Методичні рекомендації "Використання українського фольклору на уроках музичного мистецтва"

Використання українського фольклору на уроках музичного мистецтва

В статті розкрито педагогічне значення українського фольклору, а також його роль у музично-творчому розвитку учнів. Розглянуто український фольклор як виховання морально-духовних цінностей, національної свідомості та патріотичних почуттів. Подані методичні рекомендації щодо використання фольклору на уроках музичного мистецтва.

Дайте в українській народній школі якомога більше місця народній пісні»

К.Стеценко

На початку XXI століття ми прагнемо відродити національну культуру та історію українського народу. Нагальним, великим і складним завданням постало формування духовного світу дітей - духовності як провідної якості особистості.

В концепції естетичного виховання підростаючого покоління підкреслюється, що в сучасному світі, перевантаженому різноманітною інформацією та нечуваними можливостями Інтернету, особливо важливо звертатися до першоджерел української культури - до фольклору. Відродження національної культури та побудова національної школи вимагає нового підходу до виховання молоді.

Нова концепція музично-естетичного та духовного виховання повинна опиратися на кращі зразки українського національного фольклору, виховувати любов до народних українських традицій, до рідної землі та історії наших предків. Вона сприяє формуванню основних компонентів духовного світу молоді, національній самосвідомості та патріотичного мислення. Ця концепція знайшла своє відображення у сучасній системі виховання. Вона, в першу чергу, пов'язана з всебічним використанням кращих зразків української музичної творчості - фольклору нашого народу.

Музичне виховання є одним з найважливіших напрямків особистісного становлення й формування ціннісних орієнтацій дітей. Актуальним у цьому контексті є пошук нових методичних розробок, програм, спрямованих на розвиток усього кращого, що закладено в дитині від природи, на формування музичних здібностей та гармонійний розвиток молодої особистості з використанням музичного фольклору України.

Фольклор у перекладі з англійської означає «народна мудрість, народне значення» є, насамперед, народною творчістю, в якій знайшли своє відображення історичні події різних часів. Фольклор - це традиційний народний світогляд, виражений у художній формі, світогляд, що забезпечує людині перебування у злагоді з природним станом речей. Саме фольклор увібрав у себе безцінний соціальний та інтелектуальний досвід багатьох поколінь і є одним із головних джерел духовного виховання підростаючого покоління.

Проблеми виховання учнів засобами народного музичного мистецтва традиційно займали вагоме місце в наукових дослідженнях провідних вітчизняних істориків, мистецтвознавців, фольклористів, педагогів. Серед них роботи О. Воропая, В. Верховинця, С. Грици, О. Дея, С. Килимника, Ф.Колесси, Д. Леонтовича, М. Лисенка, О. Огієнка, Ю. Руденко, В. Скуратівського,           О. Смоляка, К. Сосенка, М. Стельмаховича та інших.

Музично-естетичне виховання є найскладнішою ланкою загально виховного процесу. Зважаючи на недостатній життєвий та морально-естетичний досвід нашої молоді та величезну кількість неякісної музичної продукції у сучасному житті, важливо знайомити учнів з кращими взірцями української національної культури.

Основною формою ознайомлення молоді з українською творчістю є урок музичного мистецтва. У педагогічній діяльності В. Сухомлинського, відомого вихователя, значне місце відведено саме урокові музики та співу. Він вважав, що музика здатна виховувати, змінювати характери людей, стимулювати їх до добрих вчинків та високих почуттів. Великий педагог неодноразово підкреслював, що музика, її мелодика, краса та задушевність здатні перевиховувати, змінювати на краще маленькі серця його підопічних. Вона є першочерговим засобом морального та розумового виховання людини, джерелом благородства серця та чистоти душі.

Вдосконалення системи музичного виховання молоді торкнулось, насамперед, питань використання українського національного фольклору. І педагоги, і музиканти одностайні в тому, що віковічні духовні традиції українського народу повинні стати надбанням молоді. Прилучення учнів до українського музичного фольклору є одним із шляхів духовного відродження України. Дуже важливо, що сьогодні шкільні програми повертаються до вивчення історії українського народу, яка знайшла своє відображення і в українській пісні - наймогутнішій складовій українського національного фольклору. Надзвичайно важливо ознайомити молодь з багатою спадщиною української народної творчості та донести до неї глибину та важливість цього явища для становлення особистості з багатим внутрішнім світом та патріотичним запалом.

