Методичні рекомендації щодо організації страховки при подоланні природних перешкод

Запорізький навчально-виховний комплекс № 70

Запорізької міської ради Запорізької області

СТК «Едельвейс»

Методичні рекомендації щодо організації страховки при подоланні природних перешкод

 

Мета: Використання набутих знань та навичок з організації страховки у категорійних походах та змаганнях різного класу.

Задачі: Навчити дітей організовувати правильну страховку при проходженні різних перешкод на маршрутах категорійних походів.

• Висвітити різні види страховок та страхувальних пристроїв.
• Використання набутих вмінь при проходженні технічних етапів на змаганнях різного класу.

 

Вступ

 

Для успішного подорожування, швидкого та безаварійного подолання маршруту кожен учасник повинен володіти різноманітними навичками в будь-який час доби та за будь-яких природних умов.

Вивчаючи програму нашого гуртка, дуже часто ми стикаємося з такими темами занять, як «Подолання різних типів перешкод, в тому числі з застосуванням спеціального спорядження».

Природні умови високогірних районів і специфіка перешкод ставлять перед туристами багато завдань. Туризм  відрізняється і значним арсеналом спеціального спорядження, і специфічними технічними прийомами, і тактикою, і необхідністю висотної акліматизації тощо.

Природні умови високогірних районів і специфіка перешкод ставлять перед гірськими туристами багато не властивих іншим видам туризму завдань. Він відрізняється і значним арсеналом спеціального спорядження, і специфічними технічними прийомами, і тактикою, і необхідністю висотної акліматизації тощо. Пішохідний і гірський туризм. Ці два види туризму мають більше спільного, ніж відмінного. Це і спосіб пересування – пішки, і спільні технічні прийоми подолання складного рельєфу, водних перешкод тощо. Відмінність же – перш за все в тому, що пішохідні походи здійснюються у всіх районах, а гірські – тільки у високогірних. Однак ця головна відмінність справджується лише для походів І – ІІІ категорій складності, оскільки пішохідні маршрути вищих категорій складності часто здійснюються, крім лісових і пустельних місцевостей, і в гірські райони, хоча якісні відмінності (такі, як, наприклад, технічна складність подолання перевалів) зберігаються. Так, гірський маршрут І категорії складності повинен включати щонайменше два перевали ІА категорії альпіністської складності, що потребує певних навичок техніки руху і страховки.

До найпростіших перешкод, характерних для пішохідних походів у рівнинних районах, можуть бути віднесені схили пагорбів, ярів, балок, ділянки густого лісу, незакріплених пісків, болота, струмки, річки. В невисоких і середньої висоти гірських районах до цих перешкод додаються ділянки перевалів із схилами середньої крутизни – порослі травою, осипні, засніжені. Складні в цих районах і водні перешкоди – як правило, неширокі, але швидкі струмки і річки. Відповідно складнішими будуть і технічні прийоми влаштування переправ. Під час походів у високогірних районах до перелічених перешкод додаються круті схили, дрібні, середні і великі осипи каміння, моренні утворення, скельні відслонення, фірнові схили, льодовики, стрімкі і холодні гірські річки і т. ін. Для подолання цих перешкод необхідне засвоєння ряду технічних прийомів, навичок транспортування потерпілих, використання самостраховки і зовнішньої страховки. До них слід віднести:

• рух крутими схилами з відпрацюванням раціональної техніки ходьби (правильна постановка ніг, опора на альпеншток);
• долання невисоких перешкод – великого каміння, повалених стовбурів дерев;
• просування через лісові хащі, завали, буреломи;
• рух порослими травою, осипними, засніженими крутими схилами (підйом, траверс, спуск);
• просування болотами за допомогою жердини, гатями при взаємній страховці;
• організація переправи через водні перешкоди – через брід при самостраховці і зовнішній страховці, шляхом наведення переправ (кладка, поруччя, навісна переправа);
• оволодіння прийомами зав’язування необхідного набору вузлів і обв’язок;
• засвоєння прийомів руху засніженими і зледенілими схилами із самостраховкою і самозатриманням;
• оволодіння технікою спуску і підйому по вертикалі при зовнішній страховці;
• рух у зв’язках по 2-4 чол. при взаємній страховці;

На відміну від пішохідного туризму, де стандартний набір особистого і групового спорядження коригується в залежності від району, через який пролягає маршрут, у гірському туризмі обов’язковим є спеціальне альпіністське спорядження (основні і допоміжні мотузки, карабіни, затискувачі і захвати, альпіністські пояси і системи, льодоруби, скельні і льодові гаки, скельні молотки тощо).

Готуючись до подорожі, необхідно приділити увагу відпрацюванню колективних дій усієї групи. Гірський та пішохідний туризм – найбільш колективний вид спортивного туризму. Безпека групи значною мірою залежить від злагоджених дій окремих учасників походу. Добре, якщо група під час підготовки до походу брала участь у змаганнях з техніки туризму чи пройшла спеціальні тренінг. Підготовка до змагань і участь у них дають можливість згуртувати колектив, відпрацювати елементи взаємодії, відшліфувати індивідуальну техніку кожного учасника. Тому узимку вихованці спортивно-туристського клубу «Едельвейс» проходять навчальні та тренувальні заняття на стенді-тренажері, а навесні, влітку та восени на рельєфі острова Хортиця.

 

Рис. 1 Порівняння роботи в залі та на рельєфі

 

Страховка - комплекс дій і прийомів, які дозволяють рухатися по різному гірському рельєфу з достатньою мірою надійності.

Розуміння правильної страховки нерозривно пов'язане з такими поняттями, як "страхувальна ділянка", "чинник ривка" і "сила ривка".

Страхувальна ділянка - це дистанція, яку долає страхований від моменту початку випадкового падіння до моменту повної зупинки в результаті спрацьовування страхувальної системи. Якщо довжина страхувальної ділянки перевищує відстань до землі або іншої перешкоди - страховка втрачає сенс.

