Методичні рекомендації викладання предмету методики народно-сценічного танцю, як процес навчання і розвитку успішної творчої особистості.

Про матеріал
Скрипченко Олена Сергіївна, керівник гуртка хореографічної студії «Весняночка», народний художній колектив, ПНЗ «МПДЮТ» Запорізької міської ради Запорізької області. У методичних рекомендаціях показано процес теоретичного навчання предмету «Теорії і методики викладання народно-сценічного танцю», як систему знань, історично сформованих сукупностей специфічних засобів і методів системи класичного хореографічного мистецтва.
Перегляд файлу

Скрипченко Олена Сергіївна, керівник гуртка хореографічної студії «Весняночка», народний художній колектив, ПНЗ «МПДЮТ» Запорізької міської ради Запорізької області.

 

У методичних рекомендаціях показано процес теоретичного навчання предмету «Теорії і методики викладання народно-сценічного танцю», як систему знань, історично сформованих сукупностей специфічних засобів і методів системи класичного хореографічного мистецтва.

 

Методичні рекомендації викладання предмету методики народно-сценічного танцю, як процес навчання і розвитку успішної творчої особистості.

 

Предмет «Теорії і методики викладання народно-сценічного танцю» - система знань, історично сформована сукупність специфічних засобів і методів системи класичного хореографічного мистецтва. Цей предмет розкриває широкі можливості і для освоєння техніки, і для емоційного розвитку акторських даних, знайомлячи з національною пластичною та музичною культурою народів світу.

На уроках народно-сценічного танцю разом із набуттям виконавських навичок відбувається розвиток творчих здібностей вихованців. У цьому плані дуже корисною виявляється робота над танцювальними комбінаціями, у процесі якої розвивається уява та пробуджується творча ініціатива дитини. Розвиток творчого мислення учнів виховує в них творчу індивідуальність, бажання стверджувати себе як особистість.

Стилізація танцю передбачає не лише надання йому тих чи інших стильових ознак, а й – що найголовніше – збереження його першооснови. В цьому випадку стилізація сприймається як гра, віртуозне обігравання жанру, коли твір набуває ознак сучасного танцю і водночас передає національний колорит. Прикладом може виступити український танок «Дощик», у якому при збереженій першооснови (українські рухи) додається гра міміки та жестів, що задає твору особливий сюжет.

Процес стилізації народного танцю можна простежити на прикладі формування української народно-сценічної хореографії.

Етапи:

  •                  лексика (характерна для того чи іншого регіону);
  •                  танцювальний текст;
  •                  композиція твору (хореографічний малюнок);
  •                  стилізовані костюми.

Дотримання всіх згаданих умов необхідне при стилізації не лише українського народного танцю, а й танців інших народів.

Створення стилізованих робіт вимагає від балетмейстера глибоких, ґрунтовних, різнопланових знань стосовно народного, класичного, бального, сучасного танцю; розуміння характерних національних особливостей танцювальної культури різних народів. Балетмейстер має бути наділений образним мисленням і логікою сприйняття твору, мати відчуття міри і художній смак, щоб створити дійсно майстерний стилізований народний танець. І навпаки, спрощений підхід до постановки зумовлює слабкі роботи, що є ознакою профанації самого поняття стилізації танцю.

В основу занять з народно-сценічного танцю покладено використання різноманітних рухів у їх правильному чергуванні, щоб навантаження на м’язи та зв’язки переключалося з одних груп на інші. Правильний, розумний розподіл силового навантаження на м’язи швидше виховує м’язовий апарат вихованця, не втомлюючи і не перевантажуючи його. Заняття з народно-сценічного танцю розподіляються на дві частини:

- вправи біля станка (виробляють ритмічну чіткість рухів, силу та легкість кидка ноги, стрункість корпусу та стегон, відточеність поз, гнучкість спини та координацію всіх частин тіла, формується тонус внутрішнього стану, витривалість вміння підкорити роботу м’язів будь-якому музичному ритму і темпу, вільне і правильне користування дихальним апаратом).

