Місце, де співає серце

Місце, де співає серце

Не за синіми далекими морями, не за темними непрохідними лісами, а в одному багатому на родючі землі та працьовитих людей краї живе Берегиня славетного роду. Дев’ятьох синів вона має, любові до батьківської землі їх навчає. Для дітей від щирого серця найкращі пісні співає. І пісня про рідний край по всьому світу лунає.

Не за високими горами, а зовсім близько, причаївся сильний і дуже хитрий Звір. То задрімає, і не чутно його, то вишкірить зуби, реве несамовито, вогнем дихає. Здавна мріє ненажерливе страховисько заволодіти чарівним краєм.

Мужньо боронять дороге серцю місце краяни. Але ніхто не може здолати лиходія.

Прийшов час найстаршому із синів Берегині йти захищати рідну землю. Обійняв матір, братів та й рушив туди, де сонце сходить.

Під ногами розлогий лан колоситься хлібами, а над головою -  небо синє-синє.

Та враз небокрай затьмарився. Оскалився Звір. Полум'яні язики охопили тендітне колосся. З усіх боків горить-палає.

Серцем відчула мати біду. Обернулася журавкою, полетіла рятувати свого сина. Змахнула крильми - і вогонь згас.

А звірина ніяк не заспокоїться, ближче підступає.

Вирушив другий син в дорогу. Знову полум'я палахкотить. Звір лютує, хоче знищити сміливця.

Защеміло серденько у матері. Обернулася хмаринкою та й пролилася дощем. Захистила сина.

 Страховисько знову за своє.

Третій син в похід відбуває. Після тяжкого бою в задимленім полі блукає. Махнула рукою ненька - простелилась стежина з рушничків, вивела сина в безпечне місце, врятувала йому життя.

Четвертого синочка  на бій виряджала, хустинку йому до грудей клала.

 Тяжко було з ворогом боротися. Знемагав від спраги, рана пекла. Обернулась матінка джерельцем. Нахилився над ним хлопець, вуста водою змочив, промив рану, хустинкою перев'язав. Залишився живим.

Не відступає вражина. Волошки в житах похилились.  Чорні круки кружляють над полем.

Проводжає  мати п'ятого сина на боротьбу з ворогом.

Нелегке  протистояння  тривало  аж до ночі. Ледь – ледь не втратив віри в свої сили. А зранку почув жайворонкову пісню, і вона  нагадала ніжну матусину мову, зігріла душу, додала сил.

Прийшла черга шостому синові у двобій з чудовиськом вступати. Одягнув матусину  вишиванку-оберіг, вклонився родині та й пішов.

Розпочався бій. Стогне під ногами земля. Упав знесилений воїн. Та вишита сорочка стала для нього порятунком, ніби в панцир юнака огорнула,  материнська любов захистила від біди.

Зрозуміли брати, що поодинці ворога не здолати. Двоє молодших попросили у матері благословення та й вирушили на схід. Всі разом стоять на захисті рідної землі. А мамина молитва в небо летить, синів оберігає.

Тим часом підростає  наймолодший  син. Готується стати захисником, бо Звіра ще не переможено.

А Берегиня страшенно втомилася від страждання за дітей, за рідний край та руки не опускає,  свій рід оберігає, Янголом-охоронцем  над синами витає.

Вірить, що настане той час, коли її серце  заспіває пісню миру , і тій пісні не буде кінця!