Поєднані Богом і долею

Тема.            Поєднані Богом і долею                                       

 Мета:

освітня:

висвітлити яскраві сторінки життя Пантелеймона Куліша та Ганни Барвінок, розкрити красу їхніх стосунків .

розвивальна:

 розвивати культуру мовлення, навички виразного читання, уміння визначатися у власній думці.

виховна:

 виховувати повагу до найкращих людських почуттів.

Тип уроку: урок літератури рідного краю з елементами інсценізації, з використанням комп’ютерних технологій.                                           

Методи

-бесіда, прийоми - розповідь, самостійна випереджальна  робота учнів за завданням учителя, виразне читання напам´ять, інсценізація, пошуково-дослідницька діяльність, презентація, складання асоціативного куща.

Обладнання уроку: портрети П. Куліша та Ганни Барвінок, збірки поетичних та прозових творів письменників рідного краю, букет червоних троянд, обплетений зеленим барвінком, українські рушники, з кольорового паперу вирізане «серце» (для складання асоціативного куща).

Епіграф:

                      Душа моя задоволена  свідомістю, що мене   

                        любила й  любить гарна шляхетна жінка.

 Пантелеймон Куліш

                                   Перебіг уроку

                Учень  читає вірш напам´ять

  Слайд 1. Портрети письменників літератури рідного краю, відомих людей Борзнянщини

Дала моя Борзнянщина імен

Відомих не лише на Україні.

Чернігівщина наша із давен

Свята для української людини.

Багато народилося ж бо тут

Письменників , художників, поетів.

Такого краю не знайдеш, мабуть,

Борзнянщино! Мала моя плането!

І. Мотивація навчальної діяльності учнів.

 Учитель.

Слайд 2. Тема  уроку

           Діти, ми з вами перегорнули не одну сторінку з історії нашого краю, згадуючи тих людей, які прославили рідну землю. Сьогодні поговоримо про відому і славну родину, доля якої тісно пов´язана з рідним краєм, - це родина Пантелеймона Олександровича  Куліша та  Олександри Михайлівни Білозерської.

  Слайд 3. Загальний вигляд Мотронівки. Альтанка.

Звучить музика.

       Ясною зорею промениться той куточок землі, що зветься Мотронівка-Кулішівка. Він знаходиться під Борзною. А кому доводилося їздити шляхом, той, мабуть, знає й Любомудрівку, і Зелений Гай. А трохи далі, за лісом, видніється Мотронівка. Боже! Яка тут краса! Усе потопає в зелені…Стоять, ніби вартові, дуби- велетні, берези, липи. А квітів! Навіть поглядом осягнути не можна!

       Якщо нанести цей затишний куточок на карту, то він буде лише маленькою зернинкою, та й то маковою. Але ім´я  славетного письменника змусило цю зернинку розквітнути  червоною маківкою, що палахкотить- пишається великим сином українського народу. Саме тут, у Мотронівці, душа Пантелеймона Куліша знаходила і спокій, і кохання, і творче натхнення.

       Життя – це сплетіння болю, туги з любов´ю, щастям. Вірною супутницею Пантелеймона Олександровича була Ганна Барвінок, яку він, кохаючи, називав своєю Беатріче.

       Епіграфом до нашого уроку є прекрасні, щирі слова-зізнання в коханні П.Куліша своїй дружині (зачитую епіграф).

ІІ. Формування практичних умінь та навичок учнів.

         Учитель.   Діти, а з чим асоціюється у вас слово «кохання»?( Складання асоціативного куща). Відповіді учнів (вірність, довіра, щирість, ніжність, щастя, взаєморозуміння).

      Учитель.   Що таке кохання?( Бесіда з учнями).   

          Вірш «Вічне кохання», написаний ученицею гімназії.

     « Я сам не знаю свого серця, -

     Сказав замислено Куліш.

     Але Олесі  Білозерській

     Він став навіки наймиліш.

     Два серця, ніжні і тривожні,

     З´єднались, ніби дві зірки,

     Коли в січневий день морозний

     Послала доля рушники.

     Як самовіддано і щиро

     Вона завжди його любила!

     І лиш любов давала силу,

     Надію і священну віру.

     Його талант горів яскраво,

     Її ж талант жертовно тлів.

     Він у Європі множив славу,

     Її ж маленький вогник грів.

     Той вогник вічної любові,

     Турботи, трепетних думок,

     Що так горів у їхнім слові,

     Та не погас і не замовк…

     Дріма Мотронівка в заметах,

     Он зірка спалахнула знов.

     Задумайтесь на мить, поети:

     То, може, не згаса любов!

