Методичний посібник "Формування патріотичних якостей особистості студента і учня засобами національно-патріотичного виховання"

Автор-упорядник Герасимик-Чернова Т.П.,  викладач спецдисциплін Любешівського технічного коледжу ЛНТУ

 

Герасимик-Чернова Т.П.  Формування патріотичних якостей особистості студента засобами національно-патріотичного виховання.  Методичний посібник/ Т.П. Герасимик-Чернова. – Любешів: ММК, 2018.- 67 c.

 

Рецензент: Коренчук Т.Ю., заступник директора з виховної роботи, спеціаліст вищої категорії, старший викладач.

           У методичному посібнику міститься добірка матеріалів щодо формування патріотичних якостей особистості студента та учня засобами національно-патріотичного виховання. Пропонуються розробки виховних заходів та годин спілкування, уроків із використанням методів і прийомів сучасної педагогіки.

          Запропоновані матеріали дозволяють урізноманітнити виховний процес, підвищити його ефективність та національно-патріотичну спрямованість, сформувати в учнів ціннісне ставлення до суспільства і держави.

          Для класних керівників, кураторів і педагогів професійно-технічних і вищих навчальних закладів.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ЗМІСТ

 

ВСТУП………………………………………………………………….3

РОЗДІЛ І. Втілення Концепції національно-патріотичного виховання  в навчальному закладі …………………………………………………...6

РОЗДІЛ ІІ. Виховні заходи

2.1. Виховна година « Народ мій є! Народ мій буде!»………………………………………… 12

2.2 . Виховний захід «Моя Україна – вільна країна»………………………………….19

2.3. Виховний захід «Козацькому роду – нема переводу»……………........................30

2.4. Усний журнал «Одна Батьківщина – і двох не буває»………………………........40

2.5. Лінійка пам’яті «Мертві не простять, живі не забудуть»…..……………………49

2.6. Виховний захід « День партизанської слави»…………………………………….56

ВИСНОВКИ……………………………………………………………………………..65 

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ……………………………………….........67

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Технологія патріотичного виховання

 

ВСТУП

В дитинстві відкриваєш материк,

котрий назветься потім — Батьківщина. 
     Л. Костенко 

      Виховання молоді – дуже відповідальна справа. Перед класним керівником, куратором постає багато складних і водночас важливих завдань. Виховання незалежної і гармонійної особистості, справжніх патріотів нашої Батьківщини – найголовніше завдання освітян.

В умовах розбудови України як суверенної держави  перед навчальним закладом стоїть складне і відповідальне завдання  виховати  високоморальне, національно свідоме підростаюче покоління, партів своєї Батьківщини, спадкоємців і продовжувачів прогресивних національних традицій.

Становлення української державності, побудова громадянського суспільства, інтеграція України у світове та європейське співтовариство передбачають орієнтацію на Людину, її духовну культуру й визначають основні напрями виховної роботи з учнями і студентами  та модернізації навчально-виховного процесу. Тому національно-патріотичне виховання учнів і студентів – важлива складова формування свідомої розвиненої особистості, яка здатна переосмислити уроки минулого, сприяти формуванню сучасного позитивного іміджу країни, знати та вивчати історію свого краю.

      Отже, виховуючи учнів та студентів, потрібно враховувати, що пріоритетними рисами ціннісного ставлення особистості до суспільства і держави для них має бути відповідальність і дієвість. Молодь має не тільки ідентифікувати себе з українським народом, але й прагнути жити в Україні, розбудовувати свою країну, служити Вітчизні на шляху її національного демократичного відродження; працювати на її благо, захищати її; поважати закони України і дотримуватися Конституції; володіти державною мовою; поважати свободу, демократію, справедливість.

          Важливим фактором висвітлення матеріалу має стати славне минуле нашого народу, його найкращі надбання, звичаї і традиції. Першочергове місце відводиться принципу гуманізму, який передбачає визнання того, що людина – найвища цінність на Землі, передбачає опору на особистість, яка здатна до самовдосконалення. Ми повинні пам’ятати не лише трагічні сторінки історії, а розглядати самоцінність особистості як результат національного виховання разом із власним саморозвитком; навчити учнів знаходити гідне, схвальне і добре в національній історії.

 

РОЗДІЛ І. Втілення Концепції національно-патріотичного виховання в навчальному закладі

        У Національній стратегії розвитку освіти України головною метою системи освіти нашої держави є створення умов для розвитку та самореалізації кожної особистості як відданого своєї державі громадянина, виховання покоління, здатного навчатися впродовж життя, створювати й розвивати цінності громадянського суспільства. Така система освіти має забезпечувати  «формування особистості та патріота країни, який усвідомлює свою належність до сучасної європейської цивілізації, чітко орієнтуватися в сьогоденних реаліях і перспективах соціокультурної динаміки, підготовлений до життя і праці у ХХІ столітті». Пов’язані з цим питання порушуються у Концепції педагогічної освіти, державній національній програмі «Освіта», Закон України «Про освіту» та Закон «Про виховання дітей і молоді».

Мета національно-патріотичного виховання: вивчення традицій та героїчних сторінок історії українського народу та його Збройних сил; успадкування духовних надбань народу; виховання відповідальності за все, що робиться на рідній землі, палке прагнення боротися за розквіт, велич і могутність Батьківщини, готовності її захищати; утвердження принципів загальнолюдської моралі: правди, справедливості, милосердя, патріотизму.

У процесі національно – патріотичного виховання потрібно враховувати таку систему компонентів духовного світу особистості українця:

1) національна психологія – психологію працьовитого господаря, вмілого хлібороба, захисника прав особистості і державної незалежності, духовної спадщини народу;

2) національна філософія – самобутня система ідей, поглядів народу на суспільство, всесвіт, духовний світ людини, проблему її долі;

3) національний світогляд – система поглядів, переконань, ідеалів, які складають основу національної духовності;

4) національна правосвідомість – життя за законами добра і краси, правди і справедливості, гідності і милосердя;

5) національна мораль – людяність, доброта, милосердя, співпереживання як найбільші духовні надбання;

6) національний спосіб мислення – своєрідна істотність, завдяки чому із століття  в століття відтворюються і розвиваються самобутня культура і душевне багатства українців;

7) національний характер і темперамент – гостинність і щедрість, талановитість, глибокий ліризм, свободолюбство;

8) національна ідеологія – ідейне багатство нації, система філософських, політичних, правових, економічних, моральних, естетичних та релігійних поглядів і переконань;

9) національна свідомість та самосвідомість – почуття гордості за приналежність до української нації.

Напрямками роботи з національно-патріотичного виховання в навчальній групі є:
−    формування патріотизму, відповідальності за долю нації, держави;
−    виховання розуміння високої цінності українського громадянства, внутрішньої потреби бути громадянином України;
−    формування поваги до Конституції України, державної символіки: Герба, прапора, Гімну України;
−    збереження і продовження українських культурно - історичних традицій;
−  виховання шанобливого ставлення до рідних святинь, української мови, історії;
−   формування національної  свідомості, людської гідності, любові до рідної землі, родини, народу;
−   формування  соціальної  активності;
−  виховання правової культури особистості;
−  формування  й  розвиток духовно-моральних і загальнолюдських цінностей;
−  формування в  учнів потреби до праці  як першої життєвої необхідності, високої цінності й головного способу досягнення життєвого успіху;
−  сприяння розвитку фізичного, психічного та  духовного здоров’я, задоволення естетичних та культурних потреб особистості;
−  виховання здатності протидіяти проявам аморальності, правопорушень, бездуховності, антигромадській діяльності.

Для досягнення мети патріотичного виховання суттєву роль відіграють позакласні виховні заходи. Вони сприяють поглибленню знань учнів і студентів з історії та культури українського народу, його традицій, формуванню патріотичних поглядів, переконань та почуттів, відповідної поведінки. Останнім часом організація виховного процесу в навчальних закладах істотно змінилася. Реформи торкаються діяльності як педагогів, так і учнів та студентів. Створюються нові структури, які координують діяльність класних керівників і кураторів з вихованню молоді.

     Нові підходи застосовуються й до організації діяльності учнів і студентів. Вони набагато активніше залучаються до участі в житті суспільства через органи учнівсько-студентського самоврядування. Форми такої роботи стають новими, і зараз вони відіграють помітну роль у педагогічному процесі.

Форми національно-патріотичного виховання які використовуються: виховні години, відкриті виховні заходи,  просвітницькі години, бесіди, лекції, розповіді, екскурсії, уроки.

РОЗДІЛ ІІ. Виховні заходи

Протягом навчального року розроблений і використовується в практичній діяльності виховний проект з «Національно-патріотичного виховання в навчальній групі», який включає до себе заходи  «Україна – єдина країна»,  «Герої не вмирають», «14 жовтня – День Захисника України (Україна - козацький край)», «Вишиванко моя, вишиванко», «Українські традиції»,  «Моя допомога воїнам», «Ми за мир», «Ні геноцидам».

 

«Україна – єдина країна»

 

День Соборності України, свято рідного краю, свято нашої держави.
Ми пишаємося, що ми – українці, а наша Вітчизна – Україна, земля, дорога та мила серцю кожного із нас. Істироко-літературна виховна година «Ніціональна єдність - запорука державності України»  була  проведена у січні 2016 року. Разом студенти долучилися до всеукраїнського флешмобу «УКРАЇНА ЄДИНА», що стало традицією у навчальному закладі.

 

 

 

 

Історико-літературна виховна година до Дня Соборності України

Мета: ознайомлення учнів та студентів з історією  становлення свята, подіями  22 січня 1919 року.

В історії становлення незалежності і соборності України, особливе місце займає день 22 січня 1919 року, коли Директорія Української Народної Республіки проголосила Злуку всіх українських земель в єдину Українську державу. Саме цей день з′єднання Західноукраїнської Народної Республіки з Української Народною Республікою прийнято відзначати як свято – День незалежності і соборності України.

