"Мова України - цінний скарб народу"

Тема:"Мова України – цінний скарб народу".

Мета: Формувати розуміння того, що українська мова - наш скарб, без якого не може існувати ні народ, ні Україна як держава. Розширювати знання про красу і багатство української мови. Ознайомити дітей з українськими обрядами і звичаями. Пробудити почуття національної гідності.

Виховувати любов до рідної мови, рідного краю, його традицій, почуття поваги до всього свого, українського, бажання розмовляти рідною мовою.

Обладнання: Вишивані рушники, хліб, калина, малюнки герба, прапора України, портрет Т. Г. Шевченка, .

 Зала прикрашена елементами національної символіки,кетягами калини, оснащена мультимедійною дошкою.

Захід розпочинається тихою мелодією.

На сцену виходять ведучі - хлопчик і дівчинка в українських костюмах.

Ведуча:

Добрий день вам, добрі люди!

Хай вам щастя-доля буде,

Не на день і не на рік,

А на довгий-довгий вік.

Ведучий:                                  

Шановні гості, запрошуємо вас до нашої господи

На хліб і сіль,на слово щире, на бесіду мудру,

На свято української мови.

 Ведуча:

Гостей дорогих ми вітаємо щиро,

стрічаємо з хлібом, любов’ю і миром

Ведучий:

Друже мій юний

Звертаюсь сьогодні до тебе

Мовою матері твоєї

Народу твого мовою.

Ведуча:

Поки є в нас берегиня,

Рідна матінка,

Наша мова не загине

В темнім закутку

Вийде з випробів жорстоких не затінена

Бо в джерелах праглибинних  закорінена

Син,зріднившись зі скарбами чарів повними,

Йде до мами зі словами молотовними.

Дитина; ( підходить до матері )

          Дякую Вам,мамо, за перший скарб –

                     Пісні над колискою …

         Дякую Вам,мамо, за другий скарб  -

                    Рідну українську мову…

        Дякую Вам,мамо, за третій скарб –

                   Молитву до Бога…

Ведуча: ( до дитини)

       На всі світи ти озирнись,

      Де слово перше вимовив колись,

      Де пісня мамина і пестила, і гріла,

      Ввійшла життям у душу й тіло.

      Живила серце соком калиновим.

      Дорогу слала листячком клиновим.

Мати ;  ( виходить і сідає пригортає дитину і співає колискову)

Ведуча ; (під вступ колоскової)

          Співай ненько, тихесенько

          Як давно співала ,

           Коли мене,моя нене,

           До сну колисала,

           Коли пісні тужливої

           Чародійна сила

           На твого дитятка очі

          Любий світ зводила.

Ведучий:

     У цей світ ми увійшли ще малюками 
    У світ багатий, загадковий і казковий 
    Стежину колисковими піснями 
    Матуся нам стелила у світ мови.

Ведуча:

  Любов до рідного краю та  мови починається з колиски, з маминої пісні. Під спів материної пісні виростали поети і композитори, хлібороби і захисники рідної землі, космонавти, вчені, філософи і

ми.

Пісня « ПРО РУШНИК.»
Ведучий :

Рідне слово…Скільки в тобі чарівних звуків,животворного трепету і вогню. Скільки в тобі доброти і лагідності,мудрості земної,закладеної ще славними вільнолюбними предками . Що може бути дорожче для людини як рідне слово.

О слово рідне! України слава!

Богдана мудрість і Тараса заповіт.

І гул століть, і сьогодення гомін

В тобі злились, як духу моноліт.

О слово рідне! Мудре і прадавнє,

Ти виросло з могутньої землі!

Тебе жорстоко розпинали,

А ти возносилось і не корилось — ні!

О слово рідне! Подарунок мами!

І пісня ніжна, і розрада нам!

Я всім на світі поділюся з вами,

Та слова рідного нікому не віддам.

Ведуча:

    Мова є душею нації,у її глибинах народилося багато з того,чим може гордитися наш народ. Як море починається з річки,так українське слово – з писемності. Наше слово набирало сили на пергаментах Нестора – літописця, шліфувалося у творах Григорія Сковороди поглиблювалось під пером Івана Котляревського,удосконалювалося,пізніше І.Нечуєм – Левицьким, Тарасом Шевченком, Лесею Українкою та багатьма іншими видатними українцями. 

