Методичний матеріал: «Робота з важковиховуваними учнями та з дітьми «групи ризику»

Навчально-виховний комплекс

«Загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів – дошкільний навчальний заклад» Костянтинівської міської ради Донецької області

 

 

 

 

 

 

Методичний матеріал

 

 

 

на тему: «Робота з важковиховуваними учнями та з дітьми «групи ризику»

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Виконала:

 практичний психолог

Запорожець Олена Василівна

 

 

 

2019 р.

 

ЗМІСТ

 

Вступ……………………………………………………………………………….3

 

Розділ 1.   Робота з важковиховуваними учнями……………………………….5

1.1. Поняття важковиховуваності у психолого-педагогічному аспекті….........5

1.2. Адиктивна, делінквентна та девіантна поведінка………………………...12

1.3. Психолого-педагогічна робота з подолання негативних проявів у поведінці учнів.......................................................................................................14

 

Розділ 2.  Психолог-педагогічна робота з дітьми «групи ризику»…………...19

2.1. Поняття «групи ризику»………………………………………………........19

2.2. Особливості роботи з дітьми «групи ризику»…………………………….21

 

Висновки ………………………………………………………………………...23

 

Список використаних джерел…………………………………………………..26

 

 

 

 

 

 

 

ВСТУП

Актуальність. Однією з найактуальніших проблем сьогодення є зростання правопорушень, учинених дітьми, підлітками, молоддю. Це пов’язано передусім із загальним соціальним напруженням, психологічною

неврівноваженістю всього суспільства, яке важко переживає перехід до ринкових відносин і кризу соціальної системи.

Чи не найскладніше становище сьогодні в дітей, оскільки в них не сформована власна система стійких моральних переконань, ціннісних орієнтацій, що не дає їм змоги адекватно реагувати на події, факти навколишнього життя. Через це і збільшується кількість важковиховуваних дітей та дітей, які входять до «групи ризику».

Дитина - істота вразлива, чутлива, і саме від дорослого залежить, якою вона виросте. Надання допомоги у соціалізації, вирішенні проблем маленької людині - завдання всього суспільства. Але найбільш повноцінно ця допомога надається в школі і в сім'ї.

Сім'я - перший інститут соціалізації дитини, де вона отримує свій життєвий досвід, зразки подальшої поведінки. Школа - це також найважливіший інститут в житті людини, але вона отримує вже в якійсь мірі «готовий продукт», який виправити з часом буває досить важко.

Необхідна інтеграція сім'ї і школи у вихованні дитини, необхідно зцілення сучасної сім'ї ради порятунку майбутнього покоління, щоб сьогоднішні діти не перетворилися на ізгоїв суспільства в деморалізованих злочинних елементів. 

  Мета роботи – розгляд питань щодо профілактики та корекції відхилень в поведінці й особистісному розвитку дитини та вивчення алгоритму роботи з важковиховуваними дітьми та дітьми «групи ризику».

Об’єкт роботи – процес роботи з важковиховуваними учнями та з дітьми «групи ризику».

Предмет – особливості психолого-педагогічної роботи з важковиховуваними учнями та з дітьми «групи ризику».

 

Завдання:

• Висвітлити поняття «важковиховувані учні» та «діти «групи ризику».
• Розглянути основні етапи психолого-педагогічної роботи з подолання негативних проявів у поведінці учнів.
• Визначити особливості роботи з дітьми «групи ризику».

 

 

 

 

 

Розділ 1.   РОБОТА З ВАЖКОВИХОВУВАНИМИ УЧНЯМИ

1.        Поняття важковиховуваності у психолого-педагогічному аспекті

Учень - особа, яка вчиться в загальноосвітній або спеціалізованій школі, що дає початкову й середню освіту.

У загальноприйнятому розумінні до важковиховуваних відно­сяться фізично здорові діти, у поведінці яких спостерігаються неорганізованість, недисциплінованість, хуліганство, правопорушення, опір виховним впливам. Процес виховання являє собою складну взаємодію вихователів та вихованців, основану на взаєморозумінні та позитивних взаємостосунках. Послаблення виховного впливу здебільшого призво­дить до посилення негативних впливів оточуючого середовища.

У результаті знижується рівень вихованості дитини, виникає та закріплюється стан її невихованості, педагогічної занедбаності. Якщо взаємодія та позитивні взаємостосунки у системі "вихователь - вихованці" не відновлюється, педагогічна занедбаність може перерос­ти у соціальну, тобто від непокори щодо педагога дитина переходить до порушення норм та вимог суспільства. Дитина, підліток, що не під­дається, або важко піддається вихованню, стає важким у виховному відношенні, важковиховуваним.

Термін "важкий", "важковиховуваний", "учень з відхиленнями у поведінці" вживають найчастіше як синоніми, їх використовують, як правило, для характеристики учнів з негативним ставленням до на­вчання та норм моральної поведінки.