Захід проводиться в залі, прикрашеному українською атрибутикою. 
    Хід заходу
Висвітлюються слова:
«Національна єдність – запорука державності України»

Ведуча:

Людської пам’яті свіча хай запалає,
Коли життя знов набирає силу.
В ім’я народу хай вона палає
За муки, за життя і за могили
Хай вдячна пам’ять наша звеличає…

Ведучий:

Тобі, Україно, мій мужній народе,
Складаю я пісню святої свободи
Усі мої сили і душу широку
Й життя я віддам до останнього кроку
Аби ти щаслива була, Україно,
Моя Батьківщино!
Ведуча:
День Соборності України, свято рідного краю, свято нашої держави. Ми пиша-ємося, що ми – українці, а наша Вітчизна – Україна, земля, дорога та мила сер-цю кожного із нас.

Декламується поезія В. Сосюри «Любіть Україну»
Читець 1:
Любіть Україну, як сонце, любіть,
як вітер, і трави, і води,
в годину щасливу і в радості мить,
любіть у годину негоди!..
Любіть Україну у сні й наяву,
вишневу свою Україну,
красу її, вічно живу і нову,
і мову її солов’їну.
Між братніх народів, мов садом рясним,
сіяє вона над віками…
Любіть Україну всім серцем своїм
і всіми своїми ділами!..
Читець 2:
Для нас вона в світі єдина, одна,
в просторів солодкому чарі…
Вона у зірках і у вербах вона,
і в кожному серця ударі…
У квітці, в пташині, в електровогнях,
у пісні у кожній, у думі,
в дитячій усмішці, в дівочих очах,
і в стягів багряному шумі…
Як та купина, що горить – не згора,
живе у стежках, у дібровах,
у зойках гудків, і у хвилях Дніпра,
і в хмарах отих пурпурових.

Читець 3:
В грому канонад, що розвіяли в прах
чужинці в зелених мундирах,
в багнетах, що в тьмі пробивали нам шлях
до весен і світлих, і щирих…
Юначе! Хай буде для неї твій сміх,
і сльози, і все до загину…
Не можна любити народів других,
коли ти не любиш Вкраїну!..
Любіть у коханні, в труді, у бою,
як пісню, що лине зорею…
Всім серцем любіть Україну свою, -
і вічні ми будемо з нею!
Ведучий:
Україна – рідний край, земля з багатовіковою історією, мальовничою при-родою, чарівною піснею, працелюбними, мудрими й талановитими людьми.
Ведуча:
Ми горді зватися українцями. Поклик рідної землі завжди відчували наші пра-діди й діди, ті, хто живе в Україні та кого доля закинула на чужину. І де б не був українець, захвилюється аж до сліз, почувши рідне слово.
Ведуча:
      Україна... Її майбутнє в руках молоді. Від нас залежить, якою буде наша дер-жава! А держава, як і родина, має бути дружною, сильною, здоровою, щасли-вою.

                                             Звучить пісня «Я України син»

Ведуча:
        Упродовж століть землі України були розрізнені, належали до різних держав: Російської імперії, Польщі, Австро-Угорщини. Тож споконвічною мрією українців було об'єднання розрізнених частин України в межах однієї держави.

Ведучий:
        У тяжкій і тривалій боротьбі за національне визволення, утвердження власної державності наш народ не раз переживав як гіркі, так і радісні події. Одна з таких сторінок нашого минулого – боротьба українського народу за соборність своїх земель.

Ведуча:
       Щороку 22 сiчня весь український народ iз вдячністю згадує тих героїв, якi боролися за об’єднання усiх нацiонально-демократичних сил українства, хто словом i ділом намагався вiдродити незалежну Соборну Українську державу. Ідея всеукраїнської єдності формувалася ще з часiв Київської Русi, Галицько-Волинської держави, Запорізької Січі, Визвольної вiйни пiд проводом Богдана Хмельницького, Гетьманщини.

Ведучий:
        Та реалiзувалась ця мрiя внаслiдок української революцiї 1917-1920 рокiв, пiд час якої з великою силою розкрилися свободолюбство i нацiональний дух українського народу, утворилися двi демократичнi держави – Українська Народна Республiка (УНР) та Західноукраїнська Республiка (ЗУНР). Нажаль, двi роз’єднанi держави не могли iснувати як єдиний полiтичний, економiчний органiзм, цьому заважав ряд причин. Не зважаючи на перешкоди, народ України не полишав прагнення до соборизацiї всiх українських земель у власнiй державi.
Ведуча:
       1 грудня 1918 року представники державного Секретаріату ЗУНР – К. Левицький, Л. Цегелоський, члени Директорiї – В. Винниченко, С. Петлюра, П. Андрiєвський, Ф. Швець пiдписали у Фастовi Предвступний договiр про майбутнє об’єднання двох республiк. Цей договiр став першим i основним актом соборностi, викликав схвалення українського загалу.

Ведучий:
      3 сiчня 1919 року на першому засіданнi Української Народної ради було одностайно прийнято Ухвалу про злуку ЗУНР i УНР. Часописи пiдкреслювали, що тим самим зроблено перший крок на шляху до соборностi українських земель.
Ведуча:
       Директорія i Рада Народних Мiнiстрiв призначила святкування об’єднання УНР i ЗУНР на 22 сiчня. Мабуть, ця дата не була випадковою, адже вказаний день збiгався з рiчницею iсторичного IV Унiверсалу Цетральної Ради, згідно з яким УНР проголошувалася самостiйною, незалежною державою, отже вiн мав стати днем подвiйного всенародного свята – Незалежностi i Соборностi.
Ведучий:
       22 сiчня 1919 року на Софіївській площi, бiля пам’ятника гетьману Богдану Хмельницькому, у присутностi десяткiв тисяч киян лiдери УНР і повноважна делегація ЗУНР заявили про свiй непохитний намiр збудувати єдину соборну Українську державу.

Ведуча:
        З раннього ранку мiсто набуло святкового вигляду. На будинках державних установ майорiли нацiональнi синьо-жовтi прапори, Софiївський майдан прикрашала трiумфальна арка зі старовинними гербами України і Галичини.
 

Ведучий:
        В Актi злуки проголошувалося: «Однинi воєдино вливаються століттями відiрванi одна від одної частини Єдиної України, Захiдноукраїнська Народна Республiка (Галичина, Буковина Угорська Русь) i Надднiпрянська Велика Україна. Здiйснилися вiковiчнi мрiї, якими жили, i за якi вмирали кращi сини України. Однинi є єдина, незалежна Українська Республіка».

Ведуча.
         Цей день увійшов до національного календаря як велике державне свято – День Соборності України, і відзначають його з 1999 року.  Ті вікопомні історичні події сформували підґрунтя для відродження незалежної соборної демократичної України та утвердження національної ідеї. У розмаїтті жовто-синіх знамен 22 січня 1990 року наші сучасники поєднали живим ланцюгом злуки Схід і Захід України. Від 1 до 3 мільйонів людей, узявшись за руки, створили на дорогах і шосе безперервний ланцюг.

Маєм сонце, маєм море,
Маєм Київ і Дніпро,
Маєм землю неозору,
На якій росте добро.
Синьо-жовтий прапор маєм
Й Володимирський тризуб,
Дон і Сян їх обіймають.
Ми – народ – великолюб.

Ведучий:    

         В кінці 2000-них років почала відроджуватись традиція створення «живих ланцюгів», що символізують єдність українського народу. В 2008 — 2011 роках у Києві такі «ланцюги» утворювали на мосту Патона. Таким чином символічно об'єднували правий та лівий береги Дніпра. Основним організатором цієї акції виступало Братство козацького бойового звичаю «Спас». Найбільшого розмаху акція досягла 2011 року, коли на міст Патона прийшло понад 1000 учасників. Того року до організації акції долучилися такі громадські організації як Відсіч, Молода просвіта, Національний альянс, Молодіжний націоналістичний конгрес, студентський туристичний клуб «Скіфи». 22 січня 2011 р. «живий ланцюг» утворено у понад 20 містах України.Так у Львові близько п'яти тисяч осіб утворили «живий ланцюг» від пам'ятника Тарасу Шевченку до пам'ятника Степану Бандері.

Україно, соборна державо,
Сонценосна колиско моя,
Ще не вмерла й не вмре твоя слава,
Завойована в чесних боях!
Живи та міцній, Українська державо!
Вмирали у битвах мільйони бійців,
Щоб стяг синьо-жовтий піднявсь величаво
Й над Києвом стольним віки майорів!

Ведуча:
           Віримо, що територіальна цілісність України, скріплена кров’ю мільйонів незламних борців, навіки залишатиметься непорушною. Плекаймо все, що працює на ідею загальнонаціональної єдності.
Ведучий:
        Соборність – це символ. Символ боротьби за волю. Порозуміння між людьми. І часточка надії і віри у майбутнє. Сьогодні Україна у вогні, у пекучих солоних сьозах метерів, плачі дітей.
Ведуча:
         Пам’ятаймо про незліченні жертви наших співвітчизників, покладені на вівтар незалежності, соборності, державності. А особливо сьогодні, коли ворожі чоботи ходять по частині українських земель. Забороняються мова, традиції українського народу, воля…

Ведучий:
          Любов до землі, до рідного слова прирекли багатьох славних синів і дочок України на тюрми і поневіряння, на смерть та прениження.

Ведуча:
         Віримо, що територіальна цілісність України, скріплена кров’ю мільйонів незламних борців, навіки залишатиметься непорушною. Маємо бути свідомі того, що лише в єдності дій та соборності душ можемо досягти величної мети – побудови економічно й духовно багатої, вільної й демократичної України, якою пишатимуться наші нащадки.