Ведучий:

Писемність народу-це ознака його високого культурного рівня. Закарбоване слово на віки переживає свого автора і доносить далеким нащадкам його мудру думку,його заповіт.

Не говори: в нас мова солов'їна,
Бо мова вище, ніж пташиний спів.
В її скарбниці - доля України,
Глибинна таємниця правіків.
Вона нуртує джерелом криничним,
Із попелища феніксом встає,
Для нації вона гарант на вічність,
Тому її так люто ворог б'є.
Все заберуть, а залишилось слово.
Знов до життя повернемося ми,
Лише тому, що не пропала мова,
То й ми ще наче люди між людьми.
Без мови - не створити нам держави,
Доріг тернистих не перебрести!
Хай вороги жорстокі і лукаві -
Стіною стань і мову захисти!
Річ не про те, що мова солов'їна,
Бо мова глибше, ніж пташиний спів.
В її скарбниці - доля України,
Космічна нерозгаданість віків.

Пісня О. Зозулі  Мова України.

Яка ж багата рідна мова! 
Який чарівний світ у ній! 
Вона барвиста і чудова, 
І нищити її не смій. 

Вона про все тобі розкаже, 
Чарівних слів тебе навчить, 
Усе розкаже і покаже. 
Як правильно у світі жить. 

В ній стільки слів, що й не збагнути, 
І приказок, і порівнянь 
А мову знаючи, здобути 
Ти можеш просто безліч знань. 

То ж мову вчи і прислухайся. 
До того, як вона звучить. 
І розмовляти так старайся, 
Щоб всім хотілось її вчить. 
Вона ж у нас така багата, 
Така чарівна, як весна 
І нею можна все сказати 
І найрідніша нам вона

Ведучий:

Про красу рідної мови можна судити з наступної сценки.

Оповідач. Було це давно,ще за старої Австрії,у далекому 1916 р. У кав’ярні Львова насолоджуючись ароматною кавою  спілкувалися четверо відвідувачів: англієць,італієць,німець та українець – відомий львівський юрист Богдан Костів. Розмови велися навколо різних проблем,нарешті заговорили про мови:чия моя краща й котрій із них належить світове майбутнє.

Англієць. Англія – країна завойовників,мандрівників і мореплавців. Англійська мова – це мова Шекспіра,Байрона Ньютона. Безумовно їй належить світове майбутнє.

Німець. У жодному разі!Німецька мова – це мова двох великих імперій:Німеччини й Австрії ,які займають більше половини Європи. Це мова філософії,техніки,армії,медицини,це мова Гете,Шиллера,Канта. І тому ,саме вона претендує на світове панування.

Італієць. Панове,ви обидва не маєте рації. Італійська мова – це мова сонячної Італії ,мова музики й кохання. Нею написані нетлінні твори Данте,Петрарки,опери Верді,Росині. Тому італійська мова має бути провідною у світі.

Українець. Я також міг би сказати,що моя мова – це мова незрівняного  Котляревського ,мова геніального Тараса Шевченка. Я можу назвати ще багато славних імен свого народу,проте вашим шляхом не піду. Ви ж,по суті ,нічого не сказали про багатство й можливості своїх мов. Ну могли б ви своїми мовами написати оповідання ,в якому б усі слова починалися з однакової літери?
Усі. Ні,ні,ні!Це неможливо!

Українець. Це у вас неможливо,а нашою мовою це зовсім неважко. Просто  назвіть якусь букву.

Німець. Нехай буде буква «П».