   Відхилення в поведінці людини - це такі дії, які не відповідають нормам, прийнятим у суспільстві, членом якого вона є.

Виділяють поведінку, що відхиляється від моральних (амораль­ну), правових (протиправну), медичних (поведінку хворої людини) та інших норм.          Відхилення у поведінці неповнолітніх призводить до важковиховуваності.

Динаміка розвитку відхилень у поведінці виділяє такі групи важковиховуваних дітей:

• Педагогічно занедбані діти -  - це переважно фізично та психічно здо­рові  підлітки, які стали важкими через неправильне виховання чи відсутність його протягом тривалого часу. Специфічною особливістю цих дітей є прагнення задовольнити свої бажання, не зважаючи на вимоги оточуючих, колективу. Відхилення від моральної норми набу­вають у них стійкого характеру.
• Підлітки-правопорушники - це важковиховувані, педагогічно за­недбані підлітки, які скоюють правопорушення (дрібні крадіжки, хулі­ганства тощо), порушують адміністративні та інші норми, стоять на обліку в органах у справах неповнолітніх.
• Неповнолітні злочинці - важковиховувані, педагогічно занедбані підлітки та юнаки, які скоїли кримінальні злочини, порушили правові норми і направляються судом до виховно-трудових колоній.

   Для педагогічної профілактики доцільно розрізняти проступок у вигляді прогулів, бійок, паління, вживання алкоголю, проявів грубощів, нечесності, лінощів, жорстокості, систематичних порушень дисципліни, норм моралі.

Науковці виділяють наступні типи важковиховуваних дітей [4].

Типи  важковиховуваних дітей:

1. Пасивно-позитивний, або ж конфліктно-ситуативний з перева­жною позитивною спрямованістю - формуван­ня особистості цього типу відбувається в позитивному середо­вищі. Особливості духовного світу важковиховуваних (відхилення в галузі потреб, інтересів, звичок) не викликають побоювань. У них пере­важають позитивні потреби в соціальному спілкуванні, потреба в праці. Є незначно спотворені матеріальні потреби. Переважають соціально-корисні інтереси, хоч правомірні шляхи їх задоволення обмежені. Зви­чка до безцільного проведення вільного часу виражена слабко. Має місце середній рівень розумової діяльності і самоорганізації. Ставлен­ня до навчання позитивне, працездатність відносно висока. Переважно вони прийняті колективом класу. Ізольована дуже незначна частина таких підлітків. Правопорушення для них - випадкове явище, яке стало можли­вим через випадкову ситуацію. Такі підлітки гірко каються у скоєному. Для них достатньо докірливих бесід, допомоги у виборі пізнавальних, трудових видів діяльності. Не варто поспішати ставити їх на облік до інспекції у справах неповнолітніх чи викликати на комісію. Корисний постійний контакт з батьками. Такі діти вимагають ненав'язливого, незримого, але постійного контролю.
2. Байдуже-нестійкий, або ж неврівноважено-ситуативний з не­значною негативною спрямованістю - характеризується тим, що вони виховувались у середовищі з незначними відхиленнями. У галузі матеріальних потреб - бажання йти в ногу з модою. Відзнача­ються звичкою до безцільного проведення вільного часу, бродяжницт­ва. Інколи служать мішенню для шкільних рекетирів-здирників. Амора­льні елементи свідомості і поведінки незначно виражені. У них середня працездатність, знижений інтерес до навчання. Вони важко уживаються в групі, терплять образи, їх недооцінюють, принижують, вони, як правило, ізольовані в колективі. Нестійкість і безвілля приводять непо­внолітніх цього типу до компанії з негативною спрямованістю, де їм відводять ролі виконавців. Схильні до вживання наркогенних речовин. Переважно виправдовують мотиви своїх негативних учинків. Без особ­ливих умовлянь залучаються до трудової діяльності. Для них це є за­собом матеріальної зацікавленості, самоствердження, можливості розвинути професійні навички. Таких підлітків (як і першого типу) ми називаємо групою ризику. Вони потребують постійного контролю і допомоги у виборі діяльності, особливо трудової, нагляду - де, коли, і з ким проводить час підліток. Щодо них слід тактовно коригувати взаємостосунки з класом на ко­ристь підлітка, допомагати батькам у вихованні.
3. Пасивно-негативний, або ж нестійкий з переважаючою негати­вною спрямованістю - підлітки цього типу формуються в несприятливому сере­довищі. У них примітивні матеріальні потреби, вони схильні до вжи­вання не лише тютюну, а й спиртових напоїв. Виражена схильність до самостійності, вони агресивні, полюбляють бійки, наслідують негативні звички дорослих. Відзначаються значною моральною деформацією: брехливі, недоброзичливі, заздрісні. Низька загальна працездатність. Характеризуються конфліктністю з позитивним середовищем. Легко пристосовуються до умов, не здійснюючи своїх установок і ціннісних орієнтацій. Рідко виступають у ролі лідерів, проте часто є ініціаторами різних правопорушень. Дотримуються принципу "постою сам за себе". Ці неповнолітні, як правило, стоять на обліку. Водночас вони виявля­ють високу трудову активність. З них бувають добрі керівники трудових учнівських підрозділів. У трудовій діяльності вбачають шлях до само­ствердження, можливість заробляти гроші. Таких підлітків слід залучати в першу чергу до трудової госпроз­рахункової діяльності. Потрібна постійна робота з батьками, які пере­важно негативно впливають на підлітка. Намагатися виявляти до підлі­тка чуйність та увагу. Обов'язково залучити його до занять з метою подолання наркогенних звичок: аутотренінг, навчання прийомів само­вдосконалення, проведення духовних бесід.
4. Активно-негативний, або ж стійкий з негативною спрямованіс­тю - підлітки такого типу формуються переважно у вкрай не­сприятливому середовищі. У них переважають примітивні негативні потреби. Ведуть споживацький спосіб життя. Характеризуються амо­ральними установками та переконаннями. Як правило, во­ни невстигаючі-другорічники. Цілеспрямовано негативно впливають на колектив. Крадіжки - їхні переважаючі правопорушення. Як правило, це лідери груп, навколо яких групуються підлітки протиправної спря­мованості. Стоять на обліку. Такі підлітки потребують жорсткого контролю з боку педагогічно­го колективу. Їх слід працевлаштувати.

