Міністерство освіти та науки України

Саксаганський районний відділ освіти

 

 

 

 

 

 

Методичний посібник з теми:

«Розвиток емоційного інтелекту учнів початкової школи»

 

 

 

 

Посібник створила:

Лавренюк Світлана Вікторівна

спеціаліст І кваліфікаційної категорії

вчитель початкових класів

Криворізької загальноосвітньої школи №120

Саксаганського району

Дніпропетровської області

 

 

 

 

Кривий Ріг – 2024

АНОТАЦІЯ

Виклики  сучасного світу зумовили розроблення Концептуальних засад реформування початкової освіти в Україні, що мали забезпечити успішність дитини в навчанні, у взаєминах з іншими людьми та в дорослому професійному становленні. Відтак виникла необхідність створити такі способи взаємодії вчителя та учнів, що забезпечили б реалізацію загального спрямування змісту освіти на формування високорозвиненої успішної особистості й щасливої людини.

Як з’ясувалося, за успішність людини в житті найбільше відповідає емоційний інтелект, особливості якого дослідили й описали психологи та фізіологи. Тож відбулася інтеграція міжнаукових знань в питанні становлення та розвитку емоційного інтелекту з проникненням в педагогіку психологічних та терапевтичних методів. Почалася апробація таких методів, як арттерапія, казкотерапія, кольоротерапія, психогімнастика, дихальні вправи, тощо.

Робота присвячена аналізу методів та підходів, що сприяють розвитку емоційного інтелекту у дітей молодшого шкільного віку шляхом впровадження «емоційного словника» та казкотерапії як методу пізнання дитиною себе та своїх емоцій.

Широке залучення до освітнього процесу нетрадиційних методів навчання,  зосередженість науковців та практиків різних галузей на досягненні спільного результату засвідчило важливість та актуальність  проблеми розвитку та формування емоційного інтелекту дитини та нагальність потреби її розв’язання для сучасного суспільства.

Методичний посібник призначений для вчителів початкових класів, вихователів загальноосвітніх навчальних закладів.

 

ЗМІСТ

ВСТУП

РОЗДІЛ 1. Визначення «Емоційний інтелект». Історія дослідження.

1.1. Розшифрування терміну «Емоційний інтелект»

1.2. Історія вивчення емоційного інтелекту та розвиток вчення про нього

1.3. Основні аспекти  ЕІ

РОЗДІЛ 2. Розвиток та користь використання навичок емоційного інтелекту (ЕІ)  у школярів початкових класів

2.1. Психоемоційний аспект розвитку дитини та його основні етапи

2.2. Доцільність розвитку у дітей молодшого шкільного віку навичок ЕІ

2.3. Практичні поради для розвитку емоційної інтелігентності в дітей молодшого шкільного віку

РОЗДІЛ 3. ПРАКТИЧНЕ ВИКОРИСТАННЯ ЗНАНЬ ПРО ЕІ НА УРОЦІ В ПОЧАТКОВИХ КЛАСАХ

3.1. «Емоційний словник»: практичне використання та користь

3.2. Казкотерапія як метод пізнання дитиною себе та своїх емоцій

ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАННИХ ДЖЕРЕЛ

 

ВСТУП

 

Розвиток емоційного інтелекту в дитячому віці є не тільки щоденним завданням батьків, але й важливим елементом сучасної освітньої парадигми. Правильно спрямована робота в цьому напрямку визначає основу для формування психологічно-здорової та емоційно-стійкої особистості. Саме зараз, коли дітей щодня оточує стрес, рівень якого ми не можемо самостійно зменшити, необхідно навчити їх керувати рекаціями, усвідомлювати та приймати власні емоції. З цієї причини об’єктом дослідження було обрано емоційний інтелект.

Здатність розпізнавати, розуміти та ефективно виражати емоції важлива для гармонійного розвитку людини. Дитина, яка вміє керувати своїми емоціями та розуміти емоції оточуючих, краще адаптується до вимог сучасного світу. Зазначимо, що повне управління емоціями неможливе, оскільки це є фізіологічним процесом. Проте людина може впливати на свої реакції, саме це є одною з головних причин вивчення емоційного інтелекту та розвитку його в учнів початкових класів.

Як відомо,  емоційний інтелект є однією з ключових складових успіху та здоров'я людини. Враховуючи важливість вироблення навичок емоційного інтелекту в дитячому віці, ця робота висвітлює найважливіші аспекти вивчення емоційної  інтелігенції в учнів початкових класів. Саме тому предметом дослідження було обрано тенденції розвитку вчення про емоційний інтелект та сучасні методи його розвитку.

Ця робота присвячена окресленню та вивченню проблеми, а також аналізу методів та підходів, які сприяють розвитку емоційного інтелекту у дітей молодшого шкільного віку. Мною було досліджено історію вивчення емоційного інтелекту, а також виокремлено важливі аспекти впливу його на навчання, соціальні взаємодії та загальний психологічний стан дітей. В цьому методичному посібнику також надано практичні поради, які можна використовувати у щоденній роботі вчителя, наприклад, робота з «Емоційним словником» та застосування методу казкотерапії, для розвитку ЕІ в учнів початкової школи.

РОЗДІЛ 1. Визначення «Емоційний інтелект». Історія дослідження.

1.1.          Розшифрування терміну «Емоційний інтелект»

Емоційний інтелект (далі «ЕІ») - це здатність розуміти, свідомо сприймати та керувати своїми емоціями, мотивацією, думками і поведінкою, регулювати свій емоційний стан. Крім того, це вміння ефективно керувати емоційними станами інших людей, відзначати їхні поточні потреби, співпереживати та вдосконалювати їхні сильні сторони. Сприяючи розвитку емоційного інтелекту, ми стаємо більш уважними до свого внутрішнього світу - власних відчуттів, бажань і потреб. Одночасно це надає нам можливість краще розуміти інших людей, їхні потреби, мотивації, поведінку та емоції. Їх, наприклад, не дивлячись на поширену думку, не можна класифікувати як погані чи хороші, правильні чи неправильні. Важливо розвивати навички розрізнення та ідентифікації емоцій.

