітей, для підведення підсумків певних етапів уроку.

Розвиткові творчих здібностей учнів сприяють також письмові роботи на уроках літератури: твори-описи, роздуми, мініатюри, за вивченими творами письменників, перекази.

Основою літератури є саме слово, а метою – формування читацької культури, творчих здібностей, критичного мислення, навичок самостійного аналізу та аргументованого оцінювання прочитаного. Тому, щоб уроки літератури були ефективними, потрібно використовувати такі методичні підходи, які передбачають позицію учня як активного співтворця уроку, власне процесу вивчення літератури 10.

Загалом розвиток творчих, інтелектуальних здібностей учнів, їхнього мислення, уяви, формування моральних якостей за допомогою слова є важливим складником вивчення учнями не тільки рідної мови, а й літератури, який сприяє і розвиткові літературних здібностей.

Кожна особистість має потенціал здібностей, а завдання сучасного вчителя – розвивати ці здібності та управляти процесом їх розвитку.

Говорячи про впровадження науки в школу та їх взаємозв'язок, треба розрізняти три головні напрямки такої діяльності. Перший – розвиток наукового мислення школяра і майбутнього громадянина, що досягається низкою спеціальних заходів, методів і цій безпосередньо в навчальному процесі: відповідні завдання, нестандартні уроки в школі та ін. Такою діяльністю мають бути охоплені практично всі учні, і вона стає невід'ємною частиною сучасної шкільної освіти. Другим напрямком розвитку наукової роботи слід вважати позакласну діяльність, коли учні беруть участь у роботі наукових гуртків, у колективних дослідженнях, а також у різних олімпіадах, змаганнях, семінарах, конкурсах тощо. Це подальший розвиток колективного наукового мислення, який певною або значною мірою здійснюється в школі. Третім самостійним напрямком наукової діяльності школярів є їх участь у роботі МАН, зокрема в щорічних конкурсах-захистах – районному, обласному, державному. Це вже індивідуальна наукова діяльність, яку треба вважати найвищою для школярів. Вона регламентується спеціальними вимогами.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

РОЗДІЛ 3

 

НАУКОВО-ДОСЛІДНИЦЬКА ДІЯЛЬНІСТЬ ШКОЛЯРІВ ЯК ОСНОВНИЙ ВИД РОБОТИ ЗІ ЗДІБНИМИ ТА ОБДАРОВАНИМИ УЧНЯМИ

 

3.1. Створення системи науково-дослідницької діяльності учня та вчителя як шлях до оновлення світогляду учасників навчально-виховного процесу

Одним із актуальних завдань сучасної школи є пошук оптимальних шляхів зацікавлення учнів навчанням, спонукання до творчості, виховання школяра як життєво й соціально компетентної особистості, здатної здійснювати вироблення вмінь практичного і творчого застосування здобутих знань. Саме тому організація науково-дослідницької діяльності школярів є одним із провідних шляхів реалізації вищезазначених окреслених завдань 5.

Це означає, що вчитель має орієнтуватися на використання таких педагогічних технологій за допомогою яких не просто поповнювалися б знання й уміння з навчального предмета, а й розвивалися такі якості учня, як пізнавальна активність, самостійність, уміння творчо виконувати завдання. Пізнавальна активність на рівні структурної одиниці спрямованості особистості свідчить про те, що учень охоче засвоює ту чи іншу інформацію, більше того — має міцно сформовану потребу в якісній пізнавальній діяльності, сильні та стійкі мотиви цієї діяльності. Отже, потрібно формувати не лише вузьконавчальні, а й широкі пізнавальні мотиви, учень повинен перейти від цікавості (ситуативного інтересу) до зацікавленості. Багато педагогів відзначають високу ефективність застосування дослідницьких прийомів і методів у навчанні для поглиблення інтересу учнів до пізнавальної та творчої діяльності, для формування в них відповідних знань, умінь, навичок і дослідницької позиції в сприйнятті й осмисленні світу.

Навчання як дослідження припускає, що особливістю навчально-дослідницької діяльності учня є суб'єктивне відкриття цим нових знань на основі індивідуальної актуалізації попередньо засвоєних ним же знань і вмінь, уведення їх до особистісного пізнавального простору.