Для вчителя музичного мистецтва важливо зародити любов в серцях своїх вихованців; викликати інтерес до українського музичного фольклору; закохати їх в українську пісню, яка є невід’ємною і навіть основною складовою уроку. Вона  впливає на розвиток духовного рівня підростаючого покоління, одночасно вбираючи в себе усе найкраще з національної культури. Українська пісня привертає до себе увагу, насамперед, своєю доступністю сприймання, простотою викладу та художньо-музичною виразністю її задушевних мелодій. Загальні вимоги до народних пісень, що використовуються на початку навчання, - це їх мелодична виразність, простий ритм, консонантність інтервалів, вокально зручна текстура.

Любов до народної пісні – найприродніший і найглибший духовний початок людського життя, адже кожна дитина генетично несе в собі задатки музичної свідомості, на якій у далекому минулому зросла могутня стихія музичного фольклору. Народна пісня є педагогічно цінним виховним засобом, особливо ефективним у початковій школі. Це зумовлюється віковими та індивідуально-психологічними особливостями молодшого школяра та сензитивністю даного періоду для залучення дитини до світу мистецтва з метою її виховання й художньо-творчого розвитку. Народна пісня сприяє формуванню особистих якостей молодшого школяра, і, як зазначав К.Стеценко, – стимулює розвиток творчої активності. Творча активність – вищий рівень прояву пізнавальної активності учнів – розкривається в процесі навчальної діяльності, яка має творчий характер. Під впливом народної пісні у молодших школярів збагачуються моральні та естетичні почуття, розвиваються інтелектуальні якості, формується інтерес до світу прекрасного в житті та мистецтві. Саме тому сучасна школа прагне активно залучати народну пісню до навчально-виховного процесу.

 В програмі з музичного мистецтва для початкових класів значна увага приділена українській народній музиці, насамперед, народній пісні. Наприклад, музика М.Сільванського, К.Стеценка, І.Берковича; пісні О.Колодуба, М.Верховинця, В.Верменича, М.Леонтовича, Л.Ревуцького, українські народні пісні "Ой до нори, мишко", "Ходить гарбуз по городу", "Іде, іде дід, дід", "Щедрик", "А ми просо сіяли", "Журавель", "Ой ходить сон", "Вербовая дощечка", "Щебетала пташечка", "Як діждемо літа", "Вийди, вийди, Іванку", "Ой на горі та й женці жнуть", "Од Києва до Лубен", "Нова радість стала",  "Ой сивая та і зозуленька" і багато інших. Педагогічне чуття підказувало їх безіменним творцям, що треба дітям, чим можна зацікавити, розважити їх. Текст і музика всіх народних пісень не важкі, але виразні і легко запам’ятовуються дітьми:

  Вийди, вийди, сонечко,

  На дідове полечко,

  На бабине зіллячко,

  На наше подвір’ячко…

Народні пісні збагачують дітей новими знаннями, уявленнями, дають їм яскраві образи оточуючого світу, навчають радіти добру, співчувати чужій біді, збагачують духовний світ дитини.

Отже, народна пісня позитивно впливає на молодшого школяра, спонукає до діяльності, тобто до творчості.

Фольклор слід вивчати не як сукупність його складових, а як саме життя нашого народу від найдавніших часів до сьогодення, як цілісний духовний, матеріальний та практичний світ людини. Через фольклор від покоління до покоління передавалися світоглядні уявлення, морально-етичні, естетичні, правові, релігійні погляди українців. У художніх образах українського фольклору розкриваються найкращі риси національного характеру: патріотизм, хоробрість, чесність, людяність, доброта. Йому властиві життєвість змісту, велика емоційна сила, яскрава образна виразність, соковитий національний колорит.

Аналіз першоджерел показав, що фольклор - це колективна творчість, яка відображала характер народу, його думки, почуття, настрої, його життя, побут, трудову діяльність тощо. На уроках музичного мистецтва необхідно знайомити учнів з різними жанрами дитячого фольклору: піснями, частівками, забавлянками, закличками тощо. Так, у мелодійно простих, ніжних, співучих колискових піснях виражено щиру любов до дитини. У них зустрічаються епізоди, пов’язані з тваринами, птахами, комахами (котик-сіренький, мишка, бджілка, зайчик та ін.), що розвиває емоційність дитини, викликаючи усмішку; впливає на розвиток таких важливих моральних рис, як доброта, чуйність; сприяє розвитку музичних здібностей і формує співацькі навички кантиленного звучання.

Виховне значення мають жартівливі пісеньки. Вони допомагають дитині уважніше засвоювати правила хорошої поведінки, бути терплячою, відучуватися вередувати.