Американський психолог Плутчік визначив вісім основних емоцій: гнів, страх, сум, радість, відраза, подив, очікування, довіра. Основою його концепції є розуміння емоцій як еволюційних механізмів, адже саме вони мають забезпечити адаптацію до швидкозмінних зовнішніх умов і ефективне виживання. Роберт Плутчік зобразив емоції у формі кола з вісьмома овалами. Ця схема дає можливість проаналізувати свої почуття, зрозуміти їх і скорегувати  (Рис.).

Рис.1 Колесо емоцій Р.Плутчіка

Зазначимо, що повне управління емоціями неможливе, оскільки це є фізіологічним процесом. Проте людина може впливати на свої реакції та розуміти, що вона зараз відчуває, для правильного реагування, саме це є однією з основнихпричин вивчення емоційного інтелекту та розвитку його в учнів початкових класів.

1.2.          Історія вивчення емоційного інтелекту та розвиток вчення про нього

Розглядаючи історію досліджень емоційного інтелекту, важливо відзначити, що вже у роботі Чарльза Дарвіна виявлено перші сліди розуміння важливості емоційного вираження для виживання та адаптації. Незважаючи на те, що у 1900-х роках традиційні визначення інтелекту акцентували увагу на когнітивних аспектах, таких як пам'ять і розв'язання проблем, деякі вчені у сфері дослідження інтелекту почали враховувати важливість не когнітивних аспектів.

Наприклад, у 1920 році Е. Л. Торндайк вперше використовував термін "соціальний інтелект", щоб описати навички розуміння та управління іншими людьми. Девід Векслер у 1940 році відзначив вплив не когнітивних факторів на інтелектуальну поведінку.

Важливий момент наступив у 1983 році, коли Говард Гарднер ввів концепцію множинних інтелектів, враховуючи соціальний інтелект (здатність розуміти наміри та мотиви інших) і внутрішньоособистісний інтелект (здатність розуміти себе, оцінювати свої почуття, страхи та мотиви).

Концепція емоційного інтелекту, як окремої сфери, виникла наприкінці XX століття завдяки праці американських психологів Д. Карузо, П. Саловей і Дж. Майера, які визначили його як сукупність здібностей до розуміння власних та чужих емоцій. Важливість цього терміну визначала розвиток досліджень в галузі емоцій та інтелекту, що дозволяло розглядати взаємозв'язок між ментальним та афективним в психічній діяльності.

Історія вивчення та розвитку концепції емоційного інтелекту (EQ) є цікавою та важливою частиною сучасної психології.

 

Основні етапи історії розвитку вчення про емоційний інтелект:

• Початок 20-го століття:

Перші дослідження з емоційної інтелігентності складалися з психоаналітичних підходів, але концепція інтелекту, спрямованого на емоції, тільки почала формуватися.

• 1950–1980-ті роки:

В цей період дослідження емоцій стали більш об'єктивними, з'явилися нові підходи до вивчення емоційних реакцій та впливу емоцій на поведінку.

• 1990 рік:

Пітер Саловей та Джон Майєрс вперше використали термін "емоційний інтелект" і визначили його як набір здатностей, включаючи розпізнавання власних інших емоцій, управління власними емоціями та емпатію.

• 1995 рік:

Деніел Гоулман, журналіст і науковець, видав важливу книгу "Емоційний інтелект", в якій пропагував ідею, що емоційний інтелект важливий для успіху в особистому та професійному житті.

• Пізніше,  кінець 20-го століття - початок 21-го століття:

Емоційний інтелект став предметом активного дослідження у багатьох наукових галузях, включаючи психологію, менеджмент, освіту та соціологію. Дослідження продовжують визначати роль EQ в різних аспектах людського життя.

1.3.          Основні аспекти  ЕІ

Згідно з теорією Р. Бар-Она, емоційний інтелект визначається як комплекс різноманітних здібностей, які забезпечують можливість успішно діяти в різних ситуаціях. Вчений виокремив п'ять компонентів, які детально описують структуру емоційного інтелекту:

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Рис.2 Схема «Субкомпоненти емоційного інтелекту»

Отже логічним висновком є те, що емоційний інтелект – це не тільки розуміння та прийняття власних емоцій, а й самоповага, можливість адаптації до нових обставин, стійкість до стресів та здатність до емпатії. Саме ця сукупність факторів суттєво впливає на все подальше життя дитини, її психологічний стан та емоційну гнучкість.

РОЗДІЛ 2. Розвиток та користь використання навичок емоційного інтелекту (ЕІ)  у школярів початкових класів

2.1.          Психоемоційний аспект розвитку дитини та його основні етапи

Соціально-емоційний розвиток дитини відбувається поетапно, вже з моменту народження. У перший рік життя немовлята вже можуть виражати свої потреби та розпізнавати емоції, наприклад, батьків. З плином часу дитина вчиться розпізнавати свої власні почуття і розуміє, як викликати певні емоції у інших.

Дитячий садок відіграє важливу роль у розвитку емоційного інтелекту, де діти спілкуються зі своїми  ровесниками і вчаться відчувати емпатію. У цьому віці дитина розвиває емпатійні навички та може розрізняти свої емоції від емоцій інших. Вже з 6 років вона може проявляти розуміння почуттів інших та контролювати свої власні. Також виникають перші тісні дружби, які іноді можуть тривати все життя.

Діти майже автоматично розвивають емоційний інтелект у взаємодії з іншими людьми, часто копіюючи поведінку батьків чи інших важливих осіб, наприклад, вчителів. Останнім, так само як і батькам, необхідно знаходити збалансований підхід та надавати емоціям достатньо місця, не відкидаючи їх чи надто багато їм дозволяючи. Поважайте почуття дітей, навіть якщо вони негативні. Наприклад, якщо дитина сумує, сказати:  "Ах, це ж не так вже й страшно" не буде дуже корисно, навпаки це буде підсвідомо розцінено, як заборона проживати власні, нехай навіть негативні, емоції. Замість цього важливо бути на її боці та виражати розуміння. Гра з друзями також важлива для соціального розвитку дитини, де вони вчаться, які дії можуть викликати різні емоції у співрозмовника, і вдосконалюють свої навички спілкування. У таблиці нижче наведені загальні відомості про психоемоційний розвиток дітей від самого народження.