Під час орієнтування навчання на повномасштабне застосування дослідницьких методів слід враховувати, що, як свідчить досвід педагогії, схильність учнів до дослідницької діяльності в значній мірі індивідуальна. Вона виявляється у своєрідності розвитку їхніх пізнавальних інтересів, аналітичних здібностей, змісту й обсягу знань, спостережливості, пам'яті, уваги, гнучкості мислення, багатства уявлень, працьовитості, волі, спроможності до зосередженої й відповідальної праці. Застосування дослідницького підходу в навчанні спрямоване на становлення в школярів досвіду самостійного пошуку нових знань і використання їх в умовах творчості, на формування нових пізнавальних цінностей учнів і збагачення їх пізнавальної ціннісної орієнтації. Тому навчання в значній мірі стає таким, що ініціюється учнями, які засвоюють новий досвід, у т.ч. і дослідницько-пізнавальний.

Дослідницька практика школярів повинна відповідати науковим методам знання, розширювати зміст їхньої освіти й удосконалювати підготовку до майбутньої діяльності.

Процес пізнання - це процес переходу від найпростіших моделей світу до більш складних. Дитина повинна розвиватись і навчатись кожної миті. Необхідно, щоб безперервно відбувалась різноманітна пізнавальна дослідницька діяльність - у співпраці з учителями, батьками, іншими дітьми. Як тільки зникає зацікавленість, натхнення, подив, відразу починають панувати лінощі та примус. Тоді труднощі в навчанні стають неподоланними, і дитина, яка була старанна і дисциплінована, вже не зможе набути справжніх знань та навичок.

Дослідницька діяльність - вища форма самоосвітньої діяльності учня. Формування науково-дослідницьких вмінь у школярів - процес складний і довготривалий. Він не виникає на порожньому місці і не розвивається сам по собі. А тому завдання вчителя-керівника - поступово і методично формувати дослідницькі навички, здійснюючи постійний контроль за виконанням учнями науково-дослідницьких робіт; аналізувати і виправляти помилки; визначати найкращі, найефективніші шляхи виконання роботи, розчленувати її на певні складові та розділи, навчаючи учнів поєднувати дослідницьку діяльність з науковою, а також з'ясовувати можливості подальшого застосування результатів роботи. Метою і завданням науково-дослідницької роботи школярів є:

- розширення світогляду учнів щодо досягнень вітчизняної та зарубіжної науки;

- виявлення найбільш обдарованих учнів і розвиток їх творчих здібностей;

- активне залучення учнів до процесу самоосвіти та саморозвитку;

- вдосконалення вмінь і навичок самостійної роботи, підвищення ріння знань та ерудиції в тих галузях науки, які цікавлять учнів;

- організація науково-дослідницької діяльності учнів для вдосконалення процесу навчання та профорієнтації 14.

Однією з умов успішного виконання науково-дослідницької роботи учнів е відповідність ведення дослідження методам навчання, а також врахування вікових та розумових особливостей розвитку школяра. Занадто складні для розуміння або ж зовсім недоступні юному досліднику методи розв'язання проблеми можуть відбити в нього інтерес до виконання роботи і до науково-дослідницької діяльності взагалі. Одним із перших кроків вчителя - керівника наукової роботи є вивчення науково-пізнавальних інтересів учнів, що впливає як на вибір теми дослідження, так і на хід роботи над нею. Не секрет, що навіть надзвичайно цікава тема, викликана лише потребами часу чи нав'язана вчителем учневі, не сприятиме успішному виконанню роботи. Пріоритетним та визначальним фактором у виборі теми є стійкий пізнавальний інтерес до неї дослідника і його бажання внести щось нове у її розкриття.

В організації науково-дослідницької роботи учнів слід дотримуватись декількох принципів:

• дослідницька діяльність учнів є наближеною до науково-дослідницької діяльності, її початком і найчастіше має продовження в подальшій науковій діяльності;

• зміст дослідження обов'язково повинен поєднуватися з навчальною метою, загальними потребами суспільства та питаннями сьогодення;

• наукове дослідження - безперервний процес, його не можна виконати за кілька днів;

• науково-дослідницька діяльність – це обов'язково керований процес.

Вчитель-наставник навчає методиці дослідження, консультує учня в процесі виконання роботи, розв'язанні поставлених проблем, враховуючи інтелектуальні та психологічні особливості дитини, оцінює отримані результати;  у здійсненні продуктивного наукового дослідження обов'язкове поєднання керованої науково-дослідницької діяльності з самостійною, самоосвітньою діяльністю учня, яка є основою інтелектуального росту дитини, формування її творчої особистості. Велике значення при вивченні навчального матеріалу і проблематики курсів за вибором має самостійна робота учнів, що є однією з форм навчально-дослідницької діяльності. Вона ґрунтується на вивченні навчальної, наукової, науково-популярної літератури, мемуаристики, публікацій у газетах, журналах, архівних, музейних матеріалів. Мета самостійної роботи - формування у школярів стійкого інтересу до історичної науки, глибоких і міцних знань з обраної тематики, розвиток умінь і навичок дослідницької роботи та її відповідного оформлення.