Звучить пісня «Україно, Україно…» (муз. і сл. Т. Петриненка).
Ведучий:
Україно, соборна державо,
Сонцесяйна колиско моя,
Ні, не вмерла й не вмре твоя слава,
Завойована в чесних боях.
Ведуча:
Ти не загинеш, Україно!
І мова прадідна твоя,
Що кожне слово в ній – перлина,
Не вмре повік!
Ведучий:
Ми вірим в майбутнє твоє, Україно!
Говорять сьогодні дорослі й малі.
Бо ти в нас – найкраща, бо ти в нас єдина,
Немає такої, як ти, на землі.
Ведуча:
Моя Україно!
Я вірю, що дух твій ніколи не згасне.
Ти совість народу, незгасна зоря,
Живи й процвітай, Україно моя,
Для миру, для щастя, любові й добра.

Ведучий:

      Наше свято підійшло до кінця. Сердечно бажаєм вам, шановні громадяни, міцного здоров’я, щастя, добра, миру, злагоди і глибокої віри у гідне майбутнє рідного краю та України!

Звучить «Молитва за Україну».

 

«Герої не вмирають»

 

        Українська історія – це боротьба за волю і незалежність нашої держави. Битва під Крутами – один із великих прикладів героїзму і відданості своїй Батьківщині. Просвітницька година до Дня пам’яті героїв Крут “ Крути - символ національної честі” та документальний фільм про Крути.

Змістовим наповненням виховних заходів стали соціально-політичні події, які відбуваються в Україні. Так, важливими чинниками патріотичного виховання студентів стали: феномени Майдану та Небесної сотні, які позиціонувалися у відповідних проектах як форма відстоювання загальнонаціональних інтересів, прав людини та поваги до людської гідності; героїчні вчинки українських військовослужбовців, волонтерів; персоналії учасників АТО та їх сімей, що сприяло вихованню позитивного ставлення до оборони країни, служби в Армії та виробленню активної суб’єктної позиції до подій на Сході України.

     «Тримайся, моя рідна Україно!», виховна година, присвячена українським солдатам – Захисникам України.

 

Виховний захід «Герої не вмирають…»

Кривавими сльозами плаче неня Україна,

 Де тихі зорі, ясні води й мова солов’їна,

Де дух козацький вільний у небо рветься,

Мільйон сердець гарячих щирих б’ється.  

Ми вільні духом і серцем незалежні

Чужинський чобіт топче край співучий,

Зломить він прагне дух могучий.

Та «Зась! - йому сказали українці,-

Тут край свободи, а ви в ньому – чужинці».

 