       Учитель. Діти, ми з вами вже багато знаємо про життя і творчість подружжя Кулішів,  їхні стосунки, про той чарівний край, де вони  провели щасливі роки спільного життя. Пригадаймо, де й коли вперше зустрілися П. Куліш та Ганна Барвінок? Як зародилося їх перше кохання?

5.Учениця.  Якось одного літнього дня 1844 року в Мотронівку завітав молодий літератор П. Куліш, який товаришував зі старшим братом Олександри, студентом Київського університету Василем Білозерським. Лише дві години пробув у Мотронівці, де й познайомився з родиною Білозерських. А вже через рік, 24 грудня 1845 року, усі чекали на дорогих гостей – В. Білозерського та П. Куліша. Пантелеймон Олександрович багато говорив про народні традиції, літературу. Читав вірші. У його розмовах дівчина відчула щось нове, захоплююче. І це змушувало схвильовано битись її серце.

     Надвечір усі вийшли на засніжений ґанок. Пантелеймон довго розмовляв із старшою сестрою, а потім зацікавлено  повів  мову з Олександрою. І відразу в ній знайшов гарну співбесідницю.

      Олександрі дуже сподобався розумний, чемний і стрункий чоловік. Протягом трьох літ росло і зріло їхнє кохання.

Слайд 4. Липова алея.

     Учитель. У хвилину прощання обоє знемагали від сліз. А потім знову були зустрічі, і одна з них – на липовій алеї, де молодий Панько сказав юній дівчині: « Коли любиш – люби дуже, а не любиш – не жартуй же». А вона любила, любила всім серцем.  Не було щасливішої людини в усьому світі за неї, коли стала дружиною П.Куліша 24 січня 1847 року.

         Слайд 5. П. Куліш та Ганна Барвінок біля хати.

   Учениця читає напам′ять вірш «Вже вечоріє…»( Автор – Юрій Кантур, краєзнавець, колишній учитель історії Комарівської ЗОШ).

Вже вечоріє…Тихий вітерець…

Подружжя біля призьби. І вони –

Барвінок Ганна та Панько Куліш –

Ведуть неквапну, мовчазну розмову,

Укотре вже пригадуючи знову

Життя, яке кипіло тут раніш.

А що обоє з бронзи – то не гріх:

Душа і у металі оживає.

Мотронівське подружжя розмовляє.

Давайте-но послухаємо їх…

     Інсценізація уривка з роману Олександра Деко «Солов´ї співають на світанні».

( Пантелеймон Куліш та Ганна Барвінок в українських костюмах).

Ганна Барвінок. 24 грудня 1845 року. Кутя. Вечір. Хутір Мотронівка. Мороз скрипить під ногами, зорі сяють на блакитному прозористому небі. Чекаємо дорогих гостей. На столі стоїть дві свічі, ламп ще тоді не було, і п´ять приборів налагоджено до вечері – Щедрого вечора. Усі ми чекаємо брата Василя з Києва, та ще з товаришем – Кулішем!

Раптом зупинилися сани. Щось стукнуло в сінях. Відчинилися двері. І в хату ввійшли ждані гості. Поздоровкалися з матір´ю, а потім підійшли до мене і сестри Люби. Ми засоромились.

А мати зараз просила гостя до столу. Посадила його поруч себе, Василя посадила далі. А нас із сестрою навпроти. Мені тоді йшов тільки  п´ятнадцятий рік. Я була щаслива, що мені вільно було мовчати й зиркати з-під очей. Куліш розповідав щось цікаве, посміхався, його очі світилися вогниками. Красою на виду, розумом, яскравою розмовою розвинутої людини вразив мене Куліш. І що розмовляв по-нашому, по-українському, то тим більше дивував мене. І тоді іскра кохання, мабуть, і зажевріла в моєму серці. Дякую я долі, що в п'ятнадцять років зуміла оцінити й розрізнити його серед інших.

П.Куліш.    Я згадую той день і час благословенний,

                    Як дух свій молодий мене з землі підняв,

                    І побут хуторний, захмарений, буденний

                    Огнем твоїх очей живущих осіяв.

Ганна  Барвінок.  А потім було весілля. 27 січня 1847 року у Вознесенській церкві в селі Оленівці. До нас з´їхалося багато родичів, знайомих. З´явився   і Шевченко. Він у нас був старшим боярином. Саме йому доручили тримати вінець під час вінчання. Тарас поводив себе вільно, багато розповідав різних історій, а потім заспівав. Його приємний голос вразив усіх. Присутні були раді й веселі. Весілля тривало цілий тиждень.