Чинник ривка (мал. 1) - відношення висоти падіння до ефективної довжини основного мотузка, призначеного для зупинки падіння і поглинання кінетичної енергії падіння. Поглинання енергії падіння відбувається при розтяганні мотузки. Чим більше чинник ривка, тим вище навантаження на мотузку. Безпечним вважається чинник ривка до 0,3, допустимим - до 1. Чинник вище 1 небезпечний і при організації страховки його слід уникати, або застосовувати для гасіння ривка амортизатори з високою енергоємністю (зазвичай вживані при переміщенні по viaferrata).

Рис. 2 . Фактори ривка

Жорсткість спрацьовування страхувальної системи характеризується показником "сила ривка". Значення пікової сили ривка при зриві визначається багатьма умовами, з яких найважливіші - чинник ривка і здатність страхувальної мотузки (стропи самостраховки) розтягуватися під дією навантаження. При цьому властивості мотузки розтягуватися при навантаженні мають вирішальне значення. За цією характеристикою вірьовки діляться на статичні і динамічні. Динамічні мотузки розтягуються більш ніж на 5% вантажем 80 кг Статичні - менш ніж на 5%. Розтягування металевого троса практично дорівнює нулю і тому страховка тросом, а також металевим ланцюгом і синтетичними вірьовками з кевлара, Dyneema і подібних жорстких матеріалів без додаткового амортизуючого елементу надзвичайно небезпечна. Вважається, що для людини відносно безпечний ривок з силою до 4 кН (приблизно 400 кг), межа безпечного ривка - 6 кН.

 

1. Види страховки

 

Страховка на етапі дистанції, суддівська і командна, забезпечує безпеку учасників змагання. Страховка на етапі достатня, якщо вона забезпечує безпеку учасників і не суперечить умовам змагання.

Спосіб страховки (самостраховки), набір страху вального спорядження визначається умовами проходження етапу.

Суддівська страховка на етапі застосовується як додаткова страховка уразі, якщо командна страховка, по яких або причинам, не забезпечує безпеку учасників. Це обмовляється в умовах проходження етапу.

 На етапі, що імітує ситуацію завдання, командна страховка виконується, як в реальній ситуації.

Командна страховка і самостраховка учасників здійснюється за допомогою стандартного страхувального спорядження. 

Техніка страховки залежить від конкретної ситуації, в якій здійснюється страховка. Страховка може бути одночасною і поперемінною.

 

1. Одночасна страховка

 

При одночасній страховці вибір точок страховки здійснюється першим в зв'язці. Мотузка закладається за виступи або вщелкивается карабінами в точки страховки (закладки, крюки, льодобури при русі по льоду і інше). Другий напарник рухається за ним, забезпечуючи необхідне слабке місце мотузки, не допускаючи, щоб вона чіплялася за виступи або затримувалася, заважаючи рух першого в зв'язці. По ходу руху другий учасник знімає точки страховки. Уразі зриву першого другий в зв'язці здійснює утримання першого за допомогою мотузки за встановлені точки страховки або виступи. Прирусі по гребеню можливий варіант " комсомольської" страховки - коли другий в зв'язці стрибає убік, протилежний до того, куди зірвався перший в зв'язці. Головне при цьому - не переплутати сторону. При одночасній страховці треба стежити за оптимальністю довжини зв'язкової мотузки, чіткістю команд, що віддаються, другий повинен уважно стежити за діями першого і поведінкою мотузки, вчасно попереджати першого про виникаючі ускладнення, при необхідності забезпечити ефективну страховку. У складних або небезпечних для зрив у місцях між партнерами обов'язково мають бути точки страховки або виступи, інакше у разі зриву одного з них організація страховки буде неможливою. При одночасній страховці особливо небезпечним є зрив нижнього в зв'язці. При цьому якщо він зриває першого, вони падають разом і мотузка проходить одночасно з їх падінням через карабіни. Коли, нарешті, мотузка починає навантажуватися, на нижнього ривок буде не дуже сильним, на верхнього ж ривок може бути дуже значним (при цьому чинник цього ривка може бути рівним 2 і навіть більше). Тобто мотузка, яка повинна була би погасити ривок, піде нижче карабіна, на якому зависне верхній в зв'язці. Це може привести до вириву точки страховки,   руйнуванню карабіна, розриву страхувальної системи або травмуванню першого в зв'язці із-за надмірно сильного ривка.

                                                                  Рис. 3 Одночасна страховка

 

2. Поперемінна страховка

 

Поперемінна страховка - один з партнерів зв'язки рухається вперед, а його напарник здійснює нижню або верхню страховку. Така страховка здійснюється з бази. Вибирається зручне місце страховки. Як правило, це місце, яке організував перший, щоб прийняти до себе другого по зв'язці. У випадку якщо місце виявилося невдалим, можлива його зміна. У цьому випадку хто-небудь з партнерів на страховці виходить до відповідного місця і організує базу там. Основні критерії вибору бази - наявність хороших точок страховки, безпека від каменів і інших об'єктивних небезпек, зручність здійснення страховки на базі і хороший огляд подальшої дільниці.

 

1.     Верхня страховка

Верхня страховка - мотузка закріплена  на прив'язі працюючого за встановлений виробником елемент і йде від нього вгору. Страховку забезпечує той, що страхує, який при переміщенні працюючого видає або вибирає страхувальну мотузку. Той, що страхує може знаходитися як вище, так і нижче страхованого, при цьому мотузка  проходить через ролик або карабін, закріплений вгорі. Вільний кінець страхувальної мотузки має бути закріплений, а сам мотузка акуратно укладена в зручному місці.

Рис 4. Верхня командна страховка

 

Верхня страховка має на увазі при зриві страхованого ривок, несильний (при правильній організації), але досить чутливий для того, що страхує. Утримати такий ривок голими руками практично неможливо, тому одна з найнебезпечніших і поширеніших помилок тих, що страхують - страховка без додаткових пристроїв і перегинів. У разі зриву травми отримує як страхований, так і страхуючий, який у кращому разі має опіки і обідрану шкіру на долонях, в гіршому, якщо мотузка була наприклад намотаний на руку - травми будуть набагато серйозніші, оскільки наслідком цього може бути у тому числі і неконтрольоване падіння страхованого. Тому на руках того, що страхує мають бути робочі рукавички або рукавиці, а мотузок повинен огинати перешкоди із загальним кутом не менше 180 градусів. Ця загальна вимога; як воно буде реалізовано - неважливо, страхувати можна через страхувальний пристрій, спусковий пристрій, через карабін, через камінь або дерево.