   Отже, за основу береться спрямованість особистості.  Звичайно, цей поділ дещо умовний. "Чисті" типи зустрічаються рідко. 

Умови, які впливають на відхи­лення у поведінці неповнолітніх:

• загально-соціальні (порушення принципів демократії, соціаль­ної справедливості, крах соціальних ілюзій, дегуманізація суспільства);
• економічні  (порушення і диспропорції у народному господарст­ві, плануванні і розподільчих відносинах, невдоволеність потреб моло­ді у модних предметах, засобах дозвілля);
• соціально-демографічні (перехід до малодітної сім'ї, масове залучення жінок до виробництва і відчуження дитини від сім'ї, роз'єднання поколінь);
• соціотехнічні (втрати від науково-технічного прогресу у вигляді міграційних процесів, що виходять з-під контролю, урбанізація, негативний вплив засобів масової інформації тощо);
• організаційно-управлінські (несвоєчасність прийняття і відсут­ність послідовності у здійсненні заходів з актуальних молодіжних про­блем).

Головну роль у вихованні дитини відіграють сім’я та школа. Батьківське виховання закладає основи культури, поведінки, спілкування дитини в соціумі.

Найбільш типовими помилками сімейного виховання є [4 ]:

1. Дефіцит позитивного спілкування батьків з дітьми.
2. Відсутність у дорослих стійких власних моральних установок.
3. Організація життя в сім'ї не сприяє формуванню у дитини мо­ральних звичок.
4. Батьки не знають і не розуміють внутрішнього світу своєї ди­тини.
5. Недоброзичливе, грубе ставлення дорослих до дитини.

 Психолого-педагогічні фактори і недоліки на­вчально-виховного процесу:

• відмова педагогів від індивідуального підходу, формальне ста­влення до роботи;                                                            
• низький освітній рівень більшої частини підлітків (звуження за­питів, послаблення самоконтролю і спотворення самооцінки);
• недостатнє знання педагогом умов життя і виховання у сім'ї;
• відсутність об'єктивного підходу до виявлення причин недисциплінованої поведінки;
• негативне ставлення до учнів з низькою успішністю;
• прояв недовіри;
• відсутність єдності дій школи та сім'ї;
• соціальний дискомфорт (ізоляція, низький престиж, що негати­вно відбивається на поведінці, емоційних переживаннях).

 

Таким чином, можна сказати, що до важковиховуваних відно­сяться фізично здорові діти, у поведінці яких спостерігаються неоргані­зованість, недисциплінованість, хуліганство, правопорушення, опір виховним впливам. 

Відхилення в поведінці людини - це такі дії, які не відповідають нормам, прийнятим у суспільстві, членом якого вона є.

Виділяють поведінку, що відхиляється від моральних (амораль­ну), правових (протиправну), медичних (поведінку хворої людини) та інших норм.          Відхилення у поведінці неповнолітніх призводить до важковиховуваності.

Науковці виділяють наступні типи важковиховуваних дітей: пасивно-позитивний,  байдуже-нестійкий, пасивно-негативний, активно-негативний.