Новонароджена дитина – 6 місяців	Емоції:новонароджені проявляють базові емоції, такі як радість, смуток, гнів, страх, через фізіологічні реакції, наприклад, плач. Зв'язок: Розвивається зв'язок між дитиною та батьками через взаємодію, голос батьків, контакт з очима та фізичний контакт.
Від 6 місяців – до 2 років	Емоційна регуляція:дитина вчиться регулювати свої емоції, наприклад, за допомогою заспокійливих жестів або заспокійливих звуків. Соціальна взаємодія:збільшується інтерес до оточуючих, починається розвиток навичок спілкування,  відбувається перші намагання імітувати дорослих та дітей.
Від 2 до 6 років (дошкільний вік)	Розвиток емпатії: дитина вчиться сприймати почуття інших і виражати свої емоції більш адекватно. Самоідентифікація: формується усвідомлення власного "я", розвивається самосвідомість.
Від 6 до 12 років (молодший шкільний вік)	Соціальна компетентність: збільшується роль дружби та соціальних взаємодій. Розвиток моральних цінностей: дитина формує свої власні моральні погляди та цінності.
Від 12 років та старше (підлітковий вік)	Ідентичність і рольова консолідація: дитина визначає свою ідентичність, включаючи психосексуальний розвиток та професійні плани. Емоційна незалежність: зростає незалежність в регулюванні емоцій та прийнятті рішень.

Таб.1,«Психоемоційний розвиток дітей від народження до підліткового віку»

 

Детальніше хотілось би зупинитися на молодшому шкільному віці та розвитку дитини на цьому етапі, адже саме він був висвітлений у моїй роботі. Психоемоційний розвиток дитини молодшого шкільного віку є складним і важливим процесом, оскільки в цей період формується її особистість, соціальні навички та здатність регулювати власні емоції, а це, як було зазначено дуже важливе підгрунтя для формування емоційного інтелекту. Молодший шкільний вік, який охоплює приблизно від 6 до 12 років, визначається рядом ключових аспектів психоемоційного розвитку.

По-перше, ключовою для дитини стає соціальна взаємодія. Дитина входить в шкільне оточення, де розвиває соціальні навички. Вона навчається спілкуватися з однолітками, розуміти соціальні правила та взаємодіяти в групі

  Наступне – це емпатія та взаєморозуміння. В цьому віці дитина активно розвиває здатність сприймати почуття інших і висловлювати свою емпатію. Вона може реагувати на потреби інших та виявляти зацікавленість в їхньому благополуччі. Для цього звісно ж у дитини активніше розвивається мовлення та навички комунікації. Збагачується словниковий запас, а дитина вивчає різні способи вираження своїх думок та емоцій. Вона вчиться адаптувати своє спілкування залежно від ситуації.

          Також є дуже важливою тема самовизначення та самооцінки. Дитина починає формувати уявлення про себе. Вона розуміє свої сильні та слабкі сторони, формує ідентичність і самооцінку. Зростає здатність до саморегуляції емоцій. Дитина вчиться контролювати свої реакції на стресові ситуації та розпізнавати власні емоції. Звісно ж, на цьому етапі дитина знайомиться з поняттям «дружба» та формує різні соціальні стосунки. Закладаються тісніші дружби, а дитина навчається взаємодіяти в складних соціальних ситуаціях. Вона розуміє важливість підтримки та співпраці в колективі. Дитина розвиває творчість та фантазію через рольові ігри та творчі завдання. Це сприяє розвитку креативності та вираженню власної індивідуальності. Саме на це треба звернути увагу педагогові та допомагати дітям не тільки навчатись, а й розвиватись творчо. Також у дітей молодшого шкільного віку формується відношення до навчання та власної освіти. Вчителеві та батькам важливо стимулювати цікавість, підтримувати самостійність та впевненість у власних здібностях.

Усі ці аспекти психоемоційного розвитку створюють основу для подальшого успішного адаптування до соціуму та формування стабільної особистості. Роль батьків та вчителів полягає в підтримці та сприянні позитивному розвитку психоемоційної сфери дитини.

2.2.          Доцільність розвитку у дітей молодшого шкільного віку навичок ЕІ

 

Розвиток емоційного інтелекту (ЕІ) в молодших школярів має численні користі, які сприяють їхньому загальному психологічному та соціальному благополуччю. Ось деякі з плюсів розвитку емоційного інтелекту для учнів молодших класів:

1. Соціальні навички:

   - Розвиток ЕІ допомагає дітям вчитися розпізнавати та реагувати на емоції інших, сприяючи покращенню їхніх соціальних навичок. Діти стають більш чутливими до емоційних потреб своїх товаришів, що сприяє підтримці позитивних міжособистісних відносин.

2. Саморегуляція:

   - Навчання саморегуляції емоцій допомагає учням краще розуміти та контролювати свої власні емоції. Це розвиває їхню здатність ефективно взаємодіяти з навколишнім світом та вирішувати конфлікти.

3. Академічний успіх:

   - Дослідження показують, що діти з розвиненим ЕІ зазвичай виявляють більшу готовність до навчання та кращий академічний успіх. Здатність керувати емоціями сприяє концентрації уваги, пам'яті та ефективному вирішенню завдань.

 

 

 

 

4. Краща адаптація до змін:

   - Учні, які розвивають свій ЕІ, зазвичай легше адаптуються до нових ситуацій та змін у навколишньому середовищі. Вони розвивають гнучкість мислення та здатність адаптуватися до нових викликів.

5. Позитивне самовизначення:

   - Діти з розвиненим ЕІ зазвичай мають краще самовизначення та більш позитивне ставлення до себе. Це допомагає їм будувати сильну особистісну ідентичність та розуміти свої сильні сторони та можливості.