 

2.          Нижня страховка

При нижній страховці мотузка проходить через карабіни в декількох проміжних точках кріплення, які страхований організовує в процесі переміщення. Як правило нижня страховка організовується при підйомі і траверсі. Той, що страхує знаходиться нижче або на одному рівні із страхованим. Той, що страхує постійно стежить за станом бази, карабінів, наявністю об'єктивно небезпечних чинників

Нижня страховка має на увазі у разі зриву страхованого сильний ривок, який тим більше, чим далі страхований знаходиться від крайньої проміжної точки кріплення. Причому найбільша сила ривка буде при короткій мотузці (страхований недалеко пішов від того, що страхує) і значній дистанції від крайньої точки. Якщо страхувальна мотузка закріплена на тому, що страхує, силою ривка він може бути збитий з ніг і отримати серйозні травми. Навіть коли страхувальна мотузка йде від того, що страхує вертикально вгору, безпечно упіймати ривок можливо тільки маючи хороші навички, які виробляються зазвичай при тривалому зайнятті скелелазінням і подібними видами спорту. Тому рекомендується, також як і у випадку з верхньою страховкою закріплювати страхувальний пристрій на міцній нерухомій опорі. Якщо ж той, що страхує страхує "через себе", він сам має бути пристебнутий стропом самостраховки до нерухомої опори. Краще, якщо самостраховка натягнута убік, протилежну від напряму можливого ривка.

 Рис 5 Организація нижньої страховки в залі та на рельєфі

 

1.2.3 Протимаятникова страховка

Протимаятникова страховка (ПМС) запобігає зриву "маятником" на верхній страховці, якщо карабін верхньої страховки знаходиться в стороні від маршруту страхованого учасника. ПМС здійснюється комбінацією верхньої страховки і додатковою мотузкою з ПС, розташованого з протилежного боку, відносно напряму падіння "маятником". Пункт ПМС може знаходитися на рівні, вище або нижче маршруту учасника.

ПМС можуть служити, закріплені на схилі похилі, круто похилі, і вертикальні мотузяні перила, до яких пристібається карабін самостраховки учасника.

 

1.2.4 Перильна суддівська страховка

Перильна суддівська страховка ПрСС навішуються на траверсі, на етапі "переправа по колоді", "Навісна переправа" та ін. Суддівська страховка здійснюється підключенням карабіна самостраховки учасника до суддівських перил. Право учасника навантажувати або не навантажувати перила СС визначається умовами проходження етапу.

Суддівські перила-накопичувачі (петлі-накопичувачі) забезпечують страховку учасників (і суддів етапу) в пунктах роботи на етапі. "Накопичувачі" навішуються з подвійної основної мотузки, на надійних природних і штучних точках. Точками кріплення можуть служити скельні виступи, стволи дерев (не менше 25см
діаметром), скельні і льодові крюки що блокуються та ін.

 

Рис. 6  Перильна суддівська страховка

 

1.2.5  Перильна командна страховка

Під перилами, як правило, мається на увазі закріплена з обох боків (вгорі і внизу) мотузка, яка, часто, має ще і додаткові точки закріплення по своїй довжині (особливо це стосується горизонтальних або діагональних перил). Такі точки додаткового закріплення мотузки обов'язкові на перегинах траєкторії перил. По перилах зазвичай пересуваються встібая в них вус самостраховки за допомогою карабіна у тому випадку, якщо рельєф простий. Якщо рельєф представляє трудність для того, що лізе, то для відвертання прослизання вниз використовуються спеціальні затиски. Найпростішим і доступнішим затиском є вузол Прусика.

 

 

Рис. 7 Схоплюючі вузоли та спосіб його використання

 

 

3. Самостраховка

 

Самостраховка учасників на етапах дистанції здійснюється на горизонтально закріплених перилах з одинарного основного мотузка, призначених для опори і страховки учасників на траверсі. Горизонтальність перил визначається відсутністю небезпечного розгону, при скачуванні по них на ковзаючій самостраховке. Крутизна горизонтальних перил не перевищує 10-15º.

 

Рис. 8 Самостраховка вусом

 

Вус самостраховки є невеликим відрізком мотузка, або стропи з петлями на кінцях (іноді так само по усій довжині) для можливості швидкого закріплення за силову стропу (проушину) страхувальної системи з одного боку і точку страховки (крюк, скобу, перила, мотузку, що-небудь ще) з іншою. Іншими словами, самостраховка це максимально надійний міст безпеки між вами (у страхувальній системі) і точкою закріплення. Одна з основних команд в альпінізмі звучить коротко: " самостраховка"! Це означає, що учасник у безпеці і його можна не страхувати.

 

4. Гімнастична страховка

 

Іноді використовується т. н. "гімнастична" страховка - найпростіший спосіб страховки, при якому того  що лізе страхує руками і власним тілом напарник, що стоїть під ним. Використовується на малих висотах (не вище 4-5 метрів) при проходженні особливо складних маршрутів (болдерінг).

Рис.9  Гимнастична страховка

2. Страхувальні пристрої

 

Для надійної поперемінної страховки потрібне використання спеціальних пристосувань. Нині їх винайдено велика кількість. Тут будуть розглянуті основні типи, кожен з яких має свої достоїнства і недоліки. Треба розуміти, що тут описані тільки найдоступніші і популярніші пристрої для використання в походах. Вузол УІАА (UIAА). Ця абревіатура розшифровується як "міжнародна федерація альпінізму". Саме стандарти цієї організації беруться за основу при сертифікації практично усіх пристосувань для екстремальної діяльності. Вузол УИАА - це, мабуть, найпростіший спосіб відносно безпечної страховки. Також його можна застосовувати для спуску по мотузці. Все, що треба для цього - надійний карабін, бажано сталевий, круглого перерізу (карабін з легкого сплаву досить швидко почне протиратися). Цей вузол працює "в дві сторони", має два положення, в одному з яких мотузка легко видається через карабін, а в іншому - чинить великий опір проходженню через нього.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 Рис. 10 Вузол УІАА (UIAА)

Основна перевага цього способу страховки - простота.