Умови, які впливають на відхи­лення у поведінці неповнолітніх: загально-соціальні (порушення принципів демократії, соціаль­ної справедливості, крах соціальних ілюзій, дегуманізація суспільства); економічні  (порушення і диспропорції у народному господарст­ві, плануванні і розподільчих відносинах, невдоволеність потреб моло­ді у модних предметах, засобах дозвілля); соціально-демографічні (перехід до малодітної сім'ї, масове залучення жінок до виробництва і відчуження дитини від сім'ї, роз'єднання поколінь); соціотехнічні (втрати від науково-технічного прогресу у вигляді міграційних процесів, що виходять з-під контролю, урбанізація, негати­вний вплив засобів масової інформації тощо); організаційно-управлінські (несвоєчасність прийняття і відсут­ність послідовності у здійсненні заходів з актуальних молодіжних про­блем).

 

 

 

 

 

 

2.        Адиктивна, делінквентна та девіантна поведінка

Адиктивна поведінка — порушення поведінки, що виникає в результаті зловживання різними речовинами, що змінюють психічний стан людини, включаючи алкоголь і тютюн, до того моменту, коли фіксується факт психічної і фізичної залежності. У класифікацію нехімічних адикцій увійшла також Інтернет - залежність. Комп'ютерна залежність розглядається як альтернативна форма адаптації деяких підлітків до життєвих умов, як засіб їх самореалізації та емоційно-психічної регуляції.

 Девіантна поведінка (відхилена поведінка) — поведінка індивіда або групи, яка не відповідає загальноприйнятим нормам, внаслідок чого відбувається порушення цих норм.

Ознаки девіантної поведінки:

• Девіантна поведінка і особистість, яка її проявляє, викликають негативну оцінку з боку інших людей.
• Девіантна поведінка наносить реальну шкоду самій особистості або оточуючим людям.
• Девіантна поведінка характеризується як стійка, повторювана.
• Девіантна поведінка супроводжується явищами соціальної дезадаптації.
• Девіантна поведінка має виражену індивідуальну та статеве-вікову своєрідність.

Делінквентна поведінка – анти суспільна протиправна поведінка індивіда, яка виявляється в його вчинках (діях чи бездіяльності), що наносять шкоду як окремими громадянам, так і суспільству в цілому. До делінквентної поведінки  можна віднести такі прояви:

• порушення правил дорожнього руху,
• дрібне хуліганство, начебто лихослів'я, нецензурної лайки, образливого докучання до громадян,
• розпивання спиртних напоїв у заборонених місцях, наприклад на стадіонах, на вулицях, у скверах і парках, у громадському транспорті тощо;
• поява в громадських місцях у нетверезому стані, що ображає людську гідність і моральність соціуму;
• доведення до стану сп'яніння неповнолітньої особи;
• заняття проституцією;
• розповсюдження порнографічних матеріалів.

Правопорушення - це неправомірне (протиправне) суспільно-шкідливе винне діяння (дія чи бездіяльність) особи, за вчинення якого особа може бути притягнута до юридичної відповідальності.

До правопорушень відносять дрібні крадіжки, хуліганство, порушення адміністративних та правових норм.

Злочин — злодіяння, злий вчинок з точки зору тієї чи іншої системи цінностей, людини, групи людей, чи людства в цілому. Людину, яка чинить злочин, називають «злочинець».

 

Підсумовуючи, можна сказати, що порушення поведінки дітей поділяють наступним чином: адиктивна (виникає в результаті зловживання різними речовинами), делінквентна (анти суспільна протиправна поведінка) та девіантна (відхилена від норми) поведінка.

 

 

3.        Психолого-педагогічна робота з подолання негативних проявів у поведінці учнів

При роботі з важковиховуваними учнями використовують такі етапи роботи: психологічна діагностика, корекійно - відновлювальна та розвивальна робота, профілактика та просвітницька робота.

Діагностика передбачає виявлення важковиховуваних дітей та причин відхилень у їх поведінці. Комплексне вивчення причин виникнення відхилень у поведінці, створення прогностичної програми реальних заходів і шляхів подолання проблем девіантних школярів, одночасна робота з подолання недоліків сімейного та педагогічного виховання диктує необхідність розробити систему заходів для надання психологічної допомоги всім учасникам навчально-виховного процесу.

Корекційно – відновлювальна та розвивальна робота спрямована на подолання труднощів, які виникають у дитини, на корекцію її поведінки та взаємовідносин з оточуючими.

Мета психокорекційної роботи з учнями: пере­творення соціальних норм поведінки, формування почуття відповідальності, вимогливості до себе, адекватної оцінки своєї поведінки та поведінки інших людей, тобто критеріїв оцінної діяльності.

Профілактика  — попередні заходи для недопущення чого-небудь.

Профілактика - це не лише частина попереджувальної роботи, спрямованої на виявлення та усунення причин і умов правопорушень, а й система заходів перевиховання і формування особистості.