6. Менеджмент стресу:

   - Навчання дітей емоційному інтелекту допомагає їм розвивати стресостійкість та ефективні методи управління стресом. Вони вчаться розпізнавати свої емоційні реакції та використовувати позитивні стратегії для подолання труднощів.

Загалом, розвиток емоційного інтелекту в молодших школярів має дуже позитивний вплив на їхній розвиток, сприяючи не тільки академічному успіху, але і соціально-емоційному добробуту.

 

2.3.          Практичні поради для розвитку емоційної інтелігентності в дітей молодшого шкільного віку

 

Розвиток емоційного інтелекту у школярів молодших класів може бути сприятливим процесом, який допомагає їм краще розуміти власні емоції та емоції інших, а також ефективно керувати своїми реакціями на різні ситуації. Ось декілька практичних порад:

1. Відкритий діалог:

Зберігайте відкритий діалог з дитиною, проте робіть це наодинці. Цікавтесь її почуттями та думками, надаючи можливість вільно висловлювати свої емоції. Активно слухайте, проявляючи зацікавленість, і висловлюйте розуміння її почуттів. Гарною тактикою з меншими дітьми буде проговорювати та називати емоції, які вони переживають.

2. Спільні емоційні досвіди:

Намагайтесь залучати дітей до спільних заходів та проєктів, де вони можуть ділитися емоціями та досвідом з іншими.Спільні ігри та активності так само допомагають дітямвчитися розуміти емоції інших людей під час знаходження  у групі.

 

 

3.     Розвиток емпатії:

Навчіть дітей розуміти почуття інших. Запитуйте, як би вони себе почували на місці іншої особи.Заохочуйте їх приймати участь в ситуаціях, де можна виявити підтримку та розуміння до оточуючих.

4.     Вправи на саморегуляцію:

 Вчіть дітей методам саморегуляції. Наприклад, дихальні вправи, короткі паузи для відпочинку, вивчення технік справжнього вираження емоцій.Навчіть їх відрізняти власні емоції та знаходити конструктивні способи їх вираження.

5.     Створення емоційно - безпечного середовища:

Забезпечуйте клас атмосферою взаєморозуміння та підтримки, встановіть правила екологічних взаємовідносин між дітьми. Таким способом вчіть дітей поважати емоції інших та виявляти толерантність. Наприклад, «не обговорювати та не оцінювати думку інших», «підтримувати однокласників, коли вони цього потребують», тощо.

6.     Використання творчості:

Включайте творчі завдання та мистецтво у навчальний процес, які допомагають виражати емоції через малювання, музику, написання творів тощо.

7.     Моделювання власної емоційної інтелігентності:

Будьте прикладом в розвитку власного емоційного інтелекту. Діти частіше наслідують поведінку дорослих, ніж просто дослухаються порад від некомпетентних дорослих.

Розвивати емоційний інтелект у школярів - це постійний процес, який вимагає уваги та підтримки з боку батьків та вчителів.

РОЗДІЛ 3. ПРАКТИЧНЕ ВИКОРИСТАННЯ ЗНАНЬ ПРО ЕІ НА УРОЦІ В ПОЧАТКОВИХ КЛАСАХ

3.1. «Емоційний словник»: практичне використання та користь

 

Емоційний словник - це арсенал слів і виразів, які використовуються для вираження різних емоцій та почуттів. Він відображає розмаїття емоційного досвіду людини та допомагає їй збагатити мовний ресурс для вираження своїх внутрішніх станів. Такий словник є важливим інструментом для розвитку емоційного інтелекту, оскільки вміння точно називати та розпізнавати свої емоції сприяє кращому їхньому регулюванню та взаємодії з іншими.

 Саме складання такого словника може стати чудовим стартом роботи над розвитком ЕІ учнів початкової школи. Вміст цього емоційного словника навчить дітей розпізнавати та вміти класифікувати свої емоції. В концепції НУШ поціновується міжпредметний підхід до вивчення нових тем та засвоєння знань. Саме тому концепцію такого словника можна ввести поступово та знайомити учнів з темою емоцій на кожному уроці.

Перший етап: аналіз та запис емоційної лексики

Почати треба, як в будь-якому дослідженні, з аналізу. Необхідно спостерігати за дітьми, визначити, якими словами вони описують свої емоції та занотувати їх. Після визначення релевантної лексики для окреслення емоцій вчителю необхідно розробити картки з назвами емоцій.

 

Другий етап: формування списку емоцій

 Звернувшись за допомогою до дітей, запропонуйте їм розсортувати назви емоцій за категоріями, наприклад, «позитивні емоції», «нейтральні емоції», тощо. Далі необхідно дати дітям обговорити та дати визначення представлених емоцій.

 

Третій етап:

Цей процес можна інтегрувати в уроки мистецької освітньої галузі, так як цей етап є креативним, адже під час нього учням необхідно створити власне візуалізацію словника емоцій. Запропонуйте дітям об’єднатись у групи за класифікацією емоцій (таб.2) та створити власну мапу емоцій за допомогою фото, фарб, декоративних елементів, асоціаційних написів та власне назв емоцій. Дозвольте дітям зробити це максимально креативно та створити мапи емоцій автентичними. Після цього найкращим рішенням буде розмістити їх на видному місці в класі, щоб ними можна було користуватись в будь-який момент уроку.

 

Четвертий етап: обговорення, рефлексія та практичне використання

 Обговоріть з дітьми, чому вони обрали певні кольори, фотографії та картинки, асоціаційні слова, дозвольте учням прорефлексувати власні емоції. В подальшому заохочуйте дітей використовувати назви емоцій в повсякденному житті, як під час позитивних моментів, так і в конфліктних ситуаціях.

