Моральні уроки роману М.Булгакова "Майстер і Маргарита"

МОРАЛЬНІ  УРОКИ  РОМАНУ М. БУЛГАКОВА «МАЙСТЕР І МАРГАРИТА»

                                                                     Кожному буде дано за його вірою

                                                                                                       М.Булгаков.

Роман М. Булгакова «Майстер і Маргарита» - найбільш загадкове явище в російській літературі ХХ століття.

Його сприймають по-різному. Як казку для дорослих, як диявольський твір, як роман, що піднімає безліч проблем і ставить сотні запитань. І головне з них: що хотів сказати своїм читачам автор?

М. Булгаков презентує нам два романи. Його власне творіння – роман «Майстер і Маргарита», та роман про Понтія Пилата, що є складовою частиною першого.

Читаючи роман Майстра, усвідомлюєш, що це інтерпретація біблійного Євангелія. І все ж в них є суттєві відмінності, одна з яких полягає в тому, що Ієшуа – звичайна людина, а не син Божий.

З перших слів, вимовлених ним, виникає сумнів у тому, чи справді він звичайний. Адже до всіх він звертається «добрый человек». І це для нього не просто початок спілкування, а й відношення до кожного, переконання і віра. Як стверджує Ієшуа «Злых людей нет на свете». Понтій наказав побити, підписав смертний вирок, Марк Крисобой побив, Іуда доніс на нього... І все ж вони – добрі. Чи кожна звичайна людина здатна бачити у всіх без винятку добрих людей, усім все прощати, не пам’ятати зла, жаліти кривдників, зрадників. Це надзвичайно важко, але М. Булгаков стверджує, що кожен хоча б повинен прагнути стати таким, адже його герой, така ж людина, як і ми.

Найбільше Ієшуа спілкується з Левієм Матвієм і Понтієм Пилатом. Коли вони зустрінуться прокуратор скаже, що учень Ієшуа так і не зрозумів нічого, адже записи його своєрідні: «Смерти нет… Вчера мы ели сладкие баккуроты… Мы увидим чистую реку воды жизни… Человечество будет смотреть на солнце сквозь прозрачный кристалл… большего порока… трусость».  Та не потрібно відразу звинувачувати Левія Матвія, адже кожна людина сприймає інформацію по-своєму, і вибирає з неї те, що для неї є найважливішим. Як писав Ф.Тютчев: «Мысль изреченная есть ложь». Тай вчинки Левія Матвія вказують на те, що легко назвати себе учнем філософа, навчитися жити за його принципами і вірою – значно важче. Так Левій Матвій вкрав ножа, щоб вбити Ієшуа і тим самим позбавити його мук, а коли це йому не вдалося проклинав Бога. Також він хоче помститися Іуді за зраду. А Ієшуа так ніколи б не вчинив сам і не одобрив би.

Звинувачуючи Левія Матвія, Понтій Пилат не задумався над тим, що і сам далеко не все зрозумів із сказаного Ієшуа. Доступним для нього було лише те, що стосувалося його самого. Адже кожному хочеться, щоб в ньому бачили добру людину, співчували і розуміли. Та не кожен сам так буде чинити.

Так Понтій Пилат наказав убити Іуду – не простив, ненавидить місто, яке підтирмало ідею звільнення Варравани, себе звинувачує у смерті Ієшуа, так і не усвідомивши ідею філософа: Бог дає людині житя і волосину перерізає  тільки Він.

Виникає питання: Чому їм важко жити за законами Ієшуа? Варто пригадати біблійну «Притчу про сіяча». Кожна людина сприймає по-своєму. Кожна людина грішна.

Найстрашнішим недоліком людини Ієшуа вважає «трусость». Кому адресує Га-Ноцрі ці слова? Понтій Пилат прийняв це на свій рахунок. Та чи не кожному з нас вони сказані. Адже саме боягузтво заважає нам говорити те, що ми думаємо, спонукає іти на компроміси із совістю. Але чи маємо ми право судити людину за «трусость» і зокрема судити Понтія Пилата.  Відповідь можна знайти у Біблії: «Не судіть і не судимі будете». Значно важливіше, коли людина судить сама себе. І Понтію прийдеться пройти дорогою тисячолітніх мук совісті. Зрештою, Ієшуа, як і Ісус Христос іде покірно на страту, тому що це його призначення. Тоді на його шляху повинен зустрітися той, хто пошле його на розп’яття. Хто? А чи не це є призначенням Потія Пилата.  Можливо, це і є його доля, визначена наперед Всевишнім, тоді і засуджувати його немає за що. Він не засудить - розп’яття не буде. Та поняття «доля» також сприймається людьми по-різному.  Одні вважають, що все уже визначено наперед і залишається йти по давно накресленому шляху. Для інших доля – це своєрідний перелік рубежів, на кожному з яких людина робить свій вибір, і тоді можна говорити про те, що кожен має право обирати свій шлях. І боягузтво зазвичай впливає на вибір людини.

Страх відчувають багато героїв роману М. Булгакова. Степан Ліходєєв, коли проснувся і побачив дивних героїв у своїй кімнаті, Іван Бездомний, втративши квитка члена МАССОЛІТу, учасники сеансу чорної магії бояться виглядати смішними, обманутими.

Страх був однією із стадій хвороби самого Майстра, після якої він сховався від світу і людей у психіатричній клініці.