Профілактику слід розглядати і як систему колективних та індивідуальних виховних впливів, спрямованих на вироблення імунітету до негативних впливів оточуючого середовища з метою попередження розвитку асоціальної спрямованості особистості і перебудови ставлен­ня особистості до оточуючої дійсності в процесі перевиховання, а та­кож розвитку почуття соціальної відповідальності.

Психолог-педагогічна профілактика залежно від вибору об'єкта впливу, змісту профілактичної роботи містить у собі деякі аспекти соціальної профілактики: загальносоціальної, спеціальної, індивідуальної. Вона спрямована проти тих явищ соціального життя, які детермінують по­рушення норм моралі, і виступає як один із засобів правильної соціа­льної орієнтації людей, стимул суспільно значущої поведінки.

Функції профілактики багатогранні: діагностична (виявлення причин і факторів відхилень у поведінці); реабілітуюча (перевиховання, подолання негативних проявів у поведінці); координуюча (координація зусиль усіх зацікавлених виховних інститутів у попередженні і подоланні асоціальної поведінки); прогностична (передбачення можливих негативних явищ у по­ведінці неповнолітніх та ін.).

Профілактичні заходи можна розподілити на три типи:

• Первинна профілактика - соціальна профілактика, спрямована на збереження і розвиток умов, що сприяють здоров'ю, збереженню життя дітей, і на попередження несприятливого впливу на нього фак­торів соціального і природного середовища. Масова і найбільш ефек­тивна. Вона базується на комплексному системному вивченні впливу умов і факторів соціального і природного середовища на здоров'я і розвиток дитини.
• Вторинна профілактика. Її завданням є якомога раніше виявити негативні зміни в поведінці дитини, що дає можливість також попередити їх подальший розвиток. Діагностика різних аспектів життєдіяльно­сті учнів, індивідуальна корекція життєдіяльності і життєзабезпечення організму (звертати увагу на впертість, забіякуватість, образливість, озлобленість, лінощі, низькі пізнавальні інтереси, що веде до шкільної дезадаптації).
• Третинна профілактика - цілеспрямована профілактика правопорушень неповнолітніх - сукупність заходів, спрямованих на попере­дження переходу відхилень у поведінці у більш важку стадію - індивіду­альна. Містить заходи щодо виявлення і усунення конкретних недоліків сімейного, шкільного і суспільного виховання, а також цілеспрямовану роботу з тими підлітками, поведінка яких має відхилення від мораль­них і правових норм, з окремими групами, колективами з метою подо­лання несприятливих наслідків їх поведінки.

Психологічний аспект профілактичних дій педагога полягає у встановленні довірливих стосунків із важковиховуваними дітьми, реа­лізації соціально значущої мети - в охороні прав дитини, що складає основу для гуманістичних умов виховання.

Просвіта — процес розповсюдження знань. Просвітницька робота передбачає розповсюдження знань щодо відповідальності за негативні та протиправні дії, наслідки таких дій, до кого можна звернутися по допомогу. Також це робота з батьками учнів, де розглядаються питання виховання дитини, її вікових особливостей, соціально-психологічного клімату в родині.

У роботі з важковиховуваними дітьми зазвичай використовують індивідуальну, групову та колективну форми роботи.

Індивідуальна форма роботи  щодо зміни поведінки учня включає:

2. Якісні засоби виховного впливу: залучення учня до актив­ної діяльності за інтересами (спортивні, трудові, пізнавальні, естетич­ні).
3. Індивідуальна робота вчителя в позаурочний час.
4. Рейди в родину членів батьківського комітету з метою ознайомлення з організацією самопідготовки, дозвілля, становища сім'ї (повідомлення в органи влади, якщо сім'ї потрібна допомога).
5. Психологічні засоби впливу на емоційно-вольову сферу осо­бистості: створення ситуації успіху на уроках з найважчих для учнів предметів.
6. Покращення умов сімейного виховання, застосування засобів адміністративного впливу на батьків, які згубно впливають на вихован­ня дітей.
7. Щомісячне підведення під­сумків – проведення групових зборів.  

 

Групова форма роботи має відповідати умовам:

• Урахування ступеня важковиховуваності підлітків.
• Педагогічна доцільність організації життєдіяльності і стимулю­вання підлітків.
• Встановлення особистісних і ділових стосунків.
• Здійснення різноманітних видів суспільно корисної діяльності.
• Створення ситуації успіху в праці, реалізація в професійній діяльності, спілкуванні.
• Встановлення довірливих стосунків.

Колективна робота  заснована на використанні позитивного впливу колективу (він об'єкт, і він же суб'єкт виховного впливу).