Недоліків більше. Основний - вузол дуже сильно закручує мотузку, яка вже після одного проходження через карабін з вузлом робиться непридатною для подальшого використання без вирівнювання. Тому, цей спосіб слід знати швидше "про всяк випадок".

"Вісімка". Цей тип спускових пристроїв дуже простий і надійний у використанні.  Тут просто нічому ламатися. Окрім вісімки потрібний також і карабін.

Основні достоїнства - легкість, простота, дешевизна. Можливість для більшості конструкцій працювати із здвоєними мотузками, з товстим, жорстким або дуже забрудненими мотузками, яка може "відмовитися співпрацювати" з ніжнішими пристроями.

З недоліків - " крутить" мотузку, хоч і не так сильно, як вузол УІАА. Вимагає підвищеної акуратності у використанні, оскільки не має ефекту самоблокування. Відбувається деякий парадокс - пристрій, що вимагає чітких навичок і потенційне одно з найбільш небезпечних, найчастіше опиняється в руках новачків із-за низької вартості.

 

Рис. 11 Страховий пристрій «Вісімка»

 

"Стакан". Технічно більше просунута група пристроїв. Так само легкі і майже такі ж прості по конструкції, як і вісімки, але при цьому з ефектом часткового самоблокування. Є багато конструкцій під подвійну мотузку. Погано працюють з жорсткими вірьовками і вірьовками збільшеного діаметру.

 

Рис. 12  Страховий пристрій «Стакан»

 

Гри-гри (GriGri)

Ще одно культовий страхувальний пристрій, який, втім, можна обмежено застосовувати і для спуску, - гри-гри (GriGri) В першу чергу, пристрій користується популярністю у скелелазів і альпіністів. Його особливість в напівавтоматичному спрацьовуванні. Дії пристрою чимось схоже на дію інерційних ременів безпеки в автомобілі - якщо тягнути плавно, мотузка (ремінь) вільно видається, але варто різко смикнути і механізм блокується. Правда, у використанні пристрою є свої нюанси. Проте, воно істотно підвищує безпеку страховки. На жаль, обмеженість застосування, висока ціна (порядку 90$) і потреба в певних навичках не робить цей пристрій кращим вибором для новачка.

 

Рис. 13  Страховий пристрій грі-грі (GriGri)

 

Також окремо варто згадати вузол Прусика . Цьому геніальному винаходу вже більше вісімдесяти років і, незважаючи на істотні успіхи техніки за цей час, він досі широко використовується в альпінізмі, туризмі і інших видах екстремальної активності. Цей вузол - різновид удавки - вид схоплюючого вузла, що має яскраво виражений самоблокуючий ефект (при правильному застосуванні). Дозволяє тому, що лізе затриматися при несподіваному зриві. При цьому дуже простий, майже нічого не важить і займає місця рівно стільки ж, скільки двометровий репшнур, з якого його частіше усього і виготовляють.

 

Рис. 14  Страховий вузол Прусика

 

3. Організація страховки при подоланні перешкод

 

Складність туристичних категорійних походів визначається наявністю та характеристикою перешкод, що долають на своєму шляху туристи. Тому головною метою змагань є перевірка знань, вмінь та навичок туристів долання природних перешкод. Щоправда, інколи, коли бракує різноманіття природних перешкод, туристам пропонується імітація перешкод (умовні "річка", "болото", "стрімкі скелі" тощо). Але їх подолання проводиться з дотриманням усіх правил безпеки та страхування туристів, тобто так само, якщо б вони долали природні перешкоди.

Усі природні перешкоди умовно поділяються на водні (через воду) і гірські (скельні). До водних переправ відносяться наступні: навісна переправа через річку, переправа через річку по колоді, переправа через річку вбрід із використанням перил, переправа через річку вбрід, переправа по мотузці з перилами, переправа на плавзасобах, рух по жердинах, рух по купинах. До гірських етапів відносяться: навісна переправа через яр (скельна), крутопохила переправа, підйом по скельній ділянці або схилу, траверс скельної ділянки або схилу, траверс схилу з альпенштоком, спуск по вертикальних перилах, спуск по схилу (в т.ч. спортивним способом), переправа через яр по колоді, транспортування "потерпілого", подолання яру, струмка, рову, скельного прижиму з використанням підвішеної мотузки (маятником).

 

3.1 Водні перешкоди

 

Жоден туристичний похід не обходиться без подолання на маршруті струмків та річок: по поваленому через русло стовбуру дерева, по камінню, вбрід, нарешті, за допомогою мотузок по навісній переправі, яка застосовується тільки в дуже складних походах досвідченими туристами.

Водні перешкоди - ті, що утворенні водними об'єктами: річками, струмками, каналами, болотами. В залежності від типу і складності перешкод застосовуються різні способи їх подолання.

Зрозуміло, що можна використовувати більш складні способи при подоланні річок меншої складності. При переправах забезпечення безпеки учасників здійснюється різними прийомами: за допомогою самостраховки або застосовуючи командну страховку.

Подолання водних перешкод є характерною і найскладнішою та небезпечною особливістю пішохідного туризму. Вміння форсувати річки досягається оволодінням різними технічними прийомами.

Головними умовами, що визначають ступінь безпеки, є швидкість течії, глибина і характер дна річки, температура води.

Найнебезпечнішими факторами під час переправи є швидкість течії та потужність потоку.

Переправа безпечна при глибині 90 см, якщо швидкість течії не перевищує 2 м/с і відносно безпечна при швидкості течії до 3,2 м/с.

 

Таб. 1 Способи подолання водних перешкод

 

Швидкість течії визначається підрахунком швидкості переміщення кинутого або пропливаючого легкого предмету (тріска, шматок кори, тощо) по відміряній на березі відстані. Закидання такої речі повторюється кілька разів.

Глибина річки впливає на потужність потоку. До того ж зі збільшенням глибини зростає виштовхуюча сила, досягаючи для глибини 1,1 м приблизно 40 кг. Переправу вбрід можна рекомендувати (із врахуванням досвіду учасників) при швидкості течії до 1 -2 м/с і глибині, що не перевищує 1,1м.

Найкращий час для переправи - 6-7 година ранку.

