Методичний матеріал на тему : " Алеутська хвороба норок"

Немішаївський фаховий коледж. Алеутська хвороба норок. Виконала: Пташник Г. О.

Алеутська хвороба норок (Morbus aleutica lutreolarum) – хронічна контагіозна хвороба, що характеризується генералізованим плазмоцитозом, кахексією, утворенням кровоточивих виразок на слизовій оболонках губ і ясен, розвитком гломерулонефриту. Алеутська хвороба реєструється у країнах СНД та інших країнах з розвиненим норківництвом і завдає значних економічних збитків, що пов’язано з високою смертністю норок (до 80 %).

Збудник. ДНК-геномний вірус сферичної форми, що належить до родини Parvoviridae. В організмі інфікованих норок вірус має виражений тропізм до лімфоцитів. В організмі хворих норок вірус у складі імунного комплексу міститься в крові, головному мозку, лімфовузлах, нирках, печінці. Культивування вірусу на клітинних культурах пов’язане зі значними труднощами. Вірус стійкий до дії формаліну, ефіру, протеолітичних ферментів. Збудник хвороби залишається життєздатним при 6°С впродовж 11 міс, частково інактивується при 60 °С, повністю — при 80° С. Руйнується під дією прямого сонячного проміння, 2 – 3%-го розчину формальдегіду, 2%-го розчину їдкого натру

Епізоотологія. До збудника алеутської хвороби сприйнятливі норки незалежно від віку й статі та тхори. При цьому найбільш сприйнятливими є алеутські голубі норки. Джерелом збудника хвороби є клінічно хворі норки та вірусоносії, що виділяють вірус зі слиною, фекаліями та сечею. Передавання збудника інфекції здійснюється вертикально і горизонтально. Норки часто заражаються під час парування, внутрішньоутробно, аліментарним і аерогенним шляхами. Не виключається передавання збудника через шкіру при укусах звірами, а також жалкими комахами. Факторами передавання можуть стати конта-міновані збудником підстилка, клітки, інвентар, тушки убитих норок. Алеутські голубі норки. Алеутська хвороба швидко поширюється, однак на відміну від інших інфекційних захворювань спочатку протікає без-симптомно, згодом може набувати епізоотичного характеру з гострим перебігом, типовим клінічним проявом (прогресуюча форма) та значною летальністю (до 80 %)

Патогенез. Проникнення в організм вірусу алеутської хвороби спричинює інтенсивну проліферацію лімфоцитів і плазматичних клітин, а також розвиток гіпергаммаглобулінемії переважно за рахунок збільшення майже вдвічі рівня імуноглобуліну G. Внаслідок відкладання імунних комплексів у стінках артерій та капілярів у різних органах розвиваються такі тяжкі ураження, як гломеруло-нефрит, періартеріїт, гепатит, що закінчуються загибеллю тварини.

Клінічні ознакиІнкубаційний період триває від 30 діб до 2 років. Перебіг хвороби гострий, підгострий і хронічний. Розрізняють прогресуючу, непрогресуючу та безсимптомну форми хвороби. На початку ензоотії інфекція виявляється у вигляді спорадичних випадків. У тварин відмічають зменшення апетиту, пригнічення, виснаження, зниження приросту, схуднення, анемію. Прогресуюча форма хвороби характеризується гострим і підгострим перебігом, типовими клінічними ознаками й високою летальністю звірів уже в перший рік після виникнення хвороби. При прогресуючій формі хвороби в калі виявляють кров, фекалії стають дьогтеподібними, на слизових оболонках губ, ротової порожнини та ясен виявляють виразки, розвивається ниркова недостатність, прогресуюча анемія, можливі парези й паралічі. Норки, які заразилися до гону, абортують. Хвороба закінчується кахексією і загибеллю понад 50 % норок упродовж першого року після виникнення хвороби. На другий рік летальність становить уже 80 %. Непрогресуюча форма хвороби реєструється в стаціонарних осередках, а також у разі зараження в ембріональному або підсис-ному періоді на фоні колостральних специфічних антитіл. У інфікованих щенят симптоми хвороби й патологоанатомічні зміни спостерігаються рідко. Серологічні та біохімічні методи досліджень не виявляють наявності хвороби. В перший рік після зараження летальність серед щенят становить 15 – 22 %, наступного року сягає 80 %. Безсимптомна форма хвороби трапляється в стаціонарних осередках. Характеризується відсутністю будь-яких ознак хвороби, незважаючи на інфікованість норок, яку встановлюють серологічними дослідженнями.

Патолого-анатомічні зміни. Трупи виснажені. При прогресуючій формі хвороби нирки значно збільшені в розмірі, світло-жовтого кольору, в’ялої консистенції, під капсулою спостерігаються крапчасті крововиливи, на розрізі — сірувато-білі осередки некрозу. Печінка у деяких тварин збільшена вдвічі, темно-червоного кольору різних відтінків, з дрібногорбистою поверхнею. Селезінка збільшена в 2 – 5 разів, пружної консистенції, темно-вишневого кольору, під капсулою знаходять крововиливи. Лімфатичні вузли набряклі, збільшені в 2 – 4 рази, поверхня розрізу має сіро-брунатний колір. При непрогресуючій формі нирки зморщені, мають горбисту поверхню, під капсулою виявляють зірчасті крововиливи, що надають ниркам своєрідної крапчастості, селезінка може бути атрофованою, має ознаки гіперплазії. На слизовій оболонці ротової порожнини та в шлунку виявляють дрібні ерозії, з яких витікає кров, у прямій кишці бувають згустки крові.

Діагноз. Діагноз установлюють на підставі епізоотологічних даних, клінічних ознак хвороби, патологоанатомічних змін та результатів лабораторних досліджень. Лабораторна діагностика передбачає дослідження сироваток крові за реакцією імуноелектроосмофорезу (РІЕОФ). Реакція характеризується високою специфічністю і дає змогу виявляти 98 – 100 % захворілих тварин незалежно від форми хвороби. Диференціальна діагностика передбачає необхідність відрізняти алеутську хворобу від аліментарної (токсичної) дистрофії печінки та псевдомонозу норок.

Лікування та імунітет. Лікування. Специфічних методів терапії не розроблено, проводять комплексне симптоматичне лікування з використанням антибіотиків, сульфаніламідних препаратів, вітаміну В12, фолієвої кислоти, глюкози.Імунітет не вивчено.

Профілактика. Новоприбулих норок упродовж 30 діб утримують у карантинному приміщенні й досліджують за РІЕОФ. У разі виявлення серед завезених норок позитивно реагуючих за РІЕОФ їх забивають, а негативно реагуючих клінічно здорових норок утримують окремо від фермерського поголів’я. У неблагополучних господарствах проби крові всіх племінних норок досліджують за РІЕОФ двічі на рік: восени, у період комплектування основного стада, і взимку, до початку гону. Крім того, у травні — червні проводять проміжні вибіркові дослідження самок, що не дали приплоду. Позитивно реагуючих дорослих звірів, а також підозрюваних щодо зараження щенят від позитивно реагуючих матерів ізолюють від стада, лікують і забивають після дозрівання волосяного покриву. Заміну позитивно реагуючих звірів проводять негативно реагуючим ремонтним молодняком. Для дезінфекції застосовують 2%-й розчин їдкого натру, 2%-й розчин формальдегіду, 2%-й розчин глутаральдегіду. Господарство вважають оздоровленим після отримання триразових негативних результатів досліджень сироваток крові усіх норок за РІЕОФ.

Дякую за увагу