Процес дослідження має індивідуальний характер і відбувається за такою схемою: вибір теми – складання плану роботи – підбір джерел і літератури – знайомство з джерелами і складання на їх основі плану написання дослідження – відбір та оцінка фактів – обробка та систематизація зібраного матеріалу – написання роботи - її рецензування і доопрацювання – остаточне редагування та оформлення – захист роботи. Вибір теми передбачає врахування актуальності проблеми, ступінь її розробленості, наявність джерел і літератури, пізнавальних інтересів і можливостей школярів. Тематика навчально-дослідницьких робіт визначається вчителями-предметниками, розглядається на засіданні методичного об'єднання, узгоджується з адміністрацією навчального закладу.

Завдання навчального закладу – не лише надати учням певні знання, але й навчити їх використовувати, а в разі необхідності й творчо опрацьовувати. Звідси: проведення наукових досліджень доцільно поєднувати з розвитком творчої особистості; воно має бути його кінцевим результатом.

Розпочинаючи роботу по організації в навчальному закладі науково-дослідницької діяльності, можна виокреслили таке, певною мірою умовне, означення: наукова робота учнів – це системна навчальна та позанавчальна діяльність учнів, яка за формою та змістом відповідає творчому рінню навчальних досягнень.

Зрозуміло, що таке означення (як, мабуть, і будь-яке інше) не дозволяло встановити чіткої межі між педагогічною підтримкою науково-дослідницької роботи учнів та навчально-виховною роботою, і це цілком природно внаслідок щільного взаємозв'язку цих форм роботи.

Для впровадження основних засад науково-дослідної роботи в школі треба здійснити ряд організаційно-методичних заходів. Почати слід з навчання членів педагогічного колективу навичок аналізу своєї діяльності. Виконанню цієї роботи великого значення надавав В. Сухомлинський, який неодноразово підкреслював, що вчитель, який оволодів цими навичками, вже досяг принаймні половини успіху.

Наступний етап проведення в навчальному закладі двічі-тричі на рік методичного фестивалю, мета якого залучити якомога більше педагогів до активного використання в навчально-виховному процесі елементів інноваційних технологій, інтерактивних методик, тобто залучати їх до творчої діяльності. В процесі проведення методичних фестивалів учителі, що демонструють нові здобутки під час проведення уроків, виховних заходів, розповідають про використані нові, оригінальні методичні прийоми, тобто залучаються до творчої діяльності. Значну увагу необхідно приділяти теоретичному навчанню вчителів, організувати роботу проблемних семінарів, творчих груп тощо, всіма можливими засобами стимулюючи творчу діяльність. З метою самоаналізу роботи і підвищення ефективності педагогічної діяльності доцільно запропонувати вчителям відповісти на ряд запитань, які б наштовхнули, зацікавили, спонукали до думки про необхідність залучення учнів до науково-дослідницької роботи:

- У чому сильна сторона вашої особистості? Що конкретно в своїй педагогічній діяльності вам вдається виконувати творчо?

- Спробуйте охарактеризувати свою творчу лабораторію.

- Яку конкретну пропозицію щодо розвитку педагогічної творчості у вашому колективі ви вносили на одному з педагогічних зібрань?

- На якій ділянці педагогічної діяльності ви почуваєтеся невпевнено?;

- У чому конкретно ви хотіли виявити свою педагогічну творчість?

Будь-яке творче починання педагога має бути науково обґрунтованим. Саме наука вкладає в руки вчителя обґрунтовану, вивірену цілісну методику творчої діяльності:

• визначення проблеми, яка цікавить учителя, встановлення її актуальності, наукової новизни, практичної значущості;
• вибір теми дослідження;
• вибір об'єкта й предмета дослідження;
• продумування провідної ідеї та задуму;
• формування гіпотези дослідження;
• постановка мети й робочих завдань;
• вибір методів дослідження.