Ведуча.		Доброго дня, шановні друзі! Щасливі ми, що народилися і живемо на такій чудовій, багатій, мальовничій землі – на нашій славній Україні! Тут жили наші діди й прадіди, тут живуть наші батьки – тут корінь роду українського, що сягає сивої давнини.
Ведуча.		Материнський образ України встає з полинових степів і глибинної чорноземної скиби, як барва зоріє із зажури поліських озер, що чистими очима довірливо дивляться на світ, виростає недосяжно на повен зріст із карпатських верховин.
Ведуча.		Нема життя без України, бо Україна - це доля, яка  випадає раз на віку, бо Україна – це мати, яку не вибирають, як і долю, бо Україна - це пісня, яка вічна на цій землі.
	Тривожна музика   Ведуча. Моя Україна… Це історія мужнього народу, що віками боровся за свою волю, щастя, свідками  чого є високі в степу могили, обеліски та прекрасна на весь світ українська пісня. Наш вечір  ми присвячуємо тобі, наша рідна Україно! Та усім тим, хто, ще молодими, не жаліючи ні сил, ні здоров’я, ні своєї молодості, віддавали життя за волю України,  славним патріотам. Ведуча. Сьогодні ми зібрались аби вшанувати пам’ять воїнів-визволителів, пам'ять Небесної сотні, пам'ять загиблих під час Єврореволюції . А ще усіх тих, хто був на  неназваній війні на Сході України в період  2014 року. Війні не оголошеній, підступній та зрадницькій. Ведуча. Все розпочалось з  купки студентів, які вперше вийшли на Майдан в підтримку Євроінтеграції. Потім страшна ніч 30 листопада 2013 року, кривавий січень та лютий 2014 року. І біль, сльози, пустота… І їх, нема, наших Героїв… Ведуча. Ох,  скільки битв  відгриміло  довкола                    У навіжений,  божевільний  час!                    Та  чорна  кривда  -  правди  не  зборола                    І  не  піддався  світ  пітьмі,  не  згас. Ведуча. Давно  я  чула, що  з  просторів  небесних                    Нам  світять  зорями  в  нічній  імлі                    Безсмертні  душі  праведників  чесних,                    Отих  людей, що  вмерли  на  землі. Ведуча.        Душі героїв.Вони  очима-зорями  дивляться                      на  нас  із  небес, журавлями  пролітають  над  нами,                      сумно  курличучи  в  небесній далині. Ведуча.    Їх назвали Небесною сотнею – українців, які загинули у Києві на Майдані, вулицях Грушевського та Інститутській. Гинули за честь, за волю, за право бути народом – джерелом і мірилом влади у власній державі, за країну, в якій не страшно жити і народжувати дітей. За цю самопожертву українці їх канонізували (без чиновницької тяганини та церковних постулатів) – за велінням серця долучили до сонму Небесного воїнства на чолі з архистратигом Михаїлом. Аби захищали країну від лиха, пильнували й оберігали її з небес… Вірш: «А сотню вже зустріли небеса» А сотню вже зустріли небеса.. Летіли легко, хоч Майдан ридав… І з кров'ю перемішана сльоза А батько сина ще не відпускав. Й заплакав Бог, побачивши загін: Спереду – сотник, молодий, вродливий І юний хлопчик в касці голубій, І вчитель літній-сивий-сивий І рани їхні вже не їм болять Жовто-блакитний стяг покрив їм тіло Як крила ангела, злітаючи назад, Небесна сотня в вирій полетіла… Пісня «Плине кача» Ведуча. 20 лютого 2014 року у Києві снайперським пострілом у голову було вбито учасника Майдану Едуарда Гриневича 1985 року народження, родом з села Деревок Любешівського району. Едуард випускник нашого коледжу. 2002-2004 рр. навчався за професією «маляр, муляр, штукатур». Закінчив навчальний заклад дипломом з відзнакою. Це втрата наша спільна… Ведуча. На Майдан приїздив тричі. Був членом сотні «Волинська Січ». 19 лютого потрапив під воду з брандспойту, але наступного дня знову на передову. Увечері висушив одяг, взуття, а наступного дня— знову на передову, в останній раз. Загинув він о 10:25 20.02.14, на восьмій барикаді, що навпроти станції м. Хрещатик, по вулиці Інституцькій. Похований у рідному селі. Ведуча.  «У пошуках кращого майбутнього ми зобов'язані підтримати революцію!!! Дорослі, не будьте байдужими, якщо не ви, тоді хто — ваші діти будуть захищати свободу… Я впевнений, що найголовнішою метою революції є не дозволити Януковичу і його «общаку» залишитись при владі!» — такими були останні слова Едуарда в соціальній мережі. Вірш: «Мамо, не плач» Мамо не плач. Я повернусь весною. У шибку пташинкою вдарюсь твою. Прийду на світанні в садок із росою, А, може, дощем на поріг упаду. Голубко, не плач. Так судилося, ненько, Що слово мамусю не буде моїм. Прийду і попрошуся в сон твій тихенько Розкажу, як мається в домі новім. Мені колискову ангел співає I рана смертельна уже не болить. Ти знаєш, матусю, й тут сумно буває Душа за тобою, рідненька, щемить. Мамочко, вибач за чорну хустину За те, що віднині будеш сама. Тебе я любив. I любив Україну Вона, як і ти, була в мене одна..!! Ведуча. Захищати рідну землю - святий обов’язок чоловіків. Хоч як боліло мамине серце, а мусила вона в усі часи проводжати синів. Благословляла в похід, благала Бога, щоб сини повернулися. Проклинала війни…А сини часто не поверталися з походів, гинули, захищаючи рідний край. Господи, та це ж протиприродно: колисала, любила, навчала, ростила - а війна забрала… Самотня мати до кінця своїх днів чекала своїх синів. Ведуча. Неоголошегна війна на Сході нащої країни принесла горе сліз  відчаю та зневаги. Студент. Війна на сході України — збройний конфлікт на території Донецької і Луганської області України.        Конфронтація насильства в регіоні розпочалася в середині квітня 2014 року, коли озброєні групи проросійських активістів почали захоплювати адмінбудівлі та відділки міліції у містах Донбасу. Українська влада у відповідь заявила про проведення Антитерористичної операції із залученням Збройних сил. Поступово протистояння переросло у масштабний воєнний конфлікт.         Ряд українських політиків називають війну на сході України «гібридною війною» Росії проти України. Від середини липня 2014 року Збройні сили Російської Федерації почали брати пряму участь у бойових діях проти Збройних сил України. Підрозділи Збройних сил Росії діють як з території Російської Федерації, так і безпосередньо на території України.          28 серпня 2014 року Радник міністра внутрішніх справ Зорян Шкіряк заявив, що відбулося вторгнення Росії в Україну.   Ведуча.  Війна.  На 23 році Незалежності, нашому народові доводиться боротись з брехнею, свавіллям, смертю. Доводиться боронити свою мову, домівку, рідних. Кому? Дітям Незалежної України? Молодим, юним хлопцям, які є ровесниками Незалежності. Вірш: «Кохали, вірили, чекали» Кричав мій син «піду з тобою» Тягнув долоньки мені вслід Мене запрошено війною. Не та, яку пройшов мій дід. Кричала мила «не пускаю» Руками тисла з усіх сил. За що боротимусь я знаю. Синочок миру попросив. Кричала мати «повертайся» Сльозами комір залила. Немов в останнє попрощався. А в голові «війна, війна» Кричав мій батько «бережися» Так міцно руку мою жав. І він щоночі мені снився. А я від вибухів вставав. Кричав я їм, що скоро буду. А сам не знаю й до сих пір. Живим чи мертвим я прибуду. З бронежилетом, повним дір. Кохали, вірили, чекали. На батька, сина й чоловіка. Так прикро, що вони не знали. Не повернусь, назавжди зникну. Про тата марить син ночами. Дружина ніби не жива. «Вертайся сину» кричить мама. А батько плаче «вже нема» Вклоняюсь низько вам солдати. Усім живим і не живим. Нехай не плаче ваша мати. Молюсь за вас, молюсь за мир.   Ведуча: Скільки їх, воїнів, які там на Сході бачать смерть щодня. Тих, хто не вийшов з Ілловайська, хто загинув захищаючи аеропорт Донецька, блокпости м. Щастя, м. Маріпуполь, хто похований в братській могилі, хто не опізнаний, не оплаканий, хто пропав безвісти…. - Жінко, чого Ви плачете? Ваш син-герой... Ви, що не бачите? Ще цей хлопчина і он той... - Героєм був мені завжди, З тих пір коли почав іти, з тих пір коли сказав він мама. Я так раділа, так ридала. Від щастя сльози проливала, Так ніби знала, ніби відчувала, Я так його тримала, так оберігала, та все ж пішов, за іншу битись маму, мені ж залишив вічну рану. А я дзвонила, кажу: "Сину, іди додому бо там гинуть..." А він: "Неправда...тут все мирно..." Мені від того було дивно, І я його чекала, так чекала, Він вернеться, я вірила, я знала... І він приїхав не колись А нині - виходжу я, дивлюсь, моє дитя у домовині..." Як справи синку? Ну кажи як справи? Чого мовчиш, не хочеш подивитися на маму? відкрий же очі, вставай,  ти хочеш так лежати? втомився, певно, вирішив поспати. Боже я тебе укрию, ти ж такий холодний, живіт запав, напевно, ще й голодний, ходи, я вже на стіл накрила. Ходи, тебе чекає вся родина." А люди кажуть, що здуріла, що мертву так трясу дитину...  Та, що ті люди,  що вони там знають. Мій син  ̶  герой. ГЕРОЇ НЕ ВМИРАЮТЬ.   Ведуча: Не оминула ця війна і нашу Любешівщину. Під час боїв з терористами на Сході України 14 липня 2014 року загинув мешканець села Залаззя Любешівського району Волинської області - Юрій Трохимук. Він загинув під час бою поблизу міста Краснодон Луганської області. Загиблому було 25 років, він був бійцем артилерійського батальйону 51-ї механізованої бригади. Юрій – з багатодітної сім'ї. Все життя за ним сумуватиме згорьована мама, троє братів та шестеро сестер. Вірш Над солдатом журиться посивіла ненька, На колінах Богові молиться старенька, Біль безмежний змучену душу розтинає - Матір молодого юнака ховає. І не хоче вірити в горе це серденько, На кого ж мене покинув, янголе рідненький? Як без тебе дихати, милий мій синочку, Ти ж так мріяв про сім"ю, про маленьку дочку?! А тепер тебе нема - нічого немає... Лиш, здається, голос твій десь мене гукає... Над солдатом плаче мати, війну проклинає І синочка, як в дитинстві, за руку тримає... А повсюди вигуки з натовпу лунають: Слава Україні! Герої не вмирають!   Ведуча: І знову Любешівщина в траурі: в зоні АТО загинув наш земляк із села Залізниця – Іван Пасевич. У листопаді йому було би лише 25…  Іван загинув 16 серпня 2014 року близько 23 год. під Луганськом. Він закінчив Володимир-Волинський педагогічний коледж, потім вступив до Львівської академії сухопутних військ ім. гетьмана Петра Сагайдачного на факультет аеромобільних військ і розвідки. Після вузу був призначений заступником командира роти в/ч, воював у 80-й десантно-штурмовій бригаді. Ведуча: Своїм тілом він, як справжній герой, закрив трьох бойових побратимів, завдяки чому вони залишилися живі. Іван, отримавши тяжкі травми, відійшов у інший світ, звідки не повернеться до рідних, не побачить, як підростає його донечка, якій лише сім місяців. Івану Пасевичу присвоєно звання Героя України посмертно, у Львові на Алеї слави виділили місце для його поховання. Проте батьки, вся родина наполягли, аби Івана поховали в рідному селі. Ведуча: Герої не вмирають – вони просто з нами не живуть! Тому всі ми маємо знати і пам’ятати про нього. Ведуча: Деркач Олександр, 1987 року народження, житель с. Довжиця Маневицького р-ну. Навчався у нашому навчальному закладі 2003-2006 рр. за професією «Маляр, муляр, штукатур». Саша служив у 51-й механізованій бригаді. В останнє виходив на зв'язок 30 серпня 2014 року. Вважався тиким,  хто пропав безвісти. Рідні не втрачали  надії побачити Сашка живим.   Вірш «На серці рана» Я знаю мамо, що на серці рана Але не плачте, я до вас прийду Покинув світ, можливо мамо рано Ніхто не знав що скоро так піду. Пішов не попрощавшись з вами мила Бо постріл в серце взяв моє життя Не вірилось,що є така людина Якій мішало це просте життя Я не один боровся за Україну І не один поклав своє життя Я йшов, та я не вірив що загину Та бачиш як не цінеться життя. Ти чуєш люба, я ще повернуся У снах до тебе ще колись прийду Тобі моя голубко, ще наснюсь І квітів ніжних я ще принесу Я посміхнусь тобі, голубко мила І запитаю, як твоє життя Подякую, що ти мене зростила І скажу мамо, що ж таке життя... Рідненька ти молись за Україну Щоб не ридали люди що війна... Моя голубко, я поліг за Батьківщину Вона ж на світі внас лише одна. Ведуча: Ці хлопці, дійсно, герої за людськими й Божими законами, бо сповна виконали свій патріотичний обов’язок перед Батьківщиною, загинувши на полі бою, а як християнин, – дотримавшись найвищої заповіді: немає більшої любові, ніж покласти своє життя за друзів та рідних своїх. Ведуча.  У  нашій  пам’яті вони  вічно  живі (виходять з лампадками).  Тож  запалімо  свічки пам’яті  солдатам, героям Небесної сотні, усім героям, які боролись за незалежність нашої України. Нехай  спокійно  і  тепло  буде  їхнім  душам від  цього  священного  світла. Я- Україна, Жінка, Мати всіх  дітей, Що  на  фронтах  воєнних  полягли. Сьогодні  я  звертаюсь  до  людей, Щоб  мир  у  світі  пильно  берегли. В  душі  моїй  горить  пекельний  біль За  всіх-усіх,  яких  не  повернуть, І  крик  душі  лунає  звідусіль. Вони  до  нас  ніколи  вже  не  прийдуть… А  всюди  квіти…квіти…і  трава… Цвіте  земля чарівна, запашна, Пісні  повсюди,  музика  звучить… Але  ж  була  проклята  та  війна. Тож  встаньте всі  і  голови  схилить, Згадайте  тих, хто  йшов  через  фронти. І  з  вдячністю  хвилину  помовчіть, Щоб  пам’ять  в  нашім  серці  зберегти…   Ведуча.  Хвилина  мовчання  пекуча  й  терпка, як сльоза… Ведуча. Я ніколи не могла навіть подумати, уявити, що в наш час Україна знову палатиме у вогні, що на нашій землі знову будуть воювати й гинути люди,  - І хто на нас напав?! Адже це – народ, разом з яким ми пліч-о-пліч вистояли Велику Вітчизняну війну, здобули святу Перемогу!.... Я хотіла б провести паралелі між тією війною й сьогоденням… Але дуже боляче!... Необхідно всіма силами зберегти мир, такий нестійкий, такий примарний!.... Дуже хочеться, щоб подвиг і героїзм бійців, які сьогодні захищають нашу Вітчизну, залишився у віках, як подвиг їхніх дідів і прадідів. Ведуча. Більше сотні хлопців зараз мобілізовані з Любешівського району. Є на війні і наші випускники учні та студенти коледжу. Наші герої: Мендилюк Богдан, Оласюк Тарас, Ремінський Михайло,  Хочеться згадати Кравчука Олександра,  який закінчив у 2013 році коледж, служив у Армії, був у полоні в Донецьку з 6 по15 вересня 2014 року. Є одним з тих, кого обміняли в так званий час перемир’я  у вересні 2014 року. Ведуча: Моліться, люди України, За тих, хто на передовій. Моліться за чужого сина, Щоб вас потішив колись свій. Ті хлопці нам не є чужими, Бо волю нашу бережуть. Вони не знають, чи живими До матерів колись прийдуть...   ПІСНЯ «Повертайся живим» Ведуча. Николайчук Володимир, житель села Залаззя, випускник коледжу 2008 року, віськовий Луцького прикордонного загону. Ніс  службу в районі перепускного пункту Маринівка на Донеччині. На рідній землі зі сльозами на очах його та бійців зустрічали родичі та друзі. Із 72 волинян, які від'їжджали в зону АТО, живими повернулися не всі. Майже два місяці він з друзямми щодня відбивав атаки терористів. Він служив в одній з найгарячіших точок зони АТО. Із сімдесяти двох бійців, які були в зоні АТО, до Луцька повернулося 59. Одинадцятеро - поранені, троє - в украй важкому стані. На Сході полягло двоє молодших сержантів, його колег. Ведуча. Сінчук Юрій, житель с. Бихів, випускник коледжу 2007 року, військовий 51- механізованої бригади. Мобілізованим був ще з початку квітня 2014 року. Пройшов пекло та жахіття війни, голод, зраду командирів, на прикінці серпня 2014 року, міг потрапи в полон, але чудом з двома побратимами залишились живим та вийшов з оточення. Рідні та друзі з нетерпінням чекали Юру додому, прекрасного сина, доброго брата та вірного друга. НАШИМ СОЛДАТАМ Ти стоїш на державнім кордоні, Ти та інші вкраїнські сини. Ти – вояк, не у вражім полоні, Не скорили тебе вони. На обличчі твоїм горить мужність, Хоч підступний за спинами кат, Та великого серця потужність Підірве і мільйони гармат. Знаєш ти, як любить Україну І віддати їй серце своє. Знаєш, як не тікать на чужину, Знаєш ти, що честь в тебе є. Я пишаюсь тобою, солдате, І пишатимуся завжди. Адже так Україну кохати З-поміж тисяч зумів лише ти. Ведуча. Велике спасибі цим хлопцям за мирне життя, яке ми маємо тут сьогодні. Воно, на жаль, не у всій Україні, але завдяки таким хлопцям є шанс, що у нас скоро запанує мир. Дуже важко зрозуміти, що насправді відбувається. Але знаю, що ця війна зачепила кожного з нас. Я лише хочу, щоб швидше настав мир, і щоб країна пишалась своїми героями.   ПІСНЯ «Солдат України»   Вірш «Горнусь до тебе, Україно» Горнусь до тебе, Україно. Як син до матері горнусь За тебе, рідна і єдина Щодня я Богові молюсь. Молюсь за тебе, Україно, І свої сили віддаю, Щоб відродити із руїни Наш дух і славу бойову. Очистимо усі джерела, Дніпро-Славутич оживе, І заспіваєм: «Ще не вмерла Україна наша і не вмре».   Ведуча. Україна – країна трагедій і краси, країна, де найбільше люблять волю і найменше знали її, країна гарячої любові до народу і чорної йому зради. Довгої вікової героїчної боротьби за волю. Будьмо гідними своїх предків, бережімо волю і незалежність України, поважаймо свій народ і його мелодійну мову. Шануймо себе і свою гідність, і шановані будемо іншими.
Ведуча.		Немає на світі кращого неба, ніж небо України!
Ведуча.		Подивімось на своє небо і думкою, як у тій чудовій пісні, полиньмо аж до Бога і гляньмо на зелено-блакитну Землю – і тоді відкриється нам на зелено-блакитному суцвітті планети  край, що нагадує собою серце,- Україна!
Ведуча.		Ні! Як нема кращого неба, ніж небо України, так і немає кращої землі, ніж наша Україна! Об'єднаймося ж усі задля миру та спокою на рідній землі.                             Схід і Захід має бути разом. Ми проти війни!                                        ЗВУЧИТЬ ГІМН УКРАЇНИ

