МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

ПРИДНІПРОВСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ МЕТАЛУРГІЙНИЙ КОЛЕДЖ

   

 

МЕТОДИЧНИЙ ПОСІБНИК

для виконання самостійної роботи здобувачів освіти  з навчальної дисципліни «Налагодження та надійність електроустаткування»

в галузі знань 14  «Електрична інженерія»

спеціальності  141 «Електроенергетика, електротехніка та електромеханіка» форма навчання: денна

 

 

Виконала                                                                                            Викладач 

                                                                                                       Устименко Ю. В.

 

м.Кам’янське

2020

                 Методичний посібник для виконання самостійної роботи здобувачів освіти з навчальної дисципліни «Налагодження та надійність електроустаткування».

                 Укладач Устименко Ю.В. – викладач електротехнічних дисциплін Придніпровського   державного металургійного коледжу – 2020 р. Рецензент Сохіна Ю.В. - доцент, кандидат технічних наук  ДДТУ.

 

 

                 У методичному посібнику зібраний навчальний матеріал по налагодженю та надійності електричного устаткування для самостійного опрацювання здобувачами освіти ІV курсу спеціальності 141 "Електроенергетика, електротехніка і електромеханіка" денної форми навчання з навчальної дисципліни «Налагодження та надійність електроустаткування».

                 Метою методичного посібника є забезпечення здобувачів освіти необхідним обсягом  теоретичного матеріалу для самостійного опрацювання та вивчення з найменшими затратами часу з навчальної дисципліни «Налагодження та надійність електроустаткування».

Матеріал посібника може скорочуватися або збільшуватися залежно від робочої програми навчальної дисципліни «Налагодження та надійність електроустаткування».

                Матеріал посібника може бути використаний здобувачами освіти ІV курсу спеціальності 141 "Електроенергетика, електротехніка і електромеханіка" при виконанні завдання для самостійного опрацювання, при підготовці до семінарських занять та підсумкової контрольної роботи. 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Розглянуто і схвалено ЦК                                       Розглянуто і схвалено   електротехніних дисциплін ПДМК                методичною радою  ПДМК Протокол № 4   від 24.01.2020                 Протокол №__   від_________ ЗМІСТ

ВСТУП……………………………………………………………………………4

1   ВЗАЄМОВІДНОСИНИ  ІЗ ЗАМОВНИКОМ І СУМІЖНИМИ БУДІВЕЛЬНО-МОНТАЖНИМИ ОРГАНІЗАЦІЯМИ …………………………………….5

2   ТЕХНІКА БЕЗПЕКИ ПРИ ВИКОНАННІ ПУСКО-НАЛАГОДЖУВАЛЬ НИХ РОБІТ…………………… ………………………………………..….…..11

3   РЕГУЛЮВАЛЬНІ ПРИСТРОЇ………………………………………………..17

4   АПАРАТУРА ТА УСТАТКУВАННЯ ДЛЯ ПЕРЕВІРКИ РЕЛЕЙНОГО ЗА-

ХИСТУ …………………………………………………………………………..21

5   ПЕРЕВІРКА МАРКУВАННЯ ВИВОДІВ І ПОЛЯРНОСТІ ОБМОТОК АСИНХРОННИХ ДВИГУНІВ…………………………………………….……28

6   ВИПРОБУВАННЯ АКТИВНОЇ СТАЛІ СТАТОРА НА НАГРІВ…….…....30

7   ВИПРОБУВАННЯ ВИМІРЮВАЛЬНИХ ТРАНСФОРМАТОРІВ…....……31

8   РЕЛЕ НАПРАВЛЕННЯ ПОТУЖНОСТІ ……………………………………36

9   НАДІЙНІСТЬ В ПЕРІОД НОРМАЛЬНОЇ ЕКСПЛУАТАЦІЇ І В ПЕРІОД

ВІДМОВ …………………………………………………………………………41

10               ТЕОРІЯ ВІРОГІДНОСТІ…………………..……………………………...…44 11 ПОСЛІДОВНІ СИСТЕМИ…………………………………………………..45

12   РОЗРАХУНОК СИСТЕМ З РЕЗЕРВУВАННЯМ ……..………………..…46

13   ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ЕКСПЛУАТАЦІЙНОЇ НАДІЙНОСТІ …..………..…...50 14 НАПРАЦЮВАННЯ ДО ВІДМОВ ………………………………………….53

15   КОЕФІЦІЄНТИ  НАДІЙНОСТІ  ……………………………………………55

16   НАДІЙНІСТЬ НА СТАДІЇ ПРОЕКТУВАННЯ...…………………………..56

ВИСНОВОК………………………………………………………………...........59

ПЕРЕЛІК ДЖЕРЕЛ ПОСИЛАНЬ………………………………………………62

ДОДАТОК А……………………………………………………………………..63

               ВСТУП

              Пуско-налагоджувальні роботи при монтажі електроустановок є завершальною частиною процесу будівельно-монтажних робіт. Ці роботи виконують налагоджувальні організації, більшу частину персоналу яких (в окремих випадках до 50 %) складають електромонтажники - наладчики. Вони випробовують ізоляцію і контактні з'єднання електрообладнання, комутаційні апарати, електродвигуни, прилади та апарати вторинних пристроїв, перевіряють правильність монтажу електричних ланцюгів, готують випробувальні схеми для перевірки складних захистів і пристроїв автоматики. 

             Випереджаючи зростання електроенергетики, необхідне для успішного розвитку всього народного господарства, а отже, і значне збільшення потужностіелектроустановок при скороченні термінів введення в експлуатацію окремих об'єктів, підвищені вимоги до надійності і економічності електроустановок, створення якісно нових видів електроустановок, електрообладнання, електромонтажних виробів та електротехнічних матеріалів, широке впровадження засобів автоматики - все це висуває підвищені вимоги до структури налагоджувальних організацій, вдосконалення їх матеріально -технічної бази та забезпечення кваліфікованими кадрами електромонтажників - наладчиків. 

               Обсяг і зміст пусконалагоджувальних робіт багато в чому визначаються характером електроустановки, що монтується. Якщо на електростанціях і підстанціях велику питому вагу становлять пусконалагоджувальні роботи, пов'язані з випробуванням генераторів, трансформаторів і устаткування розподільчих пристроїв, то на промислових підприємствах значний обсяг складають роботи з налагодження різних електроприводів і електротехнологічного обладнання.  Однак,  незважаючи на велику різноманітність електроустановок і вхідного в них обладнання, можна виділити так звані загальноналагоджувальні роботи, які повинен знати і вміти виконувати кожен кваліфікований електромонтажник-налагоджувальник. До таких робіт відносять виробництво вимірів електричних величин, випробування ізоляції і контактних з'єднань, перевірку тимчасових характеристик, наладку електричних ланцюгів, випробування електродвигунів, трансформаторів, комутаційних апаратів. Електромонтажник - налагоджувальник повинен мати уявлення про електроустановки та їх монтаж.              Основною метою вивчення дисципліни «Налагодження електроустаткування» передбачається вивчення основ організації налагоджувальних робіт, апаратури для виконання пусконалагоджувальних робіт, проведення робіт по випробуванню електроустаткування, проведення пусконалагоджувальних робіт електроустаткування, налагодження релейного захисту та систем автоматики

[2].

 

             1 ВЗАЄМОВІДНОСИНИ  ІЗ ЗАМОВНИКОМ І СУМІЖНИМИ БУДІВЕЛЬНО-МОНТАЖНИМИ ОРГАНІЗАЦІЯМИ 

             Пуско-налагоджувальна організація повинна: 

-                     розробити (на основі проектної та експлуатаційної документації підприємстввиробників) робочу програму і проект виробництва пусконалагоджувальних робіт, що включає заходи з техніки безпеки; 

-                     передати замовнику зауваження щодо проекту, виявлені в процесі розробки робочої програми і проекту виконання робіт; 

-                     підготувати парк вимірювальної апаратури, випробовувального обладнання і пристосувань. 

              Замовник повинен забезпечити наступне на даному етапі: 

-                     видати пуско-налагоджувальнії організації два комплекти електротехнічної та технологічної частин проекту, затвердженого до виробництва робіт, комплект експлуатаційної документації підприємств-виробників, установки релейного захисту, блокувань і автоматики, в необхідних випадках узгоджені з енергосистемою; 

-                     подати напругу на робочі місця налагоджувального персоналу від тимчасових або постійних мереж електропостачання; 

-                     призначити  відповідальних  представників  по  прийманню пусконалагоджувальних робіт; 

-                     узгодити з пусконалагоджувальної організацією термін виконання робіт, враховані в загальному графіку будівництва; 

-                     виділити на об'єкті приміщення для налагоджувального персоналу і забезпечити охорону цих приміщень [1]. 

             Другий етап пуско-налагоджувальних робіт:

              На другому етапі повинні бути зроблені пуско-налагоджувальні роботи,

суміщені з електромонтажними роботами, з подачею напруги за тимчасовою схемою. Поєднані роботи повинні виконуватися в відповідності з діючими правилами техніки безпеки. Початок пуско-налагоджувальних робіт на цьому етапі визначається ступенем готовності будівельно-монтажних робіт: в електротехнічних приміщеннях повинні бути закінчені всі будівельні роботи, включаючи і відділочні, закриті всі отвори, колодязі і кабельні канали, виконано освітлення, опалення та вентиляція, закінчена установка електрообладнання та виконано його заземлення. 

             На цьому етапі пуско-налагоджувальна організація виконує перевірку

змонтованого електроустаткування з подачею напруги від випробувальних схем на  слушні пристрої і функціональні групи. Подача напруги на налагоджувальне електрообладнання повинна здійснюватися тільки при відсутності електромонтажного персоналу в зоні налагодження і за умови дотримання заходів безпеки відповідно до вимог діючих правил техніки безпеки. 

             Замовник повинен на другому етапі: 

-   забезпечити тимчасове електропостачання в зоні виробництва пуско-налагоджувальних робіт; 

-   забезпечити розконсервацію і при необхідності передмонтажна ревізію електрообладнання; 

-   узгодити з проектними організаціями питання щодо зауважень пуско-налагоджувальної організації, виявленими в процесі вивчення проекту, а також забезпечити авторський нагляд з боку проектних організацій; 

-   забезпечити       заміну         відбракованого  і           поставку  не         дістає електрообладнання; 

-   забезпечити перевірку і ремонт електровимірювальних приладів; 

-   забезпечити усунення дефектів електроустаткування і монтажу, виявлених в процесі виробництва пусконалагоджувальних робіт. 

              Після закінчення другого етапу пуско-налагоджувальних робіт і до початку індивідуальних випробувань пуско-налагоджувальна організація повинна передати замовнику в одному екземплярі протоколи випробування електроустаткування підвищеною напругою, заземлення та настройки захистів; а також внести зміни в один екземпляр принципових електричних схем об'єктів електропостачання, що включаються під напругу. 

              Питання про доцільність попередньої перевірки і налаштування окремих пристроїв електрообладнання, функціональних груп і систем управління поза зоною монтажу з метою скорочення термінів введення об'єкту в експлуатацію повинен вирішуватися пуско-налагоджувальної організацією спільно з замовником, при цьому заказник повинен забезпечити доставку електрообладнання до місця налагодження і після закінчення пуско-налагоджувальних ро-  біт - до місця його установки в монтажній зоні.

              На третьому етапі пуско-налагоджувальних робіт виконуються індивідуальні випробування електроустаткування. Початком цього етапу вважається введенням експлуатаційного режиму на даній електроустановці, після чого пуско-налагоджувальні роботи повинні відносяться до робіт, вироблених в діючих електроустановках. 

              На третьому етапі електрообладнання обслуговує замовник, який забезпечує розстановку експлуатаційного персоналу, складання та розбирання електричних схем, а також технічний нагляд за станом електротехнічного і технологічного устаткування. Після проведення індивідуальних випробувань технологічного обладнання електрообладнання вважається прийнятим в експлуатацію. Замовнику передають протоколи випробувань електрообладнання підвищеною напругою, перевірки пристроїв заземлення та занулення, виконавчі принципові схеми. Решта протоколи налагодження електрообладнання можуть бути передані замовнику в двомісячний термін, а по технічно складних об'єк- тах - протягом 4 місяців після прийняття об'єкта в експлуатацію. Закінчення пуско-налагоджувальних робіт на цьому етапі оформляється актом технічної готовності електроустаткування для комплексного випробування.               На цьому етапі пуско-налагоджувальна організація виконує: 

-                     налаштування параметрів, установок захисту і характеристик електрообладнання; 

-                     випробування схем управління, захисту та сигналізації, а також електроустаткування на холостому ходу для підготовки до індивідуальних випробувань технологічного устаткування. 