3.2. Організація науково-дослідницької роботи у секціях комунального позашкільного навчального закладу «Мала академія наук учнівської молоді» Василівської районної ради Запрізької області

Для розвитку науково-дослідницьких здібностей обдарованої учнівської молоді велику роль відіграє Мала академія наук учнівської молоді, на яку покладено завдання забезпечити інтелектуальний розвиток молоді, її підготовку до активної наукової діяльності для подальшого самовизначення у майбутній професії. Дослідницька робота школярів у Малій академії наук – важливий компонент такого розвитку, а організація науково-дослідницької діяльності учнів в рамках МАН має свої особливості. Ця робота сприяє розвитку творчої особистості. Пізнавальний інтерес школярів стає основою позитивного ставлення до навчання, має пошуковий характер. Під його впливом в учнів постійно виникають запитання, відповіді на які вони повинні активно шукати. При цьому пошукова діяльність відбувається із захопленням, відчувається емоційне піднесення, задоволення, радість від удачі. Пізнавальний інтерес також позитивно впливає на мислення, уяву, пам'ять, увагу.

На відміну від підготовки до олімпіад базових дисциплін – це довготривала і кропітка праця. І тому дуже важливо, щоб учень вмів не тільки отримувати певні результати, а й грамотно висловлювати свою думку і під час дослідження, і під час наукової дискусії, і під час захисту своїх досліджень. Саме цей напрям і формує в учнів уміння та навички практичного застосування теоретичних знань: розвиває мислення, логіку, вчить постановці цілей, завдань і пошуку способів їх досягнення з освоєнням різних методів. Все це формується на основі власного досвіду, що сприяє більш глибокому осмисленню матеріалу навчальних предметів.

З метою цілеспрямованої роботи з обдарованими та здібними учнями, залучення їх до занять науково-дослідницькою роботою та підготовки до конкурсу-захисту робіт МАН у Василівському районі працює комунальний позашкільний навчальний заклад «Мала академія наук учнівської молоді» Василівської районної ради Запрізької області, метою якого є:

– виявлення, розвиток та підтримка юних талантів і обдарувань;

– створення умов для творчого самовдосконалення учнівської молоді та його стимулювання;

– пропаганда досягнень науки і техніки, пропаганда наукових досягнень учнівської молоді;

– сприяння додатковій освіті учнів шляхом залучення до творчої діяльності;

– забезпечення державної підтримки юних науковців;

– підвищення інтересу учнівської молоді до поглибленого вивчення базових дисциплін.

– залучення до наукових досліджень обдарованої учнівської молоді;

– прагнення до саморозвитку та самоосвіти, сприяння професійному самовизначенню учнів МАН 4.

Формування науково-дослідницьких вмінь у школярів – процес складний. Він не виникає на порожньому місці і не розвивається сам по собі. А тому завдання вчителя-керівника поступово і методично формувати дослідницькі навички, здійснюючи постійний контроль за виконанням учнями науково-дослідницьких робіт; аналізувати і виправляти помилки; визначати найкращі, найефективніші шляхи виконання роботи, розчленувати її на певні складові та розділи, навчаючи учнів поєднувати дослідницьку діяльність з науковою, а також з'ясовувати можливості подальшого застосування результатів роботи. На засіданнях шкільної МАН керівники секцій навчають методиці дослідження, консультують учня в процесі виконання роботи, розв'язанні поставлених проблем, враховуючи інтелектуальні та психологічні особливості дитини, оцінюють отримані результати; у здійсненні продуктивного наукового дослідження обов'язкове поєднання керованої науково-дослідницької діяльності з самостійною, самоосвітньою діяльністю учня, яка є основою інтелектуального росту дитини, формування її творчої особистості

Дослідницька робота є найефективнішою для розвитку дослідницьких і наукових здібностей учнів. Це легко пояснити: якщо учень за рахунок вільного часу готовий займатися питаннями якої-небудь дисципліни, то знімається одна з головних проблем викладача, а саме – мотивація учня до занять. Учень вже настільки розвинутий, що працювати з ним можна не як з учнем, а як з молодшим колегою.

Тобто учень з посудини, яку треба наповнити інформацією, перетворюється на джерело останньої. Він стежить за новинками літератури, прагне бути в курсі змін, що відбуваються у вибраній їм науці, а головне – процес осмислення науки не припиняється за межами навчального закладу.

Навіть під час відпочинку в глибині свідомості не припиняється процес самовдосконалення. Науково-дослідницькі роботи дають юним дослідникам широкі можливості спробувати себе у науковому пошуку, побачити результативність власного дослідження, відчути радість від успіху. Юні науковці отримують безцінний досвід самостійного пошуку, досягають великої внутрішньої зрілості, набувають важливих наукових компетенцій, які потім максимально використовують, ставши студентами вищих навчальних закладів.