 

Емоційний словник включає в себе різноманітні слова та фрази, що відображають різні відтінки почуттів та емоцій. Ось деякі приклади слів, які можуть бути у складі емоційного словника:

Позитивні емоції: Радість Щастя Захоплення Любов Вдячність Спокій	Негативні емоції: Сум Страх Гнів Розчарування Злість Стурбованість	Нейтральні емоції: Цікавість Обурення Здивування Байдужість Втома Спокій
Соціальні емоції: Емпатія Симпатія Приязнь Заздрість Сором Ганьба	Самопізнання: Задоволення Нудьга Задоволеність Здивованість Впевненість Самосвідомість

 

Таб. 2, «Класифікація емоцій»

Цей перелік не є вичерпним, і кожна людина може розширити свій емоційний словник, додаючи нові слова, які відображають її власний досвід та відчуття.

Мета: навчити дитину висловлювати та правильно описувати свої почуття та емоції. Навіть один раз прочитавши під час складання цього словника назви емоції та проговоривши їх означення, у пам’яті дитини закарбується здорове сприйняття емоцій – своїх власних та оточуючих.

 

3.2. Казкотерапія як метод пізнання дитиною себе та своїх емоцій

Казкотерапія представляє собою галузь практичної психології, яка сприяє формуванню характеру дитини, використовуючи для цього ресурси казок. Виховна сила казок відома ще з давніх часів, оскільки багато з них передавалися усно і здавна мають статус народних. Цей вид терапії спрямований на розвиток творчого мислення, уяви, позитивної комунікації та соціальної чутливості.

Казки про справедливість і несправедливість, винахідливого Івана-дурника, який перемагає ворогів своєю хитрістю, або про чарівних і мудрих дівчат служать своєрідним відображенням реального світу. Вони також відображають внутрішній світ дитини, який ще не відкритий. Слухаючи казку, дитина вчиться розрізняти між добром і злом, щедрістю і жадібністю, сміливістю і боягузтвом, милосердям і жорстокістю, відданістю і зрадою. Одночасно для дитини відкривається чудова можливість познайомитись з різними видами емоцій, приміряти на себе певну роль. А це, як вже відомо, дуже позитивно впливає на розвиток емоційного інтелекту. Саме чарівні оповіді збуджують творчу уяву та фантазію, допомагають зануритися в роль казкового героя, щоб разом із ним осмислювати життєві істини та знаходити вихід з різних ситуацій.

Цей метод також допомагає учням виявляти оптимальні виходи з складних ситуацій, навіть якщо вони є нестандартними, але при цьому сприяють соціальній позитивній взаємодії. Казкотерапія також готує нервову систему до емоційних напружень, допомагає в символічному переживанні стресів та активному запобіганні їм. Події в казках сприймаються молодшими школярами як емоційно- насичені, що виражається у виваженій активній комунікації.

 

Послідовність роботи з казкою:

 1 етап. Аналітичний (ознайомлення зі змістом казки)

Зазвичай робота над казкою розпочинається зі знайомства дітей із змістом оповіді та обговоренням того, що вона виражає на поверхні. Важливо враховувати реакцію дитини під час читання казки. Якщо збуджена дитина стає спокійною, це свідчить про актуальність казкового матеріалу. Якщо спокійна дитина проявляє зневагу або нервозність, можливо, казка є для неї важкою для сприйняття. У ході читання можна допускати можливість дітям висловлювати свою точку зору щодо дій персонажів та додавати власні коментарі.

     2 етап. Оперативний ( обговорення казки)

Після прочитання казки важливо провести обговорення, де дитині слід дати можливість вільно висловити свої думки та гарантувати, що жоден вислів не буде осуджений. Проте важливо уникати затягування обговорення, оскільки, якщо дитина втомилася, це може свідчити про те, що тривала емоційна активність важка для неї. У такому випадку краще перенести обговорення на наступний день. Якщо дитина не бажає розмовляти, не слід тиснути на неї. Після обговорення можна запропонувати дитині створити малюнок або використовувати різні види терапії, такі як ізотерапія чи музикотерапія.

3 етап. Введення морального правила (формування висновків)

На останньому етапі роботи з казкою діти визначають основну думку або правило, яке вони зустріли в оповіданні та будуть тепер використовувати щодня. На цьому етапі  можливо зробити перфоманс та дозволити дітям відіграти сюжет самостійно. Звичайно, це забере чимало часу, але драматизація дуже ефективна для дитини. Під час переказу дитина може розповісти оповідання зі своєї точки зору, пережити нові емоції та приміряти на себе ролі.

Традиційні види робіт з казкою:

• читання;
• розповідь;
• бесіда;
• переказ;
• драматизація;
• інсценування.

 

Як створити терапевтичну казку?

Як відомо, кожна конкретна терапевтична казка має свою визначену мету. Тому розпочинати роботу над написанням казки рекомендується з чіткого визначення її цілей. Процес створення казок є цікавим і нескладним. Деякі історії можуть з'явитися в голові миттєво, відгукуючись на поведінку дитини. Тому краще спостерігайте за поведінкою дітей в класі, визначайте конфлікти, які трапляються частіше та вигадуйте власні казки.

 

Мовознавець та філософ Володимир Пропп, після аналізу великої кількості казок, визначив, що в їхній структурі немає випадковостей, а навпаки, існують свої правила та логіка. Для допомоги тим, хто хоче створювати свої казки, він розробив так звану карту казок. Вона полегшує процес написання власних казкових історій.

 

Карта казок

1. Наказ або заборона.

2. Порушення наказу або заборони.

4. Від’їзд героя.

5. Завдання, які треба виконати.

6. Зустріч з дарувальником.

7. Чарівні дарунки.

8. Поява героя.

9. Поява лиходія.

10. Боротьба героя і лиходія.

11. Перемога героя.

12. Повернення героя.

13. Прибуття додому.

14. Несправжній герой.

15. Тяжкі випробовування.

16. Лихо минає та наступає злагода.

17. Упізнавання героя.

18. Несправжнього героя викривають.

19. Покарання лиходія.

20. Весілля.

 

Послідовність створення терапевтичної казки

1. Вибір героя, який близький за віком, статтю та характером до дитини.