             Загальні вимоги безпеки при суміщеному виробництві електромонтажних і пуско-налагоджувальних робіт відповідно до діючих Правил техніки безпеки забезпечує керівник електромонтажних робіт на об'єкті. Відповідальність за забезпечення необхідних заходів безпеки, за їх виконання безпосередньо в зоні вироблених пусконалагоджувальних робіт несе керівник налагоджувального персоналу. При виробництві пуско-налагоджувальних робіт по сумісному графіку на окремих пристроях і функціональних групах електроустановки повинна бути точно визначена робоча зона виконання робіт і узгоджена з керівником електромонтажних робіт. Робочою зоною слід вважати простір, де находиться випробувальна схема і електрообладнання, на яке може бути подана напруга від випрокотельної схеми. Особам, які не мають відношення до виробництва пуско-налагоджувальних робіт, забороняється доступ в робочу зону [4].                У разі виконання суміщених робіт електромонтажна і пусконалагоджувальна організації спільно працюють над планом заходів щодо забезпечення безпеки під час виконання робіт і графік сумісного виробництва робіт. Обслуговування електрообладнання повинно здійснюватись замовником, який забезпечує розстановку експлуатаційного персоналу, складання та розбирання електричних схем, а також здійснює технічний нагляд за станом електротехнічного і технологічного обладнання. З введенням експлуатаційного режиму забезпечення вимог безпеки, оформлення нарядів і допуску до виробництва пуско-налагоджувальних робіт повинні здійснюватися замовником. Після закінчення індивідуальних випробувань електроустаткування виробляються індивідуальні випробування  технологічного обладнання. 

              Пуско-налагоджувальна організація в цей період уточнює параметри, характеристики та установки захистів електроустановок. Після проведення індивідуальних випробувань електроустаткування вважається прийнятим в експлуатацію. При цьому пуско-налагоджувальна організація передає замовнику протоколи випробувань електрообладнання підвищеною напругою, перевірки пристроїв заземлення та занулення, а також виконавчі принципові електричні схеми, необхідні для експлуатації електрообладнання. Решта протоколів налагодження електрообладнання передаються в одному екземплярі замовнику в двомісячний термін до чотирьох місяців після приймання об'єкта в експлуатацію. Закінчення пуско-налагоджувальних робіт на третьому етапі оформлюється актом технічної готовності електроустаткування  для комплексного випробування.

               На четвертому етапі пуско-налагоджувальних робіт виконується комплексне випробування електрообладнання за затвердженими програмами. На цьому етапі повинні виконуватися пуско-налагоджувальні роботи з налаштування взаємодії електричних схем і систем електрообладнання в різних режимах. 

               В ході цих робіт здійснюється: забезпечення взаємних зв'язків, регулювання та настроювання характеристик і параметрів окремих пристроїв і функціональних груп електроустановки для створення в ній заданих режимів роботи; випробування електроустановки по повній схемі під навантаженням у всіх режимах роботи для підготовки до комплексного випробування технологічного обладнання. У період комплексного випробування електрообладнання обслуговує замовник. 

              До складу зазначених робіт входять: 

-                     забезпечення взаємних зв'язків, регулювання та настроювання характеристик і параметрів окремих пристроїв і функціональних груп електроустановки з метою забезпечення на ній заданих режимів роботи; 

-                     випробування електроустановки по повній схемі на холостому ходу і під навантаженням у всіх режимах роботи для підготовки до комплексного випробування технологічного обладнання. 

               У період комплексного випробування обслуговування електроустаткування здійснюється замовником. Пусконалагоджувальні роботи на четвертому етапі вважаються закінченими після отримання на електрообладнанні передбачених проектом електричних параметрів і режимів, що забезпечують стійкий технологічний процес випуску першої партії продукціі в обсязі, встановленому на початковий період освоєння проектної потужності об'єкта. Робота пусконалагоджувальної організації вважається виконаною за умови підписання акту приймання пусконалагоджувальних робіт [3].

               Питання самоконтролю:

1.   Які заходи виконують на пешому етапі   пуско-налагоджувальна організація та замовник?

2.   Які роботи проводяться на другому етапі пуско-налагоджувальних робіт?

3.   Які роботи проводяться на третьому етапі пуско-налагоджувальних робіт?

4.   Які роботи проводяться на четвертому етапі пуско-налагоджувальних робіт?

 

 

               2   ТЕХНІКА БЕЗПЕКИ ПРИ ВИКОНАННІ          ПУСКОНАЛАГОДЖУВАЛЬНИХ РОБІТ

               Роботи в електроустановках пов'язані з підвищеною небезпекою для монтажного персоналу і повинні виконуватися за умови суворого дотримання правил техніки безпеки. При проведенні пуско-налагоджувальних робіт слід мати на увазі, що наладчикам доводиться перевіряти і випробовувати нове обладнання, не тільки підводячи до нього робочу напругу, а й випробувану напругу, що значно перевищує робочу. Крім того, треба враховувати, що випробування часто проводять в монтажній зоні, де можуть знаходитися монтажники і будівельники, які не навчені роботам в діючих електроустановках.  

               Нарешті, електромонтажник-налагоджувальник в ряді випадків може перебувати один в діючій електроустановці, наприклад, при продзвоні вторинних кіл, а не в складі бригади. Тому електромонтажникналагоджувальник повинен твердо знати загальні та спеціальні правила техніки безпеки, проходити 1 раз на 2 роки медичний огляд, періодично не рідше 1 разу на 3 роки проходити перевірку знань з техніки безпеки в обсязі не нижче IV-V кваліфікаційної групи для електромонтажників - наладчиків 5 - 6-го розрядів і III кваліфікаційної групи для електромонтажників - наладчиків нижчих розрядів.  

                Крім того, електромонтажник-налагоджувальник повинен вміти користуватися захисними засобами та надавати першу медичну допомогу потерпілому при електричній травмі або інших її видах.  

               Із загальних правил з техніки безпеки слід пам'ятати наступні:  - робоче місце має бути добре підготовлено, достатньо освітлене, допускати свободу переміщень; 

-   ями і канави в місцях проходу, а також отвори в міжповерхових перекриттях повинні бути закриті дощатим настилом або огороджені міцними поручнями висотою не менше 1 м;  

-   при використанні такелажних пристроїв, наприклад для колисок, клітей повинні бути огороджені, щоб уникнути падіння людей, інструменту, при-ладів, матеріалів; 

-   електромонтажникам необхідно працювати в касках; 

-   роботи на висоті до 2,5 м слід виконувати тільки зі спеціально обладнаних сходів або риштування, а при більшій висоті з риштувань або спеціальних майданчиків і вище; 

-   при роботі на висоті прорізи, бічні сторони риштування, переміщення важких випробувальних установок, треба залучати досвідченого такелажника;   - не можна стояти під вантажем, що переміщується кранами або іншими підйомними механізмами;  

-   обладновуючи робоче місце, слід переконатися, будівельні і монтажні роботи, що виконуються поблизу, не створюють небезпечних обставин; 

-   забороняється виконувати будь-які випробування, пов'язані з подачею напруги на обладнання, шини, кабелі, повітряні лінії і вторинні кола від будь-якого джерела напруги, навіть від мегаомметра, коли на них працюють люди; - подавати напругу на випробовуване обладнання або ділянка електроустановки можна тільки з дозволу особи, відповідальної за роботи на цій ділянці, після того, коли всі люди будуть видалені з вказаної ділянки або обладнання і вжиті заходи, що виключають проникнення туди кого-небудь. 

                Особливої уваги потребує робота в діючих електроустановках, яку нерідко доводиться виконувати наладчикам. Чинними вважають не тільки установки, що знаходяться повністю або частково під напругою, а й установки, з яких напругу повністю знято, однак може бути подано комутаційними апаратами, а також установки, що мають незамкнений вхід до пристроїв, що під напругою. Всі налагоджувальні роботи в діючих електроустановках повинні виконуватися тільки за письмовим розпорядженням (наряд) не менше ніж двома особами, одна з яких має IV -V групу з техніки безпеки, а друга не нижче III групи.  

              Кожна бригада наладчиків на об'єкті, що монтується, повинна мати інвентар та захисні засоби для здійснення технічних заходів з техніки безпеки:

-   діелектричні рукавички; 

-заземлювальні штанги; 

-   індикатори напруги; 

-   ізолюючі кліщі для запобіжників; 

-   захисні окуляри; 

-   аптечку; 

-   трансформатор безпеки з вторинною напругою 12 В і переносною лампою на цю напругу.  

              Кожен наладчик повинен твердо знати правила безпеки при роботах в діючих електроустановках напругою до 1000 В, правила користування переносними вимірювальними приладами і правила безпеки при випробуванні устаткування підвищеною напругою.  

               Роботи експлуатаційного характеру в діючих електроустановках напругою до 1000 В (на збірках, щитах, в колах електродвигунів) можуть вестися без наряду черговим персоналом. Ремонтні та налагоджувальні роботи можна виконувати тільки за нарядами не менше ніж двома особами, що мають кваліфікацію з техніки безпеки не нижче III групи. Для попередження подачі напруги на відключені струмопровідні частини, де ведуться роботи, на приводи комутаційних апаратів вивішуються заборонні плакати: «Не вмикати! Працюють люди», а між контактами цих апаратів встановлюють прокладки з ізоляційного матеріалу.  

              Згорілі запобіжники слід замінювати при знятій напрузі. У пристроях напругою 380 В і нижче, якщо неможливо зняти напругу, допускається робота під напругою, але обов'язково в діелектричних рукавичках і ботах, стоячи на ізолювальній основі або гумовому килимку. Сусідні струмопровідні частини, що знаходяться під напругою, і заземлення конструкції повинні бути огороджені ширмами з ізоляційного матеріалу, для чого можна використовувати гумові килимки або електрокартон.  

                Забороняється користуватися напилками, ножівками, металевими метрами та іншими подібними предметами. Працювати потрібно тільки інструментом з ізольованими рукоятками в сорочці з опущеними і застебнутими біля кистей рукавами. Виконавець робіт, зазначений в наряді, повинен мати кваліфікацію з техніки безпеки не нижче IV групи. Роботи з налагодження пристроїв вторинної комутації та розподільчому пристрої виконуються за нарядом на загальних підставах. При роботі в діючих ланцюгах вторинних обмоток трансформаторів струму не можна допускати їх розриву, а в колах трансформаторів напруги - їх закорочення між собою або на землю. При продзвоні контрольних кабелів одному з працівників дозволяється перебувати в РУ напругою вище 1000 В, якщо він має кваліфікацію не нижче III групи. 

                Особам, перевіряючим вторинні кола, забороняється виконувати будьякі операції первинними комутаційними апаратами. При користуванні переносними вимірювальними приладами в першу чергу необхідно переконатися в їх справності. Приєднання і від'єднання переносних вимірювальних приладів, додаткових опорів, шунтів і вимірювальних трансформаторів в пристроях вище 1000 В виконують дві особи, одна з яких повинна мати кваліфікацію не нижче IV групи з техніки безпеки, а інша - III групи, причому напругу з первинних ланцюгів має бути знято. 

                При роботі з трансформаторами напруги спочатку збирають схему приладів на стороні низької напруги, а потім комутаційними апаратами подають напругу до первинної обмотки трансформатора. Переносні прилади розташовують так, щоб можна було знімати їх показання, не наближаючись до частин, що знаходяться під напругою.  

                Роботи з виміру опору ізоляції мегаомметром повинні виконуватися не менше ніж двома особами, кваліфікація одного з яких повинна бути не нижче IV групи. Ділянка електричного кола, опір ізоляції якої потрібно виміряти, повинна бути відключеною і підготовленою відповідно до загальних правил.  Вимірювати опір ізоляції ліній напругою вище 1000 В можна тільки після отримання від відповідальної особи телефонограми (із зворотного перевіркою), яка підтверджує, що другий кінець лінії відключений вимикачем. 

                Забороняється вимірювати опір ізоляції одного кола дволанцюгової лінії при включеному другому ланцюгу. Кабель перед вимірюванням опору ізоляції після його відключення слід розрядити, для чого гнучкий мідний провідник перерізом не менше 16 мм2 одним кінцем приєднують до шини захисного заземлення, а потім за допомогою ізолюючої штанги іншим кінцем дроти по черзі торкаються всіх жил кабелю, що випробовується, знімаючи заряд. Оскільки після першого дотику відводиться тільки частина заряду, накопиченого в кабелі, цю операцію слід повторити кілька разів, поки при зближенні провідника з жилами кабелю перестане з'являтися видима іскра або клацання, характерне при розряді. 