П.Куліш.   Рідними і близькими стали для мене ці благословенні місця. Неповторна краса природи, тиша і спокій, ніякої метушні. Чисте, цілюще повітря. Ганнина Пустинь… Священний Гай… Адже єдине, справжнє велике почутття, котре доля мені дала, - це жінка, моя незмінна і вірна супутниця, яка мала силу не лише втримати всі шторми моєї важкої вдачі, а й насамкінець подала руку допомоги і співчуття у найважчі хвилини мого життя.

Ганна Барвінок.   А  Куліш, що за чоловік? Спершу я страждала, бо ніяк не могла приладнатись. Тільки звикла до одного Куліша, коли вже бачила другого, а потім і третього. І тільки згодом зрозуміла, що все то була облуда. Збагнула, що цей чоловік зовсім не шаленець, а має ніжну і благородну душу. Я молилась і молилась такому величію духа. П´ятдесят літ життя з Кулішем так скоро протекли, що я не встигла і вгору глянути. А й любити ж він мене навчив. Його серце сповнене кипучої любові через край, він увесь світ любив і мене. І мене навчив любити. Ще й досі горю до нього більшою любов’ю й шаною, як колись.

П. Куліш.   Я вийшов на ґанок, керований тугою, і зупинився вражений. Повітря було синє й прозоре. Гайок уже майже погубив листя, на гілках тремтіло тільки кілька жовтих. Вони гостро і яскраво палали під променями сонця. Душа раптом розчинилася.  Усе здавалося рідним, знайомим: і дорога, що вилася від хутора, і левада, і гайок. На ганку побачив Олександру Михайлівну, усю залиту сонцем, велику й добродушну. Звела на привітання руку, і я відчув, як стислося моє серце, бо любив цю жінку, як і цілий світ. Без неї пропав би.

Учитель.   Життя прожити – не поле перейти. Молодій сім´ї довелося перенести багато прикрих життєвих негараздів, та все подолало їхнє кохання.

На сьогоднішній урок вам, діти, було дано випереджальне завдання – написати твори-есе на тему « У дорозі до Пантелеймона Куліша».

    Читання  учнівських есе.

Учениця1.

   Я горда з того, що народилася на рідній серцю й душі Борзнянщині, землі, по якій ходив славний син українського народу  Пантелеймон Олександрович Куліш. Із сивої давнини доноситься до мене голос генія:

                       Туди, туди щодень душею лину;

                       Там знаю любе, затишне кубельце

                        І згадую квітчасту Україну,

                        І знов цвіте, знов молодіє серце.

                                                                      П. Куліш «Україна»

Мотронівка…Тихий,  затишний куточок… Він наче манить до себе. Я йду поспішаючи. Аж ось і лісок. Боже, які тут дуби-красені! А липи, берези! Потопаю в морі зелені та квітів. Душа співає!

 Серед цієї розкішної пироди жив, повен сил та енергії, творив великий український письменник П. Куліш. Вірною дружиною та справжнім другом була для  Куліша Олександра Михайлівна Білозерська.

 …  На мить уявила собі, як   Пантелеймон і Ганна стоять на  ґанку, милуючись красою навколо і вслухаючись у звуки літнього дня… І здається, що життя – вічне…

Учень 2.

Людина на світі живе тільки один раз, але від того, як вона проживе, що зробить корисного для людей, залежить її майбутнє.

Доленосною для України й українців є постать Пантелеймона Олександровича Куліша. Це була надзвичайно цілісна особистість, у житті та діяльності якої завжди на першому місці були Бог та Україна.

На долю «гарячого» Панька Куліша випала довга життєва дорога. Були і злети, і падіння, і миті розчарувань. Та він стійко переборював усілякі труднощі.

   Прикро, що так швидко пролетіли  роки. Світ швидко змінювався, і душа поетова не встигала за ним. Із відблиском в очах молодого жару, у змаганні знесиленого тіла з бентежним духом і пішов Пантелеймон Куліш із життя…

Учень 3.

Пантелеймон  Куліш… Ким він є для нас сьогодні? Нині багато відомо про цю людину. Етнограф, мовознавець, педагог,  історик, поет, прозаїк, драматург, перекладач, видавець, публіцист, соціолог, маляр…

    Куліш – одна з видатних постатей минувшини. І хоч він не був уродженцем нашого міста, але певний час жив і творив тут, уписавши  Борзну у свою біографію. Чим більше дізнаєшся про нього, тим більше хочеться осягнути його титанічну постать. Пантелеймон Куліш  понад усе любив  Україну й робив  багато для її розвитку. І якщо глибше вникнути в  сутність  його життя, то з упевненістю можна сказати: «Я знаю, що Куліш – людина, справу якої треба продовжувати!»