Маргарита відчула страх, коли побачила рукопис роману у вогні, злякала її зустріч з Азазелло, та і сам бал Сатани викликає в неї боязкі відчуття. Але вона зуміла побороти їх і, як схвалення цього, звучать слова Воланда: «Никогда и ничего не бойтесь. Это неразумно». Також він назве Маргариту «высокоморальным человеком». Нічого не просила, але «охотно готова исполнить все, что вам будет угодно». Це також викличе схвалення Воланда: «Никогда и ничего не просите! Никогда и ничего, особенно у тех, кто сильнее вас. Сами предложат и сами дадут!» За що ж Воланд так високо оцінив Маргариту? Вона змогла перемогти у собі «трусость», нічого не просить – значить горда, виконує обіцянку, дану Фріді, жертвуючи власним шансом. І найважливіше – вона може все перенести заради кохання. Адже «тот, кто любит, должен разделять участь того, кого любит». Таку, як Маргарита, зламати неможливо. Якби не вона, не було б у них з Майстром спільного «спокою». Спокій їм повернули, але навіть всесильний Воланд не може повернути їм щастя. Адже воно залежить тільки від них самих. Щастя людині нав’язати не можна. Навіть Воланду це не під силу.

Що ж таке щастя в розумінні Майстра та Маргарити? У Майстра колись була розкішна квартира, робота, яка давала змогу забезпечити сім’ю,  а щасливим він став, коли у підвальному приміщенні жив написанням роману, коли в його житті з’явилася Маргарита

«Маргарита Николаевна не нуждалась в деньгах… Могла купить все, что ей понравится. Среди знакомых ее мужа попадались интересные люди… никогда не прикасалась к примусу… не знала ужасов житья в совместной квартире… Словом… она была счастлива?» Чому «?», а не «!»? Багато людей  поставили б знак оклику. Матеріальне забезпечення не може зробити усіх щасливими. Вона могла би бути і тут щасливою, якби у неї була дитина. Саме плач дитини зупинить її, коли вона, будучи відьмою, громитиме квартири літераторів. Розповідаючи дитині казку, Маргарита назве дві причини свого нещастя. «Я тебе сказку расскажу. Была на свете одна тетя и у нее не было детей, и счастья вообще не было. И вот она долго плакала, а потом стала злая…»

Воланд повернув Майстра Маргариті, та щастя повернути не зміг, адже воно розбите. Люди його не зрозуміли, не повірили у його добрі наміри. А він хотів лише, щоб світ став кращим.

Його життя закінчилося тоді, коли з рукописом він вийшов з підвалу. І зовсім не важливим тоді було його ім’я, він Майстер а не «писатель», адже писав те, що душа веліла, не на заказ. І роман виявився цікавим: йому віддали «потрепанную рукопись». Значить прочитала його не одна людина і до останньої сторінки. Оцінюючи статті критиків, Майстер прийде до висновку, що «авторы этих статей говорят не то, что они хотят сказать, и что ярость их вызвана именно этим». А Ієшуа твердив, що «Правду говорить легко и приятно». Та чи всім і чи завжди? Легко і приємно, коли ця правда – твоє переконання і ти ладен захищати її до кінця.

У розпачі Майстер кине роман у вогонь, та Воланд поверне йому рукопис, заявивши: «Рукописи не горят!»  Вогню підвладний папір, але не вічні теми.

Історію Понтія Пилата почав розказувати вічний герой – Воланд, який був свідком тих подій. Роман залишиться в пам’яті тих людей, які вже прочитали його, «потрепали», «потерли» рукопис. Він живе в пам’яті Маргарити. Його рядки цитуватиме Азазелло, коли з‘явиться поряд із Маргаритою, щоб запросити її на бал.

Але його поява викликана не тільки цим. «Дьяволу бы я заложила душу, чтобы только узнать, жив он или нет», - подумала героїня, і поруч на лавку сів Азазелло. Диявол з’являється там, де його готові прийняти. Не випадково він опинився у Москві, охопленій атеїзмом. Не потрібен Бог – пануватиме диявол. Люди самі створили собі пекло і живуть у ньому. Але не все втрачено, допоки живуть серед людей такі як Майстер і Ієшуа. У них спільне бажання врятувати людство, змінити світ на краще, повернути людям такі поняття як совість, каяття, правда, Бог. Обом було важливо, щоб люди зрозуміли їхню істину.

Коли Понтій запитає у Ієшуа, в чому ж істина, почує дивну відповідь: «Істина прежде всего в том, что у тебя болит голова и болит так сильно, что ты малодушно помышляешь о смерти…». Ієшуа розуміє, що насамперед потрібно дати людині зрозуміти, що ти відчуваєш її проблеми, її біль. Тоді тільки співрозмовник  прислухається до твоїх слів і зрозуміє ті істини, які є для тебе головними.

Істина для героїв роману М.Булгакова в тому, що… Всі люди добрі. Лише Бог має право вирішувати питання життя і смерті людини. Правду говорити легко і приємно. Найстрашніший недолік людини – боягузтво. Ніколи і нічого не потрібно боятись. Щастя неможливе без улюбленої роботи, розуміння людей, кохання і дітей. Коли людина довго плаче, вона стає злою. Якщо людина відчуває муки совісті, вона не втрачена для суспільства. Любити усіх людей – це найважча місія на землі. Кожен повинен бути майстром своєї справи…

 І це лише початок списку того, що є складовою істини. І кожен може його продовжити.