                 Перед виконанням вимірювань мегаомметром треба виключити можливість випадкового дотику людей до випробувального устаткування, виводів мегаомметра і проводів, що йдуть від мегаомметра. Проводи від мегаомметра повинні бути гнучкими, мати хорошу ізоляцію і наконечники з ізольованими ручками. При вимірах мегаомметр і дроти від нього треба розташувати так, щоб виключити можливість випадкового дотику працюючого і проводів від мегаомметра до частин електроустановки, що під напругою. Частини електроустановки вище 1000 В, що знаходяться під напругою, повинні бути надійно огороджені. При перевірці ізоляції кабелю протилежний кінець його повинен бути надійно огороджений, а при необхідності призначають спостерігача, який не повинен допускати наближення людей до випробувального кабелю.  

                Випробовувати силове обладнання підвищеною напругою можуть спеціально навчені наладчики (не менше двох), один з яких ( виконавець робіт) повинен мати кваліфікацію не нижче IV групи, а другий - не нижче III. Місце випробування, а також струмоведучі частини, до яких буде підводитися випробувальна напруга, повинні бути огороджені, а при необхідності - виставлені спостерігачі.

                 При збиранні випробувальної схеми для подачі напруги слід використовувати вимикач з видимим розривом. На час випробування біля вимикача потрібно поставити одного з членів бригади, який буде включати і відключати його за вказівкою керівника. Корпуси випробувального обладнання повинні бути надійно заземлені. Перед подачею випробувальної напруги попереджають всіх членів бригади словами «подаю напруга», а потім подають її. Після цього забороняється вносити які-небудь зміни в випробувальну схему, проникати в зону випробування і навіть наближатися до неї.

                При випробуванні ліній (кабельних і повітряних) додатково передбачаються такі ж заходи безпеки, як і при вимірюванні опору ізоляції мегаомметром. Випробувати двигун з приводним механізмом необхідно в присутності представника організації, яка монтує зазначений механізм. Перед випробуванням повинні бути перевірені всі елементи, що діють на відключення двигуна, в тому числі кнопки аварійного відключення, що знаходяться поблизу двигуна, а також захисні огорожі і зв'язок корпусу електродвигуна з контуром захисного заземлення. 

                Попередньо слід перевірити обертання електродвигуна вручну, краном або валоповоротним механізмом (якщо він є) і переконатися у відсутності заїдання, тільки після цього за вказівкою представника організації, монтують електродвигун з приводним механізмом, включають і відключають. 

                Питання самоконтролю:

1.   Які загальні та спеціальні правила техніки безпеки повенен дотримуватися електромонтажник при пуско-налагоджувальних роботах?

2.   Які захисні засоби для здійснення технічних заходів з техніки безпеки повинна мати бригада наладчиків, що монтує електроустаткування?

3.   Перерахуйте умови проведення ремонтних та налагоджувальних робіт.

4.   Які вимоги до осіб, що перевіряють вторинні кола?

5.   Хто має право випробувати  силове обладнання підвищеною напругою?

 

               3 РЕГУЛЮВАЛЬНІ  ПРИСТРОЇ

     Реостати і потенціометри 

     Для використання електричної енергії часто необхідно змінювати силу струму в колі. Наприклад, для збільшення швидкості руху електропоїзда, тролейбуса, трамвая потрібно збільшити силу струму в електродвигунах; для зміни гучності в радіоприймачах; для регулювання швидкості обертання електродвигуна у швейних машинах, пральних машинах тощо. 

     Ми знаємо, що зміна електричного опору провідника веде до зміни сили струму. Цю залежність використовують в роботі деяких приладів. Часто використовують включення в електричні кола приладів з різними опорами, такі прилади називають резисторами.  

      На резисторах  часто вказують їхні електричні опори. Для регулювання електричного опору, тобто для його збільшення або зменшення, використовують прилади, які називають реостатами. 

      Види реостатів: повзунковий (рис. 1.1) і магазин резисторів (рис. 1.2). 

 

Рисунок 1.1 – Повзунковий реостат 

 

 

Рисунок 1.2 – Магазин резисторів

      Найчастіше використовують повзунковий реостат. Його будова: вогнетривкий циліндр — ізолятор (наприклад фарфоровий), на який густо виток до витка намотано металевий дріт з великим питомим опором, наприклад константан. Дріт покритий окалиною. 

      Над обмоткою реостата знаходиться ізольований від неї металевий стержень, на якому може рухатись повзунок. Через пружинні контакти повзунок щільно прилягає до обмотки, у місцях контакту ізоляція порушується, і забезпечується контакт повзунка з обмоткою. Переміщуючи повзунок, можемо змінювати електричний опір від 0 до максимального значення опору обмотки. 

      Рухаючи повзунок реостата, ми змінюємо покази амперметра, яскравість горіння електричної лампи змінюється. 

      Якщо використовувати важільні реостати, то опір буде змінюватися ступінчасто. 

      Реостати завжди розраховують на визначене значення опору і силу струму, які на них вказані. Перебільшувати ці значення не можна, оскільки обмотка перегріється, і прилад вийде з ладу. 

      Під час роботи з реостатами не можна торкатися руками їх робочих частин, які можуть сильно нагріватися. 

      Потенціометр — прилад для зміни напруги на ділянці кола, резистор з трьома виводами, один із яких рухомий, що використовують як дільник напруги. Електричний струм проходить між кінцевими контактами, а потрібна споживачеві напруга знімається з повзунка, положення якого можна механічно змінювати. 

       Потенціометр можна застосовувати як реостат (змінний резистор), використовуючи тільки два виводи — один із кінцевих і повзунок. 

       Потенціометр перерозподіляє струм то на одну лампу JI₁, то надругу лампу JI₂ (якщо рухати повзунок то в положення 2, то в положення 3) (рис.1.3). 

 

Рисунок 1.3 – Схема з потенціометром 

                       Автотрансформатори 

      Первинні та вторинні обмотки звичайних трансформаторів взаємодіють між собою електромагнітним шляхом. Автотрансформатори мають тільки одну обмотку, яка одночасно є первинною і вторинною (рис. 1.4). 

      Ця обмотка розміщується на замкнутому магнітопроводі, і тому в автотрансформаторе між умовними первинної і вторинної обмотками існує не тільки електромагнітна, але    і         електричний        зв'язок.       Принцип     дії автотрансформаторів аналогічний роботі звичайних трансформаторів. 

      На рис.1.4 показана схема автотрансформатора, у якого число витків W1>W2. Підключення всієї обмотки W1 на напругу мережі U1 викличе в первинногокола струм I1. При підключенні частини цієї обмотки W2 на опір навантаження Z у вторинномуколі потече струм I2. 

      Пристрій (а) і схема включення (б) автотрансформатора 

 

 Рисунок 1.4 –  Пристрій (а) і схема включення (б) автотрансформатора 

      Струм I2 на ділянці АВ обмотки W2 спрямований зустрічно струму I1. Результуючий струм I1,2 загального ділянки обмотки визначається геометричною різницею струмів: 

 

      З цієї причини загальна частина обмотки автотрансформатора намотується проводом меншого перетину, що призводить до економії маси і об'єму міді, а отже, до зменшення маси сталі. З зменшенням маси стали зменшуються і магнітні втрати, тому автотрансформатори мають меншу вартість і більш високий к. п. д. у порівнянні з звичайними трансформаторами тієї ж потужності [7]. 

      Коефіцієнт трансформації автотрансформатора: 

 

      Автотрансформатори можуть бути знижувальними і підвищують, одно  і трифазними. При наявності великого числа відводів у обмотки автотрансформатора можна регулювати вторинне напруга U2 від нуля до напруги U1 мережі. 

      Недоліком автотрансформаторів є наявність електричного зв'язку між вторинним і первиннимколами, що обмежує можливості їх використання.        Фазорегулятор 

      Фазорегулятор являє собою асинхронну трифазну машину з ротором,загальмованим черв'ячною передачею. Навідміну від індукційного регулятора обмотки статора і ротора між собою електрино не з'єднані. 

       До обмотки статора підводять напругу мережі, а з кілець обмотки ротора знімають напругу U2. 

       При повертанні ротора змінюється тільки фаза вторинної напруги U2, а величина її залишається сталою. 

       Фазорегулятори застосовують у автоматиці і у вимірювальній техніці

(стенди для перевірки електричних лічильників). 

        Вітчизняна промисловістьвипускає трифазні фазорегулятори типів ФР і ФРО потужністю від 1 до 15 кВа. 

                 У фазорегуляторі типу ФР потужністю 1 кВА ротор повертають рукою, а типу ФРО(фазорегулятор обдувний) потужністю 7,5 і 15 кВА – електродвигуном, що дає можливість дистанційно керувати ним [9].

                 Питання самоконтролю:

1.   Що називається реостатом?

2.   Назвіть будову повзункового реостату.

3.   Коли у електричних колах використовується потенціометр?

4.   Яким чином потенціометр використовують як реостат?

5.   Назвіть будову автотрансформатора.

6.   Охарактеризуйте автотрансформатор.

7.   Що являє собою фазорегулятор?

 

                 4 АПАРАТУРА ТА УСТАТКУВАННЯ ДЛЯ ПЕРЕВІРКИ РЕЛЕЙНОГО ЗАХИСТУ

        Перетворювач частоти - електронний пристрій для зміни частоти

електричного         струму         (напруги).         Він         перетворює          вхідну

синусоїднунапругуфіксованої частоти та амплітуди у вихіднуімпульснунапругу змінної       частоти       та      амплітуди   за       допомогоюШІМ(широтно-імпульсної модуляції).Таким чином, плавно збільшуючичастотуіамплітудунапруги, що подається на статорніобмоткиасинхронного електродвигуна, можна забезпечити плавнерегулювання швидкостіобертаннявалуелектродвигуна.          Класифікація перетворювачів частоти 

        Електронний перетворювач частоти складається з схем, до складу яких входитьтиристоработранзистор, які працюють в режимі електронних ключів. В основі керуючої частини лежитьмікропроцесор, який забезпечує керування силовими електронними ключами, а також вирішення великої кількості допоміжних завдань (контроль, діагностика, захист). 

        На рисунку 1.5 зображена класифікація перетворювачів частоти. 

 

Рисунок 1.5 – Класифікація перетворювачів частоти 

        Схеми, створені за моделлю джерела напруги, мають такі характеристики:

–                     Вихідний імпеданс: маленький (джерело напруги); 

–                     Регенерація енергії: потрібен додаткове коло;  – Згладжувальний елемент: конденсатор. 

       Схеми, створені за моделлю джерела струму, мають такі характеристки:

–                     Вихідний імпеданс: великий (джерело струму);  –          Регенерація енергії: додаткове коло не потрібне;  –       Згладжувальний елемент: реактор. 

       Залежно від структури і принципу роботи електричного приводу виділяють два класи перетворювачів частоти:

–                     З безпосереднім зв'язком. 

–                     З явно вираженою проміжною ланкою постійного струму [6]. 

        Кожен з існуючих класів перетворювачів має свої переваги і недоліки, які визначають сферу раціонального застосування кожного з них. 

        Функціональна схема перетворювача частоти, виконана посхемі джерела напруги (рис. 1.6). 

 

Рисунок 1.6 – Функціональна схема перетворювача часоти           У перетворювачах з безпосереднім зв'язком електричний модуль – це керованийвипрямляч. Система керування по черзі відмикає групи тиристорів і підключає обмотки двигуна до мережі живлення. 

          Таким чином, вихідна напруга перетворювача формується з «вирізаних» ділянок синусоїд вхідної напруги. Частота вихідної напруги у таких перетворювачів не може бути дорівнює або вище частоти живильної мережі. Вона знаходиться в діапазоні від 0 до 30 Гц, і як наслідок - малий діапазон керування частотою обертання двигуна (не більше 1: 10). Це обмеження не дозволяє застосовувати такі перетворювачі в сучасних частотнорегульованих приводах з широким діапазоном регулювання технологічних параметрів. 

          Використання незамикних тиристорів вимагає відносно складних систем керування, які збільшують вартість перетворювача. «Різана» синусоїда на виході перетворювача з безпосереднім зв'язком є джерелом вищих гармонік, які викликають додаткові втрати в електричному двигуні, перегрівання електричної машини, зниження моменту, дуже сильні перешкоди в мережі живлення. Застосування пристроїв компенсації призводить до підвищення вартості, маси, габаритів, зниженняККДсистеми в цілому. 