Важливим фактором при переправі також є характер дна річки. Велике каміння утруднює рух, а утворені завихрення підвищують небезпеку втрати рівноваги. Тому місце переправи слід вибирати нижче каміння, перекатів, порогів. Найкращою є пряма ділянка, де річка розбивається на протоки. Здійснювати переправу на повороті річки небезпечно, оскільки вода підмиває зовнішній берег і там може бути велика глибина.

Круті береги із складним спуском у воду ускладнюють страхування і підвищують небезпеку.

При організації переправ необхідно враховувати вплив низької температури води, котра поблизу зони танення льодовиків не вище 2°С. Переправа глибиною по коліна при такій температурі може спричинити здерев'яніння м'язів ніг чи переохолодження всього організму. Саме тому рекомендується проходити складні переправи вбрід в чоботях та вовняних шкарпетках.

Види переправ досить різноманітні. Умовно їх можна розділити на чотири великі групи:

 Переправи вбрід: одиночна-без страхування і самострахування, з жердиною, з жердиною і страхуванням з берега, по перилах; групова - колоною, попарно, стінкою, таджицьким способом (в колі). (Філіпов З.І. Спортивний туризм. Організація і методика спортивно-туристичної роботи).

Таджицький спосіб дуже надійний і застосовується, якщо швидкість течії велика, а глибина мала. Туристи з рюкзаками стають в коло лицем до середини, рівномірно розділившись по силах. Руками через плечі беруться за дальні лямки рюкзака сусіда, впираються плечима один в одного і трохи нахиляються до середини кола. Потім коло починає рухатися до протилежного берега річки, повільно обертаючись проти течії, ближньою до протилежного берега стороною.

Рис. 15 Схема переходу річки вбрід таджицьким способом.

 

При переправі стінкою, учасники стають на березі шеренгою, обличчям до води і рухаються перпендикулярно до течії. Лямки рюкзаків максимально підтягують і туристи тримаються руками через плечі за дальні лямки рюкзаків сусідів. Кількість учасників в стінці переважно 3-4 особи. Рухаються лише по команді! (рис. 16).

Рис 16. Переправа "стінкою"

 

При переправі стінкою основне навантаження отримує учасник, що знаходиться вище всіх по течії. Він бореться із струменем води, а інші лише підпирають його. Цей спосіб переправи достатньо надійний і швидкий. Але учасник, що вийшов вперед або відстав із стінки (рис. 17), різко зменшує надійність стінки, оскільки він не тільки не підтримує сусідів, але й тягне їх вниз, збільшуючи площу, яка піддається дії струменя.

Рис. 17 Схема неправильного руху «стінкою»

 

Серйозним недоліком цього способу є неможливість застосувати надійні способи страхування. Спроби страхувати одночасно кількома мотузками можуть призвести тільки до їх заплутування. Страхування однією мотузкою не дозволить успішно витягти групу на берег.

Переправа попарно застосовується при відносно невеликій ширині і глибині річки, але великій швидкості течії. Туристи стають лицем один до одного і боком до берега, поклавши руки на плечі напарника, (рис. 18)

Рис. 18. Переправа "Попарно"

 

Сильніший знаходиться нижче по течії. Після цього вони, спираючись один на одного, пересуваються дрібними приставними кроками. Страхування при цьому способі переправи, так як і при русі стінкою, ненадійне.

 

Переправа вбрід з організацією колективної страховки

 

 Переправу вбрід можна організувати з проходженням одного учасника (розвідника) за допомогою Двох мотузків - основного та допоміжного (репшнура) за всіма правилами страхування. Найбільш досвідчений та сильний учасник іде вбрід першим (рис.19,).

 Рис.19 Переправа вбрід із жердиною

 

Переходити вбрід необхідно в черевиках та штормових штанах, обв'язавши їх шнуром для зменшення опору води. Для більшої стійкості користуються довгою жердиною, опираючись нею на дно від сторони течії. Переставляти ногу можна лише у тому випадку, коли жердина надійно впирається в дно. Ногу ставлять ніби обмацуючи дно, і тільки відчуваючи тверду опору, переносять на неї вагу тіла. Іти краще приставним кроком. Того, хто переправляється, страхують основним та допоміжним мотузками, які прив'язуються вузлом "булінь" (основний) та карабіном (допоміжний) на спині туриста.

 

 Рис. 20 Організація страховки першого учасника на переході річки вбрід

 

У такому положенні зручніше йти. Якщо туриста знесе течією, то він плистиме на спині і основним та допоміжним мотузком його підтягнуть до берега. А якщо вузол буде зав'язаний на грудях, то людину, яку витягуватимуть з води, перевернуть на груди. Вода у такому випадку буде заливати лице і, по-перше, людина може захлиснутися водою, а по-друге, не зможе собі допомогти.

На грудній обв'язці робиться одне плечико, щоб вузол від нього опинився не ззаду, а спереду. Тоді на протилежному березі турист зможе швидко розв'язати плечико, повернути вузол на груди і без сторонньої допомоги швидко його розв'язати.

Іти вбрід треба дещо навскіс проти течії: коли турист оступиться, втратить опору, то течія його підтримає. А якщо турист буде іти вперед униз за течією, то у такому разі вода зіб'є його з ніг.

 

 Рис.21 . Переправа вбрід із перилами

 

Основна мотузка розташована дещо вище по течії, а допоміжна - нижче, під невеликим кутом до основного. Збитого течією туриста втримують основним мотузком, одночасно підтягуючи його до берега допоміжним, розташованим нижче по течії. Якщо натягнутий мотузок сковує рухи потерпілого і не дає йому вільно дихати, необхідно протравити (попустити) основний мотузок і дати можливість плисти по течії. Тому ті, що страхують, розташовані дещо вище по течії. Проводити страховку через плече чи поперек не рекомендується, оскільки ці прийоми страховки потребують статичних упорів, а страхування на бродах вимагає швидко то відпускати, то вибирати мотузок. У такому разі зручніше тримати мотузок двом-трьом учасникам. Мотузок треба тримати так, щоб він якомога довше не торкався води. Коли турист перейшов на другий берег, він надійно фіксує основний мотузок, і решта учасників переправляється по перилах.