Також досить важливою є робота з батьками. Форми просвітницької, профілактичної, ко­рекційної роботи з батьками учнів різноманітні: лекції, рольові ігри, тренінги, практикуми, міні-тести. Тренінги батьківської ефективності, на яких батькам випадає нагода дізнатись про скла­дові батьківської любові, першооснови сімейного виховання, де вони мають змогу розв'язувати пси­хологічні завдання з метою уникнення сімейних конфліктів та засвоїти алгоритми адекватних поведінкових реакцій на вчинки дітей, поліпшують атмосферу сімейного спілкування.    

Найважливіше, чого може досягти психолог та педагог у роботі з батьками, — розуміння й усвідомлення ними власних недоліків і зацікавленості в їх подо­ланні. 

Головне завдання психолога — досяг­нення позитивних результатів профілактики, ко­рекції девіантної поведінки учнів, здійснення пси­хологічної підтримки вчителя, адже часто він, не бажаючи того, провокує відхилення в поведінці дитини.

 

Таким чином, можна сказати, що психолого-педагогічна робота з подолання негативних проявів у поведінці учнів включає в себе: діагностичний етап, корекційно – відновлювальну та розвивальну роботу, профілактику та просвіту.

Використовуються наступні форми роботи: індивідуальна, групова та колективна.

Також досить важливою є робота з батьками. Форми просвітницької, профілактичної, ко­рекційної роботи з батьками учнів різноманітні: лекції, рольові ігри, тренінги, практикуми, міні-тести.

 

 

Розділ 2.  ПСИХОЛОГ-ПЕДАГОГІЧНА РОБОТА З ДІТЬМИ «ГРУПИ РИЗИКУ»

2.1. Поняття «групи ризику»

Група ризику — термін, що використовується переважно в медицині і соціології. Це визначення є збірним для представників населення, найбільш уразливих до певних соціальних, медичних впливів або впливу навколишнього середовища.

До «групи ризику» входять діти з асоціальними  проявами  в поведінці,  починаючи з грубості стосовно дорослих та недисциплінованості на уроках і закінчуючи крадіжками, пропусками уроків, уживанням спиртного або наркотиків.

Категорії дітей «групи ризику»

• Перша категорія дітей «групи ризику» — діти, де основним фактором впливу є негативний життєвий досвід. Цих дітей можна визначити вже із зовнішнього вигляду: неохайно одягнуті, недоглянуті. Зразу складається враження, що батьки їм мало приділяють уваги. У таких дітей моральні норми та настановлення викривлені: негативні оцінки з боку дорослих призводять до порушення стосунків у взаємодії вчителя й учня.
• Друга категорія дітей із «групи ризику» — діти, яким притаманні відхилення в емоційній і вольовій сферах, аномалії у формуванні характеру (акцентуації характеру), що при повному збереженні інтелекту обумовлює великі труднощі у спілкуванні, навчанні і трудовій діяльності. Йдеться про здорових підлітків, у яких яскраво виражені риси визначеного характерологічного типу. Залежно від ступеня вираження акцентуації поділяються на виражені та приховані.

 У  підлітковому  віці  при  виражених акцентуаціях особливості характеру загострюються, а під впливом психогенних чинників можливі порушення адаптації. Підліток виявляє свій тип характеру в сім’ї та школі, з однолітками й дорослими, у навчанні та на відпочинку, у праці та розвагах, у звичайних умовах та у складних ситуаціях. Усюди і завжди гіпертимний підліток надто енергійний, шизоїдний від усіх ховається, істероїдний намагається привернути до себе увагу інших.

Приховані акцентуації більше відповідають звичним варіантам норми, акцентуйовані риси іноді яскраво виявляються в екстремальних життєвих ситуаціях під впливом психічних травм. У таких випадках не спостерігається помітна соціальна дезадаптація, але для швидкого подолання цих моментів слід знати, за яким типом акцентуації підліток відреагує на психогенні впливи середовища.

 Зазвичай до «групи ризику» відносять таких дітей: 

• діти з проблемами у розвитку, не мають різко вираженої клініко-патологічної характеристики; 
• діти, які залишилися без піклування батьків у силу різних причин; 
• діти з неблагополучних, асоціальних сімей; 
• діти з сімей, які потребують соціально-економічної та соціально-психологічної допомоги та підтримки. 

 

Таким чином, можна сказати, що до «групи ризику» входять діти з асоціальними  проявами  в поведінці,  починаючи з грубості стосовно дорослих та недисциплінованості на уроках і закінчуючи крадіжками, пропусками уроків, уживанням спиртного або наркотиків. У даному розділі розглянуто категорії дітей «групи ризику» та вплив акцентуацій характеру на поведінку дитини.

 

 

 

2.2. Особливості роботи з дітьми «групи ризику»

Як і в роботі з важковиховуваними дітьми, використовується діагностична робота, корекційно - відновлювальна та розвивальна, профілактична та просвітницька.