          Функціональна схема перетворювача частоти, виконана посхемі джерела струму (рис. 1.7). 

 

Рисунок 1.7 – Функціональна схема перетворювача частоти, виконана

посхемі джерела струму 

         Однак одноразове перетворення енергії, що визначає високийККДперетворювача та можливість проходження реактивної потужності як від мережі до навантаження, так і назад є безперечними перевагами такого класу перетворювачів. 

          Найбільш широко застосовуються в сучасних частотно регульованих модулях перетворювачі з явно вираженою проміжною ланкою постійного струму. У перетворювачах цього класу використовується подвійне перетворення електричної енергії: вхідна синусоїдна напруга з постійною амплітудою і частотою випрямляється у випрямлячі, фільтруєтьсяфільтром, згладжується, а потім знову перетвориться інвертором в змінну напругу змінюваної частоти і амплітуди. Подвійне перетворення енергії призводить до зниженняККДі до деякого погіршення масо-габаритних показників порівняно з перетворювачами з безпосереднім зв'язком. 

          Схема перетворювача частоти з безпосереднім зв'язком 

          Для формування синусоїдної змінної напруги використовують автономний інвертор, який формує електричну напругу заданої форми на обмотках електродвигуна (як правило, методом широтно-імпульсної модуляції). Функцію електронних ключів в інверторах виконують замикні тиристори GTO і їх вдосконалені   модифікації GCT, IGCT,          SGCT,біполярні   транзисториз ізольованим затвором IGBT, та MOSFET-транзистори. Головною перевагою тиристорних перетворювачів частоти, як і в схемі з безпосереднім зв'язком, є здатність працювати з великими струмами і напругами, витримуючи при цьому тривале навантаження й імпульсні впливи. Вони мають більш високийККД(до 98%) порівняно з перетворювачами на IGBT-транзисторах. 

         Перетворювачі частоти є нелінійним навантаженням, що створює струми вищих гармонік в мережі живлення, що призводить до погіршення якості електроенергії. 

         Частотний асинхронний перетворювач частоти служить для перетворення мережевого трифазного або однофазного змінного струму частотою

50 (60) Гц в трифазний або однофазний струм, частотою від 1 Гц до 800 Гц. 

         Схема перетворювача частоти з ланкою постійного струму: 

         КВ - керований випрямляч; 

         АІН - автономний інвертор напруги; 

         СКВ - система керування випрямлячем; 

         СКІ - система керування інвертором; 

         Промисловістю     також          випускаються       частотні      перетворювачі електроіндукціонного типу, що конструктивно є асинхронним двигуном з фазним ротором,     який працює       в        режимі        генератора-перетворювача,    і перетворювачі електронного типу. 

         Частотні перетворювачі електронного типу часто застосовують для плавного регулювання швидкості асинхронного електродвигуна або синхронного двигуна за рахунок створення на виході перетворювача електричної напруги заданої частоти. У найпростіших випадках регулювання частоти і напруги відбувається відповідно до заданої характеристики V/f, в найбільш досконалих перетворювачах реалізовано так зване векторне керування. 

         Частотний перетворювач електронного типу - це пристрій, що складається з випрямляча (моста постійного струму), що перетворює змінний струм промислової частоти в постійний, і інвертора (перетворювача) (іноді з ШІМ), що перетворює постійний струм в змінний необхідних частоти і амплітуди. Вихідні тиристори (GTO) або транзистори (IGBT) забезпечують необхідний струм для живлення електродвигуна. 

          Для поліпшення форми вихідної напруги між перетворювачем і двигуном іноді ставлять дросель, а для зменшення електромагнітних перешкод - EMCфільтр. 

         Основні можливості 

         Перетворювач частоти забезпечує плавнийпускі зупинку двигуна, а також дозволяє змінювати напрям обертання двигуна. 

         Перетворювач частоти відображає нацифровомудисплеїосновні параметри системи: задану швидкість, вихідну частоту, струм інапругудвигуна, вихіднупотужність,момент, стан дискретних входів, загальний час роботи перетворювача тощо. 

          Керування   перетворювачем частоти       можна         здійснювати         з вбудованої виносної     цифрової    панелі         керування, або    за       допомогою зовнішніхсигналів. У другому випадку швидкість обертання задається аналоговим сигналом 0—10 В або 4—20 мА, а команди пуску, зупинки й зміни режимів обертання подаються дискретними сигналами. Можна відображати параметри системи у вигляді графіків на виносній графічній панелі керування. 

          Існує можливість          керування   перетворювачем частоти       через послідовний інтерфейс (RS-232,RS-422абоRS-485) або від зовнішньогоПЛКз використанням    спеціального        протоколу (Profibus,    Interbus,      Device https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Devicenet&action=edit&redlink=1       net, Modbus тощо). 

             Частотно-регульований привод 

         Регульований        асинхронний        електропривод     або частотнорегульований привод складається з асинхронного електродвигуна і перетворювача частоти, який виконує роль регулятора швидкості обертання асинхронного електродвигуна. 

         Застосування частотно-регульованого електроприводу забезпечує: - зміну швидкості обертання в раніше нерегульованихтехнологічних процесах - синхронне керування декількома електродвигунами від одного перетворювача частоти 

-   заміна приводівпостійного струму, що дозволяє понизити витрати, пов'язані з експлуатацією 

-   створеннязамкнених системасинхронного електроприводу з можливістю точної підтримки заданихтехнологічних параметрів

-   можливість вимкнення механічних систем регулювання швидкості обертання

(варіаторів,ремінних передач)

-   підвищеннянадійностіідовговічностіроботи устаткування 

-   великуточністьрегулюванняшвидкості руху, оптимальні параметри якості регулювання швидкості у складімеханізмів, що працюють з постійним моментом навантаження (конвеєри, завантажувальнікулісні механізмиі тому подібне) [8]. 

                   Питання самоконтролю:

1.   Дайте визначення перетворювачу частоти.

2.   Класифікуйте перетворювачі частоти.

3.   Як формується вихідна напруга перетворювача частоти?

4.   Які перетворювачі найбільш широко застосовуються в сучасних частотно регульованих модулях?

5.   Назвіть будову частотного перетворювача електронного типу.

6.   Перерахуйте основні можливості частотного перетворювача.

7.   Охарактеризуйте властивості частотно-регульованого електроприводу.

 

                   5 ПЕРЕВІРКА МАРКУВАННЯ ВИВОДІВ І ПОЛЯРНОСТІ ОБ-

МОТОК АСИНХРОННИХ ДВИГУНІВ

         Зовнішній огляд асинхронного двигуна починають зі щитка. 

         На щитку повинні бути наступні дані: 

-   найменування або товарний знак заводу-виготовлювача;

-   тип і заводський номер;

-   номінальні дані (потужність, напруга, сила струму, частота обертання, схема з'єднання обмотки, коефіцієнт корисної дії, коефіцієнт потужності);

-   рік випуску;

-   маса і ГОСТ на двигун. 

         Ознайомлення зі щитком двигуна на початку роботи є обов'язковим. Потім перевіряють стан зовнішньої поверхні двигуна, його підшипникових вузлів, вихідного кінця вала вентилятора і стан клемних виводів. 

        Якщо трифазний двигун не має складових і секціонованих обмоток на статорі, то висновки позначають відповідно до таблиця 1.1, а при наявності таких обмоток — висновки позначають тими ж літерами, що й прості обмотки, але з додатковими цифрами попереду прописних букв. Для багатошвидкісних асинхронних двигунів попереду букв ставлять цифри, що вказують на число полюсів даної секції.  

        Маркування щитків багатошвидкісних двигунів і способи їх включення на різні швидкості можна пояснити за допомогою таблиці 1.1.                   Таблиця 1.1 – Позначення виводів асинхронних двигунів

 

Таблиця 1.2 - Маркування щитків багатошвидкісних двигунів і способи їх включення на різні швидкості 

 

 

        Примітка: клеми з нумерацією П — підключені до мережі, З – вільні, З – закорочені. 

         При зовнішньому огляді асинхронного двигуна особливу увагу треба звертати на стан коробки виводів і вивідні кінці, в яких дуже часто зустрічаються різні порушення ізоляції, при цьому вимірюють відстань між струмоведучими частинами і корпусом. Вона має бути достатньо великою, щоб не відбувалося перекриття по поверхні. Не менш важливою є величина вибігу валу в осьовому напрямку, яка за нормами не повинна перевищувати 2 мм (1 мм в одну сторону) для двигунів до 40 кВт. 

        Іноді, особливо після ремонтів вводні кінці асинхронного двигуна виявляються непромаркірованими, виникає необхідність визначення початків і кінців обмоток. Найбільш поширені два способи визначення. 

        За першим способом спочатку визначають попарно кінці обмоток окремих фаз. Потім збирають схему, а. «Плюс» джерела приєднують до початку однієї з фаз, «мінус» — до кінця. 

         Умовно приймають C1, С2, С3 за початок фаз 1, 2, 3, а С4, С5, С6 — за кінці 4, 5, 6. У момент включення струму в обмотках інших фаз (2-3) індукується електрорушійна сила з полярністю «мінус» на засадах C2 і C3 і «плюс» на кінцях С5 і С6. У момент відключення струму в фазі 1 полярність на кінцях фаз 2 і 3 протилежна полярності при їх включенні. 

        Після маркування фази 1 джерело постійного струму приєднують до фази 3, якщо при цьому стрілка милливольтметра або гальванометра відхиляється в ту ж сторону, то всі кінці обмоток замаркированы правильно. 

        Для визначення початків і кінців за другим способом з'єднують обмотки двигуна в зірку або трикутник (рис. 3, б), а на фазу 2 подають однофазне знижена напруга. У цьому випадку між кінцями C1 і С2, а також С2 н С3 виникає напруга, дещо більшу підведеного, а між кінцями С1 і С3 напруга виявляється рівним нулю. Якщо кінці фаз 1 і 3 включені неправильно, то напруга між кінцями С1 і С2, С2 і С3 буде менше підведеного. Після взаємного визначення маркування перших двох фаз аналогічно визначають третю [5].

                  Питання самоконтролю:

1.   Які дані розміщені на щитку асинхронного двигуна?

2.   Як позначають виводи асинхронних двигунів?

3.   На що звертають особливу увагу при зовнішньому огляді асинхронного двигуна?

4.   Як виконується маркування асинхронних двигунів?

 

                  6 ВИПРОБУВАННЯ АКТИВНОЇ СТАЛІ СТАТОРА НА НАГРІВ

                 Перегрів обмотки статору виникає:

-   Порушення вентиляції. Може бути пов'язано з поломкою крильчатки вентилятора, внаслідок чого порушується відбір тепла в двигуні. Це призводить до підвищеного нагріву обмотки статору. У цьому разі необхідно замінити вентилятор.

-   Зміна живлячої напруги. При збільшенні напруги живлячої мережі зростають магнітні втрати в осерді статору, що призведе до перегрівання обмотки статору, оскільки ці втрати нагріватимуть цю обмотку. При зменшенні напруги живлячої мережі збільшується струм в обмотці статора, що призводить також до перегрівання обмотки статора. При зміні живлячої напруги потрібно відрегулювати напругу мережі, щоб вона стала номінальною.

-   Місцеве перегрівання обмотки статору можна визначити за наступнимиознаками:

а) неоднаковий струм у фазах обмотки статору;

б) двигун сильно гуде і працює з зниженим обертаючим моментом. 

                   Ці несправності можуть залежати від:

-   міжвиткові замикання у фазі обмотки, котушковій групі;

-   неправильної розпайки котушки або котушкової групи у фазі обмотки; - замикання фази на землю.

                   У цих випадках необхідно перепаяти обмотку або замінити на нову

[3].

                   Питання самоконтролю:

1.   В яких випадках виникає перегрів обмотки статора?

2.   Від чого залежить місцевий перегрів обмотки статора асинхронного двигуна?

 

                    7 ВИПРОБУВАННЯ ВИМІРЮВАЛЬНИХ ТРАНСФОРМАТОРІВ

                    Вимірювальні трансформаториоглядаються без зняття напруги щодня  на підстанціях з постійним обслуговуючим персоналом і в терміни, затверджені головним інженером ЕЧ, на підстанціях без обслуговуючого персоналу, але не рідше за один раз на 10 днів.

                    Поточний ремонт трансформаторів виконується 1 раз на 3 роки. Капітальний ремонт - за наслідками випробувань і стану, а випробування проводяться 1 раз в 6 років.

