Методичні рекомендації. Рухи народно-сценічного танцю у схемах

Скрипченко Олена Сергіївна, керівник гуртка хореографічної студії «Весняночка», народний художній колектив, ПНЗ «МПДЮТ» Запорізької міської ради Запорізької області.

 

У методичних рекомендаціях показано процес навчання творчої особистості у хореографічній студії через схеми рухів народно-сценічного танцю.

 

Методичні рекомендації.

Рухи народно-сценічного танцю у схемах.

 

Вивчення і засвоєння матеріалу з народно-сценічного танцю в таблицях дозволить вихованцям:

•         швидше засвоїти інформацію освітнього процесу, сформувати практичні вміння на навички послідовного виконання дій;
•         виявляти та аналізувати типові помилки при виконанні вправ, при складанні комбінацій;
•         розвивати творчу освітньо-пізнавальну діяльність вихованців.

Схематична систематизація хореографії народно-сценічного танцю дозволить педагогам-хореографам:

•         підвищити рівень загальної педагогічної і методичної майстерності у своїй творчій діяльності;
•         впевнено володіти сучасними методами, формами і засобами викладання;
•         на високому рівні проводити освітньо-виховний процес;
•         аналізувати власні педагогічні, творчі дії в сфері навчання, виховання і розвитку вихованців.

Матеріали методичних рекомендацій представлені у вигляді структурних схем і систематизовані у таблиці в яких відображені основні питання організації і методики викладання народно-сценічного танцю у закладах позашкільної освіти.

Методичні вказівки до схем

Протягом двох століть накопичений великий досвід з теорії та практики
викладання народно-сценічного танцю, доведено необхідність системного вивчення вправ тренажу, його удосконалення. Заняття з народно-сценічного танцю розподіляються на три частини: вправи біля станка, танцювальні рухи і комбінації посеред залу, робота над етюдами збудованими на матеріалі танців різних народів.

Перш ніж розпочати вивчення елементів того чи іншого народного танцю, доцільно коротко розповісти вихованцям про історію народу, його культуру, побут, звичаї, національні традиції.

Народно-сценічний екзерсис створений на основі класичного екзерсису. Але ці вправи відрізняються від класичного тим, що розвивають необхідні якості для виконання народно-сценічних танців, у яких часто використовують різкі і акцентовані plie, невиворотні позиції ніг, рухи з заворотом стопи і коліна в невиворітне положення. В народно-сценічний екзерсис входять вправи характерні для певного танцю, запозичені безпосередньо з народно-сценічних танців: рухи з вільною стопою (flic-fliac), «вірьовочка», вправи на вистукування, вправи що розвивають гнучкість, пластичність рук і корпусу. Також можуть трапляються стрибки та скачки. Поряд зі загальноприйнятою французькою термінологією в характерному екзерсисі вживається і образно-народні назви рухів (наприклад “вірьовочка”, “ключ”, “штопор” та інші).

Проте необхідно зауважити: якщо вправи біля станка не передають певного національного характеру та стилю, це призводить до формального трактування танцювальних рухів.

Основним завданням танцювальних рухів і комбінацій посеред залу є поступовий і послідовний розвиток і ускладнення техніки виконання, сили і витривалості вихованців, набуття навичок і вмінь передавати характерні особливості того чи іншого народного танцю.

Робота над етюдами включає наступні характери: українські, білоруські, поліські, молдавські, циганські, іспанські. Кожен етюд повинен характеризувати відповідний невеликий народний танець.

Важливим елементом народно-сценічного танцю є музика, до того ж музика виразна, емоційна, поетична, здатна хвилювати, захоплювати вихованця.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Схема №1

Заняття народно-сценічного танцю

Застосовуються для оволодіння різноманіттям координаційних прийомів виконання рухів народно-сценічного танцю, покращення техніки виконання, збагачення творчої фантазії, розвитку координації рухів, музикальності і відчуття ритму, виявлення свого акторського темпераменту.

Комбінуючи рухи різних народно-сценічних або академічних танців, педагог створює етюди, завданням яких є оволодіння технікою, манерою, характером виконання, вміння передавати національний колорит. Етюди посеред зали готують виконавців до сценічної діяльності, поєднуючи в собі складні за технікою виконання рухи з акторською майстерністю.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Схема №2

Пропоновані вправи народно-сценічного екзерсису

Застосовуються для розвитку технічних навичок, підготовки суглобно-м’язового апарату до виконання найрізноманітніших рухів. Вправи біля станка: розвивають виворотність, еластичність, м’якість тазостегнового, гомікостопного, колінного суглобів, і м’язів стопи; зміцнюють сухожилля ахіллесової п’ятки; сприяють пластичності стрибка; зміцнюють м’язи стегна; розвивають легкість ніг, координацію, танцювальність; тренує нервову систему; розвивають виразність, вишуканість поз, гнучкість спини.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Отже, в українській науці накопичено багатий досвід висвітлення питань української народної хореографії, які розглядають її як явище культури, вивчають її мистецький компонент: особливості хореографії, регіональну специфіку народного танцю, різноманітні аспекти виховного процесу,  пов’язаного з народним танцем.

Навчання у хореографічному колективі має ґрунтуватися на обов’язковій регулярності занять, які забезпечують систематичне закріплення отриманих навичок, сприяють творчому зростанню вихованців. Специфіка викладання народно-сценічного танцю у народних колективах полягає в умілому, творчому використанні законів, засобів і методів професійної школи з урахуванням завдань, умов роботи і віку вихованців.

Педагог-хореограф повинен роз’яснювати своїм вихованцям, що не можна зупинятися на досягнутому, що лише наполеглива, невтомна праця, розумне і послідовне ускладнення завдань, творчі пошуки наблизять початківця до бажаної мети – всебічного опанування надзвичайно різноманітною і складною віртуозною танцювальною технікою.

 

Література:

1.               Зайцев Є. ВБХС №1  «Основи народно-сценічного танцю», - К.: «Мистецтво», І ч.- 1975 р.,  ІІ ч.- 1976 р.
2.               Верховинець В. Весняночка, - К.: «Музична Україна», 1989 р.
3.               «Українські народні танці». Упорядник А.Гуменюк,, - К., В-во АН УРСР, 1962 р.