Поступово, крок за кроком, в учителя-предметника складається система різноманітних форм і методів роботи у процесі викладання предмета для розвитку обдарованої дитини.

Варто пам’ятати, що саме на уроках обдарована дитина отримує важливу самоосвітню компетенцію, яка виховує внутрішню дисципліну, відсутність страху перед аудиторією, будь-якою роботою, вміння самоорганізуватися, планувати свою діяльність, обирати власні способи вирішення проблем і давати об’єктивну самооцінку своїм здобуткам.

На навчальних заняттях гуртків комунального позашкільного навчального закладу «Мала академія наук учнівської молоді» Василівської районної ради Запрізької області відбувається і перше виявлення творчого потенціалу обдарованої дитини, з'являється зацікавленість предметами, що потім приводить виховнців до відповідної наукової діяльності. Саме на уроках та готуючись до них, учні проводять перші міні-дослідження, набувають перші навички самоконтролю на основі введення учителем у структуру заняття ситуацій самооцінювання і взаємооцінювання. Слушною є думка О. В. Заболотного про те, що учитель, готуючись до уроків, «повинен прагнути підбирати такі запитання, які можуть викликати протилежні думки, й відповідь на які не лежить на поверхні, а народжується під час дискусії».

Тому для вихованців КПНЗ «МАНум» проводяться індивідуальні заняття, спрямовані на розвиток інтелектуальних умінь, перед майбутніми дослідниками ставляться такі завдання, які б допомогли їм по-новому поглянути на власну інтелектуальну діяльність, ерудицію. Крім того, індивідуальні заняття продовжують діалог між учителем і учнем, започаткований під час уроку.

Процес співпраці обдарованої дитини з науковцем має й велике виховне значення, розвиває її мислення до більш високих рівнів, додає широти світогляду, налаштовує на серйозну і сумлінну працю, адже юний дослідник відчуває себе залученим до особливого процесу – наукового дослідження.

У дослідника-початківця, що починає роботу, завжди виникає низка питань, пов’язаних із методикою її написання, правилами оформлення та процедурою захисту. Тому важливе значення на своїх заняттях в КПНЗ «МАНум» приділяю тому, щоб навчити дітей послідовності пошуку наукової інформації за проблемою дослідження, акцентую увагу на вивченні оригіналів наукових робіт та їх конспектуванні. Націлюю своїх дітей-дослідників на дотримання таких вимог, як постійна систематизація нагромадженого матеріалу, впорядкування літературних джерел, визначення необхідного та відкидання зайвого. У своїй роботі акцентую увагу на використання методів наукового пізнання, наголошуючи на тому, що успіх наукового дослідження значною мірою залежить від уміння науковця вибрати найрезультативніші методи дослідження, оскільки саме вони дають можливість досягти поставленої в науковій роботі мети. Для більш глибокого розуміння суті того чи іншого явища, а також змін, які відбуваються в ньому, в дослідженнях з вихованцями використовуємо експерименти, наукова значущість яких залежить від знань про об’єкт, про методику підготовки і його проведення. 

Особливий акцент у ході роботи робиться на тому, що головне в науковому дослідженні – вміння довести свої судження і спростувати (якщо необхідно) докази опонентів. Тому аргументування слід будувати за законами логіки, а аргументація досягатиме мети, якщо правильно дібрані аргументи. Дотримуючись таких правил, можна вести полеміку.

У ході роботи увага звертається і на той факт, що під час дослідження учень-дослідник часто наштовхується і на відмову частини респондентів брати участь в опитуванні або відповідати на окремі запитання. Тому необхідно на стадії конструювання інструментарію ретельно будувати запитання. Важливу роль відіграють також психологічні фактори взаємовідносин між дослідником та респондентом, які повинні будуватись на взаєморозумінні і повазі. «Совість повинна підказувати, що нам належить робити для учнів те, чого собі бажаємо. Педагог може досить сильно вплинути і на поведінку, і на успішність у навчанні, якщо буде заохочувати за хороші вчинки і не дуже звертати увагу на небажані. Лише на такій основі утворюватиметься єдність у стосунках між педагогом і дітьми».