Жартівливі пісні, як й інші жанри дитячого літературно-музичного фольклору, є незамінним засобом розвитку мовлення дітей. Вони допомагають сформувати естетичний смак, виховати любов до української мови, сприяють розвиткові дитячої творчості.

Більшість жартівливих пісень-забавлянок цікава за змістом, різноманітна за художнім задумом. Події в них відбуваються динамічно, що відповідає психофізіологічним особливостям дітей. Молодші школярі швидко вивчають напам’ять віршовані тексти, вчаться ритмізувати та мелодизувати їх за власним бажанням. Такі завдання сприяють розвитку почуття ритму, збадьорюють, спонукають до активних дій.

Здавна існують і примовки – короткі, переважно віршовані звернення до тварин, птахів і комах, імітування пташиних голосів. Вони облагороджують серця дітей, об'єднують їх з природою, вчать дбайливо ставитися до всього живого.

Стимулюють розвиток творчої фантазії дітей лічилки, які можуть бути потішними і поетичними.

У процесі підготовки до уроків музичного мистецтва доцільно добирати українські народні приказки, загадки, вірші, ритмізувати й мелодизувати їх і надалі використовувати як можливі варіанти в роботі з учнями.

Наприклад, скоромовки можна застосовувати для розвитку не тільки розмовної, а й співацької дикції. Мелодії на тексти скоромовок мають бути нескладними, інакше їх важко співати у швидкому темпі:

Якось Яків сіяв мак,

Так-сяк, абияк.

Виріс ярий Яків мак,

Та щось коле, як їжак.

Мурлика муркоче -

Морозива хоче.

Мурлика руденький,

Замерзнеш, дурненький!

Для розвитку творчих здібностей школярів можна використати тексти загадок. Учитель створює на відповідні слова мелодію, враховуючи, що відповідь доспівує хтось із дітей.

Один з найпопулярніших і найулюбленіших дітьми жанрів народної літературної творчості – казка. В українському казковому епосі типовими персонажами є хитра лисиця („Лисичка-сестричка”, „Лисиця-кума”), дурнуватий вовк („Вовчик-братик”, „Вовк-панібрат”) і наївний заєць („Зайчик-побігайчик”), часом також кіт, коза, собака й кінь.

У процесі підготовки до уроків музики вчителеві бажано створити інструментальний супровід до народних казок. Водночас треба враховувати, що в музиці мають бути відбиті манера поведінки тварин, їхній зовнішній вигляд. Так, лисицю в казках зображують, як улесливу, хитру обманщицю, вовка – нерозумним, простуватим, собаку – розумною, відданою людині, зайця – боягузливим, кота – ледачим, півня – горланем і самовпевненим.

Створити інструментальний супровід можна до таких українських народних казок, як „Лисичка в суддях”, „Піддурена ворона”, „Як лис розводив курята”, „Жаба боязкіша від зайця”, „Лисове серце”, „Про вовчика-братика й лисичку-сестричку”, „Дід, баба і вовк-колядник”, „Як Миша віддячила Левові”, „Лев і заєць”, „Журавель сватає Чаплю”, „Кравець і Вовк”, „Журавель і Лисиця”, „Мишача рада” тощо. Ці й інші казки цікаві насамперед тим, що в них засобами сатири й гумору, індивідуалізованої мови з примовками, афоризмами, жартами відбито риси національного характеру українського народу.

Було б доцільно, щоб учитель зміг створити не тільки інструментальний супровід до українських народних казок, а й вокальні фрагменти – адже в окремих казках ті чи інші персонажі розмовляють іноді мовою поезії, яку можна мелодизувати.

Наприклад, пісенька Колобка з однойменної казки:

Я по засіку метений,

Я із борошна спечений.

Я від баби втік,

Я від діда втік,

Я від зайця втік,

Я від вовка втік,

Від ведмедя втік,

То й від тебе втечу!

Хитра лисичка – персонаж казки „Кіт, кріт, курочка й лисиця” – хоче вкрасти курочку і співає таку пісеньку:

Курочко, курочко,

Масляна голівочко,

Одсунь віконечко

Та глянь на сонечко!

Так народні казки за умови співтворчості вчителя перетворюються в музичні, які можна інсценувати з дітьми.