                     Під час огляду ретельно перевіряють стан втулок висновків і їх глазурованої поверхні, арміровку ізоляторів і їх кріплення на кришці; відсутність течі масла з кожуха і з-під фланців вихідних ізоляторів; стан заземлень.                     При огляді вимірювальних трансформаторів напруги (ТН), що працюють в схемах контролю ізоляції, можна визначити ознаки і вірогідні причини їх несправностей по приладах, що знаходяться на пульті. Наприклад, якщо напруга на одній з фаз має нормальне значення, а на двох інших - удвічі менше, то можливий обрив однієї фази обмотки ВН трансформатора або перегорання одного із запобіжників на стороні ВН.

                 При такому ж значенні напруги на одній з фаз і рівною нулю або значно меншому половини нормального на двох інших - можливий обрив однієї з фаз обмотки НН; розривши або порушення контакту в одному із сполучних дротів; перегорання запобіжника однієї з фаз НН. Якщо ж напруга двох фаз має нормальне значення, а третє в л/3 разів більше нормального (у схемі 3 однофазних трансформаторів, включених відкритим трикутником), то один з них неправильно включений в мережу або у нього неправильно розмічені затиски після ремонту.

                  Перевірку полярності трансформаторів струму (ТС) проводять по схемі, приведеній на рис.1.8. Неоднакові відхилення стрілки мілліамперметра при перевірці трифазного трансформатора свідчать про неправильне з'єднання його обмоток і необхідності ремонту.

 

Рисунок 1.8 -Перевірка полярності трансформаторів струму

                   Поточний ремонт ТС на напругу 35-110 кВ зводиться до зовнішнього огляду з перевіркою стану заземлення, контактних з'єднань, ущільнень, маслопоказникового пристрою і зливного крана, а також до чищення фарфорової ізоляції і відбору проби масла. При ремонті масляних ТН, окрім вказаних вище операцій, оглядають, зачистку і мастило запобіжників і чищення кожуха трансформатора.

                   Сухі ТН з литою ізоляцією типа ЗНОЛ-35БУХЛ1 в процесі експлуатації очищають від пилу, оглядають литу поверхню (відсутність сколовши і тріщин) і підтягають кріплення приєднань. У об'єм випробувань сухих ТН входить вимірювання струму холостого ходу, опори ізоляції мегаомметром на 1000 В, а також випробування електричної міцності ізоляції підвищеною напругою. Сухі вимірювальні трансформатори прості в обслуговуванні і не вимагають ремонту. Якщо в результаті перевірок виявляються які-небудь несправності, що перешкоджають подальшій експлуатації, то трансформатори просто замінюють.                    Перед випробуваннями ТС і ТН оглядають, причому огляд проводиться із зняттям напруги. При цьому перевіряють наявність заводської маркіровки висновківобмоток, а також таблички на корпусі. Закрашені або порушені позначення відновлюють. Візуально визначають правильність включення первинних обмоток прохідних ТС і монтажу (відповідно до написів «верх», «низ») вбудованих і шинних; кріплення висновків на них, а також на клемних складках. Перевіряють виконання заземлення вторинних обмоток ТС. При цьому звертають особливу увагу на заземлення електрично зв'язаних між собою ТС, які повинні мати одне єдине заземлення на клемной збірці, а також заземлення ТС диференціального захисту. Візуально визначають справність ізоляції і проводів кіл струму і напруги в межах камери.

                   Опір ізоляції ТС і ТН вимірюють мегаомметром в наступній послідовності: обмотки трансформатора-корпус; обмотки ВН - обмотки НН; жили проводів від висновків до збірного клемника на камері щодо землі і між собою; жили кабелю від камери розподільного пристрою до затисків панелі захисту щодо землі і між собою.

                    Якщо напруга первинної обмотки трансформаторів вище 1000 В, використовують мегаомметр на 2500 В; вторинні обмотки, а також первинні до

1000 В перевіряють мегаомметром на 500-1000 В. Результати вимірювань порівнюються з попередніми. У разі зниження опору ізоляції з'ясовують причини і усувають їх. На закінчення вимірюють опір ізоляції кіл всього приєднання щодо землі, мінімальне значення якого повинне бути не нижче 1 МОм. Крім того, 1 раз на два роки ізоляцію вторинних обмоток ТС і ТН випробовують підвищеною напругою 1000В.

                     Перевірку коефіцієнта трансформації або визначення погрішності проводять при першому включенні. В процесі експлуатації коефіцієнт трансформації вимірюють при повній перевірці захисту, якщо виявлено відхилення характеристики холостого ходу більш ніж на 20 % від заводської. Коефіцієнт трансформації багатообмотувальних трансформаторів перевіряють для всіх вторинних обмоток на одному (максимальною) відпаюванні, при цьому решта вторинних обмоток повинна бути закорочена.

                     При вимірюванні визначають дійсний коефіцієнт трансформації КТ як відношення струмів в первинній І1 і вторинною І2 обмотках. Різниця між номінальним КН і істинним КТ коефіцієнтами трансформації характеризується струмовою погрішністю τТ = ( КН/КТ – 1 )100%, яка не повинна перевищувати величини, допустимої для даного класу обмотки.

Як джерело живлення при перевірці коефіцієнта трансформації всіх ТТ і ТН з Ін до 1000 А можна використовувати блок К-501, апарати типу АТТ-5, АТТ-6 або АТТД-2.

                    Вимірювання тангенса кута діелектричних втрат tgδ ізоляції обмоток проводять у вимірювальних трансформаторів напруги 35 кВ і вище, у яких обидва виведення первинної обмотки розраховано на номінальну напругу; у ТТ всієї напруги з основною ізоляцією, виконаною з паперу, бакеліту або бітумінозних матеріалів, а також у ТТ мазкі ТФН і ТФЗН - при незадовільних показниках якості масла. При цьому звертають увагу на характер зміни tgδ і місткості з часом.

                     Трансформаторне масло випробовують тільки у трансформаторів

35 кВ і вище, при напрузі нижче 35 кВ пробу не відбирають, а повністю замінюють його, якщо воно не задовольняє нормативам профілактичних випробувань.По пункту 6 випробовується тільки масло ТС, яке має підвищене значення опору ізоляції.

                    Характеристику намагнічування Е2 = f(I₀₂)трансформаторів струму залежно від номінального струму (при номінальній частоті і синусоїдальній формі напруги) визначають по схемах, приведених на рис. 1.9, за допомогою приладів К-501 і К-500. По схемі 1.9, а вимірюють струм в первинній обмотці, а ЕДС - у вторинній; по схемі 1.9, б і - навпаки. У обох випадках зміряні значення струму і ЕДС приводять до одного і тому ж числу витків, найчастіше до витків вторинної обмотки. 

                    При великому коефіцієнті трансформації випробування проводять по спрощеній схемі рис. 1.9, в. Проте при цьому вольтметр вимірює не ЕДС, а сумарну величину - ЕДС плюс падіння напруги на активному і індуктивному опорі вторинної обмотки трансформатора струму. Характеристика, побудована в результаті вимірювань по такій схемі розташовуватиметься вище істинною, особливо в зоні глибокого насичення сердечника. Тому випробування по спрощеній схемі можна проводити тільки в тих випадках, коли повний опір ланцюгу намагнічування більше повного опору вторинної обмотки.

 

Рисунок 1.9 - Схеми випробовування ( а; б; в ) і характеристика холостого ходу трансформатора струму ( г ): 6,7,17,18 – клеми приладів К – 501 і К – 500                    Струм намагнічування вимірюють приладами, що реагують на діюче значення струму (наприклад, електромагнітними), а ЕДС - вольтметром, що реагує на діючу або середню випрямлену напругу, але проградуйованим в діючих значеннях синусоїдальної напруги. При першому включенні знімають 10-15 точок характеристики, змінюючи струм від нульового значення до номінального, при подальших планових перевірках - 5 або 8 крапок. Отриману характеристику холостого ходу (рис.1.9, г) порівнюють з паспортною, відмінність більш ніж на 20% указує на наявність несправностей (міжвиткове замикання, пошкодження магнітопровода і т.п.).

                   Після закінчення випробування трансформаторів струму і напруги приєднують всі дроти згідно маркіровці і підтягають контакти на шинах. Після включення під напругу у ТН перевіряють чергування фаз за допомогою фазо показника [2].

                   Питання самоконтролю:

1.   З якою періодичністю проводяться поточний та капітальний ремонти вимірювальних трансформаторів?

2.   Як перевіряють полярність трансформаторів струму?

3.   В чому полягає поточний ремонт трансформаторів струму?

4.   Як виконується огляд трансформаторів струму та напруги?

5.   Як знімають характеристику холостого ходу трансформатора струму?

 

                    8 РЕЛЕ НАПРАВЛЕННЯ ПОТУЖНОСТІ

                   Під схемою вмикання реле напряму потужності розуміють поєднання вхідних напруг і струму. Схема повинна забезпечувати:

1.                 Правильну фіксацію напряму потужності КЗ при усіх пошкодженнях, на які захист повинен реагувати.

2.                 Якомога більша потужність на вході реле при КЗ для збільшення чутливості і надійності її захисту.

                   У        схемах        струмового          направленого       захисту       реле          напряму потужності вмикається на повні струму і напруги фаз. Використовується також схеми з вмиканням реле на складові усіх послідовностей. Найпоширенішою є  схема вмикання реле напрямку потужності (рис.1.10). Схема називається за величиною кута між векторами струму і напруги, які підводяться до реле в нормальному симетричному режимі, коли вектор струму і напруги однойменних фаз співпадають.

 

Рисунок 1.10 - Схема вмикання реле напрямку потужності

                   При цьому використовується таке поєднання фазних струмів і міжфазних напруг: до одного реле підводиться струм ІА, напруга UВС, до другого – ІВ, UАС і до третього – ІС, і UАВ (1 – лінія максимальної чутливості, 2 – лінія нульової чутливості); gU – кут між вектором напруги підведеної до реле і вектором струму, якій протікає через напругову обмотку.

 

Рисунок 1.11 – Векторна діаграма струмів та напруг реле напряму потужності

                      При трифазному КЗ до реле напряму потужності підводяться струм І(3)А і напруга U(3)р. Зона роботи реле визначається положенням лінії нульової чутливості, яка проводиться під кутом gU до вектора U(3)р. Оскільки вектори І(3)А і U(3)р розташовані в зоні спрацювання реле при усіх можливих співвідношеннях активного і реактивного опору ділянки від місця вмикання реле до точки КЗ, то реле має завжди обертальний додатній момент. Воно може не спрацювати при КЗ в мертвій зоні, яка утворюється при металічному трифазному КЗ біля місця вмикання реле, коли напруга яка підводиться до реле, дорівнює нулю.

                      Властивості схеми (рис.1.11):

1.   Чітке спрацювання при три- і двофазному КЗ для три- і двофазного захисту.

2.   Наявність мертвої зони.

3.   Можливе неправильне спрацювання при три- і однофазному КЗ на землю, коли реле ввімкнене на непошкоджену фазу.

                      Для роботи реле повинна виконуватись умова:

+300 ≤ jр.м.ч ≤+600

                        Тому застосовуються пофазний пуск, а струми спрацювання МСЗ

вибираються з урахуваннями відлагодження від струмів у непошкоджених фазах. Мертва зона направленого захисту перекривається зоною дії ненаправленої струмової відсічки [1].

                     Диференціальний поперечний захист ліній:

                     Реле напряму потужності складається зі струмової обмотки 1, напругової обмотки 2, які розташовані на магнітопроводі 3 та барабана 4. Це реле є вимірним органом з двома діючими величинами, що порівнюються за фазою. 

                     Обертальний момент:

M_об= К U_pI_pcos(jp + a), a = p/2 – gU, gU = Up^IU

                      Розрізняють реле косинусні, які реагують на cosjp, тобто на напрям активної потужності, і синусні, які реагують на sinjp, тобто на напрям реактивної потужності та змішаного типу. Пряма 1 – це лінія максимальної чутливості, 2 – лініянульової чутливості.

 

Рисунок 1.12 – Схема векторів струму та напруги в зоні роботи реле

                    Зона роботи реле (рис.1.12) обмежується кутами –(p/2+a) і (p/2+a).