 

Лінійка-реквієм

пам'яті  Героїв Небесної Сотні...

Україно моя! Ти не вправі тих хлопців забути, —

їх стежки пролягли, наче зморшки, до твого чола

Побратими мої!  Ви не вправі  тих хлопців забути

Бо жива Україна, і правда на світі жива.

 

 

 

Е. Гриневич

Мета: вшанувати пам'ять Героїв Небесної сотні, прищеплювати любов до Батьківщини, виховати патріотичну свідомість, розвивати бажання стати гідними громадянами України.

Оформлення: Стіна пам’яті Небесної сотні (Прапор України, надписи список прізвищ героїв з фото), стіл, на столі вишитий рушник, ікона Божої матері, свічка, квіти з чорною стрічкою.

Ведуча перша: На майдані в Києві вже були перші жертви, чути було стогони поранених, але українці з рідкісною впертістю боролися далі. Ніхто не думав відступати.

   Ведучий:  Небезпека стала очевидною. Із останніх сил боронилася молодь від ворога, який розстрілював її на короткій дистанції.

Ведуча друга:

А сотню вже зустріли небеса..

Летіли легко, хоч Майдан ридав…

І з кров'ю перемішана сльоза….

А батько сина ще не відпускав..

Й заплакав Бог, побачивши загін:

Спереду – сотник, молодий, вродливий

І юний хлопчик в касці голубій,

І вчитель літній-сивий-сивий..

І рани їхні вже не їм болять..

Жовто-блакитний стяг покрив їм тіло..

Як крила ангела, злітаючи назад,

 Ведуча перша:  Їх назвали Небесною сотнею – українців, які загинули у Києві на Майдані. Гинули за честь, за волю, за право бути народом – джерелом і мірилом влади у власній державі, за країну, в якій не страшно жити і народжувати дітей.

Ведуча друга:  Сьогодні ми зібрались аби вшанувати пам'ять Героїв Небесної сотні, пам'ять усіх тих, хто віддав життя за Україну.

Ведучий: Серед Героїв Небесної сотні є наш земляк - боєць «Волинської сотні» Едуард Гриневич, уродженець с. Деревок. Довгий час Едуард зростав і виховувався у сім'ї без батька. Зі слів близьких, Едік  звик у житті досягати всього сам, був наполегливим і цілеспрямованим. Навчався у нашому  коледжі у 2002-2004 рр. Захоплювався інформаційними технологіями. Певний час працював в «Інтертелекомі» міста Луцька. Потім вирішив розпочати власну справу. Працював у Любешові.

 Ведуча перша:  Близькі та знайомі Едуарда завжди дивувалися і захоплювалися його добротою і тактовністю, які поєднувалися з внутрішньою стійкістю та ідейністю. Він звик діяти, а не говорити.

     Активіст був на Майдані тричі. Вважав це справою честі та гідності. Востаннє поїхав у Київ 16 лютого, а вже за чотири дні куля снайпера обірвала його молоде життя. Тіло знайшли у дворі Михайлівського собору 20 лютого 2014 року.

 Ведуча друга:  На момент смерті, Едіку було 28 років. На Майдані він почувався дуже щасливим. Коли, вилікувавши вдома грип та ангіну, востаннє зібрався в дорогу, бабуся стояла на дверях і не пускала. А він таки вирвався. «Там не все так, як вам здається з телевізора. Там не просто люди стоять. Усе дуже організовано, є команда однодумців, і кожен, як мурашка, знає, що йому треба робити. У мене на Майдані з'явилося так багато друзів»— сказав перед від'їздом. (зі спогадів родичів).

 Ведуча перша:  Ми закликаємо вас сьогодні згадати у ваших молитвах усіх Героїв, які поклали свої голови за наше майбутнє. Хай пам'ять всіх невинно убитих згуртує нас, живих, дасть нам силу та волю, мудрість і наснагу для зміцнення власної держави на власній землі. У жалобі схилимо голови. Вони згасли як зорі.

 Ведуча друга:  Нехай кожен з нас торкнеться пам’яттю цього священного вогню-частинки вічного. А світло цієї свічки хай буде даниною тим, хто навічно пішов від нас, хто заради торжества справедливості жертвував собою. Вони повинні жити в нашій пам’яті!

Ведуча перша:  Героям Майдану, впавшим за світле майбутнє України, присвячується хвилина мовчання. Нехай  спокійно  і  тепло  буде  їхнім  душам від  священного  світла. (Хвилина мовчання).

Ведучий: Покласти квіти до Меморіалу Небесної Сотні та Меморіальної дошки Едуарду Гриневичу доручається студентам та учням коледжу ____________________________________________________________________

Звучить пісня «Пливе кача», а на її фоні говорять ведучі

Ведуча перша: Не плачте, мамо. Ваш син у Небесній Сотні. Вже не тече кров із ран Вашого сина. Не пече йому у грудях більше. Він стоїть на варті. По праву руку від Бога.

 Ведуча друга: А по ліву – його побратими: Андрійки, Васильки, Іванки, Назари, Устими–  ті, хто нині в Небесній Сотні. Не плачте, мамо. Дайте поплакати Україні.

  Студент:           Сто життів – нанівець,

                                Швидше б кату – кінець

                                 І початок новий Україні.

                                Без вагань і прикрас

                                Хтось вмирає за нас,

                                А точніше – за наше прозріння.

                         

                               Там де мир і тепло,

                               Їм би краще було,

                               Але доля героїв така є:

                               Вмить усе – шкереберть,

                               Перемога чи смерть.

                               Бо ж - до Раю рабів не пускають.

 Ведучий:   Не плачте, мамо! Ваш син ще прийде до Вас. Він прийде, коли Ви спатимете, і розкаже, як любить Вас…

Звучить пісня «Мамо, не плач»

   Мамо, не плач. Я повернусь весною.

   У шибку пташинкою вдарюсь твою.

   Прийду на світанні в садок із росою,

   А, може, дощем на поріг упаду.

   Голубко, не плач. Так судилося, ненько,

   Вже слово матусю не буде моїм.

   Прийду і попрошуся в сон твій тихенько,

   Розкажу, як мається в домі новім.

   Мені колискову Ангел співає

   І рана смертельна уже не болить.

   Ти знаєш, матусю, тут сумно буває,

   Душа за тобою, рідненька, щемить.

   Мамочко, вибач за чорну хустину,

   За те, що від нині будеш сама.

   Тебе я люблю. І люблю Україну.

   Вона, як і ти, була в мене одна.

 Ведуча перша (на фоні музики): Вони не були героями. Вони були звичайними людьми. І в останню мить віддали нам найдорожче – своє життя. За нас віддали. Аби ми жили. Долюбили за них, пісень за них доспівали.

Ведуча друга: Не плачте, мамо. Дозвольте поплакати світові. Весна вже на порозі.

   Виходять троє  студентів…

   Перший:             Прийшла в нашу хату тривожна година.

                                 Хай кожен збагне собі в безлічі справ:

                                 Все треба зробить, щоб жила Україна,

                                 Щоб ворог підступний її не здолав.

   Другий:                 І хай доведеться колись недоїсти,

                                Чи буде в кімнатах поменше тепла,

                                Але не дамо ми лихим терористам

                                Чіплять в нашім небі чужого орла.

   Третій:               В ці дні хай єднає нас думка єдина,

                                Ми зло в нашім домі долали не раз.

                                Все треба зробить, щоб жила Україна –

                                Приймаймо цей заклик, як Божий наказ!

Ведучий:  А ми вам бажаємо всім світлих днів і нехай вам щастить.

Ведуча перша: Лінійка-реквієм, приурочена пам’яті Героїв Небесної  Сотні підійшла до завершення. Дякуємо за увагу!

Виконується пісня Т. Петриненко «Господи, помилуй нас».