Крім казок, можна інсценізувати також українські народні пісні. З великим задоволенням інсценують українську народну пісню «Ой єсть в лісі калина». Вони інтонаційно чисто ведуть мелодію, правильно передають зміст і характер твору, супроводжуючи спів імітаційними рухами (ламають цвіт калини і в'яжуть в пучечки). У приспіві на слова «комарики-дзюбрики» діти поєднують спів з танцювальними рухами. Серед жартівливих пісень діти інсценують: „Веселі гуси”, „Грицю, Грицю, до роботи”, „Два півники”, „Танцювали миші”, „Та орав мужик край дороги”, „Ходить гарбуз по городу” тощо.

Вже з наведених прикладів можна зробити висновок, що інсценізацію подібних народних пісень можна робити на основі текстового змісту, пробуджуючи в учнів творче ставлення до виконуваного твору. Інсценування пісень подобається дітям та сприяє посиленню інтересу до музичних занять.

Під час виконання співацьких імпровізацій можна використати тексти народних примовок, лічилок.

Корисне творче завдання для учнів ІІІ – ІV класів – пошук українських народних пісень, які можна виконати каноном. Це спонукає дітей згадати знайомі мелодії і за допомогою внутрішнього слуху уявити їхнє звучання.

Для розвитку музичного мислення школярів бажано показати їм, що можливі різні варіанти виконання каноном однієї і тієї самої мелодії. Так, в українській народній пісні „Галя по садочку ходила” нижній голос може вступати не тільки з другого, а й з третього такту. Доцільно виконати обидва варіанти й запропонувати дітям визначити, який з них їм більше сподобався. Можна також імпровізувати підголоски до головної мелодії.

Звертаючись до педагогічної спадщини В. Верховинця, звернемо увагу на такі зразки дитячого фольклору, як пестушки, утішки, поспівки. Ці короткі ігрові пісеньки покликані активізувати, заохочувати до діяльності, розвивати розважати дитину. Вони розкривають перед нею скарбницю рідної мови, дають найпростіші уявлення про близький їй світ, пробуджують рухливість, бадьорість.

З практичного досвіду слід відзначити, що увагу дітей привертає такий оригінальний жанр дитячого фольклору як загадка. Народні загадки розкривають особливості рідної мови, учать мислити, спостерігати, фантазувати. Окрім цього, вони поетизують для дитини навколишній світ, розкривають такі особливі явища, які могли б залишитися непомітними, наприклад: звечора вмирає, вранці оживає; впаде з неба - не розіб’ється, впаде у воду - розпливеться. Можна залучити дітей до самостійного вигадування загадок, запропонувати їм покласти слова на нескладну мелодію або проспівати відгадку.

Цікавим й корисним заняттям для дітей є заучування та промовляння скоромовок. Їх можна вивчати не тільки для розвитку зосередженої уваги, пам’яті, а й удосконалення розмовної та співацької дикції. Добираючи нескладні тексти скоромовок, вчитель пропонує їх виконувати учням, поступово прискорюючи темп. Під час співацьких імпровізацій можна використовувати тексти народних лічилок, примовок.

Бажано, щоб народні пісні діти засвоювали не тільки у співацькій діяльності, а й під час інструментального музикування. Видатні музиканти- просвітителі Б. Асаф’єв, Б. Яворський, австрієць К. Орф доводили важливість активних форм музичної діяльності як основи елементарної музичної практики й розвитку дітей, дієвого засобу формування в них музичного сприйняття та слуху.

На теми українських народних пісень композитори створили ряд варіацій (зокрема для фортепіано). Виконуючи у класі такі твори, можна запропонувати учням акомпанувати на дитячих музичних інструментах. Спільними зусиллями створюють своєрідні „партитури”.

Спектр дитячих музичних інструментів в останні роки сильно розширився. Це ударні та шумові інструменти - бубон, трикутник, тріскачки, калатальця, деркач, брязкальця, дзвіночки, підковки, тарілки, барабани тощо. До групи ударних інструментів можна додати духові музичні інструменти: сопілки, окарини, різні свистуни тощо. Прикрасою акомпанементу дитячій народній пісні є інструменти з визначеною висотою звуків (ксилофони, металофони, гармоніки тощо). Ці мелодійні інструменти мають точну й стійку настройку, приємне звучання, нерідко на них зображуються назви звуків, указується їх розташування на нотному стані. На них діти можуть виконувати будь-які мелодії, самостійно займатися музикою, практично засвоювати елементи музичної грамоти. Оволодіння прийомами гри на дитячих музичних інструментах, залучення дітей до інсценізації народних пісень, створення мелодій та ритмізації фольклорних творів дозволить виявити різноманітні дитячі захоплення та вподобання, уміло вплести їх у канву уроку.