При розташуванні вектора струму в цій зоні, тобто зліва від лінії нульової чутливості, реле спрацює.Принцип дії поперечного диференційного захисту ґрунтується на порівнянні струму однойменних фаз паралельних кіл з параметрами, що мало відрізняються. Для захисту використовують трансформатори струму з однаковим коефіцієнтом трансформації, які встановлюються зі сторони живлячих шин станції А. Струм в реле:

 

                  При нормальній роботі і зовнішніх КЗ (точка К2) є лише струм небалансу і реле не спрацює. Струм спрацювання реле:

 

                  При КЗ на лінії Л1 в точці К1 в реле з’являються струми, оскільки порушується рівність струмів І1в та І2в. Якщо струм в реле більший, ніж струм спрацювання реле тоді реле спрацює і вимкне пошкодження. При віддаленій точці КЗ К1 від місця встановлення захисту струм пошкодженої лінії зменшується, а в непошкоджені – збільшується. Струм в реле зменшується і при пошкодженні поблизу шин підстанції Б стає меншим струму спрацювання реле. Захист не спрацює. Довжина ділянки при пошкодженні, в межах якої захист не працює через не достатній струм, в реле називається мертвою зоною поперечного диференційного захисту. Згідно з вимогами:

 

                   Поперечні диференційні захисти використовуються для паралельних кіл з однаковими або маловідмінними параметрами, які приєднані до шин через окремі або спільні вимикачі, диференційні направлені захисти використовуються лише порівняно з додатковими захистами здвоєних ліній, які є резервними для захисту попередніх елементів. Це ж стосується і ненаправленого захисту. Він використовується для паралельних ліній з вимикачами на кожній з них, коли є можливість вимикати лише пошкоджену лінію. Така можливість є на здвоєній лінії, якщо роз’єднувачі в паралельних колах обладнані приладами з дистанційним керуванням. В таких випадках дія захисту узгоджується з дією АПВ лінії [9].

                    Питання самоконтролю:

1.   Що показує схема вмикання реле напряму потужності?

2.   Перерахуйте властивості векторної діаграми струмів та напруг реле напряму потужності.

3.   Які апарати використовують для захисту реле напряму потужності?

 

                   9 НАДІЙНІСТЬ В ПЕРІОД НОРМАЛЬНОЇ ЕКСПЛУАТАЦІЇ І В ПЕРІОД ВІДМОВ

             Розрізняють два стани системи (об’єкта): працездатний (РБС) інепрацездатний (НРС). Працездатним станом називається такий стан системи, при якому значення всіх параметрів, що характеризують здатність виконувати технологічне завдання, відповідають вимогам нормативно-технічної та конструктивної документації. Якщо хоча б один з параметрів не відповідає зазначеним вимогам, то стан системи (об’єкта) є непрацездатним.

              Перехід з РБС в НРС називається відмовою. Відмова – часткова або повна втрата властивостей елемента, яка істотним чином знижує або призводить до повної втрати працездатності. Формулювання відмови для конкретного технічного об’єкта є однією з найважливіших завдань при розрахунку надійності. В основі класифікації відмов може бути ряд ознак.

             Відмови можуть бути остаточними (стійкими) або перемежованими.

            Остаточні виникають внаслідок необоротних процесів в елементах. Для відновлення РБС необхідно проводити ремонт або заміну виробу. При перемежованій відмові виріб втрачає працездатність через випадкові зміни режимів роботи і параметрів.

             Система може сама відновити працездатність при зміні умов експлуатації. Наприклад, відмова (відключення від мережі) може виникнути при короткочасному зникненні напруги. Це перемежована відмова. Якщо напруга відновиться, об’єкт може бути знову включений, працездатність його зберігається. Перемежовані відмови істотно відрізняються від остаточних з причин, зовнішніх проявах і наслідків. Частим випадком відмови є збій. При збої відбувається короткочасне порушення режимів роботи (часто з самовідновленням).

Причини збоїв можуть бути різними, наприклад, електромагнітні обурення.

             За характером виникнення відмови можуть бути розділені на раптові і поступові. Раптові відмови, як правило, не виникають миттєво, якщо тільки ці відмови не викликані зовнішніми катастрофічними впливами, то вони виникають в результаті накопичення внутрішніх необоротних змін. Часто ці зміни не контролюються і не мають зовнішніх проявів. Коли зміни досягають критичного значення, виникає раптова відмова. Поступові (параметричні) відмови пов’язані з тимчасовим старінням матеріалів, змінами характеристик і параметрів, механічним зносом. Сума тимчасових змін призводить до виходу параметрів за допуски, виріб стає непрацездатним. Катастрофічні зовнішні впливи малоймовірні, однак, у ряді випадків вимагають особливої уваги. У окремих, особливо відповідальних установках розробниками повинні також враховуватися можливості раптових відмов, викликані недбалими або невмілими діями обслуговуючого персоналу.

              В основу класифікації можна покласти зв’язок між відмовами. Від-

мовиможуть бути первинними і вторинними. Первинні відмови виникають за будь-якихпричин, крім дії інших відмов в системі. Вторинні відмови виникають в результатів впливу інших відмов. Таким чином може простежуватися послідовність: спочаткувиникають первинні відмови, вони є причинами вторинних відмов і повного розладутехнологічного процесу і системи управління. Теорія надійності найчастіше досліджує поведінку систем до первинних відмов. Якщо відмови виявляютьсянезалежними один від одного, то математичний опис дозволяє розглядати змінупараметрів окремих елементів на базі теорії випадкових незалежних процесів. Длянезалежних відмов ймовірність появи одних відмов не впливає на появу інших. Воснову класифікації відмов можна покласти і інші принципи: ознаки появи – явні інеявні, ступінь впливу – повні або часткові, за характером та обсягом усунення –пошкодження, аварії та інші.

              Несправність – зміна характеристик системи без зміни якості  функціонування всієї апаратури. Будь-яка система характеризується рядом параметрів, одні з яких виступають як основні, а інші – як другорядні. Першіхарактеризують виконання системою заданих функцій, а другі – зручність експлуатації, зовнішній вигляд та ін. Система справна, якщо вона відповідає всім пропонованим вимогам, тобто всі її параметри, як основні, так і другорядні, знаходяться в заданих межах. Вихід будь-якого параметра із цих меж означає несправність.

               Система працездатна, якщо вона нормально виконує свої функції і її основні параметри знаходяться в межах норми. Втрата працездатності означає відмову. Розглянуті визначення дозволяють зробити висновок про те, що надійністьможна характеризувати як здатність виробу працювати безвідмовно в заданих умовах експлуатації. При цьому розрізняють прості і складні системи. У простих системах відмова елементів призводить до повної втрати працездатності або переходу на резервний режим управління. Складні системи мають здатність при відмові елементів продовжувати виконання своїх функцій, але зі зниженою ефективністю.

              На підставі понять працездатності і відмови конкретизується опис властивостей систем, що характеризують надійність виробу. До них відносяться:

-                     безвідмовність – властивість зберігати РБС протягом деякого заданого часу або напрацювань;

-                     збереженість – властивість елементу або системи зберігати РБС протягом заданого часу зберігання;

-                     ремонтопридатність – властивість елемента або системи, що полягає в пристосованості до виявлення відмов і відновленню РБС в процес обслуговування і ремонту;

-                     відновлюваність – властивість елемента або системи до придбання повної або часткової працездатності при проведенні ремонтних робіт після відмови; - довговічність – час до настання граничного стану.

              Всі об’єкти, в свою чергу, можуть бути класифіковані за принци-

пом відновлюваності: об’єкти відновлювані і не відновлювані.

               Не відновлювані об’єкти застосовуються тільки до першої відмови. Найчастіше це елементи електротехнічних і радіотехнічних пристроїв. Відновлювані об’єкти використовуються після відмов за умови проведення відповідних профілактичних і ремонтних робіт.

              Відновлювані об’єкти, в свою чергу, діляться на дві групи: віднов-

лювані поза процесом застосування та відновлювані в процесі застосування. Характерним прикладом другого може служити хімічне виробництво, не допускає перерв у роботі [7].

              Питання самоконтролю:

1.   Охарактеризувати працездатний стан системи.

2.   Охарактеризувати непрацездатний стан системи.

3.   Коли виникають відмови системи?

4.   Які бувають відмови за характером виникнення?

5.   Проаналізуйте властивості системи.

 

                     10 ТЕОРІЯ ВІРОГІДНОСТІ

                     У теорії вірогідності основними є теореми множення і додавання Теорема множення ймовірностей для незалежних подій свідчить, що ймовірніст спільної появи декількох подій, незалежних у сукупності, дорівнює добутку ймо вірностей цих подій:

 

                    Позначимо ймовірність прямої події р, а протилежного. Якщо мають ся події А1, А2, Аn, незалежні в сукупності, то ймовірність появи хочаб однієї цих подій

 

           Теорема додавання ймовірностей полягає в наступному. Ймовірніст появи однієї з декількох попарно несумісних подій дорівнює сумі ймовірносте цих подій:

 

                   Сума імовірності протилежних подій дорівнює одиниці:

 

            Сума ймовірностей подій, що утворюють повну систему, дорівню одиниці. Ймовірність появи однієї з незалежних подій не залежить від ймовірно сті появи інших.

             Для двох спільних подій ймовірність появи хочаб однієї з них дорів нює [8]:

 

                     Питання самоконтролю:

1.   Що лежить в основі теорії вірогідності?

2.   Охарактеризуйте теорему множення.

3.   Проаналізуйте теорему додавання.

 

                   11 ПОСЛІДОВНІ СИСТЕМИ

                    Системою з послідовним з'єднанням елементів називається система, в якій відмова будь-якого елемента приводить до відмови всієї системи. Таке з'єднання елементів в техніці зустрічається найбільш часто, тому його називають основним з'єднанням.

                    В системі з послідовним з'єднанням для безвідмовної роботи на протязі деякого наробітку t необхідно і достатньо, щоб кожний з її n елементів працював безвідмовно на протязі цього наробітку. Вважаючи відмови елементів незалежними,          ймовірність          одночасної безвідмовної        роботи n елементів визначається по теоремі множення ймовірностей: ймовірність спільної появи незалежних подій дорівнює добутку ймовірностей цих подій:

 

                   Далі аргумент t у дужках, що показує залежність показників надійності від часу, опускаємо для скорочення записів формул. Відповідно, ймовірність відмови такої ТС:

 

                  Якщо система складається з рівнонадійних елементів (p_i=p), то

 

                  З формул очевидно, що навіть при високій надійності елементів надійність системи при послідовному з'єднанні виявляється тим більш низькою, чим більша кількість елементів (наприклад, при р=0,95 та n=10 маємо Р=0,6, при n=15 маємо Р=0,46, а при n=20 P=0,36). Крім того, оскільки всі співмножники в правій частині виразу  не перевищують одиниці, ймовірність безвідмовної роботи ТС при послідовному з'єднанні не може бути вище ймовірності безвідмовної роботи самого ненадійного з її елементів (принцип “гірше гіршого”) і з малонадійних елементів не можна створити високонадійної ТС із послідовним з'єднанням [8].

                  Питання самоконтролю:

1.   Дати визначення  системі з послідовним з'єднанням елементів.

2.   Охарактеризуйте роботу системи з послідовним з’єднанням елементів.

 

                  12 РОЗРАХУНОК СИСТЕМ З РЕЗЕРВУВАННЯМ

                  В природі немає абсолютно надійних елементів і виробів. Кожний елемент, який би досконалий він не був, згодом втрачає свої властивості. Одержання елементів надвисокої надійності або взагалі недоступно існуючому рівню техніки, або вимагає таких великих витрат, що вони вже не можуть бути виправдані. Доводиться для підвищення надійності виробу йти іншими шляхами. Один з найпоширеніших шляхів підвищення надійності – шлях резервування.

                   Резервування – це спосіб підвищення надійності, який полягає в тому, що в систему вводяться надлишкові елементи, вузли, агрегати, які включаються в роботу в міру виходу з робочого стану основних елементів, вузлів, агрегатів.

                   Резервування приводить до збільшення маси, габаритів, вартості апаратури. Приєднання резервованих елементів до основного виконується паралельно. Розрізняють три методи резервування: загальне, що передбачає резервування об’єкта в цілому (рис.3.1); роздільне, що передбачає резервування окремих елементів, їхніх груп або окремих вузлів (рис.3.2); змішане, що передбачає сполучення різних методів резервування (рис.1.13).

                   Розрізняють однокразове (дублювання) і багаторазове резервування.Резервування може бути з ремонтом будь-якого основного або резервного елемента в процесі експлуатації, тобто  резервування з відновленням і без ремонту елементів, тобто  резервування без відновлення.

 

Рисунок 1.13 – Схеми загального та розподільного резервування                    Розрахунок систем з загальним резервуванням:

                   Ймовірність безвідмовної роботи системи із загальним резервуванням:

 

де m – число резервних кіл;

                     Середній час безвідмовної роботи при загальному резервуванні і

однаковій надійності паралельно включених кіл:

 

                       Розрахунок систем з роздільним резервуванням:

                     У випадку роздільного елементного резервування еквівалентна ймовірність безвідмовної роботи групи паралельно з'єднаних елементів має вигляд:

 

де Р_ij – надійність i-го елемента в j-ому колі.