Психокорекційна робота з такими дітьми базується на формуванні в них особистісних настановлень із різною модальністю, зокрема:

• реальне «Я» (уявлення дитини про те, якою вона є в цей момент життя);
• ідеальне «Я» (уявлення дитини про те, якою вона хотіла б бути, яких здібностей  прагне; уявлення дитини про те, якою бачать її інші).

Акцент у роботі з дитиною ставиться на тому, як зростаюча особистість уявляє, якою вона є, якою може бути та якою хотіла б стати, що є важливою умовою її гармонійного розвитку.

Алгоритм практичної роботи [9, С. 27]:

1. Вивчення «особистої справи» дитини з наступним аналізом та зі збором інформації.
2. Діагностичне дослідження дитини, яке завершується добором корекційних методик.
3. Проведення  індивідуальної  роботи (циклу бесід) із дитиною.
4. Проведення  бесід  з учасниками  навчально-виховного процесу, з ровесниками дитини.
5. Заповнення психолого-педагогічної характеристики дитини, схильної до правопорушень.
6. Корекційна робота.

У роботі з такими дітьми важливо реалізовувати наступні напрямки: 

• Переклад соціальної ситуації в педагогічну (організація моральної культури; об'єднання зусиль усіх суб'єктів соціального виховання з метою створення умов для особистісного розвитку дитини, при яких вона зможе усвідомити взаємозв'язок і взаємозалежність своїх потреб, прагнень, конкретної роботи над собою і очікуваних досягнень, а також поставлених перед собою цілей). 
• Виховання морально-правової переконаності. 
• Формування адекватної самооцінки, здатності критично ставитися до самого себе. 
• Розвиток емоційної сфери особистості: формування волі, вміння керувати собою, адекватно реагувати на педагогічні впливи. 
• Включення в соціально значимі види діяльності, створення ситуації успіху в обраному дитиною виді діяльності.
• Організація педагогічного впливу на думки оточуючих (сім'я, однолітки, педагоги, інші дорослі). 
• Попередження невротичних розладів і патологічних  потягів (акцентуації характеру, неврози, суїцид, клептоманія і т. д.).
• Забезпечення сприятливого соціально-психологічного клімату.
• Сприяння заповнення прогалин у знаннях. 

Варто відзначити, що ефективність роботи буде залежати від ряду обставин: бажання самої дитини, професійної майстерності педагога та психолога, та комплексного підходу у вирішенні проблеми. Акцент у роботі з дитиною ставиться на тому, як зростаюча особистість уявляє, якою вона є, якою може бути та якою хотіла б стати, що є важливою умовою її гармонійного розвитку.

 

Підсумовуючи викладене, можна сказати, що як і в роботі з важковиховуваними дітьми, використовується діагностична робота, корекційно - відновлювальна та розвивальна, профілактична та просвітницька. Ефективність роботи буде залежати від ряду обставин: бажання самої дитини, професійної майстерності педагога та психолога, та комплексного підходу у вирішенні проблеми. Розглянуто загальним алгоритм практичної роботи з дітьми «групи ризику».

ВИСНОВКИ

У даній роботі розглядалась тема: «Робота з важковиховуваними учнями та з дітьми «групи ризику».

Відповідно до першого завдання зроблено такі висновки. До важковиховуваних відно­сяться фізично здорові діти, у поведінці яких спостерігаються неоргані­зованість, недисциплінованість, хуліганство, правопорушення, опір виховним впливам. 

До «групи ризику» входять діти з асоціальними  проявами  в поведінці,  починаючи з грубості стосовно дорослих та недисциплінованості на уроках і закінчуючи крадіжками, пропусками уроків, уживанням спиртного або наркотиків.

Відхилення в поведінці людини - це такі дії, які не відповідають нормам, прийнятим у суспільстві, членом якого вона є.

Виділяють поведінку, що відхиляється від моральних (амораль­ну), правових (протиправну), медичних (поведінку хворої людини) та інших норм.          Відхилення у поведінці неповнолітніх призводить до важковиховуваності.

Порушення поведінки дітей поділяють наступним чином: адитивна (виникає в результаті зловживання різними речовинами), делінквентна (анти суспільна протиправна поведінка) та девіантна (відхилена від норми) поведінка.

Науковці виділяють наступні типи важковиховуваних дітей: пасивно-позитивний,  байдуже-нестійкий, пасивно-негативний, активно-негативний.