Для ефективного освоєння музичного матеріалу і для зняття втоми у дітей 1-4 класів на уроках музичного мистецтва обов'язковим є рух під музику: марширування, танцювальні елементи, музичні ігри. Під час вивчення музично-ритмічних рухів рекомендується освоювати з дітьми характерні рухи українських народних танців: присідання, колупалочка, бігунець, голубці, тиночки, вірьовочки, ритмічний рух по колу під час ведення хороводів, ігрових дійств.

В процесі освоєння зразків народної музичної творчості на уроках музичного мистецтва  необхідно використовувати всі види музичної діяльності у тісному взаємозв'язку. Під час музично-виховної роботи необхідно спрямовувати свою роботу до єдності, синтезу всіх дисциплін естетичного циклу (музика, хореографія, образотворче мистецтво, література). Відомо, що народне мистецтво побутує в синкретичних формах, де, наприклад, музична інтонація і слово (або музика і рух в танцях, іграх, театралізованих дійствах) зливаються в єдине і нерозривне виразне ціле. Цими обставинами повинна також обумовлюватися методика діяльності вчителя. Так, наприклад, вивчення календарно-обрядових пісень, повинно включати не тільки освоєння школярами мелосу, метро-ритму, характеру, форми, але й поглиблене проникнення в літературний текст, в поетичність народної мови, руху, міміки, тонкощів ліній і фарб, звуків і голосів. Супроводжувати цей процес можна ознайомленням школярів із зразками образотворчого, декоративно-прикладного, ужиткового мистецтва, танцювально-інструментальних жанрів, театрального і екранних видів мистецтва, що підсилить загальний емоційний тон музичних занять, підвищить психологічне їх засвоєння.

З цією метою можна рекомендувати знаходити народних співаків, музикантів, аматорів театрального і хореографічного мистецтва, зав'язувати з ними контакти для ознайомлення із зразками регіональної народнопоетичної і музичної творчості. Вчителю разом з учнями можна запропонувати записувати на магнітофон музичні фольклорні зразки для подальшого розшифрування і ефективного використання у художньо-виховній діяльності.

Підсумовуючи вищевикладене, можна зробити висновок, що в українському фольклорі зосереджено величезний потенціал для виховання морально-духовних цінностей молодого покоління. Це невмируще багатство українського народу, яке треба активно відроджувати, розвивати, користуватися ним у процесі родинного виховання, діяльності загальноосвітніх навчально-виховних закладів, а також у засобах масової інформації.

Вчитель повинен взяти за основу музичний фольклор, який є основним засобом художньо-естетичного впливу на духовний світ школярів, на сферу їх емоцій і почуттів, на їх морально-естетичне виховання.

 Розкриваючи особливості рідної мови, твори українського фольклору вчать мислити, спостерігати, фантазувати, розвивають зосереджену увагу, пам’ять, дозволяють удосконалити розмовну та співацьку дикцію, почуття ритму, сприяють розвитку музичних та творчих здібностей, допомагають засвоювати правила хорошої поведінки, бути терплячим, впливають на розвиток таких важливих моральних рис, як доброта, чуйність, упевненість, емоційність тощо. Відтворення фольклорних творів дозволить зробити яскравими шкільні свята, концерти, створить умови для самовираження та самореалізації творчого потенціалу та вмінь кожної дитини.

Зважаючи на величезне пізнавальне і виховне значення фольклору як одного з найважливіших компонентів рідної культури, необхідно постійно підвищувати його статус у вихованні підростаючих поколінь. Фольклорне виховання треба розглядати як високоефективний і нічим не замінний напрям багатогранного виховання в кожній сім'ї та школі.

Література:

1. Вишневський О.І. Теоретичні основи сучасного українського виховання. - Львів, 2000. – 234 с.
2. Воропай О. Звичаї нашого народу: етнографічний нарис. Ч. І-II. К., 1991.
3. Губ’як В. Виховання учнів на засадах народної творчості і фольклору // Початкова школа. – 1999. - № 4. – С. 9 – 11.
4. Даник А. Вироблення у дітей позитивного ставлення до праці засобами української народної пісні // Мистецтво та освіта. – 2003. - № 7. – С. 6-9.
5. Дейч О. Народна творчість у вихованні школярів // Початкова школа. – 2003. - № 4. – С. 19 – 20.
6. Закувала зозуленька. Антологія української народної творчості. — К., 1989.