На початку вчитель повинен зрозуміти проблему дитини та спробувати поглянути на неї через призму її власних очей. Використовуючи термінологію, яка б їй була зрозумілою, вчителю важливо виразити свої думки для дітей. Потрібно також обдумати, які ідеї вчитель хоче подати дитині.

 

 

2.     Опис життя героя у формі казки.

Казку слід розпочинати з введення головного героя. В розповіді про страхи, тривоги та проблеми головного героя (фактично, дитини), важливо відзначити його сильні сторони.

 

3.     Опис проблемної ситуації.

Після представлення головного героя, його потрібно поставити в проблемну ситуацію, аналогічну тій, яку переживає дитина. Наприклад, "Червона Шапочка не хотіла вставати вранці і йти до школи...", "Курочка Ряба хотіла навчитися писати, але нічого не виходило...".

 

4.     Пошук шляхів подолання проблеми.

На цьому етапі дитина разом з героєм шукає способи подолання проблеми. Вчитель презентує ситуацію з різних сторін, а головний персонаж вправно вирішує проблему.

 

5.     Формулювання висновку.

Мораль казки повинна бути зрозумілою дитині та логічно витікати зі змісту казки. Дитина повинна висловити висновок, і вчитель може їй у цьому допомогти за необхідності.

 

Приклад терапевтичної казки:

Мета: розповісти про перемогу добра над злом через типове протистояння позитивного героя та його антипода. Допомогти дітям зрозуміти, що тільки об’єднавшись вони зможуть протистояти як повсякденним, так і більш серйозним незгодам.

 

Як маленький Їжак переміг цілого Ведмедя

Одного разу у веселому лісі, де всі тваринки жили в злагоді, з'явився Злий Чорний Ведмідь. Він викрадав горішки у білочок, ричав на пташок та глузував з кроликів. Лісові мешканці були сумні та налякані, і ніхто не знаходив способу зупинити Злого Чорного Ведмедя. Одного дня маленький їжачок по ім'я Ігор вирішив взяти справу в свої лапки. Він вирушив у подорож, щоб знайти мудру Лісову Сову. Мудра Лісова Сова жила в старому, великому дереві на самому початку лісу. Ігор подолав всі труднощі і досяг місця, де жила Сова.

Мудра Лісова Сова, яка бачила і знала все, дала Ігореві пораду: "Добро завжди перемагає зло, але для цього потрібно вірити в себе і об'єднувати зусилля. Повертайся до свого лісу і веди інших тварин у боротьбі проти Злого Чорного Ведмедя." Ігор вдячно поклонився мудрій Лісовій Сові і повернувся назад до свого лісу. Він зібрав усіх лісових мешканців і розповів їм про пораду Сови. Разом вони стали об'єднувати свої зусилля, вчились вірити в себе та допомагали один одному.

Нарешті, завдяки спільним зусиллям, добро перемогло зло. Злий Чорний Ведмідь був вигнаний з лісу, і тепер всі тваринки могли жити щасливо та спокійно. Ігор виявився героєм, який поклав край злу, і він повернувся до свого лісу, де його тепло привітали. З цього часу всі тваринки лісу знали, що разом вони непереможні, і завжди можуть вирішити будь-яку проблему, яка виникає в їхньому житті.

 

Завдання казкотерапевта, психолога чи педагога полягає у тому, щоб створити або підібрати казку відповідно до потреб дитини. Якщо казку підібрано вдало, дитина «вбудовує» її послання у свій життєвий сценарій.

Запропонована нижче казка зі збірника Локоткової С.В./ «Оповідки тітоньки Оланти».  Авторські терапевтичні казки./ спрямована на подолання конкретних психологічних проблем та розладів у дітей молодшого шкільного віку або  читається дорослим дитині з профілактичною метою. Дитина, що прослухала таку казку, при зустрічі з заявленою проблемою, спрямує свою енергію не на руйнівні переживання, а на пошук конструктивної моделі поведінки для вирішення проблеми.

 Психотерапевтичні казки не потребують обговорення з дитиною, інакше їхній ефект буде знижено. Якщо дитина хоче, можна програти її за допомогою ляльок, малюнків, пісочниці і мініатюрних фігурок тощо.

Терапевтична казка « Проект «Білий ворон»» зі збірника казок

Локоткової С.В. « Оповідки тітоньки Оланти» спрямована на подолання у дитини страху перед виступом, відповідями біля дошки, адаптацію до школи.

 

 

 

 

Проект "Білий ворон"

       Богданчик вчився вже у другому класі. Він любив ходити до школи, бо хотів в майбутньому стати вченим, а для цього потрібно багато знати та вміти, вдало шукати нову інформацію. Ці вміння діти здобували у школі, розробляючи різні цікаві проекти, які потрібно було перед усім класом представити. І саме це для Богданчика було величезною проблемою, адже в голові всі думки були такими ідеальними, слова рядочком ставали у речення, а от правильно вимовити їх ніяк не виходило. Тільки-но хлопчик виходив до дошки, як якась скутість починала господарювати у його тілі - мову віднімала, змушувала щічки та вуха багряніти. Хлопчик мовчки дивився на дружні добрі очі однокласників та ніби потопав у них. Артем, найкращий друг Богдана, вигадував різні сигнали підтримки, дарував талісмани, але це не допомагало. Оланта Сергіївна, улюблена вчителька, також хвилювалась через цю особливість та підтримувала хлопчика як могла. Вона тримала за руку та промовляла: "У тебе все вийде! Я знаю, що ти чудову інформацію підготував, ти молодець. Давай разом спробуємо розказати діткам про це. Я в тебе вірю!" Але ... не спрацьовувало і це.

       Та ось одного разу завданням проекту було підготувати щось цікаве про птахів. Та це ж тема, на якій Богдан розумівся краще за все! Він цікавився орнітологією, а особливо міг годинами мамі розказувати про надзвичайну рідкість - білого ворона. Богдан читав безліч наукових досліджень про цю генетичну пташину аномалію. І дуже хотів поділитись цим із друзями. У нього вдома була навіть ціла вороняча колекція  - фігурки з глини, зі скла, на гілляці, на підставці, намальовані, вишиті, куплені, подаровані та власноруч зроблені.