Кожен учасник обв'язується репшнуром або надягає альпіністський пояс. Короткою петлею за допомогою карабіна страхуються до перил (довжина петлі дещо коротша від довжини руки до кисті, і у разі зриву можна руками дотягнутися до мотузка). Тримаючись двома руками за перила, турист переміщається боком, лицем проти течії, упираючись ногами до дна. У разі зриву та підтягування туриста до берега карабін вільно ковзає по мотузку (рис. 21).

Категорично забороняється застосовувати на перилах схоплювальний вузол!

 

 

Організація навісної переправи

 

 Для переправи через стрімку річку багатьох учасників доцільно організувати навісну переправу. Перший учасник обв'язується так, як на переправі вбрід, і долає ріку вплав. Потім організовують навісну переправу (рис. 22).

Рис.22 Навісна переправа через річку

 

До неї прикріплюються з допомогою грудної обв'язки, петлі "бесідка" та двох карабінів. Прикріпляються головою вперед до протилежного берега. Так турист зможе підтягуватися руками, на яких обов'язково мають бути брезентові рукавиці. Переправа тільки "в нижній бесідці" малопридатна.

До обв'язки на спині карабіном прикріпляється допоміжний мотузок. Причому кріпиться серединою репшнура, щоб можна було підтягати учасника до протилежного берега у разі значного провисання навісної переправи, організувати човникову переправу рюкзаків та повертати до початку переправи грудні обв'язки, пояси, системи та карабіни. У такому разі один кінець допоміжного мотузка знаходиться на відправному березі ріки, а другий - на протилежному.

Закріплюватися до переправи туристу допомагають інші учасники походу. Спочатку слід закріпити грудну обв'язку, а потім сідло. Учасник стає спиною до протилежного берега і, взявшись обома руками за переправу, закидає на неї обидві ноги і фіксує карабін грудної обв'язки, а вже потім низ системи. Закрутивши на карабіні муфти безпеки, турист знімає ноги з навісної переправи й починає рух. На протилежному боці необхідно знову ноги закинути на переправу та від'єднати спочатку бесідку (ноги), а потім грудну обв'язку.

Рис. 23  Навісна переправа через річку

1 - допоміжна мотузка, 2 - супроводжуюча мотузка,

3 - транспортна мотузка, 4 - основна мотузка, 5 - судівська страховка

 

Останній учасник переправи обв'язується вузлом "булінь" і теж перепливає через ріку на протилежний берег. Причому ріка силою течії сама прибиває його до берега.

 Останній учасник може переправитися на другий берег і по навісній переправі. Для цього застосовується зйомна система. Перший учасник, який переправився на протилежний берег, прив'язує до опори основний мотузок "удавкою" з петлею, що витягується

Це дозволить потім розв'язати мотузок в натягнутому стані. Кінець мотузка страхується за допомогою карабіну. Після чого група на протилежному (відправному) березі натягує переправу за допомогою поліспасту із репшнурів та двох-трьох карабінів.

Поліспаст тримає мотузок у натягнутому стані. Далі мотузок заводять за дерево або іншу опору і за допомогою "провідника" з карабіном фіксують його таким чином, щоб, коли розв'яжуть поліспаст, переправа залишилася натягнутою.

 

Рис.24  Карабінна удавка

 

Учасник, який переправляється останнім,  прив'язує допоміжний мотузок до карабіну. Після переправи останнього учасника, висмикують петлю удавки і повільно витягають допоміжним основний мотузок.

На змаганнях при організації переправи вбрід зона переходу річки може бути обмеженою. Дно річки в місці переправи і ділянки берега ретельно перевіряються. На ділянці не повинно бути підводних ям, водоворотів. Переправа не організовується безпосередньо вище порогу, береги вибираються легко доступні для виходу з води. Глибина річки не перевищує 1,2 м. Швидкість течії і ширина річки не повинна бути більше для дистанції І-ІІ класів - 1 м/с, 30 м; III клас - 2 м/с, 40 м; IV клас - 3 м/с, 50 м.

 

Переправа над водою по природних опорах

 

Переправа по колоді починається з детального її огляду. Перший учасник йде без рюкзака. Якщо колода тонка і слизька, то краще рухатися, сидячи на ній верхи. Для першого організують страхування за допомогою основної мотузки, яка контролюється двома учасниками (рис. 25). Мотузка, за допомогою якої здійснюється страхування, повинна розташовуватися нижче за течією. Закріплюється мотузка так само, як при переправі вбрід - в перехрестя страхувальної системи на спині того, хто переправляється, а інший кінець не закріплюється зовсім.

Переправа першого учасника по колоді здійснюється з обов'язковою командною страховкою однією мотузкою. Учасники, що здійснюють страховку, не повинні стояти нижче колоди. Для організації переправи інших учасників команди наводяться перила (основна мотузка), які організовуються по відношенню до колоди нижче за течією. Кріплення учасників до перил за допомогою "вуса" самостраховки ("вус" - основна мотузка з карабіном, прикріплена до переднього перехрестя зблокованої системи). Довжина "вуса" не повинна перевищувати довжини витягнутої вгору руки.

На тренуваннях потрібно привчати в усіх аварійних ситуаціях падати з колоди вниз за течією.

Після переправи перший учасник натягує перила з основної мотузки. Страхувальні перила натягують вище колоди по течії. Учасники кріпляться до перил ковзаючим карабіном на короткій самостраховці.

Рис. 25 Переправа по колоді

 

По тонкій колоді потрібно рухатись боком, приставним кроком, тримаючи руки на перилах по обидві сторони від карабіну. Перший і останній учасник повинні мати добру рівновагу. При переправі через нешироку протоку перила можна зробити з довгих жердин. Жердини тримають в руках з двох сторін потоку.

Найсерйозніша помилка при цій переправі - відсутність страховки чи самостраховки. На тренуваннях особливо слід звернути увагу на розвиток рівноваги, включаючи в них багаторазове проходження тонких колод, що гойдаються, і організацію страхування на вусах.

Переправа по камінню зустрічається в походах на вузьких гірських річках. Місце стараються вибрати так, щоб каміння лежало на відстані кроку чи стрибка (до 1,5 м) один від одного, було стійким і не слизьким. Можлива організація комбінованої переправи по колоді і камінню.