Популярному перемишльському поету Павлу Петровичу Подільчаку прийшло поштою приємне повідомлення: « Приїздіть, Павле Петровичу, - писав поважний правитель Підгородецького повіту Полікарп Пантелеймонович Паскевич , - погостюєте, повеселитеся ».Павло Петрович поспішив, прибувши першим поїздом. Підгородецький палац Паскевичів привітно прийняв приїжджого поета. Потім під'їхали поважні персони – приятелі Паскевичів…Посадили Павла Петровича поряд панночки – премилої Поліни Полікарпівни. Поговорили про політику, погоду. Павло Петрович прочитав підібрані пречудові поезії. Поліна Полікарпівна пограла прекрасні полонези Понятовського, прелюдії Пуччіні. Поспівали пісень, потанцювали падеспан, польку. Прийшла пора – попросили пообідати. Поставили повні підноси пляшок: Портвейну, Плиски, Пшеничної, підігрітого пуншу, пиво, принесли печені поросята, приправлені перцем півни-  ки, пахучі паляниці, печінковий паштет, пухкі паляниці, під печеричкою підливкою, пироги, підсмажені пляцки. Потім подали пресолодкі пряники, персикове повидло, помаранчі, повні парцелянові полумиски полуниць, порічок.

Почувши приємну повноту, Павло Петрович подумав про панночку. Поліна Полікарпівна попросила прогулятись по Підгородецькому парку, помилуватися природою, послухати пташині переспіви. Пропозиція повністю підійшла прихмелілому поету. Походили, погуляли.

…Порослий папороттю предавній парк подарував приємну прохолоду. Повітря  п'янило принадними пахощами. Побродивши по парку, пара присіла під порослим плющем платоном.

Посиділи, помріяли, позітхали, пошепталися, пригорнулися. Почувсь перший поцілунок: прощай, парубоче привілля, пора поету приймакувати.

Німець; А коли б я назвав іншу букву? Наприклад,букву « С».

Українець; Гаразд, хай буде «С». Своєю мовою я можу створити не лише оповідання , а навіть вірш у якому всі слова починатимуться на «С» .

 « Самотній сад» .

Сипле,стелить сад самотній

Сірий смуток – срібний сніг,

Сумно стогне сонний струмінь,

Серце слуха скорбний сміх.

Серед саду страх сіріє,

Сад солодкий спокій снить,

Сонно сиплються сніжинки,

Струмінь стомлено сичить.

Стихли струни,стихли співи,

Срібні співи серенад,

Срібно стеляться сніжинки –

Спить самотній сад.

Усі. Геніально!Незрівнянно!

 Не цурайтесь мови, люди

Рідного джерельця.

Хай вона струмочком буде

Хай дійде до серця.

Хай вона в піснях лунає

Кожен день і в свято,

Соловейком хай співає

В українській хаті.

Бо вона ж така багата,

Українська мова,

Неповторна, і крилата

І така чудова!

І цвіте у ній кохання,

Рушники з квітками,

Мрії наші і бажання,

Верби над ставками.

Не цурайтесь, люди, мови,

Не цурайтесь роду.

Як зачахне рідне слово,

Не буде народу.

Моя прекрасна українська мово,

Найкраща пісня в стоголоссі трав.

Кохане слово, наше рідне слово,

Яке колись Шевченко покохав.

Ти все знесла: насмішки і зневаги,

Бездушну гру ворожих лжелюдей,

Та сповнена любові і відваги

З-за ґрат летіла птахом до людей!

Ти наш вогонь на темнім полі битви,

Невинна кров, пролита в боротьбі,

тебе вкладаєм тихо до молитви

І за спасіння дякуєм тобі.

Ведуча; Події останніх років примусили кожного українця відчути свою причетність до своєї країни, а також зрозуміти, що ми господарі на власній землі.

Боже єдиний, здійсни мою мрію, не діли нашу землю на Захід і Схід,

Бо всі ми єдині, усі ми сім я, в усіх нас одна Батьківщина, одна,

Одна і єдина, як вічна любов, за неї ще пращури лили свою кров.

За волю, за єдність боролись вони, щоб в вольній країні ми з вами росли.

За неї Шевченко ще в Бога благав, у віршах своїх він про неї писав,

Писав і благав у свого народу, щоб він не проспав України свободу,

Бо звір стоголовий уже не дрімає, і пазурі гострі у серце впинає.

Не дай йому, Боже, не дай розірвати, не дай, щоби брат йшов війною на брата,

Прожени той туман, що укутав усіх, щоб жити народ наш у спокої міг,

Щоби Україна завжди була вільна, завжди залишалась одна, неподільна.

І стяг синьо-жовтий здіймавсь аж до неба, а більше для щастя нічого не треба!

Пісня: « Мова єднання.»