 10. Виступи учнів на основі опрацьованих краєзнавчих матеріалів.

 Учениця 1.

   Я залюблена у творчість сучасної письменниці Ольги Пилипчук, яка народилася  в Мотронівці. Чимало своїх творів вона присвятила подружжю Кулішів,  серед них – поема   «Ганна Барвінок». А з якою теплотою душі, любов′ю згадує вона про свій хутір: « Мій любий хуторе, ти кличеш мене? Я всім своїм єством відчуваю це й поспішаю до тебе. А чим ближче підходжу, тим тугіше бере в обійми неспокій. Тут кожне деревце, кожен кущик були свідками мого гіркого дитинства. Тепер вони прихиляються низенько, привітно шепочуть, мов до рідної доньки, згадуючи далеке минуле.

   Нарешті, останній поворот – і я стиха крокую по дорогих серцю стежках, де ходили тато й мама, де босоніж бігали  брати і сестри, де залишилися й мої дитячі сліди. Усе довкруг близьке й до болю знайоме».

Учень 2.

  Я перегорнув сторінки життєпису Ганни Барвінок на основі епістолярної спадщини Людмили Зеленської. Мене вразила щирість та милосердність подружжя Кулішів. Хоча вони не мали своїх дітей, але залюбки допомагали племінникам.

   У той час, як Пантелеймон Куліш перебував на засланні в Тулі, надійшов лист від старшої сестри Олександри Люби. Вона просила Кулішів допомогти вивчити її дочку, оскільки не мала коштів ні на вчителів, ні на книжки. Пантелеймон Куліш одразу погодився. За три роки дівчина  отримала добрі знання з історії, вивчила іноземні мови, а свою рідну знала найкраще. Це була майбутня мати української письменниці Любові Яновської.

Учень 3.

  У селі Оленівка проживали наші далекі родичі. Від своєї  мами, якій розповідала бабуся (за переказами мешканців, яких, на жаль, немає на світі)  я дізналася багато цікавого про Пантелеймона Куліша та Ганну Барвінок.

   У будинку Кулішів було дві наймички –Якалина та Горпина Клименко. Одна  з них розповідала, яким був за вдачею їхній господар. Коли в їдальню заходив Пантелеймон, то завжди запитував: «А що в нас сьогодні на обід?» А потім відповідав сам собі: «І сьогодні куліш, і завтра куліш…».

 Розповідали, як Шевченко хвалив на весіллі наречену Куліша, а Пантелеймон відповідав: «На чужий коровай очей не поривай. Сій та дбай, та своє май».

 Куліші завжди раділи гостям, радо приймаючи їх у господі. Часто співалися українські народні пісні, організовувалися читацькі вечори. Сюди могли приходити всі односельці. Олександра Михайлівна щедро обдаровувала дітей на  зимові свята.

 У Пантелеймона Олександровича було улюблене місце, що мало назву Райок. Він часто приходив сюди, щоб усамітнитись  і разом з тим  - помріяти.

Учитель. П. Куліш та Ганна Барвінок… Це ті люди, яким бути разом призначено ще на небесах, які доповнювали одне одного і справді кохали. Хтозна, чи був би відомим зараз П. Куліш, якби не його дружина, яка все своє життя присвятила чоловікові. Хтозна, чи знали б ми і про неї, відому під іменем Ганни Барвінок, якби не П. Куліш.

   Виразне читання уривка з поеми О. Пилипчук «Ганна Барвінок»

Слайди        6. «Портрети Ганни Барвінок та Пантелеймона Куліша»

     «Музей, алея до могил, могили П. Куліша, Ганни Барвінок, В. Білозерського»

З тих пір минуло більше сотні літ.

Збулася мрія вірної дружини:

Музей і хата, й пам′ятник стоїть,

І люди йдуть вклонитись до могили.

Блакитний вітер тихо шепотить:

«Заходьте… Прошу в Ганнину хатину».

Шумить садок і сажалка блищить.

Голубить небо праведну калину.

Ворота вже відчинені для всіх,

Зелений клен нуртує на весь хутір.

Вернувсь Куліш із вічності доріг

І Ганна з ним. І слово не забуте!

ІІІ. Підбиття підсумків уроку

Учитель. Мало любити свою землю, треба її неодмінно пізнати. Ми повинні славити тих, хто на рідній землі творив добрі діла. І це все передати нашим онукам і правнукам.

 Є місця, до яких ніколи не заростає народна стежка. Там живе пам′ять.

П. Куліш та Ганна Барвінок – незабутні!