При переправах по камінню через небезпечну річку необхідна страховка мотузкою. Для зручності певна частина мотузки, згорнута кільцями, знаходиться в руці того, хто переправляється. Від того, кого страхують, мотузка до берега йде нижче лінії каменів, щоб у випадку зриву вона не заважала йому плисти, і ті, що страхують, могли нею маневрувати (рис. 26).

Основним завданням першого учасника переправи є наведення перил, пристібаючись до яких переправляються інші учасники групи. Перила з основної мотузки наводяться для переправи вбрід (дивись вище), по каменях, по колоді (кладці) на інший берег або для переходу по небезпечній ділянці, скельному карнизу, крутому схилу, що обривається до води.

Рис. 26. Переправа по камінню: а - з використанням перил; б - положення страхувальної мотузки відносно каменів

 

Перила повинні бути максимально тугими, слабко натягнута мотузка може виявитися небезпечнішою, ніж якби її взагалі не було. Тому обидва кінці мотузки прив'язують до опор. Кращий варіант - дерева на обох берегах. Якщо дерево тонке, той же кінець мотузки прив'язують ще до одного дерева, опори, вбитої в землю і заваленої камінням. Для опори може бути використаний і великий чагарник: мотузку варто в'язати в його коріння і підстраховуватися так само, як при тонких деревах. Досить надійні скельні виступи, великі камені, вбиті в землю кілки або завалені камінням жердини. Надійність перил перевіряє, той, хто йде першим зі страховкою з берега.

При переправі по камінню зручно користуватися довгою жердиною: впираючись нею в дно, робити стрибок. Є два варіанти подолання річки по камінню без жердин. Перший - відновлюючи статичну рівновагу після кожного кроку чи стрибка, і другий - не зупиняючись.

На тренуваннях діти  спочатку відпрацьовують  окремі деталі етапу при різних умовах проходження. Виконання прийомів в робочій зоні потрібно довести до повного автоматизму, добиваючись відсутності помилок, особливо в страхуванні і самострахуванні.

 

Переправа по мотузці з перилами (паралельні мотузки).

 

В умовах змагань цей елемент використовується дуже часто. Суть його полягає у наступному: між двома деревами, що знаходяться на різних берегах річки, натягуються дві паралельні між собою мотузки. Нижня мотузка використовується у якості опори, по якій учасники переходять на протилежний берег, використовуючи самострахування так само, як при переправі по колод - "вусом" за верхню мотузку (рис.28). Рухатись по мотузці дуже складно, як би вона не була натягнута. Досвідчені спортсмени для забезпечення стійкості роблять кроки, не втрачаючи контакту з мотузкою, - ковзаючи ногами по ній.

Рис. 28. Переправа по мотузці з перилами: 1 - основна мотузка, 2 - перила, 3 - петля із ковзаючим карабіном ("вус"),

4 - командна страховка, 5 - драбинка для підйому

 

До водних перешкод відносяться болота. Під час змагань подолання болота здійснюється двома способами: за допомогою жердин та по купинах. Як правило, для цих етапів використовуються заболочені невеликі легкопрохідні ділянки, або проводиться імітація болота. Для цього на місцевості визначаються границі "болота" (контрольні лінії) і етап відповідно обладнується.

 

Подолання ями, струмка, рову з використанням підвішеної мотузки (маятника).

 

 Інколи в умовах походу виникає необхідність подолати нешироку, але глибоку перешкоду. У цьому випадку найбільш доцільно скористатися підвішеною мотузкою - маятником. Мотузка підвішується до гіляк, перекладини тощо, на ній можуть бути зав'язані вузли.

 

3.2 Подолання гірських перешкод

 

Гірські перешкоди - це перешкоди, утворені рельєфом місцевості. Це схили різної крутизни, яри, скелі, урвища. В залежності від характеру перешкоди підбираються способи її подолання. На змаганнях з пішохідного туризму найчастіше використовуються такі способи (вони ж технічні етапи): навісна переправа через яр; крутопохила переправа; підйом по скельній ділянці або схилу; траверс скельної ділянки або схилу; траверс схилу з альпенштоком; спуск по вертикальних перилах; спуск по схилу спортивним способом.

Навісна переправа через яр (скельна). На відмінну від навісної переправи через річку, перший учасник переправляється на протилежний схил згідно з умовами змагань: вільне лазіння, спуск (підйом) по мотузці в яр тощо. Усе це здійснюється на командній страховці. На відміну від водних перешкод страховка здійснюється однією мотузкою, яка пристібається до грудної обв'язки спереду. Той, хто страхує, обов'язково пропускає мотузку через закріплений карабін (або іншу надійну опору, наприклад, навколо дерева), кут між кінцями мотузки повинен бути гострим. Наведення навісної переправи та переправа інших учасників здійснюється як і при переправі через річку.

Крутопохила переправа - це переправа по мотузці, яка наведена під кутом до горизонту, який повинен перевищувати 20 градусів. Наведення переправи здійснюється аналогічно навісній переправі. Перехід першого учасника здійснюється: спуск спортивним способом, дюльфером, вільним лазінням на командній страховці або будь-яким іншим правильним способом.

Для забезпечення безпеки учасники переправляються ногами вниз, обов'язково на двох карабінах (грудний та нижній), на верхній командній страховці через гальмівний пристрій. Гальмівний пристрій складається з двох карабінів    (рис. 29), або застосовується "вісімка" чи "рогатка" .

При спуску учасник з міркувань безпеки повинен користуватися брезентовими рукавицями.

 

Рис. 29. Гальмівний карабінний пристрій

 

Для останнього учасника обов'язкова супроводжуюча мотузка знизу. Вантаж транспортується по перилах з контролем зверху за допомогою супроводжуючої мотузки.

Підйом по скельній ділянці або схилу. Складність цього етапу залежить від крутизни та характеру схилу. Так схили крутизною 30° -35° здаються не складними, але якщо це скельний обсипний схил та ще без стежки, то рухатися по ньому досить неприємно. Бажано для підйому обирати скельну ділянку, але якщо її бракує, то використовують трав'янистий відкритий (без підліску) схил (рис. 30). Для організації пунктів проміжної страховки на таких схилах використовують дерева; на скельних ділянках для цього забивають гаки. Завдання першого учасника підніматися на командній страховці без падінь, на кожному пункті проміжної страховки навішувати карабін, пропускаючи через нього ту мотузку, на якій його страхують.