Отже, коли юний дослідник має постійного уважного наставника у навчальному закладі, який використовує педагогічні технології, зорієнтовані на роботу із обдарованими школярами (що передбачає ускладнення змісту навчального матеріалу, збільшення обсягу теоретичної частини, виконання учнями індивідуалізованих завдань, підвищення рівня самостійної роботи), одержує нову інформацію від консультанта-науковця, викладача ВНЗ, знаходить розуміння і допомогу від наукового співробітника – це і є умови, які приведуть обдаровану дитину до очікуваного результату – формування її як науковця, розвитку її здібностей і обдаровань, самореалізації і самоздійснення.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ВИСНОВКИ

 

На основі зазначеного вище можна зробити висновок, що обдарована, здібна дитина, зокрема і майбутній юний науковець, у навчальному зкладі формується і розвивається саме завдяки шкільній буденній праці на уроках і в позашкільній освіті. Для того, щоб учень виявив бажання працювати над науковим дослідженням, у нього необхідно сформувати таке освітнє середовище, яке б давало можливість розвивати дослідницьку мотивацію в обдарованої учнівської молоді.

Вважаю, що процес співпраці обдарованої дитини з науковцем має й велике виховне значення, розвиває її мислення до більш високих рівнів, додає широти світогляду, налаштовує на серйозну і сумлінну працю, адже юний дослідник відчуває себе залученим до особливого процесу – наукового дослідження.

Сучасне суспільство потребує від шкільної освіти підготовки молоді, здатної відповідати на виклики часу, компетентної та мобільної на сучасному ринку праці, яка має громадянську позицію та ефективно здійснює діяльність, саморозвивається та здатна навчатися протягом життя. Співпраця вищих навчальних закладів і школи, науково-дослідницька діяльність учнів – це, на мою думку, один з шляхів перебудови роботи шкільних закладів в умовах оновлення освітньої парадигми в Україні, методологічної переорієнтації процесу навчання з інформативного викладання на розвиток особистості учнів, формування життєвих компетентностей, впровадження інноваційних процесів до викладання навчальних дисциплін в школі.

Отже,  дослідницькі уміння як базові компоненти особистості виражають провідні характеристики процесу творчого її становлення, відображають універсальність її зв’язків з оточуючим світом, ініціюють здатність до творчої самореалізації, визначають ефективність пізнавальної діяльності, сприяють перенесенню знань, умінь і навичок дослідницької діяльності в будь-яку галузь пізнавальної і практичної діяльності.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ЛІТЕРАТУРА

1. Арцев М.Н. Учебно-исследовательская работа учащихся // Завуч. — 2005 — № 6.

2. Голубенко М. Ніколаєнко Л. МАН: Підготовка науково-дослідницьких проектів. – К., – 2005, – 32 – 34 с.

3. Клименюк А. Методологія і методика дослідження. Навчальний посібник – К., 1998, – 100с.

4. Лиско Л.П. Паростки науки: збірка науково-дослідницьких робіт членів МАН Центру роботи з обдарованою молоддю при Запорізькому національному університеті в місті Василівка, Василівка, 2010.

5. МАН: підготовка науково-дослідницьких проектів / Упор. М.Голубенко. – К.: Ред. Загальнопед. Газ., - 128 с. – (Б-ка «Шк. світу»).

6. Науково-практичний освітньо-популярний журнал для педагогів, батьків та дітей // Обдарована дитина. – 2007. – № 1.

7. Недодатко Н. Формування навчально-дослідницьких умінь старшокласників // Дис. Канд. пед. наук. – Кривий Ріг, 2000.

8. Німак О.М. Організація роботи з обдарованими дітьми в загальноосвітньому навчальному закладі / О.М. Німак. – Х. : Вид. група «Основа», 2010. – 144 с. – (Бібліотека журналу «Управління школою»; Вип. 12 (96)).

9. Онисимова О.И. Некоторые аспекты и особенности научно-исследовательской деятельности как образовательной технологии // Отечество. 2001.№7. – С. 12-18.

10. Осмоловський А. Від навчального проекту до соціальної самореалізації особистості. // Шлях освіти. – 2000 – №2 – 34 – 37 с.

11. Сидоренко В. К. Основи наукових досліджень. – К., 2000, – 259 с.

12. Трубачова С. Роль методів самостійного набуття знань в організації пізнавальної діяльності учнів. // Рідна школа. – 2001. – № 1 – 42 с.

13. Файн Т. А. Исследовательский подход в обучении // Практика административной работьі в школе. — 2003. — № 5.

14. Шейко В. М., Кушнаренко Н. М. Організація та методика науково-дослідницької діяльності: Підручник. — 2-ге вид., перероб. і доп. — К.: Знання-Прес, 2002.