Едуарду Гриневичу…
Його убили двадцятого числа,
І мамина молитва не спасла…
Накрили прапором – лежить,
І серце його не тремтить.
Він був юний і молодий,
Тепер мертвий – не живий….
І не побачить його дружина,
І не буде в нього сина…
Не вернеться до хати,
І не пригорне мати…
Друзі так його любили,
А ті кати його убили….
Завжди посміхався, допомагав
І в замін нічого не брав.
Як згадаєш… Серце стискає,
Плачеш, аж душу крає..
Матір плаче на його могилі,
А сльози її безсилі…
Не верне свого синочка,
Лиш принесе йому віночка…
Тепер говорить з сином лиш у сні
Він поцілує руки мамі увісні.
Спочивай же синку – мама скаже
І стрічку на хресті зав’яже…

Ой не личить тобі сивина,
Любий друже, і вірний солдате,
Знають всі, що не наша вина,
Та не плач, переможемо, брате!
Знаю серце твоє не камінь,
І щоночі марніє душа,
Та бадьорить сонечка промінь,
Прийде осінь, а згодом й весна.
Коли серце на мить зупиняють
Черги градів, гармат, вогнів,
Командири давно вже знають
План запеклих для Нас ворогів.
Бережіть себе, любі солдати,
Я щовечора Бога молю,
Дочекається сина хай мати,
Хай прийде вже завершення злу.

В. Савчук (студент коледжу)

 

 

 

Тримайся, моя рідна Україно!

Сценарій виховної години

 присвяченої українським солдатам – Захисникам України

Мета: Ознайомити учнів і студентів  із славними тра­диціями українського війська, що бере початок ще з часів Київської Русі та Запорозької Січі, із ге­роїчними сторінками періоду XX ст.; виховувати почуття патріотизму, людяності, любові до своєї Батьківщини.

Ведуча    Україно!  Важким і тернистим був твій шлях із сивої давнини і до сьогоднішніх днів. Про­тягом віків численні вороги, ніби змовившись, тіль­ки те й роблять, що шматують твої землі, топчуть  твої  простори,   грабують  твої  багатства,  терзають твої серце і душу.

Ведучий  Український Солдат – це солдат Збройних Сил України, миротворець у гарячих точках Світу, солдат добровольчих батальйонів, підрозділів спецпризначення, це - захисник цілісності, сувернітету та незалежності країни.

Ведуча   І сьогодні хочемо зроби­ти невеликий екскурс у минуле. Якою ж була наша армія в минулому?

Ведучий    Починаючи з Аскольда і закінчую­чи Святославом, кожен з князів вважав за необхідне створити власне військо або, точніше, дружину і організувати декілька походів на Візантію. Походи їхні були дуже вдалими, що говорить про добре організоване військо. Але й доводи­лося не тільки ходити у походи, а ще й захищати власні території, як це робили Володимир Великий, Ярослав Мудрий, Володимир Мономах, Данило Га­лицький.

Ведуча  Героїчною сторінкою історії українсь­кого війська, була Запорізька Січ, незламними ли­царями духу були запорізькі козаки, такі як Д. Вишневецький, П. Сагайдачний, Б. Хмельниць­кий, І. Мазепа.             

Ведучий   Немало завойовників знала Україна. Та найбільш сильним був багатовіковий гніт Росії і Польщі.  На довгі роки Україна втрачає свою державність. Боротися доводилося майже повсякчас. Звідусіль йшли на родючі українські землі незчисленні завойовники, щоб стати господарями щедрої земні.

Героїчна  і коротка, як спалах, історія легіону Українських  Січових  Стрільців   (усусів).

Створений   стараннями  українських  патріотів  у 1914 році, він поклав початок благородним зма­ганням західних українців за свободу. Тернистою видалася доля усусів, серед яких 40% становила молодь з вищою  освітою.  Були на їх бойовому шляху походи  і  поневіряння,  лицарство  і жер­товність. Варто пригадати битви на горах Лисоня і Маківка.

Ведуча Неможливо не згадати і бій під Крутами, де ге­роїчний опір чинили 300 необстріляних київських студентів і гімназистів. Переважаючий більшовиць­кий загін Єгорова по-звірячому замучив їх. Матері, що прибули сюди похоронити своїх синів, не впізна­вали їх.

Ведучий

                         Україно моя! Ти не вправі тих хлопців забути, —

                         їх стежки пролягли, наче зморшки, до твого чола

                         Побратими мої!  Ви не вправі  тих хлопців забути     

                         Бо жива Україна, і правда на світі жива.

Ведуча. Згадаймо слова Василя Кравички з кіноповісті О. Довженка «Україна у вогні»: «Ми б'ємося за те, чому нема ціни у всьому світі, - за Вкраїну, за єдиний народ, що не знайшов собі в століттях Європи людського життя на своїй землі, за народ розторсаний, роздертий». Ці слова ведуть змучених, скривавлених солдат у бій, можливо, для них останній.

ВІРШ

Нашої заслуги в тім не бачу,

Нашої не знаю в тім вини,

Що козацьку бунтівливу вдачу

Нам лишили предки з давнини.

Нам і те не добавляє слави,

Що вони од чужоземних сил

Заступили землю кучеряву

Горами високими могил.

Бо коли, закоханий в минуле,

Прокуняєш свій великий час,

Наша лінь нікого не розчулить,

Слава теж відмовиться від нас.

Спогади докучливі, як нежить,

Що тій славі принесуть нове?

Тільки тим історія належить,

Хто сьогодні бореться й живе!

Ведуча.  Довгим і тернистим шляхом йшла Україна до дня своєї самостійності. Багато випробу­вань та негараздів випало на долю україн­ців у боротьбі за свободу та незалежність. І завжди в цій боротьбі поруч із народом йшов воїн-солдат.

Ведучий.      24  серпня 1991 року Україну було проголо­шено незалежною державою. Перш за все настала потреба створення національної армії, армії держави, яка отри­мала незалежність і лише стала на шлях свого відродження та розвитку. У грудні 1991 року Верховна Рада України прийняла Закон «Про Збройні Сили Ук­раїни».

Ведуча.    У Конституції України сказано, що служба в Збройних силах України, захист Вітчизни, її незалежності та територіальної ціліснос­ті - почесний обов'язок кожного молодого громадянина.  

Ведучий.   Протягом  цих років Збройні сили України пройшли непростий шлях від  становлення до занепаду, поневірянь та розкрадань. А поряд с цим жив наш Український солдат.

Ведуча.   23 роки українській державі, але це лише мить, незначна частина нашого минулого. І знову життя поставило перед нами випробування. На мою думку, події останніх місяців примусили кожного українця відчути свою причетність до своєї країни, а також зрозуміти, що ми господарі на власній землі.

                                             Вірш «О Боже єдиний, здійсни мою мрію…»

Ведучий.   Чорною стрічкою для українців стала війна на Сході. Коли Україна після Революції Гідності, була як поранена птаха та чекала допомоги і підтримки, отримала ніж в спину від так званого «братнього народу». Росія  ніяк не може пробачити Україні її незалежність. Ліна Костенко писала: «У кожної нації свої хвороби. У Росії - невиліковані». Вороги розуміють, що тільки розділивши, посіявши ворожнечу, нас можна буде й надалі тримати в покорі. Мені хочеться згадати слова Григорія Сковороди, який сказав про наш народ: «Не вчіть яблуню родить яблука. Краще відженіть від неї свиней». Це є відповідь недругам і ворогам, які намагаються довести, що українська нація є недержавною, приреченою на другорядні історичні ролі.  Російські сепаратисти зазіхають на територіальну цілісність нашої держави. На Сході  точаться криваві бої. Там вирішується доля і майбутнє України.

Ведуча. Саме за це зараз в АТО воюють сини-герої. На полі битви – захисники, воїни. Вони сміливі, мужні, хоробрі. Не шкодуючи власного життя, захищають неньку Україну.

          Давайте  і ми сьогодні  вшануємо пам'ять тих хто загинув в зоні АТО хвилиною мовчання…..

Звучить запис «Гей, плине кача…»

Ведучий. Про солдата-воїна згадуємо нині, коли у нашому дворі хазяйнує ворожий сусід, коли грабують, убиває українців. І нашим хлопцям щодня доводиться відбивати атаки бойовиків, психологічні атаки місцевого, не долюблюючого їх населення, мерзнути під відкритим небом, голодувати. Та не падати духом, не здаватись, не здавати свої позиції… Їх уже прозвали «кіборгами», «безсмертними», «укропами».

ВІРШ

Кривава осінь, правильно кривава.
Не так, як завжди жовто-золота.
Криваве листя падає не жваво,
Й не впасти, як листок, стоїть мета.

Як гілка пересохла, не зламатись,
Не підкоситись, як суха трава,
Іти вперед, нічого не боятись,
Всім довести  що Україна ще жива!

Похмуре небо, наче перед градом,
І чорні хмари видно де-не-де,
А вдалині пастух зі своїм стадом,
Не боячись, схиливши голову іде.

Кривава осінь, як іще сказати,
Кривавий дуб так жалісно шумить,
Десь вдома тихо плаче стара мати,
Щоб сина ще побачити на мить.

Пташки в краї тепліші відлітають,
Та зовсім не тому, що скоро сніг,
Вони, як люди, від війни тікають,
Та я втекти ніколи би не зміг.

Кривава осінь, хай собі так буде,
Це не причина залишати дім,
Ми ж не пташки, ми - вільні люди,
Які ніколи не впадуть ні перед ким!!!

ПІСНЯ ____________________________

Ведучий. Щодня, за життя солдат моляться тисячі батьків, дітей, бабусь, дружин, сестер та братів. Тисячі небайдужих людей приносять допомогу у пункти збору для воїнів АТО, гроші і медикаменти у лікарні, військові госпіталі. Сотні волонтерів передають на блок-пости нашим солдатам теплі речі, форму, продукти харчування, тепловізори, печі-буржуйки, щоб хоч якось допомогти їм, тим, хто дивиться смерті у вічі щодня.