 

Рис. 30. Підйом по схилу

 

Піднявшись до верху, треба закріпити мотузку до опори вузлом "карабінна удавка" або будь-яким, який призначений для кріплення мотузки (удавка, кренцель, булінь). Після того, як мотузка закріплена, останні члени команди піднімаються на самостраховці, використовуючи для цього петлю прусика, що прив'язується до основної мотузки вузлом схоплюючий. Другий учасник може зняти всі карабіни, що були закріплені першим на проміжних пунктах страховки.

Як правило, командна страховка організовується першим учасником зверху. Для цього йому необхідно мати ще одну мотузку, якою через гострий кут він "вибирає" всіх учасників.

Траверс скельної ділянки або схилу. Траверс - це рух поперек схилу (водоспаду). В залежності від крутизни схилу, траверс можна здійснювати на самостраховці або на командній страховці.

Якщо крутизна схилу невелика (до 30°), то траверс здійснюється на самостраховці за допомогою альпенштока. Для цього треба тримати альпеншток в обох руках і спирати його вище себе по схилу. Рух здійснюється, як правило, у три такти (нога-нога-альпеншток).

При більшій крутизні схилу необхідно використовувати командну страховку. Командна страховка здійснюється так само, як при підйомі. Але після наведення перил і організації руху інших членів команди, не дозволяється знімати карабіни з проміжних пунктів страховки, їх зніме останній учасник, якого вибирають на командній страховці.

Рис. 31. Траверс та спуск по схилу на самостраховці

 

Проходження учасниками по перилах здійснюється на самостраховці - вусом з карабіном (рис. 31). Коли учасник підходить до проміжного пункту страховки, то він спочатку другий вус пристібає до наступної ділянки перил, а потім знімає вус з попередньої ділянки.

Траверс схилу може включати в себе горизонтальні, похилі і вертикальні ділянки. Під час проходження учасниками горизонтальних перил здійснюється самостраховка "вусом", похилих і вертикальних перил - схоплюючим вузлом.

Переправа по паралельних перилах. На змаганнях, які проводяться на місцевості, де відсутні схили достатньої крутизни, для імітації траверсу схилу використовують переправу по паралельних перилах. Це ускладнений елемент переправи по мотузці з перилами.

При переправі по паралельних перилах мотузки натягають таким чином, щоб відстань між ними була приблизно 1,5 м. Оскільки при траверсі схилу завжди є пункти проміжної страховки, то паралельні перила навішують між чотирма і більше деревами (див. рис. 32). Як правило, цей етап завжди готується суддями, командам залишається тільки виконати правильні дії при подоланні етапу, хоча інколи командам пропонується організувати самонаведення верхньої перильної мотузки. Це можливо здійснити наступним чином: в стороні від перил закріплюється мотузка, за яку тримається руками учасник, регулюючи таким чином свою рівновагу. Звичайно цей учасник обов'язково повинен бути на командній страховці.

Рис. 32. Схема наведення паралельних перил

 

Прикріпивши за допомогою вуса з карабіном до верхньої мотузки і тримаючись за неї двома руками, учасники змагань йдуть по нижній боком. Підійшовши до опори, необхідно без втрати страховки перейти на наступний проліт. Для цього спочатку необхідно пристебнути інший вус карабіном до верхньої мотузки за опорою (проліт "б"), лише потім відстібнути перший вус (проліт "а"). Якщо за Умовами змагань всі мотузки закріплені жорстко, то одночасно на всьому етапі можуть знаходитись декілька учасників - по одному на проліт. Але при цьому не треба порушувати вимогу "один учасник на мотузці", тобто прикріплюватися до наступної мотузки можна тільки тоді, як її звільнив попередній учасник команди. Переправа цим способом можлива при досить сильному натягу мотузки як верхньої, так і нижньої.

Спуск по вертикальних перилах часто називають спуском способом "дюльфер". Він здійснюється на крутих схилах, середня крутизна яких не менше 60 градусів. Організація спуску вимагає закріплення мотузки за допомогою вузла "карабінна удавка" до надійної опори (вертикальні перила) і організації самостраховки та командної страховки.

Самостраховка здійснюється за допомогою петлі "прусика" і вузла "схоплюючий", який в'яжеться на вертикальних перилах. Для забезпечення безпеки спуску використовується пристрій "вісімка" або "рогатка" (рис. 33).

Рис. 33. Схема кріплення мотузки у "рогатці" (а),

і приєднання "рогатки" до карабіну (б)

 

Цей пристрій дозволяє набагато збільшити силу тертя, в порівнянні з тим, якщо мотузку пропускати тільки через карабін. Якщо мотузку накрутити на ріжки "вісімки", то сила тертя збільшиться до такого значення, що той, хто спускається, зовсім зупиниться.

Командна страховка здійснюється основною мотузкою зверху через гальмівний пристрій. Самостраховка і командна страховка обов'язково здійснюється у брезентових рукавицях.

Страховка усіх учасників - командна. Етап може бути організований на формах рельєфу, деревах тощо.

Спуск по схилу здійснюється з самостраховкою "схоплюючим" вузлом або з командною страховкою. Цей спосіб використовується при крутизні схилу менше 60°. Як правило, мотузку для спуску закріплюють за допомогою вузла "карабінна удавка", щоб можна було організувати її зняття. Не забувши зав'язати на іншому кінці довільний вузол, мотузку скидають униз так, щоб вона гарно розпустилася, не зачепилася за дерева, не утворила вузли. Закріпивши петлю прусика на основній мотузці за допомогою вузла "схоплюючий" і пристебнувши її до грудного карабіну, учасник рухається вниз. Обов'язкове використання рукавиць.

Найбільш раціональний спосіб руху під час спуску-приставні кроки. Положення основної мотузки відносно учасника - довільне.

Організація командної страховки, як і на всіх гірських етапах, здійснюється за допомогою основної мотузки, пропущеної через карабін, щоб утворився гострий кут. Кінці цієї мотузки закріплені: один на учаснику, що спускається; другий до опори. Можливе закріплення мотузки на грудному карабіні того, що страхує. Але в цьому випадку він повинен бути на самостраховці.