      "Можна ж зробити виставку ворон! - сяйнула геніальна думка, - І не потрібно буде розказувати біля дошки", - з полегшенням видихнув Бодя, складаючи фігурки у коробку.

     Коли настала черга Богдана, Оланта Сергіївна запросила всіх роздивитись виставку : "Думаю, всім сподобається проект Богдана, котрий називається "Білий ворон".

Діти із задоволенням розглядали фігурки, їх очі сяяли, а роти були напіввідкриті від здивування. То тут, то там лунало:

 - Яка надзвичайна ця пташка!

    Богдан відповів, що вже давно захоплюється нею, що це красива і рідкісна птаха, що від харчового раціону залежить колір її пір'їнок. Юний орнітолог натхненно розказував і розказував, а навколо панувала тиша. Очі однолітків були спрямовані то на Богдана, то на черговий експонат, про який із захопленням торохкотів колись мовчазний хлопчина. Лише тоді, коли вчитель промовила, що це відмінна презентація проекту, Богдан помітив що він без страху стояв біля дошки, а Артем весело махав йому руками та показував пальцями "клас", " окей", аж підстрибуючи від радості за друга.

     "Отже, мені допоміг улюблений білий ворон! - зазначив для себе Богдан, - Коли мені буде важко висловлюватись біля дошки, буду його згадувати! І все буде добре!"

 

Казкотерапія- один із найефективніших способів психологічного впливу. Дитині через образи рослин, тварин, явищ природи чи їх однолітків- героїв казок дозволяють  опосередковано пережити проблемні зони, і завдяки  власно створеній казці чи прослуханій готовій казці моделі поведінки змінюються.

 

ВИСНОВКИ

 

Емоційний інтелект (або ЕІ) визначається як здатність розуміти, усвідомлено сприймати та контролювати свої емоції, мотивацію, думки і поведінку, а також регулювати свій емоційний стан. Безперечно, це також містить в собі навички ефективного управління емоційними станами інших осіб, визначення їхніх поточних потреб, співпереживання та розвиток їхніх сильних сторін. Американський психолог Плутчік визначив вісім основних емоцій: гнів, страх, сум, радість, відраза, подив, очікування, довіра. У його концепції звертання до розуміння емоцій як еволюційних механізмів, спрямованих на поліпшену адаптацію до зовнішніх умов та ефективне виживання, є ключовим. Роберт Плутчік визначив емоції за допомогою кругової діаграми з вісьмома сегментами.

У 1920 році Е.Л.Торндайк вперше використав термін "соціальний інтелект", щоб описати навички розуміння та управління іншими людьми. Девід Векслер у 1940 році відзначив вплив некогнітивних факторів на інтелектуальну поведінку. Концепція емоційного інтелекту, як окремої сфери, виникла наприкінці XX століття завдяки праці американських психологів Д. Карузо, П. Саловей і

Дж. Майера, які визначили його як сукупність здібностей до розуміння власних та чужих емоцій. Саме з цього моменту надалі почався розвиток вчення про емоційний інтелект, який привів нас до сучасних відомостей про нього.

 За теорією Р.Бар-Она, емоційний інтелект визначається як сукупність різноманітних здібностей, які дозволяють успішно функціонувати в різноманітних ситуаціях. Дослідник виділяє п'ять компонентів, що докладно описують структуру емоційного інтелекту: комунікативниий потенціал, саморозуміння, антистресові навички, загальний настрій та власне адаптаційні здібності. 

Соціально-емоційний розвиток дитини ж прогресує поетапно, від народження. У перший рік життя малята вже демонструють здатність виражати свої потреби та розпізнавати емоції, такі як, наприклад, емоції батьків. Зростаючи, дитина навчається розпізнавати власні почуття і розуміє, які емоції викликає в інших. Діти майже автоматично розвивають емоційний інтелект у взаємодії з іншими людьми, часто копіюючи поведінку батьків чи інших важливих осіб, наприклад, вчителів. Останнім, так само як і батькам, необхідно знаходити збалансований підхід та надавати емоціям достатньо місця, не відкидаючи їх чи надто багато їм дозволяючи. Розвиток психоемоційної сфери у дітей молодшого шкільного віку становить складний та ключовий процес, оскільки саме в цей час складається їхнє індивідуальне "Я", формуються соціальні навички та виробляється вміння ефективно керувати власними емоціями. Цей період визначається як особливо важливий етап у становленні емоційного інтелекту дитини.

Практичні поради, які включають відкритий діалог, спільні емоційні досвіди, розвиток емпатії, вправи на саморегуляцію, створення емоційно безпечного середовища, використання творчості та моделювання власної емоційної інтелігентності, можуть допомогти дітям у кращому розумінні власних почуттів та емоцій оточення. Розвивати емоційний інтелект - це не лише процес навчання, але й постійний шлях самопізнання та взаємодії, який потребує уваги та підтримки батьків та вчителів. Забезпечуючи дітям інструменти для емоційного росту, ми сприяємо їхньому позитивному розвитку в різних аспектах життя.

Наприклад, одна з методик, яку можна успішно впроваджувати в початковій школі - це емоційний словник. Емоційний словник - це арсенал слів і виразів, які використовуються для вираження різних емоцій та почуттів. Він відображає розмаїття емоційного досвіду людини та допомагає їй збагатити мовний ресурс для вираження своїх внутрішніх станів.