ВІРШ

Ой не личить тобі сивина,
Любий друже, і вірний солдате,
Знають всі, що не наша вина,
Та не плач, переможемо, брате!
Знаю серце твоє не камінь,
І щоночі марніє душа,
Та бадьорить сонечка промінь,
Прийде осінь, а згодом й весна.
Коли серце на мить зупиняють
Черги градів, гармат, вогнів,
Командири давно вже знають
План запеклих для Нас ворогів.
Бережіть себе, любі солдати,
Я щовечора Бога молю,
Дочекається сина хай мати,
Хай прийде вже завершення злу.

Ведуча.  Наші хлопці і юнаки  з честю виконують свій  обов’язок перед  Батьківщиною та народом, щоб українське небо було  мирним і безхмарним! Щоб ми ходили до коледжу, на роботу, відпочивали, раділи життю.

ВІРШ

Горнусь до тебе, Україно

Горнусь до тебе, Україно.

Як син до матері горнусь

За тебе, рідна і єдина

Щодня я Богові молюсь.

Молюсь за тебе, Україно,

І свої сили віддаю,

Щоб відродити із руїни

Наш дух і славу бойову.

Очистимо усі джерела,

Дніпро-Славутич оживе,

І заспіваєм: Ще не вмерла

Україна наша, і не  вмре.

ПІСНЯ __________________________

Ведуча: Моліться, люди України,
За тих, хто на передовій.
Моліться за чужого сина,
Щоб вас потішив колись свій.
Ті хлопці нам не є чужими,
Бо волю нашу бережуть.
Вони не знають, чи живими
До матерів колись прийдуть...

 

ВІРШ

Не плач, кохана, чуєш, я живий.
Не міг тобі раніше подзвонити.
То був страшний, запеклий, довгий бій,
Та ми не мали права відступити.
Скажи хоч слово, мила, не журись.
Утри сльозу й нарешті посміхнися,
А ще молись, за нас усіх молись.
І матері від мене поклонися.
Цілуй дітей і батькові привіт,
Скажи, його «Кобзар» тепер в нагоді:
Ми з хлопцями завчили «Заповіт»,
Під обстрілом читаємо відтоді.
Пробач, ріденька, знову мушу йти.
І не питай, куди тепер рушаю.
Мене чекають прокляті світи,
Коли вернусь я й сам уже не знаю.
Вона в сльозах стискає телефон,
Пусті гудки, в душі гроза лютує.
Та він живий, то був поганий сон,
Її любов його, таки, рятує!
А він десь там, де небо у вогні.
Боронить свою землю від навали.
Він вже давно не лічить ночі й дні,
Він робить все, щоб ми війни не знали!

Ведуча. Велике спасибі воїнам  за мирне життя, яке ми маємо тут сьогодні. Воно, на жаль, не у всій Україні, але завдяки таким хлопцям є шанс, що у нас скоро запанує мир.

Ведучий.    Воїни України продовжують славні бойові традиції своїх предків - козаків, примножують їх у нових історичних умовах...  І  сьогодні саме український солдат є гарантом забезпечення захисту народу, держави та її традицій.

ВІРШ

Тримайся, моя рідна Україно!
Боже, як же важко говорити,
Коли ж припиниться нарешті ця війна?
Там гинуть люди, їм ще б жити й жити
Але від пострілів здригається земля,
Що буде далі? Чи настане завтра?
Для тих людей, хто зараз у бою,
На них чекають вдома їхні мами
Благаю, припиніть вже цю війну!
Прошу у Бога миру для країни,
Щоб повернулися живими усі ті,
Хто захищає зараз Україну,
Хто там на Сході ніби в іншому житті…
Молюся небу, молюся і вірю,
Що все закінчиться, що скоро все мине
Тримайся, моя рідна Україно,
Борися люба за життя своє,
Я вірю, що припиняться всі війни,
Що буде мир і спокій у серцях,
І вірю я в майбутнє України
І віра ця з душі, в моїх рядках!

ЗВУЧИТЬ ГІМН

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Виховна година
Без війни, без вини... Голодомор 1932-1933 роки

Мета: ознайомити учнів та студентів з жахливими фактами геноциду окупаційної влади проти українського народу, викликаючи жаль, співчуття, обурення і ненависть до катів, поглиблювати розуміння цінності свободи й незалежності України, а також особистої критичності кожного громадянина до її закріплення і зміцнення, щоб ніколи не повторились репресії, голодомори, нехтування правами людини.

Оформлення: на столі, застеленому скатертиною, букет із пшеничного (житнього) колосся, хлібина перев'язана чорною стрічкою, калина, запалена свічка: виставка книг, інших матеріалів про голодомори в Україні.

Хід виховної години (краще проводити у залі)

(Звучить тиха музика або спів псалмів, на її фоні слова вчителя)

1. Вступне слово вчителя

Із чорної данини чутно голоси очевидців про страшну трагедію українського народу. Охоплюють спазмами болю душі живих. Та в цих голосах немає крику, немає розпачливої жалоби - є тихе, скорботне висповідання баченого, пережитого. Слова роками німіють - нема вже душевних сил для виплакування цього горя. Це горе - за межами болю. Люди не хотіли вірити, що це могли творити... люди. Приречені на голодну смерть вважали, що це чинить диявол, а воно ж було витвором комуністичної системи.

Ми не навчені забувати багатостраждальну іторію свого народу. І на цей урок ми прийшли зі свічками. Нехай ця зала стане сьогодні храмом духовності, храмом скорботи, Пам'яті.

(Викладач і діти на сцені засвічують свічки ставлять їх на край сцени)

Пам'яті мільйонів українських селян, які загинули смертю голодомору 1932-1933 року присв'ячується ця хвилина мовчання.

(Усі в залі встають. Хвилина мовчання)

Студент

Ми хлібом  й сіллю друзів зустрічали

Хай буде більше в світі нас, братів!

Хай в кожній хаті пахне короваєм,

Щоб люд ніколи хліба не просив

Студентка

Візьму я в руки хліб духмяний,

Він незвичайний, він святий,

Ввібрав і пісню, й працю в себе,

Цей хліб рум'яний на столі.

Йому до ніг вклонитись треба,

Він - скарб найбільший на землі.

Ведучий

Хліб... Як багато сказано цими словами! Скільки затрачено сил, щоб на столі лежав духмяний хліб.

Чи знаєте ви, як пахне життя?

Давайте на хвильку відчуємо цей запах...

Це пахне хліб! Неповторний запах робить хліб живим, частиною душі кожного з нас.

Початком хліба є маленька зернина. Зернятко хліба нагадує дитину в сповитку.

Немовлятко -це іскрина життя, джерельце життя у згорточку. Так і зернятко починає колос, безмежний хлібний лан.

Здавна хлібові надавали круглої форми, ототожнювали його з сонцем.

Якщо в домі пахне хлібом- тут злагода і щастя.

Якщо в державі колосяться хлібні поля - тут мир і достаток. Хліб - це честь, Хліб - це рука допомоги, Хліб - сила, могутність держави. Хліб - це святиня.

Вечуча

Хліб супроводжує найважливіші події в житті

- при народженні дитини несуть хліб (на здоров»я-

- колись коли дитина йшла на навчання до дяка, батько ніс пучок різок, горщик каші та хлібину - на розум, на силу та здоров»я.

- на весіллі молодих зустрічають хлібом і сіллю.

- На місці, де мали будувати хату, сіяли пшеницю. Якщо добре сходила - значить добре місце

-у нову хату входили тульки з паляницею (на достаток)

- добра невістка та, яка вдало пече хліб.

-Різдво -з кутею, Великдень -з паскою.

Як важко прожити людині без хліба!

Ведучий

Голодомори! Голодомори. Як важко прожити людині без хліба!

Не раз в Україні вершив свою чорну справу лютий голод, коли сім'я не мала чого їсти, не було ні крихти хліба, ні картоплини чи бурячка, ні морквинки, ні зернинки. Та навіть лободу на городах було всю з'їдено.

В народі кажуть як буде хліб, то буде й пісня.

Затихла в Україні ніжна і чарівна пісня, перестав лунати сміх, навіть посмішка зникла з людського обличчя. Рот кривавився від страшної муки від голоду. Люди пухли без їди і вмирали: старі і малі, бо не було хліба на такій родючій українській землі.

Чорний 1932-1933 рік. Українців хотіли винищити голодом. Цілими сім'ями, цілими селами вимирали. Люди страшною, лютою і повільною смерттю - від голоду

І ніякої думки більше не могло бути у головах людей, окрім як хліб. Ні про що тоді людина не може думати, ні мріяти, ні мислити - лише про хліб. Це була людська трагедія. Її назвали Голодомор.

Це був прекрасний спосіб без війни, без вини знищити український народ.

Студент

Віний монолог

Вам стане соромно колись за те,

Та я вже цього не побачу.

... А житечко моє - таке густе,

...А мамина рука - іще гаряча

Я ще не вмер...

Ще промінь в очі грає

В четвер мені пішов десятий рік,

Хіба в такому віці умирають?!

Ви тільки поверніть мене на бік

До вишеньки

В колиску ясночолу.

Я чую запах квітів. Я не всмер

А небо стрімко падає додолу

Тримайте хтось!

Хоча за коси верб...

Куди ж ви, гей, людоньки, куди?

Окраєць ласки...

Чи із печі диму?

Та ж скільки в тілі зайвої води!

... Не чує світ.

Усі проходять мимо...

Студентка

Сипляться зорі, в жито

Вибите часу крильми,

скільки нас, браття, убито

За те, що вкраїнці ми,

Ми й досі якісь винуваті,

Мов кари всечасно ждемо,

Навіть у власній хаті

Хліб винувато їмо.

Ще з пам'яті Сталіна-ката

Змаліли, як ті горобці,

Неначе без квочки курчата

Шуліку ждемо назирці.

А мова наша козацька

Знана в далеких світах,

Вдома, я пісня жебрацька

Сором ганьбою лата.

