Mоє Intermezzo Присвячую минулому літу

                                      Mоє  Intermezzo

                            Присвячую минулому літу

                                        Дійові особи

                          Літо               Ранок             Сум

                             Ліжко             Холод            Утома

                             Вікно              Кава              Сірість

      Минає літо, і разом із осінню до нас приходять похмурі  прохолодні дні. Блакитне небо повністю затягується сірими хмарами, так що й сонця не видно зовсім. Десь там, над хмарами, воно продовжує світити, та до нас на землю ледве прибивається його слабеньке тепле світло.

       Я ще ніжуся в ліжку, відчуваю вранішнє приємне тепло під  ковдрою, але вже подумки там, надворі. Вставати не хочеться, адже з-під теплої ковдри миттю потрапляєш у прохолодну реальність. Опалення ще не ввімкнули, і я, загортаючись у теплий барвистий халат, швиденько йду до ванної кімнати. У коридорі мене радісно зустрічає Юна, моя собака, яка охоче супроводжує мене по квартирі.

       Увімкнула воду з надією відчути приємне тепло на обличчі. Але руки й обличчя обпікає холодна рідина, яка бадьорить; від сну не залишається й сліду. Заходжу до кухні й уважно дивлюся у вікно. Усе здається покритим легкою сірою ковдрою, такою ніжною, приємною на дотик. Високі дерева, різноманітні автомобілі, будинки – усе має приглушений  ранковим туманцем колір. Сірий асфальт, сірі стіни, дивовижне сіре небо. Мій ранковий настрій на диво теж сірий. Сестра приготувала каву й поставила на стіл. Вона не помічає мого внутрішнього стану й весь час щось весело розповідає мені й мамі про свої плани на сьогоднішній день. Мама посміхається й поглядає на мене, намагаючись прочитати думки своєї молодшої доньки. Зосередитись на цьому запланованому процесі їй не дає моторна Юна, яка вимагає порцію  уваги та ласки для себе та сніданку.

        Горнятко гарячої кави гріє руки, немилосердно  обпікає язик, але не змінює нашого ранкового настрою. Я не підтримую розмови з домочадцями, а намагаюся налаштувати себе на продуктивний робочий день. Ось-ось мені доведеться дбайливо загорнутися в сірі обійми похмурого осіннього ранку. Я  вкотре ловлю себе на думці, що з задоволенням знову пірнула б у тепле ліжко і, загорнувшись у теплу ковдру, провела б цей день перед екраном телевізора, пригадуючи ті  теплі літні дні, коли не потрібно було вставати вранці, коли яскраві й приємні сонячні промінчики ніжно торкалися землі, спонукаючи все до життя та процвітання.

        Так не хочеться виходити в безликий сірий світ, де немає яскравого сонечка, тепла, а безмежне сіре небо, здається, сховало під своєю ковдрою все розмаїття кольорів. Але дзвінкі голоси моїх найрідніших людей повертають мене в реальний світ, і я, зібравшись із думками, готуюсь до нового барвистого дня, нових приємних вражень, активного, цікавого  спілкування  з однолітками та  нашими вчителями - наставниками.

        Дорогі мої  рідні, друзі,  учителі, співрозмовники, усім бажаю  гарного самопочуття, теплого й цікавого мирного дня!