                     Ймовірність безвідмовної роботи системи дорівнює добутку ймовірностей послідовно з'єднаних еквівалентних елементів:

 

                     Середній час безвідмовної роботи при роздільному резервуванні і однакових елементах у системі:

 

де  

                      По заданій ймовірності безвідмовної роботи системи можна визначити необхідну ймовірність окремого елемента.

                     У всіх випадках, роздільне резервування забезпечує більш високу надійність, чим загальне.

                    Розрахунок систем з ненавантаженим резервом:

                     Існують чотири способи включення резерву: постійне, заміщенням, що ковзає і полегшене.

                    Постійним або навантаженим резервуванням називається таке, при якому резервні елементи беруть участь у функціонуванні об'єкта, поряд з основними.

                     Резервування, при якому функції основного елемента передаються резервному тільки після відмови основного елемента, називається резервуванням заміщенням або ненавантаженим резервом.

 

Рисунок 1.14 – Схема з ненавантаженим резервом

                    Система з ненавантаженим резервом являє собою систему з паралельним з'єднанням елементів, в якому, в кожний момент часу, працює тільки один елемент. Якщо працюючий елемент виходить з ладу, то включається інший елемент.

                    На рис. 1.14 показана структура системи з ненавантаженим резервом або з резервуванням заміщенням.

Резервні елементи позначаються 1, 2, …, m в порядку їхнього включення. Вважають, що перемикач є безвідмовним. Всі елементи мають однакові інтенсивності відмов λ.

                    Резервування заміщенням, при якому група основних елементів об'єкта резервується одним або декількома резервними елементами, кожний з яких може замінити будь-який основний елемент, що відмовив, в групі, називають резервуванням, що ковзає. Таке резервування застосовують при наявності в апаратурі однакових елементів, вузлів, блоків.

                    Ненавантажений резерв, більш ефективний, чим навантажений, то-

му що резервні елементи не працюють до виходу з ладу основного елемента.Від моменту включення елемента домоменту, коли він стає працездатним, проходить якийсь час, поки елемент розігрівається. Якщо ж умови експлуатації не допускають перерви вроботі даної системи, застосовують полегшений або недовантажений резерв. Сутність цього режиму полягає в тому, що резервний елемент, до моменту включення в роботу, перебуває в полегшеному режимі, а після включення починає працювати в нормальному робочому режимі. Елемент може відмовити, перебуваючи в неробочому стані, але з меншою ймовірніс- тю [7].

                   Питання самоконтролю:

1.   Дати визначення резервуванню.

2.   Які існують методи резервування?

3.   Охарактеризуйте системуіз загальним резервуванням.

4.   Проаналізуйте систему з роздільним резервуванням.

5.   Дайте характеристику системі з ненавантаженим резервом.

6.   Що характерно ненавантаженому резерву?

 

                  13 ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ЕКСПЛУАТАЦІЙНОЇ НАДІЙНОСТІ

           Робота електроприводу (ЕП) характеризується дією як корисних електричних сигналів, що забезпечують розрахункове його функціонування, так і шкідливих,  непередбачуваних заздалегідь випадкових збурень, які називаються перешкодами. Перешкоди викликають збої в роботі елементів і вузлів ЕП, а іноді і їх пошкодження, знижуючи тим самим надійність його роботи і різко ускладнює його налагодження і експлуатацію.

            Особливо чутливі до перешкод електронні пристрої управління ЕП, діючі з малопотужними корисними електричними сигналами.

Всі перешкоди можна умовно розділити на дві групи - власні і зовнішні.

              Власні перешкоди. Оснвоними джерелами перешкод у ЕП є електричні двигуни, релейно-контакторна апаратура, тиристорні перетворювачі і електромагнітні пристрої. Такі перешкоди можуть створюватися також при коротких замиканнях велектричних мережах, при виникненні перенапруг, пов'язаних з відключенням мереж з індукцією, при зміні напруги на сусідніх проводах.

               Перешкоди в електричних двигунах створюються при комутації, порушення контакту між щітками і колектором або контактними кільцями, вібрації валу. Для уникнення перешкод в електричних двигунах застосовують різні фільтри, додаткові компенсаційні обмотки.

              Крім того, повинен бути здійснений надійний електричний контакт між частинами двигуна, а також їх ретельне складання.

                Перешкоди виникають при роботі електричних апаратів і різних елек-

тромагнітних пристроїв— гальм, муфт, електромагнітів. При відключенні наобмотках апаратів і одночасно на підключених проводах з'являютьсяперенавантаження, які можуть у багато разів перевищувати номінальний рівень. Ціперенавантаження можуть викликати як пробій ізоляції обмоток.

                Перешкоди при роботі реле, контакторів, магнітних пускачів і інших комутаційних апаратів  виникають при вібраціях а також при пробої або виникненні дуги в між контактному проміжку. Зниження цього виду перешкод досягається застосуванням іскро і дуго гасників та фільтрів.

               Перешкоди при роботі тиристорних перетворювачів створюються із-

заспотворення ними синусоїдальної форми напруги і струму, внаслідок чого створюються високочастотні перешкоди (гармоніки напруги і струму). Крім того, тиристорні перетворювачі створюють перешкоди за рахунок комутаційних процесів, пов'язаних з відкриттям одних тиристорів і закриттям інших.

             Найбільш ефективним способом зниження перешкод тиристорних перетворювачів є установка різних фільтрів. Інший шлях зменшення створюваних ними перешкод пов’язаний з вибором таких режимів роботи перетворювачів і способів управління ними, при яких спотворення кривих напруги і струму будуть мінімально можливими.

                Зовнішні перешкоди.

             Зовнішні перешкоди на ЕП можуть надходити через мережу живлення або за рахунок дії електростатичних і електромагнітних полів, що створюються сусідніми електроустановками. До таких установок крім ЕП відносяться електричний транспорт всіх видів, повітряні лінії і підстанції електропередач, електрозварювальне обладнання, різні високочастотні промислові та наукові установки, автомобілі із двигунами внутрішнього згоряння, обчислювальні комплекси. Способи зменшення зовнішніх перешкод визначаютьсятим, чи надходять вони в ЕП по проводах (гальванічні перешкоди) або за рахунок дії електростатичного та електромагнітного полів (ємнісні або індуктивні перешкоди).

               Гальванічні перешкоди можуть надходити в схему ЕП у тому випадку, коли він має загальні для декількох електроприймачів мережі живлення або загальний провід.

            Зниження впливу гальванічних перешкод через мережу живлення досягається наступними основними заходами: установкою R-L-Cфільтрів у місці приєднання ЕП де електромережі; використанням окремих блоків живлення для пристроїв керування ЕП застосуванням проводки з максимально можливою відстанню між проводами системи живлення. При цьому мережі живлення доцільно виконати з максимально коротких проводів великого перерізу.

            Зменшення перешкод за рахунок дії електростатичних і електромагнітних полів може здійснюватися кількома способами.

            Найбільш дієвий спосіб зменшення цього виду перешкод передбачає, розміщення блоків і пристроїв керування металевих (феромагнітних) корпусах, а всього електрообладнання ЕП — в металевих шафах. В результаті цього шкідливі зовнішні поля екрануються цими металевими корпусами і не викликають появи перешкод в електричних мережах ЕП.

            До цього ж способу зменшення зовнішніх перешкод відноситься екранування проводів і кабелів, розміщення в металевих трубах або коробах [9].

            Питання самоконтролю:

1.Охарактеризуйте виникнення перешкод.

2.   На які групи поділяються перешкоди?

3.   Проаналізуйте власні перешкоди.

4.   Дайте характеристику зовнішнім перешкодам.

 

                     14 НАПРАЦЮВАННЯ ДО ВІДМОВ 

                    Імовірність відмови Q(t) – це імовірність того, що за певних умов експлуатації в заданому інтервалі часу станеться хоч би одна відмова.                     Відмова і безвідмовна робота – події протилежні і неспільні.

                     Частота відмовa(t) – є відношення числа виробів, що відмовили, в одиницю часу до первинного числа випробовуваних виробів.

                    Інтенсивність відмов λ(t) – умов на щільність імовірності і виникнення відмови, яка визначається як відношення числа виробів, що відмовили, в одиницю часу до середнього числа виробів, що справно працюють в даний відрізок часу.

                     Інтенсивність відмов λ(t) є також відношенням частоти відмов до

ІБР:

λ(t) = a(t)/P(t) = - P'(t)/P(t)  

                     Інтенсивність відмов залежить від часу, лише в разі експоненціального закону розподілу відмов λ(t)=const.

                      Середнім напрацюванням до відмови Тср називається математичне очікування напрацювання об'єкту до першої відмови. 

                     Для визначення Тср необхідно знати час безвідмовної роботи всіх випробовуваних виробів. Інколи це не представляється можливим.

         Інтенсивність відмов 

         Модель      «слабкої     ланки»        знайшла     широке       вживання    при дослідженні електричних машин на надійність, зокрема, при створеннімоделей надійності тих або інших вузлів електричних машин.

         Прикладом використання даного методу є модель надійності статорів обмоток асинхронних двигунів, розроблена О.Д. Гольдбергом. Модель «слабкої ланки» є системою з послідовним з'єднанням елементів, в якій при відмові одного елементу виходить з ладу все коло.

          У найзагальнішому випадку проблема формулюється наступним чином: як визначити вірогідність безвідмовної роботи елементу, блоку, кола або системи, коли прикладена напруга перевищує міцність. Принципової відмінності немає: чи розглядаються механічна напруга і міцність (при дослідженні механічних вузлів) або електрична напруга і діелектрична міцність

(при дослідженні ізоляціїобмоток електричних машин, комутації колектору і т. д.).

          Введемо наступні позначення: f(u) – щільність розподілу напруги и; f(U) щільність розподілу міцності (рис. 6). Якщо U > и торуйнування матеріалу не станеться. 

          Область перекриття кривих f(U) і f(u), показана штрихуваннямна рис. 1.15, характеризується певною імовірністю відмови. Розглянемоневеликий інтервал duобласті перекриття. Імовірність того, що деяке значення напруги знаходиться в цьомуінтервалі, дорівнює площі елементу du.

          Вираження для імовірності того, що значення напруги заключено в інтервалі du, а міцність Uперевищує напругу, що задаєтьсяцим інтервалом, записується як добуток імовірності.

 

Рисунок1.15 - Перекриття розподілу напруги f(u) і міцності f(U)

                   В цьому випадку імовірність безвідмовної роботи – є імовірність того, що міцність U перевищує напругу uдля всіх можливих значень напруги.

                   Перейдемо до моделі «слабкої ланки» – системи з послідовно сполу-

ченими елементами. Як приклад візьмемо обмотку електричної машини, представлену у вигляді ланцюга з n ідентичних елементів. Ізоляціяцієї обмотки піддається дії прикладеної напруги (вважаємо, що відмовою є пробій ізоляції). В цьому випадку елемент кола, що маєнайменшу діелектричну міцність, вийде з строю першим, і імовірність безвідмовної роботи системи.

                    Отже, має місце ситуація, розглянута вище, а саме: що складається з

n елементів, виходить зі строю, коли на одному з елементівприкладена напруга перевищує міцність. 

                    У тому випадку, коли коло складається з п випадково вибраних елементів, це еквівалентно вибору випадкових значень міцності в сукупності з розподілом f(U). Позначимо через Unвипадковувеличину, що показує міцність кола, що складається з п елементів, тоді Un = min(Ui), де Ui – міцність i-го еле-

менту. Відповідно дорозподілу екстремальних значень, маємо  G(Un)=1-[1-F(Un)]n, де

G(Un) – функція розподілу міцності кола [7].

                      Для цієї моделі «слабкої ланки» імовірність безвідмовної роботи системи має вигляд: Pn=P(Un>u). 

                      Питання самоконтролю:

1.   Охарактеризуйте імовірність відмови.

2.   Дати визначення  частоті відмов та інтенсивності відмов.

3.   Проаналізуйте модель «слабкої ланки».