Умови, які впливають на відхи­лення у поведінці неповнолітніх: загально-соціальні (порушення принципів демократії, соціаль­ної справедливості, крах соціальних ілюзій, дегуманізація суспільства); економічні  (порушення і диспропорції у народному господарст­ві, плануванні і розподільчих відносинах, невдоволеність потреб моло­ді у модних предметах, засобах дозвілля); соціально-демографічні (перехід до малодітної сім'ї, масове залучення жінок до виробництва і відчуження дитини від сім'ї, роз'єднання поколінь); соціотехнічні (втрати від науково-технічного прогресу у вигляді міграційних процесів, що виходять з-під контролю, урбанізація, негати­вний вплив засобів масової інформації тощо); організаційно-управлінські (несвоєчасність прийняття і відсут­ність послідовності у здійсненні заходів з актуальних молодіжних про­блем).

Відповідно до другого завдання, сформульовано наступні висновки. При роботі з важковиховуваними учнями використовують такі етапи роботи: психологічна діагностика, корекійно - відновлювальна та розвивальна робота, профілактика та просвітницька робота.

Діагностика передбачає виявлення важковиховуваних дітей та причин відхилень у їх поведінці. Комплексне вивчення причин виникнення відхилень у поведінці, створення прогностичної програми реальних заходів і шляхів подолання проблем девіантних школярів, одночасна робота з подолання недоліків сімейного та педагогічного виховання диктує необхідність розробити систему заходів для надання психологічної допомоги всім учасникам навчально-виховного процесу.

Корекційно – відновлювальна та розвивальна робота спрямована на подолання труднощів, які виникають у дитини, на корекцію її поведінки та взаємовідносин з оточуючими. Мета психокорекційної роботи з учнями: пере­творення соціальних норм поведінки, формування почуття відповідальності, вимогливості до себе, адекватної оцінки своєї поведінки та поведінки інших людей, тобто критеріїв оцінної діяльності.

Профілактика  — попередні заходи для недопущення чого-небудь, в даному випадку – негативних проявів та відхилень у поведінці учнів.

Просвітницька робота передбачає розповсюдження знань щодо відповідальності за негативні та протиправні дії, наслідки таких дій, до кого можна звернутися по допомогу. Також це робота з батьками учнів, де розглядаються питання виховання дитини, її вікових особливостей, соціально-психологічного клімату в родині.

У роботі з важковиховуваними дітьми зазвичай використовують індивідуальну, групову та колективну форми роботи.

Відповідно до третього завдання зроблено такі висновки. Алгоритм практичної роботи: вивчення «особистої справи» дитини з наступним аналізом та зі збором інформації; діагностичне дослідження дитини, яке завершується добором корекційних методик; проведення  індивідуальної  роботи (циклу бесід) із дитиною; проведення  бесід  з учасниками  навчально-виховного процесу, з ровесниками дитини; заповнення психолого-педагогічної характеристики дитини, схильної до правопорушень; корекційна робота.

Ефективність роботи буде залежати від ряду обставин: бажання самої дитини, професійної майстерності педагога та психолога, та комплексного підходу у вирішенні проблеми. 

 

 

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

 

1. Алькема С. Робота з важковиховуваними дітьми. - [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://alkema0213.blogspot.com
2. Бартол К. Психологія кримінальної поведінки. - СПб.: Прайм-ЕВРОЗНАК. - (Проект «Психологічна енциклопедія»), 2004. - 352 с.
3. Великий тлумачний словник сучасної української мови / Голов. ред. В. Т. Бусел, редактори-лексикографи: В. Т. Бусел, М. Д. Василега-Дерибас, О. В. Дмитрієв, Г. В. Латник, Г. В. Степенко. — К.: Ірпінь: ВТФ «Перун», 2005 . 2-ге вид. — 1728 с.
4. Особливості виховної роботи з важковиховуваними дітьми.  - [Електронний ресурс]. - Режим доступу: https://sites.google.com
5. Підліток на порозі ІІІ тисячоліття. // Київська міська державна адміністрація, служба у справах неповнолітніх. Міський психологічний центр.  – Київ. 2001. - 44с.
6. Профілактика правопорушень серед учнівської молоді //Все для вчи­теля. - 2000. - №2. - С. 76-78.
7. Соціальна робота: Короткий енциклопедичний словник. – К.: ДЦССМ, 2002. – 536с. // Соціальна робота. Книга 4.
8. Сушкова Ф. Діалог на уроці - запорука успіху у вихованні та навчанні школярів групи ризику / / Виховання школярів. -2002 - № 3. - С.39-41. 
9. Холодецька Н. Робота з дітьми «групи ризику». // Соціальний педагог, травень 5 (41), 2010. – С. 27-56.
10. Шакурова М.В. Методика і технологія роботи соціального педагога: Учеб. посібник для ВУЗів. - М.: Видавничий центр «Академія», 2002. - 272с. 
11. Шестопалова О. Адиктивна поведінка підлітка: сутність та можливос­ті психокорекції //Рідна школа. - 2000. - № 9. - С. 27-30.
12. Шішковец Т. Довідник соціального педагога: Учеб. посібник для ВУЗів. - М. 2005. - 209с.