Створення емоційного словника є важливим кроком у розвитку емоційного інтелекту учнів початкової школи. Цей інструмент не лише допоможе дітям розпізнавати та класифікувати свої емоції, але й стане основою для навчання емоційному розумінню. Застосовуючи концепцію НУШ, можна ефективно впроваджувати словник на уроках, звертаючи увагу на важливість емоційної грамотності. Аналіз та запис емоційної лексики, формування списку емоцій та створення власної візуалізації словника через креативний підхід залучення дітей, дозволяють інтегрувати процес розвитку емоційного інтелекту у загальний контекст навчання. Важливим етапом є обговорення та рефлексія, що допомагає учням не лише розуміти власні вибори при створенні мапи емоцій, але й використовувати набуті навички у повсякденному житті. Викладачі та батьки можуть сприяти практичному використанню емоційного словника, створюючи емоційно безпечне середовище та заохочуючи відкритий діалог з дітьми.Такий інноваційний підхід до розвитку емоційного інтелекту учнів формує у них навички самоспостереження, емпатії та управління власними емоціями, сприяючи всебічному особистісному розвитку.

Наступна методична рекомендація для розвитку емоційного інтелекту, яка була описана мною - це казкотерапія.

Казкотерапія – це галузь практичної психології, що сприяє формуванню особистості дитини, використовуючи ресурси казок. Виховний потенціал казок відомий з давніх часів, оскільки багато з них передавалися усно і завжди мали статус народних. Галузь цієї терапії орієнтована на розвиток творчого мислення, уяви, позитивної комунікації та соціальної чутливості. Слухаючи казку, дитина вчиться розрізняти між добром і злом, щедрістю і жадібністю, сміливістю і боягузтвом, милосердям і жорстокістю, відданістю і зрадою. Одночасно для дитини відкривається чудова можливість познайомитися з різними видами емоцій, приміряти на себе певну роль. А це, як вже відомо, дуже позитивно впливає на розвиток емоційного інтелекту.

Цей метод також сприяє знаходженню учнями оптимальних виходів зі складних ситуацій, навіть якщо вони є нестандартними, але при цьому сприяють позитивній соціальній взаємодії.

Казкотерапія також готує нервову систему до емоційних напружень, допомагає у символічному переживанні стресів та активному їх запобіганні. Події в казках сприймаються молодшими школярами як емоційно насичені, що проявляється у виваженій активній комунікації.

Робота над казкою у три етапи є комплексним та ефективним підходом до розвитку дитячого емоційного інтелекту. Починаючи з аналітичного етапу, де важливо враховувати реакцію дітей на зміст казки, та продовжуючи оперативним етапом обговорення, де важливо створити сприятливу атмосферу для висловлення думок, робота завершується на третьому етапі формування висновків. Під час цього етапу діти виділяють основну мораль або правило, яке вони засвоїли з казки, та можуть виразно висловлювати свої враження через перфоманс. Цей підхід допомагає розвивати творче мислення, уяву, позитивну комунікацію та соціальну чутливість дітей, створюючи підґрунтя для їхнього гармонійного розвитку.

Отже, розвиток психоемоційної сфери у дітей молодшого шкільного віку є багатоаспектним процесом. Першочергове значення надається соціальній взаємодії, яка сприяє формуванню особистості та соціальних навичок. Дитина в цьому віці активно розвиває вміння сприймати та виражати емпатію, а також вдосконалює мовленнєві навички та комунікаційні вміння. Важливою є тема самовизначення та самооцінки, коли дитина починає формувати уявлення про себе, розуміє свої сильні та слабкі сторони. Розвивається здатність до саморегуляції емоцій, що дозволяє контролювати реакції на стресові ситуації. На цьому етапі дитина також вивчає поняття «дружба» та формує різноманітні соціальні стосунки, розвиває творчість та виражає власну індивідуальність через рольові ігри та творчі завдання. Педагогам важливо не лише навчати, але й сприяти творчому розвитку дітей, а також стимулювати їх цікавість та самостійність у навчанні. Такий підхід сприяє не лише отриманню знань, але й повноцінному розвитку особистості на всіх рівнях.

 

Розвиток емоційного інтелекту (ЕІ) у молодших школярів являється надзвичайно корисним, справляючи значний вплив на їхній загальний психологічний та соціальний добробут. Позитивні аспекти розвитку ЕІ включають поліпшення соціальних навичок, саморегуляції емоцій, академічного успіху, адаптації до змін, позитивного самовизначення та ефективного менеджменту стресу. Діти, які активно розвивають свій емоційний інтелект, проявляють більшу чутливість до емоцій інших, що сприяє покращенню міжособистісних відносин. Крім того, вони виявляють вищу готовність до навчання та досягають кращого академічного успіху, що підтверджує важливість розвитку емоційного інтелекту для повноцінного виростання у всебічно розвинену особистість.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

СПИСОК ВИКОРИСТАННИХ ДЖЕРЕЛ

 

1. Андрєєва І. Н. Емоційний інтелект: дослідження феномена // Питання психології. 2006. № 3. С. 78 - 86.
2. Андрєєва І. Н. Передумови розвитку емоційного інтелекту // Питання психології. 2007. № 5. С. 57 - 65.
3. Березюк Г. Емоційний інтелект як детермінанта внутрішньої свободи особистості / Г.Березюк // Психологічні студії Львівського ун-ту. – 2002.–С. 20–23.
4. Вачнов І.В. Казкотерапія. Розвиток самосвідомості через психологічну казку / І.В.Вачнов. – М.: Просвещение, 1997. – 178 с.
5. Гнєздилов А.В. Авторська казкотерапія: дим старовинного каміна. Казки доктора Балу./О.В.Гнезділов, СПб.: Мова, 2002,- 290 с.
6. Гоулман Д. Емоційне лідерство: Мистецтво управління людьми на основі емоційного інтелекту. - М: Альпина Бізнес Букс, 2005.
7. Зінкевич – Євстигнєєва Т.Д. Основи казкотерапії. – М.: 2005.
8. Зінкевич – Євстигнєєва Т.Д. Шлях до чаклунства. Теорія і практика казкотерапії. – СПб.: Мова, 1998. – 348 с.
9. Локоткова С.В. «Оповідки тітоньки Оланти». Авторські терапевтичні казки . – Львів, 2019. – 10 с.
10. Морозов С.М. Психометричний контроль та конструювання психодіагностичних тестів: навч. посібник / С.М. Морозов. – К.: РВЦ «Київський ун-т», 1999. – 95 с./