 

                     15 КОЕФІЦІЄНТИ  НАДІЙНОСТІ   

                     Для оцінки працездатності в довільний момент часу t вводяться поняття коефіцієнта готовності k(t) – ймовірність того, що об’єкт знаходиться в працездатному стані. k(t) – єдина узагальнена координата, що дозволяє судити про працездатність системи в періоди експлуатації Т1, Т2 … і в періоди ремонту (відновлення) τв1, τв2 ... Іноді k(t) називають нестаціонарним коефіцієнтом готовності. Для статистичних розрахунків k(t) використовують вираз: 

k(t)=N(t)/N0(t),

де N(t) – число виробів, що знаходяться в працездатному стані в будь-який момент часу; 

N0(t) – загальне число виробів в момент часу t=0 (на початку експлуатації), що знаходяться в експлуатації, в ремонті і в запасі. 

        Якщо припустити, що число циклів експлуатації велике, то значення Тк і τк можна усереднити і ввести поняття стаціонарного коефіцієнта

готовності Кг 

Кг=ΣТі/(ΣТі+Στв)

       Стаціонарний коефіцієнт готовності Кг – це ймовірність того, що апаратура працездатна в довільний, достатньо віддалений від початку експлуатації момент часу ка=limt_→∞k(t). 

       І, нарешті, в теорії ймовірності використовують поняття стаціонарного коефіцієнта оперативної готовності (КОГ) КОГ=R(t, t0). 

                  Припустимо, що виріб пропрацював досить тривалий період ча-

су,можливо моторесурс вичерпаний повністю. Яка ймовірність його безвідмовної роботи ще протягом часу t0? КОГ і визначає можливість подальшого використання виробу протягом деякого часу t0. КОГ визначає ймовірність безвідмовної роботи після великого часу експлуатації КОГ=k(t)·Р(t+t0)  [9].

                  Питання самоконтролю:

1.   Дати характеристику коефіцієнту готовності.

2.   Охарактеризувати стаціонарний коефіцієнт готовності.

 

                   16 НАДІЙНІСТЬ НА СТАДІЇ  ПРОЕКТУВАННЯ 

            Надійність — це властивість ЕП виконувати задані функції, зберігаючи свої експлуатаційні показники в заданих межах, при певних режимах і умовах експлуатації, протягом необхідного часу. 

         Надійність поняття комплексне, в нього входять такі властивості об'єкта, як: працездатність, безвідмовність, довговічність, ремонтопридатність, збереженість, відмова, збій, граничний стан, напрацювання, термін служби, ресурс.

                   Традиційний метод дослідження надійності електричних машин – дослідження статистичних даних про відмови, тобто порушення працездатності виробу. При дослідженні надійності систем або окремих технічних виробів користуються наступним прийомом: система розбивається на блоки, потім визначається надійність кожного з них і результуюча надійність всієї системи. 

                   Система розбивається на блоки на підставі аналізу функціонального призначення і фізичних процесів, що відбуваються в системі і блоках, проте немає сенсу досліджувати всі блоки, що входять в систему, оскільки їх надійність, як правило, сильно розрізняється. Тому при складанні структурних схем користуються методом “слабких ланок”, виділяючи лише ті блоки, надійність яких в даних умовах мінімальна.

                   Якість електричних машин представляє сукупність властивостей, що визначають їх придатність для експлуатації. Надійність є найважливішим техніко-економічним показником якості будь-якого технічного пристрою, зокрема, електричної машини, що визначає її здатність безвідмовно працювати з незмінними технічними характеристиками протягом заданого проміжку часу за певних умов експлуатації. При широкому вживанні електричних машин в різнихсистемах електроприводів і автоматичного регулювання виробничими процесами, технічний рівень виробництва в значній мірі визначається надійністю цих машин. І, як наслідок, будь-які відмови електричних машин завдають відчутного матеріального збитку. Підвищення надійності електричних машин, випуск яких складає десятки мільйонів виробів за рік, є найважливішою науковотехнічною проблемою.

                   З прадавніх часів при виготовленні виробів для забезпечення надійності закладався певний запас міцності, чим і гарантувалася довговічність роботи. Проте це призводило до зайвих витрат матеріалів, збільшення габаритів, маси і вартості виробів.

                    З розвитком електрифікації, завдання забезпечення надійного постачання об'єктів електроенергією вирішувалися, в основному, шляхом резервування (паралельна робота трансформаторів і електричних генераторів, об'єднання розрізнених енергетичних об'єктів в єдину енергетичну систему і т. д.).                     Нові проблеми надійності виникли з розвитком авіації, далекого плавання, ракетної і космічної техніки. Спочатку завдання надійності і тут вирішувалися традиційними методами. Проте цей шлях скоро став малоефективним, оскільки призводив до різкого збільшення габаритів і маси, що для авіаційної і космічної техніки є неприйнятним. Тому для підвищення надійності стали використовуватися нові методи, засновані на теорії вірогідності й математичній статистиці.

                    Теорія надійності електричних машин в її сучасному вигляді стала розроблятися порівняно недавно – близько 25 років тому. Впродовж декількох попередніх десятиліть електромашинобудування розвивалося у напрямі підвищення використання машин, збільшення навантажень активних матеріалів і зниженні маси машини на одиницю потужності. Паралельно з цим розроблялися і упроваджувалися нові типи активних, конструкційних і ізоляційних матеріалів, покращувалася вентиляція, з'явилися інтенсивніші методи охолоджування машин. Проте запас міцності, а в той же час і стійкість до перевантажень поступово знижувались. В результаті намітилася тенденція загального зниження надійності електричних машин. 

                    Одна з перших робіт, в якій було вказано на недостатній рівень на-

дійності електричних машин. У ній на прикладі роботи ряду металургійних підприємств давався економічний аналіз матеріально-технічного збитку в промисловості через відмови або недостатню надійність електричних двигунів. Знадобився певний час, перш ніж стало загальновизнаним, що підвищення використання активних і конструктивних матеріалів доцільне лише до тих пір, поки ця тенденція не призводить до зниження надійності електричних машин.

         Проблема надійності технічних систем за останні два-три десятиліття різко загострилася, що пояснюється наступними об'єктивними причинами: - різким збільшенням складності технічних систем, що включають сотні тисяч і навіть мільйони окремих вузлів і елементів;

-                     екстремальністю умов, в яких експлуатується виріб (високішвидкості, значні прискорення, високі температури і тиски, вібрація, підвищена радіація і т. д.); - інтенсивністю режимів роботи системи або окремих вузлів(при високих температурах, частотах обертання, тисках, щільностіструму і т. д.);

-                     підвищенням вимог до якості роботи (висока точність, ефек-тивність і т. д.); - збільшенням відповідальності функцій, що виконуються системою, високою економічною і технічною ціною відмови;повною або частковою автоматизаці-

єю і, як наслідок, 

-                     виключенням безпосереднього контролю людиною функціонування системи і її елементів [7].

     Питання самоконтролю:

1.   Дати визначення надійності системи.

2.   Охарактеризуйте традиційний метод дослідження надійності електричних машин.

3.   Перерахуйте причини загострення  проблем надійності технічних систем.

 

                    ВИСНОВОК

                   З розвитком електроустаткування, електричних машин значно розширюється і сфераїх застосування і, як наслідок, природно, з'являються нові контрольовані параметри (наприклад, стійкість до вібрацій і ударів, до високих температур, до високих тисків і ін.). Це у свою чергу вимагає нового випробувального устаткування і методик оцінки результатів випробувань для забезпечення надійності і налагодження працездатності такого устаткування. Проблема надійності електричних машин у сучасному машинобудуванні виникає з розвитком нової техніки в таких областях, як промисловість, авіація, космонавтика, освоєння океану, в яких електричні машини грають велику роль, але традиційні способи підвищення надійності стали не ефективними.

                     Крім того, проблема надійності і налагодження електричних машин останнім часом загострюється у зв'язку з різким розширенням сфери їх застосування і зі збільшенням втрат на виробництві, в народному господарстві при відмові електричних машин у процесі експлуатації. 

                     У теорії надійності розрізняють конструкційну, технологічну і екс-

плуатаційну надійності. Підвищення однієї з цих складових призводить до підвищення загальної надійності електричної машини. Оскільки цей процес пов'язаний із зростанням вартості електричної машини, то надійність повинна розглядатися не лише як чисто технічна, але й як економічна категорія. Тому одним із завдань є завдання визначення економічно виправданого рівня надійності та налагодження електричних машин в певних сферах їх застосування. Загострення цієї проблеми надійності викликано наступними чинниками:

-                     різким збільшенням складності технічних систем, що включають тисячі окремих вузлів і елементів;

-                     екстремальністю умов, в яких експлуатується виріб (високі швидкості, значні прискорення, високі температури і тиски, вібрація, підвищена радіація і т. д.); - інтенсивністю режимів роботи системи або окремих вузлів (при високих температурах, частотах обертання, тисках, щільності струму і т. д.);

-                     підвищенням вимог до якості роботи (висока точність, ефективність і т. д.); - збільшенням відповідальності функцій, що виконуються системою, високою економічною й технічною ціною відмови;

-                     повною або частковою автоматизацією і, як наслідок, виключенням безпосереднього контролю людиною функціонування системи і її елементів.

                       Основним завданням даного методичного посібника є спрощення виконання і опрацювання самостійно вивченого матеріалу здобувачами освіти спеціальності  141 «Електроенергетика, електротехніка та електромеханіка» денної форми навчання з навчальної дисципліни «Налагодження та надійність електроустаткування» з розрахунком надійності при проектуванні з врахуваннямекономічних чинників і забезпеченням заданих показників надійності при виготовленні, експлуатації і ремонті електричних машин, а також з методами випробувань електричних машин, визначенні електричних і неелектричних величин під час випробувань та діагностування електрообладнання [2].

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ПЕРЕЛІК ДЖЕРЕЛ ПОСИЛАНЬ

1.   Вакуленко К. Н., Реуцкий Н. А., Бесперстов П. П. Повышение качества и надежности электрических машин. – К.: Об-во «Знание» УССР, 1979. – 20 с.

2.   Таран В. П. Техническая диагностика при эксплуатации электрооборудования. –К.: Урожай, 1978. – 152с.

3.   Коваленко И. Н., Расчет вероятностных характеристик систем / Коваленко И.

Н. – К.: Техніка, 1982. – 95 с.

4.   Васілевський О. М., Нормування показників надійності технічних засобів: навч. посіб. / О. М. Васілевський, В. О. Поджаренко ; Вінниц. нац. техн. ун-т. – Вінниця: ВНТУ, 2010. – 129 с.

5.   Васильев С. Е., Довідник по налагодженню електроустановок і електроавтоматики, Київ, 1972.

6.   Седуш В. Я.,  Надійність, ремонт та монтаж металургійних машин. Київ - «Вища школа», 1981. - 264с.

7.   chpek.com.ua/.../Налагодження-електроустаткування-лек...

8.   eprints.kname.edu.ua/11294/1/МНЕЕконслек2009.pdf.

9.   elartu.tntu.edu.ua/bitstream/.../EEOA_Lect_І_FullText.pdf.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ДОДАТОК А

РЕЦЕНЗІЯ

                     Автор: Устименко Ю.В.- викладач Придніпровського державного металургійного коледжу.

                     Назва роботи: Методичний посібник для виконання самостійної роботи здобувачів освіти з навчальної дисципліни «Налагодження та надійність електроустаткування»

                     Об'єм роботи: 63 сторінки.

                     Рецензент: Сохіна Ю.В. - доцент, кандидат технічних наук ДДТУ.

                      Короткий виклад змісту роботи:  У методичному посібнику зібраний навчальний теоретичний матеріал по налагодженю та надійності електричного устаткування для самостійного опрацювання здобувачами освіти ІV курсу спеціальності 141 "Електроенергетика, електротехніка і електромеханіка" денної форми навчання з навчальної дисципліни «Налагодження та надійність електроустаткування».

                     Логічна      і         дидактична          послідовність       матеріалу:          Навчальний матеріал викладено відповідно змісту посібника та засвідчує рівень володіння інформацією автора. Теоретичний матеріал посібника доповнюється графіками, таблицями, схемами, рисунками. Матеріал посібника може скорочуватися або збільшуватися        залежно      від     робочої       програми    навчальної          дисципліни «Налагодження та надійність електроустаткування».

                      Недоліки, допущені в роботі: В цілому методичний посібник вико-

нано на досить високому педагогічному рівні, але може поступово доповнюватися необхідними навчальними матеріалами, додатками  та рекомендаціями.                       Рекомендації для подальшого використання даної розробки: Акти-

вно використовувати під час навчального процесу методичний посібник при виконанні завдання для самостійного опрацювання, при підготовці до семінарських занять та підсумкової контрольної роботи.              

"___"_____________20___р.       ________________________

                                   (дата)                                      (підпис рецензента)