- вправи посеред залу (робота над етюдами, освоєння стилів та манери виконання найрізноманітніших танцювальних рухів, виховання артистичності, музичності, пластичної виразності та віртуозності техніки).

Говорячи про методи, що забезпечують оволодіння народно-сценічним тренажем, варто сказати, що протягом усього навчального періоду їх використовують як взаємодоповнюючі, але в різному співвідношенні. Методи поділяються на словесні, наочні, практичні.

Словесний метод навчання охоплює пояснення, за допомогою якого педагог розкриває суть та завдання народно-сценічного екзерсису загалом й окремо кожної вправи. Цей метод ґрунтується на логічному мисленні з використанням попереднього досвіду вихованців. Наприклад: педагог називає рух екзерсису біля станка, а вихованець відповідає як правильно і грамотно цей рух виконувати.

Ефективне навчання неможливе без використання наочних методів. Насамперед, це демонстрація – метод, який передбачає показ цілої вправи чи її частини. Допоміжним у цьому процесі є метод спостереження, що передбачає сприймання усіх процесів і дій. Наприклад: педагог показує комбінацію у характері якогось регіону, а вихованці по рухах і музичному супроводі повинні визначити регіон та показати які ще бувають його рухи.

Практичний метод безпосередньо сприяє формуванню вмінь і навичок, сюди відносимо практичну роботу, яка спрямована на використання набутих знань та їх відтворення. Важливе місце відведено вправам. Суть цього методу полягає в цілеспрямованому, багаторазовому повторенні вихованцями частин вправи, чи її цілої з метою формування навичок. Вони є технічними і своєю чергою їх можна поділити на: підготовчі, пробні, тренувальні, творчі. Наприклад: вихованці відпрацьовують народну комбінацію з вивченого матеріалу танцю.

Отже розвиток успішної творчої особистості вихованців полягає насамперед у систематичній і серйозній навчальній роботі належним чином організованій тренувальній роботі, усвідомленому повторенні навчально-тренувальних вправ і різноманітних танцювальних рухів які використовуються в танцях. Завдяки цим методам вихованці добре:

  • знатимуть термінологію рухів (екзерсис)
  • володітимуть технікою пам’яті (рухлива, словесно-логічна)
  • розвинуть емоційно-акторську манеру у виконанні народних комбінацій
  • ознайомляться з національною пластичною та музичною культурою народів світу.

 

Література:

1. Гусев Г.П. Методика преподавания народного танца (Упражнения у станка)

Г. П. Гусев. – М. :Гуманитар. изд. центр ВЛАДОС,2005. – 207 с.

2. Зайцев Є.В.Основи народно-сценічного танцю / Є. В. Зайцев. – К. :Мистецтво,1975. – 223 с.

3. Лопухов А.В. Основы характерного танца / А. В. Лопухов, А. В. Ширяев,А. И. Бочаров. – Л., М. : Искусство, 1939. – 187 с.

4. Камін В.О. Народно-сценічний танець: груповий розподіл вправ біля станка. навч. посібник / В. О. Камін. – К. :ДАКККіМ, 2008. – 151 с.

5. Голдрич О. Хореографія: посібник з основ хореографічного мистецтва та композиції танцю / Олег Голдрич. – Львів: Край, 2003. – 160 с.

6. Ткаченко Т. Народно-сценический танец. – Ч. 1 / Т.Ткаченко. – М.: Искусство, 1967. –655 с.

7. Ткаченко Т. Народно-сценический танец. – Ч. 2 / Т.Ткаченко. – М.: Искусство, 1975. – 351 с.

 

docx
Додано
5 січня 2021
Переглядів
345
Оцінка розробки
Відгуки відсутні
Безкоштовний сертифікат
про публікацію авторської розробки
Щоб отримати, додайте розробку

Додати розробку