Ведучий На початку жовтня 1932 р. в Україні існувало понад 23 тисячі колгоспів, а з них тільки 1403 виконали заготівельний план. З метою забезпечення виконання плану у жовтні 1932 року до республіки було надіслано хлібозаготівельну комісію на чолі з головою Молотовим. Діяла вказівка: конфіскувати також незернові харчові припаси селян, одержані з присадибних ділянок.Санкціонували масові обшуки, вилучення продовольства, аж до фруктової сушки.

 

Студент

Скорботна мати ішла поволі,

Туди, де зріло колосся в полі

Несла на грудях дитя, мов птаху,

Не стало сили, лягла край шляху.

Мов стебла, руки син простягає,

І хліба в мами усе благає,

Але благання свого пташати

Уже не чує стражденна мати -

Загасла тихо біля дитяти.

Проснися, нене, пронися,нене,

Дозріло жито твоє зелене!

 

 

 

 

Ведуча

Радянській Україні (У якій на щастя в цей час не була західна Україна) потрібно було виконати дуже великий план по заготівлі зерна, щоб показати перед іншими державами, що ми багата держава, що хлібом ми можемо забезпечити не тільки колишній Радянський Союз, а ще й капаталістичні держави.

Керівництво України добре знало, якщо не виконають наказ, то не минути їм такої страшної кари. Тих, котрі приховали зерно, щоб мати на посів, було страчено

Інші на догоду владі, забрали зерно із колгоспних комор, і усі їстивні продукти з селянських погребів, прирікаючи людей на голодну смерть.

Із розповідей очевидців тих подій: представники радянської влади ходили по хатах та забирали все: зерно, скотину. У 1932 був добрий урожай, але людям нічого не залишали. Люди вимушені були голодувати, ходили збирали гриби, ягоди, їли траву - варили її пекли з неї коржі. Люди їли товчену кору дерев, солому, щурів, котів, собак, потім перейшли на слимаків, жаб, кропиву І вмирали від тяжких шлункових захворювань - люди пухли від голоду та помирали. Гинув скот. Люди закопували її, а вночі розкопували та їли те мясо.

Студентка (в образі неньки -України) (звучать тихо псалми0

(шепоче) Дітоньки мої, заждіть! Івани, Марії, Тараси! Стривайте! Куди ж ви? Як же я без вас?

(Голосніше) Прости, небо! Прости, земле! Простіть зорі! Всі сили земні і небесні, простіть муку і божевілля мого народу! Ту моторошну дику ніч, усі жахи, не бачені від створення світу, простіть!

(Тихо) Нема. Зотліли. Відлетіли ключами в небо.

…………

Лихоліття

Защеміло від болю серденько:

Я не бачив, я чув лиш про те

Як своє немовля рідна ненька

У казан із водою кладе.

Кураєм натопила у хаті,

Щоб зварити останній обід.

- наїстесь, мої дітоньки, нині,-

А сама побіліла, як лід.

- Смачно так ви ніколи не їли,-

І поставила борщ на столі.

Ледь сама за столом не зомліла:

- Їжте, їжте, хороші мої...

-Мамо, мамо, сідайте із нами!-

- Я вже їла, -і втерла сльозу.

- Завтра вас до хрещеної мами

- Зранку в місто усіх відвезу.

Там хороше буде, я знаю,

Тільки вчіться у школі, як слід,

Татко, бачите он, помирає

Вам продовжувать батьківський рід.

Попоїли. Розморені спати

Полягали на лаві в кутку.

Вийшла з хати згорьована мати,

Закопала синочка в саду.-

Спи, сердешний. Тебе пом»янули

Братик твій і сестрички твої...

Тільки люди той вчинок збагнули,

Тільки б люди простили її.

Подивилась на хату.

Хотіла чоловіка іще поховать...

Тільки встати було вже не сила,

На могилу лягла помирать.

Ведучий

Скільки їх, дітей, загинуло мученецькою смертю? Сьогодні ніхто не назве справжньої цифри. Та їх смерть ще глибше підрізала родове коріння нації. А ті, хто мав тоді 7-12 років і чудом врятувався до кінця свого життя пронесуть тяжкі спомини, яких вже ніяк не витравити з їх пам»яті.

Ведуча

Помирало щодня - 25 тисяч людей. Щогодини - 1000 чоловік. Щохвилини - 17 чоловік.

Ведучий

Світ мав би розколотися надвоє, сонце мало б перестати світити, земля перевернутися - від того, що було на зелі. Але світ не розколовся, сонце сходить, а земля обертається. І з пам»яттю народу нічого не вдієш, вона збегігатиме правду. Правду про ті страшні роки, про ті страшні події. Це наша історія, і ми повиння знати і пам»ятати її.

 

Голодомор мовою фактів

Складовими політики Голодомору  були:

Насильне вилучення всіх продовольчих припасів

Липень 1932 р. – влада ухвалила завідомо нереальні до виконання плани хлібозаготівель;

Серпень 1932 р. – прийнято закон ”Про п’ять колосків”, за яким засуджували навіть дітей, які збирали колоски пшениці на полях;

Листопад 1932 р. – запроваджено натуральні штрафи, що означало вилучення всіх харчів у селян;

Грудень 1932 р. – примусово вивезено із колгоспів усі фонди, в тому числі і насіннєві.

Блокада мешканців окремих територій та всієї України:

Листопад 1932 р. – в Україні запроваджується система голодних гетто – ”чорних дощок”. Занесення на 2чорні дошки” колгоспів, сіл і цілих районів означало їх повну ізоляцію, вилучення всього продовольства, заборону ввезення, будь-яких товарів та інші жорстокі репресії, що було рівнозначним смертному вироку їх мешканцям. Всього на ”чорну дошку” було занесено до третини сіл України;

Січень 1933 р. – забороняється виїзд за межі України. Відповідно до директиви Сталіна території УСРР і Кубані, в той час переважно заселеної українцями, були оточені збройними законами для блокування виїзду селян ”за хлібом” в інші регіони. Таких заходів більше ніде і ніколи не застосовувалося в СРСР.

У той час, як від голоду умирали мільйони українців, влада продовжувала вивозити зерно за кордон. Також в Україні у той час на повну потужність працювали спиртзаводи, які переробляли зерно на горілку, що йшла на експорт.

Наказ Президента України «Про оголошення в Україні 2008 року Роком пам’яті жертв Голодомору». Ушановуючи пам'ять мільйонів громадян, які стали жертвами Голодомору 1932-1933 років, з метою донесення правди про геноцид українського народу до української громадськості і міжнародної спільноти та у зв’язку з 75-ми роковинами цієї трагедії.

Студент

 На могилі жертв голодомору

Час пройшов, проминули літа,

Вже зітерлися у пам'яті нашій

Тих жахливих часів гіркота

І обличчя від голоду павших.

Сільський цвинтар, буяє бур»ян

На занедбаній братській могилі.

Невже в головах наших туман,

І розвіять його ми не в силі?

Але пам»ять не вмерла, жива.

Ось дідусь промовляє слова

Все згадав, а пройшло стільки років.

Хай стоїть на могилі цей хрест,

А на душах хай крига скресає,

Хоч один відпоки на сто верст,

Хай на ньому свіча не згасає.

Вчитель виходить зі запаленою свічкою)

Нехай кожен із нас торкнеться пам'яттю цього священного вогню, частинки вічного. А світло оцих свічок хай буде нашою даниною тим, хто навічно пішов від нас, хто заради торжества справедливості жертвував собою. Вони повинні жити в нашій пам'яті.

(На символічному «Колосок життя» діти кріплять незабутки, як символ пам»яті жертв голодомору. Грає музика (спочатку б'ють дзвони далі звучить «Боже великий єдиний» діти запалють свічки і ставлять біля колоска пам'яті».

Завершується виховна година словами:

Їж, сину, хліб, та пам'ятай, що в ньому

Саме життя закладено людей.

І сонце українське, й звуки  грому,

Мозольний труд і посмішка очей.

Їж, доню, хліб і не кидай додолу,

А підніми, коли не там лежить.

А як сідаєш, сину, мій до столу,

То пам'ятай, що хліб - це значить жить.

 

 

 

 

Ми хлібом  й сіллю друзів зустрічали

Хай буде більше в світі нас, братів!

Хай в кожній хаті пахне короваєм,

Щоб люд ніколи хліба не просив

 

Сучасна українська молодь успадкувала від своїх пращурів широту і велич душі козацької, щирої, доброї, готової допомогти нужденним у скрутну хвилину. Щороку студенти випікають та передають воїнам на Схід солодощі, хліб, великодні пасхи.

Виховна година «Без війни, без вини… Голодомор 32-33рр.» У національній пам'яті українського народу навіки закарбовано сторінку болю, ім'я якому Голодомор. Масштаб пам'яті про нього є для нас, українських громадян, мірилом національної гідності і людської чесності.

Час пройшов, проминули літа,

Вже зітерлися у пам'яті нашій

Тих жахливих часів гіркота

І обличчя від голоду павших.

Сільський цвинтар, буяє бур'ян

На занедбаній братській могилі.

Невже в головах наших туман,

І розвіять його ми не в силі?

Але пам'ять не вмерла, жива.

Ось дідусь промовляє слова

Все згадав, а пройшло стільки років.

Хай стоїть на могилі цей хрест,

А на душах хай крига скресає,

Хоч один відпоки на сто верст,

Хай на ньому свіча не згасає.

 

 

Національний патріотизм передбачає насамперед історичну пам’ять. Пам’ятаймо , хто ми, чиїх батьків і будьмо великими Українцями!

 

 

Україно моя! Ти не вправі тих хлопців забути, —

їх стежки пролягли, наче зморшки, до твого чола

Побратими мої!  Ви не вправі  тих хлопців забути

Бо жива Україна, і правда на світі жива.

Участь у флеш-мобі до Міжнародного Дня Миру, де запрошеними були воїни АТО.